Прояви дезадаптації
Працюючи з дітьми та підлітками звертаю увагу на проблему, з якою найчастіше останнім часом звертаються мами дітей, що виїхали у вимушену імміграцію в умовах війни та їхні діти навчаються у двох школах одночасно – у місцевій та в українській онлайн.
Здається, що проблеми їхніх дітей, з якими вони стикаються, жодним чином не пов’язані з переїздом – агресія, тривожні стани, панічні атаки, булінг у школі, протестна поведінка, втрата інтересу до життя, апатія та багато чого іншого, включно з різного роду тілесними захворюваннями.
Як Гештальт терапевт і системний сімейний терапевт розглядаю ситуацію, що склалася, з багатьох сторін.
Насамперед розглянемо, як проживає дитина вимушене рішення про переїзд і потрапляння в нове середовище, зокрема й мовне.
Адаптація та дезадаптація – що це?
В біологічному сенсі адаптація – це пристосування/призвичаєння організму до певних змін в навколишньому середовищі.
Щодо психологічної адаптації – це загалом процес зміни людиною поведінки та механізмів психологічного реагування, що дозволяє відповідно відреагувати на зміни у навколишньому середовищі для адекватного функціонування та збереження свого психічного благополуччя.
Адаптація може бути: соціальна, психологічна, фізіологічна та когнітивна (зміна способів мислення та навичок в нових умовах).
Також адаптація може розглядатися в багатьох різних контекстах. Наприклад, адаптація до:
- нових життєвих обставин або тих, що змінилися
- різних культурних особливостей
- нового соціального оточення (робота, навчання, садочок та ін.)
- нових відносин з кимось
- різних власних емоційних станів – це забезпечує емоційну стабільність
Що ж тоді – дезадаптація? З лат. префікс de- або фр. des- означає – знищення, повна відсутність; adapto — пристосовую) отримуємо значення протилежне адаптації. Коротко кажучи, дезадаптація це неможливість або нездатність людини пристосуватися до змін навколишнього середовища в результаті дії дезадаптаційного фактора або факторів.
Адаптивні можливості – це індивідуальна характеристика і в кожної людини вони різні. Тому один і той же чинник може викликати в одної людини гостру стресову реакцію або порушення адаптації, а інша зможе адаптуватися до нього з часом.
Дезадаптивна поведінка, прояви
Якщо людина не змогла знайти в собі або навколо ресурси та навички, що забезпечать адаптацію, її поведінка змінюється. В психології вона отримала назву – дезадаптивна поведінка.
Проявів такої поведінки доволі багато залежно від ступеня прояву дезадаптації (у важких випадках це може буди деструктивна, асоціальна поведінка). Нижче наведено ті ознаки, які батькам буде легко помітити у своєї дитини:
- зниження загального рівня адаптації тобто зменшення сфери діяльності та послаблення інтенсивності спілкування (дитина все більше часу намагається провести вдома та не хоче спілкування)
- незадоволення своїм становищем у групі та соціальному оточенні загалом
- зниження самооцінки
- посилення незадоволеності своїм становищем
Фактори стресу для дитини
На психіку дитини, яка опинилася за кордоном внаслідок вимушеної іміграції в результаті війскових дій в нашій країні, діють одразу кілька стресових факторів (і це не всі):
- Військові дії в країні як такі – проживатися можуть багатьма способами, і ступінь стресу дитини залежить від стійкості в цьому місці відповідального дорослого поруч (мами або іншого дорослого).
- Втрата звичного кола спілкування (друзі, однокласники, близькі) – мінус ще одна соціальна опора для дитини
- Переїзд, рішення про який було ухвалено без урахування думки дитини, бо дійсно, безпека дитини – це відповідальність дорослого. Але це не скасовує того факту, що дитина не давала згоди не переїзд і, можливо, не хотіла цього і казала про це, але не була почута
- Сам по собі будь-який переїзд за силою емоційних переживань дорівнює проживанню втрати. У цей момент психіка як дитини, так і дорослого, регресує (відкочується) в більш ранній період розвитку, як емоційно так і фізично, і потрібен час, щоб прийти до свого нормального стану (від 3 місяців до року).
- Нове мовне середовище – адаптація до нової мови вимагає залучення величезного когнітивного ресурсу і ресурсу пам’яті, що неймовірно складно в стані стресу і регресу – цього ресурсу просто немає і ніде взяти поки що
- Нові правила і реалії життя – наприклад, у дитини була своя кімната і свій простір, а тепер вона живе в кімнаті, де разом з нею живе бабуся, мама, а можливо, ще якісь, зовсім чужі люди.
- І найнеочевидніше – вимушена імміграція – це насильство, яке трапилося з людьми, які пережили цю ситуацію (і я одна з них), бо ніхто з них не обирав усвідомлено переїхати саме зараз, у такий спосіб і туди, де опинився. Це вимушений вибір, зумовлений обставинами.
Як справляється з вищеописаним психіка дитини і чи справляється?
В цьому випадку все індивідуально і залежить від того, наскільки розвинені адаптивні механізми психіки дитини, а також від поведінки і можливості справлятися з ситуацією відповідального дорослого поруч.
Якщо дорослий відкритий для спілкування і в нього є ресурс говорити з дитиною про те, що відбувається, відповідати на запитання, пояснювати, що відбувається і що відбуватиметься, дитина буде підтримана у своїх переживаннях реальності і буде більш стійкою.
В іншому разі, найчастіше зустрічаємося з дитячими істериками, агресією і протестною поведінкою або з соматизацією – тобто дитина починає хворіти – це її спосіб донести, що їй погано, якщо інакше її не почули.
Це справедливо для будь-якої ситуації, не тільки в разі іміграції. Довірчий контакт дорослого з дитиною – запорука фізичного і психічного здоров’я дитини.
У неї має бути можливість сказати про свої потреби, бажання або не бажання, навіть якщо це буде невдоволення вами, школою, умовами життя або щось інше.
Дитина має бути впевнена, що у відповідь на її слова не буде агресії з боку дорослого, що її страждання не будуть знецінені.
Що значить знецінювати – це коли у відповідь на висловлення своїх почуттів і переживань, людина чує фрази на кшталт – “іншим ще гірше” або “як ти можеш таке говорити? Я для тебе стільки зробив/зробила”.
Наслідки неможливості поговорити і бути почутою дорослим
Дитина закривається емоційно, оскільки в її досвіді всі спроби бути почутою марні. Складні почуття щодо батьків, ситуації накопичуються і не знаходять розрядки в контакті з дорослим, і тоді вони проявляються як, наприклад, агресивна поведінка в колі однолітків, апатія – дитина лежить і нічого не хоче, з’являються тривожні стани і знову таки тілесні захворювання.
Як підтримати процеси адаптації психіки дитини до нових умов?
По-перше, допомогти собі, як дорослому, бути психічно стійким. Що це означає? Банально, піклуватися про себе, вчасно їсти, достатньо спати, звернутися до фахівця-психолога по допомогу, якщо відчуваєте в ній потребу.
Дорослий у ресурсі – запорука психічного та фізичного здоров’я дитини. Для успішної адаптації дитини дуже важливо слухати і чути її, що з нею і як вона живе своє життя, не знецінюючи її переживання і почуття.
Важливо знати та пам’ятати те, що внаслідок стресу, що отримали ви та дитина в процесі імміграції, коли полишили домівку не планувавши того, психіка і дорослого і дитини регресує до доволі раннього стану, дитячого. Що це означає?
Якщо ви дорослий, ви помічаєте, що стало важко виконувати звичні та доволі прості операції – порахувати щось, наприклад, або щось сталось з пам’яттю – все вилітає, все забуваю. З’являються доволі гострі емоційні реакції на наче звичайні речі.
В діалозі з незнайомою людиною, наприклад. Особливо, коли хтось пропонує допомогу або співчуття. Кудись поділася витривалість, ви швидко втомлюєтесь і важко переносите ті емоційні навантаження (а спілкування з дитиною це воно і є), які раніше ви легко переносили.
Посилюється почуття провини та сорому – я виїхала, а вони (сім’я, друзі, колеги залишилися).
Підтримка потрібна вам обом – і дорослому, і дитині. Дайте собі час прийти до тями, ніхто не скаже скільки це займе – найменше це пів року (такий термін надається як мінімальний у прочитаних мною книгах).
Мені знадобилося приблизно стільки, щоб почати функціонувати як до війни та еміграції. Не вимагайте занадто багато не від себе, не від дитини.
Якщо у вас підліток, то він також зараз регресував до дитячого віку з відповідними, не дорослими реакціями на дестабілізуючі фактори. Вам обом потрібен простір та час побути з собою та відгорювати те, що сталося.
Щодо часу – на роботу горя в психологічній літературі називають півтора року як те, скільки може тривати природний нормальний процес горювання.
Треба мати це на увазі перед тим як говорити собі або дитині – ну досить вже, все ж нормально та ін.
А як же школа?
Як Гештальт-терапевт і викладач вищої школи з педагогічним стажем понад 15 років, я впевнена, що поки дитина в стресі її здатність до навчання – мінімальна.
Тому, було б добре дати час дитині прийти до тями і максимально допомогти їй у цьому. Ну і розставити пріоритети – що важливіше: здорова дитина чи її оцінки в школі?
Що почитати про те, що робити з дитиною в кризі
- «Маленький ілюстрований довідник. Дитина в умовах кризи. Коли криза допомагає нам зростати». Енн-Клер Кляйнденст, Лінда Корацца
Книгу написали психологиня, матір чотирьох дітей, та ілюстраторка, яка також є матір’ю двох дітей — Енн-Клер Кляйнденст і Лінда Корацца.
Книга доволі легко читається та в ній батьки можуть знайти реальні поради що стосуються повсякденного життя та настанови, ідеї яка реакція дорослого буде краще сприйматися дитиною у кризовій ситуації.
- «Як приборкати тигра. Як навчити дитину керувати емоціями». Морін Хілі
На мою думку, книга працює незалежно від віку вашої дитини. Вся наведена в ній інформація доволі дієва та корисна, навіть дорослому підійде.
Я, наприклад, не можу згадати, щоб мої батьки переймалися моїми емоціями або розказували мені щось про них, і скільки нас таких дорослих? То є ще одна причина прочитати цю книгу.
Морін Хілі надає дієві й прості інструменти, що які допоможуть дитині застосовувати свідому поведінку в критичних ситуаціях.
- «Відчепіться від дитини! Прості правила мудрих батьків» Марина Мелія.
Авторка книги – мати трьох дітей, професорка, коуч-консультант, психолог із 40-річним досвідом і авторка понад десятка книг.
В книзі розглянуто сучасні проблеми виховання дітей та зусилля батьків в цьому напрямку. Також в ній автором розбираються конкретні випадки зі своєї практики та пропонуються варіанти дієвого батьківського контакту, які допоможуть знайти вихід зі, здавалося б, безвихідних ситуацій.
Що подивитися про дитячі кризи та як з ними справлятися
- «Malcolm in the Middle» (Малькольм у центрі уваги) комедійний (трохи з чорним юмором) серіал 2000 року.
Стрічка розповідає про американську сім’ю з трьома дітьми різного віку, яки увесь час втрапляють в якісь неприємні ситуації, з якими їх батьки мають впоратись.
Рекомендую його як підтримку батькам, бо він реалістичний та показує батьківське життя як воно є – безсилля та власну недосконалість, з якими батьки стикаються щодня і все одно продовжують працювати над відносинами в сім’ї та любити своїх, таких само недосконалих дітей.
- Стрічка «Шокола́д» (фр. Chocolat), фільм режисера Лассе Халльстрема за мотивами однойменного роману британської письменниці Джоанн Харрі.
Окрім чудового акторського складу, ми маємо можливість долучитися до фантастичної історії дівчинки та її мами, які приїздять до нового міста, мешканці якого спочатку приймають їх вороже та не гостинно.
А потім її мати знаходить підхід до кожного з сусідів за допомогою свого чарівного шоколаду. Цікаві відносини дівчинки та мами, як вона вчить її бачити важливе, бачити себе та інших поруч та як можна вибудовувати стосунки навіть коли спочатку нове місце здається ворожим.
- Мультфільм «Inside out»/Головоломка (2015) – чудовий фільм про 11-річну дівчинку, яка переїжджає з батьком до Сан Франциско.
Емоції дівчинки представлені наче живі істоти, які живуть своїм життям та впливають на стан дівчинки та її сприйняття життєвих подій.
Всі вищезгадані фільми можуть бути рекомендовані до сімейного перегляду.
- І наостанок, драматичний серіал «13 reasons why»/13 причин чому (2017).
Серіал про життя підлітків та те, як на нього впливає присутність або, навпаки, відсутність відповідальних дорослих (батьків, вчителів).
Про те наскільки підлітки вразливі та потребують довіри та залученості дорослих в їх життя, яке вони тільки вчаться жити, особливо в кризові періоди.
Протягом серіалу розслідується самогубство дівчини-підлітка, яка залишила коробку з 13 магнітофонними касетами, на яких пояснює чому вона зробила те, що зробила.
