Я-концепція

Я-КОНЦЕПЦІЯ

    Всі ми, люди, навіть ті, що не дуже схильні до рефлексії, маємо якусь думку про себе, образ себе, концепцію нашого Я.

У психології це так і називається –

Я-концепція: сприймання людиною самої себе.

   Я -концепція  – це динамічне, тобто таке, що розвивається і змінюється, уявлення про  образ власного Я,

усвідомлення своїх властивостей, самооцінка, розуміння свого способу взаємодії зі світом.

Це:

Я-реальне – те, якими ми себе уявляємо,

Я-ідеальне – те, якими ми хотіли би бачити себе,

та Я-дзеркальне – те, якими є, на нашу думку, нас бачать інші.

   Я-реальне , в нашій уяві , практично співпадає з Я-дзеркальним. Ми думаємо , що інші бачать нас приблизно такими, якими ми бачимо себе.

Але… численні дослідження показали, що це далеко не так. Оцінка нас оточенням суттєво від нашої власної відрізняється.

   На мою думку,  певним критерієм, звіркою Я-концепції, показником її істинності   є людина навпроти нас.

Ні, ні, не те, що про нас думають (чи не думають).

А ті, ХТО  є поруч з нами.

Наше оточення, воно чітко показує нам   різницю  між Я-реальним і Я-дзеркальним,  є маркером того, хто ми є для людей.

Люди поруч творять нашу референтну групу – середовище, до якого ми належимо, де нас акцептують, яке ми вважаємо своїм і нас там приймають, як свого.

Це – реальна референтна група.

А є ще й ідеальна, яка існує у наших мріях і фантазіях; це місце, де ми бажали би, щоб нас приймали, до якого би хотіли належати.

   Якщо люди, які в даний момент поруч , нас не влаштовують, спитаймо себе, чому ж  вони поруч з нами?

Для чого?

Про що?

Що вам у них не подобається?

Чому ж так?

Що ж.Тому, що саме їх, а не інших, ми на цей момент заслуговуємо і притягуємо.

 Навіть якщо ми знаємо про себе, що ми розумні,  майже геніальні, що ми, милі, ласкаві всередині , такі добрі, майже мати Тереза, няшечки, сонечки і котики, а нас бачать зовсім іншими , то… то робімо висновки.

Іншими ми і є в очах світу.

  Самопрезентація – те, що ми демонструємо іншим – не про те.

Вона завжди дещо маніпулятивна; через неї ми, з певним наміром і метою,  свідомо або несвідомо  показуємо саме те  (і тільки те), що хочемо показати.

Зараз же я веду мову про страшенну несправедливість:  ми знаємо (або думаємо),  що ми такі  (а не інакші)- а світ вперто відмовляється це бачити. А Всесвіт вперто дає нам оточення-дзеркало, яке нам … не подобається.

Ми , можливо, бачимо себе по потенціалу, закладеному у нас. Але інші нас бачать – по вчинкам.

  Не варто ображатися на світ.

Ніхто не зобов‘язаний копатися в глибинах наших душ.

Люди орієнтуються в своїх оцінках на те, як ми себе ведемо, а не на наш внутрішній світ, не на наші переживання, ціннісні критерії та причини тої чи іншої поведінки.

Тим, хто нас оточує, як правило, не цікаво, наскільки і чому саме така,  а не інша поведінка є адаптивною  (чи навіть єдино можливою) з огляду  на нашу внутрішню картину світу, системи цінностей та мотивацій,

А кожен із нас, унікальний та неповторний,  прагне до розуміння, до того, щоб його бачили справжнім.

  І це одна з причин, не найголовніша, але й не найостанніша,  чому люди йдуть  до психолога.

Психолог – це той, хто в силу професії в наших душах копатися якраз повинен.

Хороший психолог, будучи по-перше, аналітиком, а по-друге, власне, навченим цьому , розбирається у феноменологічному світі людини. Він

занурюється  у глибини наших

переживань і намагається розібратися в них, уникаючи суджень та висновків , що є упередженими і спотворюють сприйняття і розуміння  картини світу клієнта.

Коротше, задружує наших тарганів між собою.

  Психолог – це та людина, яка намагається зрозуміти особистісний світ, а не встановлює, чи і чим він відрізняється, наприклад, від норми.

Він розуміє,  що поняття «норма» – це  для кожного з восьми мільярдів нас, людей, – один  з безмежної кількості моментів у континуумі «здоров‘я – хвороба».

Або, за словами Людвіга Бінсванґера, психіатра та засновника екзистенціальної психології, «немає єдиного простору і єдиного часу, а є стільки часів і просторів, скільки існує суб’єктів».

   І психолог є тим, хто допомагає приводити наш внутрішній світ у конгруентність , згідність, співзвучність  з його зовнішнім вираженням.

  І він же з‘ясовуватиме з нами, як потенції втілити  у дійсність.

   Тоді те, чим ми є, буде тим, що ми демонструємо, – а люди бачать.

І , о диво. Якщо люди поруч  перестають бути нашим відображенням – вони якось дивовижно самовидаляються  з нашого життя і зникають в голубій далечині.

Але є й інший цікавий момент.

Люди поруч, які не влаштовували раніше,  раптом починають влаштовувати. Наче за змахом чарівної палички змінюється їхня поведінка, їхні реакції і навіть їхнє світобачення.

Ви розумієте, що хтось поруч став іншим.

Змінив своє відношення до вас.

Змінився сам.

І це також відображає вас.

Значить, міняєтеся ви.

І, в принципі, це те, що робить психотерапія.

Ми стаємо іншими.

Точно – добрішими до себе і кращими для себе.

Ми перестаємо грати чужі ролі по чужим сценаріям,  робити вигляд і  підлаштовуватися під чужі думки. Ми  більше не боїмося себе, не стидаємося проявлятися собою справжнім.

Ми розвиваємося.

Ми ідемо вперед.

Потенціал перетворюємо у вчинки.

Ми змінюємося – і світ змінюється навколо нас.

   Ми набираємося сміливості і відваги бути собою. Ми даємо собі на це  право – і не важливо, диваки ми, мрійники, генії а чи психотики

   (кажуть , краще бути компенсованим психотиком, ніж некомпенсованим невротиком)

    і без огляду на те, наскільки ми комусь подобаємося.

   Це насправді нелегко.    Зате це робить нас вільними.

Термін “Я-концепція” був уведений в психологію в 20-ті роки 20 століття американським психологом Карлом Роджерсом (Carl Rogers).

Він вважав, що Я-концепція відображає сприйняття людиною себе самої, своїх емоцій, цінностей та інших аспектів свого життя.

Роджерс був одним з найбільш відомих психологів 20 століття, який зробив значний внесок у розвиток гуманістичної психології та терапії.

Він підкреслював важливість індивідуальності та особистісного розвитку кожної людини, а Я-концепція стала одним із основних понять його теорії.

Пізніше Я-концепцію вивчали інші психологи, такі як Ерик Еріксон, Абрахам Маслоу та Джордж Келлі.

Це поняття відноситься до того, як людина сприймає свій внутрішній світ, свої цінності, якості, потреби, цілі та наміри.

Зазвичай Я-концепція складається з різних аспектів, таких як фізичний вигляд, особистість, таланти, вміння, характерні риси та інтереси, іноді розділена на “я” як фізичне тіло та “я” як психічне існування.

Якщо концепція позитивна, це може призвести до високої самоповаги, самовизначення та ефективності.

Але, якщо негативна, може виникнути низька самооцінка, невпевненість, відчуття безнадії та інші проблеми зі здоров’ям психіки.

Вона є важливим поняттям у психології, оскільки  допомагає людям краще зрозуміти себе та свої дії, а також допомагає професійним психологам в розумінні та лікуванні різних психологічних проблем.

Психодіагностика Я-концепції

Краще зрозуміти явище можна за допомогою різних методів, залежно від цілей дослідження.

До найбільш відомих належать:

• Психологічні тести. Зокрема,
  • тест Роджерса (Rogers Self-Esteem Scale),
  • тест Моріса Розенберга (Rosenberg Self-Esteem Scale)
  • та інші

• Інтерв’ю.
  • Дозволяє людині описати свої власні переживання та думки про себе.
  • Використання структурованих або напівструктурованих інтерв’ю може забезпечити більш об’єктивні результати.

• Спостереження. Допомагає дослідникам вивчити те, як люди поводяться та сприймають себе у різних ситуаціях.

• Анкетування. Є корисним з метою отримання інформації про те, як люди оцінюють свої власні характеристики, такі як
  • інтелектуальні та емоційні здібності,
  • зовнішність, 
  • інші аспекти Я-концепції. 

Дослідження Я-концепції 

До найбільш відомих досліджень щодо вивчення цього феномену належать: експеримент Карла Роджерса (Carl Rogers) про самоактуалізацію.

У ньому Роджерс та його співробітники досліджували те, як люди змінюються, коли отримують позитивний зворотний зв’язок про свої власні емоції та думки.

Результати підкреслили важливість розуміння своїх власних потреб для розвитку позитивної Я-концепції.

Наступним став експеримент Джеймса Маршалла про вплив самооцінки на розуміння того, що люди очікують від інших.

Учасникам було показано серію фотографій людей. Після цього, їх запитали, як вони думають, що ці люди очікують від інших.

Результати показали, що учасники з високою самооцінкою схильні очікувати від інших більш високих стандартів, ніж учасники з низькою самооцінкою.

Знаменитими став експеримент Альберта Бандури (Albert Bandura) про вплив моделювання на Я-концепцію. 

Під час нього, ті хто брав участь спостерігали за тими, які виконували завдання.

Результати показали, що учасники, які спостерігали за тим, хто успішно виконував завдання, вірили, що вони також можуть досягти успіху, це сприяло позитивному розвитку концепції.

Психологічна допомога при порушеннях Я-концепції

Для того, щоб налагодити Я-концепцію фахівець може застосовувати різні підходи.

Зокрема, надавати консультації та підтримку, щоб допомогти клієнту зрозуміти та прийняти свої позитивні якості,  розібратися з негативними думками та почуттями, що заважають подальшому розвитку.

Поширеною є практика, коли за допомогою різних методів і технік експерт рекомендує як підвищити самооцінку. 

Не менш важливим при такій роботі є  розвиток позитивних рис характеру та корисних навичок. 

Інколи, застосовуються вправи на зміну  переконань, що заважають розвитку позитивної Я-концепції.

Часто, психологи проводять тренінги, які включають вправи, що допомагають клієнту змістити фокус уваги на власні сильні сторони та помічати їх у інших людях