Самоушкодження (self-harm) – різновид аутоагресивної, патологічної поведінки, навмисне спричинення фізичної шкоди собі, яка може бути видимою для інших або прихованою.
Може включати порізи, опіки, синці, внутрішні переломи та інші форми ушкоджень.
Зазвичай є деструктивним способом подолання інтенсивних негативних переживань або спробою повернути відчуття контролю над власним тілом.
Деколи виступає засобом повернення собі чутливості після емоційного оніміння.
До самоушкоджуючої поведінки належить також вживання психоактивних речовин та алкоголю, свідоме уникнення їжі чи сну.
Селфхарм може бути пов’язаний з різними психічними розладами, такими як депресія, тривога, посттравматичний стресовий розлад та інші.
Така поведінка є небезпечною та потребує професійної допомоги, а найчастіше до самоушкоджуючих дій вдаються підлітки, юнаки та люди у ранній дорослості (14-24 роки).
Хоча існують міжнародні варіації, дослідження засвідчують, що близько 10% підлітків повідомляють про досвід самоушкодження.
Далі у цій публікації я всебічно охарактеризую проблематику самоушкодження через призму сучасної теорії та досвіду фахової психологічної допомоги при такого роду зверненнях.
Психологічні теорії самоушкодження
Психологічні теорії самошкодження (self-harm) намагаються пояснити, чому люди можуть вдаватися до самопошкоджувальної поведінки, що часто пов’язано зі складними емоційними переживаннями та внутрішніми конфліктами.
Це явище є серйозною проблемою психічного здоров’я, яка вимагає розуміння та підходів до лікування.
Ось кілька основних психологічних теорій та підходів, які намагаються пояснити причини і механізми самопошкодження:
Теорія регуляції емоцій
Згідно з цією теорією, самоушкодження виконує функцію зняття інтенсивних негативних емоцій або емоційної напруги.
Люди, які вдаються до самоушкодження, можуть відчувати надмірну тривожність, депресію, злість або внутрішню пустоту, яку вони не в змозі виразити іншим чином.
Механізм дії. Фізичний біль, що виникає в результаті самоушкодження, може на деякий час зменшити емоційну напругу, відволікаючи людину від психічного болю.
Це створює тимчасове відчуття полегшення, що, в свою чергу, сприяє формуванню звички до самопошкоджувальної поведінки як засобу регуляції емоцій.
Людина, яка переживає тривогу або сильний стрес, може вдаватися до селфхарму, щоб відчути хоч якийсь контроль над своїми емоціями або відчуттями.
Теорія уникнення дисоціації
Самоушкодження може використовуватися як спосіб протидії стану дисоціації, коли людина відчуває себе відчуженою від власних почуттів, тіла або реальності.
Дисоціація часто виникає як відповідь на травматичний досвід.
Механізм дії. Фізичний біль у результаті самопошкодження допомагає людині повернути відчуття реальності та зв’язок з власним тілом.
Це може допомогти людині відчувати себе “живою” або більш присутньою в поточному моменті.
Людина, яка переживає відчуття відстороненості або ніби “перебуває поза своїм тілом”, може вдаватися до самопошкодження, щоб відчути зв’язок зі своїм тілом та повернути собі контроль над відчуттями.
Модель самопокарання
Стверджує, що деякі люди вдаються до самоушкодження як форми самопокарання за те, що вони сприймають як власні провини або невдачі. Це може бути пов’язано з низькою самооцінкою, почуттям сорому або відчуттям провини.
Механізм дії. Селфхарм стає способом вираження негативного ставлення до себе, яке може бути наслідком дитячих травм, зловживання або постійної критики з боку оточення.
Людина вважає, що вона заслуговує на покарання.
Особа, яка вірить, що вона не варта любові або що вона робить усе неправильно, може вдаватися до самопошкодження як засобу вираження свого негативного ставлення до себе.
Теорія соціального впливу
Постулює, що у деяких випадках самопошкодження може бути пов’язане з соціальним середовищем, у якому перебуває людина.
Цей вид поведінки може бути запозичений або підсилений через спостереження за поведінкою інших, зокрема у групах або соціальних мережах.
Механізм дії. Самоушкодна поведінка може поширюватися у групах, де учасники відчувають себе ізольованими від суспільства та знаходять підтримку у спільному переживанні болю.
Соціальні мережі можуть також відігравати негативну роль, романтизуючи або популяризуючи самопошкодження.
Підлітки, які спостерігають за тим, як їхні однолітки вдаються до самопошкодження, можуть почати наслідувати таку поведінку як спосіб виразити свої емоції або приєднатися до певної групи.
Теорія запиту уваги та допомоги
Самоушкодження може бути способом залучити увагу до своїх емоційних потреб, які людина не в змозі виразити вербально.
Це не означає, що людина хоче маніпулювати оточенням, а скоріше, що вона не знає, як інакше звернутися за допомогою.
Механізм дії. У деяких випадках людина вдається до самопошкодження, щоб інші побачили її біль і звернули увагу на її проблеми.
Це може бути сигналом того, що людина потребує підтримки або допомоги, але не знає, як правильно попросити про неї.
Людина, яка відчуває, що її емоційний біль ігнорують близькі, може вдаватися до самопошкодження як способу показати свої страждання зовнішньому світу.
Біопсихосоціальна модель
Об’єднує біологічні, психологічні та соціальні фактори, які сприяють розвитку самопошкоджувальної поведінки. Це підхід, який враховує як індивідуальні риси людини, так і її середовище.
Механізм дії. Деякі люди можуть мати біологічну схильність до сильнішого переживання емоцій або до труднощів у їх регуляції.
Це може поєднуватися з травматичним досвідом, відсутністю соціальної підтримки та негативними соціальними впливами, що разом створює умови для самопошкоджувальної поведінки.
Людина, яка пережила травматичний досвід у дитинстві, має труднощі у вираженні своїх емоцій та знаходиться у середовищі, де відсутня підтримка, може розвинути схильність до самопошкодження як способу впоратися зі своїм болем.
Причини самоушкодження
Схильність до самоушкоджуючої поведінки формується унаслідок поєднання спадкових, психіатричних, психологічних, сімейних, соціальних та культурних факторів.
Відтак, не усі люди, що зазнали травмуючого досвіду вдаються до селфхарму.
Дослідники виявили, що найчастіше самоушкодженню сприяють біологічні чинники (дисбаланс серотоніну), особистісні особливості (перфекціонізм, імпульсивність) та когнітивна вразливість у поєднанні з впливом негативних життєвих подій.
Вплив відео та аудіо контенту відповідного змісту та ефект зараження серед молоді також є важливими, оскільки Інтернет відіграє важливу, формуючу мислення та поведінку, роль.
Чиники самоушкодження
Соціально-демографічні та освітні фактори самопошкодження є важливими аспектами, які впливають на ризик розвитку цієї поведінки серед різних груп населення.
Розуміння того, як соціальні, економічні та освітні умови впливають на схильність до самопошкодження, дозволяє створювати ефективні програми підтримки та профілактики.
Ось основні фактори, які відіграють роль у виникненні самопошкоджувальної поведінки:
Вік та статева приналежність
Підлітки та молодь. Найбільший рівень самопошкодження спостерігається серед підлітків і молодих людей (від 12 до 24 років).
Цей період життя характеризується швидкими емоційними, соціальними та фізичними змінами, що може робити їх більш вразливими до стресу та психічних проблем.
Самопошкодження в цьому віці часто пов’язане з труднощами у регуляції емоцій, соціальним тиском, проблемами в школі або родині.
Жінки та дівчата. Статистично, жінки частіше за чоловіків вдаються до самопошкодження.
Це може бути пов’язано з більшим рівнем соціального та емоційного тиску, що впливає на них, а також з більшою схильністю до вираження емоцій через тілесну форму.
Однак чоловіки частіше стикаються з соціальними очікуваннями щодо стримування емоцій, що може впливати на їхній вибір методів самопошкодження та його серйозність.
Літні люди. Хоча рівень самопошкодження серед літніх людей нижчий, ніж серед молоді, цей аспект не слід ігнорувати.
Самотність, втрата близьких, хронічні захворювання та депресія можуть бути причинами самопошкоджувальної поведінки серед цієї вікової групи.
Соціально-економічний статус
Низький рівень доходів. Люди з нижчим рівнем доходів частіше зазнають стресу через економічні труднощі, що може впливати на їхнє психічне здоров’я.
Економічна нестабільність, безробіття та обмежений доступ до якісної медичної допомоги можуть підвищувати ризик розвитку самопошкоджувальної поведінки.
Соціальна ізоляція. Соціально-економічний статус впливає на можливість брати участь у соціальних заходах та розвивати соціальні зв’язки.
Люди, які відчувають ізоляцію або відсутність підтримки з боку громади через фінансові обмеження, можуть частіше відчувати себе самотніми та шукати спосіб полегшити свій емоційний стан через самопошкодження.
Стигматизація та дискримінація. Люди, які стикаються з дискримінацією за соціально-економічною ознакою, можуть відчувати сильний психологічний тиск, що сприяє розвитку депресії та інших проблем, які можуть призвести до самопошкодження.
Рівень освіти
Відсутність знань про психічне здоров’я. Люди з нижчим рівнем освіти можуть мати менше знань про психічне здоров’я та ресурси для його підтримки.
Це може ускладнити вміння розпізнавати власний емоційний стан та шукати допомогу, що призводить до використання самопошкоджувальних практик як способу впоратися з емоціями.
Студенти та академічний тиск. Серед студентів університетів та коледжів, особливо тих, хто переживає високий академічний тиск, також спостерігається підвищений рівень самопошкодження.
Страх невдачі, стрес через іспити та нестабільність у стосунках можуть бути факторами, що підштовхують до таких дій.
Профілактика та просвіта. У країнах, де рівень обізнаності про психічне здоров’я вищий і є доступ до інформаційних ресурсів, рівень самопошкодження може бути нижчим.
Освітні програми, що сприяють розумінню та обговоренню питань психічного здоров’я, можуть відігравати важливу роль у зниженні рівня самопошкоджувальної поведінки.
Соціальне середовище та сім’я
Нестабільні сімейні стосунки. Люди, які зростають у сім’ях з конфліктами, насиллям або емоційною холодністю, мають вищий ризик вдаватися до самопошкодження.
Це може бути наслідком відчуття відчуженості або недостатньої емоційної підтримки.
Втрата близьких. Втрата батьків, партнерів або друзів може стати тригером для самопошкодження, особливо якщо людина не має підтримки в часи горя.
Відсутність механізмів подолання втрати може призвести до звернення до фізичного болю як способу зняти емоційний біль.
Підтримка з боку однолітків. Сильні соціальні зв’язки з однолітками можуть захистити від самопошкодження.
Однак у випадках, коли такі зв’язки відсутні або є джерелом стресу (наприклад, булінг), це може стати причиною самопошкоджувальної поведінки.
Культурні та етнічні фактори
Культурні норми та стигматизація. У різних культурах ставлення до самопошкодження та психічного здоров’я може відрізнятися.
У суспільствах, де існує сильна стигма щодо обговорення психічних проблем, люди можуть приховувати свої переживання та вдаватися до самопошкодження як до способу впоратися з ними.
Етнічні меншини. Люди, які належать до етнічних меншин, можуть стикатися з дискримінацією, расизмом або культурним відчуженням, що сприяє підвищенню рівня стресу та, як наслідок, ризику самопошкодження.
Релігійні переконання. У деяких випадках релігійні або духовні переконання можуть як запобігати самопошкодженню (через віру у гріховність такої поведінки), так і сприяти йому (як спосіб покарання себе).
Доступ до психологічної допомоги та підтримки
Недостатній доступ до психологічних послуг. Люди, які не мають доступу до фахівців з психічного здоров’я через географічні, фінансові або інші обмеження, можуть частіше вдаватися до самопошкодження, оскільки не мають змоги отримати належну підтримку.
Роль громадських організацій та онлайн-спільнот. У деяких країнах та регіонах онлайн-групи підтримки та місцеві організації відіграють важливу роль у зниженні рівня самопошкоджувальної поведінки, оскільки вони надають можливість для анонімного обговорення проблем та доступу до інформації.
Допомога при самоушкодженні
Для боротьби із практикою самоушкодження необхідна комплексна робота на рівні держави, навчальних закладів та сімʼї.
Важливим є підвищення обізнаності громадськості із цим явищем та регулярне привернення уваги до проблеми.
Психологічна індивідуальна допомога людині, яка потерпає від самоушкоджуючої поведінки, полягає у наданні підтримки та розвитку навичок безпечного копінгу.
Копінг – це психологічні стратегії та способи повеіднки, за допомогою яких людина може ефективно вирішувати проблеми та стресові ситуації без шкоди для свого фізичного та психічного здоров’я.
Завдання, які вирішуватиме психолог або психотерапевт у роботі з людиною з ауто агресивною поведінкою, залежатимуть від причин та тригерів такої поведінки, особистісних особливостей людини та наявності у неї супутніх психічних чи психологічних проблем.
Крім того, психолог може рекомендувати клієнту звернутись до інших фахівців, таких як психотерапевти чи психіатри, якщо він вважає, що клієнту може знадобитися медикаментозне лікування.
Важливо, щоб психолог створив безпечне та довірливе середовище для роботи, де особистість може відкрито розмовляти про свої проблеми, емоції.
Селфхарм є складною проблемою, яка може бути викликана різними факторами, і тому підхід до кожного клієнта має бути індивідуальним.
Позитивна терапія самоушкодження
Позитивна терапія може бути важливим підходом у роботі з самопошкоджувальною поведінкою (self-harm).
Вона спрямована на розвиток позитивних емоцій, усвідомлення життєвих цінностей, підсилення внутрішніх ресурсів та навчання людини новим способам справлятися з емоційними труднощами.
Позитивна терапія намагається змінити фокус із самопошкодження як засобу зняття емоційної напруги на більш здорові способи управління емоціями, надаючи можливість побачити позитивні аспекти життя та відновити віру в себе.
Зниження рівня депресії та тривоги
Позитивна терапія допомагає зменшити симптоми депресії та тривоги, які часто супроводжують самопошкодження, за рахунок підвищення рівня позитивних емоцій.
Покращення самооцінки
Люди, які працюють над розвитком внутрішніх ресурсів та практикують вдячність, поступово починають краще ставитися до себе, що зменшує потребу в самопошкоджувальній поведінці як формі самопокарання.
Розвиток конструктивних стратегій справляння з емоціями
Заміна деструктивних звичок на більш здорові методи дозволяє людині знайти нові способи справлятися зі складними переживаннями та стресом.
Підсумки
Психологічні теорії самопошкодження допомагають краще зрозуміти мотиви та причини, через які люди вдаються до цього виду поведінки.
Це не просто про фізичний біль, а про спробу впоратися з глибокими емоційними стражданнями, травмами та нездатністю ефективно регулювати свої емоції.
Розуміння цих теорій є важливим кроком до надання належної допомоги та підтримки людям, які стикаються з подібними проблемами.
Ефективна терапія та підтримка можуть допомогти замінити шкідливі звички на більш здорові стратегії регуляції емоцій і, зрештою, покращити якість життя.
Позитивна терапія є ефективним підходом у роботі з людьми, які стикаються з самопошкоджувальною поведінкою, оскільки вона фокусується на розкритті внутрішніх ресурсів людини та зміні її ставлення до себе та світу.
Замість того, щоб лише зосереджуватися на припиненні самопошкодження, позитивна терапія допомагає людині знайти новий сенс життя, відчути більше радості та внутрішньої гармонії, що у довгостроковій перспективі сприяє відмові від деструктивної поведінки.
Підбір фахівців
Щоби проконсультуватися щодо самоушкодної поведінки зі спеціалізованим фахівцем, звертайтеся до мене через контакти у профайлі або підберіть фахівців у відповідному розділі веб-платформи.
