Мамочка і теорія потоку
Тема для мене все більш актуалізується, а взагалі-то, всім творчим людям, які мають сім‘ю і дітей, ця стаття присвячується.
В психології є термін “потік” (або “флоу“) і теорія потоку. Її створив американський психолог угорського походження, Міхай Чіксентміхаї, спостерігаючи за станом, у якому перебувають люди в стані великого душевного піднесення.
Перебування в потоці – це стан, коли людина настільки захоплена тим, що робить, що час перестає для неї існувати.
Його можна описати як глибоку концентрацію на якійсь діяльності, повне занурення в неї, втрату почуття усвідомленості себе, спотворення сприйняття часу, прямий і моментальний зворотній зв‘язок: людина сама для себе знає – те, що вона робить, ДОБРЕ.
Це баланс між рівнем можливостей і рівнем складності, це почуття повного контролю над ситуацією. Діяльність тоді сама по собі сприймається як нагорода, а не як повинність, і здійснюється тому без зусиль.
Дуже часто, коли говоримо про потік, то маємо на увазі творчість.
Людина перебуває в стані піднесення, повного захоплення творимим, для неї нема ні плину часу, ні того, що її оточує: людей, подій і інших сторонніх чинників довкола.
Я зараз про тих, хто пише, – хоча творити можна і торти, і, насправді, навіть прибирання.
Пишемо.
Політ думки, політ фантазіі, кажемо ми.
І це дійсно подібне польоту, і тебе несе потік, нестримний, некерований… і коли несподівано перебування в ньому переривається, то, власне, відчуття, немов від падіння на землю.
Ну, розбитися може і не розіб‘ємося, але назад у той самий потік не розженешся, не злетиш – це точно.
Пишеш, не чуючи часу і простору, слова чіпляються одне за одне, такі точні, такі гарні, та так злагоджего, і така «Ірочка-умнічка» кайфове відчуття, і ….
… Всі думки, які несуться нестримно, але як же складено, всі ці фрази, які народжуються логічно завершеними, стрункими і кришталево-прозорими…
Ееее…. тільки що народжувалися.
«Ма! Мааааа! МААААААА!!!!»
Маа!!!
Іди накорми, одягни,
іди пограйся зі мною.
Роздягни, зроби уроки, я покакала,
Іди пограйся зі мною!
Позаймайся музикою, збери до школи, зустрічай зі школи,
Іди пограйся зі мною!
давай подурачимося, розчеши, спати хочу,
Іди пограйся зі мною!
Включи мультіки, не хочу спати,
Іди пограйся зі мною.
Іду.
А що дєлать.
І все!
Все, що тільки що звучало акордом, довершеним і цілісним, стало розкиданими уламками, какофонією без звучання.
Все поломилось, понівечилось… і втікло.
Часом назавжди.
Ходиш потім, дивуєшся: як же це було? Тільки що ж так гарно звучало?.. А вже не звучить.
Обірвані струни думок…
Як я розумію блогерок, які скаржаться – хто всерйоз, хто з гумором, про наболіле: що мають змогу писати …тільки закрившись в туалеті.
І то недовго.
😂.
Або 😥.
Та що там блогерки.
Як потрапляли в потік відомі й талановиті особистості?
Прочитала якось цікаву статтю журналістки і письменниці Бріджіт Шульце. Вона хотіла дослідити, як, де, яким чином знаходили час, потрапляли в отой потік різні відомі, талановиті і успішні.
І зіткнулася з фактом, що всі ті люди, котрі мали достатньо часу на творчість – чоловіки.
А хто давав їм цю достатність часу?
Жінки.
Їх няні, їх гувернантки. Їх жінки, їх служниці – що часто-густо було ролями у виконанні одної і тої самої особи.
Жінки.
Втім, роль жінок – неоднакова.
Одні, як Дженні фон Вестфаллен, перша красуня Тріера, розумниця, що могла претендувати на найкращі партії , вибрала роль Музи, Служительки, Соратниці і однодумиці свого коханого на усе життя чоловіка Карла Маркса.
Або Марта Фройд, яка для свого Зіґґі не лише розкладала костюм щоранку, а ще й зубну пасту йому витискала на щітку. Бо, відомо, не панська то справа.
Це – Служительки.
Другі, як сестра Вольфганга Моцарта, що наділена була генієм не меншим за братовий, виходять заміж, і талант пропадає: зів‘ялий, зачахлий та незатребуваний.
Це – могильщицї свого таланту, а може, й генія. Як відомо, талант якщо його не плекати, помирає.
Треті, як Жорж Санд, творили по ночах.
А ще інші, поки їхали в шкільному автобусі.
Або з четвертої до шостої ранку.
Щоб не відлинювати, боронь боже, від жодного з домашніх обов‘язків.
Або на кілька годин втікали в поблизький ресторан, де лиш єдино мали тих пару годин для себе.
Коротше: на розкіш часу наодинці з собою там, де це необхідна умова розквіту таланту і успіху, жінка розраховувати не може, каже Бріджіт.
Я, втім, вважаю, що в отих перших жінкок, які обрали служіння, теж був інший – і здійснений – талант. Служіння – це особливе покликання. І ще хтозна, чи не більше, ніж у творця…
Служіння – це, безумовно, теж місія).
Але це так, ремарка.
… Коли Міхая Чіксентміхаї запитали, чи його дослідження стосується також жінок, і, власне, чи бачив коли він ЖІНКУ в стані потоку, він трохи подумав… і згадав одну пані, яка розказувала йому, що втратила почуття часу, коли прасувала чоловікові сорочки.
😂😂😂?
Чи 😥😥😥?
Я особисто, проте, далека від того, щоб жалітися.
і до боротьби за права жінок не закликаю
(На відміну від отієї журналістки)
Для мене тут, як і у всьому іншому, слід намагатися віднайти баланс.
Зрештою, кожен вирішує такі справи сам: як вміє, як хоче і як може.
А я?..Я і на мить не уявляю собі, що можна відмовитись від отого «МААААМА!» взамін на можливість писати – навіть якщо б я була генієм, а не скромним перекладачем на папір
своіх думок і почуттів.
Це «МАААААА» , хоч і невчасно інколи, і нервує, бува, то таки найдорожче на всьому світі.
Для мене воно так.
А як у вас?
Незрозумілио і парадоксально: коли вдома нікого нема, тиша й спокій і сиди собі твори – натхнення кудись втікає.
Стан потоку, де ти?..
… Іду прасувати чоловікові сорочки, чи що.
Може, повернеться.
😁
