Посттравматичне зростання

Що таке посттравматичне зростання?

Концепцію посттравматичного зростання, або скорочено – ПТЗ (Posttraumatic Growth, PTG), американські фахівці Річард Тедескі і Лоуренс Калхун запропонували ще у 90-х роках минулого століття у своїй книзі «Травма і трансформація»¹ та продовжують досліджувати й удосконалювати її.

У своїй відносно новій роботі  «Posttraumatic Growth: Theory, Research, and Applications» (2018) вони дають таке визначення²:

Посттравматичне зростання – це позитивні психологічні зміни, що виникли у результаті боротьби з травматичними або дуже складними життєвими обставинами

Річард Тедескі, Лоуренс Калхун

Здатність до таких змін автори концепції вважають «потужним аспектом людської природи»³, а не чимось винятковим. Це універсальний досвід, який може пережити будь-яка людина.

Зверніть увагу на слово «боротьба» – воно є ключовим для розуміння ПТЗ: людина докладає зусиль, щоб подолати травму, і це врешті уможливлює її посттравматичне зростання, функціонування на новому рівні.

Ідея цього явища не нова, описи позитивних особистісних змін після тяжких випробувань можна зустріти ще в давній літературі та філософії. Тедескі і Калхун знайшли для такого досвіду вдалий термін і створили цілісну теорію, підтверджуючи її науковими розробками.

На практиці люди, що пережили травму, здебільшого – ветерани, отримують супровід і підтримку в осередках, створених Boulder Crest Foundation – «домівкою посттравматичного зростання».

Крім того, в науковій літературі можна зустріти схожі терміни, наприклад, «зростання, пов’язане зі стресом» (stress-related growth), та різноманітні теоретичні моделі, але модель Тедескі і Калхуна сьогодні найпоширеніша, деякі науковці вважають її оптимальною.

Що таке травма?

Сама травматична подія чи ситуація має бути такої сили, щоб значно пошкодити чи зруйнувати базові переконання і уявлення людини про світ та його передбачуваність, про інших людей та власну ідентичність, про майбутнє, й спричинити серйозні зміни у психіці. Травма приносить глибокі й сильні страждання та ділить життя людини на «до» і «після».

Тедескі і Калхун виступають за розширене розуміння травми і пропонують не обмежуватися лише визначенням травми за DSM-5 («Довідник діагностичних критеріїв DSM-5» від Американської психіатричної асоціації), натомість орієнтуватися на індивідуальне сприйняття та вплив певної події на конкретну людину.

Це перегукується із тим, як говорить про травму відомий американський психотерапевт Пітер Левін: «Травма є травмою, хоч би що її спричинило… людей може травмувати будь-яка подія, свідомо чи несвідомо сприйнята як загрозлива для їхнього життя»⁴, коли при цьому людина переживає повне безсилля, психічне перевантаження, покинутість (не лише об’єктивну, а й суб’єктивну) і не може упоратись із тим, що відбувається.

Концепція ПТЗ дозволяє враховувати травматичні впливи різної специфіки: не лише разові короткі події, такі як, скажімо, смерть, автокатастрофа, теракт, але й тяжкий досвід тривалих та важких захворювань (рак, ВІЛ, епідемія COVID-19), виконання специфічної роботи (наприклад, у медичній сфері, службах порятунку) та, звісно, бойові дії ⁵.

ПТСР і ПТЗ – полярні наслідки травми. Чи це справді так?

Важливо, що посттравматичне зростання не є альтернативою дистресу чи симптомам посттравматичного стресового розладу (ПТСР)! Тобто це не взаємовиключні стани «або, або»: або в людини розвивається ПТСР, або ПТЗ, – це поширена помилка, пов’язана із некоректним розумінням суті й процесу ПТЗ.

Для розвитку посттравматичного зростання вплив травматичних чинників має бути достатньо сильним, щоб відбувся «тектонічний» зсув у системі базових переконань особистості, тобто ПТЗ може тривати паралельно з ПТСР, певним чином полегшуючи симптоми останнього⁶.

Тут варто наголосити також, що ПТСР не є обов’язковою умовою для виникнення посттравматичного зростання, передувати ПТЗ може просто стан потужного стресу від переживання травматичної події чи обставин.

Нагадаю, що посттравматичний стресовий розлад є ускладненням, хроніфікацією наслідків отримання психічної травми і розвивається у невеликої – до 20%, за даними МОЗ України – кількості людей, які мали травматичний досвід.

Посттравматичне зростання – це результат чи процес?

На посттравматичне зростання можна дивитися і як на результат, і як на процес. Останній може охоплювати різний період після травматичної події: ознаки зростання можна виявити як невдовзі після потрясіння, так і лише з плином років.

Пітер Левін тут співзвучний: «…травма є виліковною, а сам процес зцілення може виявитися каталізатором глибинного пробудження – порталом до емоційного та справді духовного перетворення»⁷.

Тобто процес посттравматичного зростання передбачає якісні психологічні зміни, що перевищують попередні душевні, духовні, стосункові, соціальні можливості людини.

Цим ПТЗ відрізняється від резильєнтності та відновлення: людина, впоравшись із важкими обставинами чи подіями, не просто повертається у дотравматичний стан, ПТЗ «форсує особистісне зростання»⁸.

Особистісні зміни при посттравматичному зростанні є глибинними й трансформаційними, людина оновлює власний світогляд, життєві стратегії, цінності, самосприйняття, хоча нерідко це відбувається ненавмисне й часто неочікувано для неї самої, тобто – природно.

Вважається, що в результаті успішного опрацювання психічної травми і посттравматичного зростання людина стає більш витривалою до негативного впливу, більш стійкою, резильєнтною.

Одне з непрямих підтверджень цієї думки я отримала, коли провела наукове дослідження про зв’язок ПТЗ і сенсовної діяльності в умовах війни (більше про це – в кінці матеріалу).

Серед іншого результати показали, що посттравматичне зростання корелює із кількістю травматичних подій, які респонденти (цивільні) пережили з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Це узгоджується з дослідженням зв’язку множинної травми і ПТЗ⁹.

Я інтерпретую це як своєрідне загартовування і нарощення людиною компетенції долати травму: здатність опрацьовувати травматичний досвід зростає, якщо він не є одиничним, тобто, потрапляючи у наступну кризу, людина вже знає, що здатна впоратись з нею.

Структура посттравматичного зростання

Посттравматичне зростання відбувається на трьох рівнях:

• когнітивному
• почуттєвому
• поведінковому

При цьому посттравматичне зростання складається з п’яти компонентів, які автори теорії виділили емпіричним шляхом:

1. Цінування життя
2. Особистісна сила
3. Нові можливості
4. Стосунки з іншими
5. Духовні та екзистенційні зміни¹⁰

Отже, маємо таку картину: зміни, що належать до кожної з п’яти сфер, можуть проявлятися на будь-якому з трьох зазначених вище рівнів або навіть на всіх одночасно.

Цікаво, що посттравматичне зростання пропонується вважати дійсним, навіть якщо воно відбувається тільки в одній із п’яти сфер.

Складові процесу посттравматичного зростання

Після переживання потенційно травматичного досвіду людина може відчути різні наслідки: якщо це дистрес, який, утім, не повпливав на її базові переконання, ми маємо справу з резильєнтністю – людина поступово відновлюється і повертається до свого попереднього стану й світогляду; якщо ж цей важкий досвід підірвав систему її базових переконань і викликав сильний стрес, людина може згодом вийти у посттравматичне зростання.

Процес ПТЗ нелінійний і може включати в себе:

• емоційний дистрес від переживання викликів, що постали тепер перед людиною,
• автоматичні думки про те, що відбулося, і застрягання в пережитому (інтрузивні румінації), які згодом можуть перетворитися на незациклене думання, що звільняє,
• самоаналіз,
• зміну стосунку з собою – зближення,
• копінгові стратегії (які не протирічать ПТЗ і можуть допомагати давати раду із сильним стресом, особливо на ранньому етапі),
• опрацювання почуттів та емоцій,
• перегляд і знаходження нових цілей,
• прийняття змін в собі і навколо,
• прийняття.

Така, без перебільшення, велика робота врешті відкриває вихід до психологічного зростання, мудрості та внутрішньої згоди, як сказали б екзистенційні аналітики, до яких я належу.

У процесі ПТЗ людина самостійно чи з допомогою іншої людини, яка може вислухати, зрозуміти, просто бути поруч (peer support), або разом із психотерапевтом, що знається на темі ПТЗ, починає усвідомлювати і бачити: попри важкий досвід вона здатна жити хорошим, наповненим, плідним життям. Вона стає більш стійкою і може краще обходитися із випробуваннями, що ще можуть випасти на її долю.

Як ми бачимо, у посттравматичному зростанні не йдеться тільки про подолання травми, мова про якісну трансформацію особистості: людина, борючись із наслідками психічної травми, може відкривати власну силу, поглиблювати зв’язки з іншими людьми, відкриватися до нових можливостей, змінювати сприйняття і ставлення до життя й цінного в ньому, звертатися до духовних та філософських питань, зокрема й до питання про сенс.

ПТЗ, сенс страждання і сенсовна діяльність

Травма не є вироком – вона містить потенціал до розвитку, до особистісного оновлення, зміцнення, до переживання цінностей і віднаходження сенсів. У такому екзистенційному погляді на життя страждання не є помилкою, покаранням, недоліком, який треба усунути чи якого треба за всяку ціну уникнути (привіт, тривого!).

Страждають усі. Кожен по-своєму. Страждання і його опрацювання робить людину глибшою, мудрішою, здатною до більшого співчуття і добросердя. Зрозуміти власне страждання означає стати ближчими до себе й до інших, стати ще більше людяними.

Віктор Франкл, який згадується в багатьох дослідженнях ПТЗ як людина, яка не просто вижила у концтаборі, а після цього зробила вагомий внесок у науку і терапію, насвітлив ключову роль віднаходження сенсу в умовах надзвичайної травматизації.

Він наголошував на тому, що цінності, які є дорогою до сенсу, необхідно втілювати, «виконуючи свої життєві завдання»¹¹, а також зазначав, що дії та вчинки стають нашою відповіддю на питання, які ставить нам життя.

…той, хто уже подолав травму, повністю усвідомлює свою звичайність, свої слабкості та обмеження, так само як і зв’язки та обов’язки перед іншими. Це усвідомлення дає рівновагу одночасно з радістю від своїх можливостей

Джудіт Герман, “Психологічна травма та шлях до видужання“

Посттравматичне зростання і війна

Війна є потужною травматичною подією. Людина під час війни опиняється перед загрозою знищення, яка може стосуватися як безпосередньо її самої, так і її близьких та рідних, її домівки. Під час війни йдеться також про отримання моральної травми внаслідок порушення морального кодексу особистості, що стосується реалій і нинішньої війни в Україні¹².

Наслідком моральної травми стає внутрішній екзистенційний чи духовний конфлікт, екзистенційна провина, тяжкий сором¹³.

Можна сказати, що війна є одним із тих травматичних явищ, що має ірраціональний характер, поруч із трагічними, проте умовно нормативними смертю, хворобою і навіть, на жаль, домашнім насиллям¹⁴, і тотально впливає на населення країни, проти якої ведеться загарбницька війна.

Утім, умови війни не роблять посттравматичне зростання неможливим чи недоступним для переживання, бо травми, як каже Річард Тедескі, у певному сенсі, не припиняються ніколи¹⁵.

Досліджуючи свого часу посттравматичне зростання серед євреїв і арабів Ізраїлю, вчений Стівен Гобфолл із колегами, зазначають, що в умовах травматичного впливу війни і тероризму вжиття дій людиною є відображенням і виразником тих змін, що відбулися на когнітивному та емоційному рівні, і що саме такі дії сприяють «найбільш корисному типу ПТЗ»¹⁶. Ці дії або діяльність (дослівно – «роблення сенсовного») може стосуватися різних життєвих сфер: від виховання дитини до виконання професійних обов’язків.

Серцевиною психічної травми є почуття безпорадності та переживання ізоляції, а відтак «здобуття влади та налагодження зв’язку з людьми навколо є основою видужання»¹⁷, при цьому «вона повинна бути автором і головним суддею свого відновлення»¹⁸, пише знана фахівчиня у темі травми Джудіт Герман.

Особистості належить роль творця власного життя, а разом з тим і відповідальність за себе і за процес опрацювання власного травматичного досвіду. Психічні травми, спричинені війною, не виняток.

Про посттравматичне зростання в умовах війни, а також його зв’язок із сенсовною діяльністю, можна прочитати в моєму науковому дослідженні, проведеному на базі Українського католицького університету в 2024 році.

Тут лише коротко зауважу: результати дослідження свідчать про те, що задоволеність стосунками, а також волонтерство і навчання дітей як види сенсовної діяльності мають зв’язок із посттравматичним зростанням.

Предикторами ПТЗ виявилися: частота сенсовної діяльності, волонтерство, кількість пережитих травматичних подій під час війни і переживання екзистенційної свободи, яка дозволяє бачити важливе й цінне в конкретних обставинах, приймати рішення до дії.

***

¹ Tedeschi, R. G., & Calhoun, L. G. (1995). Trauma and transformation. Sage.

² Tedeschi, R. G., Shakespeare-Finch, J., Taku, K., & Calhoun, L. G. (2018). Posttraumatic growth: Theory, research, and applications. Routledge. – p.3.

³ Там само, p.8.

⁴ Левін, П. (2022). Зцілення від травми. Київ: Видавництво Ростислава Бурлаки. – с. 24.

⁵ Tedeschi, R. G., Shakespeare-Finch, J., Taku, K., & Calhoun, L. G. (2018). Posttraumatic growth: Theory, research, and applications. Routledge.

⁶ Радзівіл, К. (2022). До питання посттравматичного зростання суб’єкта в умовах тривалих соціально-політичних потрясінь. Психологія особистості, 44, 224-228.

⁷ Левін, П. (2022). Зцілення від травми. Київ: Видавництво Ростислава Бурлаки. – с.22-23.

⁸ Козловський, І. (2023). Людина на перехресті. Роздуми про екзистенційний інтелект. Київ: Колесо Життя. – с.22.

⁹ Brooks, M., Graham-Kevan, N., Robinson, S., & Lowe, M. (2021). “I get knocked down, but I get up again” – A qualitative exploration of posttraumatic growth after multiple traumas. Traumatology, 27(3), 274–284.

¹⁰ Tedeschi, R. G., Cann, A., Taku, K., Senol‐Durak, E., & Calhoun, L. G. (2017). The posttraumatic growth inventory: A revision integrating existential and spiritual change. Journal of Traumatic Stress, 30(1), 11-18.

11 Франкл, В. (2018a). Лікар та душа. Основи логотерапії. Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». – с.13.

¹² Zasiekina, L., Zasiekin, S., & Kuperman, V. (2023). Post-traumatic stress disorder and moral injury among Ukrainian civilians during the ongoing war. Journal of Community Health, 48(5), 784-792.

¹³ Jamieson, N., Maple, M., Ratnarajah, D., & Usher, K. (2020). Military moral injury: A concept analysis. International Journal of Mental Health Nursing, 29(6), 1049-1066.

¹⁴ Stasko, E. C., & Ickovics, J. R. (2007). Traumatic Growth in the Face of Terrorism: Threshold Effects and Action‐Based Growth. Applied Psychology, 56(3), 386-395.

¹⁵ Тедескі, Р. (2023, листопад, 1). «У вас має бути відчуття, що всі страждання, втрати, смерті, руйнування не даремні». Український тиждень. https://tyzhden.ua/richard-tedeski-u-vas-maie-buty-vidchuttia-shcho-vsi-strazhdannia-vtraty-smerti-rujnuvannia-ne-daremni/

¹⁶ Hobfoll, S. E., Hall, B. J., Canetti-Nisim, D., Galea, S., Johnson, R. J., & Palmieri, P. A. (2007). Refining our Understanding of Traumatic Growth in the Face of Terrorism: Moving from Meaning Cognitions to Doing what is Meaningful. Applied Psychology, 56(3),345–366. – p.360.

17 Герман, Д. (2019). Психологічна травма та шлях до видужання: наслідки насильства – від знущань у сім’ї до політичного терору. Львів: Видавництво Старого Лева. – с.338.

18 Там само, с.231.