Розвиток мозку: критичні та чуттєві періоди

Людський мозок починає формуватися рано під час внутрішньоутробного життя, вже через три тижні після зачаття. Але його розвиток триває все життя.

Це тому, що ті самі події, які формують мозок в ранньому дитинстві, також відповідають за зберігання інформації — нових навичок і спогадів — протягом усього життя.

Цей феномен має назву нейропластичність і він відповідальний за наше навчання та адаптацію до нових умов та вимог оточуючого середовища.

Наш мозок розвивається поетапно знизу наверх, повторюючи еволюційні зміни нервової системи.

Першим формується стовбур мозку, так званий “рептильний мозок”. Це –  центр виживання.  Ця область повністю розвинена вже при народженні та керує основними  інстинктами та функціями для підтримки життя та руху.

Ця зона регулює дихання, травлення, частоту серцевих скорочень, сон, почуття голоду, температуру тіла тощо та відповідає за  реакцію боротьби, втечи або завмирання. Поведінка немовля керується з центру виживання і воно не може регулювати власні системи.

Емоційний центр  – (емоційний мозок – лімбічна система)

Розвиток фокусується на віці від 0 до 5 років. Ця область  обробляє пам’ять, емоції, реакцію на стрес  і відповідає за виховання, турботу, тривогу розлуки, страх, гнів, соціальні зв’язки та контроль гормонів.

Ця область є осередком наших емоцій і центром розвитку в ранньому дитинстві.  Самовираження, повідомлення потреб  і  реакцій на світ  виражаються у формі почуттів, і все це витікає з середнього мозку.

Виконавчий центр  – (Думаючий мозок – префронтальна кора)

Це остання область, яка буде створена, і розвиток триває до 21-25 років. Спостерігаються стрибки розвитку приблизно у віці 5-6 років; 11-12; і близько 15.

Він відповідає за раціональне мислення, вирішення проблем, планування, увагу, творчість, самосвідомість, розуміння та інтерпретацію емоцій.

Когнітивні, емоційні та соціальні здібності нерозривно переплітаються протягом усього життя.

Мозок є високоінтегрованим органом, і його численні функції працюють узгоджено одна з одною. В його розвитку існує певне часове вікно, коли він надзвичайно добре вивчає нові речі. Це вікно часу називається «критичним періодом».

Ранні роки життя дитини, від народження до п’ятирічного віку вважаються ядром періоду, критичного для формування та розвитку функціональної діяльності мозку.

У ці роки мозок неймовірно сприйнятливий до усієї інформації, що надходить ззовні та зсередини.

Усе, від мови до моторики та соціальних сигналів, широко вивчається та обробляється в ці роки.

Клікайте, щоби зафрендитися та/чи сконтактуватися у Фейсбуку

Критичні періоди

Різні аспекти навчання та розвитку мають різні критичні періоди. Наприклад, для певних сенсорних здібностей, таких як зір, критичний період може закінчитися набагато раніше, у віці 2-3 років.

Тому дуже важливо в цей час надавати дитині можливість розвивати зір у далину і перемикати його на близькі предмети. Також в перший рік життя ми навчаємося керувати своїм тілом для ефективного пересування в просторі.

Тому люди, які за якихось причин не повзали в ранньому дитинстві, в дорослому віці дуже часто мають проблеми з болями в попереку та тазостегнових суглобах.

Це відбувається тому, що свого часу тіло не вивчило, як і які саме м’язи краще використовувати для плавного руху кінцівок, яке не буде перенавантажувати окремі ділянки нашого скелетно-рухового апарату.

В той же час, критичний період для засвоєння мови поширюється на ранній підлітковий вік. Це означає, що хоча мозок все ще дуже добре вивчає мови в ранньому дитинстві, він продовжує бути ефективним у цьому до підліткового віку.

Здібність мозку швидко реагувати на зміну обставин не однакова протягом життя. У міру дорослішання зв’язки в ньому стають більш кріпкими та стабільними.

Перехід від більш пластичного до більш фіксованого стану вигідно дозволяє мозку зберігати нові та складні процеси, такі як чуттєві, моторні та когнітивні функції.

Однак це формування сталих зв’язків у мозку може обмежити можливість функціонування нейронних схем мозку в майбутньому.

Наприклад, якщо дитина має аномальні переживання під час критичного періоду, такі як слухова або зорова депривація, струс мозку, порушення в розвитку близьких стосунків з батьками, в цих випадках її мозок може почати працювати не належним чином і не зможе обробляти майбутні вхідні дані.

Вперше поняття критичного періоду було застосованно у лінгвистиці. Вчені зацікавилися тим, як діти вивчають мову.

Один з них (Леннеберг) описав критичний період, як час, коли мозок автоматично поглинає інформацію.

Приблизно у шестимісячному віці вплив основної мови в середовищі немовляти керує фонетичними пред’явленнями мови та, згодом, нейронними репрезентаціями звуків мовлення рідної мови, послаблюючи прояви невживаних звуків.

А після завершення цього періоду ця здібность втрачається і людина вимушена навчатися іншими шляхами. Саме тому дорослі носії мови можуть відразу й точно визначити іноземців за вимовою.

Бо втрата пластичності мозку приблизно у віці статевого дозрівання пояснює появу та фіксацію акцентів.

Що відбувається з мозком у критичний період? Як взагалі проходить розвиток тих чи інших структур нервової системи? Який вплив вони мають на наш емоційний стан, фізичне і психічне здоров’я та добробут?

Про все це і більше ви узнаєте на першому триденному модулі Великої Сертифікаційної Навчальної програми з травмотерапії (подробиці на сайті https://holisticentre.net/)

У критичний період мозок відчуває вибухове зростання. Давайте поглянемо на деякі зміни, які відбуваються.

Нейрони утворюють зв’язки

На ранніх стадіях нейрони в мозку починають утворювати містки, які допомагають різним частинам мозку спілкуватися між собою. У критичний період мозок будує ці містки з неймовірною швидкістю.

Нейропластичність зміцнює зв’язки мозку

Коли дитина взаємодіє зі світом, одні зв’язки зміцнюються, а інші слабшають. Наприклад, якщо дитина чує багато музики, частини мозку, пов’язані зі звуками та музикою, зміцняться.

Цей процес зміцнення певних зв’язків відомий як пластичність мозку, оскільки мозок утворюється не як стигла формація, а як пластик.

Прикріплення до первинних опікунів

Суттєвим аспектом критичного періоду є розвиток прив’язанністі до опікунів. У перші місяці та роки немовлята та діти раннього віку формують міцні зв’язки з людьми, яки за ними доглядають.

Ці зв’язки мають вирішальне значення для емоційного розвитку. Коли вихователь реагує на потреби дитини теплом і турботою, дитина вчиться формувати надійну прив’язанність. Це закладає основу для здорових стосунків у подальшому житті.

Коли дитині приділяють належну увагу, стимулювання та турботу в критичний період, її мозок розвивається належним чином.

З’єднання утворюються швидко і міцно. Це закладає основу для кращого навчання, емоційної регуляції та побудови стосунків протягом усього життя.

Але, якщо дитина цього не отримує, мозок розвивається не так ефективно. Мости чи з’єднання, які слід побудувати, можуть сформуватися неправильно.

Це може призвести до різних проблем, у тому числі труднощів у стосунках, емоційних проблем і складнощів у навчанні.

Особливо вразливими до негативного впливу ненадійних близьких стосунків з первинними опікунами є  гіпокамп, який бере участь у навчанні та пам’яті, а також мигдалеподібне тіло, яке відіграє роль у обробці емоцій.

Окрім критичних періодів, у розвитку мозку існують ще так звані “чутливі періоди”, також відомі як «слабкі критичні періоди».

Клік на картинці відкриває профайл у окремому вікні

Чутливі періоди

На відміну від критичних, чутливі періоди трапляються, коли організм більш вразливий, ніж зазвичай, до зовнішніх факторів, але цей вплив не обов’язково обмежується коротким визначеним періодом.

Дослідники також називають чутливі періоди слабкими критичними періодами.

Деякі приклади сильних критичних періодів включають розвиток зору та слуху, тоді як слабкі критичні періоди включають налаштування феноменів – як діти вчаться організовувати звуки в мові, граматичну обробку, набуття словникового запасу, музичну підготовку та спортивні тренування.

Ось коротке визначення цих термінів

Критичні періоди — це певні проміжки часу під час розвитку, коли мозок надзвичайно сприйнятливий до певних типів навчання та досвіду. Після закінчення цього періоду придбання цих навичок або атрибутів стає значно складнішим.

Чутливі періоди – це фази, під час яких мозок більше реагує на певні переживання. У чутливі періоди легше навчитися або піддатися впливу певного досвіду, але, на відміну від критичних періодів, пропуск цього періоду часу не унеможливлює набуття цих навичок або рис пізніше.

Один із способів візуалізувати різницю — уявити критичні періоди як чітко визначене вікно часу з чітким початком і кінцем, протягом якого має відбутися певний розвиток.

Навпаки, сенситивні періоди більше схожі на поступовий схил, коли навчання на початку є оптимальним, але здатність не зникає повністю з часом.

Важливо визнати, що кінець критичного періоду не означає закінчення навчання або розвитку мозку. Натомість це означає зміну в тому, як мозок навчається та адаптується.

Мозок також стає більш спеціалізованим на навичках та інформації, яку він придбав, коли цей період закінчується.

Під час критичного періоду мозок формує численні зв’язки, і коли він закінчується, мозок починає використовувати ці зв’язки більш ефективно для спеціальних завдань.

Незважаючи на те, що критичний період закінчується, мозок все ще володіє певним ступенем пластичності та продовжує навчатися протягом усього життя. Це називається дорослою пластикою.

Ми можемо спостерігати за явищем дорослої нейропластичності на прикладі вивчання нової мови дорослою людиною.

Оскільки утворення нових нейронів та їх зв’язків у дорослому мозку набагато повільніше, ніж у дітей, дорослий мозок використовує вже існуючі нервові клітини та їх контакти для створення новиїх сенсів.

Тому людям дорослого та похилого віку іноді буває навіть легше вивчати нові ідеї та поняття – просто завдяки аналогії з тими схемами, які вже зафіксовані в мозку.

І чим більше мов ми знаємо, чим ширше наш словниковий запас в кожній з відомих нам мов, тим легше буде вивчати щось нове.

Наш мозок буде використовувати старі міжнейронні зв’язки як стартову базу для утворення нових. І це правило працює не тільки у вивчанні іноземних мов, але взагалі у всіх сферах нашого життя.

Розвиток мозку в ранньому дитинстві

  • Більшість розвитку мозку відбувається в перші п’ять років

Мозок новонародженого розширюється майже на 90% до п’ятирічного віку. У ці ранні роки мозок дитини надзвичайно активний, створюючи понад мільйон нейронних зв’язків щосекунди.

Ці зв’язки відіграють вирішальну роль у формуванні майбутнього навчання, поведінки та здоров’я, по суті формуючи їхнє майбутнє.

Цей швидкий ріст підкреслює важливість досвіду та середовища раннього дитинства, оскільки вони значно впливають на розвиток мозку та довгострокові результати.

Саме тому період від 0 до 5 років вважається критичним у формуванні та розвитку багатьох навичок, функцій та здібностей.

  • Позитивна взаємодія з первинними опікунами є ключем до розвитку й успіху

Наша взаємодія з дітьми має ключове значення для цього надзвичайного зростання. Такі прості дії, як спілкування, читання або спів для дитини, можуть зміцнити нейронні зв’язки та сприяти когнітивному розвитку.

Залучення до творчої гри також діє як потужний стимул для розвитку мозку. Дослідження показують, що якісна рання освіта має суттєвий вплив на успіх дитини в подальшому житті.

  • Маленькі діти багато сплять задля навчання, а не просто для відпочинку

Незважаючи на безмежну енергію, маленькі діти витрачають на сон більше половини свого часу. Однак їхній мозок у цей час далекий від відпочинку.

Поки вони сплять, він зайнятий сортуванням спогадів і засвоєнням досвіду дня, зміцнюючи нервові шляхи. Це підкреслює критичну важливість хорошого сну для здорового розвитку та відновлення мозку.

  • Маленькі діти чудово вивчають кілька мов

В ранньому критичному періоді ми маємо можливість спостерігати за одним із чудес дитинства –  природньою здатністю до вивчення мов.

Завдяки цій вродженій здібності розрізняти різні інтонації та мови, маленькі діти можуть легко сприймати нові звуки та структури.

Як ви можете допомогти своїй дитині навчатися та рости

(Про що дитина могла б попросити вас, якщо б розуміла процеси, які відбуваються в різних частинах її мозку)

Стовбур мозку

Від народження –  дихання, пульс і температура, допоможи мені відчувати себе емоційно та фізично в безпеці.

Якщо я наляканий або переживаю стрес, мій мозок переходить у режим виживання (функція стовбура мозку), а інша частина мого мозку не може рости й розвиватися. Коли я відчуваю себе в безпеці, я можу вчитися.

Мозочок

Рівновага і координація (від народження до 1 року) – дозволь мені багато рухатися та/чи відведи мене на дитячі майданчики та в басейн. Танцюй зі мною. Дозволь мені ворушитися, котитися і стрибати.

Дозволь мені трохи «ризикнути», поки я навчуся рухатися.

Потилична частка

Візуальна обробка (від народження до 2 років) Оточуй мене цікавими речами. Грай зі мною в ігри, де я слідкую за речами очима.

Переконайся, що я маю багато часу на свіжому повітрі, щоб розвинути зір удалину.

Тім’яна частка

Мова і дотик (від народження до 6 років) — Розмовляй зі мною, співай мені, читай мені. Вислухай мене і дай відповідь. Читай ті самі історії або співай ті самі пісні знову і знову, щоб навчитися запам’ятовувати.

Доторкайся до мене – обійми мене, тримай мене за руку, масажуй мене. Дай мені багато об’єктів, якими я можу маніпулювати.

Дозволь мені досліджувати світ, тягнучи, штовхаючи, наливаючи, піднімаючи, кидаючи, повертаючи, крутячи, відкриваючи та закриваючи.

Скронева частка

Від народження до 6 років і лімбічна система (від 8 місяців до 2 років) – слухання, навчання та емоції.

Відповідай послідовно. Покажи мені безумовну любов. Відчуй радість зі мною. Поговори зі мною про мої емоції. Дай мені словниковий запас, щоб зрозуміти, що я відчуваю.

Фронтальна частина

Конкретне мислення, думки, пам’ять і поведінка (від 3 до 12 років)

Попроси мене відсортувати та класифікувати об’єкти. Заохочуй вирішення проблем. Дозволь мені іноді засмучуватися, коли я щось не розумію.

Допоможи мені помітити закономірності. («Коли ви робите X, завжди відбувається оце». «Після того, як ми робимо Y, ми завжди…»)

Префронтальна кора головного мозку

Судження (12-22 роки) — Дай мені вибір (коли я спокійний… я не можу зробити вибір, коли я напружений або засмучений).

Поговори зі мною про плани. Допоможи мені розділити великі завдання на маленькі кроки.

Наведені часові рамки є «критичним періодом», коли ця частина мозку росте та розвивається найбільше. Мозок росте і змінюється протягом нашого життя.

Клік на картинці відкриває профайл у окремому вікні

Психологія сорому

Сором — це сильна емоція, почуття збентеження або приниження, які ми переживаємо, коли в нас з’являється відчуття, що ми маємо недоліки чи робимо щось настільки погане, що робить нас непридатними бути частиною людської родини.

І все ж сором, можливо, є найбільш універсальним людським почуттям.

Ми всі відчуваємо сором, і насправді це робить нас дуже схожими на всіх інших. Люди, які відчувають сором, можуть почуватися приниженими та нікчемними або боятися, що хтось дізнається, наскільки вони за своєю суттю погані.

Коли сором є хронічним, він може включати відчуття, що ви маєте фундаментальну ваду. 

Часто буває важко визначити в собі сором. Вам цікаво, чи є він у вас? Ось перелік реакцій сорому. 

Реакції сорому

  • Почуття чутливості або хвилювання з приводу того, що інші думають про вас
  • Відчуваєте себе недооціненим, використаним або ніби інші користуються вами
  • Почуття покинутості, жалю, неадекватності або ніби ви майже не впливаєте на своє життя
  • Неконтрольоване почервоніння або страх виглядати недоречним або дурним
  • Зтурбованність про те, що до вас не ставляться з повагою, або бажання залишити за собою останнє слово
  • Відчуття, що ви не можете бути справжнім собою, втрачаєте свою ідентичність або не ділитеся своїми думками чи почуттями, тому що боїтеся бути збентеженим
  • Більше хвилюватися через невдачу, ніж робити щось аморальне чи непорядне; перфекціонізм
  • Почуття себе аутсайдером,  іншим або відірваним від свого кола; відчуття підозри та неможливості довіряти іншим
  • Бажання відійти від людей, намагання сховатися або бути непомітним; бажання не бути в центрі уваги

Вчинкі, які люди роблять, коли відчувають сором:

  • Дивляться вниз замість того, щоб дивитися людям в очі
  • Тримають голову низько опущеною або опускають плечі замість того, щоб стояти прямо
  • Відчувають закляклість або неможливость рухатися
  • Нездатні діяти спонтанно
  • Заїкаються при спробі говорити або говорять занадто тихим голосом
  • Приховувують себе від інших
  • Плачуть, якщо відчувають себе збентеженними або негідними. 

Ми всі реагуємо на сором фізично, але зберігаємо сором у різних частинах свого тіла. Люди зазвичай повідомляють, що відчувають ломоту в животі, напругу в плечах або дискомфорт на шкірі.

Що відбувається в мозку, коли хтось відчуває сором?

 Сором активує дві ключові області мозку: префронтальну кору та задню інсулу.

Префронтальна кора – це частина мозку, пов’язана з моральними міркуваннями. Тут виникають судження про себе.

Задній острівець – це частина мозку, яка задіює внутрішні відчуття тіла. Це пов’язано з неприємним відчуттям в животі, яке у багатьох людей асоціюється зі соромом.

Почуття сорому також може змусити мозок реагувати так, ніби йому дійсно загрожує небезпека. Це активує симпатичну нервову систему для захисної реакції бій\біжи, або дорзальну гілку блукаючого нерва для реакції завмирання. Дуже часто сором викликає бажання стати невидимим або зникнути. Це прояв цієї реакції завмирання.

Якщо ви хочете більше дізнатися про нейробіологію сорому та інших психічних проявів і реакцій, ви маєте можливість доєднатися до Великої Навчальної Програми з Травмотерапії, яку проводить Centre of Holistic Development.

Чотири категорії ​​поведінки, вмотивованої соромом

Нещодавно видавництво Оксфордського університету опублікувало книгу, автори якої визначили чотири категорії сором’язливої ​​поведінки:

  1. Гаряча відповідь
  2. Поведінка, з якою потрібно впоратися аби приховати сором
  3. Безпечна поведінка, щоб уникнути сорому або викриття
  4. Поведінка для відновлення сорому

Гаряча відповідь

    Це те, що ви робите, коли відчуваєте сором і захищаєтеся, наприклад, накидаєтесь у гніві або атакуєте іншу людину, щоб відвернути увагу від себе.

    Гаряча відповідь зазвичай є імпульсивною реакцією .

    Поведінка, з якою потрібно впоратися аби приховати сором

      Ця поведінка включає дії, які змушують нас почуватися маленькими, намагатися уникати бути в центрі уваги або не ділитися своїми думками чи почуттями.

      Приховати себе – спосіб самозахисту.

      Безпечна поведінка, щоб уникнути сорому або бути викритим

        Ця категорія сором’язливої ​​поведінки може включати такі речі, як вибачення, плач або уникнення конфлікту.

        Люди, які мають тенденцію до емоційності або уникнення конфликтів, швидше за все, будуть брати участь у безпечній поведінці.

        Поведінка для відновлення сорому

          Це можуть бути такі дії, як заспокоєння чи виправдовування перед іншими. Наприклад, якщо ви забули про важливу річницю, ви можете сказати собі, що у вас багато на думці, або використовувати жести, щоб показати, що ви шкодуєте.

          Хоча сором є негативною емоцією, його походження відіграє певну роль у нашому виживанні як виду. Без сорому ми можемо не відчувати потреби дотримуватися культурних норм та законів або поводитися так, щоб ми могли існувати як соціальні істоти.

          Оскільки нам необхідно бути прийнятими своєю стаєю, сором є еволюційним інструментом, який тримає нашу поведінку і, навіть, саме існування як біологічного виду, під контролем. 

          Уявіть собі, як дитина тягнеться до гарячої плити, а батьки остановлюють її. Сором з’являється у віці, коли діти починають ходити, тому що щойно вони мають здатність досліджувати, вони мають здатність наражати себе на небезпеку.

          У цьому випадку сором є адаптивним.

          Почуття збентеження та страху завадили дитині зайнятися небезпечною діяльністю – торкатися плити – і пам’ять про цей сором нагадуватиме їй не наражати себе на небезпеку в майбутньому.

          Якщо дитина забрала руку від небезпечного приладу і батьки схвалили її поведінку, в дитини цей епізод закріпиться в підсвідомості як правило по замовчанню і в майбутньому буде грати позитивну роль в адаптації та самозбереженні.

          Але, якщо батьки не відмітили зміну поведінки позитивною реакцією, чи, навпаки, продовжують сварити малечу, в неї зафіксується впевненність в тому, що, щоб вона не робила, вона буде погана чи недостатньо хороша для оточуючих. 

          Сором не пов’язаний з тим, ким ти є як людина (наприклад, хороший ти чи поганий). Сором — це внутрішній досвід про себе, якийсь аспект вашого характеру або про те, як хтось ставився до вас (і, у свою чергу, як це змусило вас ставитися до себе).

          Сором — це явище з двох частин: по-перше, є внутрішній критик, який каже: «Ти поганий». По-друге, є молодша частина, яка в це вірить. Якщо нічого не робити з соромом, він може стати токсичним циклом депресії та тривоги.

          Клікайте, щоби зафрендитися та/чи сконтактуватися у Фейсбуку

          Причини сорому

          Існує цілий ряд потенційних причин різних типів сорому, деякі з них тимчасові, а інші можуть виникнути в дитинстві. Крім того, інколи проблеми з психічним здоров’ям самі по собі можуть викликати сором. Тож, що викликає сором:

          • Дитяча трамва або зневага з боку батьків
          • Будь-який розлад психічного здоров’я, який включає самокритику або судження
          • Недотримання занадто високих стандартів, які ви самі собі встановили або це зробило ваше оточення
          • Відчуття, ніби ваші недоліки або невідповідність будуть виявлені
          • Якщо ви стали жертвою знущань
          • Очікування не виправдовуються або зазнають невдачі
          • Відмова з боку інших або погіршання стосунків

          Вплив сорому

          Якщо ви відчували сором, ви, ймовірно, знаєте, що це може мати негативний вплив на ваше життя. Нижче наведено деякі потенційні негативні наслідки, які ви можете відчути через сором:

          • Змушує вас відчувати, що ви маєте недоліки або з вами щось не так
          • Може призвести до соціальної самоізоляції, особливо якщо це є результатом соціальної стигми 
          • Може призвести до залежності (наприклад, алкоголь, наркотики, шопінг, секс, робота)
          • Це може призвести до того, що ви станете оборонятися та соромити інших у відповідь
          • Може змусити вас знущатися над іншими, якщо ви самі зазнали знущань
          • Може змусити вас роздути своє его, щоб приховати переконання, що ви не маєте цінності (нарцисічний розлад )
          • Може призвести до проблем із фізичним здоров’ям
          • Може бути викликати депресію та сум
          • Ви можете відчувати себе порожнім, самотнім або виснаженим
          • Може призвести до зниження самооцінки
          • Вам може бути важче довіряти іншим людям
          • Може ускладнити вашу терапію або змусить вас відчувати, ніби вас засуджують
          • Може призвести до перфекціонізму або вимагання від себе непомірних досягнень, щоб спробувати протистояти своєму почуттю сорому
          • Може змусити вас задовільняти людей, забуваючи про себе
          • Може змусити вас уникати розмови, тому що ви боїтеся сказати неправильну річ
          • Може спричинити компульсивну або надмірну поведінку, як-от сувора дієта, перевтома, надмірне прибирання або завищені стандарти в цілому

          Як бачите, більшість наслідків сорому призводять до поведінки, яка створює порочне коло. Ви відчуваєте сором, що змушує вас брати участь у поведінці, яка може призвести до ще більшого почуття сорому.

          Така поведінка також може бути шкідливою сама по собі, створюючи потенційні проблеми з фізичним або психічним здоров’ям.

          На додаток до чотирьох категорій сорому, які були визначені, існує також багато різних типів сорому. В цій статті я просто приведу найменування деяких з найбільш поширених видів. Більш детально вони розглядаюсться впродовж Великої Сертифікаційної програми.

          Типи сорому

          • Перехідний сором
          • Хронічний сором
          • Приниження
          • Поразка
          • Сором перед незнайомцями
          • Сором перед іншими
          • Сором публічних виступів
          • Сором за себе
          • Нерозділене кохання
          • Небажане опромінення
          • Розчарування або невдача
          • Виключення
          • Сором за своє тіло
          • Інтерналізований сором
          • Внутрішній сором 
          • Токсичний сором
          • Здоровий сором

          Сором і психічне здоров’я

          Дослідження неодноразово встановлювали зв’язок між «схильністю до сорому» та психологічними проблемами.  Сором може провокувати проявлення таких розладів та особистих проблем:

          • Тривога
          • Депресія
          • Розлади харчової поведінки
          • Низька самооцінка
          • Субклінічна соціопатія

          Чим сором відрізняється від провини

          Різні джерела по різному визначають ці два терміна. Клінічна психологія називає головною характеристикою, яка відрізняє сором від провини те, що провина – це незадоволення своїми діями, а сором – незадоволення собою.

          З практичної точки зору, сором завжди супроводжується таємницею і страхом бути викритим.

          Почуття провини : почуття провини, як правило, стосується того, що ви зробили. Це стосується того, що ви зробили неправильно, або поведінки, через яку ви почуваєтеся погано. До того ж провина штовхає нас до людей, щоб ми мали можливість довести, що вже виправилися і тепер все буде добре.

          Сором : Сором стосується того, що у вашому характері чи вашій особистості є неприйнятним. Сором не означає робити щось неправильно. Це про почуття, яке у вас виникає, коли ви розумієте, що ви в чомусь недостатньо хороші. І саме тому сором відокремлює нас від людей і змушує будувати додаткові захисні механізми поведінки і думок

          У той час як провина мотивує нас шукати і задіювати всі ресурси для виправлення своїх помилок, сором призводить до дисоціації та відокремленню “неправильної” частини себе і забирає на це наявні ресурси.

          Робота з соромом

          Вам цікаво, як менше соромитися? Є три основні кроки, щоб позбутися сорому. 

          • Перший — досліджувати свій сором, а не уникати його.
          •  Другий — визнати свій сором 
          • Третій — досягти прийняття. 

          Дослідіть свій сором

          Перший крок до того, щоб позбутися свого сорому, — це зрозуміти, у чому справа. Отримання Іншого погляду на свій сором шляхом розуміння того, звідки він походить і як він впливає на ваші поточні рішення (через емоції), може значно допомогти, щоб сором не керував вашим життям.

          Визнати свій сором

          Тепер, коли ви розпізнали та визнали свій сором, настав час попрацювати над тим, щоб прийняти його. Виконуючи цю роботу, цілком природно бажати втікти, знецінити, збудувати нові захисти.

          Тому важливо відноситися до себе зі співчуттям та цікавістю. Якщо вам незручно робити це самостійно, зверніться до психотерапевта.

          Прагніть до прийняття

          Коли ви проходите через цей процес, важливо переглянути свої переконання та ставлення до себе. Спробуйте прийняти той факт, що ви можете робити помилки, і це нормально.

          Хоча ваш власний процес зцілення є дуже особистим, вирушити в подорож з іншою людиною, яка вас розуміє, може бути дуже корисним.

          І це стане тими вправами для нейронів вашого мозку, які дозволять вам не боятися цього сорому. Сором – це не вирок. Але він може стати справді потужним, а захист від сорому може бути настільки агресивним, що може завдати шкоди близьким людям навколо.

          Сором майже завжди пов’язаний із порушенням довіри. Саме тому нам важко йти в терапію із запитом про сором. Саме тому нам важко говорити з терапевтои про те, що дійсно нас непокоїть.

          Сором завжди означає: «Це, мабуть, сталося зі мною, тому що я погана людина. Якби я був хорошою людиною, люди б цього не зробили зі мною».

          Це величезна частина — глибоке почуття сорому та самозвинувачення. Але сором майже незмінно полягає в тому, що є ще частина, яку люди розвивають, щоб захистити себе від почуття сорому і від майбутньої шкоди.

          «Якщо я більше цього не роблю, тоді це більше зі мною не трапиться». Ви намагаєтеся сховати, забути цей сором’язливий шматочок себе. Це стає шляхом зцілення — справді зустрітися зі своїм соромом.

          Як співчуття до себе може допомогти подолати сором

          Сором є результатом дисбалансу наших трьох систем емоційної регуляції.

          Багато людей проводять більшу частину свого часу в своїй системі спонукання, яка зосереджена на досягненні цілей і виконанні завдань, і своїй системі загроз, яка зосереджена на захисті, безпеці та виживанні.

          Але третя система емоційної регуляції, система заспокоєння, стає недорозвиненою. Співчуття до себе може побудувати цю заспокійливу систему, дозволяючи нам уповільнитися, заспокоїтися, відчути доброту та зменшити сором.

          Може бути корисно почати практику самоспівчуття з перевірки реальності :

          1. Ми не вибираємо, як думає наш мозок
          2. Ми не обираємо, як і в якому контексті ми народжуємося і ростемо
          3. Ми не плануємо те, що відбувається в даний момент, тому багато речей поза нашим контролем

          Я закликаю вас використовувати співчуття до себе та своїх поранених частин, а не напад на основі сорому. Це допоможе вам звільнитися від сорому і самодеструктивної поведінки.

          Клік на картинці відкриває профайл у окремому вікні

          Тривожність і свята

          Свята наприкінці року, безумовно, радісний час для більшості з нас. Але стрес сезону ставить багатьох із нас у такий стан, що ми хочемо, щоб усе це просто минулося. Іноді здається, що хвилювання та свята йдуть пліч-о-пліч.

          Клік відриває відеоролик на Youtube

          Свята часто є часом підвищених соціальних вимог і очікувань, що також підвищує потенціал напруги та конфліктів. Крім того, деякі люди схильні відчувати посилене почуття самотності під час свят.

          У період як багато людей перевантажуються та відчувають стрес під час святкового сезону, якщо у вас є генералізований тривожний розлад (ГТР), ця пора року може здатися справжньою пасткою. ГТР — це як взяти звичайний святковий стрес і збільшити його до непереносного рівня. 

          Підготовка до зустрічі з цими стресами вимагає того, що фахівці називають зміною налаштувань, тобто оновлення або зміни когнітивних стратегій, щоб реагувати на зміни в нашому оточенні. .

          Оскільки сезон свят часто вимагає від нас стежити за більшою кількістю обов’язків і приділяти їм більше уваги, ніж зазвичай, префронтальна кора головного мозку починає працювати надто напруженно.

          З часом високий рівень попиту може погіршити пам’ять, призупинити виробництво нових клітин мозку та спричинити загибель існуючих нервових клітин. 

          Більшість людей у ​​певний момент свого життя відчували почуття тривоги. Зрештою, ми постійно намагаємося орієнтуватися в невизначенністі життєвих подій — невідомих ризиків, невідомих винагород і невідомих результатів.

          Звичайно, не будь-яка невизначенність призводить до тривоги, але вона викликає стресову реакцію захисту. Коли ми вважаємо, що у нас є ресурси або навички справлятися з невизначеністю, тривога мінімальна, і ми можемо жити як завжди.

          Але якщо ми схильні постійно очікувати щось погане і постійно недооцінювати свою здатність впоратися з цією небезпекою, тривога може виникнути будь-коли.  Тобто:

          ТРИВОГА = НАДВИСОКА ОЦІНКА НЕБЕЗПЕКИ / НАДНИЗКА ОЦІНКА РЕСУРСІВ

          Клікайте, щоби зафрендитися та/чи сконтактуватися у Фейсбуку

          Звичайно, є багато причин, чому людина може відчувати хронічну тривогу, будь то генетична схильність або травматичний досвід у власній історії. Але щоб повністю зрозуміти природу тривоги, ми повинні озирнутися набагато далі, ніж особистий досвід.

          В часи, коли виникли ссавці, їм стало замало вже існуючих стресових реакцій, таких як бій – біжи – завмри. Якщо тварина стикалася з хижаком більшим, сильнішим, швидкішим за неї, ці реакції ставали недоречними. Потрібно було винайти щось, щоб взагалі не потрапляти в такі ситуації. 

          Отже, ранні ссавці розвинули здатність пам’ятати минулий досвід і проектувати його в майбутнє. Таким чином, якщо вони помітять лева, вони запам’ятають потенційну небезпеку і не повернуться туди. Тож, наш гипокамп (частина лімбичної системи мозку, яка керує пам’яттю та навчанням) налаштувався накріпко запам’ятати ознаки небезпеки і взагалі абиякий негатив. І в той же час стає майже нечутливим до позитиву і привабливих сигналів безпеки і спокою.

          Тому у періоди невизначеності чи оцінювання ми потрапляємо у жертівне коло негативних думок. 

          І так, свята це не тільки перенавантаження нашої психіки додатковими завданнями та вирішуванням нових викликів. Великі свята, такі як Різдво, Новий рік, день народження – це ще й пора переходу з одного рівня життя на інший. Ми робимо підсумки, оцінюєм себе і свої досягнення, плануємо майбутнє. Навіть інколи несвідомо. 

          І дуже часто наші очікування від себе та світу набагато більші, ніж дійсна реальність. Це створює умови для появи екзестенційної кризи, тривожністі та депресивних станів. 

          Ми почуваємось самотніми і втрачаємо останні краплі ресурсу, уникаючи спілкування з іншими людьми.

          Крім того, багатьом людям із тривожними станами говорили, що вони надмірно реагують або що все в їхній голові, що, звісно, ​​може увічнити ще одне занепокоєння: «Зі мною щось не так».

          Таким чином, окрім вже існуючих тривожністі та депресивного стану, людина збільшує свй рівень стресу ще й соромом.

          Клік на картинці відкриває профайл у окремому вікні

          Як подолати тривожність

          Звичайно, способи, за допомогою яких ми намагаємося зняти тривогу, самі по собі можуть бути проблематичними. 

          Якщо ми, за порадою деяких недолугих доброхотів, почнемо просто намагатися не думати про негативні речі, це може мати повністю протилежний ефект. Це як в грі “Не думай про білу мавпу!” Чим більше ми намагаємось не думати про щось, тим нав’язливішими стають думки про це.

          Плюс до того, під час стресу наша нервова система роз’єднує контакт між нашим думаючим мозком та емоційним. В тому сенсі, що сигнали тривоги від нижчих відділов мозку то кори проходять і доносять повідомлення про небезпеку, але в зворотньому напрямку – ні. Тож, в такі моменти наш неокортекс працює “на холостих ходах” і не має можливості керувати нашою поведінкою.

          Щоб поновити з’єднання думаючого та емоційного мозку, нам треба зупинитися і застосувати так званого спостерігача.

          Отже, які методи можуть допомогти подолати страх і впоратися з тривогою?

          Позначення — Дослідження показали, що лише назва емоції може допомогти відновити роботу префронтальної кори. Називаючи та усвідомлюючи відчуття страху та тривоги, ми можемо підключитися до природної системи регуляції мозку, повертаючи себе у вікно толерантністі.

          Гаразд, прямо зараз — щоб відновити відчуття того, що у нас в основному все гаразд, ми можемо використовувати підказки свого тіла, щоб заземлитися. І замість того, щоб відганяти тривожні думки, ми допомогаємо собі переключити фокус і вийти в потоку думок, щоб мати можливість відчувати тривогу як минуще явище.

          Дихальна робота

          Зосередження на диханні є загальною стратегією заземлення. Ви можете дихати “по квадрату” (вдих, видих та паузи між ними однакової тривалісті); чи на рахунок 3-5-7 (вдихаємо рахуючи до трьох, пауза – рахуємо до п’яти, видих – рахуємо до 7); чи можна затримувати дихання на вдосі чи на видоху.

          Деякі люди можуть мати проблеми з виконанням дихальних вправ. Вони можуть спробувати видихати зі звуком “вввууу”.

          Обманюємо мозок

          Якщо дихальні вправи не ваше, чи якщо при диханні ваша тривожність збільшується, ви можете спробувати обдурити ваш мозок і співати чи промовляти вірші.

          Необов’язково то робити голосно. Достатньо пошепки. Головна умова – намагатися промовити чи проспівати якнайбільше слів на одному диханні.

          Розташування та спостереження

          Може бути корисно зосередитися на тому, де в тілі ви відчуваєте тривогу.

          Якщо ви зможете знайти та ізолювати тривогу, ви зможете помічати, як це почуття змінюється, коли ви починаєте повертатися у вікно толерантності.

          З часом, коли ви станете більш чутливим до своїх фізіологічних реакцій на тривогу, ви зможете зосереджуватися на них м’якше, що буде сприяти позитивним змінам.

          Постава

          Поза тіла часто відображає внутрішній досвід. Тому, досліджуючи та змінюючи розташування свого тіла у просторі, ми допомогаємо собі керувати своїми станами.

          Тривожний розлад чи звичайна святкова тривога?

          Святкова тривога:

          • Нормальний стрес, пов’язаний із діяльністю, плануванням і подіями
          • Конкретні проблеми, пов’язані зі святом (подарунки, бюджет тощо)
          • Почуття роздратування або занепокоєння з приводу святкових подій
          • Симптоми коливаються і, як правило, зменшуються після закінчення свят
          • Від легкого до помірного занепокоєння, яке не впливає на функціонування
          • Випадкові фізичні симптоми, такі як головний біль або напруга м’язів

          Генералізований тривожний розлад

          • Сильне хвилювання та стрес через різні аспекти свят
          • Надмірне, непропорційне занепокоєння з приводу низки питань
          • Уникнення зустрічей та громадських заходів
          • Симптоми є постійними і тривають після закінчення свят
          • Сильна, непереборна тривога, яка впливає на повсякденне функціонування
          • Хронічні фізичні скарги, такі як нудота, біль у животі, біль у м’язах і головний біль

          У разі, якщо ви впізнали себе у переліку симптомів генералізованого тривожного розладу, вам необхідно звернутися до спеціаліста – психіатра чи психотерапевта.

          Нехай ваші свята будуть приємними!

          Клік на картинці відкриває профайл у окремому вікні

          Психоделіки

          Історія великого відкриття та такого ж великого закриття. Як дізналися і чому зараз практично всі психоделіки заборонені?

          У 1938 році Альберт Хофман, який працював на одній із швейцарських хімічних фірм, ненароком відкрив лізергінову кислоту, тобто ЛСД. Він взагалі не планував винаходити психоделики, і спочатку просто шукав речовину, яка діятиме на інші функції організму. В нього не виходило те, що він хотів.

          І тільки потім, через 5 років після створення цієї формули, сталася подія, що перевернула світ. Він ненароком капнув розчином собі на руку. А, треба сказати, що лізергінова кислота має дуже високий рівень проникнення, і вона вбирається через шкіру в кров.

          Спершу він не звернув увагу на цей інцидент, але дорогою додому помітив щось незвичайне. Світ виявився зовсім не тим, що ми звикли бачити. Спершу він не зрозумів, що відбувається, а потім зіставив факти і почав досліджувати властивості ЛСД вже щодо впливу на психічний стан.

          Тоді і було винайдено і вжито слово психоделики. Тому що в перекладі це слово означає “те, що змінюює психіку, змінює душу”.

          Клік на картинці відкриває профайл у окремому вікні

          Псилоцибін

          Рівно через 20 років після відкриття ЛСД той же Хоффман з’їздив до Мексики, де зустрівся з шаманкою Марія Сабіна, яка провела для нього психоделічний трип, використовуючи псилоцибінові гриби.

          Досвід справив на Хоффмана дуже велике враження і в 1958 році виділив з грибів активну діючу речовину, яка впливала на психіку. То справді був псилоцибин.

          Фірма, на яку він працював, теж перебуваючи під враженням, після того почала розсилати всім зацікавленим ЛСД та псилоцибін.

          Цей період, ці 20 років, були золотим віком психоделиків. Тобто дуже багато людей використовували їх як для рекреаційних цілей, так і для досліджень. У ті часи ЛСД рекомендувалося для лікування ран та різних психічних розладів.

          Психоделіки і Тімоті Лірі

          Також разом із рештою одержав посилку з ЛСД та псилоцибіном професор, психолог Тімоті Лірі.
          Він так надихнувся діями цих препаратів, що став просто адептом психоделиків і почав просувати їх у маси.

          Він пропонував лікування за допомогою ЛСД та псилоцибіну і говорив, що це мало не панацея. Його слоганом було: Увімкнися. Налаштуйся. Вийди.

          Багато хто це зрозумів як «Накурися і відключися», але сам Лірі пояснював це як «Увійди в змінений стан свідомості, об’єднайся з усім світом (бо психоделики дають відчуття причетності до всього світу), налаштуй свій мозок, душу і серце на хвилю світу і залиш позаду всі умовності цивілізації”.

          То він це сам пояснював. Цей слоган став девізом покоління “дітей квітів”.

          Хіпі і психоделіки

          Якщо я вас зараз попрошу назвати слова чи поняття, з якими у вас асоціюються хіпі, я думаю, що практично першими ви назвете марихуану і ЛСД.

          Ну а потім вже довге волосся, асоціальна поведінка і таке інше. Знаєте, чому виникла така асоціація?

          В Америці тоді був президентом Ніксон, і, відповідно, його адміністрація. То був час, коли Америка розв’язала війну у В’єтнамі. Уряд Америки мав на меті перемогти. Війна стояла першому місці. А ці неприємні хіпі псували всю картину.

          Опозиційний рух хіпі наростав по всій Америці, і все менше людей хотіло йти на війну та вбивати когось незрозуміло за що.

          У цьому антивоєнному русі взяв участь Тімоті Лірі. Він виявив (і потім це було підтверджено хіпі та пізнішими дослідженнями), що люди, які навіть одноразово приймали психоделики, – псилоцибін та ЛСД – не хочуть підкорятися дурним наказам.

          І тим більше йти вбивати, когось без причини. І хіпі були локомотивами цього руху проти війни. Що зробив уряд Америки? Вони не могли заборонити протести, тому що це було легально, вони не могли заборонити хіпі, бо вони не робили нічого поганого.

          Тоді уряд почав проводити хитру акцію у всіх ЗМІ, з метою створити у суспільства асоціацію хіпі з наркотиками. Адміністрація Ніксона почала демонізувати психоделики, не хіпі.

          Таким чином вони поєднали в умах звичайних людей жахливі наркотики – ЛСД, псилоцибін, марихуану – з протестним рухом хіпі. І для пересічного обивателя все, що роблять ці хіпі – це обкурилися і несуть будь-яку маячню.

          Завдяки цьому алгоритму (хіпі = наркотики) антивоєнний рух став меньш небезпечним для агресівної політики Ніксона.

          Таке підтасовування фактів проводилося не тільки з хіпі та психоделіками. Тоді багато наркотиків потрапили в опалу з політичних міркувань. У той час буйно цвів расизм і чорношкірих людей не дуже пускали у вищі верстви суспільства і взагалі до якихось благ.

          Расистський контекст

          Щоб зробити це красиво і не говорити про расизм відкрито, уряд Америки пішов тим же шляхом, яким працювали з хіпі.

          Оскільки темношкірі традиційно використовували листя коки та різні стимулюючі речовини, тогочасний уряд США знову поставив знак рівності між чорними та психоделіками чи легкими наркотиками.

          А потім демонізували ці наркотики і сказал: дивіться, чорні жують листя коки! Чорні – наркомани!

          Вони прийдуть, і пограбують вас, і вб’ють ваших дітей. Загалом, як Росія просувала ідею про те, що “євреї споюють росіян”, так само уряд Америки маргіналізував певні верстви населення шляхом демонізації наркотиків.

          Об’єктивно про психоактивні речовини

          Кілька років тому Всесвітня комісія з наркотиків написала звіт, в якому розташувала психоактивні речовини залежно від шкоди, яку вони приносять як індивіду, який їх приймає, так і соціуму

          Що там на першому місці? Алкоголь. І знаєте де гриби? На останньому місці.

          Ви, напевно, чули про випадки передозування алкоголю. Тобто, якщо випити відразу ящик горілки, то швидше за все опинишся в реанімації з печінкою, що відмовила. І, якщо тебе встигнуть врятувати, то ти просто житимеш із цирозом. Але ризик, що не встигнуть, дуже великий.

          У псилоцибінових грибів летальної дози взагалі немає. Люди намагалися знайти цю летальну дозу і провели випробування на собі. Якщо в середньому для психоделического тріпу використовується від 2 до 10 гр., то експериментатор з’їв 150 гр.

          Можете собі уявити цю величезну дозу? Експірієнс у випробувача був той ще! Але людина не померла. Таким чином було з’ясовано, що для псилоцибінових грибів немає летальної дози.

          У алкоголю вона є, у героїну вона є, у більшості речовин вона є, у ЛСД та грибів летальної дози немає. Єдине що, гриби можуть дуже сильно перевантажити нервову систему.

          Тобто з усіх найбільш поширених психоактивних речовин псилоцибінові гриби найменш небезпечні. Але через політичні впливи уряд Сполучених Штатів у 61 році почав наполягати на тому, щоб ООН заборонила використання психоделиків.

          Причому комітет ООН із наркотиків мав експертів у ВООЗ. І мав користуватися їхніми рекомендаціями. Ці експерти досліджували психоделики і сказали, що ті мають перспективу для лікування. І, в принципі, не є небезпечними.

          Що зробила ООН? Вони сказали: “Ммм… Як цікаво. А давайте їх заборонимо взагалі і для використання, і для дослідження, і для медичних цілей. Бо якщо ми заборонимо корисне, для нас буде мінімум шкоди, а якщо ми дозволимо те, що потім може якось зашкодити, то нас заклюють”.
          І вони заборонили.

          Заборона психоделіків

          У 1961 році психоделики позначені в заборонних списках ООН як набагато небезпечніші речовини, ніж опіоїди (героїн).

          З кожним роком у ці списки вносилися нові і нові речовини, тому що людство не може жити без психоактивних речовин, людям необхідний якийсь паралельний досвід для того, щоб почуватися людьми.

          І вони будуть використовувати речовини або якісь практики, які змінюють свідомість. Тож, якщо у 61 році у цих списках було 50 речовин, то до 88 року там було майже 300 речовин.

          Щоби не морочитися дослідженнями нових речовин, ООН встановила заборонні закони за принципом подібності. Якщо нова речовина має якісь властивості того, що вже заборонено, цю речовину забороняють.

          Основні речовини, на які орієнтувалися під час заборон, тобто, на що може бути схоже, це канабіс. ЛСД та опіоїди.

          І все інше, якщо воно було схоже за дією з якоюсь із цих речовин, зазнавало негайної заборони.

          Приклад кратома

          Хорошим прикладом може бути речовина кратом. Це листя африканського дерева. В Африці робітники жують це листя, тому що це хороший стимулятор. Також кратом дуже добрий при депресіях і як аналгетик.

          Багато людей з хронічними болями, особливо при термінальних стадіях раку, використовували кратом для того, щоб злізти з опіоїдів. Тобто кратом не викликає залежності. І що ж робить комісія з наркотиків?

          Кратом знеболює як морфін і стимулює як морфін, значить це морфін. І заборонили. На щастя, не у всіх країнах.

          Європейське регулювання

          Особливо затято просувають усі заборони скандинавські країни. І підштовхують інших до заборони також. Ось, наприклад, псилоцибін. Так сталося, що Норвегія, Данія, Швеція заборонили у себе псилоцибін.

          Але їм було складно контролювати потік псилоцибінових грибів із Голландії, і вони натиснули на уряд Нідерландів і там також заборонили “чарівні” гриби. Я знаю, що багато хто з вас зараз здивувався.

          Так ось, 2013 року в Нідерландах заборонили самі гриби. Але, оскільки дуже поспішали заборонити, не врахували, що гриби мають не тільки тіло (тобто те, що над землею) але й те, що під землею – міцелій і склероцій.

          Склероцій – це клубки міцелію, схожі на коренеплоди, які мають ті ж властивості, що і тіло гриба, але знаходиться під землею. І тому зараз у Нідерландах ви можете купити тільки ось ці так звані “трюфелі”.

          Міжнародні критерії регулювання

          Спочатку, коли складалися списки і приймалися конвенції, комісії з наркотиків намагалися керуватися шкодою, яку завдають речовини користувачеві та суспільству, і наскільки сильна і швидко вони можуть викликати залежність.

          Але у цих списках ви ніде не знайдете ні алкоголь, ні тютюн.

          Наприкінці 20 століття експерти з ВООЗ порушили питання про те, що, власне, треба було б по-чесному все це робити і давайте розглянемо алкоголь теж.

          Тобто якщо ми забороняємо шкідливі речовини, які викликають залежність, то алкоголь та тютюн просто на поверхні. Але комісія з наркотиків сказала, що паління тютюну та пиття алкоголю входить у традиції та культуру європейських народів.

          І ось тут ми приходимо в глухий кут, оскільки психоделики – це традиція та культура інших народів.

          Але через тиск ООН ці речовини були заборонені повсюдно. Зараз, наприклад, псилоцибін легальний лише у 2 країнах – Нідерландах та на Ямайці. І в Америці в одному штаті псилоцибінві гриби дозволені лише для медичних досліджень.

          У всіх інших країнах, якщо вас зупинить поліцейський і знайде у вас псилоцибіновий гриб, вас заарештують.

          Тому, давайте будемо чесними, розподіл на легальні та нелегальні речовини з міжнародної класифікації – це не результат медичних чи наукових досліджень. Це результат історико-культурного та політичного домінування.

          Клікайте, щоби зафрендитися та/чи сконтактуватися у Фейсбуку

          Психоделіки та ЗМІ

          У 2009 році голова британського агентства, відповідального за консультування уряду з питань наркотиків, написав статтю, яка, до речі, коштувала йому роботи.

          Він поставив під сумнів висновки комісії ООН, написавши наступне: “Суперечки про наркотики ведуться без згадування інших причин шкоди, яку зазнає суспільство, що дає наркотикам інший, більш тривожний статус”.

          Він порівняв ризики вживання екстазі із ризиками верхової їзди. Верхова їзда популярна у Великій Британії і дуже багато людей травмується та гинуть під час катання. Це дуже небезпечне заняття.

          Але чому ми не забороняємо рекреаційну верхову їзду? Чому ми не розглядаємо це як небезпеку? І чому ми говоримо про екстазі як про страшний наркотик?

          У тій же статті він порівняв кількість смертей від екстазі з числом смертей передозування парацетамолу. Він зазначив, що у ЗМІ є дуже груба диспропорція у висвітленні смертей від екстазі та від парацетамолу та амфетаміну.

          “Ймовірність того, що газета повідомить про смерть від парацетамолу – одна на 250 смертей. Для діазепаму пропорція була одна до 50. Для амфетаміну – одна до трьох. А для екстазі повідомлялося про кожну пов’язану з ним смерть.

          Тобто, якщо ви побачили в газеті повідомлення про одну смерть від парацетамолу і одну смерть від екстазі, значить насправді померло 250 людей від парацетамолу і одна людина померла від екстазі (передозування або смерть, пов’язана з вживанням екстазі).

          Тож, коли ми читаємо ЗМІ, складається враження, що екстазі та психоделики це дуже, дуже страшно. А парацетамол, який можна купити без рецепта скрізь, доволі безпечний.

          Підсумки

          Я не намагаюся сказати, що наркотики це класно і що психоделики повинні бути у кожної домогосподарки на кухні поряд із сіллю та цукром. Ні. Все має свої розумні межі.

          У психоделиків є свої плюси та мінуси. І про це ми поговоримо з вами у наступній статті.

          Клік на картинці відкриває профайл у окремому вікні

          100-кроковий путівник зцілення від психотравми

          100 відповідей на питання про психотерапію для допитливих або про що варто пам’ятати, коли ми говоримо про психотравму:

          1. Травма – це коли подія є раптовою, непередбачуваною та вкрай негативною, а емоції та переживання, викликані єю занадто інтенсивними та неконтрольованими.

          2. Якщо подія не загрожує життю в буквальному значенні, але включає втрату близького зв’язку та\чи зраду з боку близької людини – така подія також підвищує риск травмування.

          3. Під час травматичних подій ми відчуваємо себе безпорадними та пригніченими.   Якщо ви здатні вживати ефективні дії або неусвідомлюєте загрози життю — це може стати вашим захистом від наслідків травматичних подій.

          4. Повторюванна, чи\та довготривала, чи\та занадто інтенсивна травматична подія призводять до хронічної травматизації та збільшують можливість виникнення розладів та важких симптомів, пов’язаних з травмою.

          5. Зневага і знецінювання можуть бути формою насильства і часто стають вирішальним фактором травмування. Особливо якщо відбувалися в дитинстві

          6. Коли ми не можемо використовувати наші природні реакції боротьби чи втечі під час кризи, ми стаємо паралізованими, завмерлими.

          Це називається застиганням або реакцією нерухомості. Під час цього стану наше фізіологічне збудження, незавершені захисні реакції та емоції застрягають у тілі. Вважається, що більшість травматичних розладів є результатом цієї суміші елементів завмирання.

          7. Перевантажуючи нашу нервову систему, травма змінює нашу фізіологію, поведінку, наше відчуття себе та світу. Не дивно, що все виглядає інакше.

          8. Є причини, чому ми маємо різні здатності відновлюватися після травми. Деякі травми є більш виснажливими, ніж інші, і ми не всі наділені однаковими захисними механізмами, які допомогають нам впоратися з травмою.

          9. Розуміння того, як травма впливає на нас, може допомогти тобі зрозуміти свої симптоми, і ти зможеш перестати звинувачувати себе в них.

          10. Те, що в твоєму житті трапляється багато поганого, не є відображенням тебе. Це просто те, що трапилося.

          На жаль, тобі доводиться витримувати більше, ніж звичайній людині. Але це  може перетворитися на більшу силу, якщо ти з цим будеш пацювати.

          Клікайте, щоби зафрендитися та/чи сконтактуватися у Фейсбуку

          11. Ти не можеш змінити те, що сталося. Але ти можеш змінити відбиток цього на тобі. Ти можеш вилікуватися! Це не відбудеться само по собі. Це стане можливим, тільки якщо ти присвятиш себе процесу зцілення.

          12. Не нехтуйте рекомендаціями свого психолога чи консультанта відвідати психіатра. Це може підтримати вас на вашому шляху до зцілення, скоротить час терапії та допоможе знайти сили для проходження через складні часи. А інколи навіть врятує ваше життя.

          13. Якщо ми зазнали травматичні дії від людини, якій ми довіряли та\чи від якої залежимо, то отримаємо набагато більші наслідки, ніж від загальної травми, як-от стихійні лиха, техногенні катастрофи чи насильство з боку незнайомця.

          14. Навіть травми, які ми витіснили за межі нашої свідомості та не пам’ятаємо, глибоко впливають на нас. Вони впливають на нашу нервову систему, на наше тіло, наші реакції на події, на наш вибір, на наші почуття щодо себе та інших і на багато інших аспектів нашого досвіду.

          Поза очима – не значить нема.

          15. Підтримка пом’якшує наслідки травми. Якщо ти можещ отримати підтримку після руйнівної події, це, безумовно, допоможе тобі.

          16. Повторні травми роблять нашу систему дедалі більше чутливою та уразливою. Тому ми стаємо все менш і менш здатними справлятися з новими стресорами, які є звичайними для сучасного життя.

          17. Неперетравлена ​​травма часто залишає нас зраненими та крихкими. Коли ти зможеш інтегрувати те, що сталося, і вилікувати свою систему, ти станеш щасливішим та витривалішим.

          18. Виконання роботи зі зцілення передбачає відкриття болю, жаху та інших непереносних емоцій та почуттів, які трапилися у той час. Але ці страждання мають мету і не триватимуть вічно.

          19. Зазвичай ми реагуємо на травму  як збудженням, так і завмиранням. У травматичних розладах нас часто кидає туди й сюди і ми маємо симптоми і того, і іншого.

          20. Коливання є критично важливим інструментом. Якщо ми не практикуємо рух вперед і назад між негативним і позитивним досвідом, ми застрягнемо в негативі. Це просто спосіб роботи мозку. Ми маємо свідомо запроваджувати зміни.

          21. Тренування та перенавчання нервової системи, відновлення саморегуляції та балансу призводить до більшої гнучкості та стійкості.

          22. Коли емоційний мозок перевантажен, він повністю відгороджується і не дає працювати думаючему мозку. Ось чому в такі моменти так важко зосередитися, чітко мислити і запам’ятовувати.

          23. Коли ми відчуваємо загрозу нашому життю, ми, в основному, керуємось найстарішою та найпростішою частиною нашого мозку. Це має критичне значення для виживання. Але життя стає чорно-білим без повноцінного використання вищих мозкових центрів.

          Якщо ви відчуваєте сплощеність, можливо, ви постійно перебуваєте в якомусь тривожному стані.

          24. Травма порушує регуляцію тіла і особливо нервової системи. Це призводить до хаосу в житті та постійного перебування в кризі. Хороша новина полягає в тому, що наші природні здібності до саморегуляції, балансування та управління потоками енергії можна відновити.

          Для цього знадобиться практика.

          25. Тіло часто трясе. Воно тремтить, коли скидає напругу, яка була ​​всередині. Це може тривати навіть після сесії, під час якої почалося. Не хвилюйтеся, це безпечно.

          26. Тварини оговтуються від шоку та травми, фізично струшуючи його та вивільняючи заряд. Ми теж могли б це зробити. Деякі направлення тілесно-орієнтованої терапії використовують фізичні вправи для цього процесу.

          27. Наші тіла не брешуть. Травма залишає сліди в тілі, а також на будь-якому іншому аспекті нашого життя.

          28. Інтенсивність травми змушує людей відчувати себе надмірно чутливими майже до всього, що нагадує нам про травму. Ці нагадування називаються тригерами. І, у випадку дії тригера, ми часто повертаємося до почуттів і поведінки, які ми використовували в травмуючих ситуаціях.

          29. Коли подій, емоцій та відчуттів занадто багато для нас, щоб залишатися присутніми, ми знаходимо спосіб втікти, навіть якщо фізично ми залишаємось на місці. Дисоціація – це модель відокремлення якоїсь частини себе, як особистості, коли нам нестерпно.

          Це відповідь на свідомо чи несвідомо відчуту загрозу. Коли ви дисоційовані, ви, як правило, почуваєтесь “не повністтю тут”, чи\та відї’єднанним від вашого тіла. Вам важко думати або відчувати.

          30. Ще один захист — просто заніміти, щоб нічого не відчувати. Якщо ви “мертві” зсередини, вас ніщо не чіплятиме.

          31. Дисоціація створює когнітивні спотворення, які супроводжують травму. Іноді ви, навіть, можете задаватися питанням на кшталт “Що не так зі мною та моїм мозком?”

          32. Спогади про травматичні події часто схожі на осколки, які розлетілися всюди. Наші спогади з’являються уривчасто, як правило, надто інтенсивними способами. Це не звичайна пам’ять, яка працює, коли ви згадуєте щось.

          Травматична пам’ять часто буває непослідовною, і вагома її доля зберігається тільки в тілесних відчуттях.

          33. Дуже рідко ми могли щось зробити, щоб запобігти нашій травмі. Але безпорадність ситуації важко витримати. Тож ми часто звинувачуємо себе та відчуваємо провину, замість того, щоб співчувати собі та підтримувати після взаємодії з силами, які ми не можемо контролювати.

          34. Ми стискаємось і скорочуємо себе через травму, щоб стати меншою мішенню, і, на жаль, часто залишаємося стиснутими все життя у несвідомих спробах залишитися в безпеці.

          35. Часто ми почуваємося вразливими та незахищеними, оскільки наші енергетичні кордони певним чином все ще порушені. Терапевти, навчені роботі з особистими кордонами, можуть допомогти вам виправити це.

          36. Травма розгойдує наш світ. Стає важко уявити, як інші можуть створювати, планувати та контролювати своє щасливе майбутнє. Ті, хто пережив багато травм, часто не мають елементарної впевненості в собі, і все йде шкереберть. Це значно ускладнює буття у цьому світі.

          37. Якщо ви отримали травму в ранньому віці, процес загоєння може бути доволі важким.

          38. Травматичні розлади виникають через невдалу спробу захистити себе. Коли ми навчимося кращих способів зробити це та знешкодити пастки всередині, нам не знадобляться ці засоби захисту.

          39. Багато людей здатні зцілитися навіть від деяких розладів (як-то ПТСР) за відносно короткий час. Сприйміть це як знак надії.

          40. Депресія є природною реакцією на травму. Вона біологічно обумовлена необхідністю поновити сили після виснажливих переживань під час травми.

          41. Депресія, принаймні, таке ж поширене явище, як посттравматичний стресовий розлад у тих, хто пережив травму, і багато хто страждає від обох. І дуже часто депресивні стани є симптомом ПТСР.

          42. Тривога є природною реакцією на травму. Tравмовані люди часто страждають від панічних атак, страху, фобій і обсесивно-компульсивної поведінки, які є тривожними розладами.

          43. Деякі люди, які пережили травму, тікають від світу, щоб залишитися в безпеці, тоді як інші просто біжуть від своїх почуттів і відчуттів. І те, і інше є спробою уникнути неприємного збудження.

          44. Залежність навіть від нешкідливих видів діяльності, таких як фізичні вправи та робота, часто використовується як спосіб втекти від травми. Якщо у вас є залежність, буде корисно, якщо ви зможете усвідомлювати почуття, які передують дії та викликають імпульс до неї.

          45. Якщо у вас є незрозуміла хвороба, яка не піддається лікуванню, це може бути психо-соматичним відлунням травми До них належать хронічні болі, аутоімунні захворювання, чутливість до багатьох хімічних речовин і хронічна втома.

          46. Занадто завзято лікуючи нові травми, ви, швидше за все, уникаєте довготривалих травматичних розладів.

          47. Розв’язання серйозної та особливо повторюваної життєвої травми вимагає багато часу та енергії. Вам потрібно вкладати себе в різні завдання, щоб зцілитися.

          48. Іноді ваш зір замилений, і ви не бачите свого прогресу. В такому випадку інші можуть допомогти, відображаючи вам, як ви змінилися.

          49. Іноді ми зволікаємо. Якщо ви не справляєтеся зі своїми симптомами і повторюєте ті самі дії знову і знову; якщо ви не помічаєте при цьому жодної різниці, – це сигнал того, що вам потрібна допомога.

          50. Процес зцілення кожної людини унікальний. Немає одного шляху, яким ми всі можемо йти.

          51. Можливо, вам доведеться спробувати багато різних інструментів і методів лікування, перш ніж знайти комбінацію, яка найкраще підходить для вас. Ця комбінація, ймовірно, зміниться з часом, і вам потрібно буде винайти і побудувати іншу.

          52. Ніколи не здавайтесь! Якщо вам потрібна допомога, попросіть її.

          53. Відзначайте свій прогрес, яким би незначним він був. Кожен крок зцілення – це перемога.

          54. Ви можете вибирати, коли, з ким і скільки говорити про свою травму. Ви можете пристосувати те, що мають знати конкретні помічники, до своєї мети.

          55. Перш ніж отримати будь-який вид роботи з тілом, медичну допомогу чи терапію, яка може спровокувати вас, знайдіть час, щоб знайти тих, з ким ви відчуваєте себе в безпеці. Навіть тоді, коли ви скажете їм, які ваші проблеми та що вам потрібно.

          56. Ви не впізнаєте хорошого терапевта тільки за його чи її репутацією. Важливо знайти людину, з якою ви почуваєтеся безпечно та комфортно. І це дуже індивідуальне рішення для будь-яких відносин.

          57. З допоміжним професіоналом (психолог, чи лікар, чи фізіотерапевт) вам потрібен безпечний контейнер для виконання роботи, яка може змусити вас почуватися вразливими, а часом навітть може дестабілізувати.

          Вам потрібна людина, яка може бути поруч із вами, зберігаючи межі терапевтичних стосунків.

          58. Якщо хтось заохочує вас відкритися та поділитися своєю травмою, цій людині або вам треба знати, як впоратися з тим, що може піднятися. Існують спеціальні техніки для уповільнення та стримування гіперзбудження та напливу травматичних спогадів і почуттів.

          І найкраще шукати людей з такими навичками.

          59. Терапевти повинні мати велику практику самоусвідомлення та чіткі межі, інакше вони можуть ще більше поранити вас.

          60. Ви маєте право попросити змінити вашу терапію та змінити терапевта, якщо те, що він або вона роблять, не працює.

          61. Коли з терапевтом щось не так, згадайте та поговоріть про це на сесії. Терапевт має перейматися перш за все вашими почуттями та потребами.

          63. Іноді ваші захисні механізми будуть змушувати вас знецінювати та засуджувати абиякі дії терапевта. Про це теж треба говорити. Хороший терапевт зможе розгорнути ваш спротив на вашу користь.

          64. Зцілення прийде легше і швидше, якщо ви маєте надію та позитивне очікування.

          65. Навчитися стримувати почуття. а не пригнічувати їх – важлива навичка.

          66. Часто застосована емоційна розрядка (катарсіс) може викликати звикання та спровокувати повторну травму. Робота з травмуючим матеріалом найкраще виконується, коли нервова система більш-менш збалансована.

          67. Терапія може бути дуже корисною для людей з історією травм. Але звертайте увагу на те, як ви себе почуваєте Не дозволяйте роботі просуватися занадто швидко. Інакше ваші нові навички реагуання не встигнуть інтегруватися і закріпитися.

          68. Багато нових методів лікування травм багато уваги приділяють роботі з травматичними спогадами, і роблять це ретельно контрольованими способами, потроху.

          69. Ми можемо свідомо і навмисно використовувати уяву, щоб впливати на наші внутрішні стани. Яскраво уявити щось – така ж потужна подія, як і переживання цього в реальному життіі.

          70. Групи самодопомоги можуть багато чого запропонувати. Вони також мають деякі обмеження. Зверніть увагу на те, коли вони корисні, а коли ні, і беріть відповідну участь.

          71. Переконайтеся, що кожен, хто призначає вам психотропні препарати, знає про вашу історію травм. Ви можете бути більш чутливими до препарату, ніж очікувалося, і вам потрібно почати з меншої дози та повільно збільшувати її.

          Якщо ваш лікар, здається, не чує ваших занепокоєнь, знайдіть іншого лікаря або розгляньте інші альтернативи.

          72. Дізнайтеся, що повертає вас до тут і зараз, тому що це може бути різним у різний час. Буде добре, якщо ви зможете помічати що працює в будь-який момент.

          73. Чим більше ви заземлені та присутні, тим з більшим ви можете впоратися і тим краще зможете захистити себе, якщо це буде необхідно.

          74. Дуже багато реакцій на травму пов’язані з невпинним збудженням. Якщо ви зможете керувати своїм рівнем збудження, ви збільшите свою адаптивність.

          75. Знайдіть свій регулюючий ресурс. Зверніться до нього, коли травма загрожує поглинути вас.

          76. Визначте людей, до яких можна звернутися по допомогу, прислухайтеся до свого тіла в їх присутності. Турбота від інших і про інших — це аптека для душі.

          77. Відчуття вибору — це протиотрута від почуттів безпорадністі та безсилля, які є центральними для травми. Просто побачивши, що у вас є варіанти, ви почуватиметеся набагато краще.

          78. Організму потрібен час, щоб відновитися після затоплення гормонами стресу. Іноді все, що ви можете зробити, це знайти безпечне місце, щоб перечекати це

          79. Щоб створити гармонійне повноцінне життя, ми повинні вибудовувати його по частинах. Ніхто інший не може зробити це за вас. І ви можете зробити це, лише звернувши увагу на себе та ставши експертом у своїй власній системі.

          80. Люди, які пережили травму, часто мають особливі потреби. У нас також є особливі обдарування.

          81. Захищати свої потреби – це протилежність бути жертвою.

          82. Повернення до тіла є ще одним ключем до зцілення. Нам потрібно подружитися з тілом, а не звинувачувати його чи боятися, навчитися, що в тілі ми в безпеці і що тіло є джерелом задоволення.

          83. Навчіться ставитися до себе легше. Якщо можете, знайдіть щось, що змусить вас посміхнутися. Є вагомі причини, чому ви відчуваєте важкість. Але ви можете культивувати інший спосіб існування.

          84. Навчання бачити позитив у світі – це частина зцілення. Можливо, вам доведеться спочатку попрацювати над цим. Травма залишає важкі сліди.

          85. Духовне життя часто є ресурсом для людей. Для них воно стає якорем і підтримкою під час роботи з травмою. Духовне життя пропонує багато дарів і часто допомогає позбутися наших страждань.

          86. Травма також може відкрити двері до вищих станів свідомості. Вона робить це шляхом руйнування фільтрів, які обмежують нашу свідомість.

          87. Духовність може бути використана з метою захисту у якісті дисоціації, навіть якщо людина не усвідомлює, що сталося. Набагато приємніше літати в містичних думках, ніж відчувати біль та боротися тут, у нашому земному житті.

          Якщо ви звикли дисоціювати, увійти в такі сфери може бути для вас легко.

          88. Трансцендентне місце за межами страждання забезпечує важливу противагу, щоб ми не потонули в непереносних емоціях та відчуттях. Нам потрібно як прийняти страждання, так і час від часу відпочивати від них.

          89. Духовність краще використовувати не лише для того, щоб піти від болю, але й щоб утримувати його. Так ми стаємо більшими. Прийняття та інтеграція важкого досвіду є значною частиною духовної зрілості.

          90. Якщо наше розширення не буде інтегрованим і добре заземленим, воно розвалиться, і ми розчаруємось.

          91. Завдяки інтегрованій духовності навіть найгірші жахи ніколи не закривають світло. Є місце для абиякого досвіду.

          92. Зцілення триває стільки, скільки потрібно. Наші шляхи будуть різної довжини, і не потрібно порівнювати та\чи засуджувати.

          93. Справжнє зцілення виходить за рамки лікування симптомів. З ним ми вчимося розквітати знову або, можливо, вперше.

          94. Зцілення — це відновлення цілісності. Те, що було зламано, стає цілим.

          95. Ми зцілюємося з минулого в сьогодення.

          96. Зцілюючись, ми стаємо сильнішими. Ми можемо тримати себе зібраними вкупу, навіть коли життя навколо нас руйнується.

          97Нагорода за роботу над травмою — мати своє життя і робити з ним те, що хочеш. Зцілення дає нам час і енергію робити речі, які завжди цікавили вас.

          98. Зцілення травми виховує цінні духовні якості, а також риси характеру. Травма іноді є горнилом для найвишуканішого розвитку.

          99. Коли ми вилікуємо свою травму, ми звільняємося від чогось, що було нав’язано нам ззовні, і стаємо вільними бути тими, ким ми є насправді. Наше самоуявлення має бути оновлене, щоб відображати це.

          100. Зцілюючись від травми, ми сприймаємо світ як набагато дружніше місце і ніколи не запізно зцілитися і ніколи не запізно відчути щастя.

          Клік на картинці відкриває профайл у окремому вікні

          Травматерапевтичний інтенсив

          Терапевтичний інтенсив “Зцілення власних травм”, який є складовою частиною великої навчально-сертифікаційної програми по травматерапії — проводить співзасновниця Простору Психологів та засновниця Centre of Holistic Development психотерапевт Злата Зимовець

          Для кого може бути цікаво та корисно:

          • Для тих, хто вже багато часу намагається впоратися зі своїми травмами
          • Для тих, хто не задоволений якістю свого життя
          • Для тих, в кого все йде не так і вони не знають чому
          • Для тих, кому ця війна принесла біль втрати (близької людини, домівки, впевненості тощо)
          • Для тих, хто мав проблеми у дитинстві
          • Для фахівців, які будуть працювати з різними видами психотравм
          • Обов’язково для учасників навчальної програми по травмотерапії від Centre of Holistic Development

          Дата проведення:

          Подія минула 1-6 жовтня 2024, а щоби дізнатися про наступну — контактуйте через контакти у профайлі чи залишайте запит внизу сторінки.

          Встигнути записатися на навчальну програму 2025 року ще можна на Горизонті подій у Просторі Психологів перейшовши на спеціальну сторінку (відкриється у новому вікні)

          Інтенсив націлений на:

          1. Надбання ресурсів для зустрічі з базовою травмою
          2. Отримання інструментів для того, щоб впоратись з неадекватними стресовими реакціями та соціальною дисфункцією
          3. Покращення стилю життя
          4. Первинну проработку та вірішення психо-травми в групі чи/та індивідуально
          5. Створення спільноти людей, які розуміють один одного і підтримують у процесі зцілення
          6. Підготовку для подальшого навчання на фах травмо-терапевта

          Що відбувається на інтенсиві:

          Протягом п’яти днів (робочих) та 6 календарних днів, ми будемо працювати зі свідомими та несвідомим спогадами о травматичних подіях, з великими емоціями, надважкими  переживаннями, страхами та тривогою.

          Ми будемо застосовувати більш ніж 10 напрямків та підходів  в роботі з психотравмою: розмовні техніки, тілесні практики, групові вправи та ін.

          Разом ми пройдемо шлях зцілення та перебудуємо все по-новому:

          • навчимось відстежувати та контролювати свої реакції;
          • будемо дбайливо піклуватись про себе;
          • відновимо ресурси;
          • отримаємо поміч та підтримку, яких нам колись не вистачило;
          • звільнимося від сорому та провини.

          Ви вийдете на інший рівень якості життя, відносин та спілкування.

          Як все проходить:

          Перший день ми витратимо на знайомство та налагодження довіри всередині групи.

          Впродовж трьох днів (з другого по четвертий) ми працюємо з кожним учасником з підтримкою групи.

          Жодна травма, з якою ви захочете розібратися, не залишиться без уваги. Навіть якщо ви не знаєте чи не пам’ятаєте своєї травми, ми допоможемо вам знайти корінь ваших незадоволень і покращити рівень життя.

          П’ ятий день ми присвячуємо інтеграції отриманого досвіду і прощаванню.

          Чому саме цей інтенсив:

          • Тому, що для роботи з травмою вам НЕ ЗНАДОБЛЯТЬСЯ місяці чи роки в терапії.
          • Адже це цілеспрямована на травму терапевтична групова работа наживо (тобто офлайн).
          • Позаяк силу групи, її підтримки та поля складно переоцінити та співставити з тим, що під силу одному терапевту.
          • Оскільки правильно згуртована, налаштована група  дає сили зустрітися з травмою! І в цей раз  пройти це випробування в тому колі, яке буде підтримуючим та дбайливим.
          • Бо це дозволить почати життя без травми, але з досвідом їх проходження та переробки у свідомий досвід. Досвід що дає можливість вибору дій, людей, партнерів, реакцій, перебудови та налаштування стосунків, свободу від сорому та залежності.
          • Тому, що це вигідно.

          На інтенсиві  з 1 по 6 жовтня 2024 р. ми працюємо 5 днів по 8 годин, що становить 40 годин психотерапії. А вартість роботи дійсно кваліфікованого і досвідченого травматерапевта в Україні становить мінімально 1000 грн/година.

          По затратам часу це становить що найменш рік індивідуальної роботи, з переодичністю раз на тиждень. 1000 грн × 40 годин роботи= 40 000 грн і цілий рік.

          Окрім того, що ви працюєте інтенсивно по 8 годин 5 днів поспіль (замість місяців та років походів до терапевта), ви ще маєте 24/7  підтримку двох досвідчених травматерапевтів

          • Адже наш інтенсив –  це рідкісна та чудова можливість отримати все і відразу!

            ВАЖЛИВО, що коли пропрацьовується травма, задля запобігання ретравматизації та відновлення і  створення нового довірливого коннекту зі світом та людьми, потрібно вийти за межі звичного кола обов’язків, людей, і мати підтримку доброзичливого  кола, яке піклується та підтримує – це необхідні,  оптимальні терапевтичні умови при інтенсивній роботі з травмами.

            Організатор

            Centre of Holistic Development, B.V. Netherlands

            Авторка і ведуча програми

            Злата Зимовець – психіатр, психотерапевт, травматерапевт, співзасновниця Простору Психологів

            Куратор та ко-терапевт програми 

            Ольга Носкова – психолог, психотерапевт.

            Підсумково

            • 5 днів замість 12 місяців
            • Закарпаття замість міста
            • два терапевти замість одного
            • залучення у життя людей, котрі стануть вам підтримкою в майбутньому
            • гідні умови для терапевтичної праці
            • нова якість життя, відносин, самопочуття.
            • 28 000  грн замість 40 000

            Бонусні дві можливості для фахівців:

            1. Далі йти навчатися на травматерапевта і дійсно працювати з травмою – тобто, з причиною проблем клієнта.
            2. Після навчання отримати диплом чи сертифікат від Нідерландського Centre of Holistic Development, B.V.

            Взяти участь у наступному інтенсиві

            Щоби не пропустити наступний інтенсив “Зцілення власних травм”, контактуйте зі Златою Зимовець напряму або залишайте запит нижче:

              Програма по травматерапії

              Велика сертифікаційна практико-навчальна програма по травматерапії яку проводить співзасновниця Простору Психологів Злата Зимовець, ділиться на дві великі частини: навчальну і терапевтичну, а по її завершенні надається диплом Centre of Holistic Development, B.V. Netherlands з прописаними годинами по кожній темі.

              Навчальний блок

              Для кого:  для фахівців допоміжних професій (психологів, психотерапевтів, лікарів, вчителів, дефектологів, соціальних працівників, реабілітологів)

              Складається з 8-ми модулів, вартість кожного з яких складає 300 євро, а періодичність — раз на півтора-два місяці

              1й модуль (онлайн), 31 січня – 2 лютого

              “Саморегуляція та ко-регуляція”, нейропсихологія

              • Засвоєння та опрацювання методів само та ко-регуляції у роботі з клієнтами та у власному житті.
              • Структури мозку, відповідальні за емоційний та фізичний стан людини

                🔴 Тривалість: 3 дні (24 години)

                2й модуль (офлайн, дата буде визначена)

                Полівагальна теорія та нейроендокринологія

                • Теорія Порджеса про значення блукаючого нерва у формуванні травматичних захисних механізмів.
                • Техніки та методики впливу на нейронні мережі
                • Нейротрансмітери. Їх вплив на життя та процес терапії.
                • Демо сесії

                ▶️ Тривалість: 3 дні (24 години)

                3й модуль (офлайн, дата буде визначена)

                Диссоціативні розлади

                • Теорія дисоціативного розладу за Шварцем. Новий погляд на диссоціативні розлади трвмованої людини.
                • Система внутрішної сім’ї
                • Напрацювання практиктичних навичок роботи з дисоціативними розладами
                • Демо сесії

                ▶️ Тривалість: 3 дні

                4й модуль (офлайн, дата буде визначена)

                Дисоціативні розлади (продовження)

                • Дисоціації в світі психіатрії та психотерапії – схожесті та розбіжності в діагностуванні
                • Робота з дисоціативними розладами у клієнтів різного віку.
                • Дисоціація як симптом інших розладів
                • Демо сесії

                ▶️ Тривалість: 3 дні (24 години)

                5й модуль (офлайн, дата буде визначена)

                Вплив травми на життя та відносиниРобота з гострою травмою

                • Відомі та нещодавно відкриті різновиди травматичних відповідей.
                • Виявлення та особливості роботи з кожним різновидом відповіді на травматичну подію
                • Травматичний дисконект у житті людини, його вплив на життя та відносини.
                • Робота з відносинами у травмованої людини
                • Різні види деструктивних відносин і напрямки роботи з ними
                • Демо сесії

                ▶️  Тривалість: 3 дні (24 години)

                6й модуль (офлайн, дата буде визначена)

                Травма сексуального насилля

                ✔️  Травма сексуального насилля. Особливості роботи з сексуальною травмою.
                ✔️  Робота з людьми що зазнали сексуальне насилля
                ✔️  Демо сесії

                ▶️ Тривалість: 3 дні (24 години)

                7й модуль (офлайн, дата буде визначена) 

                Інтегративний модуль

                • Інтеграція у свій практичний досвід знань та навичок роботи з людьми, що мають різні види травм.
                • Пріоритети та структура роботи з травмованими людьми.
                • Практичне опрацювання та інтеграція знань всіх модулів.
                • Демо сесії

                ▶️  Тривалість: 3 дні (24 години)

                8й модуль (офлайн, факультативно) 

                Псилоцибін-асистована терапія травми

                • Іноваційний підхід в роботі з травмами та депресіями.
                • Псилоцібін-асистована терапія травми
                • Практичне навчання в Нідерландах

                Терапевтичний блок

                Терапевтичний інтенсив Злати Зимовець

                П’яти денний офлайн-інтенсив: “Терапевтичне пропрацювання власних травм”

                Для кого:

                • для фахівців, які будуть працювати з різними видами психотравм,
                • для будь якої людини, в житті якої відбувались травматичні події

                Подія відбулася 1-6 жовтня 2024 р.

                Наступна подія: ще не запланована, дізнатися про плани можна через прямі контакти у профайлі Злати Зимовець

                Диплом

                По завершенню навчання ми видаємо один з двох типів документів:

                1. Якщо ви повністю виконали всі вимоги програми (домашні завдання, супервізії, інтервіззії, були присутні не менш ніж на 90% всього навчання), то ви отримуєте Диплом про завершення навчання на двох аркушах.

                • Перший аркуш – стандартний для подібних сертифікатів – з визначенням вашого імені, назвою та терміном проведення програми, ім’ям ведучого та назвою Центру.
                • Другий аркуш – додатковий. На ньому буде прописано, скільки годин і за якою темою конкретно ви навчалися (наприклад, нейроендокрінології – 6 годин, полівагальна теорія – 20 годин, і таке інше), скільки годин власної терапії та супервізії отримали і тому подібне.

                2. Якщо ви не повністю виконали програму, чи були відсутні більш ніж 10%, чи на момент завершения програми у вас ще нема фахового диплому (психолог, лікар, вчитель, реабілітолог, соцробітник і т.і.), то ви отримаєте свідоцтво про прослухану інформацію.

                • Це свідоцтво тимчасове і може бути змінено на Диплом одразу ж після закриття усіх “хвостів”.
                • Свідоцтво оформлене як звичайний сертифікат.

                Різниця між Сертифікатом та Дипломом:

                • Назва (Диплом про завершення навчання ✅🔤 Сертифікат про прослухану інформацію)
                • Додатковий аркуш з годинами та темами (диплом має, сертифікат ні)
                • Всі дипломи номерні. Сертифікати не мають номера. Ми це зробили для того, щоб запобігти підробки наших дипломів.

                Всі наші випускники, хто отримає Диплом, будуть прописані на сайті Centre of Holistic Development B.V.

                Тобто, ми створили на сайті розділ (поки він пустий, його не видно), куди будемо вносити наших випускників і рекомендувати їх клієнтам як фахівців, в рівні професіоналізму яких ми не маємо сумління.

                Авторка і ведуча програми

                Злата Зимовець – психіатр, психотерапевт, травматерапевт, співзасновниця Простору Психологів

                Куратор та ко-терапевт програми 

                Ольга Носкова – психолог, психотерапевт.

                Щоби взяти участь, контактуйте напряму або залишайте запит: