Юлія Плаксіна

На сьогодні не має універсальної класифікації періоду дитинства. Частина дослідників, практикуючих психологів та педагогів під раннім дитинством розуміють віковий проміжок від 1 до 3 років, ще інші вважають раннім дитинством увесь період розвитку дитини від народження до початку навчання у школі. Поруч із цим існує міжнародна тенденція розглядати раннє дитинство у діапазоні від 2 до 6 років.

Початковий етап життя дитини визначається значущими змінами у її фізичному, психосоціальному, когнітивному та емоційно-вольовому розвиткові. Відтак психологія раннього дитинства як частина вікової психології людини вивчає особливості, закономірності розвитку дитини у цей період, сприятливі та негативні фактори впливу на нього, а також його зв’язки із подальшим розгортанням життя. На основі отриманих результатів надаються рекомендації щодо важливих аспектів догляду за малюками, спілкування, виховання та навчання в ранньому віці, що організовуються дорослими навколо та для дитини.

Особливості моторики дитини у ранньому віці

Рухи великої амплітуди (велика моторика) розвиваються стрімко та випереджають розвиток дрібної моторики (як от застібання, малювання, письмо, ліплення, користування столовим приладдям). Дитина у віці 2-3 років не лише ходить самостійно, а й бігає, цілеспрямовано маніпулює предметами, утримує об’єкт однією рукою. Хоча узгодженість рухів все ще є характерно дитячою, недостатньо чіткою та впевненою. Ближче до трьох років з'являється здатність бити ногою по м'ячу та кидати його, упіймати у відповідь для дитини залишається складним завданням. У 3-4 роки помітною стає домінуюча рука - право- чи ліворукість, що виявляє індивідуальні особливості розподілу функцій між півкулями мозку.

Рухова спритність та палітра набутих навичок взаємодії з об’єктами залежить як від особливостей вродженого темпераменту дитини, її фізичного здоров`я, так і від схвалення чи заборони на певні активності зі сторони найближчих дорослих. Адже якщо оточуючі не дозволяють дитині стрибати по калюжам і сходинкам чи лазити по обладнаній драбинці, здійматися вгору та з’їжджати з гірки на майданчику через страх її падіння чи забруднення одягу, навряд чи варто очікувати швидкої вправності у цих навичках.

Дрібна моторика хоча і прогресує повільніше, проте дозволяє більшості 3-4-річних дітей малювати
олівцями прості форми, користуватися пальчиковими фарбами, складати пірамідку правильно, конструювати із великих блоків та складати пазли на 4-20 елементів (залежно від віку). З цього віку дитина здатна самостійно їсти, користуючись ложкою і виделкою, та одягати/знімати простий одяг і взуття без ґудзиків, блискавок і шнурівок.

Обов’язком дорослих в оточенні дитини є сприяння її природному розвитку через дозвіл на самостійність у посильних для її віку активностях. Не варто робити замість дитини те, що вона може сама, аби пришвидшити чи оптимізувати процес, краще підказати своїм прикладом, аби вона могла наслідувати певні дії (складайте свій замок поруч із її замком, але не замість неї; покажіть як одягнути чи зняти певний елемент одягу, але не робіть замість неї повністю усі дії). Водночас для розуміння, запам’ятовування та відтворення побачених дій дитині знадобиться повторення, організоване терплячим дорослим. Чим менші проміжки між повторами, тим швидше сформується уміння.

У 5-6 років діти досягають такого рівня розвитку моторики, що можуть самостійно стояти на одній нозі, виконувати під наглядом дорослих спортивні елементи, писати риски, цифри, літери, створювати нескладні сюжетні малюнки без урахування перспективи, застібати ґудзики, а часом і зав’язувати шнурівки. У цьому віці чимало дітлахів починає займатися танцями, плаванням, гімнастикою та музикою. Основною рушійною силою до цього має виступати пізнавальний інтерес, який підтримуватиметься дорослими. Новий досвід, тілесні відчуття та позитивні емоції, пов’язані із ними, найкраще сприятимуть утриманню інтересу дитини до певного виду діяльності.

Рухова активність дитини у ранньому віці націлена на краще пізнання свого тіла (будови та можливостей) та властивостей зовнішнього світу, шліфування навиків оволодівання собою задля досягнення бажаного, тому має отримувати максимальний простір та безпечне середовище для своєї реалізації. Окрім того, для успішного моторного научіння дитина повинна мати мотивацію компетентності, що пов’язана із переживанням досягнення успіху. Підтриманню цієї мотивації сприяє отримуваний зворотній зв’язок від дорослих та інших дітей, котрі озвучують схвальні коментарі, обіймають чи винагороджують іншим чином за успішне виконання якогось завдання, руху. Тоді не лише закріплюється бажання займатися діяльністю, у якій було досягнуто успіху, а й пробувати щось нове, складніше, з переконаністю “і це мені вдасться також”.

Сенсорно-перцептивний розвиток у ранньому дитинстві

Окремі відчуття (зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, кінестетичні, температурні) та сприймання (перцепція), яке формується на основі інтерпретації сукупності відчуттів, є базовими компонентами вищих психічних функцій людини. Відповідно із ними пов’язаний розвиток інших пізнавальних психічних процесів у ранньому дитинстві – мислення, мовлення, пам`яті, уяви та уваги. Це означає, що чим багатший досвід отримає дитина у питанні почутих звуків, мелодій, історій, чим більше різноманітної їжі скуштує, поверхонь, текстур та форм промацає, чим більше місць відвідає тощо, тим швидше розвиватимуться її когнітивні здібності.

Якщо у перші роки після народження провідну функцію у контакті маленької дитини з оточуючим світом відіграють смакові та тактильні відчуття (саме тому малеча тягне усе, що її цікавить, до рота), то у ранньому дитинстві естафету перебирають на себе руки та кінчики пальців. Через руки та здійснювані ними маніпуляції з об’єктом, дитина отримує інформацію про основні характеристики предметів – форму, об`єм, вагу, текстуру, місцерозташування, призначення, температуру тощо. Така тактильна стимуляція не може бути рівноцінно замінена пасивним спостереженням та впливом на зорові рецептори. Кожен дотик та доторк активізують роботу мозку та сприяють розвитку мислення і мовлення.

Батьки забезпечують здоровий повноцінний розвиток своїй дитині дошкільного віку, надаючи їй можливість знайомитися із різними предметами, зокрема дрібними (із супроводом) як от крупинки, горошинки, жолуді, камінці, пісок, намисто тощо, організовуючи заняття із ліплення (тіста, пластиліну, моделіну), малювання, конструювання і – щонайголовніше – торкаючись дітей з ніжністю і теплом, погладжуючи та обіймаючи. Це не лише сприяє розвитку дрібної моторики, мовлення та мислення, а й поглиблює емоційний зв’язок із близькими дорослими та позитивно впливає на роботу нервової системи.

Зорове сприймання навколишньої дійсності розвивається повільніше за тактильне. Гострота зору та сприйняття кольору досягають рівня як у дорослої людини не раніше 6-7 років. Так, у віці трьох років дитина розрізняє вісім основних кольорів, але не їхні відтінки (білий, чорний, жовтий, оранжевий, червоний, синій, фіолетовий). До 5-річного віку може неправильно називати колір, якщо запитати про нього. Найлегше розпізнаються кольори з прив’язкою до конкретного знайомого об’єкта – наприклад, морква – оранжева, небо – блакитне, борщ – червоний.

При оцінці довжини лінії, відстаней, ступінь помилки дитини може бути у декілька разів більшим, аніж у дорослої людини через те, що у ранньому дитинстві лінійний окомір продовжує розвиватися.

У 3-4 роки діти вправно орієнтуються у найближчому просторі, розуміють поняття вниз-угору і вперед-назад, однак здатність розрізняти сторони праворуч-ліворуч набувається ближче до 6 років.

При сприйманні зображення на малюнку чи фото чим молодшою є дитина, тим менш цілісно здатна зафіксувати, інтерпретувати та описати його. Так, у 2-3 роки можливим є називання окремих знайомих дитині об’єктів дійсності (котик, дівчинка, яблуко, машина), у 4-5 років нормою є встановлення первинних зв`язків між спостережуваним (мама читає книжку, песик гавкає на кота, автобус зупинився біля майданчика). З 6-річного віку дитина може складати сюжетні оповідання на основі побаченого.

Слухове відчуття і сприймання розвивається повільніше, ніж зорове, тому промовляти слова до дитини раннього віку необхідно неспішно, чітко та зрозуміло, за потреби повторити сказане декілька разів. Найкраще дитячий слух вловлює просодику мовлення (інтонація, темп, ритм, мелодика).

Сприйняття часу у дітей раннього віку

До 6 років діти відчувають складнощі із розумінням властивостей часу, відповідно погано орієнтуються у ньому. У ранньому дитинстві діти живуть пріоритетно теперішнім, однак чим старшою стає дитина, тим більше усвідомлює ознаки минулого та майбутнього. Згідно досліджень, спершу діти освоюють теперішню форму дієслова, після цього минулу, а згодом починають уживати майбутню. Водночас до 5 років можливі випадки неправильного застосування часових форм дієслів для окреслення періодів життя.

У віці двох–трьох років дитина починає розуміти та називати пори року (не у відношенні до календарних місяців, а за природними ознаками: якщо сніг – це зима), а також частини доби (день, ніч).

Дитині дошкільного віку важко осмислити поняття року, тижня, години чи хвилини, а також послідовність часових періодів. Недостатньо добре усвідомлює поняття “вчора”, “сьогодні”, “завтра”.

Водночас діти демонструють бажання освоїти темпоральні властивості, ставлячи запитання на зразок “А коли прийде весна?”, “Хто народився раніше – я чи братик?”, “Після обіду буде нічка?” тощо. Зазвичай це спостерігається після досягнення чотирьохрічного віку. У віці 4-6 років дитина може узагальнено порівняти проміжки часу за тривалістю – довго/коротко. Визначити тривалість часу в одиницях вимірювання стає можливим орієнтовно у 7–10 років, хоча сприймання часу та прогнозування подій у ньому все ще залишається недовершеним.

Дорослі можуть сприяти утвердженню та покращенню розуміння часу, встановлюючи для дітей режим дня з визначеною послідовністю активностей та обговорюючи, нагадуючи про заплановане та те, що уже відбулось.

Динаміка розвитку мовлення у ранньому віці

На третьому році слова стають невід’ємною частиною життя малюка. Активний словниковий запас дворічної дитини залежно від індивідуальних особливостей та середовища виховання становить від 100 до 300 слів та неухильно розширяється із кожним місяцем. Відтак до чотирьох років він сягає діапазону 1000-1500 слів. Напередодні школи у 5-6 років дитина активно використовує 2,5-4 тисячі слів. Пасивний запас (слова, які розуміються, але не вживаються дитиною, наприклад, через свою складність вимови) є ще ширшим.

Першими у мові з’являються іменники-назви людей, тварин та предметів, тоді дієслова, меншу частку складають прикметники, які зазвичай обмежуються означенням узагальнених зовнішніх характеристик об`єктів (колір, розмір, вигляд) як от “великий-маленький”, “чистий-брудний”, “поганий-хороший”, “красивий-некрасивий” тощо. Прислівники також використовуються меншою мірою. Так, наприклад, замість “боляче” 2-3 річна дитина може говорити “болить”.

У дворічному віці дитина уміє формулювати прості речення із 2-3 слів, у якому є підмет та присудок. До трьох років триває оволодівання граматичною будовою мови, дитина навчається вживати множину і однину, змінювати закінчення у словах згідно відмінків та часу, якого стосується дія.

Трирічна дитина стає ще допитливішою, її інтерес скеровується не лише на предмети у полі зору, а й на інших людей, з якими вона прагне взаємодіяти. У цьому віці предметно-маніпулятивна діяльність змінюється на пріоритетно ігрову, якою залишатиметься до періоду молодшого школярства. Під час гри навіть наодинці дитина супроводжує свої дії словами. Так розпочинається етап формування внутрішнього мовлення, яке прокладає шлях для розвитку навичок саморегуляції. Спочатку дитина промовляє до себе уголос вказівку на зразок “Йду мити ручки перед їжею” або “Я будую пожежну станцію”, а згодом вчиться робити це подумки.

У 4-5 років діти здатні не лише використовувати окремі речення, а й будувати із них розповідь. Зростає готовність слухати казки та історії, діти полюбляють ставити запитання для кращого розуміння дійсності, яку спостерігають.

У ранньому дитинстві мовлення дітей є конкретним, оскільки саме таким є їхнє мислення. Воно покликане вирішувати потреби дитини тут і зараз. Орієнтовно з 6-річного віку у мові з’являються узагальнення: і собака, і кіт – це тварини, дівча і хлопчик – діти, диван і шафа – меблі тощо.

Основним джерелом поповнення словникового запасу дитини є дорослі, котрі її оточують. Відповідно чим частіше вони розмовлятимуть із малечею, гратимуть, читатимуть, тим швидше розвиватимуться дитяче мовлення і мислення. Перегляд мультиків, відео чи прослуховування аудіо не замінюють для дитини живого спілкування, адже у такому випадку вона позбавлена змоги тренувати діалогічне мовлення. Однолітки також не можуть рівноцінно замінити супровід дорослого, адже самі ще набувають мовленнєвих навичок, допускаються помилок у вимові та можуть уживати слова невідповідно до їх семантичного значення.

Аби процес становлення мовлення у ранньому дитинстві був успішним, дорослим варто дотримуватися деяких рекомендацій:

• Окремі слова та речення, звернені до дитини, мають бути простими та зрозумілими для її віку;
• Вимовляти слова необхідно чітко та не поспішаючи.
• Долати спокусу зловживати зменшувально-пестливою формою слів та уподібнювати своє мовлення до дитячого інтонаційно та лексично-стилістично (замість “сюпай сюди” – сідай сюди, замість “ляля” – дитина, дівчинка/хлопчик, замість “гамати” – їсти, снідати, обідати і т.д.)
• Уточнювати, доповнювати сказане дитиною, продовжувати її думку, перепитуючи за потреби, чи вірно дорослий зрозумів.
• Коментувати, описувати свої дії і емоції або те, що робить і переживає дитина, інші люди.
• Якщо слово/словосполучення промовлено або вжито неправильно, не вказувати на помилку чи сміятися, а повторити за дитиною фразу як слід.
• Розвивати дрібну моторику рук через цілеспрямовані дії із предметами.
• Увести і підтримувати ритуал спільного читання коротких текстів із картинками, за потреби надаючи додаткові пояснення.
• Дотримуватися доброзичливості у спілкуванні з дитиною, адже позитивне емоційне тло слугує додатковим заохоченням для говоріння.
• Освоювати мову у процесі гри.

Мислення дитини у ранньому віці

Якщо до двох років дитина пізнає найближчий простір через сенсомоторний інтелект (за допомогою органів чуття та рухів), то на третьому році життя її мислення переходить на доопераційну стадію (згідно теорії Ж.Піаже), яка триває до 7 років.

На доопераційній стадії розвитку мислення продовжується пізнання себе та світу через практичні дії, але до цього доєднується слово, мовлення та образність, завдяки чому у дитини починають формуватись поняття. Часто вони є надто конкретними або надміру широкими, неточними, однак це лише вікова особливість, а не недолік. Найпростішою та активно вживаною мисленнєвою операцією у ранньому віці є порівняння. Оскільки діти є вродженими експериментаторами, якщо щось не вписується у межі їхнього попереднього досвіду, вони відкриті до нового та готові вносити правки до набутих раніше уявлень.

Для мислення дітей раннього віку притаманні:

• конкретність, діти не в змозі охопити абстрактні поняття, що стосуються речей, які не можливо побачити, відчути тут і тепер
• інтуїтивність без глибокого усвідомлення, аналізу та урахування законів логіки, причинно-наслідкових зв’язків, з елементами магічності
• нездатність до класифікування та узагальнення через утримування у полі зору лише однієї характеристики, означення об’єкту
• егоцентризм – нездатність подивитися на ситуацію з позиції іншого, оскільки їхнє мислення обмежується лише власним досвідом.

Когнітивний рівень розвитку у ранньому віці не дозволяє дитині добре розумітися у часі та одиницях вимірювання величин. До шестирічного віку арифметичні дії першого ступеня обмежуються кількістю предметів, які дитина може наочно бачити або уявити зі свого попереднього досвіду. Зазвичай до 10-20.