5 203
Юлія Плаксіна
Когнітивно-поведінковий психотерапевт
Підліткова психологія
Статті психоенциклопедії, що розкривають тему “Підліткова психологія” через призму теоретичних знань та практичного досвіду двох авторок-психологинь: Ірен Шатинської (посилання на профайл), Вікторії Бардаченко (посилання на профайл) та Юлії Плаксіної (лінк) — у відповідних вкладках нижче.
Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.
- ВІКТОРІЯ БАРДАЧЕНКО
- ІРЕН ШАТИНСЬКА
Підлітки
«Хочу привести до вас свою дитину».
Не знаю, що частіше чує психолог — цю фразу чи «зробіть щось з моїм чоловіком».
Не знаю, чому вона така стала.
Все було добре.
Що його так змінило?
Вона мене не слухається.
Він замкнувся в собі.
Вони цілими днями в телефоні.
Я не можу собі дати з нею ради.
Нічого не хоче. Вчитися перестав.
Пискує весь час!
Ви здогадалися, про який вік іде мова?..
Правильно.
Це — підлітки.
Дорогі мої.
Є добра новина і погана.
З якої почати?…
Почну таки з доброї. З ними все ок.
(Як правило).
Це просто вік.
Так.
Але ні.
Це — не просто вік.
Це — по-своєму найскладніший вік у житті.
Вік переходу.
Ми наче б то всі знаємо про підлітковий вік?
А що ми, власне кажучи, знаємо? Знаємо – про гормони.
А чи знаємо про те, що це – вік нестерпно складних екзистенційних питань, питань настільки складних, що на них і дорослий не вміє знайти відповіді?
І насправді вони, а не гормональна перебудова, є тим, що зумовлює перебіг тих складних років.
Здивую вас.
Якщо раніше підлітковий вік умовно вважався періодом з 12 до 15 років, то зараз його межі сильно розширилися: вважається, що він може початися в 8-9 років, а кінець його затягається до 25-ти, а в деяких країнах його краєм називають 30 років.
Чи потрібна консультація психолога?
А тепер — погана новина. На консультування таки треба. Батькам.
Але яка ж це погана новина?
Це — один з ресурсів кризи підліткового віку! Переживання його батьками може справити те, що вони мають шанс піти на консультування до психолога або навіть у терапію, яка, можливо, давно була їм вкрай необхідна — і це дасть шанс покращити якість свого життя, життя в парі й, звісно, відносини з дитиною.
Дитиною?..
Спробуйте сказати підлітку, що він дитина.
(забігаючи наперед, скажу: той, хто вже минув підлітковий вік і вступив у юнацтво, знову починає розуміти, що насправді він іще дитина.
Але.
Не.
Підліток.)
Отака особливість цього періоду.
Бути нормальним у підлітковому віці, сказав Зігмунд Фройд, — це само по собі ненормально.
Хто ми такі, щоб сперечатися з Фройдом?..
Знаєте, що з 12-ти років вікова психологія перестає бути психологією дитинства і стає, генерально, психологією дорослості?..
Головний симптом підліткової кризи
Кожний віковий період характеризується великими й малими кризами. Криза — це перехідний і переломний період, час, коли щось старе відходить, а нове з‘являється. Кожній кризі відповідає те, що ми називаємо центральним психологічним новоутворенням (соррі за термінологію, більше не буду).
Отож, і це новоутворення, і водночас головний симптом підліткової кризи — ПОЧУТТЯ ДОРОСЛОСТІ.
Дорогі друзі батьки, це закон психологічного розвитку.
Прийміть це як даність.
Я дорослий! — каже собі підліток.
Собі — і всьому світу. Щоб, якщо і сам в цьому не до кінця переконаний, на всяк випадок, проте, сповістити йому, світові, про своє переконання про себе. В першу чергу — батькам.
Одне з найбільших протиріч цього періоду — підлітки не вважають самі себе дітьми, а батьки, ті не вважають їх дорослими.
Ти ще нічого не вирішуєш! Ти дитина! Як ми сказали, так і буде! (такого роду повідомлення, в слушності яких батьки абсолютно переконані, повірте, тільки посилюють протидію підлітка і поглиблюють розщелину між вами).
А нам — важко і незрозуміло. Ну тільки що, ну оце ж дослівно вчора, вона була слухняною, лагідною дитиною!…
Що, що її (чи його) так змінило?..
Я зараз почну трохи з середини.
Не про те, що його змінило.
А про те, що його турбує.
Не в першу чергу, але і точно не в останню — зовнішній вигляд.
Дуже часто підліток відноситься до себе надкритично, не забуваймо теж, що тіло перебудовується, можуть бути й акне, і ноги-руки, які раптом стали непропорційними та «бесформенно» причепленими до тіла, може бути збільшення ваги за рахунок гормональної перебудови…
Наші підлітки дуже, дуже докладно розглядають себе в дзеркало і дуже критично відносяться до себе: їм важливо виглядати привабливо в очах друзів — як своєї, так і протилежної статі, а воно — он як…
У підлітків часто буває дисморфоманія (чесно, це мій тут останній термін): суб‘єктивна, невиправдана думка, що з його тілом щось «явно» не те, стурбованість невідповідності свого тіла нормам та ідеалу.
Це ще підвищує тривожність, незадоволеність собою…
А тут збоку: вчися! Вчися! Чому ти нічого не робиш?!!!
Повірте — це не більше як фоновий шум десь там.
В підлітка — важливіші проблеми.
Підліткова егоцентричність
«Він взагалі про нас не думає!
Вона взагалі на нас не зважає!»
Точно.
Так і є.
Нічого не вдієш — так і повинно бути.
Підлітки егоцентричні.
Розвиток рефлексії спричинює підвищений інтерес до себе – а може, навпаки: підвищений інтерес до себе сприяє розвитку рефлексії.
Вони — весь час перед уявною аудиторією.
Й увесь час в центрі всезагальної уваги. У своїй уяві.
Вони приміряють на себе цю увагу і думають про те, якими виглядають.
Відчайдушно хочуть бути прийнятими у «зграю», і думка інших про них важливіша, ніж своя.
Але про себе, проте, думають безперервно.
Думають про зовнішність, розглядають кожен прищик.
Багато їдять.
І багато сплять.
Батьки, дорогі мої, це фізіологічна потреба, а не лінь!
Але фізіологічні зміни, зовнішність — це, ясна справа, далеко не все, що їх хвилює.
Екзистенційна криза підліткового періоду
Як я вже писала — це велика екзистенційна криза. Уявіть собі, як важко від дитини стати не-дитиною, сприйняти, зрозуміти все те, що навколо, визначити себе, своє місце, відповісти собі, навіщо цей світ і ти в ньому…
Ще ж вчора все було просто, ясно і щасливо!..
А нині…
Хто я? Куди мені йти? Чого я хочу? Які в мене прагнення, які мої цінності?
Прагнення бути як всі, бути частиною «зграї» суперечить прагненню бути собою, бути індивідуальністю — і страхом вибиватися, страхом бути осміяним.
А ви кажете йому, поговори зі мною?..
Та що ви розумієте взагалі??
От пішли в магазин.
Ви чуєте: я хочу цей светр.
А ви що?.. А ви — одягаєте їх у те, що подобається вам. А ви розумієтеся на сучасних трендах, які міняються мало не щоденно? Ви знаєте, в чому ВСІ ходять? Це не ви будете посміховиськом для однокласників (а нічого гіршого в цьому віці нема).
Це не ви будете «отстоем»!
Так, светр має бути такий, як хоче ваш син, точно такий, ні, не МАЙЖЕ такий, ні, не схожий, ні, не треба йому кращого!!! Бо ВСІ — всі, хто для нього рахуються! – ходить в ТАКОМУ.
А ви кажете, розказувати вам щось.
Та як, коли ви елементарного не розумієте:
ЙОМУ.
ТРЕБА.
ЦЕЙ.
СВЕТР.
Так що говорити батькам про щось — та ви жартуєте!.. В них одне на умі: вчись. Зроби порядок. Будь таким. Не будь сяким. Подивись на… Що ти собі думаєш?…
Поговорити про проблеми? Щоб почути знецінююче — які там у тебе проблеми… от у нас, дорослих…
Повірте — проблеми реальні, хоча б по інтенсивності їх переживання.
Вони по суті своїй самотні зараз, хоча провідним видом діяльності (соррі за термін) вважається (знов термін) — інтимно-особистісне спілкування.
Не з вами.
Нічого не вдієш.
Самооцінка міняється кілька разів на день.
Проблеми — щогодини.
Настрій — як львівська погода: від ейфоричного сонечка до льодяної зливи.
То — вони особливі й прийшли, щоб змінити світ…
То — але ні, вони нічого не варті, і жизнь боль і нащо жити взагалі.
Вони — такі як всі…
Але ні, вони унікальні й особливі, майже безсмертні, і це майже точно.
А ще вони часом уявляють себе знайдами та підкинутими у власні сім’ї.
Якими вони не хочуть бути, то це такими, як власні батьки.
Вони хочуть бути собою… але для цього їм треба зрозуміти, хто ж вони є.
Це період нонконформізму і максималізму.
Ви хочете і далі формувати його, як дитину — а він уже майже сформований.
Ви хочете скеровувати його, не розуміючи, що він у муках шукає ВЛАСНУ дорогу.
Ви перестаєте бути його ідеалами.
Підлітковий період — час, коли Боги-батьки падають зі своїх п‘єдесталів
( не переживайте. У вас є шанс колись туди повернутися — хоч вже не в якості Богів , а просто тими, в кого є чому повчитися і на кого вартує рівнятися. Але тільки шанс.
Про це — пізніше).
Проблема поглиблюється , оскільки цінності сучасних підлітків сильно відрізняються від тих, котрі мали їх батьки. Чим ми можемо їх зацікавити? Те, що вміємо ми, їм не потрібно. Вони вміють багато іншого, потрібнішого для них — про що ми маємо лише віддалене поняття.
У батьків є влада, а влада – це те, що заважає нарощувати самоповагу.
Дорогі мої, від того, як ви цією владою розпорядитеся, залежить дуже багато.
По-друге, для вас.
А по-перше…
Те, що відбувається з підлітком, те, як він проживає кризу цього віку, може вплинути на все його життя.
Кажете, казна-що роблять в інтернеті?
Зависають у соцмережах?
Щось там читають. ..З кимось говорять…
Переписуються…
Десь у свому світі…
Дорогі мої, вони не просто «туплять» в неті.
Вони шукають свої відповіді.
Своїх людей.
У діалогах, у переписці, у текстах пісень, у своїх мріях …
Вони шукають себе.
Дозвольте їм.
Дозвольте їм приміряти себе до світу, а світ до себе.
Не тільки зерняткові треба набухнути й набратися сили, щоб вистрелити ростком. Не тільки гусені треба якийсь час побути в коконі, щоб вибухнути метеликом.
Не смикайте їх. Насильно траву рости не змусиш.
Підліток у психолога: про що йтиметься?
…І все-таки, батьки привели підлітка, і так, часом він сам прийшов.
І про що ж із ним, раз я пишу, що треба з батьками?..
Оооо, з ним є про що.
З ним — про всі екзистенційні «С», як я це називаю.
Про самовизначення.
Про сенси.
Про самотність.
Спрямування себе.
Сум.
Страждання.
Самореалізацію.
Смерть.
Вони не говорять про це такими мудрими словами, і я теж ні
(це я тут для вас стараюся)
Ми говоримо про все це тими словами, які знаходять вони — будь-якою мовою, якою вони хочуть говорити.
І так, ми говоримо і про ситуацію у сім‘ї: які бачать шляхи досягти взаєморозуміння, які ресурси тут можна задіяти, як говорити, щоб почули й зрозуміли, і що їм взагалі це все дасть.
Які ж вони класні!.. Як я їх люблю!
Що потрібно, а чого не можна робити з підлітком?
А тепер більше про і для батьків.
Чого не можна робити з підлітком?
Перш за все не можна робити його своїм конфідентом, плечем для виплакування своїх проблем.
Тільки ваших йому переживань бракувало! Ваші проблеми — їх теж має вирішувати він?..
Він, може, і не відмовиться — він же дорослий!
(Ні.)
Відмовтеся ВИ від цієї думки.
Будь ласка, відмовтеся.
Дитина не повинна вирішувати проблеми між батьками. В ЖОДНОМУ ВІЦІ.
(Так, і коли виросте, теж)
Це — увага, термін, вибачте-дякую — називається інверсією – перекручуванням – сімейних ролей.
Підлітки — не ваші конфіденти (сповідники), не ваші психологи, не дружочки, не подружечки й не порадники вам, а також (пам’ятайте) — не бесплатні цілодобові няньки молодшим братам і сестрам (це, нагадаю, не їхні діти).
Вони цілком слушно розраховують, що всі ці ролі для них в силу вашого батьківства виконуватимете ви.
Далі.
Ми хочемо від підлітка дорослості, але що саме ми маємо на увазі?
Хочемо дорослої відповідальності, не вручаючи при цьому йому жодних дорослих прав.
Так воно не працює.
Де відповідальність – там і права, а коли нема права ні на що, нема права голосу — то не чекайте, що підліток (як і будь-хто інший, до речі))) стрімголов побіжить виконувати ваші вимоги.
Адже він отримує подвійне послання:
«Ти маєш взяти на себе відповідальність» / «Слухай, що я тобі кажу!»
І тут перейду до питання «що робити».
Секрет і сюрприз.
Те саме, що робити зі всіма ближніми й дальніми, всіх вікових категорій і ступенів [не]спорідненості, якщо хочемо мати з ним/нею/ким завгодно стосунки, тобто якщо нам на цих стосунках залежить.
Слухати. Уважно.
Приділяти ЧАС.
Не абияк, у чверть вуха. Вслухуватися і вчуватися в те, що каже вам людина.
Слухати не тільки вухами, але й серцем.
Бути вислуханим і почутим — безцінно для кожнісінької людини, від двохлітки до старця, від найкращої подруги до випадкового попутника в поїзді.
Ваш підліток – не вийняток.
Якщо його слухатимете — з вами говоритимуть.
І що йому при цьому потрібне, окрім (і замість) мудрих порад?
Прийняття.
Безоцінкове.
Не критикуюче.
Не маєте слів для підтримки — мовчіть. Неосудливо, не з «піджатими губками».
Вам не подобається, у вас є власна думка? («А я що, не маю на неї права?»)
Звісно, маєте.
І на критику, і на оцінку.
У своїй голові. Хто ж вам заборонить.
Лиш мовчіть.
Ну або…вирішуйте самі для себе, що важливіше — висказати власну непідтримуючу думку чи мати з дитиною добрі стосунки.
Власну — іншу — думку висказуйте там, де про неї питають.
І, нарешті — домовлятися.
Повторю ще раз — як і з будь-ким іншим.
Нема іншої ради, нема інших методів взаємодії між людьми
(ми ж не говоримо про маніпуляторні прийоми впливу), крім як домовлятися — словами через рот.
Домовлятися про делегування — передачу йому — дорослості, з одної сторони. Від нас — йому.
І делегування відповідальності. Теж від нас — йому.
В тій мірі, в якій він хоче і може це прийняти.
Знайдіть в собі мужність відмовитися від звичного сприйняття своєї дитини як продовження себе — від думки, що вона це ви, а ви це вона. Період злиття скінчився.
Знайдіть мужність зрозуміти, що передані вами гени й те, що вона стільки років «їла ваш хліб» не роблять її вашою власністю. Прийміть її іншість. Прийміть її індивідуальність. Прийміть її прагнення знайти себе.
Червоною ниткою у психології підліткового віку йде послання батькам: головне для них у цей час ЗБЕРЕГТИ КОНТАКТ З ДИТИНОЮ, не втратити з нею відносини.
Якщо ми проживемо з нашим підлітком цей період у добрий спосіб, ми отримаємо на виході – при переході в юнацький вік — людину, яка буде близька нам, стосунки з якою будуть сповнені взаємоповаги.
Втрачений у цьому віці, контакт не повертається і втрачається назавжди.
Принаймні так кажуть.
Я, зрештою, не погоджуюся.
Я оптимістично вважаю, що поки людина жива, НІЩО не втрачене остаточно.
І завжди можна пробувати виправити те, в чому налажали.
Ще одне: вони, може, на вас не зважають, та це не заважає їм помічати те, що робиться навколо.
Якщо у вас у сім’ї все в міру: мама не валяється неробою, дивлячись серіали — але і не приходить щодня, змучена до смерті після роботи;
якщо вдома порядок — але не обсесійне підтирання кожного відбитка пальця за тобою, як тільки ти до чогось приторкнувся;
якщо є спокійна віра в Бога, а не фанатична релігійність —
you name it, тобто приклади назвіть самі — все буде добре.
Якщо в чомусь царює нав‘язливий перебір і обсесійність — дуже вірогідно, що ваші нащадки сформують поведінковий антисценарій.
Втовкмачувати й вчити, що так воно єдино вірно — дорога в нікуди.
Діти куди розумніші: вони бачать, що насправді є стільки різних «вірно», скільки людей на світі — і виберуть своє.
І нарешті: все описане мною — це так званий нормативний перебіг кризи.
А всі норми на те й норми, щоб не бути стовідсотковим непохитним правилом.
Не обов‘язково і батьки, і діти так потерпатимуть від того вікового періоду.
Там, де панувала взаємна повага, де відносини з дитиною змалку будувалися на спокійному прийнятті й любові, на довірі й толерантності, і таким же чином будувалися стосунки між батьками, і в цьому дитина зростала – та криза минає теж спокійно і безболісно.
Але … якщо ваша сімейна історія — не оця казкова, то – до кого іти, ви знаєте, правда?
І ще одне, наостанок.
Дорогі мої, пам‘ятайте —
як би не вели себе ваші підлітки, що б вони не витворяли – ми їм дуже потрібні, які б зовнішні прояви не були цьому запереченням.
Вони мають в нас свою опору, бачать в нас той острів безпеки, на якому завжди можна вкритися від шторму. Вони розраховують на нас. Ми потрібні їм. Їм потрібно знати, що ми у разі чого — є. Що вони — не самі в цьому страшному світі.
Їм потрібна наша любов.
І вони нас дуже люблять.
Друзі, і ті дорослі, і ті, які щойно минули цей вік — діліться думками!
З чим погоджуєтеся, а з чим посперечаєтеся?

В сфері сучасної психології підліткова психологія є однією з найбільш досліджуваних галузей, адже не лише фахівцям у “Просторі Психологів” відомо, що підлітковий вік є періодом значних змін, які стосуються як фізичного, так і психологічного розвитку майбутньої дорослої особистості.
В цій статті, через призму власного досвіду надання психологічної допомоги підліткам та їх близьким, я розгляну основні аспекти підліткової психології, зокрема:
- фізичний розвиток,
- соціальний розвиток,
- психічне здоров’я,
- сексуальний розвиток,
- проблеми, пов’язані зі стресом та депресією
- тощо.
ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК ПІДЛІТКІВ
Загальновідомо, що підлітковий вік є періодом значних фізичних змін і нерідко в цьому віці, молодь може справляти досить незграбне враження, передовсім тому, що різко змінюється їхнє тіло.
Зокрема, за рахунок того, що в залежності від індивідуальний особливостей, але у всіх піділітків відбуваються:
- стрімкий ріст тіла,
- розвиток гормональної системи,
- зміни в голосі,
- поява первинних статевих ознак
- тощо.
На практиці, множинність та різна інтенсивність таких змін досить часто спричиняють характерні для психології підлітків негативні наслідки, як-от нестабільність настрою, депресію, невпевненість у собі тощо
Відтак для забезпечення належного розвитку підліткової особистоті дуже важливо, щоби у процесі зазнання фізичних змін — “майже доросла дитина” отримувала ефективну підтримку, причому не лише від батьків та інших близьких людей, а й від фахового і досвідченого психолога.
ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВʼЯ ПІДЛІТКІВ
Підлітковий вік — це також період значних змін у психічному розвитку, бо саме у цей час розвивається самооцінка, формується ідентичність, рівень домагань, сексуальна орієнтація, рольові позиції в соціумі тощо.
З іншого боку, дуже часто підлітки можуть відчувати невпевненість у собі, почуття самотності та ізоляції від оточуючих, а також можуть з’являтися певні проблеми зі сном, депресією та тривожністю.
Практика доводить, аби допомогти підлітку зберегти психічне здоров’я — важливо створювати умови для його саморозвитку та самовираження, а саме:
- дозволяти підлітку вільно виражати свої думки та почуття,
- підтримувати його у виборі життєвого шляху,
- розглядати проблеми з депресією та тривожністю як серйозні проблеми, за яких потрібно звернутися по професійну допомогу
- тощо
СЕКСУАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ПІДЛІТКІВ
Підлітковий вік є періодом, коли підлітки досліджують свою сексуальність та формують свої статеві ідентичності, а це, нерідко, може бути важким і складним процесом не лише для майбутніх дорослих, а і для їхніх батьків, опікунів та/або близьких.
На мій погляд, батькам підлітків важливо:
- бути здатними відверто розмовляти з підлітками про безпечну сексуальну поведінку та фізичне здоров’я в цілому,
- дозволяти тінейджерам вільно виражати свої думки та почуття,
- підтримувати відкритий та довірливий взаємозв’язок, який дозволить підлітку дізнатися більше про своє тіло та статеву ідентичність “не на вулиці з вуст хуліганів”.
Окрім цього, практика підтверджує, що важливо забезпечити підлітку безпечні умови для дослідження своєї сексуальності та підтримувати його рішення щодо своєї статевої ідентичності.
Водночас, якщо підліток має такі запитання щодо своєї сексуальності, на які у батьків немає ні ґрунтовних відповідей, ні часу — варто звернутися по професійну допомогу до психологів, кваліфікованих саме у царині підліткової психології, підібрати яких, до речі, можна у спеціальному розділі “Простору Психологів”.
СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
Підлітковий вік є періодом формування соціальних відносин та відкриття нових досвідів.
Зокрема, часто підлітки стикаються зі складнощами, пов’язаними зі зміною соціального середовища, новими вимогами до них, взаємодією зі своїми однолітками та розвитком відносин з батьками та опікунами.
Одним із головних завдань соціального розвитку підлітка є формування відносин зі своїми однолітками та іншими людьми відповідно до їхніх потреб та очікувань, тому однією з важливих складових психологічної допомоги тінейджерам є навчити підлітків спілкуватися з іншими та розвивати навички конструктивної взаємодії з оточуючими.
Також буває потрібно попрацювати над розвитком у підлітків навичок самостійного рішення проблемних ситуацій та здатності до критичного мислення, що дозволяє їм краще орієнтуватися у соцільно-побутових ситуаціях та ухвалювати відповідальні рішення у своєму житті.
РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА
Позаяк підлітковий вік є періодом, коли особистість розвивається та формується, саме у цей час “майже дорослі” активно досліджують свої інтереси, цінності, орієнтації та переконання, що, звісно ж впливає на їхній світогляд та поведінку.
Тому важливо допомагати підліткам розвивати позитивну самооцінку, самоповагу та самодостатність, адже це ті якості, що дозволять їм упевнено ставитися до себе та оточуючих у майбутньому.
Для розвитку позитивної самооцінки підлітків, зазвичай, достатньо коректно роз’яснити, що їхні недоліки та помилки є нормальними та що потрібно робити з них висновки, а не шукати якісь вигадані проблеми в собі.
Інколи також доцільно навчати підлітків підтримувати позитивний внутрішній діалог та прагнути до саморозвитку особистості завдяки дослідженню нової інформації з надійних джерел та практикуванню принципів, що характеризують поведінку дорослих індивідів.
РОЗУМОВИЙ РОЗВИТОК ПІДЛІТКІВ
Підлітковий вік — це період швидкого розумового розвитку, коли “вчорашні діти” бурхливо розвивають свої когнітивні та інтелектуальні здібності (ерудицію).
У цей період, аби допомогти підліткам ефективніше вирішувати складні завдання та приймати рішення, батькам особливо важливо подбати про:
- опанування способами критичного мислення,
- здатність тверезо аналізувати проблемні ситуації,
- спроможність контролювати емоції,
- схильність розвивати вроджені здібності
- тощо.
Власне, підлітки повинні навчитися аналізувати та оцінювати інформацію, яку вони отримують з різних джерел, в тому числі з соціальних мереж та інтернет-ресурсів саме у цей перехідний період.
Бо лише навчившись розуміти інформацію, а також розрізняти, які її складові є неправдивими чи необ’єктивними — “без п’яти хвилин дорослий” зможе стати відповідальним та свідомим громадянином.
ПРОБЛЕМИ У ПІДЛІТКОВІЙ ПСИХОЛОГІЇ
Як показує безпосередня практика психологічної допомоги, підлітковий вік може бути важким часовим відтинком, адже і вчорашнім дітям, і їхньому оточенню (батьки, опікуни, близькі) які стикаються з багатьма фізичними, емоційними та соціальними проблемами у житті підлітків може бути дуже складно його пережити не лише без втрат, а й, так би мовити, зі здобутками.
На мій погляд, варто детальніше розглянути деякі з основних психологічних проблем, що пов’язані з підлітковою психологією.
- Ідентичність та самооцінка
Підлітки переживають важливий етап в розвитку своєї ідентичності, що може викликати проблеми з самооцінкою та відчуття незадоволеності своїм зовнішнім виглядом, поведінкою, інтересами та здібностями, а це, у свою чергу, може призвести до стресів, депресії та низької самооцінки.
- Соціальна адаптація та стосунки з ровесниками
У підлітковому віці особливо важливо мати друзів та відчувати підтримку з боку ровесників. Проте, нерідко підлітки стикаються з проблемами в стосунках із ровесниками, зокрема, небувалого раніше поширення останнім часом набули такі явища як зневага, відчуження, булінг (цькування), результатами яких, врешті-решт, нерідко стають схильність тінейджерів до соціальної ізоляції, депресії та навіть суїцидальних думок.
- Сімейні проблеми
Сімейні проблеми, як-от розлучення батьків, сімейне насилля, недостатня підтримка з боку батьків, також можуть викликати емоційний стрес у підлітків. Це може призвести до проблем у школі, здоров’ї та поведінці.
- Проблеми залежності
Загальновідомо, що саме у перехідному віці, особливо під час вступу до старшої школи у підлітків можуть з’являтися проблеми залежності, зокрема:
- Наркотики і алкоголь:
Багато підлітків починають експериментувати з наркотиками і алкоголем в цьому віці, а це нерідко, призводить до ризикованої чи безвідповідальної поведінки, наприклад водіння під впливом алкоголю чи блукання вулицями напідпитку, кожне з яких може призвести до аварій, травмувань та, на жаль, навіть катастфрофічних наслідків.
- Геймінг та інтернет-залежність:
Підлітки проводять багато часу граючись в комп’ютерні ігри або переглядаючи відео в Інтернеті, а це — цілком здатне призвести до відчуття у них відсутності контролю та/або соціальної ізоляції тощо.
- Їжа і забруднення їжі:
У підлітковому віці часто з’являється орієнтація на швидку їжу та снеки, які містять велику кількість цукру, солі та насичених жирів тощо, а це, своєю чергою, може призвести до надмірної ваги, проблем зі здоров’ям та розвитку шкідливих звичок.
- Тютюнопаління:
Підлітки можуть почати курити (палити), що може призвести до проблем зі здоров’ям, таких як рак легенів, а також до соціальної відчуженості.
- Азартні ігри:
Деякі підлітки можуть розвивати залежність від азартних ігор, таких як покер або слот-машини, що може призвести до фінансових проблем та тієї ж, уже неодноразово згадуваної соціальної відчуженості.
Як показує практика, щоби дієво допомогти підліткам уникнути будь-яких “проблем залежності”, батькам чи близьким важливо не лише забезпечити підліткам належну підтримку, а й сприяти розвитку здорового способу життя, виховувати відповідальність і самоконтроль тощо.
ЗДОРОВʼЯ ТА ХВОРОБА У ПІДЛІТКОВІЙ ПСИХІАТРІЇ
Підлітковий вік, багато в чому, є критичним періодом у розвитку людини, коли можуть виникати різноманітні проблеми, пов’язані з психічним здоров’ям.
З одного боку, підлітковий вік може бути періодом здоров’я та розвитку, а з іншого – періодом ризиків та проблем.
Розглянемо детальніше “континуум здоров’я та хвороби” у підлітковій психіатрії.
По-перше, здоровий розвиток у підлітковому віці передбачає:
- наявність позитивного самовизначення,
- задоволення своїми ролями та відносинами,
- взаємодію з батьками та ровесниками,
- здоровий спосіб життя,
- підтримку та розуміння від своїх батьків та ровесників,
- спроможність розвивати соціальні навички та уміння
- тощо.
По-друге, субклінічна патологія:
- означає відсутність серйозних психічних проблем, але може виявлятися у вигляді менших емоційних розладів, наприклад, тривоги, депресії, стану напруження.
- може виникати у зв’язку зі стресом, конфліктами з ровесниками або батьками, проблемами у школі та іншими факторами.
Психічні розлади
Психічні розлади у підлітковому віці можуть бути серйозними та вимагати професійної медичної допомоги. Це можуть бути різні психічні розлади, такі як депресія, тривожні розлади, розлади поведінки, екзистенційні кризи та інші.
Депресія
Депресія є одним з найбільш поширених психічних розладів серед підлітків.
- Симптоми депресії у підлітків можуть бути відмінними від симптомів дорослих.
- Підлітки з депресією можуть виявляти більшу летаргію та ізоляцію від суспільства, а також більшу тривогу та страх перед розділенням своїх почуттів з іншими.
Тривожні розлади
Тривожні розлади також можуть виникати у підлітковому віці і виявлятися у вигляді панічних атак, загальної тривоги, фобій та інших симптомів, які можуть бути важкими для управління без допомоги фахівців.
Розлади поведінки підлітків
- такі як поведінкові проблеми, агресивність та проблеми з контролем, можуть також виникати у перехідному віці.
- поведінкові порушення можуть бути пов’язані з емоційними розладами, проблемами у взаєминах з батьками та ровесниками, нездоровим способом життя та інше.
Екзистенційні кризи
Екзистенційні кризи можуть виникати у підлітковому віці, коли підлітки починають задавати собі питання про своє місце в світі та сенс свого існування, викликати тривогу і депресію, але також — стати поштовхом для розвитку та самореалізації.
ПІДСУМКИ
Підліткова психологія є важливою галуззю психології загалом та “Простору Психологів” зокрема, адже досліджує розвиток підлітків та допомагає їм виростати у здорові та щасливі особистості.
Підлітковий вік є періодом багатьох змін, викликів, швидкого розумового розвитку та можливостей для саморозвитку і самовдосконалення.
Для підтримки здорового розвитку підлітків важливо:
- створити сприятливе середовище, в якому вони могли б відчувати підтримку та безпеку,
- навчити ефективно спілкуватися, вирішувати конфлікти та підтримувати здорові взаємини з оточуючими.
На практиці, підліткова психологія корисна тим, що не лише вивчає особливості розвитку різних аспектів підліткової особистості, таких як емоційний розвиток, соціальна адаптація та інші, а й допомагає набувати знання про ці аспекти батькам, вчителям та іншим дорослим.
Зрештою, кожен підліток є унікальною особистістю з власними потребами, інтересами та проблемами.
Тому для підтримки здорового розвитку підлітків інколи необхідно враховувати їхні індивідуальні особливості уже в процесі надання фахової психологічної допомоги, адже саме цей шлях виявляється таким, що допомагає їм розвиватися в тому напрямку, який є для них найбільш важливим та значущим.
ПІДБІР ФАХІВЦЯ
Щоби отримати кваліфіковану допомогу підліткового психолога звертайтеся до мене або підбирайте фахівців з відповідною експертизою на спеціальній сторінці веб-платформи “Простір Психологів”.
ПІДБІР ФАХІВЦІВ
У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо
Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо
Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:
- неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
- позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності
СПІВАВТОРСТВО PSY-PEDIA
Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.
Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:
- розміщуйте свій профайл у “Просторі психологів”
- готуйте унікальний текст
- підготуйтеся сплатити за розміщення символічну вартість (для співзасновників безкоштовно)
- контактуйте з керуючим співзасновником psyhology.space зручним способом
Психологія раннього дитинства
На сьогодні не має універсальної класифікації періоду дитинства. Частина дослідників, практикуючих психологів та педагогів під раннім дитинством розуміють віковий проміжок від 1 до 3 років, ще інші вважають раннім дитинством увесь період розвитку дитини від народження до початку навчання у школі. Поруч із цим існує міжнародна тенденція розглядати раннє дитинство у діапазоні від 2 до 6 років.
Початковий етап життя дитини визначається значущими змінами у її фізичному, психосоціальному, когнітивному та емоційно-вольовому розвиткові. Відтак психологія раннього дитинства як частина вікової психології людини вивчає особливості, закономірності розвитку дитини у цей період, сприятливі та негативні фактори впливу на нього, а також його зв’язки із подальшим розгортанням життя. На основі отриманих результатів надаються рекомендації щодо важливих аспектів догляду за малюками, спілкування, виховання та навчання в ранньому віці, що організовуються дорослими навколо та для дитини.
Особливості моторики дитини у ранньому віці
Рухи великої амплітуди (велика моторика) розвиваються стрімко та випереджають розвиток дрібної моторики (як от застібання, малювання, письмо, ліплення, користування столовим приладдям). Дитина у віці 2-3 років не лише ходить самостійно, а й бігає, цілеспрямовано маніпулює предметами, утримує об’єкт однією рукою. Хоча узгодженість рухів все ще є характерно дитячою, недостатньо чіткою та впевненою.
, упіймати у відповідь для дитини залишається складним завданням. Ближче до трьох років з'являється здатність бити ногою по
м'ячу та кидати йогоУ 3-4 роки помітною стає домінуюча рука - право- чи ліворукість, що виявляє індивідуальні особливості розподілу функцій між півкулями мозку.
Рухова спритність та палітра набутих навичок взаємодії з об’єктами залежить як від особливостей вродженого темпераменту дитини, її фізичного здоров`я, так і від схвалення чи заборони на певні активності зі сторони найближчих дорослих. Адже якщо оточуючі не дозволяють дитині стрибати по калюжам і сходинкам чи лазити по обладнаній драбинці, здійматися вгору та з’їжджати з гірки на майданчику через страх її падіння чи забруднення одягу, навряд чи варто очікувати швидкої вправності у цих навичках.
Дрібна моторика хоча і прогресує повільніше, проте дозволяє більшості 3-4-річних дітей малювати
олівцями прості форми, користуватися пальчиковими фарбами, складати пірамідку правильно, конструювати із великих блоків та складати пазли на 4-20 елементів (залежно від віку). З цього віку дитина здатна самостійно їсти, користуючись ложкою і виделкою, та одягати/знімати простий одяг і взуття без ґудзиків, блискавок і шнурівок.
Обов’язком дорослих в оточенні дитини є сприяння її природному розвитку через дозвіл на самостійність у посильних для її віку активностях. Не варто робити замість дитини те, що вона може сама, аби пришвидшити чи оптимізувати процес, краще підказати своїм прикладом, аби вона могла наслідувати певні дії (складайте свій замок поруч із її замком, але не замість неї; покажіть як одягнути чи зняти певний елемент одягу, але не робіть замість неї повністю усі дії). Водночас для розуміння, запам’ятовування та відтворення побачених дій дитині знадобиться повторення, організоване терплячим дорослим. Чим менші проміжки між повторами, тим швидше сформується уміння.
У 5-6 років діти досягають такого рівня розвитку моторики, що можуть самостійно стояти на одній нозі, виконувати під наглядом дорослих спортивні елементи, писати риски, цифри, літери, створювати нескладні сюжетні малюнки без урахування перспективи, застібати ґудзики, а часом і зав’язувати шнурівки. У цьому віці чимало дітлахів починає займатися танцями, плаванням, гімнастикою та музикою. Основною рушійною силою до цього має виступати пізнавальний інтерес, який підтримуватиметься дорослими. Новий досвід, тілесні відчуття та позитивні емоції, пов’язані із ними, найкраще сприятимуть утриманню інтересу дитини до певного виду діяльності.
Рухова активність дитини у ранньому віці націлена на краще пізнання свого тіла (будови та можливостей) та властивостей зовнішнього світу, шліфування навиків оволодівання собою задля досягнення бажаного, тому має отримувати максимальний простір та безпечне середовище для своєї реалізації. Окрім того, для успішного моторного научіння дитина повинна мати мотивацію компетентності, що пов’язана із переживанням досягнення успіху. Підтриманню цієї мотивації сприяє отримуваний зворотній зв’язок від дорослих та інших дітей, котрі озвучують схвальні коментарі, обіймають чи винагороджують іншим чином за успішне виконання якогось завдання, руху. Тоді не лише закріплюється бажання займатися діяльністю, у якій було досягнуто успіху, а й пробувати щось нове, складніше, з переконаністю “і це мені вдасться також”.
Сенсорно-перцептивний розвиток у ранньому дитинстві
Окремі відчуття (зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, кінестетичні, температурні) та сприймання (перцепція), яке формується на основі інтерпретації сукупності відчуттів, є базовими компонентами вищих психічних функцій людини. Відповідно із ними пов’язаний розвиток інших пізнавальних психічних процесів у ранньому дитинстві – мислення, мовлення, пам`яті, уяви та уваги. Це означає, що чим багатший досвід отримає дитина у питанні почутих звуків, мелодій, історій, чим більше різноманітної їжі скуштує, поверхонь, текстур та форм промацає, чим більше місць відвідає тощо, тим швидше розвиватимуться її когнітивні здібності.
Якщо у перші роки після народження провідну функцію у контакті маленької дитини з оточуючим світом відіграють смакові та тактильні відчуття (саме тому малеча тягне усе, що її цікавить, до рота), то у ранньому дитинстві естафету перебирають на себе руки та кінчики пальців. Через руки та здійснювані ними маніпуляції з об’єктом, дитина отримує інформацію про основні характеристики предметів – форму, об`єм, вагу, текстуру, місцерозташування, призначення, температуру тощо. Така тактильна стимуляція не може бути рівноцінно замінена пасивним спостереженням та впливом на зорові рецептори. Кожен дотик та доторк активізують роботу мозку та сприяють розвитку мислення і мовлення.
Батьки забезпечують здоровий повноцінний розвиток своїй дитині дошкільного віку, надаючи їй можливість знайомитися із різними предметами, зокрема дрібними (із супроводом) як от крупинки, горошинки, жолуді, камінці, пісок, намисто тощо, організовуючи заняття із ліплення (тіста, пластиліну, моделіну), малювання, конструювання і – щонайголовніше – торкаючись дітей з ніжністю і теплом, погладжуючи та обіймаючи. Це не лише сприяє розвитку дрібної моторики, мовлення та мислення, а й поглиблює емоційний зв’язок із близькими дорослими та позитивно впливає на роботу нервової системи.
Зорове сприймання навколишньої дійсності розвивається повільніше за тактильне. Гострота зору та сприйняття кольору досягають рівня як у дорослої людини не раніше 6-7 років. Так, у віці трьох років дитина розрізняє вісім основних кольорів, але не їхні відтінки (білий, чорний, жовтий, оранжевий, червоний, синій, фіолетовий). До 5-річного віку може неправильно називати колір, якщо запитати про нього. Найлегше розпізнаються кольори з прив’язкою до конкретного знайомого об’єкта – наприклад, морква – оранжева, небо – блакитне, борщ – червоний.
При оцінці довжини лінії, відстаней, ступінь помилки дитини може бути у декілька разів більшим, аніж у дорослої людини через те, що у ранньому дитинстві лінійний окомір продовжує розвиватися.
У 3-4 роки діти вправно орієнтуються у найближчому просторі, розуміють поняття вниз-угору і вперед-назад, однак здатність розрізняти сторони праворуч-ліворуч набувається ближче до 6 років.
При сприйманні зображення на малюнку чи фото чим молодшою є дитина, тим менш цілісно здатна зафіксувати, інтерпретувати та описати його. Так, у 2-3 роки можливим є називання окремих знайомих дитині об’єктів дійсності (котик, дівчинка, яблуко, машина), у 4-5 років нормою є встановлення первинних зв`язків між спостережуваним (мама читає книжку, песик гавкає на кота, автобус зупинився біля майданчика). З 6-річного віку дитина може складати сюжетні оповідання на основі побаченого.
Слухове відчуття і сприймання розвивається повільніше, ніж зорове, тому промовляти слова до дитини раннього віку необхідно неспішно, чітко та зрозуміло, за потреби повторити сказане декілька разів. Найкраще дитячий слух вловлює просодику мовлення (інтонація, темп, ритм, мелодика).
Сприйняття часу у дітей раннього віку
До 6 років діти відчувають складнощі із розумінням властивостей часу, відповідно погано орієнтуються у ньому. У ранньому дитинстві діти живуть пріоритетно теперішнім, однак чим старшою стає дитина, тим більше усвідомлює ознаки минулого та майбутнього. Згідно досліджень, спершу діти освоюють теперішню форму дієслова, після цього минулу, а згодом починають уживати майбутню. Водночас до 5 років можливі випадки неправильного застосування часових форм дієслів для окреслення періодів життя.
У віці двох–трьох років дитина починає розуміти та називати пори року (не у відношенні до календарних місяців, а за природними ознаками: якщо сніг – це зима), а також частини доби (день, ніч).
Дитині дошкільного віку важко осмислити поняття року, тижня, години чи хвилини, а також послідовність часових періодів. Недостатньо добре усвідомлює поняття “вчора”, “сьогодні”, “завтра”.
Водночас діти демонструють бажання освоїти темпоральні властивості, ставлячи запитання на зразок “А коли прийде весна?”, “Хто народився раніше – я чи братик?”, “Після обіду буде нічка?” тощо. Зазвичай це спостерігається після досягнення чотирьохрічного віку. У віці 4-6 років дитина може узагальнено порівняти проміжки часу за тривалістю – довго/коротко. Визначити тривалість часу в одиницях вимірювання стає можливим орієнтовно у 7–10 років, хоча сприймання часу та прогнозування подій у ньому все ще залишається недовершеним.
Дорослі можуть сприяти утвердженню та покращенню розуміння часу, встановлюючи для дітей режим дня з визначеною послідовністю активностей та обговорюючи, нагадуючи про заплановане та те, що уже відбулось.
Динаміка розвитку мовлення у ранньому віці
На третьому році слова стають невід’ємною частиною життя малюка. Активний словниковий запас дворічної дитини залежно від індивідуальних особливостей та середовища виховання становить від 100 до 300 слів та неухильно розширяється із кожним місяцем. Відтак до чотирьох років він сягає діапазону 1000-1500 слів. Напередодні школи у 5-6 років дитина активно використовує 2,5-4 тисячі слів. Пасивний запас (слова, які розуміються, але не вживаються дитиною, наприклад, через свою складність вимови) є ще ширшим.
Першими у мові з’являються іменники-назви людей, тварин та предметів, тоді дієслова, меншу частку складають прикметники, які зазвичай обмежуються означенням узагальнених зовнішніх характеристик об`єктів (колір, розмір, вигляд) як от “великий-маленький”, “чистий-брудний”, “поганий-хороший”, “красивий-некрасивий” тощо. Прислівники також використовуються меншою мірою. Так, наприклад, замість “боляче” 2-3 річна дитина може говорити “болить”.
У дворічному віці дитина уміє формулювати прості речення із 2-3 слів, у якому є підмет та присудок. До трьох років триває оволодівання граматичною будовою мови, дитина навчається вживати множину і однину, змінювати закінчення у словах згідно відмінків та часу, якого стосується дія.
Трирічна дитина стає ще допитливішою, її інтерес скеровується не лише на предмети у полі зору, а й на інших людей, з якими вона прагне взаємодіяти. У цьому віці предметно-маніпулятивна діяльність змінюється на пріоритетно ігрову, якою залишатиметься до періоду молодшого школярства. Під час гри навіть наодинці дитина супроводжує свої дії словами. Так розпочинається етап формування внутрішнього мовлення, яке прокладає шлях для розвитку навичок саморегуляції. Спочатку дитина промовляє до себе уголос вказівку на зразок “Йду мити ручки перед їжею” або “Я будую пожежну станцію”, а згодом вчиться робити це подумки.
У 4-5 років діти здатні не лише використовувати окремі речення, а й будувати із них розповідь. Зростає готовність слухати казки та історії, діти полюбляють ставити запитання для кращого розуміння дійсності, яку спостерігають.
У ранньому дитинстві мовлення дітей є конкретним, оскільки саме таким є їхнє мислення. Воно покликане вирішувати потреби дитини тут і зараз. Орієнтовно з 6-річного віку у мові з’являються узагальнення: і собака, і кіт – це тварини, дівча і хлопчик – діти, диван і шафа – меблі тощо.
Основним джерелом поповнення словникового запасу дитини є дорослі, котрі її оточують. Відповідно чим частіше вони розмовлятимуть із малечею, гратимуть, читатимуть, тим швидше розвиватимуться дитяче мовлення і мислення. Перегляд мультиків, відео чи прослуховування аудіо не замінюють для дитини живого спілкування, адже у такому випадку вона позбавлена змоги тренувати діалогічне мовлення. Однолітки також не можуть рівноцінно замінити супровід дорослого, адже самі ще набувають мовленнєвих навичок, допускаються помилок у вимові та можуть уживати слова невідповідно до їх семантичного значення.
Аби процес становлення мовлення у ранньому дитинстві був успішним, дорослим варто дотримуватися деяких рекомендацій:
- Окремі слова та речення, звернені до дитини, мають бути простими та зрозумілими для її віку;
- Вимовляти слова необхідно чітко та не поспішаючи.
- Долати спокусу зловживати зменшувально-пестливою формою слів та уподібнювати своє мовлення до дитячого інтонаційно та лексично-стилістично (замість “сюпай сюди” – сідай сюди, замість “ляля” – дитина, дівчинка/хлопчик, замість “гамати” – їсти, снідати, обідати і т.д.)
- Уточнювати, доповнювати сказане дитиною, продовжувати її думку, перепитуючи за потреби, чи вірно дорослий зрозумів.
- Коментувати, описувати свої дії і емоції або те, що робить і переживає дитина, інші люди.
- Якщо слово/словосполучення промовлено або вжито неправильно, не вказувати на помилку чи сміятися, а повторити за дитиною фразу як слід.
- Розвивати дрібну моторику рук через цілеспрямовані дії із предметами.
- Увести і підтримувати ритуал спільного читання коротких текстів із картинками, за потреби надаючи додаткові пояснення.
- Дотримуватися доброзичливості у спілкуванні з дитиною, адже позитивне емоційне тло слугує додатковим заохоченням для говоріння.
- Освоювати мову у процесі гри.
Мислення дитини у ранньому віці
Якщо до двох років дитина пізнає найближчий простір через сенсомоторний інтелект (за допомогою органів чуття та рухів), то на третьому році життя її мислення переходить на доопераційну стадію (згідно теорії Ж.Піаже), яка триває до 7 років.
На доопераційній стадії розвитку мислення продовжується пізнання себе та світу через практичні дії, але до цього доєднується слово, мовлення та образність, завдяки чому у дитини починають формуватись поняття. Часто вони є надто конкретними або надміру широкими, неточними, однак це лише вікова особливість, а не недолік. Найпростішою та активно вживаною мисленнєвою операцією у ранньому віці є порівняння. Оскільки діти є вродженими експериментаторами, якщо щось не вписується у межі їхнього попереднього досвіду, вони відкриті до нового та готові вносити правки до набутих раніше уявлень.
Для мислення дітей раннього віку притаманні:
- конкретність, діти не в змозі охопити абстрактні поняття, що стосуються речей, які не можливо побачити, відчути тут і тепер
- інтуїтивність без глибокого усвідомлення, аналізу та урахування законів логіки, причинно-наслідкових зв’язків, з елементами магічності
- нездатність до класифікування та узагальнення через утримування у полі зору лише однієї характеристики, означення об’єкту
- егоцентризм – нездатність подивитися на ситуацію з позиції іншого, оскільки їхнє мислення обмежується лише власним досвідом.
Когнітивний рівень розвитку у ранньому віці не дозволяє дитині добре розумітися у часі та одиницях вимірювання величин. До шестирічного віку арифметичні дії першого ступеня обмежуються кількістю предметів, які дитина може наочно бачити або уявити зі свого попереднього досвіду. Зазвичай до 10-20.
Мовленнєві розлади
Мовлення є психічним процесом спілкування між людьми за допомогою мови як звуково-графічної системи. Воно нерозривно пов’язане із мисленням і думками та поділяється на зовнішнє (усне і писемне) та внутрішнє (“проговорювання” подумки). Порушення мовлення (мовленнєві розлади) можуть бути обумовлені різними причинами та суттєво знижувати якість функціонування людини у соціумі.
У клінічній практиці виділять дві основні групи розладів усного мовлення:
- Розлади мовлення, обумовлені психопатологією (психічними розладами).
- Мовленнєві порушення унаслідок органічного ураження головного мозку.
Розлади мовлення залежно від етіології та патогенезу можуть виглядати як хворобливе уповільнення або пришвидшення мовлення, інтонаційні зміни, труднощі із вимовою конкретних чи у цілому графем і слів, аграматизм, перекручення, стереотипне повторення одних і тих же слів, уривчастість, заїкання тощо.
Розлади мовлення та психічні захворювання
Якщо при підвищеній тривожності чи хвилюванні мовлення стає пришвидшеним, дещо збивається чи різко уривається, у ньому зустрічаються обмовки, це не є ознакою наявності психопатології, що потребує терапевтичної допомоги. Подібно на просодику усного мовлення може впливати вроджений темперамент людини, а також набуті нею у процесі соціалізації індивідуально-психологічні особливості. Однак існує ряд розладів мовлення, котрі є частиною симптоматики захворювань, які необхідно своєчасно діагностувати, лікувати та супроводжувати.
Порушення темпу і ритму мовлення
- Брадифазія (брадилалія) – надміру сповільнене мовлення, що є наслідком уповільнення мисленнєвих процесів, що супроводжується розтягуванням голосних, довгими паузами, збідненою за змістом лексикою, монотонністю. Може спостерігатися при різних захворюваннях як от хвороба Паркінсона, олігофренія, депресія тощо.
- Тахіфазія (тахілалія) – загальна назва різних проявів патологічно прискорене мовлення, яке виявляється багатослівністю без дефектів вимови та змісту озвучуваного, однак може супроводжуватися пропуском або повторюванням окремих складів, словесними каламбурами, надмірною експресивністю та жестикуляцією. Спостерігається при прискореному мисленні.
Логорея – неконтрольований мовленнєвий потік, багатослів’я, що зазвичай є незв’язним за змістом та може супроводжувати шизофренію, стани маніакального збудження, хворобу Бейля.
Мутизм – припинення вербального спілкування при відсутності ушкоджень мовного апарату та за збереження здатності розуміти мовлення інших. Може проявлятися вибірково щодо окремих тем, осіб чи ситуацій. Спостерігається при аутизмі, істеричному розладі, психотравмі. Може поєднуватися із гіперекспресивною мімікою і жестикуляцією.
Вербігерація – стереотипне повторення людиною одних і тих же вигуків, слів або висловів на кшталт “мені треба додому-буде дощ”, “страшно, страшно, страшно”, “бах-бах” тощо. Може супроводжуватися одноманітними ритмічними рухами. Найчастіше виникає при шизофренії, аутизмі, гострій реакції на стрес.
Мовленнєвий монолог – безперервне мовлення, звернене наче нікуди, без потреби отримання зворотного зв’язку від інших. Під час такого мовлення особа не звертає увагу на запитання чи твердження оточуючих, а продовжує говорити своє. Якщо монологічне мовлення зберігається у позастресовій ситуації, то є ознакою психічного захворювання.
Манірне мовлення – використання людиною незвичайних, витіюватих, малозрозумілих або іноземних слів, які дисонують зі змістом її висловлювань та супроводжуються кривлянням, манірними рухами. Може бути проявом шизофренії, психотичних станів або дитячого аутизму.
Пуерильне мовлення – мовлення дорослої людини, уподібнене до дитячого. Характерним є використання зменшувально-пестливих слів, зумисна картавість, сюсюкання, згадування про себе в третій особі, спрощена або спотворена граматична будова речення, дитяча інтонаційність. Порушення часто є ознакою істеричного розладу або шизофренії. Може спостерігатися під дією психоактивних речовин.
Ехолалія (дзеркальне мовлення) – мимовільно, автоматично повторювані людиною окремі слова або фрази, почуті нею від інших. Порушення супроводжує розлади свідомості, кататонічну форму шизофренії, транскортікальній сенсорній афазії. Може спостерігатися при епілепсії, деменції, аутизмі, синдромі Туретта.
Шизофазійне мовлення (“словесний салат”) – патологічне мовлення, яке звучить як позбавлений сенсу набір слів, оформлений у зовні граматично правильні фрази. Порушення є відображенням розірваності мислення особи із психічним розладом (зазвичай при шизофренії або деменції).
Афонія – відсутність гучності голосу при збереженні шепотіння. Зустрічається при істеричних розладах та психотравмі.
Персеверація мовлення – мовне застрягання, часте повторення одного і того ж слова або фрази з неможливістю підібрати необхідну заміну для продовження мовлення (усного або писемного). Може виникати як один із симптомів еферентної моторної афазії та супроводжувати травми головного мозку. Схожу симптоматику може демонструвати розлад дефіциту уваги у дітей (РДУГ), посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), розлади аутистичного спектру тощо.
Мовленнєві розлади при органічних ураженнях мозку
Порушення мовлення можуть бути проявом недорозвитку певних структур головного мозку, наслідком інфекційних захворювань, черепно-мозкових травм, дегенеративних захворювань мозку, пухлинного новоутворення, яке призводить до стискання частин головного мозку, порушення кровотоку, крововиливів тощо.
Афазія – загальна назва розладів мовлення, що виникають при органічних ураженнях мовленнєвих відділів кори головного мозку, через що частково або повністю втрачається здатність розмовляти або розуміти мову, однак функції артикуляційного апарату та слуху зазвичай залишаються незміненими.
Розрізняють такі основні форми афазій: сенсорна, моторна (аферентну та еферентну), тотальна.
Сенсорна афазія (афазія Верніке) – погіршення або повна втрата здатності до розуміння свого та чужого мовлення через порушення фонематичного слуху і неможливість розрізняти звукове наповнення слова при збереженні здорового артикуляційного апарату. У легких випадках у хворого зберігається спроможність до розуміння окремих слів чи нескладних фраз, проте мовлення є слабко контрольованим, через що можливі помилки у буквах чи складах. Виникає якщо уражена у корі головного мозку зона Верніке.
Аферентна моторна афазія – ускладнене мовлення через порушення кінестетичної сторони (чутливість) артикуляційного апарату, унаслідок чого хворі не можуть контролювати власне мовлення, аби озвучити складні слова, структуровані речення, намагаються підібрати на заміну простіші версії, які вдалось би вимовити. Цей вид афазії часто супроводжується порушенням писемного мовлення (аграфія). Виникає при ураженні задньо-центральної і тім’яної ділянок кори головного мозку.
Еферентна моторна афазія (афазія Брока) – ускладнене мовлення через порушення кінетичної сторони артикуляції, що проявляється у труднощах переходу від однієї озвучуваної одиниці до іншої. Наслідком цього стає телеграфний стиль висловлювань, менше використання дієслів, заміщення одних звуків іншими, збіднення просодики мовлення, помилки у читанні і написанні текстів. Ця форма афазії є результатом ураження рухового мовленнєвого центру – зони Брока, що знаходиться у нижніх відділах лобової звивини кори лівої півкулі мозку.
При тотальній афазії страждає і розуміння мови, і здатність говорити.
Допомога при порушеннях мовлення
Діагностикою, лікуванням, корекцією та реабілітацією у випадках мовленнєвих розладів займаються медичні працівники (невролог, психіатр, клінічний психолог) та терапевти мови і мовлення, логопеди-дефектологи і психологи з урахуванням причини виникнення розладу та особливостей його поточної клінічної картини.
Розконцентрація уваги
Увага – це психічний процес, який забезпечує спрямованість і зосередженість психічної діяльності, свідомості людини на певних об’єктах і явищах внутрішнього та зовнішнього світу. Увага нерозривно пов’язана з іншими психічними процесами (сприйняття, мислення, мовлення, пам’ять, уява) та соматичним здоров’ям людини. Завдяки їй здійснюється відбір інформації, функціонування інших психічних процесів, активізація і гальмування актуальних чи неважливих у певному моменті часу психічних явищ. Від показників уваги залежить продуктивність, творчість, цілеспрямованість та результативність діяльності.
До основних властивостей уваги належать:
- концентрація (ступінь зосередженості свідомості людини на чомусь),
- стійкість (тривалість безперервного зосередження уваги на об’єкті, явищі чи діяльності),
- коливання (мимовільне періодична зміна між послабленням і посиленням уваги до чогось),
- переключення (цілеспрямоване перенесення уваги з одного об’єкта на інший),
- розподіл (здатність одночасно приділяти увагу декільком об’єктам чи явищам),
- об’єм (кількість об’єктів чи явищ, які одночасно охоплені увагою людини).
Порушення уваги
Порушення у показниках уваги виникають унаслідок стресу, психічних та соматичних захворювань різної етіології, черепно-мозкових травм, перевтоми тощо. Розлади уваги можуть проявлятися у таких формах як:
- патологічне послаблення концентрації уваги (гіпопрозексія)
- патологічне посилення (гіперпрозексія)
- перекручення, суперечність уваги (парапрозексія)
- випадання довільної уваги або її відсутність узагалі (апрозексія).
Нормативні межі для стійкості та концентрації уваги мають вікові особливості. Наприклад, доросла здорова людина здатна утримувати свою увагу одночасно на 5-7 одиницях інформації (об’єм уваги) або проходити методику таблиці Шульте за 40-50 с (концентрація та стійкість уваги). Водночас увага має свої особливості у дитячому та похилому віці, які не пов’язані із захворюваннями.
Вікові особливості уваги
У ранньому дитинстві (дошкільний вік) увага є здебільшого мимовільною, нестійкою, низько концентрованою. Нормою є дитяча розсіяність та часті коливання, переключення уваги, що є наслідком незрілості мозкових структур. У віці 2-4 років увага є гнучкою одноканальною, при груповій взаємодії у грі чи навчанні зберігається 5-7 хвилин, індивідуальній – до 20 хвилин. Саме тому, аби заволодіти увагою дитини необхідне індивідуалізоване звернення по імені, зміна видів діяльності, іграшок. Починаючи з 6 років, діти здатні добре утримувати увагу в умовах групової діяльності, однак і надалі найкраще підтримує дитячу увагу творча гра, найгірше – словесні завдання як от бесіда, вислуховування довгих монологів, інструкцій, відповіді на запитання тощо.
Неуважність дітей у молодшому шкільному віці та на початку підліткового віку може бути наслідком присутності у житті дитини надмірної кількості стрес-факторів, недостатньої розумової активності (як от читання, конструювання, різна творча діяльність, систематичне виконання домашньої роботи тощо), звичка поверхнево знайомитися з зовнішнім світом, людьми, через, наприклад, надмірне проведення часу за гаджетами. Ще однією частою причиною неуважності у дітей є перевтома унаслідок порушення гігієни сну, недостатньої його кількості, сильного емоційного збудження, надмірного обсягу позакласної активності.
У підлітково-юнацькому віці відбувається зростання вибірковості уваги, яка спрямовується у простір самостійно обраних інтересів, а також зосередженості, обсягу, стійкості, переключення. Посилюється довільна та післядовільна увага. Водночас зустрічається слабка концентрація уваги та розсіяність як через фізіологічні зміни, так і набуті нові соціальні ролі, знання, цінності, динаміку взаємин із оточенням, зокрема досвід переживання романтичних стосунків.
У дорослому віці дозрівання уваги як вищої психічної функції є завершеним, а її показники за сприятливих умов залишаються незмінними до 60 років. У похилому віці здатність підтримувати увагу зберігається добре, однак знижується швидкість її переключення та розподілу, тобто увага стає більш тугорухливою.
Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ)
Неуважність, труднощі із концентрацією під час навчання або здійснення іншої діяльності можуть бути симптомом розладу дефіциту уваги з гіперактивністю, що має нейробіологічне підгрунтя та стосується особливого стану функціонування головного мозку. Діагностується розлад зазвичай у дитячому віці, його неможливо “перерости”, хоча вираженість симптоматики з віком знижується.
Серед основних симптомів РДУГ як розладу самоконтролю:
– дефіцит уваги (неуважність, розсіяність)
– гіперактивність, неможливість усидіти довго на місці
– імпульсивність.
Характерно, що ці симптоми проявляються головно у ситуаціях, коли необхідно дотриматися якихось правил, організуватися, зробити щось обов’язкове, але нецікаве, можливо, монотонне, як от уроки чи прибирання. Діти із РДУГ справляють враження невихованих, недисциплінованих, балакучих бешкетників попри те, що можуть мати високі показники шкільної успішності з тих предметів чи окремих тем, які їм цікаві. За свою нетипову поведінку зазвичай отримують осуд дорослих і часом однолітків, з якими можуть траплятися сутички.
Для постановки діагнозу слід звернутися до дитячого психіатра або невролога, помітити ознаки РДУГ та надати супровід для покращення адаптивних спроможностей дитини може також психолог. Згідно діагностичних критеріїв, для підтвердження діагнозу РДУГ симптоматика має тривати не менше 6 місяців та проявитися до 12-річного віку, не бути спричиненою іншою патологією та не мати психогенної складової.
⠀
Тривожні розлади та концентрація уваги
Увага суттєво потерпає під час будь-якого соматичного захворювання та має свої особливості за наявності психічних розладів. Найчастіше розконцентрованість уваги, розсіяність зустрічається при тривожних, пов’язаних зі стресом, розладах (генералізований тривожний розлад, соціальна фобія, панічний розлад, обсесивно-компульсивний розлад, ПТСР, соматоформний розлад). Концентрація уваги може знизитися унаслідок депресії. У цілому труднощі з увагою серед тривожних груп населення є відносно стійким явищем, оскільки основна увага спрямовується у сторону очікуваної небезпеки, негараздів, емоційних переживань, що виснажують центральну нервову систему.
Адаптивна поведінка ґрунтується на здатності ефективно й результативно ігнорувати нерелевантну інформацію, що надходить через рецептори до нашого мозку із внутрішнього та зовнішнього середовища. Процес гальмування втручання до зони свідомості неактуальних у моменті подразників і думок є важливим компонентом контролю уваги. Дослідження виявляють, що фундаментальні труднощі в ігноруванні нерелевантного матеріалу та з увагою, пов’язані зі схильністю до занепокоєння. Ступінь контролю уваги корелює із рівнем здатності до придушення негативних думок. Таким чином, подолання надмірної тривожності сприяє поліпшенню концентрації та стійкості уваги.
Покращення концентрації уваги
Окрім лікування основного захворювання, що обумовлює зміни у показниках уваги, дієвими способами досягти вищого рівня зосередженості можна завдяки таким рекомендаціям:
- Читайте регулярно не лише новини й короткі дописи, а й літературу у різних жанрах, тематичні статті, оскільки читання тренує не лише увагу (концентрація уваги при читанні є значно вищою, ніж при перегляді відео, кіно, стрічки у соцмережах), а у цілому впливає позитивно на усі психічні процеси, без яких увага не існує.
- Створіть оптимальне робоче середовище:
- Тихе, організоване, ергономічне робоче місце без відволікаючих факторів.
- Використовуйте природне освітлення та уникайте надмірної яскравості екрану.
- Встановіть пріоритети:
- Пріоритезуйте завдання у короткостроковій та довгостроковій перспективі, складіть план дій у друкованому або електронному вигляді, сконцентруйте увагу на основних першочергових завданнях.
- Розподіліть завдання на менші частини для полегшення їх виконання.
- Практикуйте медитацію та релаксацію:
- Вивчіть техніки медитації або глибокого дихання для зменшення стресу та підвищення концентрації.
- Залишайтесь фізично активними, гуляйте:
- Регулярні фізичні вправи можуть покращити кровообіг та стимулювати мозок, сприяти виведенню з організму гормонів стресу.
- Короткі перерви на походити, порухатися можуть допомогти перепочити, переключитися, аби надалі підтримувати високу зосередженість.
- Висипайтесь
- Достатній, глибокий та регулярний сон є важливим для подолання втоми та підтримки концентрації уваги.
- Уникайте перевантаження інформацією:
- Зменште кількість сповіщень та відволікань.
- Лімітуйте час, відведений на соціальні мережі, читання та обговорення новин.
- Практикуйте “метод Помодоро”:
- Розділіть робочий (навчальний) час на 25-хвилинні інтервали з короткими 5-10 хвилинними перервами.
Кожна людина унікальна, тому експериментуйте з різними стратегіями, щоб знайти ті, які найкраще підходять саме вам. Якщо ж самостійно не вдається подолати труднощі з увагою, варто звернутися за фаховою допомогою до лікарів та психологів.