Політична психологія - Простір Психологів

1 924

Політична психологія є міждисциплінарною академічною галуззю, що досліджує взаємозв’язок психології та політичної поведінки.

Вона застосовує методи психологічних досліджень до політики, прагнучи зрозуміти всі аспекти, пов’язані з політикою, у психологічному контексті.

Це наукове вивчення рис людської природи, що лежать в основі політичних дій, а також процесів, які формують уряд.

Центральним аспектом політичної психології є прагнення розкрити глибинні мотивації та поведінкові патерни, що керують політичними діями.

Галузь виходить за межі простого опису політичних подій, заглиблюючись у фундаментальні психологічні процеси, які їх породжують.

Такий підхід до вивчення причинно-наслідкових зв’язків у політиці є важливим для розуміння першопричин політичних явищ та розробки ефективних інтервенцій.

Визначення підкреслює, що психологічні процеси не є випадковими для політики, а є її основними рушійними силами, що робить політичну психологію незамінним аналітичним інструментом.

Політична психологія визнає двонаправлений зв’язок між індивідом та політичним середовищем.

Політична поведінка може змінювати особистісну природу людини, а політичні події впливають на її ставлення, цілі, особистість та мотивацію.

Ці людські характеристики, у свою чергу, зазнають впливу політичної стабільності та безперервності.

Такий динамічний взаємозв’язок вказує на те, що політична психологія не є статичною дисципліною, адже враховує, що індивіди формуються своїм політичним середовищем, а їхні психологічні стани потім впливають на політичний ландшафт.

Цей циклічний зв’язок є критично важливим для розуміння довгострокових політичних тенденцій та суспільних змін, особливо в умовах нестабільності чи конфлікту.

Міждисциплінарний характер політичної психології

Політична психологія є за своєю суттю міждисциплінарною, інтегруючи знання з соціології, історії, економіки, філософії та антропології.

Вона досліджує межу між політологією та психологією зосереджуючись на розумінні того, як лідери та звичайні громадяни приймають політичні рішення, та які наслідки це має для ширшої політичної системи.

Серед ключових тем, що охоплюються політичною психологією, є поведінка виборців, динаміка лідерства, психологія тероризму, політичні системи переконань, політичні установки та поведінка, емоції, обробка політичної інформації та пізнання, а також біополітика.

Широкий спектр тем, що вивчаються, підкреслює прагнення до всебічного розуміння політичних явищ.

Місткий міждисциплінарний характер політичної психології, що охоплює як соціальні науки (соціологія, історія), так і гуманітарні науки (філософія) поряд з основною психологією та політологією, свідчить про свідомий рух до більш комплексного, цілісного розуміння політичних явищ.

Такий широкий підхід є важливим для охоплення багатогранної реальності людської поведінки у складних політичних системах.

Він передбачає, що складність політики вимагає синтезу різних перспектив, оскільки жодна окрема дисципліна не може повністю пояснити політичну поведінку.

Інституціоналізація галузі відображається у створенні Міжнародного товариства політичної психології (ISPP) у 1974 році, ключової міждисциплінарної некомерційної організації, що сприяє комунікації між науковцями з різних дисциплін, географічних регіонів та політичних систем.

Американська асоціація політичних наук (APSA) також має секцію політичної психології, що підкреслює її визнання в академічному середовищі.

Історичний розвиток та ключові основи політичної психології

Інтерес до взаємозв’язку психологічних процесів та політичної організації простежується до Стародавньої Греції, філософії Просвітництва та соціальної і політичної науки 19 століття, яка виявляла широкий інтерес до психології натовпу.

Це свідчить про глибоке коріння політичної психології, що передувало її формальному визнанню як окремої дисципліни, а, наприклад, перші курси політичної психології — з’явилися в університетах у 1920-х роках.

Три фази розвитку політичної психології (Мак-Гвайр, 1993)

Розвиток політичної психології як окремої дисципліни після Другої світової війни можна умовно розділити на три фази, як це визначив Мак-Гвайр (1993):

1940-ті – 1950-ті роки

Цей період характеризувався зосередженням на поведінковій патології та впливі особистості на політичні процеси.

Дослідження були значною мірою натхненні психоаналітичними та біхевіористськими теоріями.

Впливові постаті, такі як Зигмунд Фройд та Гарольд Лассвелл, зробили значний внесок у формування цього періоду.

1960-ті – 1970-ті роки

Науковий інтерес змістився до політичних установок та поведінки виборців і цей перехід був значною мірою зумовлений появою нових даних опитувань та розвитком статистичних методів, що дозволило детальніше досліджувати вплив політичних кампаній на установки та поведінку виборців.

1980-ті – початок 1990-х років

Основна увага галузі була зосереджена на політичному пізнанні та індивідуальному прийнятті рішень, що відображало ширшу когнітивну тенденцію, яка спостерігалася в інших поведінкових науках.

У цей час громадяни часто розглядалися як “машини з обмеженою обробкою інформації”, здатні приймати “достатньо хороші” рішення за допомогою різних когнітивних евристик.

Диверсифікація та зростання після 1990-х років

З середини 1990-х років галузь пережила значне зростання та диверсифікацію, без домінування єдиного підходу.

Продовжуються дослідження класичних тем, таких як профілі особистості лідерів, психодинамічні пояснення політичної поведінки, когнітивні підходи до прийняття політичних рішень, а також аналіз упереджень та расизму.

Сучасна політична психологія також спостерігає інтеграцію біологічних та соціальних процесів, де політична поведінка пояснюється через неврологічні та генетичні моделі.

Відбувся перехід до вивчення міжгрупових відносин, соціальних змін та ідеологічних переконань, що включає дослідження владних відносин між групами, політичної легітимності та громадянської участі.

Географічне розширення досліджень за межі Північної Америки, особливо в Європі, призвело до появи нових теоретичних розробок, таких як критична політична психологія та підхід соціальних уявлень.

Незважаючи на еволюцію та диверсифікацію галузі у бік когнітивних, соціальних та біологічних підходів, фундаментальні психоаналітичні концепції, що стосуються несвідомих мотивацій, особистості та захисних механізмів, залишаються критично важливими.

Це, власне, свідчить про те, що глибоко вкорінені психологічні патерни людини, що виходять за рамки простої раціональності, послідовно формують політичну поведінку і вимагають постійної уваги.

Іншими словами, галузь не відмовилася від своїх витоків, а радше розбудовувала їх.

Переосмислення захисних механізмів, від їхнього початкового зв’язку з психопатологією (Зигмунд Фройд) до визнання їх частиною “нормального повсякденного функціонування” (Анна Фройд), є ключовим.

Ця реконцептуалізація означає, що всі індивіди, включаючи політичних акторів та громадян, використовують ці механізми.

Отже, розуміння цих універсальних, часто несвідомих, психологічних процесів є важливим для аналізу політичних рішень, публічного дискурсу та суспільних реакцій на стрес чи конфлікт, навіть у, здавалося б, “нормальних” політичних контекстах.

Історична траєкторія політичної психології, що перейшла від вивчення індивідуальної особистості до ширших політичних установок, пізнання, а потім до міжгрупових відносин та соціальних змін, відображає поглиблення розуміння складного, двонаправленого зв’язку між індивідом та політичною системою.

Ця еволюція підкреслює, що політична психологія – це не просто ізольовані індивідуальні уми, а те, як ці уми взаємодіють у складних політичних структурах та суспільній динаміці та формуються ними.

Впливові постаті та теорії політичної психології

Кілька ключових фігур та теоретичних шкіл значно вплинули на розвиток політичної психології:

Зигмунд Фройд

“Батько психоаналізу”, Фройд ввів концепцію захисних механізмів як психологічних інструментів для зменшення тривоги, пов’язаних з ід, его та суперего.

Він вважав, що тривога виникає внаслідок конфліктів між імпульсами ід, імпульсами ід та цінностями суперего, або зовнішньої загрози для его.

Анна Фройд

Дочка Зигмунда, Анна розширила та уточнила роботу свого батька, систематизувавши 10 основних захисних механізмів. Вона визначила їх як “несвідомі ресурси, що використовуються его” для зменшення внутрішнього стресу та конфлікту між суперего та ід.

Анна Фройд також ввела концепцію “сигнальної тривоги” як вирішальної біологічної адаптації, що попереджає організм про небезпеку.

Гарольд Лассвелл

Впливова постать у ранньому розвитку галузі, що зробила значний внесок у вивчення особистості та політики.

Альфред Адлер

Додав компенсацію до списку захисних механізмів.

Роберт Плутчик

Пов’язав емоції із захисними механізмами, виділивши 8 захисних адаптивних реакцій як прототипи 8 базових емоцій.

Таблиця 1: Еволюція політичної психології:

Період (Period)	Домінуючий Фокус/Теорії (Dominant Focus/Theories)	Ключові Постаті/Впливи (Key Figures/Influences)
До 1940-х років	Філософські роздуми, психологія натовпу	Платон, Арістотель, Ле Бон
1940-ті – 1950-ті роки	Поведінкова патологія, вплив особистості на політику (психоаналітичні та біхевіористські теорії)	Зигмунд Фрейд, Гарольд Лассвелл, Анна Фрейд
1960-ті – 1970-ті роки	Політичні установки, поведінка виборців (дані опитувань, статистичні методи)	–
1980-ті – початок 1990-х років	Політичне пізнання, індивідуальне прийняття рішень (когнітивні евристики)	–
З середини 1990-х років	Диверсифікація, інтеграція (нейронаука, міжгрупові відносини, критична/соціальна репрезентація)	Роберт Плутчик, Альфред Адлер, Ненсі Мак-Вільямс

Ця таблиця надає чіткий, хронологічний огляд інтелектуального шляху галузі і компактно ущільнює складну історичну інформацію, роблячи прогрес ідей та зміну домінуючих парадигм легко засвоюваними.

Також вона служить швидким довідником, демонструючи глибоке розуміння фундаментальної історії галузі та її еволюційного теоретичного ландшафту чим дозволяє проілюструвати зрілість галузі та її постійні зусилля щодо інтеграції нових наукових досягнень.

Психологічні механізми у політичній поведінці

Когнітивні упередження та евристики є ментальними ярликами, що використовуються для спрощення складних рішень, які, однак, можуть призвести до систематичних помилок у судженнях.

Серед поширених когнітивних упереджень, що впливають на політичну поведінку, можна виділити:

Упередження підтвердження (Confirmation bias)

Тенденція шукати інформацію, яка підтверджує вже існуючі переконання або установки. Це означає, що люди схильні надавати перевагу даним, які відповідають їхнім поглядам, і ігнорувати ті, що їм суперечать.

Евристика доступності (Availability heuristic)

Тенденція переоцінювати важливість або ймовірність інформації, яка легко доступна в пам’яті. Це може призвести до того, що люди будуть надавати надмірної ваги яскравим, але не обов’язково репрезентативним прикладам.

Ефект прив’язки (Anchoring effect)

Тенденція надмірно покладатися на першу отриману інформацію при прийнятті рішення. Ця початкова “прив’язка” може спотворити подальшу оцінку.

Ефект приєднання до більшості (Bandwagon effect)

Тенденція приймати певну думку або ставлення, оскільки створюється враження, що вона широко поширена або популярна. Це може призвести до конформізму та зниження критичного мислення.

На практиці, упередження впливають на те, як індивіди обробляють інформацію, оцінюють кандидатів та приймають рішення щодо голосування.

Вони є поширеними в політичній поведінці, і дослідження показують їхню присутність у політичних виборах та ідеологіях.

Когнітивні упередження є не просто випадковими помилками, а систематичними вразливостями в обробці людської інформації, які можуть бути використані політичними акторами.

Ця передбачуваність дозволяє стратегічно адаптувати повідомлення для впливу на громадську думку, навіть за відсутності фактичної основи.

Власне, це є фундаментальним психологічним поясненням політичного впливу.

Емоції відіграють вирішальну роль у прийнятті політичних рішень, впливаючи на те, як індивіди оцінюють інформацію та реагують на політичні стимули.

Страх і тривога можуть мотивувати пошук безпеки та стабільності, а також впливати на ставлення до ризику та невизначеності.

Пропаганда часто експлуатує страх для досягнення своїх цілей.

Гнів та обурення можуть мобілізувати індивідів до дії, впливаючи на їхнє ставлення до політичних лідерів та політики.

Надія та оптимізм можуть надихати на підтримку позитивних змін та впливати на ставлення до політичних кандидатів та політики.

Пропаганда часто покладається на емоції, такі як розчарування, гнів, страх, надія або співчуття, щоб обійти критичне мислення, а використання морально-емоційної мови робить дезінформацію більш схильною до поширення, особливо в ідеологічних групах.

Роль захисних механізмів психіки

Захисні механізми психіки — це несвідомі психологічні стратегії, що використовуються для подолання стресу, складних почуттів та захисту себе від тривоги та внутрішніх конфліктів.

Вони певною мірою спотворюють реальність, щоб зменшити психологічний дискомфорт, а розвиваються з раннього дитинства та продовжують еволюціонувати під впливом зовнішніх факторів у дорослому житті.

Захисні механізми можуть бути як здоровими (адаптивними), так і нездоровими (малодаптивними).

Адаптивні застосування включають тимчасовий захист від перевантаження та продуктивне спрямування енергії.

А нездорові — можуть перешкоджати вирішенню проблем, призводити до самообману, негативно впливати на стосунки та бути ознаками психічних розладів.

Існує ієрархія захистів:

зрілі (найбільш адаптивні),
невротичні (що відображають психічне гальмування)
незрілі (що передбачають більше спотворення реальності, можуть бути депресивними або недепресивними)

Нижчий рівень захисного функціонування (невротичні та незрілі захисти) пов’язаний з вищим рівнем дистресу.

Захисні механізми, надаючи тимчасове психологічне полегшення та захист, можуть стати значними перешкодами для ефективного управління, вирішення конфліктів та адаптації суспільства, якщо їх надмірно використовувати або жорстко застосовувати.

Ця подвійність означає, що, здавалося б, захисні індивідуальні реакції можуть колективно призвести до згубних політичних наслідків, таких як затяжний конфлікт або нездатність вирішити критичні суспільні проблеми.

Поширені захисні механізми в контексті політичної психології

Заперечення (Denial): Ігнорування або відмова визнавати негативну інформацію чи реальність.

Політичний контекст: Лідери заперечують незручні істини, громадськість заперечує серйозність криз (наприклад, зміни клімату, наслідки війни).

Витіснення (Repression): Мимовільне усунення неприйнятних думок/почуттів у несвідоме.

Політичний контекст: Суспільства витісняють травматичні історичні події, що призводить до невирішених національних конфліктів.

Проєкція (Projection): Приписування власних неприйнятних думок/почуттів/мотивів іншим.

Політичний контекст: Лідери звинувачують зовнішніх ворогів у внутрішніх проблемах, групи приписують власну агресію протилежним групам.

Раціоналізація (Rationalization): Знаходження прийнятних причин/пояснень для неприйнятних думок/дій для збереження самооцінки.

Політичний контекст: Виправдання суперечливої політики здавалося б логічними, але корисливими аргументами, громадяни раціоналізують голосування за корумпованих лідерів.

Регресія (Regression): Повернення до ранніх, незрілих форм поведінки під впливом стресу.

Політичний контекст: Популістські рухи, що апелюють до спрощених “дитячих” рішень, лідери, що демонструють емоційні спалахи під час кризи.

Сублімація (Sublimation): Перетворення неприйнятних імпульсів у соціально прийнятні/конструктивні дії.

Політичний контекст: Спрямування агресії у змагальні види спорту або політичний активізм, художнє вираження, що відображає суспільні тривоги.

Реактивні формування (Reaction Formation): Заміна неприйнятних імпульсів перебільшеними, протилежними тенденціями.

Політичний контекст: Відкриті прояви патріотизму, що маскують приховані тривоги щодо національної ідентичності, надмірне засудження групи, що маскує внутрішній конфлікт.

Зсув/Заміщення (Displacement): Перенаправлення емоцій з одного об’єкта на більш прийнятний замінник.

Політичний контекст: Гнів громадськості на уряд, перенаправлений на групи меншин, лідери, що шукають цапів-відбувайлів за провали політики.

Інтроєкція (Introjection): Нерозкритичне прийняття норм/переконань інших.

Політичний контекст: Нерозкритичне прийняття політичних ідеологій або пропаганди, що призводить до маніпуляції.

Ізоляція (Isolation): Несвідоме відсторонення від проблеми, відділення афекту від інтелекту.

Політичний контекст: Політики, що обговорюють гуманітарні кризи суто фактичними термінами без емоційної залученості.

Ідентифікація з агресором (Identification with the Aggressor): Подолання страху шляхом уподібнення агресору.

Політичний контекст: Окуповані населення, що переймає риси окупанта, або політичні групи, що переймають тактику своїх передбачуваних ворогів.

Розщеплення (Splitting): Нездатність примирити позитивні та негативні атрибути, що призводить до чорно-білого мислення.

Політичний контекст: Крайня політична поляризація, демонізація протилежних партій.

Інтелектуалізація (Intellectualization): Використання розуму/логіки для уникнення неприємних емоцій.

Політичний контекст: Надмірний аналіз політичних питань для уникнення емоційної залученості до їхньої людської ціни.

Захисні механізми при психологічних розладах

Нижчий рівень захисного функціонування, зокрема використання невротичних та незрілих захистів, пов’язаний з вищим психічним дистресом.

Навпаки, зрілі захисти, як правило, обернено пов’язані з симптомами психічних розладів.

Невротичні та незрілі захисти (особливо депресивні) позитивно корелюють із симптомами тривоги та депресії.

Малодаптивне подолання та використання захистів пов’язані з поганим психічним здоров’ям.

Раннє виявлення захисних механізмів може передбачити розвиток розладів особистості, адже незрілі захисти пов’язані з рівнями патології особистості.

Наприклад, при межовому розладі особистості (МРО) часто спостерігаються примітивні захисні механізми, такі як розщеплення, проєктивна ідентифікація та заперечення.

Пацієнти з МРО демонструють значно вищі показники маладаптивних дій та захистів, що спотворюють образ.

Незрілі захисти є найкращим предиктором часу до одужання при МРО, а при нарцисичному розладі особистості ранні захисти включають заперечення, спотворення та проєкцію.

Послідовності захисту можуть включати свідоме заперечення, спотворення (перебільшення/мінімізація), раціоналізацію, брехню та психологічну проєкцію.

При обсесивно-компульсивному розладі (ОКР) захисні механізми, такі як регресія, зміщення, ізоляція, реактивні формування, анулювання та самопокарання, часто присутні, оскільки ОКР діє як надмірно активний захисний механізм, що порушує психічне здоров’я через дистрес від нав’язливих думок та компульсивної поведінки, спрямованої на придушення тривоги.

Сильні зв’язки між малодаптивними захисними механізмами та психологічними розладами означають, що колективне психологічне здоров’я нації, що відображається у поширених захисних механізмах, безпосередньо впливає на її політичне функціонування.

Високий рівень невротичних або незрілих захистів серед населення або лідерів може сприяти політичній нестабільності, прийняттю неоптимальних рішень та нездатності конструктивно вирішувати складні суспільні проблеми.

Таблиця 2: Основні захисні механізми та їх політична інтерпретація

Механізм (Mechanism)	Короткий Опис (Brief Description)	Політична Релевантність/Приклади (Political Relevance/Examples)	Адаптивний/Малодаптивний Аспект (Adaptive/Maladaptive Aspect)
Заперечення	Ігнорування або відмова визнавати негативну інформацію чи реальність	Лідери заперечують незручні істини (наприклад, корупцію), громадськість заперечує серйозність криз (наприклад, зміни клімату, наслідки війни)	Тимчасовий захист у неконтрольованих ситуаціях (адаптивний); перешкоджає вирішенню проблем, самообман (маладаптивний)
Витіснення	Мимовільне усунення неприйнятних думок/почуттів у несвідоме	Суспільства витісняють травматичні історичні події, що призводить до невирішених національних конфліктів та фобій	Захист від нестерпної тривоги (адаптивний); не успішний у довгостроковій перспективі, викликає постійну тривогу (маладаптивний)
Проєкція	Приписування власних неприйнятних думок/почуттів/мотивів іншим	Лідери звинувачують зовнішніх ворогів у внутрішніх проблемах; групи приписують власну агресію протилежним групам; звинувачення інших у власних проблемах	Може бути здоровою (співчуття); шкідлива, якщо зупиняє прийняття відповідальності, створює конфлікти
Раціоналізація	Знаходження прийнятних причин/пояснень для неприйнятних думок/дій для збереження самооцінки	Виправдання суперечливої політики здавалося б логічними, але корисливими аргументами; громадяни раціоналізують голосування за корумпованих лідерів	Допомагає зберегти самоповагу, уникнути провини (адаптивний); самообман, небезпечний у довгостроковій перспективі (маладаптивний)
Регресія	Повернення до ранніх, незрілих форм поведінки під впливом стресу	Популістські рухи, що апелюють до спрощених “дитячих” рішень; лідери, що демонструють емоційні спалахи під час кризи; безглуздий сміх у підлітків	Забезпечує відчуття безпеки та підтримки, знімає відповідальність (адаптивний); відсутність успішних стратегій, проблеми у стосунках (маладаптивний)
Сублімація	Перетворення неприйнятних імпульсів у соціально прийнятні/конструктивні дії	Спрямування агресії у змагальні види спорту або політичний активізм; художнє вираження, що відображає суспільні тривоги; наука та мистецтво як сублімована сексуальність	Дуже продуктивний механізм, сприяє особистісному розвитку та творчості (адаптивний)
Реактивні формування	Заміна неприйнятних імпульсів перебільшеними, протилежними тенденціями	Відкриті прояви патріотизму, що маскують приховані тривоги щодо національної ідентичності; надмірне засудження групи, що маскує внутрішній конфлікт; надмірна ввічливість, що приховує ворожість	Захист від неприйнятних бажань (адаптивний); може стати постійним патерном, що перешкоджає нормальним емоційним реакціям (маладаптивний)
Зсув/Заміщення	Перенаправлення емоцій з одного об’єкта на більш прийнятний замінник	Гнів громадськості на уряд, перенаправлений на групи меншин; лідери, що шукають цапів-відбувайлів за провали політики; виливання гніву на членів сім’ї після роботи	Зменшує тривогу від важкодоступного об’єкта (адаптивний); негативні наслідки для індивіда та оточуючих (маладаптивний)
Інтроєкція	Нерозкритичне прийняття норм/переконань інших	Нерозкритичне прийняття політичних ідеологій або пропаганди, що призводить до маніпуляції; втрата зв’язку з власним “Я”	Необхідна для виховання та навчання (адаптивний); призводить до втрати самоідентичності, маніпуляції у дорослому віці (маладаптивний)
Ізоляція	Несвідоме відсторонення від проблеми, відділення афекту від інтелекту	Політики, що обговорюють гуманітарні кризи суто фактичними термінами без емоційної залученості; боксер, що ігнорує біль	Допомагає зосередитися, уникнути перевантаження (адаптивний); може призвести до розпаду свідомості, відірваності від реальності (маладаптивний)
Ідентифікація з агресором	Подолання страху шляхом уподібнення агресору	Окуповані населення, що переймає риси окупанта; політичні групи, що переймають тактику своїх передбачуваних ворогів; Стокгольмський синдром	Допомагає вижити у небезпечних умовах (адаптивний); втрата власної ідентичності, прийняття деструктивних цінностей (маладаптивний)
Розщеплення	Нездатність примирити позитивні та негативні атрибути, що призводить до чорно-білого мислення	Крайня політична поляризація; демонізація протилежних партій; мислення “все або нічого”	Допомагає немовляті розвиватися без нестерпної тривоги (адаптивний у ранньому віці); перешкоджає нюансованому мисленню, здоровим стосункам, емоційному контролю (маладаптивний)
Інтелектуалізація	Використання розуму/логіки для уникнення неприємних емоцій	Надмірний аналіз політичних питань для уникнення емоційної залученості до їхньої людської ціни; обговорення емоцій на інтелектуальному рівні	Корисний для пояснення та розуміння негативних подій (адаптивний); може призвести до применшення власних почуттів, перешкоджає роботі з емоціями (маладаптивний)

Застосування політичної психології

Політична психологія досліджує, як лідери приймають політичні рішення, та які наслідки це має для політичної системи зосереджуючись на впливі особистості лідерів на процес прийняття рішень.

Зигмунд Фройд припускав, що поведінка та навички прийняття рішень лідера значною мірою визначаються взаємодією ід, его та суперего в їхній особистості.

Лідери, як і всі індивіди, піддаються психологічній динаміці, яка формує їхні реакції на інформацію, інтерпретацію обмежень та здатність долати кризи.

Традиційні концепції “раціональності” у міжнародних відносинах, які припускають, що лідери приймають рішення на основі об’єктивних, максимізуючих вигоду розрахунків, оскаржуються політичною психологією.

Наприклад, аналітики недооцінили вторгнення росії в Україну, зосереджуючись на “раціональних” розрахунках витрат і вигод Путіна.

Це вказує на те, що політичний аналіз має виходити за рамки спрощених моделей раціонального актора, щоб включити складні, часто нераціональні, психологічні рушійні сили поведінки.

Розуміння цих “ірраціональних” елементів є важливим для більш точних прогнозів та ефективних політичних інтервенцій у міжнародних справах.

Психологічне профілювання (наприклад, Володимира Путіна) може виявити зміни в системах переконань, наприклад, їхню зростаючу ворожість.

Такі риси, як висока упередженість щодо власної групи, недовіра, імпульсивність, нетерпимість та маніпулятивна поведінка у лідерів, можуть підвищувати ймовірність ескалації конфлікту.

Стиль лідерства та його спроможність також перебувають під впливом рис особистості.

Поведінка групи є ключовою для структури, стабільності та прийняття успішних рішень політичними партіями, оскільки індивідуальна поведінка суттєво відхиляється у груповому середовищі.

Громадська думка, пропаганда та політична соціалізація

Громадська думка

Є сукупністю поглядів, що поділяються певним сегментом суспільства з питань, що становлять інтерес або занепокоєння.

Політична психологія допомагає пояснити її формування та вплив з боку ЗМІ, елітних сигналів та соціальної ідентичності.

Політична соціалізація

Процес, за допомогою якого люди набувають політичних переконань, установок, думок та поведінки. Вона формується різними факторами:

Вроджені схильності: Дослідження показують, що політична орієнтація може бути частково “вбудованим” компонентом особистості, наприклад, відмінності у сприйнятті загрози між консерваторами та прогресистами.

Професія: Професія тісно пов’язана з особистими інтересами та політичними поглядами.

Оточення: Сім’я та друзі значно формують політичні погляди, з високим рівнем збігу між поглядами студентів коледжів та їхніх батьків (у середньому 75%).

Гомофілія, тобто тенденція асоціюватися з подібними іншими, також є важливим фактором.

Пропаганда це повідомлення (зображення, мова, символи), що прагнуть вплинути на думки, цінності або поведінку великої кількості реципієнтів.

Вона може містити факти, напівправду або брехню, але її мета завжди полягає у впливі.

Пропаганда використовує низку психологічних технік:

Емоційні маніпуляції: Експлуатація емоцій, таких як страх, гнів, надія, співчуття, для обходу критичного мислення.
Створення спільного ворога: Формування менталітету “ми” проти “них”, поширення неправдивих тверджень про ворогів.
Спотворена/спрощена інформація: Представлення часткових істин або інформації, вирваної з контексту, для передачі правдоподібного, але оманливого повідомлення.
Повторення: Повторювані повідомлення сприймаються як правдиві (ефект ілюзорної правди), що підвищує їхню переконливість.
Соціальна ідентичність: Експлуатація фаворитизму щодо власної групи та ворожості до зовнішньої групи.
Довіра до джерела: Авторитетні фігури надають легітимності пропаганді.
Гумор: Робить пропаганду більш привабливою та запам’ятовуваною.
Візуальні образи: Посилюють запам’ятовування повідомлень, обходячи раціональний аналіз.

Вплив пропаганди полягає у формуванні сприйняття, впливі на установки та формуванні розуміння світу.

Вона може створювати наративи, які представляють певну точку зору як норму або морально вищий вибір.

Той факт, що ці методи є “перевіреними” та ефективними в різних контекстах (наприклад, нацистська Німеччина, Радянський Союз, сучасні інтернет-меми), свідчить про глибоке розуміння людських психологічних вразливостей.

Це показує, що пропаганда полягає не лише у поширенні неправдивої інформації, а й у використанні властивої людині когнітивної та емоційної архітектури для формування сприйняття та поведінки.

Таке розуміння є життєво важливим для розробки ефективних стратегій протидії пропаганді та підвищення медіаграмотності, оскільки воно підкреслює, що боротьба з дезінформацією вимагає вирішення не лише змісту, а й психологічних механізмів, за допомогою яких вона діє.

Конфлікт, миротворчість та демократичні процеси

Стратегії вирішення конфліктів:

Емпатія: Зменшує напругу, підвищує розуміння та співпрацю, сприяє творчим рішенням. Вона вимагає активного слухання та розуміння потреб інших.
Активне слухання та ефективна комунікація: Критично важливі для вирішення конфліктів. Включають приділення безроздільної уваги, перефразування, уточнюючі питання, використання “Я-висловлювань” та неагресивну мову.
Переговори та медіація: Передбачають спілкування та компроміси для досягнення взаємоприйнятної угоди. Включають відокремлення людей від проблеми, зосередження на інтересах (а не на позиціях), використання об’єктивних критеріїв та генерування творчих варіантів.
Побудова довіри та співпраці: Досягається через прозорість, чесність, дотримання зобов’язань, прояв емпатії та взаємної вигоди. Включає виявлення спільних цілей, відкрите спілкування та взаємну повагу.
Кооперативні підходи: Зосереджені на пошуку взаємовигідних рішень, що призводить до більш конструктивних та стійких результатів у вирішенні конфліктів. Психологічні фактори, такі як емоції, сприйняття, установки та упередження, є ключовими у тому, як індивіди залучаються до конфліктів.

Інтервенції з миротворення

Миротворення є рамковою основою для міжнародних взаємодій у постраждалих від конфліктів та нестабільних державах, спрямованою на зменшення ризику відновлення конфлікту.

Воно включає відновлення інфраструктури, відновлення функцій уряду та довгострокову участь колишніх супротивників у демократичних процесах та соціально-економічних реформах.

Цей процес вимагає подолання як психологічних, так і структурних перешкод, що виникли внаслідок затяжного конфлікту.

Заходи з побудови довіри є вирішальними для стимулювання співпраці, але критики зазначають, що миротворчі інтервенції часто нав’язуються зверху, є надмірно технічними та ігнорують емоційні аспекти конфлікту, такі як довіра, примирення та сприйняття між групами.

Інституційні перетворення вимагають насамперед особистісної трансформації індивідуальних лідерів.

Демократичні процеси (переходи та консолідація):

Демократизація: Перехід від авторитарних до демократичних систем. На неї впливають економічний розвиток, історичні спадщини, громадянське суспільство та міжнародні процеси.

Демократична консолідація: Процес, за допомогою якого новостворена демократія стає більш стабільною та інституціоналізованою з часом.

Вона передбачає зміцнення демократичних інститутів, забезпечення верховенства права та формування культури демократичних цінностей серед громадян.

Психологічні фактори впливають на те, чи розвивається демократія та як саме, і хоча перешкоди на шляху демократизації є значними, надія на її успіх існує, адже “політична психологія нульової суми” може підірвати здоров’я політичної системи.

Для консолідації демократії необхідне натхненне політичне лідерство, здатне запропонувати бачення, сформувати центристську коаліцію, зміцнити інститути та сприяти побудові довіри.

Аналіз демонструє, що стійкі політичні зміни, особливо в постконфліктних або демократизуючих суспільствах, не можуть бути досягнуті лише інституційними реформами.

Вони вимагають глибинного психологічного зрушення в індивідах та групах, включаючи побудову довіри, формування емпатії та трансформацію сприйняття.

Без вирішення цих фундаментальних психологічних вимірів, політичні реформи можуть виявитися несуттєвими та нестійкими, що призведе до повторних конфліктів або відкату демократії.

Сучасні тенденції в українському контексті

Громадська думка в Україні (дані 2025 року)

Останні опитування громадської думки в Україні (станом на 2025 рік) виявляють складну та еволюціонуючу психологічну картину суспільства, що перебуває у стані війни:

Зростає консенсус щодо того, що Україна потребує миру, але “не за будь-яку ціну” (76,3% згодні). Це відображає прагнення до припинення конфлікту, але з усвідомленням необхідності збереження суверенітету та гідності.

Відбувається зміщення у сприйнятті: 37% респондентів вважають, що “мала ганьба краща за велику війну” (порівняно з 18,3% у 2023 році), що переважає незгоду (28,6%).

Існують значні регіональні відмінності, причому у східних регіонах рівень згоди перевищує 50%.

Максималістська інтерпретація перемоги (повернення всіх окупованих територій, включаючи Донбас та Крим) підтримується менш ніж половиною (48,5%, порівняно з 61,5% у 2023 році).

Спостерігається регіональна неоднорідність: центральні регіони (43,1%), схід (36,7%), захід/південь (~60%).⁸¹

Більш компромісне бачення майбутнього (виведення російських військ з територій, захоплених після 24 лютого 2022 року, повернення Криму та Донбасу шляхом переговорів) підтримують близько 60% (порівняно з 30,4% у 2023 році).⁸¹

Толерантність до осіб, які ухиляються від мобілізації, зросла (58,5% у 2025 році проти 54% у 2024 році), що вказує на “заплутане та суперечливе ставлення до мобілізації”.

Це може свідчити про психологічну втому або внутрішній конфлікт у суспільстві.

Підтримка відновлення ядерного статусу України перевищила 50% другий рік поспіль, досягнувши 57,1% (найвищий показник за весь період спостережень).

Лише 3% мають позитивне ставлення до Росії, а10% вважають російський “мирний план” прийнятним.⁸¹

50% опитаних побоюються, що припинення вогню може призвести до посилення внутрішньої нестабільності.

66% розглядають Росію як екзистенційну загрозу українській ідентичності та державності.

Ці дані свідчать про значне зрушення у громадській думці щодо умов миру та перемоги: “максималістська інтерпретація перемоги” зменшилася, тоді як “більш компромісне бачення” набуло більшої підтримки.

Це вказує на психологічну адаптацію до затяжного конфлікту, де початкові максималістські цілі можуть поступатися більш прагматичному, хоча й все ще складному, пошуку рішення.

Страх внутрішньої нестабільності у разі припинення вогню додає ще один рівень складності, припускаючи, що сам мир несе психологічні тривоги.

Ця динамічна зміна у суспільному сприйнятті є значним викликом для політичного керівництва, оскільки визначення “успішного” результату є мінливим та психологічно складним.

Розуміння цих еволюціонуючих психологічних ландшафтів є вирішальним для розробки політично життєздатних та соціально прийнятних стратегій для припинення конфлікту та відбудови нації.

Психологічний вплив війни

Повномасштабне вторгнення росії в Україну мало глибокий вплив на фізичне та психічне здоров’я, а також на економічні та соціальні умови.

Власне, соціальний капітал також постраждав від насильства, що вплинуло на стійкість, згуртованість та співпрацю громад.

Водночас в умовах війни ідентичність стає більш вираженою, особливо у розрізненні союзників від супротивників.

Існують теорії посттравматичного зростання, що передбачають позитивні зміни після лиха, та теорії посттравматичного відсторонення, що вказують на недовіру та соціальне відсторонення після впливу насильства.

Однак, існує і ризик того, що соціальна ідентичність буде ґрунтуватися на вузьких внутрішніх групах, що загострить суспільні розбіжності.

За оцінками, мільйони українців (приблизно 10 мільйонів) можуть розвинути певні психічні розлади, і ця кількість зростатиме, якщо війна триватиме.

Серед основних проблем — стресові розлади, тривога та депресія. У 2024 році 44% респондентів повідомили про незадовільний стан психічного здоров’я (порівняно з 13% у 2023 році).

Багато хто повідомляє про виснаження, стан напруги та страху, що негативно впливає на них.

Інтеграція колишніх військовослужбовців у цивільне життя є ключовою для зміцнення стійкості суспільства.

Існує нагальна потреба у розробці програм психосоціальної допомоги для біженців та внутрішньо переміщених осіб.

Зростання кількості людей з незадовільним психічним здоров’ям в Україні впливає не лише на індивідуальне благополуччя, а й на “стійкість громади, згуртованість та співпрацю”.

Це підкреслює, що вплив війни виходить далеко за межі фізичних руйнувань, глибоко впливаючи на колективну психіку нації.

Невирішені проблеми психічного здоров’я можуть підірвати довгострокову суспільну стабільність, національну єдність та здатність до післявоєнного відновлення та демократичної консолідації.

Виклики: дезінформація та психологічна війна

Агресія росії проти України включає “війну 21-го століття, яка наполовину відбувається в інтернеті”.

Кремль використовує перевірені стратегії психологічних маніпуляцій, такі як приниження зовнішніх груп та швидке поширення брехні, що включає зображення України та західних країн як злих та аморальних, а також формування повідомлень у термінах владних динамік.

Багаторазовий вплив неправдивої інформації підвищує її переконливість, крім того дезінформація часто використовує морально-емоційну мову, що робить її більш схильною до поширення, особливо в ідеологічних групах.

Превентивне спростування (попереднє попередження людей про неправдиву або оманливу інформацію) є ефективнішим, ніж спростування неправдивих відомостей після факту.

Українські чиновники використовували превентивне спростування російських спроб поширення дезінформації, документуючи нарощування військових сил росії за допомогою супутникових фотографій.

Серед викликів також є бюрократична неефективність у розробці технологічних рішень для оборони.

Пропаганда може обмежувати політичну уяву, перешкоджаючи серйозному розгляду реальних загроз.

Надмірна концентрація на семантиці пропагандистських образів може призвести до недооцінки її матеріальних наслідків.

Ці аспекти підкреслюють, що сучасна війна є не лише кінетичною, а й глибоко психологічною, що ведеться в інформаційному просторі.

Політичні психологи є важливими у цій боротьбі, не лише для аналізу тактики ворога, а й для розробки стратегій стійкості серед населення.

“Психологічна битва за реальність” означає, що здатність нації вистояти та відновитися після конфлікту все більше залежить від психологічної стійкості та критичної медіаграмотності її громадян.

Актуальні теми досліджень

Українські політичні психологи активно досліджують широкий спектр тем, що відображають сучасні виклики та потреби суспільства:

Систематичне вивчення громадської думки з питань освіти та її формування (Інститут соціальної та політичної психології НАПН України).
Військово-політичні орієнтації віруючих УПЦ (МП), соціальна ідентичність, релігійні переконання, ідеологічні упередження та політична недовіра.
Вплив впливу конфлікту на просоціальну поведінку, суспільну згуртованість, національну ідентичність, сприйняття внутрішньогрупових відносин та політичні уподобання.
Виклики стратегічної емпатії у контекстах безпеки, розуміння її обмежень у взаємодії з супротивниками.
Дослідження психологічного впливу жорстокої окопної війни.
Теми в академічних журналах (2024-2025 роки) охоплюють соціальну психологію, політичну психологію, психологію особистості, медіапсихологію, теоретичні та методологічні основи досліджень у галузі соціальних та поведінкових наук. Включають дослідження впливу медіа-порядок денного.
Фокус на психологічних змінах, необхідних для переходу від диктатури до демократії.

Таблиця 3: Сучасні тенденції громадської думки в Україні (2025)

Показник (Indicator)	Відсоток/Дані (Percentage/Data)	Джерело (Source)	Коментар/Тенденція (Comment/Trend)
Потреба у мирі (не за будь-яку ціну)	76.3% згодні	⁸¹	Зростаючий консенсус
“Мала ганьба краща за велику війну” (проти незгоди)	37% (проти 28.6%)	⁸¹	Значне зрушення у сприйнятті, особливо на сході (>50%)
Максималістська перемога (всі території)	48.5% (зниження з 61.5% у 2023)	⁸¹	Підтримка зменшується, регіональна неоднорідність
Компромісне бачення (відведення військ після 24.02.2022 + переговори)	~60% (зростання з 30.4% у 2023)	⁸¹	Зростання підтримки
Толерантність до ухилянтів від мобілізації	58.5% (зростання з 54% у 2024)	⁸¹	Заплутане та суперечливе ставлення
Підтримка відновлення ядерного статусу	57.1%	⁸¹	Найвищий показник за весь період спостережень
Позитивне ставлення до росії	3%	⁸¹	Дуже низький рівень
Прийнятність російського “мирного плану”	10%	⁸¹	Дуже низький рівень
Страх внутрішньої нестабільності від припинення вогню	50%	⁸²	Значне занепокоєння
Росія як екзистенційна загроза	66%	⁸²	Високе сприйняття загрози
Незадовільний стан психічного здоров’я	13% (2023) vs 44% (2024)	⁸²	Драматичне зростання, вказує на психологічну кризу

Підсумки

Політична психологія як міждисциплінарна галузь надає критично важливий об’єктив для розуміння складної взаємодії між людською психікою та політичними процесами.

Її еволюція від ранніх психоаналітичних коренів до сучасних когнітивних, соціальних та біологічних підходів підкреслює зростаюче усвідомлення того, що політична поведінка не є виключно раціональною, а глибоко вкорінена в несвідомих мотиваціях, емоціях та когнітивних упередженнях.

Вивчення захисних механізмів виявляє їхню подвійну природу: вони є необхідними адаптивними інструментами для подолання стресу, але можуть стати маладаптивними, якщо використовуються надмірно або жорстко, перешкоджаючи вирішенню проблем та спотворюючи реальність.

Ця дихотомія має прямі наслідки для політичних систем, оскільки колективне використання певних захистів може впливати на стабільність, прийняття рішень та здатність суспільства реагувати на виклики.

У контексті України, що перебуває у стані затяжного конфлікту, політична психологія виявляє глибокий вплив війни на колективне психічне здоров’я населення, що відображається у зростаючому рівні тривоги та депресії.

Зміни у громадській думці щодо умов миру та перемоги свідчать про психологічну адаптацію, що вимагає від лідерів глибокого розуміння мінливих настроїв суспільства.

Крім того, війна на “цифровому фронті” підкреслює життєво важливу роль психологічних знань у протидії дезінформації та формуванні стійкості.

Таким чином, політична психологія є не просто академічною дисципліною, а практичним інструментом для навігації у складних політичних ландшафтах.

Розуміння психологічних рушіїв поведінки, як індивідуальної, так і колективної, є важливим для розробки ефективної політики, сприяння миру та зміцнення демократичних процесів у всьому світі, особливо в умовах безпрецедентних викликів.