Про напрямок
Екзистенційна психотерапія виникла як відповідь на потрясіння перших десятиліть ХХ століття — революції, війни, голод, фашизм, сталінізм, масовий терор. Європейські психіатри й психологи ставили тоді собі питання: а де в нашій нинішній парадигмі власне людина? “Чи ми бачимо пацієнтів такими, якими вони є насправді, чи просто бачимо проєкцію наших теорій про них?”* Що, власне, означає — бути людиною?
“Екзистенційна психотерапія [...] ставить глибокі запитання про природу людини та природу тривоги, відчаю, горя, самотності, ізоляції та аномії (беззаконня - прим. авт.). Вона також займається центральними питаннями творчості та любові” Ролло Мей та Ірвін Ялом*
Екзистенційна психотерапія спирається на екзистенційну філософію, а зокрема Третя віденська школа психотерапії — “екзистенційний аналіз і логотерапія” — ще на феноменологію та доробок Віктора Франкла, Альфріда Ленгле. Є також американська, британська, швейцарська гілки екзистенційної психології та психотерапії. Її найбільш відомі представники: Людвіг Бінсвангер, Ролло Мей, Ірвін Ялом, Еммі ван Дорцен, Кірк Шнайдер, Ернесто Спінеллі, Аліса Хольцхей-Кунц (дазайн-аналіз).
Розглядаючи екзистенційну терапію, я здебільшого спиратимуся саме на екзистенційний аналіз і логотерапію як одну з гілок, оскільки вона представлена в Україні: відповідна секція є в Українській спілці психотерапевтів (УСП), діє навчальна програма за підтримки Міжнародного товариства логотерапії та екзистенціального аналізу (GLE International, Відень, Австрія). Автором наукових і практичних розробок ЕА є Віктор Франкл та великою мірою його учень Альфрід Ленгле, який власне і розвинув сучасну методологію на базі праць і поглядів Франкла.
“Віденський тип екзистенійного аналізу можна охарактеризувати як феноменологічну та особистісно−орієнтовану психотерапію (багато в чому вона близька до теорії Карла Роджерса)”, — Альфрід Ленгле**.
Отже, сьогодні ЕА має міцну методологічну базу, якісну клінічну частину та дозволяє працювати з проблемами різного рівня складності — від розв’язання ситуативних питань до вирішення глибоких особистісних проблем.
Мета екзистенційної психотерапії
Мета екзистенційної психотерапії — допомогти людині рухатися до цілісності та до сповненого, відповідального, вільного життя із внутрішньою згодою в тих умовах, в яких ця людина є. При всій складності та парадоксальності світу й плину життя, при всіх їхніх суперечностях, вимогах, даностях і загрозах.
У результаті такої роботи клієнт чи пацієнт здатний прийти до того, щоб сказати “так” світу, життю, собі самому, він може знаходити смисли і діяти, втілюючи їх. Це шлях набуття рішучості жити свою унікальну, автентичну людську історію, бути її автором і прийти до здійснення. Щоб в будь-який момент, озирнувшись на власне життя, відчувати й бачити, що пройдений шлях був недаремним, що життя було плідним, цінним та наповненим смислом.
Про що йдеться у екзистенційній терапії
Екзистенція — це цілісне, вільне і відповідальне життя із внутрішньою згодою, наповнене смислом.
“У класичній латині дієслово existo (що складається з ex та sisto, яке своєю чергою походить від stare, триматися) означає не “існувати”, а “підійматися поза межі чогось”, “раптово з’являтися”, “підводитися” й у розширеному значенні — “являтися”, “показуватися”***”.
З точки зору екзистенційного аналізу життя є безперервним діалогом — між людиною і світом, між людиною і її власним життям, між людиною та її цінностями, сенсом (смислом), між людиною та її майбутнім. Критично важливо налагоджувати внутрішній діалог: між власним Я та своєю найглибшою, духовною сутністю, яка в ЕА називається Person.
Світ має свою структуру і закони, ми вписані в нього і мусимо рахуватися з тим, що є. Ми “закинуті” (за Гайдеґґером) у життя, у ці конкретні індивідуальні умови: ми не обирали ні батьків, ні місця й часу народження, ні стилю виховання, ні глобальних подій нашої епохи. Але це єдині умови, які в нас є, і ми покликані жити в них.
Філософи-екзистенціалісти могли б сказати “приречені”, але, спираючись на введене Віктором Франклом поняття “екзистенційного повороту”, ми маємо можливість змінити перспективу і обрати власне ставлення до цієї “закинутості”. Ми можемо спробувати взяти паузу у своїх вимогах і емоційних проханнях до життя — і спробувати почути: а про що моє життя запитує мене прямо зараз? перед яким питанням я стою?
Страждання, хвороби, смерть, самотність, тривога, біль, втрати — неуникненна частина людського буття. Специфічним його робить також усвідомлення людиною власної смертності.
"Завдання екзистенційного аналізу полягає в тому, що підвести індивіда до тієї вихідної точки, з якої він може самостійно визначити свої життєві завдання, усвідомити свою відповідальність та збагнути унікальний сенс свого неповторного життя" Віктор Франкл "Лікар та душа"****
Наскільки добре ми розрізняємо те, що є сталим і змінним, на що ми можемо вплинути і на що не можемо? Частково від цього залежить наша власна активність, її спрямованість, наша здатність бачити, приймати та витримувати дійсність. Буття у світі — наше власне, унікальне буття — це не лише наші симпатії та антипатії, бажання та прагнення, це також наш внутрішній відгук на певні обов’язки, зобов’язання. Ми маємо давати свою власну відповідь на питання життя, на невідомість, неоднозначність і невизначеність, які вимагають зокрема терпіння і волі.
Орієнтиром у світі наших цінностей є почуття. Без почуттів ми не отримуємо доступу до цінностей, бо цінності ми проживаємо і вони, у свою чергу, ведуть нас до сенсу. Екзистенційний аналіз розрізняє копінги, копінгові реакції, психодинаміку і ноодинаміку. Якщо коротко, то є в нас автоматичні реакції, частина з яких допомагає нам вижити у ситуаціях стресу і загрози, але частина з них перестали бути актуальними і перетворилися на звичку, автоматизм. ЕА дає змогу опрацьовувати свої емоції і реакції і привносити в них все більше усвідомлення, розуміння і свободи. Орієнтуючись за допомогою своїх почуттів і переживань, людина може виокремлювати важливе, цінне, необхідне, а відтак приймати рішення і діяти не автоматично, а творчо. Згідно зі своїми цінностями й сенсами.
Екзистенція — це також постійний рух між полюсами: відкритість — інтимність, Я — Ти, Я — світ. Якість й особливості цього руху визначають нашу гнучкість, гармонійність, цілісність.
Питання, що постають і опрацьовуються в екзистенційній терапії
Нижче я наведу питання, з якими клієнти приходять у терапію і/або з якими зустрічаються у процесі самодослідження, психотерапії. Цей стислий перелік дає змогу торкнутися багатовимірності людини та її внутрішньої роботи, що відбувається у супроводі екзистенційного аналітика/психотерапевта.
Я і світ
Що я можу? Чи можу я бути тут, де я зараз є? Що тримає, що підтримує мене у моєму бутті? Чи я відчуваю захищеність? Чи я можу довіряти? Що є в основі мого спокою? Чи я маю простір? Коли мені здається, що я більше нічого не можу, чи є все-таки щось, що я можу? Що таке насправді прийняття і що ним не є? Яку роль грає в моєму житті правда?
Я і життя
Чи мені подобається жити і жити саме так? Чого я хочу? Які в мене стосунки з людьми, із матеріальним світом, із собою? Хороші стосунки для мене — це які? Чи я переживаю близькість? Чи я переживаю любов? Як я відчуваю час і на що він у мене є? Які емоції домінують в моєму житті? Від чого я страждаю? Як я обходжуся з тим, що мені не подобається? Чи я відчуваю свою життєву силу, свою просоченість життям? Чи я відчуваю, що я включений у життя? Що є для мене цінним? Як я про це знаю? Яким/якою я переживаю себе: радше гнучким/ою чи застиглим/ою? радше теплим/ою чи холодним/ою? радше наповненим/ою чи спустошеним/ою? Я можу плакати? коли?
Я і моя сутність
Якої думки я про себе? Наскільки я собі ясний/а? Чи я є цінним/ою? Чи я відчуваю свою унікальність і неповторність? Чи я можу бути самим/ою собою і чи маю на це право? Чи я у себе є? Чи я можу стояти за себе, а чи проходжу повз, кидаю себе? Що є справедливим стосовно мене, а що ні? Як я приймаю рішення, з чим співвідношусь? Я взагалі щось вирішую у власному житті? Коли я відчуваю свою вразливість? Як я почуваюся, коли мене бачать інші? а коли я на самоті? Я можу бути сам/а? як мені у своїй власній компанії?
Я і сенс
Для чого я живу? Чого я хочу? Де світ мене потребує? В чому є мій потенціал? Чи я відчуваю себе вільним/ою обирати, діяти? Що таке сумління і чи я чую його голос у собі? Що я роблю зі своїм життям? що я маю з ним зробити? Чи не є моє життя безплідним, даремним? Чи я не гаю час свого життя? Що я думаю про смерть — взагалі і свою власну? Яку роль грає любов у моєму бутті? Чи я можу зробити цей світ трохи кращим? як?
Екзистенція кожної людини завжди залишається відкритою, поки людина живе. Її можна і треба творити, формувати. Людина здатна рухатись у своєму житті вперед, вглиб, вгору, але лише вона вирішує, чи це робити. При цьому екзистенція залишається лише абстрактним, теоретичним поняттям, концепцією, якщо вона не має зв’язку із дуже конкретною основою — ґрунтом фактичності, тобто з реальними умовами буття конкретної людини, з її обумовленістю, вписаністю у дане.
Іншими словами, маємо парадокс: лише стоячи ногами на землі, людина може піднестися, “злетіти” над даним і перевершувати саму себе, реалізовувати свій унікальний потенціал — здійснювати власну екзистенцію.
Що відбувається у кабінеті екзистенційного психотерапевта?
Зустріч. Два унікальні і живі світи перетинаються — клієнт має простір, в якому терапевт із повагою, щиро, доброзичливо і відкрито веде з ним діалог. Завдяки цьому клієнт отримує можливість зустрітися із собою самим і з реальністю.
Феноменологічна установка терапевта — відкритість до іншості, шанобливе вчування в клієнта із наміром зрозуміти його (а не пояснити) із одночасним відсуванням вбік власних попередніх знань, упереджень, уявлень.
Результат екзистенційної психотерапії
Ви навчаєтеся:
- розуміти себе, свої мотиви і поведінку
- діяти автентично, приймаючи можливість власних помилок
- приймати дійсність і не руйнуватися від цього
- віднаходити в собі мир та мати добрі стосунки з самим\ою собою
- могти стояти за себе і свої цінності
- знаходити смисли у власному житті
- дбати про себе без почуття провини
- брати на себе відповідальність, пропонувати себе світу і впливати на його добробут
- могти бути на самоті
- будувати щирі, близькі стосунки з іншими
- розпізнавати своє і не своє, відрізняти штучне від справжнього
- бачити упередження, установки, уявлення, ярлики – і мати вибір, керуватися ними чи ні
- вести/підтримувати діалог — із собою, іншими, світом
- бачити те що, можете змінити, і давати бути тому, що змінити не можете (“відпускати”)
- переживати натхнення, вдячність
- приймати рішення, що є правильними для вас та інших
- віднаходити власну свободу і залишатися при цьому етичним/ою
“Розумієш, в усіх своїх оповіданнях я намагаюся створити відчуття справжнього життя — не просто описувати життя або критикувати його, а зробити твори по-справжньому живими. Щоб, коли ви прочитаєте щось із моїх творів, ви могли пережити це відчуття. А цього неможливо зробити, якщо не додати до сюжету і погане, і потворне, і прекрасне. Бо, якщо там все буде прекрасне, ви в нього не повірите. У житті так не буває” Ернест Гемінґвей (з листа до батька)*****
* May, R., & Yalom, I. (2005). Existential psychotherapy. In R. J. Corsini & D. Wedding (Eds.), Current psychotherapies (pp. 269–298). Thomson Brooks/Cole Publishing Co.
** Längle A (2015) Videnska shkola ekzystencijnogo analizu. Poshuk sensu ta stverdzhennya zhyttya. [Duhovno−psyhologichni osnovy hrystyyanskoyi psyhologiyi // Kolektyvna monografiya [Pid red. Grydkovets L. M.] − Lviv: Skrynya, 2015. 62−73.]
*** Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Т. 2 — К: ДУХ І ЛІТЕРА, 2011. — 488 с. — с.15
**** Віктор Франкл “Лікар та душа. Основи логотерапії” — Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». — Харків, 2016.
***** Майкл Катакіс “Ернест Гемінґвей. Артефакти з життя”. — Львів, Видавництво Старого Лева. — 2018
