Травматерапія

Травматичний досвід може залишати слід надовго. І це стосується не лише подій, пов’язаних із війною чи насильством.

Травмівною може бути будь-яка ситуація, яка перевищила доступні на той момент внутрішні та зовнішні ресурси людини: раптова втрата, розрив важливих стосунків, приниження, досвід небезпеки, медична ситуація, вимушена міграція чи різкі зміни у житті.

Травматерапія – це спеціалізована психотерапевтична допомога, спрямована на відновлення відчуття безпеки, контакту з собою та здатності жити далі.

Початкові етапи роботи включають знайомство та діагностику, після чого будується “лінія життя” клієнта з ключовими подіями, що слугує основою для подальшого опрацювання найбільш значущих травматичних епізодів.

Завершується процес обговоренням результатів та плануванням майбутнього життя.

Що таке травма

У сучасній психології травма розглядається не лише як подія, а як внутрішній досвід, що залишився незавершеним.
Нервова система могла не встигнути:

• захистити себе,
• знайти опору,
• надати сенс тому, що сталося.

Тому травматичний досвід може «повертатися» флешбеками, напругою в тілі, повторними реакціями або відчуттям, що життя розділилося на «до» і «після».

ПТСР, комплексний ПТСР та чому травматерапія ширша за діагнози

Згідно з сучасними даними, лише близько 25–35% людей, які пережили потенційно травматичну подію, розвивають ПТСР або комплексний ПТСР.

Загалом, травма може проявлятися у більш «побутових» формах:

• хронічна втома і виснаження;
• труднощі з довірою та близькістю;
• відчуття «я ніби не та/не той, хто раніше»;
• напруга або оніміння в тілі;
• сором, самозвинувачення, жорстка самокритика;
• уникання нового або важливих рішень.

Травматерапія працює з будь-яким досвідом, що виявився більшим, ніж були ресурси на той момент, а не лише з ПТСР.

Що змінилося в українському законодавстві про психічне здоров’я

Новий законодавчий підхід в Україні формує модель, яка ставить людину в центр і робить акцент не лише на лікуванні, а й на профілактиці, ранньому втручанні та безперервній підтримці.

Ключові зміни, які важливі у контексті травматерапії:

• Психологічна допомога більше не прив’язана лише до медичних установ.
  Визнано важливість психологів, психотерапевтів, травматерапевтів та фахівців із психосоціальної підтримки.
• Підтримка може бути багаторівневою:
  від перших ліній допомоги та груп підтримки до спеціалізованої психотерапії та психіатричної допомоги.
• Принципи поваги, добровільності, конфіденційності та інформованої згоди закріплені юридично.
• Психічне здоров’я розглядається як право та ресурс, а не як «ознака слабкості».

Для травматерапії це означає:

• людина має право обирати формат, інтенсивність і підхід, який їй підходить;
• метою є не «нормалізація» поведінки, а відновлення цілісності, суб’єктності та якості життя;
• підтримка може бути довготривалою або поетапною, залежно від стану і потреб.

Це важливо озвучувати, щоб зняти страхи типу:
«Якщо я піду в терапію, зі мною щось не так».
Ні.
Ти турбуєшся про себе. Це доросла позиція.

Чому це особливо актуально зараз

За оцінками ВООЗ (2024), психічне здоров’я є однією з ключових сфер потреб населення України.

Огляди за 2023–2024 роки показують: приблизно кожен третій дорослий має симптоми, пов’язані з тривогою, депресією або травматичним стресом.

Ці дані не означають, що «всім потрібна терапія».

Вони підкреслюють масштаб і потребу у доступних, культурно чутливих підходах:  від перших ліній підтримки (сімейні лікарі, національні програми з підтримки ментального здоров’я) до спеціалізованої допомоги.

Травматерапія як окремий напрям психотерапії

Сучасна робота з травмою – це окрема спеціалізація.
Фахівець у цій сфері:

• знає, як працюють стрес, дисоціація і «заморожування» на рівні нервової системи;
• уміє відстежувати момент, коли клієнту надто важко;
• володіє техніками стабілізації та саморегуляції;
• працює повільно, без примусу і без «різких заходів».

Працювати з травмою — означає рухатися в темпі, у якому зберігається безпека.

Як проявляється травматичний досвід

Наслідки травми можуть зачіпати емоції, тіло, думки та поведінку.

Емоційні реакції:

• раптові хвилі тривоги, страху, злості або сліз;
• емоційне «оніміння»;
• відчуття відчуженості.

Тілесні реакції:

• напруга в плечах, щелепі, животі;
• проблеми зі сном;
• «відключення» від тіла або гіперчутливість.

Поведінкові реакції:

• уникання людей, тем і ситуацій;
• складність з концентрацією;
• імпульсивні або різкі реакції.

Ці прояви –  не слабкість.
Це нормальні реакції на ненормальні події, і для частини людей вони зменшуються з підтримкою першої лінії; іншим потрібна спеціалізована терапія.

Як працює травматерапія: фазовий підхід

Травматерапія майже завжди рухається трьома етапами:

1) Стабілізація

Спочатку – повернення опори і безпеки.
Це про дихання, заземлення, контакт із тілом, визначення тригерів і ресурсів.

2) Опрацювання травматичного досвіду

Лише тоді, коли з’являється внутрішня опора, ми можемо обережно наближатися до спогадів та почуттів.

3) Інтеграція

Повернення життєвого руху, сенсу, здатності бути в стосунках і виборі.

Травма і нервова система: чому тіло «пам’ятає»

Травма стосується не лише пам’яті чи емоцій.
Вона впливає на нервову систему та її здатність перемикатися між станами спокою та напруги.

У момент події тіло обирає одну з природних реакцій виживання:

• бий (активація),
• тікай (мобілізація),
• завмри (захисне «відключення»)

Ці реакції як правило виникають швидше, ніж ми встигаємо щось усвідомити.

Коли подія завершилася, але тілу не вдалося повернутися у стан безпеки, нервова система може «застрягти» в одному з перших трьох цих режимів.
Тому людина може відчувати:

• постійну напругу, як «готовність щось робити»;
• тривогу без конкретної причини;
• раптову втому чи «відключення»;
• відчуття, що тіло «не слухається» або «ніби не моє».

У травматерапії ми працюємо не лише зі спогадами, а й зі станами нервової системи.
Повернення до безпеки починається з повернення до тіла:

• уповільнення дихання,
• опора на стопи,
• відчуття ваги тіла,
• усвідомлення того, що відбувається «тут і зараз».

Це не все є способи повернути зв’язок із собою, де тіло знову стає опорою, а не джерелом сигналу небезпеки.

Що відбувається під час стабілізації

Стабілізація  –  це перша фаза терапії, і вона може займати стільки часу, скільки потрібно для досягнення того рівня безпеки і ресурсу, який дозволить розпочати власне роботу з травмівним матеріалом.

Це основа, без якої робота з травматичним досвідом може бути надто болісною і нересурсною.

У процесі стабілізації людина:

• навчається розпізнавати, коли реагує минуле, а коли присутнє теперішнє;
• знаходить способи повертатися у відчуття опори і власних меж;
• помічає, що «перепади» стають більш передбачуваними;
• отримує досвід того, що тіло може бути місцем безпеки, а не лише сигналом загрози.

З часом можуть з’являтися невеликі, але важливі зміни:

• сон стає глибшим або рівнішим;
• думки перестають постійно «крутитися в голові»;
• з’являються короткі моменти спокою або тепла;
• «пауза» між імпульсом і реакцією стає довшою.

Опрацювання травматичного досвіду

Коли є достатньо внутрішньої опори, ми можемо обережно наближатися до пережитих подій стільки, скільки дозволяє стан.

Тут використовуються методи, які мають сильну доказову основу. Про них докладніше в розділі нижче:

Усі ці вони мають одну спільну мету: дати нервовій системі досвід того, що минуле – це минуле.

Інтеграція: як виглядає «повернення до себе»

Інтеграція – це набуття та присвоєння того, що травматичний досвід перестає бути центром життя.

На рівні відчуттів інтеграція може проявлятися як:

• відчуття, що з’являється більше повітря всередині;
• тепло у грудях або в животі;
• здатність знову цікавитися майбутнім;
• повернення бажань і «хочу»;
• можливість будувати стосунки без надмірної тривоги.

Інтеграція не є поверненням «як було раніше» чи «до-травматичною версією себе».
Людина стає собою, яка пройшла через досвід і не визначається ним.

Це про повернення гідності, відчуття суб’єктності і права вибору.

Що входить до травматерапії: методи з найкращою доказовістю

Пролонгована експозиція (PE), Когнітивна переробка (CPT) та EMDR — методи першої лінії. Вони відрізняються інструментами, але мають спільну логіку: безпечне та поступове наближення до травматичних спогадів і пов’язаних думок/емоцій, щоб мозок «переосмислив» досвід і зменшив надмірну тривожність/уникання. Рекомендовані міжнародними гайдлайнами як пріоритетні.

TF-CBT (діти та підлітки). Включає роботу з дитиною та опікунами; структуровано навчає навичок регуляції, поступово інтегруючи експозиційні елементи.

Narrative Exposure Therapy (NET). Короткостроковий підхід, ефективний у контекстах багаторазової травматизації/вимушеної міграції. Свіжі огляди 2025 року підтверджують користь NET для ПТСР-симптомів, хоч якість доказів варіює.

Тілесно-орієнтовані підходи (зокрема Somatic Experiencing, SE). На сьогодні мають попередню доказову базу: результати перспективні, але потрібні більш якісні РКД. Коректне місце — фаза стабілізації (перед експозицією/паралельно), особливо за високої дисоціації, емоційної «розкачки», коли пряма експозиція може бути надто інтенсивною.

Фармакотерапія. За оцінкою лікаря-психіатра та паралельно з психотерапією. Моніторинг побічних дій і супутніх станів обов’язковий.

Гештальт-підхід у роботі з травмою

Гештальт-терапія працює не лише з думками, а з тілом, почуттями і контактом, виходячи з позиції цілісності людини і її досвіду.

Основні принципи:

1. «Тут і зараз» як простір безпеки
Спочатку опора на теперішній момент.

2. Тілесне усвідомлення
Травма часто живе у тілі: напруга, стиснення, заціпеніння.
У гештальт-підході ми обережно повертаємо чутливість і здатність відчувати, досліджуємо.

3. Робота з перериваннями контакту
Уникання, злиття, проекція, ретрофлексія  –  це колись були способи виживання.
У терапії вони перестають бути автоматичними і стають усвідомленими, а відтак з’являється ширший вибір для реакції.

4. Завершення незавершеного
Травма  – це історія, яка не отримала завершення.
У терапії стає можливим дати цій історії кінець, який приносить рух і живість.

Гештальт-підхід добре поєднується з травмо-фокусними методами.

Як це виглядає в кабінеті: коротка «дорожня карта»

1. Оцінка й план: збір історії, безпека, спільне формулювання цілей; пояснення.
2. Стабілізація: навички регуляції, сон/ритм, межі, тілесна усвідомленість, психоедукція.
3. Опрацювання: повільно і дозовано, з постійним моніторингом стану.
4. Реінтеграція: перевірка досягнень, «план рецидив-превенції», підтримувальні практики.

Чого очікувати від процесу і темпу терапії

Темп у роботі з травмою завжди формується у співпраці клієнта та терапевта.
Він не задається терапевтом і не вимірюється кількістю сесій.
Це природний рух нервової системи, яка повертає собі відчуття опори і внутрішньої свободи.

У терапії важливо, що ви маєте право на будь-яку дію, яка підтримує вашу безпеку:

• зупинитися в будь-який момент;
• попросити зробити паузу;
• переключитися на тілесні відчуття або дихання;
• обрати, з чим працювати сьогодні, а з чим ні.

Терапевт не «веде за собою» і не «змушує переживати».

Він супроводжує, відзеркалює і допомагає налаштовувати контакт із тілом, почуттями і сенсом того, що відбувається.

Іноді здається, що «нічого не відбувається».

Але саме ці непомітні, обережні зміни формують фундамент, завдяки якому можливо буде торкнутися складного без перевантаження.

Зцілення не в тому, щоб «пережити знову».
А в тому, щоб повернути собі здатність відчувати, вибирати і діяти з теперішнього моменту, а не з минулої загрози.

Не обов’язково детально описувати подію, якщо це перевантажує: у багатьох підходах ми працюємо з відчуттями, образами, значеннями та поточними реакціями.

Нормально, якщо після сесії ви почуваєтеся втомленими або, навпаки, спокійнішими. Обидві реакції валідні.

Мета не «стерти спогад», а зменшити його вплив, повернути вибір і контакт із собою.

Рецидиви тригерів інколи трапляються і пізніше; це не поразка, а сигнал повернутися до навичок стабілізації й підтримки.

Коли звертатися за допомогою негайно

Негайно шукайте термінову допомогу, якщо з’являються:

• думки про самопошкодження або суїцид із намірами/планом;
• різкі зміни поведінки з ризиком для себе чи інших;
• тривалий (>72 год) безсоння з істотним погіршенням функціонування;
• неконтрольовані панічні напади з втратою свідомості/гіпервентиляцією;
• насильство в поточних стосунках або небезпека вдома.

У цих випадках першим кроком можуть бути кризові лінії, невідкладна допомога або контакт із сімейним лікарем/психіатром.

Як підтримати себе між сесіями

• Заземлення: відчути стопи на підлозі, опору спини, подих.
• Ритм: стабільний сон, регулярні прийоми їжі, прогулянки.
• Межі: мінімізувати перевантаження новинами.
• Контакт: одна надійна людина поруч може бути достатньою опорою, найкраще – мати 5-6 близьких людей до яки можна звернутись за підтримкою.
• Пауза: дозволити собі сповільнення замість «треба зібратися».

Зцілення відбувається не через силу волі, а через умови, в яких стає можливим відчувати себе безпечно.

Куди звернутися по допомогу

• Сімейний лікар (скринінг і направлення).
• Психолог / психотерапевт зі спеціалізацією роботи з травмою.
• Кризові та цілодобові лінії підтримки.
• Групи підтримки і психосоціальні програми.

Звернення по допомогу  –  це не слабкість. Це турбота про себе.

Висновки

Травматерапія це структурована робота з безпекою, сенсом і свободою вибору як жити далі.

Травматерапія допомагає:

• повернути відчуття опори,
• відновити чутливість і здатність відчувати,
• повернути собі життя, поступово, у власному темпі.

Те, що сталося, могло бути болісним.
Але шлях далі може бути м’якшим, ніж здається зараз.

Підбір травматерапевта

Щоби проконсультуватися щодо травматерапії – прошу звертайтися до мене, або підберіть фахівця у спеціальному розділі веб-середовища