Когнітивна психологія (англ. cognition — пізнання) — сучасний напрям психології, що зародився у 60-х роках XX ст., предметом якого є вивчення пізнавальних психічних процесів особистості (сприймання, мислення, пам’ять, уява, увага, мовлення) та їхнього впливу на життєдіяльність людини.
Цей напрямок з’явився як реакція на поведінкову та гештальт-психологію.
У когнітивній психології психіка розглядається як адаптивна система для переробки внутрішньої та зовнішньої інформації.
Засновниками напряму стали американські психологи Дж. Міллер, Дж. Брунер та У. Найссер, які у 1960 р. створили Центр когнітивних досліджень при Гарвардськму університеті.
ПРИНЦИПИ КОГНІТИВНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Когнітивна психологія базується на розумінні того, що людина не просто реагує на подразники, а активно обробляє інформацію.
Якщо порівнювати мозок із комп’ютером (комп’ютерна метафора), то принципи когнітивістики — це опис того, як працює наш «софт».
Принцип інформаційної обробки
Мозок сприймається як система, що отримує, кодує, зберігає, шукає та видає інформацію.
Процес пізнання розбивається на етапи:
- Вхід (сенсорне сприйняття)
- Обробка (мислення, аналіз)
- Вихід (поведінка, мова).
Принцип обмежених ресурсів
Людська увага та робоча пам’ять мають ліміти.
Ми не можемо обробляти нескінченну кількість даних одночасно.
Наслідок: Мозок постійно використовує «фільтри» уваги та механізми вибору пріоритетів, щоби не допустити когнітивного перевантаження.
Принцип активного конструювання (Ментальні схеми)
Ми не просто відображаємо реальність, ми її будуємо.
Використовуючи вже наявні знання (схеми), мозок заповнює прогалини в новій інформації.
Наприклад: Якщо ви бачите лише хвіст тварини за диваном, ваш мозок «добудовує» образ цілого кота на основі минулого досвіду.
Принцип опосередкованості (Стимул — Організм — Реакція)
На відміну від біхевіористів, які вірили у пряму формулу $S \rightarrow R$, когнітивісти кажуть: між стимулом (S) і реакцією (R) стоїть внутрішній стан організму (O) — переконання, очікування, пам’ять.
Одна й та сама подія може викликати різні реакції залежно від того, як людина її інтерпретує.
Принцип ієрархічності та модульності
Процеси пізнання організовані ієрархічно: від найпростішого розпізнавання ліній та кольорів до складного абстрактного мислення.
Вважається, що мозок має спеціалізовані «модулі» для різних завдань: один для розпізнавання облич, інший для розуміння мови тощо.6.
Принцип подвійного кодування
Інформація краще засвоюється і зберігається, якщо вона закодована двома способами: візуально та вербально.
Саме тому ми краще запам’ятовуємо презентацію, де текст супроводжується картинкою.
Розуміння цих принципів дозволяє створювати ефективніші методики навчання, зручні інтерфейси смартфонів (UI/UX) та навіть лікувати фобії (когнітивно-поведінкова терапія), змінюючи «схеми», за якими людина оцінює світ.
ТЕОРІЇ КОГНІТИВНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Методологічно-теоретичну основу когнітивного напрямку заклали теорія «особистісних конструктів» Джорджа Келлі, генетична психологія, зокрема операціональна теорія інтелекту Жана Піаже.
Ж. Піаже не розмежовував поняття мислення та інтелекту, а також дійшов висновку, що стадії психічного розвитку людини співпадають з етапами розвитку її інтелекту (4 стадії: сенсомоторна, доопераціональна, конкретних операцій, стадія формальних операцій).
На думку Д. Келлі та низки інших когнітивістів, до основних завдань психолога належать:
- розпізнавання неусвідомлюваних людиною хибних категорій та схем мислення, що викликають негативні переживання та заважають розвитку;
- навчання клієнта новим, дієвим способам мислення.
Один з відомих когнітивістів ХХ ст., засновник раціонально-емотивної терапії А. Елліс, стверджував, що «людям заважають не речі, а те, якими вони їх бачать».
На його думку, частина когнітивних уявлень є раціональними та конструктивними, інша – ірраціональними та деструктивними. Відповідно слід працювати над трансформацією останніх.
КОГНІТИВНІ СИМПТОМИ
Когнітивні симптоми — це порушення в роботі процесів обробки інформації мозок.
Вони не стосуються емоцій чи фізичного болю напряму, а вказують на «збої» у роботі пам’яті, уваги, мислення або сприйняття.
Порушення уваги та концентрації
Це здатність фокусуватися на завданні та ігнорувати сторонні подразники.
Симптоми: Розсіяність, неможливість довго читати текст, труднощі з утриманням нитки розмови, швидка втомлюваність від розумової праці.
Приклад: Ви починаєте писати лист, відволікаєтесь на сповіщення і через 10 хвилин забуваєте, що саме хотіли написати.
Дефіцит пам’яті
Стосується як короткочасної (робочої), так і довготривалої пам’яті.
Симптоми: Труднощі із запам’ятовуванням нових імен, повторення тих самих запитань, нездатність згадати події вчорашнього дня, втрата речей (ключів, гаманця).
Специфічний симптом: «Слово на кінчику язика» (аномія) — ви знаєте предмет, але не можете згадати його назву.
Порушення виконавчих функцій (Executive Functions)
Це найскладніші процеси: планування, організація, прийняття рішень та самоконтроль.
Симптоми: Труднощі з плануванням дня, неможливість розбити складне завдання на кроки, проблеми з багатозадачністю, імпульсивність у рішеннях.
Порушення сприйняття та орієнтації
Здатність розуміти простір та час.
Симптоми: Дезорієнтація у знайомій місцевості, плутанина з датами чи часом доби, труднощі з розпізнаванням облич (прозопагнозія) або об’єктів.
Когнітивне сповільнення (Bradyphrenia)
Зниження швидкості, з якою мозок обробляє інформацію.
Симптоми: Людина довше відповідає на запитання, потребує більше часу на прості розрахунки, «зависає» під час виконання звичних дій.
ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ КОГНІТИВНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Для перевірки теоретичних гіпотез представники когнітивістської психологічної школи застосовували психологічний експеримент та спостереження.
Експериментальним шляхом учені досліджували як людська психіка сприймає образи, запам’ятовує і відтворює інформацію, вимірювали інтелектуальні здібності, процеси вивчення мов та мовлення.
Під час вивчення моделей, що забезпечують здатність людини розпізнавати вхідні сигнали з зовнішнього світу, когнітивісти спиралися на дані гештальт-психології.
Внаслідок цього були виділені структурні складові інтелекту, а також описані такі види пам’яті як короткострокова та довгострокова.
Когнітивна теорія пам’яті, розроблена У 70-х роках XX ст. П. Ліндсей, У. Найссер, Д.Норман, залишається провідною теорією пам’яті у психологічній науці станом на сьогодні.
Згідно неї, пам’ять трактується як одна з ланок цілісного процесу переробки інформації психікою.
У своїх дослідженнях когнітивісти широко використовували вимірювальну апаратуру, а також вплив на зорові, слухові та інші провідні рецептори, через які мозок отримує інформацію.
Для підтвердження чи спростування своїх гіпотез дослідники проводили бесіди та тестування, завдяки чому з’явилась чимала база тестів та методик, спрямованих на дослідження когнітивних процесів та суб’єктивних характеристик інтерпретації дійсності.
КОГНІТИВНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ
Когнітивна психологія фокусується на тому, як ми сприймаємо, обробляємо та зберігаємо інформацію.
Експерименти в цій галузі часто виявляють “баги” або специфічні алгоритми нашої психіки, які ми зазвичай не помічаємо.
Ефект Струпа (1935): Конфлікт автоматизму та контролю
Це дослідження показує, як автоматичні навички (читання) можуть заважати свідомим завданням (називання кольору).
Методика: Піддослідним показують назви кольорів, де колір шрифту не збігається зі значенням слова (наприклад, слово “СИНІЙ” написане червоним).
Завдання — якнайшвидше назвати колір фарби.
Результат: Люди демонструють значну затримку та роблять помилки.
Мозок не може “вимкнути” читання, оскільки воно є занадто автоматизованим процесом.
Експеримент Германа Еббінгауза
“Крива забування”. Еббінгауз вивчав чисту пам’ять, заучуючи безглузді склади (наприклад, WID, ZOF), щоби уникнути асоціацій із відомими словами.
Результат: Він виявив, що забування відбувається найшвидше в перші години після навчання.
Протягом першої години втрачається до 50% інформації, але з часом швидкість забування сповільнюється, залишаючи плато стабільних спогадів.
Експеримент Джорджа Міллера: “Магічне число 7±2”
Міллер досліджував обмеження короткочасної пам’яті (working memory).
Суть: Він виявив, що середньостатистична людина може одночасно утримувати в активній пам’яті від 5 до 9 об’єктів (слів, цифр або образів).
Висновки: Цей ліміт можна обійти за допомогою “чанкування” (chunking) — об’єднання розрізнених одиниць у логічні блоки (наприклад, запам’ятовування номера телефону як трьох груп цифр замість десяти окремих).
Експеримент “Невидима горила” (1999) Сліпота через неуважність.
Деніел Саймонс та Крістофер Шабрі досліджували вибіркову увагу.
Методика: Учасники дивляться відео, де люди в білих і чорних футболках пасують м’ячі.
Завдання — порахувати паси команди в білому.
Посеред гри через майданчик проходить людина в костюмі горили, зупиняється і б’є себе в груди.
Результат: Близько 50% учасників взагалі не помічають горилу.
Мозок “відфільтровує” об’єкт, який не відповідає поточному завданню, навіть якщо він знаходиться прямо перед очима.
Експеримент Елізабет Лофтус: Конструктивна пам’ять
Лофтус довела, що пам’ять — це не архів даних, а процес реконструкції, на який легко вплинути ззовні.
Методика: Учасникам показували відео ДТП.
Потім одну групу запитали: “Як швидко їхали авто, коли вони врізалися (smashed) одне в одне?”, а іншу — “…коли вони зіткнулися (hit)?”.
Результат: Група, почувши слово “врізалися”, давала вищі оцінки швидкості та через тиждень помилково “згадувала” розбите скло на місці аварії, якого на відео не було.
Експеримент “Ментальні карти” Едварда Толмена
Толмен довів, що навчання — це не просто реакція на стимул, а створення внутрішніх моделей світу.
Методика: Щури бігали по лабіринту без винагороди. Коли ж у лабіринт поклали їжу, вони знайшли її миттєво, наче вже знали шлях.
Висновки: Тварини (і люди) створюють “когнітивні карти” середовища навіть без миттєвого підкріплення, а навчання може бути латентним (прихованим).
Всі ці та інші когнітивно-психологічні експерименти демонструють, що наше сприйняття реальності — це складна інтерпретація, обмежена ресурсами уваги та схильна до зовнішніх маніпуляцій.
КОГНІТИВНІ ПСИХОЛОГИ-НАУКОВЦІ
Когнітивна психологія завдячує своїм існуванням групі вчених, які в 1950-х — 1960-х роках здійснили «когнітивну революцію», відійшовши від біхевіоризму (який вивчав лише поведінку) до вивчення внутрішніх процесів розуму.
Ульрік Найссер (Ulric Neisser)
Його називають «батьком когнітивної психології», адже у 1967 році він видав книгу «Cognitive Psychology», яка офіційно дала назву цьому напряму.
Внесок: Він синтезував дослідження уваги, пам’яті та сприйняття в єдину дисципліну.
Пізніше він став критиком лабораторних експериментів, закликаючи вивчати «екологічну валідність» — те, як мозок працює в реальному житті, а не в штучних умовах.
Джордж Міллер (George Miller)
Один із засновників когнітивістики, який приніс у психологію математичну точність.
Автор концепції «Магічного числа 7±2», який довів, що наша робоча пам’ять має обмежену «місткість».
Його праця стала фундаментом для розробки інтерфейсів, систем навчання та дизайну інформації.
Герберт Саймон (Herbert Simon)
Лауреат Нобелівської премії, який працював на межі психології, економіки та штучного інтелекту.
Розробив теорію обмеженої раціональності.
Саймон довів, що люди не є «логічними машинами»; ми не шукаємо ідеальне рішення, а обираємо перше «достатньо хороше» через обмеженість часу та когнітивних ресурсів.
Амос Тверські та Даніель Канеман (Amos Tversky & Daniel Kahneman)
Цей тандем здійснив революцію в розумінні того, як ми приймаємо рішення.
Внесок: Вони виявили когнітивні упередження (biases).
Канеман (лауреат Нобелівської премії) описав дві системи мислення:
- Система 1: Швидка, інтуїтивна, емоційна.
- Система 2: Повільна, логічна, енерговитратна.
Елізабет Лофтус (Elizabeth Loftus)
Провідна дослідниця пам’яті, чиї роботи змінили судову систему.
Внесок: Вона довела, що пам’ять є реконструктивною, а її експерименти з «імплантації фальшивих спогадів» показали, що люди можуть щиро вірити в події, яких ніколи не було, лише через невірне формування запитань або навіювання.
КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВА ТЕРАПІЯ (КПТ)
Напрацювання когнітивної психології лягли в основу широко відомого та доказового психотерапевтичного напрямку — когнітивно-поведінкова терапія (КПТ).
Це поєднання двох шкіл: біхевіоризму та когнітивної психології.
Під час зустрічей КПТ-терапевт зазвичай не звертається до минулого чи дитинства клієнта, а намагається виявити та виправити те, що є станом на сьогодні, для покращення подальшого функціонування людини.
Для цього у напрямку розроблені чіткі алгоритми та схеми роботи на відміну від інших психологічних шкіл.
Основна увага приділяється актуальним думкам людини про себе, інших та світ у цілому, а також заміні неадаптивних поведінкових стратегій на адаптивні .
Когнітивно-поведінкова терапія є дієвою як у роботі знезначними психологічними проблемами, так і з діагностованими психічними розладами як от біполярно-афективний розлад (БАР) чи розлади особистості.
Цей тип терапії довів свою ефективність при розладах харчової поведінки, різноманітних фобіях, проблемах зі сном, ПТСР, депресії, усіх видах залежностей та розладах тривожного спектру.
Окрім цього, до спеціалістів КПТ звертаються із психосоматичними захворюваннями, сексуальними розладами.
Існує кілька форматів роботи: індивідуальна, групова, сімейна терапія.
Ефективність психотерапевтичних сесій залежить від готовності клієнта працювати над проблемою, складності сформульованого запиту, частоти зустрічей та фахових навиків психотерапевта.
ПІДБІР КПТ-ПСИХОЛОГА
У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за одним когнітивно-психологічним запитом, скажімо “кпт-психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “кпт-ппсихологія”, “самотність” і “безсилля” тощо
