Гіперсексуальність

У сучасній психології термін гіперсексуальність описує різновид психічного розладу, що характеризується надміру інтенсивним потягом або бажанням брати участь у різних видах сексуальної активності.

Власне, те що тепер фахівцями кваліфікується гіперсексуальністю — раніше називалося “німфоманією” у жінок та “ситиріазисом” у чоловіків.

Важливо, що такі терміни як «сексуальна залежність» і «компульсивна сексуальна поведінка» часто використовуються в якості синонімів діагнозу «гіперсексуальність».

Практика надання психологічної допомоги в таких випадках доводить, що попри те, що сексуальне бажання та активність є частиною людської природи — гіперсексуальність є небезпечною патологією, оскільки майже завжди призводить до несприятливих наслідків для людини та її оточення.

Суттєво, що нерідко фіксація на сексі використовується психікою людини як механізм втечі від реальності (ескапізму).

Сучасні дослідження стверджують, що від 3% до 6% населення планети мають справу з гіперсексуальністю, примусовою сексуальною поведінкою або сексуальною залежністю, що на практиці, може включати такі дії, як:

• Систематична мастурбація.
• Сексуальний акт за згодою з кількома партнерами.
• Використання порнографії.
• Секс по телефону або в Інтернеті.
• Відвідування стриптиз-клубів.
• тощо.

Назагал, сексуальні думки, бажання та поведінка починають набувати негативних наслідків у випадку, коли людина надмірно зайнята ними, і вони починають займати основне місце в її розумі та буденному житті.

Перед тим як охарактеризувати проблематику гіперсексуальності через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які уже готові розпочинати діалог із психосексологом чи, для початку, просто психологом,

Інформую, що ви можете звертатися до мене або підібрати фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”.

ГІПЕРСЕКСУАЛЬНІСТЬ І СТОСУНКИ

1. Порушення емоційного зв’язку. Надмірна зосередженість на сексі може витісняти інші аспекти близькості — довіру, дружбу, спільні інтереси.

2. Різниця у сексуальних потребах. Партнер із нижчим рівнем лібідо може відчувати тиск, вину або сором, а партнер із гіперсексуальністю — фрустрацію або відкидання.

3. Ризик зрад або порнозалежності. У неконтрольованих випадках гіперсексуальна поведінка може проявлятись у формі зради, компульсивного мастурбування, залежності від порно, що руйнує довіру.

4. Емоційне виснаження. Обоє партнерів можуть почувати себе втомленими: один — через постійну напругу, інший — через відчуття незадоволеності.

5. Почуття сорому, провини або відрази. Гіперсексуальний партнер може знецінювати себе через свою поведінку, а інший — почуватися об’єктом, а не особистістю.

Що може допомогти при гіперсексуальності у стосунках:

1. Чесна розмова. Відкрите обговорення потреб і труднощів — перший крок до розуміння. Важливо говорити не тільки про секс, а й про почуття, страхи, образи.

2. Повага до меж. Обидва партнери мають право встановлювати і зберігати власні кордони, незалежно від сексуальних бажань іншої сторони.

3. Спільна терапія. Партнерська або індивідуальна психотерапія допомагає зрозуміти причини гіперсексуальності, навчитися регулювати поведінку, а також підтримати пару.

4. Фокус на емоційну близькість. Практикуйте дотики, обійми, спільні ритуали без сексуального підтексту — це знижує напругу й допомагає повернути контакт.

5. Розробка спільного “сексуального договору”. Можна разом узгодити частоту, стиль, межі сексуального життя — так, щоб це задовольняло обох і не викликало тиску.

СИМПТОМИ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Теорія та практика компульсивної сексуальної поведінки свідчить, що вона може проявлятися по-різному, але, водночас, можна виокремити і кілька типових симптомів розладу гіперсексуальності або сексуальної залежності:

• Повторювані думки, бажання або поведінка, які здаються некерованими.
• Сильні емоції, такі як депресія, тривога, сором, провина, докори сумління, пов’язані з сексуальною поведінкою.
• Невдалі спроби змінити, контролювати або зменшити фантазії чи поведінку.
• Використання сексуальної поведінки як механізму подолання стресу.
• Залучення до ризикованої поведінки.
• Безвідповідальна, нечесна поведінка щодо близьких або спроба приховати свою сексуальну активність.
• Проблеми зі встановленням або підтримкою здорових стосунків.
• тощо.

Звісно, що цей перелік не є вичерпним, адже повний спектр індивідуальних проявів гіперсексуальності може бути дуже широким, саме тому, щоби уникнути негативних наслідків доцільно звертатися до психолога при найменшій підозрі щодо формування цього розладу.

ГІПЕРСЕКСУАЛЬНІСТЬ І СОЦІУМ

Гіперсексуальність і соціум — це складне поле взаємодії, де сексуальні імпульси людини зустрічаються з нормами, очікуваннями, стереотипами та моральними обмеженнями суспільства.

У цьому контексті гіперсексуальність може як викликати стигматизацію, так і ставати способом адаптації чи захисту.

У суспільному контексті, гіперсексуальність — це надмірна потреба в сексуальній активності, яка проявляється через часті або компульсивні сексуальні контакти, нав’язливі фантазії, мастурбацію та сексуалізацію багатьох соціальних ситуацій.

У суспільстві це може бути:

• непомітно або толерантно, якщо вписується в соціальні ролі (наприклад, гіперсексуальний чоловік у маскулінній культурі);
• відторгнуто, якщо виходить за межі прийнятного — наприклад, сексуальні нав’язливості на роботі, в публічних місцях тощо;
• романтизовано або експлуатовано (наприклад, у медіа, рекламі чи порнографії).

Соціальні наслідки гіперсексуальності

1. Стигматизація. Людина може отримувати ярлик “розпусної”, “сексуально залежної”, “неадекватної” і особливо це стосується жінок через подвійні стандарти (жіноча сексуальність частіше осуджується).

2. Соціальна ізоляція. Нав’язлива сексуальна поведінка може порушувати особисті й професійні стосунки, а людина може втрачати друзів, партнерів, роботу.

3. Порушення соціальних норм. У випадках, коли гіперсексуальність веде до ризикованої, девіантної чи навіть незаконної поведінки (ексгібіціонізм, вуаєризм, домагання), виникає конфлікт із законом та соціальними рамками

4. Соціальне підкріплення гіперсексуальності. У деяких субкультурах (напр., у частині шоу-бізнесу, порноіндустрії, інтернет-контенті) гіперсексуальність може навіть заохочуватись, що ускладнює її розпізнавання як проблеми.

СТИГМАТИЗАЦІЯ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Стигматизація гіперсексуальності — це негативне суспільне ставлення, упередження або дискримінація щодо людей, які мають підвищену сексуальну активність або часто виявляють сексуальне бажання.

На практиці, стигматизація гіперсексуальності може проявлятися в осудженні, знеціненні або патологізації гіперсексуальної поведінки, особливо коли вона не відповідає соціальним або культурним нормам як:

Гендерна упередженість

Жінки з вираженою сексуальністю частіше зазнають осуду (наприклад, за ярлик «розпусна» або «легкодоступна»), тоді як аналогічна поведінка чоловіків іноді романтизується або сприймається як «норма».

Гомосексуальні особи також стикаються з подвоєною стигмою: через сексуальну орієнтацію та через гіперсексуальну поведінку.

Медикалізація

У деяких випадках гіперсексуальність розглядається як розлад (наприклад, гіперсексуальний розлад або сексуальна залежність), що може спричинити патологізацію без урахування контексту життя людини.

Водночас не кожна інтенсивна сексуальна поведінка є проблемною або клінічно значущою.

Моралізаторство та культурні табу

У багатьох культурах сексуальність досі сприймається як щось, що потрібно контролювати, соромитися або приховувати.

Люди, які відкрито виявляють сексуальність, можуть стати об’єктом осуду, виключення або навіть насилля.

Вплив на психічне здоров’я

Стигматизація може спричинити сором, ізоляцію, самозвинувачення, зниження самооцінки, відтак люди можуть уникати звернення по допомогу, побоюючись осуду з боку фахівців чи оточення.

Соціальні наслідки

Можливість втрати репутації, роботи або близьких стосунків та обмеження сексуальної освіти й відкритого діалогу через страх виглядати «занадто сексуальним».

Що допомагає зменшити стигму:

• Сексуальна освіта: поширення інформації про різноманітність сексуальних потреб і поведінки.
• Повага до особистих меж: визнання, що сексуальність — це частина особистості, яка може бути проявлена по-різному.
• Фахова підтримка без осуду: психотерапевтичний підхід, орієнтований на емпатію й прийняття, а не на нав’язування норм.
• Медіа та активізм: репрезентація сексуальності без моралізаторства або стигматизації.

ПРИЧИНИ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Теорія гіперсексуальної поведінки та практика надання психологічної допомоги клієнтам дозволяють виявити кілька факторів, які можуть призвести до гіперсексуальної поведінки, зокрема:

Побічні ефекти психофармакології:

• зокрема тих, які спрямовані на дофамін,
• як ті, які використовуються для лікування хвороби Паркінсона.

Ендогенні захворювання та органічні ураження мозку, як-от:

• деменція,
• хвороба Альцгеймера,
• синдром Клейне-Левіна,
• деякі інші неврологічні захворювання.

Дисбаланс нейромедіаторів (біохімічних речовин мозку) в організмі, як-от:

• дофамін,
• серотонін,
• норадреналін,
• інших, що пов’язані з гіперсексуальністю.

Виявляється як симптом або засіб подолання психотравми.

Психічні розлади:

• розлади особистості (психопатії),
• шизофренія,
• маніакальний епізод біполярного афективного розладу
• тощо.

Дія психоактивних речовин тощо

В цілому, особи, які мають легкий доступ до сексуальних матеріалів, мають вищий ризик розвитку надмірної сексуальної поведінки, однак, зазвичай, це не є основною причиною захворювання, а швидше тригером для її демонстрації.

ДІАГНОСТИКА ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Первинним етапом виявлення гіперсексуальності може бути консультація психолога чи психолога-сексолога.

А уже для встановлення діагнозу — лікар-психіатр або сексопатолог використають критерії компульсивного розладу сексуальної поведінки за класифікатором МКХ-11.

Проте у першу чергу — необхідно встановити, чи присутні в людини інші супровідні психіатричні захворювання.

Відтак, в процесі психодіагностики фахівець вивчатиме зміст думок пацієнта через клінічне інтерв’ю та поведінку, пов’язану зі сексом, особливо ті її прояви, які важко контролювати.

Щоб отримати повну картину здоров’я клієнта та того, як на нього впливає нав’язлива сексуальна поведінка, спеціаліст має запитувати і про наявність та характер актуальних стосунків з іншими, вживання психоактивних речовин, а також фінансові чи правові проблеми тощо.

ЛІКУВАННЯ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Лікування нав’язливої сексуальної поведінки може відрізнятися залежно від основних проблем.

Наприклад, одне дослідження показало, що у 72% пацієнтів із гіперсексуальною поведінкою був діагностований розлад настрою, у 38% – тривожний розлад, а у 40% – проблеми з вживанням психоактивних речовин.

Якщо причиною є розлад настрою, тривожний розлад або розлад вживання психоактивних речовин — психотерапевт, сексопатолог чи психіатр рекомендуватимуть ліки для стабілізації настрою, зокрема антидепресанти, медикаменти для контролю імпульсів тощо.

Індивідуальна, сімейна або групова терапія може відбуватися у стаціонарних або амбулаторних умовах залежно від стану пацієнта.

МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Методи психотерапії гіперсексуальності залежать від глибини проблеми, її походження (психологічне, біологічне, соціальне), а також мотивації клієнта.

На практиці, у більшості випадків підходи поєднуються: психотерапевтична робота комбінується з навчанням саморегуляції, іноді — медикаментозною підтримкою.

Цілі терапії гіперсексуальності:

1. Усвідомлення імпульсів, тригерів та мотивів сексуальної поведінки
2. Формування навичок самоконтролю та емоційної регуляції
3. Відновлення або розвиток стосунків, де секс не є єдиним джерелом контакту
4. Зменшення шкоди (від ризикованої поведінки, сорому, самоізоляції тощо)
5. Повернення до цілісного бачення себе — не лише як сексуальної особистості

1. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

Фокус: думки → емоції → поведінка

Робота з автоматичними переконаннями («я не можу без сексу», «це єдиний спосіб розслабитись»)

Використання щоденників тригерів, поведінкових експериментів, переоцінки переконань та навчання навичкам стримування, тайм-аутів, зміни контексту поведінки

2. Схематерапія

• Робота з глибинними схемами (відкинутість, дефективність, емоційна депривація)
• Вивчення «дитячих» частин, які шукають любов чи схвалення через секс
• Переорієнтація на здорові стратегії задоволення потреб

3. Психодинамічна психотерапія

• Дослідження несвідомих причин нав’язливої сексуальності (конфлікти, страхи, захисти)
• Пов’язування сексуальної поведінки з ранніми об’єктними відносинами або травмами
• Робота з опором, соромом, проєкціями

4. Гештальт-терапія

• Усвідомлення тут-і-зараз, емоційна інтеграція
• Фокус на «порожнечі», яку людина намагається заповнити сексуальністю
• Розвиток контакту з тілом, емоціями, потребами — без втечі в сексуальну дію
• Робота з тілесними імпульсами в безпечному просторі

5. Мотиваційне інтерв’ювання

• Підходить для клієнтів, які не впевнені, чи хочуть змінювати поведінку
• Дослідження цінностей, амбівалентності, м’яке спрямування до змін
• Створення індивідуального плану дій

6. Тілесно-орієнтована терапія

• Робота з тілом як джерелом імпульсів і самоусвідомлення
• Релаксаційні техніки, дихальні практики, тілесне заземлення
• Розмежування збудження/тривоги/внутрішньої порожнечі

Додаткові методи:

• Групова терапія (наприклад, за моделлю Sex Addicts Anonymous)
• Майндфулнес, МБСР, ACT (усвідомленість, прийняття імпульсів без дії)
• Сексуальна освіта (розрізнення фантазій, здорової практики та нав’язливої поведінки)
• Психосоціальна робота (налагодження життя поза сексуальністю — хобі, соціальні зв’язки)

У деяких випадках:

Психіатр може призначити медикаменти, зокрема:

• СІЗЗС (антидепресанти, що зменшують сексуальний потяг)
• стабілізатори настрою (при імпульсивності)
• антиандрогени (рідко, у важких випадках)

ПІДСУМКИ

Гіперсексуальність — це надмірне, нав’язливе або імпульсивне сексуальне бажання, фантазії чи поведінка, яка може впливати на щоденне життя та стосунки.

Вона не завжди є розладом, але в певних випадках може стати серйозною проблемою для індивіда та пари.

Гіперсексуальність у соціальному контексті — це не лише особиста, а й соціокультурна проблема, яку не можна звести до «розпусти» чи «розбещеності» — це часто глибший запит про контакт, цінність, безпеку та регуляцію емоцій.

Замість стигматизації варто звертати увагу на людяність і підтримку.

Терапія гіперсексуальності не має на меті «вимкнути» сексуальність, а допомогти людині зробити її усвідомленою, керованою і частиною цілісного Я.

У кожному випадку важливо враховувати чи є поведінка деструктивною, що стоїть за нею (порожнеча, тривога, образа, тощо) та які ресурси доступні людині.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби звернення до спеціалістів було своєчасним, дайте собі кілька відповідей на запитання нижче:

• Ви стурбовані або засмучені сексуальними фантазіями, потягами або поведінкою?
• Вам важко змінити або контролювати свої дії сексуального характеру?
• Ви уже відчуваєте негативні наслідки гіперсексуальності в таких сферах свого життя як стосунки, робота чи здоров’я?
• Чи намагаєтеся ви приховати свою сексуальну поведінку?
• Чи вірите, що ваші спонуки чи бажання можуть змусити вас завдати шкоди собі чи іншим?

Іншими словами, якщо вам важко контролювати сексуальні фантазії, бажання та поведінку, звертайтеся по допомогу безпосередньо до мене чи підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”