Едіпів комплекс

Про хлопчиків та дівчаток – «партнерів»батьків.

Що таке едипальна стадія розвитку дитини, або ж про Едитів комплекс та комплекс Електри.

Про що ця стадія і які пастки підстерігають наших дітей

у ній?

Отже, у віці приблизно 4-5-ти років дитинка переживає такий цікавий період свого життя, коли наче вступає в конкуренцію у боротьбі за батька/маму – особу протилежної статі.

Хлопчик конкурує з татом за маму.

Дівчинка – з мамою за тата.

(Тут, у дужках, помічу: ця те, про що я пишу, розвиватися там, де в принципі у сімʼї є мама/тато;

якщо батька нема, все це  відбувається теж, але у дещо іншій формі.

І зупинившись на татові, бо мама таки є точно частіше, уточню: там, де тато не просто є, а «включений» у дитину: від холодного, емоційно відсутнього, відстороненого тата донька не чекає нічого із того, про що писатиму нижче, і той етап воно просто не проходить  природні юм чином – і нічого доброго в тому нема.

Все буде колись допройдено.

Невчасно. Не з татом.

А наприклад, з чоловіком на 20 років старшим.)

Але вернімося до «нормальної» сімʼї.

Отже, едипальний комплекс – боротьба з татом за маму.

«Мама МОЯ!»

«Мама, я, коли виросту, одружусь з тобою!»

У дівчинки це називається комплексом Електри і, відповідно, виражене у той самий спосіб:

«Це МІЙ тато!»

та «Я, тату, коли виросту, одружуся з тобою!»

Спочатку розкажу, як  правильно мала б пройти ця стадія.

Ні, каже мама синові, ти, коли виростеш, знайдеш собі свою власну жінку, а тато – мій.

Ні, каже тато донечці, ти, коли виростеш, знайдеш собі свого чоловіка,  а моя жінка – мама.

Ти – мій(моя) і мамина.

В нас з мамою є ми, і в нас обох – ти.

Фактично, у більшій мірі тут завдання лежить на чоловікові.

У випадку з сином основне слово належить батькові: він повинен розставити все по місцям і не дати «виграти» синові боротьбу за маму, смішно звучить, але вибороти маму в сина, вибороти законне місце дружини коло себе.

У випадку з донькою, котра каже «Ні, я не Принцеса, а мама не Королева – я твоя Королева, а ти мій Король», тато має лагідно, але чітко, однозначно сказати – і повторювати дівчинці слова: ні, моя Королева – це мама, а ти наша Принцеса, і обовʼязково знайдеш, коли виростеш, свого власного Принца (ну чи Короля).

Це в нормі.

Дитина повинна, перейшовши ту едипальну стадію, чітко розуміти правильну ієрархію родини.

Там, де вона – таткова маленька принцеса, але Королева – ні, не вона, а мама.

Де він – мій маленький принц, але Король у мене – тато.

І мати правильні рольові моделі сімʼї, згідно яких вона матиме основу, на якій буде створювати сімʼю власну.

А що ж може піти не так?

А от розкажу.

Мамі, скажімо, з чоловіком якось вже не так весело, як на початках.

Чоловік, скажімо, не виправдав себе як емоційний партнер.

Твій герой давно впав з пʼєдесталу.

І тут – нова людина. Твоя!!!! Син!

Який – на відміну від партнера – шукає твоєї посмішки і любить тебе безумовною любовʼю – знову ж, на відміну від партнера, який такої любові ані не обіцяв, ані не зобовʼязаний її давати.

Точнісінько так само про дівчаток/татів.

Жінка «не така», безумовної любові від неї не дочекаєшся, а от доня!..

Ми отримуємо ідеального партнера.

Тяжко відмовитися від такої любові.

А якщо в сімʼї накопичилося багато образ, розчарувань, то мама-син створюють коаліцію проти тата,  батько-доня – проти мами.

Недобре це для подружжя, без сумніву – але в першу чергу для дитини.

Дитина повинна отримувати не лише безумовну любов (що не значить вседозволеність) але і проходити фрустрацію – не все тобі можна, доцільно, добре, не все тобі доступно, не все в світі буде так, як ти хочеш.

Це перше (і це стосується не лише нинішньої теми).

Головне ж в нашій темі отаке:

Хлопчик, що виграв конкурентну боротьбу з батьком, не приймає свою мужність,

Свою маскулінність.

Він мамин «дружочок», плече, на якому можна поплакати і взагалі «ти один мене розумієш».

Це може затягнути, відтермінувати нормальний етап розвитку підліткового бунту, сепарації, ініціації хлопця у  чоловіка і зробити його вічним слугою мамі.

Дівчата всі вибраковуються (в першу чергу мамою, що очевидно.

І взагалі «жінок у тебе може бути багато, а мама одна»

Не набувши справжньої чоловічості, хлопець не знає, як себе по-чоловічому вести з жінками. Він або порівнює усіх з мамою (а у моєї мами борщ смачніший), або веде себе пасивно-агресивно, як із мамою: з мамою – гнів табуйований, бо на маму не гніваються, а насправді агресії – огого, тому вона проявляється або у вигляді пасивної агресії, або аутоагресії.

Припустимо, що в хлопчика народжується дочка…. І він нарешті отримує «ідеальну» партнерку….і має любов, на яку, на відміну від маминої (а особливо і від жінчиної) не треба заслуговувати.

Адже для мами її хлопчик не просто «золота піся» та «мій Принц» –  для мами цей «партнер» повинен бути зручним та безвідмовним! А жінка навішує на нього якісь свої очікування… і лиш в очах дочки він Бог і Герой. Її герой.

Дівчинка – татова «подружка» – яка відкидає маму, не приймає своєї справжньої жіночності – і лишається викинутою із спільноти жінок. Вона очаровує чоловіків (чужих – теж), вона часто розлучниця, жіночий колектив інстинктивно борониться від неї. Вона все життя в пошуках тата – ідеального Короля. На партнера покладаються всі надії і потреби, які має задовольняти не партнер, але батько.

Народжується хлопчик – історія повторюється. От, нарешті, він, той, хто любить беззастережно і ідеально!

(Транскультуральна психологія, або ж з історії народів світу. Італія.

Мама в хлопця – завжди на першому місці.

Жінка – ну таке.

Але! Коли жінка народжує хлопчика – вона має назавжди друга, опікуна та «партнера».

Не вигадане.

Розказували італійці).

***

Дитина, яка була «нічиєю»….

ні маминою, ні татиною – в своїх дітях знаходить справжню любов. Ту ідеальну, безумовну.

Діти стають сенсом і опорою існування.

Поки не сепаруються… і жінка ( мама) лишається коло розбитого корита.

Що робити?

По-перше, знати оце все.

Це – не висмоктане з пальця.

Це – психологія як наука.

І це – підтверджено численними прикладами із життя.

В тому числі – власного.

Так що ж. Тепер знаємо, і?…

Що, що робити?..

Хлопцю без батька – шукати старшого друга. Це може бути наставник, вчитель, тренер, старший брат, дідусь – будь-хто, хто зможе стати йому рольовою моделлю.

Хто буде ініціатором його Чоловічості.

Дівчинці? Так, шукати круг жіноцтва. Прийняти маму. Поки мама лишається ворожою частиною коаліції (з татом) або просто ворожою особою – добрі стосунки з чоловіком вибудувати вона не зуміє.

Бо і звідки?..

Вона не має і не знає правильної рольової моделі ні жінки, ні чоловіка.

Як і хлопець.

В них просто не було такої моделі.

А з пустого дзбана – що налиєш?..

Дитина має бути значною, величезною – але і правильною частиною сімейної ієрархії. Батьки – повинні бути перш за все парою, тоді вони зможуть показати дитині, так би мовити, робочу модель сімʼї, з правильними ролями, замість отих коаліцій, інверсій батьківсько-дитячих ролей, парентифікації (усиновлення батьків) та всякого «партнерства» не з тим партнером.