Передрук оригінальної статті “Базові українські архетипи” Kateryna Khoptynska на Мedium

Це п’ять окремих публікацій зібраних в одній, щоб було зручніше. Даний матеріал розробляється мною з 2018 року. Окрім досліджень української літератури, наукових публікацій з психології, історії, філософії та інше, я провела багато практичних груп, де перевіряла свою гіпотезу.

Результати мене дивують досі, бо більшість людей дуже швидко вхоплює суть цієї системи і може одразу її застосувати практично як відносно себе, так і до навколишнього середовища. Багато випадків, коли люди знайомляться з цією системою і кажуть, о, так я все це знаю, просто не знав/ла як то назвати. А це говорить про те, що я зачепила те, що вже було на поверхні колективного, просто воно не було систематизоване та описане.

Є бажання, звичайно, провести дослідження на цю тему, але рухаюсь поступово 🙂

А ще я радію тому, як спільнота людей долучилась до доповнення цієї системи, додаючи нові штрихи, уточнення, питання та образи. Якщо у вас виникають ідеї, як її можна доповнити, розширити, уточнити — я відкрита до співпраці.

Частина перша

Умовно коротка стаття про систему національних архетипів. Тут я стисло передаю суть кожного архетипу без детальних подробиць, але цього достатньо, щоб зрозуміти загальний концепт.

Чому я взагалі взялась за цю тематику? Бо в нас є проблема з самоусвідомленням. Ми (суспільство) користуємось чужими пояснювальними схемами щодо нас, нашого характеру, його опису та аналізу. Я вважаю, що це хибний підхід. Окрім того, чужі символічні системи повністю ігнорують нашу дійсність та локальні особливості.

Саме тому, в нашому інфопросторі циркулює багато тез, які ми повторюємо як мантру, але які не дають розуміння чому відбувається саме так? Які причини? Що з тим робити? Як це можна виправити?
Нам потрібна наша символічна система, якою можна оперувати і яка дійсно допоможе налагодити комунікації як на рівні людей так і на рівні інституцій.

Тут я не буду розказувати, що таке архетипи, хто такий Юнг і що таке колективне несвідоме. Це ви і самі знайдете 🙂

Кожен з нас має у собі чоловіче та жіноче, Аніма та Анімус, Інь та Ян, так само і архетипи розділені на чоловічі та жіночі. Тобто, кожен з нас має набір і того і того. Це важливо пам’ятати, бо часто нам хочеться прив’язати арехип до своєї статі і не вивчати інші архетипи. Вірно буде вивчити всі архетипи і розуміти, коли їх проявляти, у яких життєвих ситуаціях, для яких завдань.

Українське колективне несвідоме зберігає багато різних моделей поведінки, від давнини і до сучасності. У ньому навіть є те, що потрібне у майбутньому. Все це проявляється у літературі, легендах, міфах, казках та народній творчості. І у житті так само. Просто ми не знаємо, що туди треба дивитись. І от я звертаю на то увагу, підказую, куди дивитись 😉

Ну і перед тим, як щось змінювати, потрібно описати те, що вже є. Описати його так, як воно є. Лише так ми можемо це змінити. Отже, те, що я буду тут описувати, може бути не завжди приємним та райдужним. Але, на мій погляд, саме такий підхід, дає можливість нам побачити шлях розвитку.

Система національних архетипів містить в собі як жіночі та і чоловічі архетипи. Вона має архетипи-характери, архетипи-сюжети та архетипи-функції (або діяльність). У цій статті я розписую архетипи-характери (архетипи-образи).

Наше суспільство створило базові архетипи, які можна використовувати в різних життєвих ситуаціях. Після того, як вони освоєні, можна переходити до вищих архетипів, які теж мають свою структуру.

Українські архетипи складні. Взагалі, весь набір архетипів-характерів вибудуваний так, що це є по суті схема внутрішнього росту суспільства. А значить, і росту кожного з нас окремо.

Почнемо з чоловічого та жіночого. Перше, на що я звертаю увагу, це те, що суспільство пропонує різні життєві стратегії для чоловіків та жінок. І це важливо розуміти. Детальніше нижче, на картинці.

Нагадую, що ці тези знаходяться у колективному несвідомому. Тобто, воно проявляється, але не завжди усвідомлюється людьми. Як тільки ми починаємо усвідомлювати ці схеми, вони стають операбельними, їх можна опановувати, змінювати та удосконалювати.

Взагалі, наші науковці виділяють чотири основні архетипи без розподілу на чоловіче та жіноче. Це по суті чотири різні набори культур.

В моїй системі виходить, що колективне несвідоме розділяє не просто на чоловіче і жіноче, а ще й відображає історичні процеси. Назви чоловічих архетипів по суті і відображають різні культури. Спочатку, я думала, що “рідного” або первинного чоловічого архетипу не збереглось. І колективне несвідоме несе пам’ять лише про древні жіночі архетипи. Але через рік досліджень та після виборів 2019 року, я “вловила” і цей архетип.

Отже, жіночі архетипи мають власну назву, та відображають характер жінок, які були на цій території. Чоловічі ж архетипи відображають вплив інших культур.

Їхня комбінація дає цілі схеми взаємодії як з собою, так і з соціумом. Кожен архетип заточений для вирішення певних задач. Кожен з них, має свої низькі прояви і високі. Кожен з них має свою історію розвитку через власні сюжети та комплекси. Кожен з них з’являвся у свій історичний момент і мав вирішувати завдання та проблеми, які були актуальні для нашого соціуму в конкретний історичний момент.

Отже, перший архетип — це Мавка. Найдавніший, доцивілізаційний, він навіть до язичницький. Первинна жінка. Природна. Хтонічна, бо пов’язана із силами природи та царством мертвих. Це пам’ять про прадавні часи, яких вже немає. Про те, коли люди були вільні у тому, що вони відчувають і як діють. Мавка відповідає за відчуття. За творчість. Вона живе у магічному світі і не помічає того, бо вважає то нормою. А ми не розуміємо, як то у неї виходить.

Сучасним суспільством вона вважається несповна розуму. Деякі прояви, властиві Мавці, у нас прямо табуйовані. Деякі її особливості засуджуються і ставляться їй у провину (наприклад, нерозуміння правил соціуму та можливість ними нехтувати).

Людина, у якої проблеми з архетипом Мавки, не дозволяє собі відчувати, в неї проблеми з проявом творчих талантів. Така людина буквально не відчуває, чого вона хоче. Проте, у кого Мавка пропрацьована, той завжди відчуває, знає свої бажання, не має проблем із вираженням своїх бажань.

Проблематизована Мавка — це “істеричка”, яку треба терміново заспокоїти, бо як тільки Мавка починає проявляти свої відчуття, це викликає страх, хтонічний страх, який люди не можуть собі пояснити. Тому, їй можна себе проявляти лише у творчості. В повсякденному житті — заборона. Хоча, творчість теж буває різна. Наприклад, пісня Стасік “Колискова” по суті є не піснею, а оцим дозволом на проживання того, що ми від себе ховаємо + магічний вплив на ворога за той біль, який довелось прожити. Це все разом: і прокляття і проживання, і поховання, і відчуття себе живою, і слабкість і захист себе. Це хтонічна Мавчина магія, яку неможливо проігнорувати. Це страшно.

Наша країна мега чутлива. Наш соціум постійно щось відчуває та не може то артикулювати іншим чином, окрім як “істерично” реагувати на будь які події, що відбуваються навколо. Оскільки Мавка не дуже розуміє цивілізацію як ідею, вона вважає її чимось штучним, неприроднім, то все, що відбувається в межах цивілізації, є для неї чимось незрозумілим. У неї складається враження, що її до чогось силують, змушують робити щось неприроднє. І вона залишає за собою право на спротив. Саме тому, як тільки-но Мавка починає проявляти емоції, всі бояться, що це буде щось таке глибоке і приховане, що ми не витримаємо того. З іншого боку, наше суспільство реагує на незначні події так, наче сталось щось надзвичайно страшне. Дихотомія зрада/перемога добре цю особливість проявляє. Це, до речі, архетипічний сюжет, але про них в окремій статті.

Далі йде архетип Русин. Це чоловічий архетип. Наш, рідний так би мовити. Теж давній, але він якраз періоду перших вірувань. Він і створив ці вірування. Він розробив перші системи, через спостереження явищ та феноменів. Він живе у світі Богів, з якими можна взаємодіяти, торгуватись, служити їм та домовлятись з ними. Він жрець. Він хранитель ритуалів. Він оберігає традиції та древні знання. Він може пояснити Мавці, чому небо гнівається. І якщо Мавка просто відчуває, то Русин шукає пояснення та зберігає отриманий досвід. Мавка відчуває і робить. Русин вірить і служить. Мавка бачить, Русин — називає. Мавка проявляє, Русин — зберігає.

Ці два архетипи допомагають людині проявляти себе у первинні способи: бути відкритим до відчуттів, проявляти своє “хочу”, і вірити, що це “хочу” потрібне світові і має якісь сенси. Якщо у людини проблеми з архетипом Русина, то така людина не розуміє свою систему вірувань. Або не може повірити, що на щось здатна, що може змінити бодай щось у цьому житті. Але якщо Русин пропрацьований, то така людина опирається на власну віру, на свій рід, предків, досвід пращурів і може собі поставити якусь “нереальну” ціль, яку врешті досягне, що для інших буде виглядати як диво. Русин живе у світі див та богів.

Нічого вам не нагадує? 🙂

Проблематизований Русин — це “інфантил”, який чекає на когось, хто прийде і за нього всьо порішає. Він шукає авторитета, покровителя, богів, з якими можна домовитись. Саме тому він довірливий, він “вірить” обіцянкам, чекає, що їх виконають (свою частину договору він виконує, наприклад, голосує), а коли результату нема — він розчаровується. Дива не сталось. Як жити далі — не ясно.

Частина друга

Є неписані правила, які наче і не проговорюються, але психіка їх “зчитує” з нашого оточення. Суспільство пропонує певну життєву стратегію — ти можеш жити по схемі і отримувати очікувані результати, але це може суперечити твоїм власним бажанням, або вийти з цього кола, і жити відповідно власного бачення. Але тобі доведеться подолати доволі сильні несвідомі установки, які утворені колективним несвідомим.

Українське суспільство однаково сильно тисне на чоловіків та жінок, просто предмет тиску різний. Від жінок вимагається служіння соціуму, сім’ї, продовження роду, вона постійно відчуває, що не має права обирати свій спосіб життя, вона не належить собі, але належить іншим. Вона має підкоритись, стати жертвою обставин, погодитись з тим, що їй дали інші. Вихід із цього кола можливий лише у другій половині життя, умовно, коли діти виросли. І навіть тоді, їй будуть нагадувати про онуків. Саме тому жінкам важко починати діяти, бо все життя її привчали відмовлятись від власних бажань і вона не вміє їх втілювати самостійно. Оточення жінки постійно вказує, чого вона має хотіти і “забезбечує” її цим.

Від чоловіків же вимагається розуміння цілей свого життя ледь не з пелюшок, а якщо він сам не визначився, йому тут же вкажуть його цілі. При цьому, абсолютно ігнорується емоційність чоловіків і їх буквально не вчать опановувати власні емоції, потураючи деяким емоційним проявам і виправдовуючи їх тим, що чоловік не може себе стримати. Отже, контроль за емоціями та проявом чутливості перекладається на оточення чоловіка. Чоловіча емоційність “зайва”, вона заважає, він має досягати цілей, а не відчувати шось там. Він має багато працювати, якщо треба, покласти своє життя заради цілей суспільства, сім’ї, роду і таке інше. А якщо незгодний, то є можливість вмерти молодим. Тоді, ти наче і не невдаха, просто не пощастило і тебе навіть будуть згадувати і оплакувати. Вихід з цього для чоловіків так само можливий лише у другій половині життя. Бо у першій вони або тікають з країни, не витримуючи цього тиску, або працюють на когось/шось, або вмирають молодими. Коли чоловік виходить з цього кола, він починає відчувати, чого саме він хоче, його починає тягнути до сім’ї, дітей, країни. Він починає відчувати і вчиться тому.

Аналогічно для кожного архетипу — частину якогось архетипу суспільство визнає, а іншу частину або табуює, або якось перекручує, обрізає, знецінює.

Коли я почала виписувати архетипи, я побачила певну “покрученість” у кожному архетипові. На мій погляд, це відбулось внаслідок доволі не простих історичних подій на території України протягом всього часу. Але остаточно все було перекручено під час СРСР, бо були створені нові радянські архетипи. І в кожній республіці союзу було повністю переформатовано казки, легенди, міфи, щось відкинуте, щось залишене, щось перекручене та перекроїне.

А після розвалу СРСР до нас надійшла хвиля іноземних образів, сенсів, архетипів та історій. І знову все змішалось, перекрутилось.

І певний час всі ці західні методики, теорії, приклади були цікаві, нові, люди їх пробували, але по факту, життя не змінювалось, мало того, тут починались процеси, які західний світ так і не спромігся пояснити ні собі, ні нам. Бо купа соціальних програм тут провалилось з тріском. Сюди було вкладено шалені гроші, але вони всі розтанули, протікли між пальцями, як і не було їх.

Україна знаходиться зараз на етапі визнання та дослідження себе, своїх властивостей, талантів, проблем. Неможливо щось побудувати, коли ти себе не знаєш, не можеш розрізнити, де твої бажання, а — чужі, не твої. І при цьому тобі з усіх боків кричать на вухо, що ти маєш робити, що відчувати і куди рухатись. Тихий саботаж таких вимог цілком логічне 😉

Але повернемось до архетипів 🙂 Наступний архетип у нас — Солоха. Це перехідний архетип від усвідомлення себе до вміння спілкуватись з іншими. Солоха теж з дохристиянської епохи. Вона відповідає за Знання. Тобто, спочатку ви шось відчули, потім зробили, потім повторили і отримали результат, зробили з того ритуал. Це, умовно, робота Мавки та Русина. А от коли треба себе усвідомити та спілкуватись з Іншим — це робота Солохи.

Солоха знає, що таке община, плем’я, рід, але теж не в захваті від цивілізації. Вона для неї занадто зарегульована. Для Солохи важливий індивідуальний підхід. Їй цікава Персона, Людина, Інший. Вона запросто знайде спільну мову один на один, або з невеликою групою людей і абсолютно не хоче виходити під софіти сучасного світу. Вона автономна, може себе забезпечити, вміє добувати знання із Ноосфери або з навколишнього світу. Як правило, вона цей процес не дуже усвідомлює, проте, якщо виникне проблема, то вона її вирішить. Наше суспільство не любить Солоху за її вольності, порушення суспільних норм моралі, за те, що вона знаходить спільну мову будь з ким, навіть з Чортом. Саме тому її вважають повією, жінкою без принципів, яка зваблює чужих чоловіків. Солоха живе у світі особистих взаємовідносин. Їй не зрозумілі жорсткі правила та конструкції, які обмежують людину та її прояв. Якщо у людини проблеми з архетипом Солохи, така людина підміняє живе спілкування сексом або алкоголем, не вміє працювати з власними інтересами, погоджується з тим, хто сильніший. Пропрацьована Солоха ж дає чітке розуміння власних інтересів та інтересів інших людей, це хороший психолог, що тонко відчуває людей.

Проблематизована Солоха — це людина яка не витримує тиску Системи, вона погодиться віддати себе, аби її не чіпали. Вона шукає душевного спілкування не там і не з тими людьми, обирає тиранів та довіряється там, де не треба цього робити. А біль від того, що її не розуміють і постійно використовують, ховає в алкоголі або галасливих та яскравих вечірках. Є справжньою жертвою, а не вдаваною.

Частина третя

Отже, як ми бачимо, у нас цілих три архетипи дохристиянських часів — Мавка, Русин та Солоха. Це давні архетипи, сучасне суспільство не є комфортним для них. Воно тяжіє до того, щоб або витіснити ці архетипи, або якось маргіналізувати їх, примітизувати.

Взагалі, українське суспільство складне, воно не однорідне, має різні традиції у різних регіонах і у ньому постійно точиться боротьба. І боротьба ця активна, не проста і впливає на всіх. Це породжує певну напругу. До цієї напруги додаються зовнішні чинники, історичні процеси та події. Сусіди, які постійно намагаються привнести щось своє сюди і закріпити його тут. Це не є чимось поганим, це просто потрібно усвідомити і враховувати, працюючи з колективами та соціумом.

Українське суспільство добре зберігає пам’ять про виживальницькі схеми за будь-яких умов. Ми несемо в собі не лише пам’ять про травми та поразки, але й про перемоги та способи вижити навіть там, де інші вже б здались. На мій погляд, саме різноманітність наших архетипів і дозволяє нам відроджувати себе знову і знову.

Ми прискіпливо ставимось до досвіду інших, вибираємо з того досвіду лише те, що нам потрібне, а якщо вважаємо, що він нерелевантний для нас — ми його відкинемо. Все нове, що сюди заходить, бурлить тут деякий час, а потім адаптується і обростає нашим культурним кодом. Зовні здається, що тут нічого не приживається, що щоб сюди не привезли нового — все дарма, ми нічого не засвоюємо. Але це не так. Просто ми дуже практичні і все нове будемо приміряти прямо тут і зараз. Допомогло? Добре, залишаємо і вчимо своїх дітей так, наче так завжди тут і було. Ніт? Тоді не витрачаємо ні часу, ні сил навіть на спробу це якось прилаштувати до поточних проблем. Саме тому стратегічні речі тут “тяжко заходять”.

Ти скажи мені, це на хліб можна покласти? А через пів року? А через рік? Через 10? Та я не знаю, чи ми живі будемо через 10 років!

Так і розводять руками наші вчені мужі, мовляв, народ примітивний, думає лише про своє та про гроші, не хоче розвиватись, думати і рухатись вперед. А народ в цей час думає про те, як всі ці люди далекі від реальних проблем і літають десь там в фантазіях.

Саме тому, Мавка та Русин вважаються суспільством дітьми, які нічого самі не вміють. Інфантилами. І в цілому, небезпечними з точки зору виживання. Мавка не зможе “нормально” виростити дітей та доглянути їх, а Русин довіряється всім, хто каже, що має якісь “таємні” знання. Мавка в кращому варіанті — блаженна, а Русин — дурник, якого всі обманюють, обіцяючи йому щось, або фанатик, який покине сім’ю заради неясно чого.

З Солохою складніше. Бо вона таки дійсно шось знає, але, чомусь, зараза така, не хоче жити як всі. Тому, Солоху і бояться, і поважають, і не люблять, і заздрять. Якщо стає біда якась, то до неї біжать за допомогою, але лише у випадку виживання/безпорадності та там, де не працюють правила/норми, де вже нічого з відомого, не спрацювало. Або у випадку, коли треба домовитись з потойбічними силами. Саме тому її бояться, вона не зрозуміло як берез знання, з нею можна спілкуватись, і вона наче нормальна, але ж звідки вона знає як зупиняти кров і замовляти зубний біль? І чоловіки до неї постійно ходять. Відьма, одним словом. Проганяти не будемо, але й жити спокійно не дамо, хай знає, що ми за нею слідкуємо.

Таким чином, ми з вами підходимо до групи архетипів, які найбільш соціально проявлені, масові та яскраво виражені.

Але з ними теж не просто все. Бо вони теж утворились в дохристиянські часи, але зробили вибір в бік християнства. Це важливий момент. Вони відмовились від язичницького способу життя та взаємодії але добре пам’ятають, як це. Саме тому, Мавка, Русин і Солоха дратують їх у чомусь, бо вони такого вибору не зробили.

При цьому, і Кайдашиха і Варяг добре відчувають старі обряди, їх цінність та силу. І повністю відмовитись від них вони так і не змогли, що суперечить новій вірі. Саме вони адаптували нову віру так, щоб вона увібрала у себе ключові моменти традицій. А Солоха це допомогла зробити. Русин же воював до останнього за старих богів. За що і був витіснений на довгий час.

Саме цій групі архетипів важливі дотримання правил та ієрархій. Вони змогли пережити “зміну світу”, зберегти певні традиції, напрацювати правила і змусити всіх їх виконувати.

Це два доволі жорстких архетипа. Обидва войовничі, сильні, впевнені у своїй правоті, безстрашні і готові йти до кінця.

І якщо ви хочете навчитись виживати у нашому суспільстві, чогось досягти в ньому та зберегти щось важливе для вас, без освоєння цих архетипів не обійтись.

Бо тут в обидвох з’являється Сила, вона різна, але вона вже дзвенить у повітрі. Якщо у Мавки та Русина це більш хаотичні прояви, або пов’язані з несвідомим чи потойбічним, то тут йде мова про прояв власної Волі. Мені наплювати, що навколо, я роблю те, що вважаю за потрібне і так, як я це бачу.

Обидва архетипи цінують Життя. Кайдашиха буквально відповідає за нього. Якщо вона “перетисне” цей потік, то життя не буде всій сім’ї. А Варяг його захищає. Якщо хочете, саме ці два архетипи про класичну сім’ю і то, не зовсім у сучасному розумінні “традицій”.

Кайдахиша у нас найбільш покручений архетип з усіх. Якщо Мавці та Русину не дають проявлятись, то Кайдашиха “забула” про те, якою вона була.

Це Кайдашиха бореться з усіма навколо, всіх критикує, вимагає від них дотримання правил та норм, засуджує та знецінює зусилля інших. Проблематизована Кайдашиха — це людина, яка кращі роки віддала своїй сім’ї, але за це їй ніхто не подякував. Вона постійно у стані жертви, вона вимагає до себе особливого ставлення та уваги, поваги за її витрачені зусилля. Вона дійсно віддає себе всю на алтар жертовності, але ця жертва нікому не потрібна. І це найбільше її розчарування у житті, з яким вона ніяк не може впоратись. Саме тому вона стає злою, впертою та від неї слова доброго не дочекаєшся.

Але тут я маю звернути вашу увагу на те, що це низький прояв архетипу, який дозволено проявляти у соціумі. Кожен архетип має свою, так би мовити, низьку октаву та високу. Я про це детально розкажу у наступних статтях. Зараз же я хочу вам проявити архетип Кайдашихи в іншому прояві, який ми не так часто бачимо у житті.

Це жінка, сповнена енергією. Вона радісна, сильна, вольова, знає, чого хоче. Вона цінує вірність обіцянкам і сама є вірною ним. Вона цінує життя, народжує нове життя, готова його оберігати ціною власного життя, вона захищає життя. Це не просто усвідомлення себе, чи вміння спілкуватись з іншим. Ні, це вміння жити життя, витримувати всі його прояви, хороші і не дуже. Це здатність не розвалитись в умовах стресу. Зібратись, організувати інших, піти вперед.

На мій погляд, саме Кайдашихи витягнули на собі дітей в голодомор, у війни, у скрутні часи. Тобто, вона дійсно може, умовно, відрізати собі ногу, щоб врятувати дітей. І це буде не інстинкт чи зовнішні обставини, це буде свідомий вибір. Це важливо розуміти.

Варяг — це людина дії. Він взагалі відчуває світ як дію, момент — ось що для нього важливо. Йому важливо бути чимось зайнятим, або воювати, або будувати, або радіти життю. Він не просто діє, йому цікаве удосконалення, майстерність. Саме тому, це не лише військові, але й інженери, майстри, будівельники. Це “добротні” спеціалісти, які знають свою справу, без проблем будуть заробляти гроші власними руками, але ніколи не пробачать хамства та зневаги до себе.

Варяг та Кайдашиха, це парочка яка скрізь наведе порядок, вибудує систему взаємовідносин та правил, буде слідкувати за дотриманням цих правил. Обидва в основі своїй життє-радісні, люблять добре попрацювати, добре поїсти, добре відпочити. Кайдашиха для Варяга не просто пара, це бойова подруга, рівня, жінка, що дає життя його дітям, яких він так само любить та цінує. А він для Кайдашихи опора. Вона і так знає, що вона сильна, та лише з ним вона може розслабитись, бо довіряє йому, знає, що не підведе, бачить таку саму його силу. Їй не треба слабкі, краще вже одною бути.

Ці архетипи про організацію побуту та спільного життя. Вони люблять компанії, спілкування, гостей. Але їм потрібна Свобода. Кайдашисі для того, щоб можна було розширити родину, а Варягу — щоб розширити сферу свого впливу.

Це їм треба багато землі, великий будинок і купа дітей в ньому. Вони не хочуть ні від кого залежити, вони всього досягають самі. Вони виконують обіцянки, але очікують, що інші цей договір так само будуть виконувати. Варяг дуже рідко піде проти ієрархії, але якщо його не будуть поважати, він просто не буде виконувати накази і ви нічого з тим не зробите.

Це Варяг спокійно може їздити на заробітки чорт зна куди і точно знати, що Кайдашиха на хазяйстві не просто справиться, а ще й захистить його дітей. Варяг полюбляє пригоди та нове, Кайдашиха ж знає як з нічого зробити щось, більш схильна до того, щоб зберегти та примножити. Варяг завжди привозить шось нове для Кайдашихи, а вона знаходить нові способи організації великого хозяйства, дітей, сусідів та найму людей для праці.

І саме ці два архетипи нещадно винищувались у різні історичні часи. Особливо, чоловіки. А жінкам, в умовах постійного виживання, довелось на собі тягнути більше, ніж треба і вони “забули” вже про те, як воно, радіти життю.

Обидва архетипи потребують можливості проявлення своєї агресії та військового хисту. І якщо Варягу це дозволено, то Кайдашисі — ні, і тому вся її агресія випускається на оточення у вигляді скандалів та претензій.

Кайдашиха шпиняє Варяга, що он інші краще заробляють, а Варяг розуміє, що чесною працею він не зможе того досягнути і або йде на служіння системі (силові структури, контролюючі органи), або до бандитів.

Тітушки — це молоді Варяги, які готові заробляти гроші тим, шо треба когось відгамселити. Якщо це направити у потрібне русло, нашу армію реально будуть боятись у світі.

І якщо у Мавки агресія більн несвідома, як стихія, у Русина як продовження волі Богів (праведний гнів), у Солохи — образа і захист себе, то у Варяга — це завоювання світу, освоєння нових земель, подорожі у невідоме. Кайдашиха ж агресує через надмірний тиск на неї, від неможливості вільно себе проявляти та великої кількості обов’язків, що “висять” на ній. І якщо Варяг не захищає її від несправедливості, від нападок інших, від того, що в неї відбирають, то Кайдашиха перетворюється на жінку, яка тягне лямку, але радості від того ніякої ні їй, ні її дітям, ні чоловікові.

І тут я хочу ще раз нагадати, що в нас всередині є всі архетипи, і чоловічі і жіночі. І в нас багато чоловіків, у яких яскраво проявлені жіночі архетипи. Але про це трохи згодом.

Частина четверта

Все ж таки давайте зазирнемо до словника та почитаємо, що там пишуть про архетипи:

АРХЕТИПИ — в широкому розумінні наскрізні — символічні структури історії культури, асоціюють певний тематичний матеріал свідомого та підсвідомого функціювання людських цінностей. Символіка А. співвіднесена з ідейним чи образним змістом таким чином, що при усіх конкретноісторичних варіаціях цього змісту інваріантним, незмінним залишається сама тематизація через архетипічні символи тих чи тих цінностей. Так трійця “істина — добро — краса” притаманна всім епохам цивілізаційного розвитку, але в кожній з них має специфічне змістове втілення за наскрізності самої теми співвіднесення моральних, естетичних та гносеологічних цінностей. З символічного боку А. є пресупозиціями, тобто схильностями до реалізації певних образів чи ідей, прототипами чи можливостями їх здійснення в культурних процесах. Поняття А. було введено піфагорійцями та розглядалося в подальшому платоністськими школами як аналог “вічних ідей” (ейдосів) в їх символічному позначенні. В такому розумінні А. використовувались Діонісієм Ареопагітом, Бруно, Кеплером, Сковородою. В функції “ праформ” А. трактувалися в творчості Дайте, Гете, Т. Манна. У психологічному плані вчення про А. розроблялось Юнгом, який пов’язував їх з символічними структурами “колективного підсвідомого” типу “Самість” (особистість власного “Я”), “Маска” (соціальні ролі, що заміщають справжню суть особи чи псевдо-“ Я ” ), “Тінь” (чи анти-“Я ” , демон), “Аніма” (образ жіночості) та ін. За різними аспектами здійснення А. можуть виступати як міфологеми (на зразок фантастичних уявлень про небо, землю, пекло) чи як раціональні утворення (типу наскрізних для історії науки уявлень про атоми, образів симетрії та гармонії, хаосу та порядку), або образи етико-нормативної свідомості (як то 10 заповідей в їх співвіднесенні з євангелічними чи апокрифічними притчами). До А. відноситься і символічне використання понять “ Захід” та “Схід” як специфічних виявів демократичних та деспотичних тенденцій суспільного розвитку. Існують також національні А., які, за Гайдеггером, у ментальності різних народів можуть позначатись образами типу “Дім” (символ святого довкілля, буття), “Поле” (символ життєвого топосу, джерела існування), “Храм” (символ святинь). Аналіз А. є евристичним засобом дослідження культур та національної свідомості.
С. Кримський //Філософський енциклопедичний словник

Отже, кожна культура має свій набір прототипів, прообразів, ідей, символів та моделей поведінки, які виробились протягом деякого часу та передаються з покоління в покоління. Глобально, людство виробило набір архетипів, які далі “обростають” культурними деталями та нюансами, та мають конкретні прояви у конкретних людських колективах. Юнг спробував описати архетипи саме на рівні людства.

В цьому плані цікава уявна гіпотетична зустріч з інопланетянами — які у них будуть архетипи та чи виробила їхня цивілізація взагалі такі поняття? Бо саме через спільні архетипи ми можемо знайти спільну мову з іншими цивілізація, але якщо інша цивилізація не створила архетипи, то або це наша людська специфіка, або (якщо створила), це ознака того, що таки є щось спільне над цивілізаціями 🙂

Нагадаю, що символи, малюнки, навіть мелодії, теж можуть бути архетипічними. Саме тому в Україні так багато різних срачів на тему того, чий це символ, український чи російський?

Будь яка пропаганда буде цілити в архетипи, намагаючись їх собі привласнити чи використати. Не завжди то робиться свідомо, але часто — дуже свідомо та цілеспрямовано.

Радянський союз в цьому плані буквально окремий приклад того, як можна локальні символи та архетипи переінакшити, підмінити та поставити на служіння державі.

Сучасний маркетинг так само враховує архетипи, образи та символи, знає, що людина несвідомо себе асоціює з якимось архетипом і тому загортає свій товар у такій формі, щоб його хотілось купити.

Вся кіноіндустрія побудована на архетипах. Сторітелінг — туди само. Знаючи набір архетипів-персонажів, архетипів-сюжетів та архетипів-конфліктів — ви можете написати історію, яка зачепить людей.

Продажі були побудовані на тому, щоб дізнатись вашу потребу і її задовільнити. Але зараз ваші потреби формують, вас переконують у тому, що саме цього ви хочете і без цього вам ніяк і ви це купуєте 😉

Звичайно, що я тут все дуже спрощую. Але про продажі ми заговорили не просто так 😉

Ми маємо вже п’ять базових архетипів, п’ять моделей існування, яке виробило наше колективне свідоме та несвідоме. Ми рухаємось від давніх часів, через язичництво до свідомої відмови від нього та переходу в християнство. Такий перехід сильно змінив уклад життя, але і дав нові можливості. У той історичний момент прийняття християнства відкривало нові шляхи для торгівлі, обміну, завоювань. З’являються нові релігії, нові уклади життя, нові правила, нові заборони.

Потрібен був той, хто може обійти всі ці правила, не почавши війни на рівному місці. Той, хто зміг би говорити з людьми різної віри, різних правил, різних укладів. Той, хто міг би адаптуватись та не впадати в священний гнів від інакшості. Той, хто міг би побачити можливості там, де інші їх не бачили.

Так з’являється архетип Турка, як збірний образ торговця, переговорника та людини, яка вміла шось “намутити” 🙂 Це людина, яка має власну мету, але про неї ніхто не знає.

Це людина, яка вміє знайти спільну мову з ким завгодно, бо працює через вигоду (умовна стратегія win-win). Вона шукає не те, що вас відрізняє, а те, у чому ви схожі. Така людина має вміти вислухати вас, зрозуміти, знайти ваші слабкі місця (якщо стратегія win-win не спрацює), та виявити ваші справжні потреби.

Архетип Турка дозволяє провести переговори там, де всі інші почнуть війну або буде протистояння. Це людина, яка змінює реальність, створюючи нові варіанти, через можливості, які іншим неочевидні.

Турок нікуди не спішить, нікого не ображає, ні з ким не свариться, залюбки поспілкується з людьми, які одне одного на дух не переносять, він підлаштовується під співрозмовника, якщо це вигідно. Турок не любить правила, він їх порушує, на цьому можна гарно заробити, за це більше платять. Але прямо він про це не скаже. Він скаже, що просто є така можливість.

Кайдашиха з Варягом вважають його безпринципним, мутним, слизьким тіпом. Одним, словом, не поважають. Але регулярно до нього звертаються за послугами, бо він може швидко все “порішать”.

Проблематизований Турок — це людина з амбіціями, яка “і батька рідного продасть”. У низькому прояві це жадібна людина, яка буде пробувати вам шось втюхати, буде брехати та обманювати. Проблематизований Турок хоче виглядати багатшим, ніж він є насправді. Мутки, накрутки, брехня на рівному місці. Така людина буде постійно бачити можливості інших (не свої), і цей чужий успіх не буде давати спокою, бо це не він ці гроші заробив, а інший. Зовнішні атрибути заможності, життя на широку ногу, схеми з кредитами та фінансами.

У високому ж прояві Турок щедрий, він не париться, бо створюючи можливості заробітку іншим, він особисто заробить куди більше. У високому прояві така людина має за життя кілька бізнесів, може легко змінювати види діяльності, має кілька джерел заробітку, добре “відчуває” ринок, легко “зчитує” справжні мотиви інших людей.

Турка бояться саме за оце вміння “зчитування” реальних потреб, бо низький Турок це використає проти вас, Турок високого прояву зробить з цього win-win історію для обох.

Колективне несвідоме не просто так зібрало та зберегло той чи інший архетип, всі вони потрібні, у кожного свої задачі, кожен заточений під шось своє. Всі разом вони можуть зробити шось цікаве.

Якщо взяти компанію, то Турки будуть хорошими продавцями або постачальниками, вони знайдуть все, що треба, домовляться там, де інші не зможуть. Варяги ж будуть хорошими інженерами, а Русини — вірними робітниками, які залишаться з компанією навіть у скрутні часи.

Ми говорили, що архетип Кайдашихи та Варяга це соціальні архетипи, Турок теж соціальний, саме він допомагає мирити між собою таких принципових Варягів та Кайдаших. В низькому ж прояві, він паразитує на принципах Варяга.

В низькому прояві всі паразитують, просто кожен на чомусь своєму. Оця дуалістичність — низький прояв та високий прояв архетипу — постійно проявляється як у кожній людині всередині, так і в групах. Кожного разу ви обираєте, як саме проявити ваш архетип — у низькій октаві (що простіше), чи у високій октаві (що складніше). Так само і колективи можуть спонукати до прояву високої октави, чи низької. Тобто, ви самі по собі може і високий Турок, але у колективі у вас вилазять його низькі прояви.

Низькі та високі прояви архетипів я дам в окремій таблиці трохи пізніше.

Ще одна характерна риса для Турка — це стратегії, він постійно грає в свої ігри, і грає в довгу. В нього є свій план, якась власна ціль, і саме її він досягає. Але він не дуже хоче її озвучувати, бо це одразу викличе реакцію оточення, з якою треба працювати, а це лишня робота. Але, якщо це вигідно — він її озвучить. Турок вміє радіти життю, а точніше — його здобуткам. Якісна, красива і дорога їжа, напої, одяг, машини, яхти та будинки — все це не лише про статус, але і про вміння отримувати від цього задоволення. Не боятись бути багатим (бо відберуть), а перетворити заможність на безпеку (раз є гроші, краще не чіпати).

Взагалі, архетип Турка дозволив нашому суспільству вижити в умовах неодноразової окупації, знайти шпаринки для заробітку, для того, щоб можна було відкупити своїх, обманути систему, обійти суворі правила, придумати, як обмеження повернути на свою користь. Корупція, яку ми всі так сваримо, дозволила свого часу нам не просто вижити, а ще й викупити своїх, врятувати їх від чужих правил, які тут встановлювали імперії в різні часи, зберегти, власне, наш культурний код.

І нагадую, що всі ці архетипи є в кожному з нас. Не вийде зробити так, що ми когось викинемо, і тоді всім стане добре. Так не робе 🙂

Ми і так Русина вважаємо за інфантила, Мавку блаженною, Солоху — прастітуткою, Кайдашиху — склочною бабою, Варяга — биком, а Турка — мутним тіпом.

Тобто, ми сконцентровані на низьких проявах наших архетипів і не бачимо їх високих проявів. І я дуже надіюсь, що мої дописи допоможуть вам прийняти у собі всі ці частинки та навчитись проявляти їх так, щоб це не спричиняло вам внутрішнього дискомфорту 🙂

Частина п’ята

Отже, ми з вами пройшли довгий шлях. Через призму архетипів можна приблизно уявити поступовий розвиток суспільства, його потреб, способів вирішення різних завдань та проблем. І звичайно, що мало вміти відчувати, вірити, знати, служити, воювати та комунікувати.
Рано чи пізно, все це треба систематизувати, структурувати та осмислити. В якийсь момент у суспільства виникає потреба у людях, які б могли не лише самі системно виконувати якісь речі, але й створювати ці системи.

Так, з’явився архетип Єзуїта. Людини, яка по суті, винайшла наукову картину світу. Яка повністю покладається на розум та його можливості. Яка може обробляти великі масиви знань та інформації, структурувати це все згідно розробленим моделям.

Єзуїт здатен поставити під сумнів те, що віками ніхто не смів робити — він поставив під сумнів існування богів.

Країни розвиваються як і люди, вони мають власні кризи, винаходять власні рецепти щастя та успіху, страждають самознищенням та знеціненням, впадають в депресію або навпаки, в ейфорію. Короче, багато чого роблять. У кожного суспільства є свої ігри, в які грає більшість. І в цих всіх іграх питання загального блага виникало не раз і не два. Мало просто визначити, що це таке, потрібно було ще й розробити систему, яка б дозволила його досягти.

Єзуїт людина холодного розуму, якій тіснувато у тілі з його обмеженнями у вигляді гормонів, потреби постійно їсти, одягатись і лікуватись.

Проблематизований Єзуїт, це людина, яка постійно все намагається пояснити з точки зору розуму. Для нього світ — це система правил та законів, які потрібно виявити, описати та систематизувати. Він впевнений, що за допомогою розуму можна позбавитись емоцій, які лише заважають та збивають людину з пантелику.

Низький же прояв Єзуїта — це імітація інтелекту, це зануда та невіглас, який постійно апелює до інструкцій, авторитетів. Замість раціоналізації — теорії змови та псевдоінтелектуальність, поверхневість, псевдоекспертність.

У високому ж прояві, Єзуїт — це вчений, експерт, штучний фахівець, яких складно знайти. Людина з надзвичайним розумом та глибиною знань. Саме він структурує поточне, винаходить нове та мислить глобально, на рівні людства. Він не має обмежень на рівні віри, національності чи інших локальних ідентифікацій. Його мрія — зустріти інший Розум.

Якщо Єзуїт стає віруючим, то виключно тому, що це його раціональний вибір, як би це не звучало 🙂 Але навряд чи він стане пропагувати звичайні релігій чи вірування. Бо для нього віра є інструментом, вона у нього прикладна.

Але складні системи самі по собі нікуди не впровадяться і не злетять. потрібен хтось, хто зможе це впровадити, стати провідником майбутнього у поточне. Хтось, хто зможе витримати увесь спротив до змін, хто не побоїться умовної Кайдашихи, яка вирішила що має бути так і не інакше.

Суспільству потрібні люди, які тонко відчувають нове, бачать його зародження там, де інші того ще не бачать. Це реформатори та люди мистецтва, які розуміють, що великі маси людей інертні та неповороткі, тому вони шукають незвичні методи донесення нового до всього суспільства.

І якщо Єзуїт розробить і опише нову технологію вона так просто не злетить, бо буде занадто раціоналізована. Потрібен хтось яскравий, хто стане “євангелістом” для цієї технології. Хто зробить її модною, популярною, крутою.

Для цього наше суспільство створило архетип Панночки. Жінка, яка вся направлена у майбутнє, яка бачить його вже майже здійсненним отут і зараз, яка постійно штурхає весь соціум вперед, вказуючи на відмерлі звички та пропонує нові методи.

Проблематизована Панночка, це людина, яка у тренді, постійно слідкує за новим, хапається за все нове, модне і яскраве, з легкістю позбувається старого, готова ризикувати, готова до викликів, готова бути не такою, як всі. Для неї світ, це нескінченний потік нового, що обов’язково треба спробувати та перевірити, донести до інших. Вона першою буде скрізь, спробує те, чого інші бояться і потім розкаже всім, чи варто чи ні то пробувати.

У низькому прояві Панночка це людина, яка любить кітч, буде вестись на все яскраве, полюбляє імітацію розкоші, буде купувати копії відомих брендів, робити пластику, бо модно, робити кар’єру по головам, бо на інше ці “холопи” не заслуговують.

У високому ж прояві, Панночка — це меценатка, реформаторка, мисткиня, аристократка. Це дуже освічена людина, яка відчуває нерв нового, куди рухається людство, куди рухається її країна. Вона підтримує мистецькі та культурні проекти, бо розуміє їх дійсний вплив на широкі маси людей, вона займається просвітництвом та впровадженням нових технологій та систем, які ніхто інший не ризикнув би впровадити.

Панночка може здійснити революційні зміни, але для цього їй треба сильна команда, інакше, її діяльність буде сприйнята як загроза звичному способу життя. Що, в принципі, є правдою, просто тут питання мотивів і для чого це робиться.

Єзуїт та Панночка знаходяться наче поза соціумом, вони часто ігнорують поточні проблеми, вони їм видаються занадто простими, примітивними і про минуле. Їм не цікаво багато чого з того, що у більшості викликає обурення або захоплення.

І якщо Єзуїт схильний до аскези, то Панночка вважає що людина має жити не просто в комфорті, а все навколо має задовольняти потреби людини.

Архетип Турка є перехідним від суспільства до цієї парочки, що “вітає в облаках”. Якщо Єзуїт та Панночка не залучають Турка до популяризації їх роботи, то, як правило, їхні проекти будуть сприйняті як дорога забаганка. Бо ні Єзуїт ні Панночка економити на своїх проектах не будуть. Обидва архетипи вважають, що без освіти та науки нікуди. Найцікавіше, що якраз Панночка може створити Єзуїту умови, де він би міг займатись наукою на користь держави/людства. Єзуїт теж може це зробити, але вважає, що це витрачання часу, тому, скоріш за все, він буде поспішати доробити свою наукову роботу.

Україна має багато талановитих людей, які тут не знаходять для себе умов і їдуть туди, де вже створені умови.

Але умови тут так і не будуть створені доти, доки ми не усвідомимо себе, нашу різноманітність та нашу силу. Ми всі талановиті у своєму, а через архетипи, ми бачимо які саме це таланти.

А тепер, уявіть, що всі ці 8 архетипів є у вас всередині. Ваша психіка “знає” ці вісім способів життя. Тобто, ваше завдання, побачити це все в собі та навчитись розвивати це все, не звалюючись постійно у низькі прояви або традиційні архетипічні конфлікти через різні життєві стратегії. І коли ви ці всі конфлікти побачите у собі, вам стане набагато легше спілкуватись з іншими людьми. Ви почнете розуміти їхні потреби, знаходити мову порозуміння, вам стане простіше керувати людьми чи бути підлеглим.

Це лише символічна система, проте вона має конкретні сфери застосування. Вона допомагає нам розуміти себе, приймати себе такими, які ми є і рухатись далі, знаючи, на що можна обпертись і коли.

Подивіться, які ми круті і скільки всього вміємо 😉

Передрук оригінальної статті “Базові українські архетипи” Kateryna Khoptynska на Мedium