Вихід з позиції жертви у сучасній психології — це процес психологічної трансформації, під час якого людина усвідомлює свою роль у власних життєвих обставинах, приймає відповідальність за своє життя, перестає звинувачувати інших або зовнішні обставини у своїх проблемах і активно працює над їх вирішенням.
На практиці, це ніщо інше як перехід від пасивного, безпорадного стану до стану активного суб’єкта, що впливає на власну долю, почуття та реакції.
Змінити позицію “жертви” — це значний психологічний процес, що допомагає людині відновити контроль над власним життям.
У сучасній психології це означає не просто зміну поведінки, а глибинну трансформація мислення та сприйняття світу.
Процес виходу з позиції жертви звключає усвідомлення того, що, хоча людина, можливо, постраждала від несправедливості або травми (і це не варто знецінювати), вона має силу та ресурси для зміни свого сприйняття, реакцій та подальших дій.
Далі в цій статті я охарактеризую проблематику виходу з позиції жертви через призму місткого фахового досвіду психотерапії та з урахуванням сучасної теорії
Загальна характеристика виходу з позиції жертви
На практиці, людина, яка перебуває у позиції жертви, демонструє певні характеристики, що відрізняють її передовсім від тих, хто бере на себе відповідальність, а саме:
Зовнішній локус контролю: Віра в те, що життєві події контролюються зовнішніми силами (долею, іншими людьми, обставинами), а не власними діями чи вибором.
Пасивність та бездіяльність: Відсутність активних спроб змінити ситуацію, очікування, що проблеми вирішаться самі собою або хтось інший їх вирішить.
Схильність до звинувачення: Постійне звинувачення інших людей, обставин, долі у своїх проблемах і нещастях.
Відмова від відповідальності: Уникнення відповідальності за власні дії, почуття та результати.
Низька самооцінка та відчуття безпорадності: Переконання у власній неспроможності вплинути на ситуацію, що підживлює відчуття безпорадності.
Пошук співчуття та уваги: Несвідоме прагнення викликати жалість або симпатію через розповіді про свої страждання.
Нездатність долати труднощі: Відсутність віри у власні сили та навички для вирішення проблем.
Ригідність мислення: Складнощі у зміні звичних патернів поведінки та мислення тощо
Симптоми “позиції жертви”
Симптоми “позиції жертви”, вважається, можуть проявлятися здебільшого на поведінковому, емоційному та когнітивному рівнях, а саме:
Постійні скарги: Часті розмови про свої проблеми без пошуку рішень, акцент на негативних аспектах життя.
Відчуття образи: Хронічне почуття несправедливості та образи на інших або на життя загалом.
Пасивна агресія: Непряме вираження гніву та невдоволення (наприклад, мовчазне ігнорування, саботаж, постійне “забування”).
Відсутність ініціативи: Небажання починати нові справи, брати на себе відповідальність за проєкти.
Маніпуляція почуттям провини: Використання свого “страждання” для того, щоб змусити інших відчувати провину або зробити щось для себе.
Невміння ставити та відстоювати особисті кордони: Дозвіл іншим порушувати свої кордони, а потім відчуття себе жертвою.
Тривога та депресія: Ці емоційні стани часто є супутниками позиції жертви через відчуття безпорадності та відсутності контролю.
Скарги на фізичне здоров’я: Часті скарги на нездужання, головні болі, втому, які можуть бути психосоматичними проявами тощо
Різновиди “позиції жертви”
“Позиція жертви”, найчастіше, проявлятися водночас у дуже різних сферах життя та набуває розмаїття форм, а саме, образно:
“Я бідний і нещасний”: Людина постійно скаржиться на життєві обставини, бідність, відсутність можливостей.
“Мене ніхто не розуміє / не любить”: Прояви в міжособистісних стосунках, відчуття самотності, нерозуміння, відсутність підтримки.
“Мною маніпулюють”: Переконання, що інші використовують або контролюють її, без спроб протистояти цьому.
“Я не можу нічого змінити”: Відчуття безсилля перед обставинами, відсутність віри у власні сили та можливості.
“Завжди зі мною щось трапляється”: Віра в те, що невдачі переслідують саме її, постійне потрапляння у неприємні ситуації.
“Я занадто хворий / слабкий”: Використання фізичних недуг (реальних або уявних) як виправдання для бездіяльності та маніпуляції.
“Мене ніколи не цінують”: Відчуття недооціненості на роботі, у родині, постійні скарги на несправедливість і т.д.
Причини формування “позиції жертви”
На практиці, формування “позиції жертви” є складним процесом, що має коріння у дитинстві та залежить як від особистісних характеристик, так і життєвого досвіду:
Травматичний досвід: Пережите насильство (фізичне, емоційне, сексуальне), втрати, ігнорування, булінг можуть призвести до відчуття безпорадності та формування жертвівського мислення.
Дисфункціональні сімейні патерни:
- Гіперопіка: Батьки робили все за дитину, не даючи їй можливості самостійно справлятися з труднощами, формуючи залежність та невіру у власні сили.
- Відсутність підтримки: Якщо дитина не отримувала емоційної підтримки та заохочення до самостійності, вона може боятися брати на себе відповідальність.
- Батьки-жертви: Якщо батьки самі перебували у позиції жертви, дитина могла засвоїти цю модель поведінки як норму.
- Критичні або знецінюючі батьки: Постійна критика та знецінення зусиль дитини формує низьку самооцінку та переконання у власній неспроможності.
Негативні когнітивні установки: Засвоєні переконання, що “світ несправедливий”, “я ні на що не здатний”, “все одно нічого не вийде”.
Вторинна вигода: Несвідома вигода від позиції жертви, така як:
- Увага та співчуття від оточуючих.
- Звільнення від відповідальності за власні дії.
- Можливість маніпулювати іншими.
- Уникнення необхідності змінюватися або виходити із зони комфорту.
Низька емоційна інтелект: Нездатність усвідомлювати, розуміти та керувати своїми емоціями, що призводить до пасивного переживання негативних станів.
Відсутність навичок вирішення проблем: Якщо людина не навчилася ефективно справлятися з труднощами, вона може впадати у безпорадність і т.д.
Наслідки “позиції жертви”
Залишаючись у “позиції жертви”, людина стикається з низкою негативних наслідків, які погіршують її життя:
Погіршення психічного здоров’я: Розвиток депресії, тривожних розладів, хронічного стресу, низької самооцінки, відчуття безнадії.
Проблеми у стосунках:
- Відчуження від близьких, оскільки постійні скарги та звинувачення втомлюють.
- Формування співзалежних стосунків, де людина-жертва шукає “рятівника”, а потім знецінює його допомогу.
- Конфлікти та непорозуміння через пасивну агресію та невміння вибудовувати кордони.
Проблеми у професійній сфері:
- Відсутність кар’єрного зростання через пасивність, відсутність ініціативи та небажання брати на себе відповідальність.
- Зниження продуктивності та мотивації.
- Конфлікти з колегами та керівництвом.
Обмеження особистісного розвитку:
- Неможливість реалізувати свій потенціал, оскільки людина не вірить у власні сили.
- Замкнуте коло негативного мислення та поведінки.
- Відсутність радості та задоволення від життя.
Фізичні проблеми: Хронічні психосоматичні симптоми, викликані постійним стресом та невираженими емоціями.
Вихід з позиції жертви
На практиці, процес виходу з позиції жертви включає певні етапи і є послідовністю, яку Клієнт створює і проходить разом із психотерапевтом, а саме:
Усвідомлення: Визнання того, що людина перебуває у позиції жертви.
Прийняття відповідальності: Зрозуміння, що, хоча події могли бути непідконтрольними, реакція та подальші дії залежать від неї.
Перефокусування: Зміщення фокусу з проблеми на рішення.
Розвиток навичок: Навчання асертивності, вирішення проблем, встановлення особистих кордонів.
Робота з травмами: Пропрацювання минулих травм, які могли сприяти формуванню цієї позиції.
Зміна когнітивних установок: Заміна негативних, деструктивних думок на більш адаптивні та підтримуючі.
Вихід з позиції жертви у різних психотерапевтичних підходах
“Вихід з позиції жертви” є однією з ключових цілей у багатьох психотерапевтичних підходах, оскільки ця позиція є дезадаптивною і перешкоджає особистісному зростанню.
І хоча буквальна термінологія може відрізнятися, суть роботи зводиться до допомоги клієнту взяти відповідальність за своє життя, відновити самоконтроль та перейти до активної, суб’єктної позиції.
Відтак, далі кілька слів про те, як різні психотерапевтичні підходи працюють з позицією жертви.
1. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)
Розуміння позиції жертви: КПТ розглядає позицію жертви як результат дисфункціональних когнітивних схем та переконань.
Людина, яка перебуває в цій позиції, має ірраціональні думки типу: “Я безпорадний/а”, “Від мене нічого не залежить”, “Світ несправедливий до мене”, “Інші винні у моїх проблемах”.
Ці переконання формують поведінкові патерни, що підтверджують цю “безпорадність”.
Методи роботи:
Когнітивна реструктуризація: Основний метод, спрямований на виявлення та оскарження ірраціональних думок, які підтримують позицію жертви.
Терапевт допомагає клієнту замінити їх на більш реалістичні та адаптивні. Наприклад, замість “Я нічого не можу змінити”, клієнт вчиться думати “Я можу зробити маленькі кроки для зміни ситуації”.
Поведінкові експерименти: Клієнту пропонується виконувати невеликі дії, які суперечать його уявленням про безпорадність, щоб отримати новий досвід та переконатися у власній здатності впливати на події.
Навчання навичкам вирішення проблем: Розвиток конкретних стратегій для вирішення життєвих труднощів, що підвищує відчуття контролю та компетентності.
Розвиток асертивності: Навчання відстоювати свої права та кордони, висловлювати свої потреби та почуття у конструктивний спосіб.
2. Психоаналіз та психодинамічні підходи
Розуміння позиції жертви: З психоаналітичної точки зору, позиція жертви часто пов’язана з неусвідомленими дитячими травмами та конфліктами.
Людина може несвідомо відтворювати патерни стосунків, де вона була жертвою (наприклад, у стосунках з батьками), або ж використовувати позицію жертви як захисний механізм для уникнення відповідальності, агресії чи інших болісних почуттів.
Також може йтися про вторинну вигоду від перебування у цій ролі (отримання уваги, співчуття).
Методи роботи:
- Вільні асоціації: Дослідження неусвідомлених зв’язків між поточними проблемами та минулим досвідом, особливо дитячими травмами та стосунками з батьками.
- Аналіз перенесення та контрперенесення: Робота з тим, як клієнт переносить свої дитячі патерни стосунків на терапевта (наприклад, бачить у ньому “переслідувача” або “рятівника”), що допомагає усвідомити ці патерни.
- Інтерпретація: Терапевт допомагає клієнту усвідомити приховані мотиви та конфлікти, що лежать в основі його позиції жертви.
- Робота із захисними механізмами: Дослідження того, як позиція жертви слугує захистом від інших почуттів чи відповідальності.
3. Гештальт-терапія
Розуміння позиції жертви: У гештальт-терапії позиція жертви розглядається як наслідок втрати контакту із “тут і зараз”, нездатності усвідомлювати свої потреби та емоції, а також незавершених гештальтів.
Людина у позиції жертви може бути “застряглою” у минулому досвіді, де вона почувалася безпорадною, і не усвідомлює свої поточні ресурси та можливість вибору.
Ключовим поняттям є відповідальність, яка в гештальті означає не провину, а здатність “реагувати” (response-ability), тобто обирати свою реакцію на події.
Методи роботи:
- Фокус на “тут і зараз”: Заохочення клієнта усвідомлювати свої почуття, думки та тілесні відчуття в поточному моменті, щоб відновити контакт із собою та своїми ресурсами.
- Принцип відповідальності: Терапевт допомагає клієнту усвідомити, як він сам створює або підтримує свою позицію, і взяти відповідальність за свої вибори та реакції. Використовується формулювання “Я вибираю…” замість “Я змушений/а…”.
- Експерименти: Заохочення клієнта до нових форм поведінки, що дозволяють вийти із зони комфорту та пережити новий досвід (наприклад, рольові ігри, де клієнт грає “не-жертву”).
- Робота з “незавершеними гештальтами”: Дослідження минулих ситуацій, де клієнт почувався жертвою, і допомога в їх завершенні, щоб звільнити енергію для теперішнього.
4. Системна сімейна терапія
Розуміння позиції жертви: У системній терапії позиція жертви одного члена сім’ї розглядається як симптом дисфункції всієї сімейної системи.
“Жертва” може несвідомо виконувати роль, яка стабілізує систему, або є результатом патологічних патернів комунікації (наприклад, “трикутник Карпмана”, де Жертва, Переслідувач і Рятівник постійно міняються ролями).
Методи роботи:
- Робота з усією сім’єю: Терапевт працює з усіма членами сім’ї, щоб виявити та змінити сімейні динаміки, які підтримують позицію жертви одного з них.
- Визначення сімейних сценаріїв: Дослідження, як сімейні міфи, правила та сценарії передаються з покоління в покоління і впливають на формування ролі жертви.
- Рефреймінг: Переосмислення поведінки “жертви” та інших членів сім’ї, щоб змінити їхнє сприйняття ситуації та відкрити нові можливості для взаємодії.
- Зміна ієрархії та меж: Перегляд ролей та меж у сім’ї, щоб член, який перебуває в позиції жертви, міг відновити свою автономію та відповідальність.
5. Екзистенційна психотерапія
Розуміння позиції жертви: Екзистенційний підхід бачить позицію жертви як уникнення відповідальності за власне існування та зіткнення з “даностями буття” (смертю, свободою, самотністю, відсутністю заданого сенсу).
Людина може почуватися жертвою обставин, тому що уникає страху свободи вибору та відповідальності за наслідки цього вибору.
Методи роботи:
- Дослідження екзистенційних даностей: Допомога клієнту усвідомити та прийняти свою свободу та відповідальність, вибір, скінченність життя, що веде до пошуку сенсу та активного проживання.
- Пошук сенсу: Сприяння клієнту у знаходженні особистого сенсу життя, що дає йому внутрішню опору та зменшує відчуття безпорадності.
- Робота з вибором: Заохочення клієнта до усвідомленого вибору та прийняття наслідків своїх рішень, що протилежне позиції жертви.
- Підтримка автентичності: Допомога клієнту жити у відповідності зі своїми істинними цінностями, а не з очікуваннями інших.
6. Трансакційний аналіз (ТА)
Розуміння позиції жертви: ТА найбільш чітко артикулює концепцію “жертви” у рамках Драматичного трикутника Карпмана (Переслідувач-Рятівник-Жертва).
Людина в позиції жертви грає роль, яка є частиною несвідомого “сценарію життя”, що був написаний у дитинстві.
Ця роль надає вторинні вигоди, хоча й супроводжується стражданнями.
Методи роботи:
- Аналіз ігор та сценаріїв: Виявлення ігор, які розігруються (наприклад, “Чому це завжди трапляється зі мною?”, “Так, але…”), та несвідомих сценаріїв життя, що підтримують роль жертви.
- Робота з “Я-станами”: Аналіз того, як клієнт переключається між “Я-станами” (Батько, Дорослий, Дитина) і як його “Вільна Дитина” або “Адаптована Дитина” може брати на себе роль жертви. Мета – посилити “Дорослого” Я-стан, який може раціонально оцінювати ситуацію та брати відповідальність.
- Переписування сценарію: Допомога клієнту усвідомити та переписати свій сценарій життя, приймаючи нові рішення, які дозволять йому вийти з ролі жертви.
- Робота з дозволами та заборонами: Дослідження батьківських послань, які могли сформувати у клієнта переконання про його безпорадність або нездатність бути “ОК”.
7. Тілесно-орієнтована терапія (ТОТ)
Розуміння позиції жертви: ТОТ вважає, що позиція жертви проявляється на тілесному рівні через хронічні м’язові напруження, затиски та обмеження рухливості.
Тіло “запам’ятовує” травматичний досвід та відчуття безпорадності, створюючи “м’язовий панцир”, що перешкоджає вільному вираженню емоцій та відчуттю власної сили.
Методи роботи:
- Робота з диханням: Використання дихальних вправ для розслаблення м’язів, вивільнення заблокованих емоцій та відновлення вільного потоку енергії в тілі.
- Масаж та фізичні вправи: М’який вплив на тіло для розслаблення хронічних напружень та затисків, які пов’язані з позицією жертви.
- Усвідомлення тілесних відчуттів: Заохочення клієнта до усвідомлення того, як страх, безпорадність або образа проявляються в його тілі, і як ці відчуття обмежують його.
- Вивільнення енергії: Допомога клієнту “прожити” та “розрядити” накопичену в тілі напругу, пов’язану з минулим досвідом жертви.
- Розвиток тілесної асертивності: Через рух та фізичні вправи клієнт вчиться відчувати свою силу, ставити кордони та виражати себе тілом.
Підсумки
Цей процес є складним, часто потребує допомоги психолога або психотерапевта, але він відкриває шлях до повноцінного, відповідального та щасливого життя.
Незважаючи на різні психотерапевтичні підходи, спільним для всіх є прагнення допомогти людині перейти від пасивного сприйняття себе як об’єкта обставин до активного суб’єкта власного життя, здатної впливати на свої почуття, дії та вибори.
Підбір психотерапевта
Щоби проконсультуватися з досвідченим у питаннях депресії спеціалістом, звертайтеся до мене через профайл на веб-платформі або підберіть фахівців у відповідному розділі “Простору Психологів”
