Співзалежність

У контексті терміну “співзалежність” часто мається на увазі трохи ширше поняття “психологія співзалежної поведінки”, тлумаченню основних психологічних аспектів котрої і присвячена ця заснована на практичному досвіді публікація.

Що ж таке співзалежність?

Співзалежність – це термін, який використовували в контексті психотерапії хімічно залежних клієнтів (алкоголіки, наркомани) у 1970-х роках у США, в лікувальних центрах штату Міннесота.

Він з’явився в результаті вивчення природи хімічних залежностей, їхнього впливу на людину і впливу, який чинить захворювання хімічно залежного на його оточення. І в цій ситуації співзалежними називали членів сім’ї залежного.

У багатьох випадках термін співзалежність використовують, щоб описати поведінку людини в дисфункціональних стосунках, де одна людина підтримує хворобливий стан іншої (найімовірніше, абсолютно неусвідомлено).

Дисфункція (від лат. dys – поганий, утруднений + functio – дія, здійснення), тобто порушення діяльності. Тоді дисфункціональними відносинами можна назвати ті, в яких порушено здорове функціонування учасників цих відносин.

Наприклад, одна з фраз, яку часто використовують для опису таких стосунків, – “як валіза без ручки: і нести тяжко, і кинути шкода” (адже стільки було вкладено в ці стосунки) і людина продовжує в них залишатися з тієї чи іншої причини.

Хто і від кого залежить?

У тих запитах, з якими до мене звертаються клієнти, співзалежність має вигляд часто як стан емоційної, фінансової або навіть фізичної залежності від значущого іншого (партнера, батьків).

Наприкінці 1930-х років цей поведінковий патерн було вперше описано Карен Хорні в її книзі “Невротична особистість нашого часу”, де вона досліджувала клієнтів, які мали схильність чіплятися, залежати від інших людей, щоб впоратися з власною, не завжди усвідомленою, тривогою.

Співзалежність поруч із хімічно залежним (алкоголіком, наркоманом)

Тривога, яку переживає співзалежний партнер поруч із залежним, переплітається з іншими складними переживаннями.

Це сором і провина за поведінку близької людини в стані алкогольного сп’яніння, наприклад; страх того, що він/вона може зробити або робить у цьому стані, бажання контролювати залежного за будь-яку ціну.

У цьому часто полягає місія і життєве завдання співзалежного, це стає сенсом його/її життя.

В історії співзалежного так склалося, що свої цілі, інтереси, потреби або не встигли сформуватися (якщо це дитина поруч із батьками, які п’ють), або стали не важливими, неможливими для реалізації, оскільки поруч з’явився залежний – партнер, наприклад. 

Такі діти з малого віку спостерігають дисфункцію сімейної системи, де один або обоє батьків не виконують свої обов’язки дорослого в сім’ї. У даному випадку, через алкоголізацію одного з батьків.

В цей час другий дорослий зайнятий “порятунком” залежного партнера – він несе його на собі додому або, що часто буває, контролює кількість випитого партнером під час застілля, або ж випиває за нього (дуже часта історія дружин залежних) сподіваючись, що цього разу все буде інакше.

І це те місце, де майбутній дорослий, спостерігаючи за тим, що відбувається в батьківській сім’ї, отримує модель співзалежної поведінки, яку потім використовуватиме у своїх стосунках.

Співзалежність у стосунках, де немає залежного

У моїй практиці найчастіше у співзалежні стосунки потрапляють клієнти з алкоголізованих сімейних систем, і це не обов’язково батьківська сім’я, це може бути наявність залежного глибше в сімейній системі (бабусі, дідусі).

Далі співзалежний патерн просто передається “у спадок”. І тоді співзалежність виглядає як повна поглиненість і підпорядкованість співзалежного інтересам, цілям, емоційному стану значущого іншого.

Співзалежний одержимий ідеєю “заподіяти добро”, виправити, навчити, розкрити очі і так далі своєму партнеру, батькам. Це вічна і виснажлива боротьба за те, щоб виявитися правим, щось довести значущому іншому і ось тоді тільки життя налагодиться.

Він/вона нарешті зрозуміє, скільки я для нього зробив/зробила, і ось тоді він/вона буде мені безмежно вдячний, і ще дуже важливо, що він/вона визнає, що був винний в ситуації, яка склалась. У співзалежних стосунках обов’язково має бути винний.

Вихід зі співзалежних стосунків

Найдивовижніше і найскладніше питання для співзалежного в терапії це – а чого ти хочеш?

Воно ставить у глухий кут, злить – як я можу чогось хотіти, якщо поруч людина, яку треба рятувати? От тільки-но вона виправиться, я одразу почну жити, а поки що ніяк не можна.

Таке ось послання сімейної системи. Тобто співзалежний поведінковий патерн формується в ній на рівні поколінь.

А вихід там, де і вхід – повернутися до себе, до віднаходження та задоволення своїх бажань і потреб.

Чому я залишаюся в цих стосунках?

Це питання мені ставить фактично кожен клієнт після того, як приведе мені масу аргументів чому так і чому не може бути інакше. Найчастіше звучить страх самотності та надцінність поточних стосунків попри їхню дисфункціональність, а подекуди й загрозу для життя свого чи дітей.

Коли стосунки, нехай навіть далекі від бажаних, стають надцінністю? Коли немає можливості або права, або людина чимось зупинена вийти у світ, до інших людей і створити там контакти з іншими людьми. Вона може бути зупинена страхом повторення минулого негативного досвіду, ідеєю, що світ і люди в ньому небезпечні – у кожного клієнта своя історія.

Тоді поточні стосунки стають надцінністю, оскільки їх більше немає з ким будувати. У цьому місці страх самотності зростає в рази разом із цінністю партнера. У комплекті зі страхом прояву в зовнішній світ, отримуємо замкнуте коло. Як діти вчаться ходити і в якийсь момент бояться відпустити опору, так і людина судорожно тримається за “синицю в руці”, адже вона “краща, ніж журавель у небі”.

У цьому випадку в досвіді клієнта зазвичай немає близьких і довірчих стосунків зі значущими дорослими, любов і увагу дорослого доводилося завойовувати власною гарністю (поведінка, навчання, інше). Треба було бути постійно кращим за “сина маминої подруги”. Тут повністю втрачається фокус на собі і зміщується він у бік бажань і потреб значимого іншого. Ти краще знаєш, що хоче інший і що йому важливо, але абсолютно нічого не знаєш про себе і свої потреби і, відповідно, ще менше про те, як їх задовольнити (якщо раптом випадково вдалося їх виявити).

Тут і виникає та сама напруга і тривога – я хочу чогось, це дивно і страшно, і я не знаю, що з цим робити – переключуся я краще на іншого (партнера, дитину), адже я точно знаю, що йому потрібно і як. Тут і виникають співзалежні стосунки – я не можу жити своє життя, це надто лякає і тривожить, адже я нічого не знаю про себе, – тоді я буду жити життя іншого.

Що можна почитати про співзалежність?

На мій погляд, Беррі та Дженей Вайнхолд, що є відомою сімейною парою та авторами книжок із саморозвитку та розв’язання конфліктів, і саме вони досягли успіху в розгляді теми співзалежних стосунків, їхніх витоків та особливостей розвитку. Це пара психотерапевтів, які є організаторами та керівниками Тренінгового центру сім’ї та Колорадського інституту вирішення конфліктів та творчого керівництва.

Їх книга “Звільнення від співзалежності”, окрім чудово поданого теоретичного матеріалу, містить також вправи, які можна виконати самому або з партнером, щоб прояснити для себе конфліктні моменти у відносинах і знайти способи поговорити про це та обговорити можливі шляхи виходу з конфлікту. Вправи, наведені в книжці, однозначно допоможуть краще зрозуміти себе, свої потреби і які з них можна реалізувати з партнером, а які все ще звернені до батьківської фігури, яка вже навряд чи зможе їх задовольнити.

Тут клієнт приходить до місця злості, а потім горювання про те, що не трапилося в батьківській сім’ї, про те, що батьки йому не дали і вже не зможуть дати. Після того, як всі етапи горювання пройдено, стає можливим пошук де, як і з ким ця потреба може бути задоволена і в якому обсязі. І це не обов’язково партнер у стосунках. Бо в ідеальному світі у стосунки ми йдемо не для того, щоб закрити дефіцити (недоотримане від батьківської фігури), а за близькістю.

Співзалежність це погано?

Що важливо розуміти – співзалежні стосунки це не погано і не добре, це не жах-жах, – це те, що клієнт отримав у спадок від своєї сімейної системи. А далі, в процесі розвитку можна продовжити перебувати в цьому патерні або освоїти нові.

За співзалежністю йде так званий контрсценарій – контрзалежність. Звучить це приблизно так – тільки не як у батьків. І тоді всі прагнення клієнта спрямовані на те, щоб не бути як його значущі дорослі. Тато пив, а я ніколи не спробую алкоголь. Батько/мати злився і конфліктував, а я ніколи не виявлю ознак агресії. І так далі.

Це один з етапів. Який наступний?

Незалежність. Звучить приблизно як – я все можу сам і мені ніхто не потрібен. З мого досвіду – тут зникає страх самотності. Оскільки це, як правило, один із базових страхів співзалежних – я не виживу один. На цьому етапі виявляється, що виживу і, більше того, я відмінно справляюся сам. Дуже опорне місце, але тут теж є наступний етап.

Взаємозалежність

Місце, де я усвідомлюю, що не можу бути автономним, що в якісь моменти мені потрібен інший/інші, і я так само можу бути їм потрібен, але водночас я не втрачаю себе в цих стосунках і не розчиняюся в них, оскільки вже опановано етапи контрзалежності та незалежності. На цьому етапі я можу по-різному і мені доступні набагато більші можливості, ніж тільки в моделі співзалежності. Оволодіння всіма цими моделями стосунків дає свободу регулювати де, як і з ким, в яких стостунках я хочу і можу бути.

Що можна подивитися про співзалежні стосунки?

Як виявилося в моєму переліку (для роботи з дорослими дітьми алкоголіків, де однією з провідних тем є співзалежність) є доволі багато фільмів і серіалів. Один із найбільш наочних це:

“Історія матері одиначки” / Maid, 2021 мінісеріал.

Тут можна поспостерігати і дисфункцію сім’ї (мати головної героїні – наркоманка, що не втримується в реміссі), і співзалежні стосунки доньки та матері – не можу лишитися, і не можу піти.

Одна з важливих гілок сценарію, як донька будує свої стосунки з протилежною статтю, з сіблінгами і зі світом, як до останньої секунди сподівається, що мати припинить вживати і стане тією матір’ю, про яку вона мріяла.

Фільм доволі складний емоційно, але дуже реалістичний.

Бабусин дім / Grandma’s house, 2010, міні-серіал, Англія.

У рев’ю він описаний як комедійний – сміх і справді є, але для тих, хто виріс у дисфункціональній сімейній системі, це сміх крізь сльози.

Мені фільм відгукнувся радянським простором, повною відсутністю кордонів у сімейної системи, неможливістю жити своїм життям, оскільки твої значущі інші вже точно краще знають, як треба жити.

У цьому серіалі співзалежність показана у всій красі – старше покоління точно знає, як треба жити молодшому, що робити в житті і які вибори правильні.

А за кадром можна побачити їхнє порожнє, позбавлене сенсів життя, яке супроводжує страх і заздрість до молодих, що ще мають шанс вирватися з родинного патерну.

Sex education

Однозначно рекомендую до перегляду. Серіал точно легший за перші два і там порушено дуже багато важливих тем, крім співзалежності. Це і дитячо-батьківські стосунки, насамперед, це і проблеми підліткової сексуальності, і стосунки із сіблінгами, і багато іншого.

Щодо співзалежних стосунків, це лінія подій Maeve Wiley – її стосунки з матір’ю, у школі та особливо з хлопцями.

Можна спостерігати, як дисфункція сім’ї Мейв (відсутність батька, мати наркоманка в ремісії час від часу) впливають на все її життя, включно з самореалізацією, самооцінкою, самоцінністю та стосунками зі світом.

Можемо спостерігати її вибори і мотивацію, як легко їй фокусуватися на інтересах інших і жити ними, забуваючи про себе.

Синдром рятувальника

У всіх цих фільмах яскраво продемонстрований синдром рятувальника, характерний для співзалежних стосунків.

Звучить як – я все вмію, я все зможу, серце моє не камінь (хто пам’ятає таку пісню часів радянського союзу).

Тут співзалежний, не шкодуючи живота свого, лягає на вівтар значимого іншого (партнер, дитина).

Але є один момент – його ніхто про це не просив, – ніхто не просив про жертву, хай би що це було.

Що далі? Далі праведний гнів співзалежного – я стільки для тебе зробив, а ти? (негарна людина, не оцінив, не вдячний і так далі).

У цьому місці я частіше працюю з дітьми, які приходять в терапію в неоплатному боргу перед батьками, які зробили для них усе і навіть більше.

Тільки є одна проблема – їх ніхто про це не просив. Але це вже інша історія.

Ключові слова: співзалежність, співзалежні стосунки, контрзалежність, прив’язаність, близькість, залежність, емоційна незрілість

СПІВЗАЛЕЖНІСТЬ: ЩО ЦЕ?

Співзалежність – стосунки деструктивного типу, у яких особистість відчуває сильну потребу в близькості, втрачаючи почуття власної незалежності, ідентичності. Співзалежна особистість часто вважає, що їй неодмінно потрібно опікуватись кимось (чоловіком, жінкою, матір’ю, сестрою, братом, колегою, друзями) чи ж навпаки, що без цієї людини і її піклування, вона точно не зможе. 

Тобто це залежність від стосунків, у яких кожен грає свою роль (наприклад, жертви й агресора).

Спочатку співзалежністю називали лише взаємини з кимось, хто має алкогольну чи наркотичну адикцію. Звідси пішов і термін: «спів-» і «залежний» (“codependent”), тобто людина, на яку вплинуло життя з таким партнером. Пізніше ж значення значно розширилось: тепер мова не лише про життя з тими, хто зловживає хімічними речовинами, а й про певну емоційну незрілість; бажання наділити партнера значущістю і себе знецінити; чи ж навпаки – стати самому «володарем стосунків» й іншу людину зменшити до малесеньких масштабів.

Співзалежні стосунки можуть мати різні форми, але їх об’єднує спільна риса: втрата індивідуальності та особистої свободи. Це може виражатися в потребі постійно контролювати партнера або, навпаки, підкорятися його волі, щоб уникнути конфліктів і забезпечити собі хоч якусь стабільність. У таких стосунках особа може відчувати себе відповідальною за емоційний стан і поведінку іншого, що часто призводить до почуття виснаження і втрати власного “я”.

Однією з тих особливих рис, без якої неможливі співзалежні стосунки є емоційна залежність від партнера. Співзалежні люди часто вважають, що їхня цінність визначається тим, наскільки вони потрібні іншому. Вони можуть жертвувати своїми потребами і бажаннями, аби тільки підтримувати стосунки, навіть якщо вони є шкідливими і токсичними. Також співзалежні люди часто мають низьку самооцінку і страх бути залишеними, що змушує їх триматися за стосунки будь-якою ціною.

ОЗНАКИ СПІВЗАЛЕЖНОЇ ОСОБИСТОСТІ

• Нав’язливе бажання близькості. Співзалежна людина ніби потребує злиття зі своїм партнером, стати з ним немов одним цілим (пор. популярні фрази «моя половинка»).

Приклад з життя:

Жінка постійно телефонує своєму чоловікові, навіть коли він на роботі, ніби випрошуючи увагу. Вона відчуває тривогу, самотність, недовершеність, якщо вони не проводять разом увесь вільний час.

• Прагнення змінити партнера («Я думала він зміниться»).

Приклад з життя:

Дівчина вступала у стосунки з юнаком, знаючи, що він має проблеми з алкоголем. Вона переконувала себе, що з її допомогою він зможе подолати цю залежність, хоча хлопець не виявляв ні на початку стосунків, ні протягом їхнього перебігу жодного бажання змінюватися.

• Низька самооцінка

Приклад з життя:

Чоловік повсякчас  має сумніви щодо своїх якостей та значущості. Він не впевнений, що вартий любові своєї партнерки, тому часто терпить образи і приниження, аби тільки не бути покинутим.

• Відчуття безпорадності

Приклад з життя:

Жінка років 40 відчуває себе абсолютно безпорадною без свого партнера-співмешканця. Вона не може приймати навіть прості рішення, не отримавши його пораду чи схвалення, що часто викликає в неї почуття безвиході, адже він опиняється поруч не 24/7.

•  Постійне бажання схвалення, орієнтація у оцінці себе на інших («Якщо мене високо оцінять, то я чогось вартий»).

Приклад з життя:

Молодий хлопець, що не так давно розпочав роботу після університету, завжди прагне отримати схвалення від свого начальника та колег. Він працює понаднормово, бере на себе додаткові завдання, щоб отримати похвалу, вважаючи, що це зробить його важливим і цінним.

• Заперечення власних проблем («проблеми не у мене, проблеми у чоловіка».

Приклад з життя:

Жінка постійно скаржиться на проблеми свого чоловіка, але не бачить і не визнає, що її власна поведінка (бажання контролювати) сприяє проблемним ситуаціям у їхніх стосунках. Вона переконана, що якщо чоловік зміниться і буде виконувати всі її вимоги, то їхнє життя покращиться.

• Інші відчуваються, як більш значущі («Напевно вони знають краще»).

Приклад з життя:

Хлопець-студент завжди прислухається до думок своїх друзів та родичів, вважаючи їх більш компетентними. Він рідко робить власні вибори, постійно сумніваючись у своїх рішеннях

• Ігнорування своїх потреб: людина без кінця допомагає усім, при цьому не зважає на свої проблеми, потреби і бажання.

Приклад з життя:

Мама-одиначка виховує дитину і ще й постійно допомагає своїм друзям і родичам, віддаючи їм увесь свій час і енергію. Вона часто залишається без сил та часу для себе, не звертаючи уваги деколи навіть на просто базові потреби.

• Пригнічення власних почуттів. Співзалежні рідко розуміють навіть чи їм зараз добре, чи погано. Вони звикли «заморожувати» почуття (особливо гнів, сором тощо), щоб не відчувати себе неприємно.

Приклад з життя:

Молода вчителька завжди має спокійний та невразливий вигляд, навіть коли переживає сильний стрес чи образу. Вона не дозволяє собі відчувати ні гнів, ні сором, адже вважає ці почуття неприйнятними.

• Бажання бути потрібним, необхідним партнерові.

Приклад з життя:

Чоловік постійно намагається робити все, щоб його вибаглива партнерка була задоволена. Він виконує всі її прохання і потреби, часто жертвуючи своїми інтересами, щоб відчувати себе важливим і потрібним.

НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ СПІВЗАЛЕЖНОСТІ

Співзалежність заважає повноційному й гармонійному життю  особистості, побудові здорових стосунків, втіленню амбіцій.

Ось деякі з її найрозповюдженіших наслідків:

1. Зниження самооцінки
2. Емоційне виснаження
3. Втрата ідентичності
4. Погіршення здоров’я
5. Комунікативні порушення
6. Проблеми у стосунках
7. Обмеження розвитку
8. Депресія і тривоги

Власне, кілька слів через призму сучасної теорії та практики про особливості кожного з таких наслідків

Заниження самооцінки

Співзалежні можуть відчувати, що їхнє існування і цінність залежить від того, наскільки добре вони задовольняють потреби інших. Але неможливо зробити всіх задоволеними, тож це неминуче впливає на ставлення людини до себе.

З часом таке мислення призводить до постійного відчуття невдоволення і розчарування, що ще більше знижує самооцінку. Щоб змінити цю ситуацію, важливо усвідомити власні потреби та навчитися цінувати себе незалежно від думок і схвалення інших людей.

Емоційне виснаження

Співзалежність може викликати емоційне виснаження через постійне зосередження на потребах та емоціях іншої людини, ігнорування власних потреб та емоцій. Це призводить до хронічного стресу, втоми, і навіть депресії, адже співзалежна особистість постійно відчуває себе відповідальною за благополуччя інших, забуваючи про себе.

Втрата особистої ідентичності

Співзалежність може призводити до втрати власної ідентичності та самостійності, оскільки особа постійно орієнтується на інших.

Що далі, то гріше – адже все це веде до почуття порожнечі та внутрішнього конфлікту, коли людина не може зрозуміти, хто вона є насправді. Відсутність власних пріоритетів та інтересів робить співзалежну особистість уразливою до маніпуляцій та емоційного насильства.

Здоров’я та стрес

Співзалежність може призводити до фізичного та емоційного стресу, що може впливати на загальний стан здоров’я. Серед поширених проблем психогенного походження: головний біль, проблеми зі шлунково-кишковим трактом, такі як синдром подразненого кишечника, серцево-судинні захворювання, як-от підвищений артеріальний тиск; також нерідко з емоційною сферою в тісній залежності знаходяться безсоння, депресія, тривожні розлади, загальне зниження імунітету, а з ним і більша вразливість до інфекційних захворювань.

Співзалежні особи часто ігнорують власні потреби, що може призводити до недостатньої уваги до власного здоров’я, неправильного харчування та недостатньої фізичної активності, що додатково погіршує фізичний стан.

Важливо вчасно розпізнавати ці проблеми і звертатися за допомогою до фахівців для зниження рівня стресу та поліпшення загального здоров’я.

Неспроможність встановлювати та дотримуватися кордонів

Співзалежні особи часто мають труднощі з визначенням та дотриманням особистих меж. Співзалежні часто переживають почуття провини або страху бути відкинутими, якщо вони встановлять чіткі межі, тому для них так важко говорити «Ні!». Вони можуть підсвідомо вважати, що їхня цінність залежить від того, наскільки вони корисні іншим. Це може призводити до ситуацій, коли вони стають жертвами маніпуляцій або навіть насильства, не маючи сили чи сміливості протистояти цьому.

Проблеми в міжособистих стосунках

Співзалежність може призводити до непродуктивних та дисфункціональних відносин, оскільки одна сторона стає занадто залежною від іншої. Це також може призводити до формування нереалістичних очікувань до партнера чи іншої особи, що перешкоджає взаємному розвитку та самореалізації. Люди, що страждають від співзалежності, можуть уникати конфліктів і неприємностей, щоб зберегти відносини, навіть якщо це йде в розрив з їхніми власними потребами і цінностями.

Обмеження особистого розвитку

Вона також часто перешкоджає особистісному розвитку та досягненню власних цілей, оскільки особа вкладає багато часу та енергії в допомогу іншим. Крім того, співзалежність може ускладнювати процес самоідентифікації і самопізнання, оскільки особа ставить себе у ролі “допоміжної” фігури без власної цінності та ідентичності. Це може призвести до втрати здатності відчувати себе самостійною і усвідомленою особою, що потребує самореалізації та внутрішньої гармонії.

Психологічна депресія та тривога

Співзалежність часто пов’язується з тривожністю та депресією через постійний стрес та невпевненість у власних силах. Негативні емоції, такі як постійний страх втратити контроль над ситуацією чи не відповісти на очікування інших, можуть призводити до розвитку тривожних розладів.

Постійний внутрішній конфлікт між бажанням допомагати іншим і відчуттям власної недостатності може призводити до втрати енергії та інтересу до життя, що є типовими симптомами депресивних розладів.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

Чому ж люди перетворюються на співзалежних? Якими ж є ті містичні причини її виникнення, – можете спитати ви. І відповідь на це, здавалося б, просте питання не буде такою вже простою. Адже співзалежність може виникнути з низки різних причин, і часто це складна комбінація факторів, які працюють у комплексі. Зазвичай цей вінегрет назбирується вже в дитинстві. Такими складовими зазвичай бувають:

• Сімейний «спадок»
• Низька самооцінка
• Страх втрати любові
• Гендерні ролі
• Травматичні події і пошук «прихистку»
• Моделювання поведінки

Погляньмо на те, як впливають на життя особистості в аспекті формування співзалежності кожен із цих інгредієнтів.

Сімейний «спадок»

Досвід, отриманий у сім’ї під час дитинства, може суттєво впливати на розвиток співзалежності.

Наприклад, дитина, яка виростає в дисфункційній сім’ї, де часто виникають конфлікти, де є насильство чи зловживання (алкогольне, наркотичне тощо), перебуваючи в цих умовах може розвивати співзалежну поведінку як спосіб виживання.

Ще ведмежу послугу неодмінно наробить надмірна опіка з гіперконтролем. Батьки, які надмірно контролюють або ж  опікуються своїми дітьми, можуть сприяти тому, що діти виростають, не вміючи чути свої бажання і потреби, самостійно приймати рішення, залежать від чужого схвалення.

Низька самооцінка та невпевненість

Люди з низькою самооцінкою та невпевненістю можуть шукати підтримки та визнання в інших, намагаючись знайти свою власну цінність через відносини з іншими.

Страх втрати любові та визнання

Страх втратити любов може призвести до того, що людина почне жертвувати своїми інтересами, потребами та бажаннями заради іншої особи. Співзалежний може відмовлятися від власного щастя і благополуччя, аби тільки зберегти стосунки і уникнути самотності.

Гендерні ролі

Суспільство та культура є тими факторами, що також впливають на сприйняття відносин і створення норми, які сприяють співзалежності або, навпаки, дискредитують незалежність. У різних культурах існують свої уявлення про те, якими мають бути стосунки, які можуть заохочувати або навіть вимагати співзалежну поведінку.

Скажімо, такими є традиційні гендерні ролі. У багатьох культурах транслюються чіткі картинки про те, якими мають бути ролі чоловіка і жінки у стосунках. Наприклад, жінки часто заохочуються бути більш підпорядкованими, опікуватися сім’єю і ставити потреби чоловіка та дітей вище власних. Ще не відчуваєте вітерець співзалежності? Водночас, чоловіки можуть відчувати тиск бути «сильними» і незалежними, що може перешкоджати розвитку емоційної близькості і здорових меж у стосунках, що теж є паливом для формування дисбалансу в стосунках.

Травматичні події і пошук «прихистку»

Деякі травматичні настільки можуть впливати на особистість, що у неї з’являються спроби уникнення болю чи створення відчуття контролю через відносини з іншими. Щоб уникнути болю від минулих травм, людина може спробувати знайти безпеку та стабільність через залежність від іншої особи. Це може виявлятися у вигляді надмірної прив’язаності або прагнення контролювати партнера, щоб відчути себе менш вразливою і більш захищеною.

Моделювання поведінки

Люди можуть моделювати поведінку, яку вони бачили в інших або яка їм була запропонована як “нормальна”.

Якщо вони бачили співзалежні відносини у сім’ї чи серед близьких, це може вплинути на їх власний стиль міжособистісних відносин.

ПІДСУМКИ

Важливо визнати, що співзалежність – це динамічний процес, і може бути багатофакторним.

Працюючи над своєю свідомістю та розвитком здорових міжособистісних навичок, люди можуть подолати співзалежність та створити більш здорові та взаємовигідні відносини.