Час є важливим мірилом всього. В тому числі і для нашої психіки.
Нещодавно натрапила на статтю про репетиторство, де зокрема згадується, що ефективне засвоєння матеріалу триває до 1,5 години — з інтенсивними блоками занять по 20-30 хвилин та перервами між ними.
“Упродовж 1,5 години ми здатні хоч якось сприймати інформацію, але це не означає, що цей процес є ефективним.” — йдеться в статті.
До прикладу, урок у школі триває 45 хв. — це вважається найдовшим часовим проміжком для учнів, коли психіка може засвоювати навчальний матеріал і тримати увагу зосередженою. Саме на часовому відтинку від 45 до 90 хв. — будується будь-яке розумове засвоєння нового.
Психотерапія ж є процесом складнішим, ніж просто засвоєння нового матеріалу. Так класичний психологічний сеанс триває від 45 хв. до 1 години. Під час терапії і клієнт, і психолог перебувають в напруженій взаємодії. Збоку це може виглядати, як звичайне спілкування. Проте той, хто хоча б раз випробував це на собі, знає, що тим часом витрачається ціла “прірва” енергії.
Іноді по психологічній сесії “накривають” відчуття фізичної втоми, немов по заняттю у спортзалі. А іноді енергії додається, як по добрячій чашці кави. Але це також означає, що під час сеансу таки довелося попрацювати або й упріти в прямому сенсі :).
З чого ж складається сеанс психотерапії, котрий ще називають терапевтичною сесією?
45-60 хвилин поділяються на три основних етапи, усі вони однаково важливі:
1. Початок сесії.
Триває від 5 до 10 хвилин.
Умовно цей етап можна назвати “розгоном психічних процесів”. Під час нього терапевт і клієнт налаштовуються одне на одного.
В одному із напрямків психології — гештальті, люблять унаочнювати процес терапії, порівнюючи його із їжею. Початок сеансу схожий на ситуацію, коли ви відчули голод, але ще не вирішили, що саме ви б хотіли з’їсти. Можна порівняти із музичним твором, котрий починається із піаніссімо (дуже тихий звук, тихіше за піано), або із книгою, де спочатку є Вступ.
Будь-яка наша дія починається зі стану внутрішнього спокою.
Уявіть ранок, і ви — після пробудження, ще сонні та мляві. Як Сонце встає з-за виднокола вранці, так наші психічні процеси поволі, із наших внутрішніх переживань, починають перелаштовуватися на те, що відбувається навколо нас. Людина, котра прийшла до психолога, у перші хвилини сеансу все ще перебуває у внутрішніх думках і внутрішніх відчуттях, “збирається з думками”. І розмовляє вона більше сама із собою, ніж із присутнім тут психологом.
Зрозуміло, що коли вже людина прийшла на психотерапію, радше за все ще й перебуває у певному внутрішньому Неспокої. Це і хвилювання від зустрічі, і бажання щось отримати від терапевта, переживання своїх життєвих проблем, і побоювання за результат тощо. Потрібен час, аби впоратися із власними почуттями та налаштуватися на співпрацю з психологом.
Тому психолог не починає сеанс одразу із експериментів та втручань у психіку клієнта. Хороший фахівець дає достатньо часу, аби-но людина призвичаїлася і могла плавно перейти до основної роботи.
Якщо пропустити цей етап, матимем ситуацію подібну до різкого перемикання тумблера чутливого приладу (наприклад, сучасної пралки), проскакуючи різні види програм, позначені на індикаторі. Або різко газонути в нерозігрітому автомобілі. Такі грубі дії можуть бути травматичними для психіки людини, яка звикає стрибати одразу “у вогонь”, без певної “розвідки обставин”, незважаючи на можливі увередження, ушкодження. Деякі психічні процеси все ще залишаться на стадії “сну”, і може піти багато основного часу сеансу на їхнє підживлення та усвідомлення, внаслідок чого робота взагалі може не посунутися.
Коли людина вже достатньо “розігрілася” і переходить із монологу до діалогу — як кажуть, починає “бачити” присутність терапевта, тоді настає час для другого етапу терапії.
2. Основна робота.
Триває від 20 до 40 хвилин.
Етап взаємодії клієнта і терапевта.
Кількість приділеного часу залежить від складності перебігу психічних процесів та швидкості формування “головного питання” (запиту клієнта або “фігури” терапії) на цей момент.
Серцевину психологічної сесії (сеансу) складають експерименти та сприйняття нового. В залежності від напряму психології, терапевт в цій частині роботи застосовує різні інструменти та навички.
Найуспішнішим моментом в сесії гештальт-терапевта вважається наявність контакту між клієнтом і терапевтом. Це ніби перебування Сонця в точці Апогею. Наче кульмінація в музичному творі, або як відчуття ніжного посмаку з’їденої шоколадки. Немов розв’язка у літературному творі чи знаходження розв’язку математичної задачі 🙂
В інших напрямках психотерапії контакт відіграє радше допоміжну роль. Втім, контакт між людьми важливий не лише у психотерапії.
Тож, коли між клієнтом і психологом є довіра та вдалий контакт, поступ в роботі є особливо ефективним.
Трапляється так, що кульмінація може наступити досить швидко — за 15-20 хвилин інтенсивної роботи. Але частіше за все на це витрачається весь час основного етапу. Також існують випадки, коли кульмінація так і не наступає. Сеанс в такому разі слугує першою намистинкою в низці інших зустрічей психолога і клієнта, а проблематика визнається такою, що потребує більше часу. Відтак їй слід присвятити ще рівно стільки зустрічей, скільки цей психологічний феномен візьме на своє вирішення.
Переважно, нікому не подобається пристосовуватися до чогось нового, психіка шукає сотні причин, аби зберегти свій “статус кво”. Проте успіх вирішення багатьох проблем лежить саме в сфері засвоєння нового — інформації, усвідомлень, способу дії, досвіду. Не відкусиш шоколадки — не дізнаєшся її смаку.
Тобто результатом взаємодії клієнта і терапевта стають зміни на краще у психічних процесах, в особистому досвіді клієнта (а часом і в психічних процесах та досвіді самого терапевта також :)).
Утім навіть якщо кульмінація вдалася і все пройшло успішно, аби робота не була марною та зміни закріпилися, засвоїлися у нормальному для психіки режимі, а також не було шкоди від незавершених процесів, конче необхідний наступний етап терапевтичної зустрічі.
3. Етап засвоєння і завершення сеансу. Або “ковтни цю вітамінку”.
Триває від 5 до 15 хвилин.
Алегорія тут така: якщо не зачинити двері за собою, з кімнати витягне усе “тепло” від нашої спільної роботи.
Після кульмінації потрібен деякий час на заспокоєння. Уявімо завершення концерту: музиканти стоять нерухомо і в повітрі розчиняються останні відлуння звуків симфонії (вдалого контакту). Людина поступово усвідомлює, що щось змінилося. Ба! Вона сама змінилася. Несміливі окремі виляски долонь у партері переростають у густий гул аплодисментів всієї зали нашого ментального простору. Свідомість тріумфує! Сплутані думки в голові: “та? А так можна було?” — змінюються відчуттями гордості за себе. Виділяються гормони задоволення.
Отож цей процес буває настільки приємним, що може навіть викликати позитивну залежність, і люди поступово стають прихильниками усвідомленого ставлення до життя. Тоді сеанси у психолога уже нагадують не гірку пігулку, а вишукані ласощі.
А тепер уявімо, що було б, якби глядачі замість аплодисментів із гуркотом зривалися з місць і стрімголов мчали геть із зали? Які враження та спогади залишилися б у нашій пам’яті? Або згадайте, як дратує, коли кінцівку фільму обрізають чи зненацька вмикають світло в кінотеатрі? Ми все ще перебуваємо під враженням від перегляду і не хочемо, аби його хтось різко уривав — так і наша психіка потребує часу, аби вийти із процесу співпраці з психологом.
Отже ми розглянули три етапи, що з них складається терапевтична сесія. Звісно, не завжди сеанси бувають приємними, а зміни — насолодою. І тут нам також стають в пригоді обмежені та чітко врегульовані часові рамки терапії — щоб не перевантажувати наш розум надмірними відчуттями.
Та й сам психолог не здатний працювати ефективно більше, ніж 60-90хв. (звичайна ж людина, як і всі). Для психотерапевтів також встановлені обмеження по часу робочого дня: 4-5 годин роботи на день та 20-25 годин на тиждень. Перевищувати ці норми небезпечно як для психотерапевта, так і для клієнтів, котрі відвідують подібного психолога-трудоголіка.
Людська психіка вимагає ніжного та уважного підходу до себе. Це живий, складний та чутливий організм.
Одначе, яким би не був сеанс, психіка людини із вдячністю вбирає нову інформацію, яка сприяє ефективнішому ухваленню рішень в тих чи інших життєвих ситуаціях.
Тому люди, котрі побували на сеансі у фахового психотерапевта, залюбки користуються його послугами і надалі. Адже у співпраці з іншою людиною ми досягаємо найбільших результатів.
