“The pain of grief is just as much a part of life as the joy of love. It’s all a package.”
Peter Levine
«Біль горювання – така ж частина життя, як і радість кохання. Вони йдуть разом, одним пакунком» Пітер Левін
Втрата – це тема, яка неодмінно з’являється в терапевтичній роботі, незалежно від первинного запиту клієнта. Я б навіть сказала, що найбільш ймовірно, що вона з’явиться, коли запит геть не про це. Є кілька таких клієнтських кейсів.
Найчастіше, коли мова заходить про втрату, більшість асоціює її зі смертю. Але насправді тематика втрати не завжди про смерть.
Є багато життєвих подій та ситуацій, які переживаються людиною як втрата, але не усвідомлюються втратою.
Наприклад, ситуація втрати роботи, вихід на пенсію, втрата грошей, життєвих сенсів та багато іншого.
Втрата є однією з основних причин, що спричиняють життєві кризи особистості. Почуття втрати – це глибоке і сильне страждання, яке виникає через різноманітні стресові чинники.
Емоційною реакцією на втрату є комбінація душевного болю, смутку, гніву, безпорадності, почуття вини та розпачу.
Переживання втрати відображається в зміні психічного стану, що відбувається через послідовні стадії та рівні.
Доволі часто клієнт приходить зі скаргами на все вище зазначене і дивується, – наче нічого не сталося, чому ж мені так погано? В роботі виявляється, що насправді клієнт переживає втрату (але не пов’язану зі смертю) і не усвідомлює цього.
Визначення втрати
Втрату можна визначити як психологічний процес, що виникає внаслідок позбавлення чогось важливого або цінного для людини, що супроводжується емоційним болем, смутком і стресом.
Це може бути як втрата фізичних об’єктів, так і емоційних зв’язків, взаємин або ролей у житті людини. (Джерело: Kubler-Ross, E. (1969). On Death and Dying).
Втрата — це стан емоційного і психологічного реагування на зміну життєвих обставин, що призводить до негативних переживань, зокрема, горя, смутку, гніву або почуття безпорадності.
Це процес, через який людина переживає та адаптується до зміни свого світу та себе в ньому після втрати чогось або когось важливого. (Джерело: Worden, J. W. (2009). Grief Counseling and Grief Therapy: A Handbook for the Mental Health Practitioner).
Етапи проживання втрати
Нижче наведена класична послідовність стадій переживання втрати за моделлю, запропонованою швейцарським психологом Елізабетою Кюблер-Росс:
- Заперечення (Denial) — Людина не може прийняти факт втрати або змінює реальність, аби уникнути болю, пов’язаного з її наслідками. Вона може відчувати, що це помилка або ж насправді нічого не трапилось.
- Гнів (Anger) — Почуття гніву та роздратування на ситуацію або інших людей, які можуть здатися винними у втраті. Це може бути гнів на себе, інших або навіть на загальну несправедливість життя.
- Торг (Bargaining) — Людина починає спроби “випросити” повернення втраченої людини або ситуації, шукаючи способи “залагодити” проблему, укладаючи умовні угоди з собою або з вищими силами.
- Депресія (Depression) — Відчуття глибокої печалі, безнадії і втрати сенсу життя. Людина може занурюватися в тривалий період смутку і жалю.
- Прийняття (Acceptance) — Це остання стадія, коли людина приймає реальність втрати і адаптується до нових умов, знаходячи внутрішній спокій і змінюючи своє ставлення до ситуації.
Ці стадії не обов’язково проходять строго по черзі, і людина може переживати їх у різному порядку або по кілька разів. Модель Кюблер-Росс є основною в розумінні того, як люди адаптуються до втрати та горювання (Автор: Елізабета Кюблер-Росс, “On Death and Dying”, 1969).
Що впливає на процес горювання?
Світогляд людини та послання сімейної системи
Як я писала на початку, коли запит не стосується смерті близької людини, але є подія, яка переживається клієнтом як втрата, робота в терапії буде направлена на усвідомлення цього факту.
Тобто клієнт може приходити в стадії заперечення, і воно не усвідомлене або втрата взагалі не вважається втратою у світогляді або у сімейній системі клієнта.
Щобільше, вона може усіляко знецінюватися і це може вважатися підтримкою. Думаю більшість з нас чула такі фрази, як:
- Було б це саме велике горе!
- Та хіба то горе, он у сусіда/подруги…
- Не переймайся, іншу/іншого знайдеш!
- Ой та хіба варто через це плакати
- Він/вона не вартий тебе..
Впевнена, ви можете продовжити цей перелік. Мій особистий джек-пот, це коли я плакала годинами через втрату свого першого кохання, а батько не витримував моїх сліз і сказав: «Ось коли в людини ноги чи руки нема, це горе. А ти ревеш через дурниці!»
Все вищезгадане, не є фрази підтримки, цими словами переживання людини знецінюються, робляться незначними та несуттєвими, не вартими уваги. І тут запускається процес уникання важливості того, що відбулося.
Наприклад, клієнтка знаходиться у гарних парних стосунках, але не перестає згадувати минулі стосунки та сама ставити собі питання – навіщо воно мені?
Скоріш за все, втрата попередніх стосунків не була відгорьована, а можливо, навіть не усвідомлена внаслідок складних переживань, якими супроводжувався цей процес. І тоді це можна назвати униканням. Бо горювання можливе, коли є визнаний факт втрати.
Чому так трапляється?
Доволі часто в сімейній системі не заведено горювати з причин, які не пов’язані зі смертю. З цим стикнулася у своїй власній історії та доволі часто бачу у клієнтських.
Звідки таке відношення? Думаю причини в кожному випадку будуть суто індивідуальні, але якщо узагальнити, то я б починала з дитинства.
Наприклад, коли дитина втратила іграшку або забилася, що найчастіше відбувається? Батьки намагаються її заспокоїти, дати нову іграшку, відволікти якось, щоб дитина перестала плакати та вередувати.
Але, для маленької дитини обидва випадки це великі випробування і тут потрібне батьківське контейнування емоцій дитини, з якими вона можливо вперше стикнулася.
Тобто, не – припини це!, а – що з тобою? Тобі боляче? Тобі сумно? Що значить «батьківське контейнування» – це можливість бути поруч з дитиною та її почуттями, називати їх, допомагати дитині з ними впоратися і прожити.
Не терпіти й мовчати поки все скінчиться, а бути поруч і допомагати.
Дональд Віннікотт, англійський психоаналітик і педіатр, описав цей процес у своїх роботах, зокрема в книзі “The Maturational Processes and the Facilitating Environment” (1965) як здатність батьків чи вихователів приймати й організовувати емоційні переживання дитини, утримувати їх у безпечному просторі для того, щоб дитина могла усвідомити свої почуття і вчитися з ними справлятися.
Власне, я маю великі сумніви, що на радянському та пострадянському просторі хтось практикував щось подібне з дітьми, тому у дорослому віці маємо ситуацію, коли іншому важко знаходитися поруч з близькою людиною, яка засмучена, і він, як вміє пробує заспокоїти.
Це не погано, просто перед цим було б добре придивитися до того, що сталося, поговорити про це, віддати належну цінність тому, що було втрачено, а потім вже можна спробувати втішити людину.
Як соціальні стереотипи впливають на проживання втрати
Наслідки радянського минулого
«Скільки вже можна нити/горювати?», «Вже півроку/рік пройшов..»
Як не дивно таке можна почути навіть зараз. Але теперішне сформоване у минулому, коли на декрет було три місяці, а для поховання близького родича, такого як батьки, чоловік/дружина або діти керівництво могло надавати 3 дні оплачуваної відпустки.
Можливо трохи більше, якщо узгодити особисто, але потім треба було повертатися до справ і де тут час на горювання?
Звичайно є релігійні обряди, згідно з якими проходить цей процес, але знову таки – в нашому минулому і релігію доволі довгий час забороняли і це можна було робити лише потай.
“Час лікує всі рани”
Цей стереотип змушує людину думати, що з часом її біль обов’язково зникне.
Насправді горе може залишатися частиною життя, але змінювати форму і ставати менш болісним із роботою над собою.
“Сильні люди не плачуть”
Емоційний контроль часто розглядається як ознака сили, але стримування сліз може лише погіршувати стан, не даючи можливості випустити біль назовні.
“Потрібно якнайшвидше повернутися до нормального життя”
Тиск суспільства на швидке повернення до роботи чи повсякденної рутини може позбавити людину часу, необхідного для емоційного відновлення.
“Треба бути сильним заради інших”
Людину, яка переживає втрату, можуть змушувати ставити на перше місце почуття інших (наприклад, дітей чи родичів), ігноруючи свої власні потреби в горюванні.
“Горе має мати межі в часі”
Часто вважається, що після певного періоду людина повинна “взяти себе в руки”. Це стигматизує тих, хто горює довше, ніж суспільство вважає прийнятним.
“Чоловіки горюють інакше, ніж жінки”
Існує гендерний стереотип, що чоловіки повинні бути стриманішими в прояві горя, тоді як жінкам дозволено більше емоцій. Це ускладнює відкритість і пошук підтримки для обох статей.
“Нові стосунки або події замінять втрату”
Деколи людина чує, що треба “завести нову сім’ю”, “знайти нове хобі” чи “народити дитину”, щоб “заповнити порожнечу”. Але втрату неможливо замінити; її можна лише інтегрувати в життя.
“Потрібно шукати причину втрати або винного”
Суспільство іноді змушує шукати, кого або що звинуватити, замість того, щоб просто дозволити людині пережити свій біль.
Чи є якісь часові рамки в горювання?
Процес горювання зазвичай триває від кількох місяців до року, залежно від особистих факторів і культуральних аспектів.
За моделлю Елізабет Кюблер-Росс, що згадувалась вище, горе проходить п’ять стадій (заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття), але ці стадії не є лінійними.
Якщо симптоми (наприклад, постійна депресія, ізоляція або неможливість повернутися до нормального життя) тривають понад 12 місяців, це може свідчити про затяжний розлад горювання (пролонговане горе), як зазначає Міжнародна класифікація хвороб (МКХ-11, 2018).
Патологічне горювання потребує психотерапевтичного втручання (Worden, 2009).
Якщо ви відчуваєте щось подібне, доречно буде звернутися до фахівця (психолога, психіатра) щоб вчасно отримати відповідну діагностику, допомогу та медикаментозну підтримку за необхідності.
Кілька вправ по роботі з горем
1. “Час для горя” або “Контейнер горя”
Ця вправа допомагає, зокрема, людям, які відчувають, що горе паралізує їхню щоденну активність. ).
Суть вправи:
- Щодня виділяється 15-20 хвилин для того, щоб цілеспрямовано прожити свої емоції, пов’язані з втратою.
- У цей час можна плакати, писати щоденник, слухати музику, яка асоціюється з втраченою людиною, або просто думати про неї.
- Після завершення часу треба “закрити контейнер” (наприклад, глибоким вдихом або переключенням на іншу діяльність).
- Це може бути реальна скарбничка, коробочка, де лежить щось цінне, що нагадує про втрату.
Мета:
- Навчитися керувати своїми емоціями, не пригнічуючи їх, але й не дозволяючи їм займати весь день.
- Поступово інтегрувати горе в життя, не даючи йому повністю його поглинати.
2. Вправа “Діалог із втратою” (візуалізація)
Мета: Пережити незавершене спілкування через уяву.
Як виконувати: Уявіть, що людина, яку ви втратили, сидить навпроти. Поговоріть із нею, висловлюючи свої почуття, сум чи вдячність. Також уявіть, що вона відповідає.
Результат: Ця вправа допомагає знизити внутрішнє напруження та знайти емоційну рівновагу.
Варіація цієї вправи це написання листа людині, яка пішла з вашого життя.
Що подивитися про проживання втрати?
Серіал «Shrinking»/Терапія (2023) – мені здається доволі вдалою спробою говорити про важкі теми з гумором (хоча іноді з чорним).
Серіал не тільки про втрату, але і про неї багато. Без надриву та, як мені бачиться, з фокусом на цінність життя.
Британський серіал “After Life”/Після життя (2019). У серіалі розповідається про Тоні, журналіста, чия дружина померла від раку.
Він впадає в глибоку депресію, відчуває втрату сенсу життя і навіть замислюється про самогубство, але його рятує турбота про собаку, яка була важлива для його покійної дружини.
Ця історія досліджує горювання, прийняття, людські стосунки і пошук нових сенсів у житті. Відчуття втрати не стає меншим з плином часу, але вона перестає займати весь життєвий простір.
З часом, за рахунок підтримки оточуючих простір навколо втрати збільшується і з’являється можливість дихати.
Ця концепція, відома як «модель зростання навколо горя» (Grief Ball in a Jar), яка ілюструє, як з часом наш життєвий простір розширюється навколо відчуття втрати.
Ця модель часто зображується у вигляді банки з кулькою всередині, де кулька символізує горе, а простір навколо неї — наше життя.
