Наявність конфліктів в житті людини є неминучою. Наші інтереси, переконання, бажання обов’язково вступають у протиріччя з інтересами чи переконаннями інших людей.
Людина та оточення являють собою нерозривне ціле, і наші внутрішні протиріччя так само, як і зовнішні, є невід’ємною частиною нашого життя.
Нам доводиться обирати між власними полюсними бажаннями, між бажаннями та обставинами, між прагненням відповідати очікуванням інших та протестом до цього. Зустрічаються конфлікти між власними цінностями.
Внутрішні конфлікти відображають різноманітні проблеми людських взаємовідносин, пошуку власного «Я», оптимальних шляхів самовираження, самоствердження, визнання та любові.
Конфлікти можуть бути конструктивними та деструктивними.
Конструктивні конфлікти сприяють мобілізації ресурсів, трансформують особистість, зміцнюють здатність спиратись на себе.
Деструктивні конфлікти знижують особистісне зростання, погіршують ефективність діяльності, ускладнюють взаємовідносини.
Сприйняття обставин та способи розв’язання конфліктів залежить від психічних особливостей кожної людини, а також від способів взаємодії з оточуючим світом.
Конфлікти можуть усвідомлюватися нами або ні, внаслідок чого ускладнюється їх розв’язання. Людина може не усвідомлювати конфлікт через те, що він триває довгий час та стає звичним, частиною характеру і поведінки.
Також конфлікт не попадає в зону усвідомлення по причині існування потреб, що здатні зруйнувати звичну картину світу людини.
На сьогоднішній день ця тема є вкрай актуальною, адже політичні, економічні, соціальні зміни в світі вимагають переоцінки власних цінностей, норм, переконань людини, трансформують її світогляд.
Погляди різних психологічних шкіл на причини виникнення внутрішніх конфліктів
Науковці різних часів замислювались над питанням виникнення внутрішніх протиріч в психіці людини.
Зигмунд Фройд про внутрішній конфлікт
Засновник психоаналізу вважав, що базисний конфлікт існує між нашими інстинктивними потягами з їх сліпим прагненням до задоволення та забороняючим оточенням – сім’єю та суспільством.
Інстинкти людини, неусвідомлені бажання являють собою структурну одиницю особистості, яку Фройд назвав «Воно» (Ід).
Забороняюче суспільство ще в ранньому дитинстві також стає внутрішньою структурною одиницею особистості і функціонує у вигляді «Над-Я» (Супер Его).
Психоаналіз вважає цей конфлікт таким, що не може бути вирішеним, оскільки внутрішні імпульси є неусвідомленими.
Карл Юнг про внутрішній конфлікт
Засновник аналітичної психології також підкреслював протилежність людських схильностей. Він писав, що наявність будь-якої тенденції передбачає наявність протилежної.
Зовнішня жіночність вказує на присутність внутрішньої маскулінності, зовнішня екстраверсія – прихованої інтроверсії, зовнішня перевага розумової діяльності – внутрішньої переваги чуттєвості і т.д.
Ці протилежні прояви мають знаходитись не у стані конфлікту, а в стані доповнення одне одного.
Ціллю для людини є наближення до цілісності, через прийняття обох протилежностей. І конфлікт як раз виникає по причині одностороннього розвитку та заперечення існування обох полюсів.
Карен Хорні про внутрішній конфлікт
Яскрава представниця неофройдизму, висловлювала думку, що внутрішньоособистісний конфлікт, про який писав Фройд, є важливим, але він стає неминучим лише у процесі розвитку неврозу.
Джерелом конфлікту Хорні вважала втрату здатності бажати чого-небудь щиро, оскільки істинні бажання розділені і діють у протилежних напрямках.
Курт Левін про внутрішній конфлікт
Німецький та американський психолог, що займався соціальною психологією, автор теорії Поля, вбачав причини виникнення внутрішніх конфліктів у боротьбі мотивацій.
Науковець виділяв три типи мотиваційний конфліктів:
- Конфлікт рівнозначних позитивних можливостей.
- Конфлікт рівнозначних негативних можливостей.
- Конфлікт позитивно-негативних можливостей.
Леон Фестінгер про внутрішній конфлікт
Американський психолог, учень Курта Левіна, автор теорії когнітивного дисонансу, визначав внутрішній конфлікт, як зіткнення різних когнітивних елементів особистості.
Когнітивний дисонанс виникає у випадку відсутності погодженості (гармонії) між когнітивними репрезентаціями себе та зовнішнього світу.
Карл Роджерс про внутрішній конфлікт
Американський психолог, один із засновників гуманістичної психології, вбачав причину внутрішнього конфлікту у невідповідності уявлення про себе («Я-концепція») та реальним досвідом людини.
Фредерік Перлз про внутрішній конфлікт
Засновник напрямку гештальт-психотерапії, вбачав причини виникнення внутрішнього конфлікту у неспроможності відчути власну домінуючу потребу.
Він зазначав, що якщо увага людини розділена між двома об’єктами інтересу, вона не здатна зосередитись на жодному.
В цілому, якщо два (або більше) об’єкти одночасно потребують нашої уваги, або об’єкт зацікавленості невиразний, людина відчуває розгубленість.
А у випадку, коли нашої уваги потребують дві несумісні ситуації, можна говорити про конфлікт. Якщо конфлікт постійний і здається нерозв’язним, мова йде про невротичний конфлікт.
Прояви внутрішнього конфлікту
Внутрішній конфлікт буде проявлятись на всіх рівнях функціонування людини.
На рівні емоцій конфлікт проявляється у вигляді напруження, тривожності, пригніченості, апатії, депресивних проявів; на когнітивному рівні – у вигляді дисонансу, неузгодженості в «образі Я», сумнівах, що стосуються мотивації, цінностей, цілей, сенсів.
На рівні поведінки виникають складності у взаємодії з оточуючими, страждає якість та ефективність діяльності.
Також можливі психосоматичні прояви, від появи локальних симптомів до загального погіршення стану здоров’я.
Можна розглянути прояв внутрішнього конфлікту на спрощеному прикладі.
Людина, яка знаходиться на важливому робочому засіданні, або лектор, що виступає перед аудиторією, відчуває фізіологічну потребу, наприклад, сильну спрагу або потребу вийти в туалет.
З існуючих можливостей: вийти і задовольнити потребу, відсунути потребу у фон (ігнорувати її) або переключати увагу між власною потребою та потребою групи, людина вибирає одну.
Вибираючи останню стратегію, людина переживає конфлікт.
Погляд гешталь-терапії на внутрішньоособистісний конфлікт
Вважаю, що для кращого розуміння механізму виникнення внутрішнього конфлікту, слід спочатку коротко описати як, на погляд гештальт-терапії, складаються відносини індивіда із середовищем.
Жодна людина не є самодостатньою, вона існує в середовищі, з яким вона складає єдине ціле. Щоб задовольнити свої потреби, індивід має знайти необхідні матеріали в середовищі.
Людина має систему орієнтації та маніпуляції, за допомогою якої вона досягає задоволення своїх потреб. Всі об’єкти середовища можуть допомагати чи заважати задовольнити ту чи іншу потребу людини.
Намагаючись отримати об’єкти, що допомагають задовольнити потребу, індивід взаємодіє, контактує із середовищем. Стосовно об’єктів чи людей, що заважають задовольнити потребу, індивід демонструє протилежну тенденцію: намагається їх позбутись.
Так само, ми прагнемо видалити «погані» думки, небажані емоції, ніби вони є нашими реальними ворогами. Ми позбавляємось небажаного шляхом руйнування об’єкту або уходу з небезпечного поля.
Контакт або відхід (втеча) – не є ні гарними ні поганими, це – опис того, як ми взаємодіємо з оточенням, як поводимось із об’єктами нашого поля.
Так, втеча буде доречною в ситуації небезпеки. Але, наприклад, не є доречним залишатись в контакті з об’єктом, що не підтримує нашого інтересу, адже це викликає нудьгу та призводить до виснаження енергії.
Ритмічна послідовність контакту та відходу – наш спосіб задовольняти свої потреби, переживати взаємодію з оточуючим світом.
Людина має бути здатною до прийняття рішення: або залишатись в контакті або піти. У тому випадку, коли людина не може прийняти рішення, вона і не є в контакті, і не може піти.
Тобто вона втрачає здатність усвідомлювати потреби та мати можливість їх задовольнити певним способом, і саме це викликає внутрішні конфлікти.
Людина з порушенням ритму контакту-відходу втрачає свободу вибору, не може виділити підходящі засоби для досягнення своїх цілей, не бачить своїх можливостей.
Внутрішній конфлікт поглиблюється і стає проблемою, коли людина закріплює такий спосіб мислення та поведінку, коли виникає тривале збентеження та труднощі в розрізненні між собою та іншими.
Ступінь вираженості конфлікту може бути різним, а стан людини, що переживає внутрішній конфлікт, коливається від переживання дискомфорту до невротичних проявів.
Невротичні прояви
Невроз – це термін, яким позначають дуже широкий спектр нервово-психічних розладів, що супроводжується різноманітною симптоматикою з боку всіх органів та систем і мають психогенну природу.
Зараз цей термін не вживається, але він буде зручний для визначення станів, в основі яких лежить глибокий внутрішній конфлікт.
Життя, як взаємодія особистості та середовища, що постійно змінюється, потребує від людини гнучкості та мінливості форм і способів взаємодії. Ці безперервні зміни необхідні для нашого виживання.
В ситуації конфлікту потреб індивід має пожертвувати менш важливою потребою заради більш важливої. Саме таким способом можливе розв’язання будь якого внутрішноьоособистісного конфлікту, саме в цьому проявляється пластичність та рухливість психіки.
Дисбаланс виникає тоді, коли індивід та оточуюче середовище, до якого себе індивід відносить (група, сім’я, соціальне коло, держава) , мають в один і той самий час різні потреби, і індивід не має можливості виділити ті , що є для нього домінуючими.
В гештальт-підході невроз розглядається, як неспроможність людини змінити власний спосіб поведінки та взаємодії із середовищем.
Якщо людина прив’язана до застарілих способів діяльності, вона втрачає здатність визначати та задовольняти свої потреби, в першу чергу соціальні. Ф.Перлз визначав невроз, як захисний маневр, за допомогою якого наша психіка намагається ухилитись від тиску оточуючого нас світу.
Механізми виникнення внутрішніх конфліктів
Гештальт терапія розрізняє декілька механізмів порушення рівноваги у взаємовідносинах індивіда та середовища. Більш розгорнуто я описую ці механізми в статті «Захисні механізми психіки в гештальт підході». Розглянемо деякі з них.
Конфлуенція
Конфлуенція (злиття) – нерозуміння або неусвідомлення об’єкту бажань та почуттів, через те, що людина не відчуває різниці між собою та оточенням.
Часто ми не знаємо, чого насправді хочемо або що відчуваємо або вважаємо, що інші люди відчувають і думають те саме, що і ми. Людина, що знаходиться в патологічному злитті, зв’язує свої потреби, емоції і дії з іншими.
Батьки, які відчувають злиття з дітьми, не визнають відмінності в будь-яких проявах, вимагають узгодженості та ототожнення дітей із собою. Конфлікт виникає у випадку незгоди дитини відповідати вимогам батьків.
У стосунках людина, що знаходиться у злитті зі своїм партнером, буде сприймати всяку відмінність у світогляді, поведінці, емоційних реакціях, як прояв неприйняття, відкидання, відторгнення.
Інтроекція
Механізм побудови взаємовідносин із середовищем, при якому поняття, факти, норми поведінки, способи мислення, що приходять із зовнішнього світу, приймаються людиною некритично, цілком, як беззаперечні факти.
Щоб ці норми та цінності дійсно стали внутрішніми надбаннями особистості, вони мають бути прийняті усвідомлено. Все, що потрапляє до нас із зовнішнього середовища, має бути перетравлено та засвоєно, так само, як їжа.
У випадку ж, коли ці переконання не стають частиною особистості, вони заважають розвитку, самоактуалізації та спричиняють внутрішні конфлікти.
Наприклад, внутрішні конфлікти цього типу можуть виглядати як протиріччя між установкою (моральною нормою) поважати та допомагати людям похилого віку та почуттям роздратування чи огиди до них, або переживання дівчиною, що виховувалась в релігійній сім’ї, боротьби між догмами віри та бажанням проявляти сексуальність.
Проекція
Тенденція перекладати відповідальність на оточення за те, що є проявами самої людини. У випадку, коли людина не може примиритись, не визнає певні риси, прояви, бажання своїми власними, вона витісняє їх за межі своєї особистості.
Так, частим прикладом такого типу захисного механізму є заперечення своєї агресії, потягів, думок.
Внутрішні конфлікти в такому випадку виносяться за межі особистості і переживаються людиною, як конфлікти з оточенням.
Людина, що не здатна довіряти іншим, на свідомому рівні буде транслювати бажання зав’язати близькі стосунки, але буде вбачати в поведінці оточуючих ознаки зради та підступності.
Ретрофлексія
Невротичний механізм, проявами якого є розвертання на себе наміру, що має бути спрямований назовні.
Сутність внутрішнього конфлікту полягає в тому, що людина розділяє свою особистість на дві частини: діючу та ту, що відчуває дію на собі.
Проявляється такий конфлікт у вимогах людини до самої себе, намаганнях об себе задовольнити свої потреби.
Висловлювання типу: «Я повинен змусити себе», «Я злюсь на себе», «Я мушу контролювати себе» свідчать про те, що вся енергія, все напруження залишаються в межах особистості.
Внутрішні конфлікти, в основі яких лежить ретрофлексія, найчастіше призводять до психосоматичних захворювань.
Внутрішні конфлікти можуть виникати в будь-якому віці, однак вважається, що передумови виникнення закладаються в дитинстві.
Причинами виникнення захисних механізмів психіки можуть виступати:
Гострі травматичні події, коли людині (частіше дитині) доводиться переживати неймовірне психічне напруження.
Паттерни поведінки, що формуються в ситуації гострої травми, можуть зберігатись та продовжувати діяти довгий час після травмуючої події.
Хронічні ситуації повсякденного життя, що призводять до виникнення збентеження та труднощів у розрізненні між собою і світом та негативно впливають на процеси розвитку особистості, пізнання та прийняття себе, формування здатності спиратись на себе.
Сюди можна віднести:
- соціально-психологічні фактори (відносини в родині, емоційна ізольованість членів родини, ізольованість родини від зовнішніх контактів);
- соціально-культурні фактори (неоптимальні умови для розвитку, повноцінного відпочинку, емоційної розрядки, особливості соціального оточення);
- соціально-економічні фактори (умови життя, фінансове благополуччя, можливість задовольнити свої потреби в сфері освіти, здоров’я, праці).
Вирішення внутрішніх конфліктів
Здатність свідомо вирішувати внутрішні конфлікти, хоча і може приносити страждання та ускладнювати відносини, насправді є цінним надбанням!
Розбираючись в особливостях своєї поведінки, знаходячи джерела почуттів, усвідомлюючи потреби, цінності, моральні норми та намагаючись робити власні вибори, ми набуваємо більшої внутрішньої сили та свободи.
Першочерговою задачею психотерапії у розв’язанні внутрішніх конфліктів є виведення протиріч в зону усвідомлення. Але для вирішення проблеми цього мало, людина має визнати поточний стан речей, усвідомити дезінтеграцію особистості та відсутність координації між думками і діями.
Метою психотерапії є не лише шлях до цілісного переживання себе, але і формування пластичності психічних процесів та способів взаємодії з оточенням, що допоможуть в подальшому спиратись на себе та відчувати внутрішній баланс.
