Типи особистості

Сучасна психологія переважно відійшла від жорстких та дискретних “типів” особистості (як, наприклад, сангвінік, холерик), які припускають, що людина належить до однієї категорії.

Натомість, сьогодні домінує дименсіональний (вимірний) підхід, який розглядає особистість як набір рис, розташованих на безперервному континуумі.

Найбільш науково обґрунтованою та загальновизнаною є Теорія Великої П’ятірки, але використовуються й інші важливі типології.

В цілому, особистість – це сукупність індивідуальних особливостей людини (характер, здібності, цінності), що сформувалися у процесі соціалізації; соціалізований індивід, що набув схильності мислити, спілкуватися та діяти певним, характерним для нього, чином.

Ядром особистості є «Я-концепція» – система уявлень про себе, свої фізичні, когнітивні та інші особливості, на основі чого вибудовуються стосунки з іншими.

Типи особистості – це концептуальний підхід до класифікації особистостей на основі критерію спільності рис і ознак з метою передбачення поведінки та реакцій людей одного типу на різні життєві ситуації.

Хоча в науці були здійснені неодноразові спроби типологізувати особистості різних людей, виокремивши декілька основних, більшість із них виявилися невдалими, оскільки не враховували факту існування чималої кількості варіацій розвитку особистостей залежно від індивідуального життєвого досвіду людини.

Не існує абсолютно однакових особистостей, лише схожі.

Модель вивчення особистості «Велика п’ятірка» (Big Five) включає п’ять основних доменів, навколо яких групуються інші риси:

1. Відкритість до досвіду,
2. Екстраверсія,
3. Невротизм,
4. Дружелюбність
5. Сумлінність.

У кожної людини ієрархія та співвідношення цих якостей є різними.

Дименсіональний підхід до типів особистості

Це найбільш емпірично підтверджена модель, яка описує особистість за п’ятьма основними, незалежними факторами (рисами), а кожна людина має різний ступінь вираженості кожної з цих рис.

ТИПОЛОГІЯ МАЙЕРС-БРІГГС (MBTI)

Хоча ця модель є дуже популярною в бізнесі та самодопомозі, вона є менш визнаною в академічній психології, оскільки ґрунтується на дискретних типах, а не на континуумі, і має сумнівну надійність.

Вона класифікує особистість за чотирма дихотоміями, комбінація яких дає 16 типів.

1. Джерело енергії: Екстраверсія (E) vs Інтроверсія (I).
2. Сприйняття інформації: Сенсорика (S) vs Інтуїція (N).
3. Прийняття рішень: Мислення (T) vs Почуття (F).
4. Спосіб життя: Судження (J) vs Сприйняття (P).

ТИПИ РОЗЛАДІВ ОСОБИСТОСТІ В КЛІНІЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

У клінічній психології та психіатрії (згідно з DSM-5 та МКХ-11) термін “тип” використовується для класифікації стійких, негнучких та дезадаптивних патернів поведінки, які спричиняють значний дистрес.

Розлади особистості поділяються на три кластери:

ТИПИ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

Хоча це не повна типологія особистості, вона є ключовою для розуміння міжособистісної поведінки дорослих і формується на основі раннього досвіду з доглядальниками (Теорія Джона Боулбі та Мері Ейнсворт).

1. Безпечний Тип: Комфортно із близькістю та незалежністю, довіряє партнеру.
2. Тривожний Тип: Надмірно стурбований стосунками, боїться покинутості, потребує постійного підтвердження любові.
3. Уникаючий Тип: Цінує незалежність, почувається некомфортно при надмірній близькості, схильний до емоційної відстороненості.
4. Дезорганізований/Невпорядкований Тип: Найбільш рідкісний; поєднує тривогу та уникнення; часто пов’язаний із травмою.

КЛАСИФІКАЦІЇ ТИПІВ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ

Історія психології та філософії рясніє спробами класифікувати людей за стійкими патернами (типами) поведінки, темпераменту чи характеру.

Ці класифікації відображають еволюцію розуміння особистості: від простих фізіологічних рідин до складних психологічних вимірів.

Античність та медичні основи (Гуморальні теорії)

Перші відомі типології ґрунтувалися на біологічних чинниках, зокрема на переважанні певних рідин (гумору) в організмі.

Гіппократ (V ст. до н. е.) та Гален (II ст. н. е.) вважали, що темперамент людини залежить від переважання однієї з чотирьох життєвих рідин (гумору).

Типи:

1. Сангвінік (кров) — життєрадісний, активний, оптимістичний, але швидко змінює інтереси.
2. Флегматик (лімфа/слиз) — повільний, спокійний, стійкий, емоційно стриманий.
3. Холерик (жовта жовч) — запальний, енергійний, нестримний, схильний до різких емоцій.
4. Меланхолік (чорна жовч) — сумний, схильний до тривоги, глибоких переживань, песимістичний.

Психодинамічний підхід (З. Фройд та послідовники)

Фройд пов’язував розвиток особистості з проходженням психосексуальних стадій. Фіксація на певній стадії призводила до формування відповідного типу характеру.

Оральний тип: Виникає через фіксацію на оральній стадії (0–1.5 року).

Характеризується залежністю, пасивністю, надмірною балакучістю або схильністю до оральних задоволень (їжа, куріння).

Анальний тип: Виникає через фіксацію на анальній стадії (1.5–3 роки).

Пов’язаний з боротьбою за контроль і може бути анально-утримуючим (скупий, педантичний, упертий) або анально-виштовхуючим (безладний, агресивний, марнотратний).

Фаллічний тип: Виникає через фіксацію на фалічній стадії (3–6 років).

Характеризується марнославством, демонстративністю, надмірною самовпевненістю або, навпаки, боязкістю у стосунках.

Карл Густав Юнг (Аналітична Психологія) розділяв людей за спрямованістю лібідо (психічної енергії) та домінуючою психічною функцією.

Типи за Спрямованістю:

1. Екстраверт: Психічна енергія спрямована назовні (об’єкти, люди, зовнішній світ).
2. Інтроверт: Психічна енергія спрямована всередину (власні думки, почуття, внутрішній світ).

Типи за Функціями (4 пари): Мислення, Почуття, Сенсорика, Інтуїція. Комбінація цих функцій створює 8 психологічних типів.

Конституціональні (соматичні) типології

Ці теорії намагалися встановити зв’язок між тілобудовою (конституцією) та особистісними рисами, хоча багато з них сьогодні вважаються спрощеними або ненауковими.

Ернст Кречмер (XX ст., Німеччина) пов’язав фізичний тип із ризиком психічних захворювань (шизофренія та біполярний розлад).

• Астенік (худий, витягнутий) → Шизотимічний темперамент (замкнутий, чутливий, схильний до шизофренії).
• Пікнік (схильний до повноти, округлі форми) → Циклотимічний темперамент (емоційно відкритий, схильний до зміни настрою, схильний до біполярного розладу).
• Атлетик (м’язистий, широкоплечий) → Іксотимічний темперамент (стриманий, малорухливий, схильний до епілепсії).

Вільям Шелдон (XX ст., США, Соматотипи) ділив людей за переважанням ембріональних шарів.

• Ендоморф (круглий, м’який) → Вісцеротонія (розслабленість, любов до комфорту, товариськість).
• Мезоморф (м’язистий, атлетичний) → Соматотонія (енергійність, схильність до ризику, агресивність).
• Ектоморф (худий, тендітний) → Церебротонія (стриманість, інтроверсія, схильність до інтелектуальної діяльності).

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПІВ ОСОБИСТОСТІ

Для перевірки та глибшого зрозуміння концепту типів особистості науковці здійснювали емпіричні дослідження, основні із яких такі:

Експеримент з реакцією на стрес Холандера

Проведений Морісом Холандером в 1965 році (Holander’s Stress Reaction Experiment), котрий мав за мету дослідити як різні типи особистості реагують на стресові ситуації.

Учасники були класифіковані за моделлю “Великої п’ятірки” та  проходили  випробування, які мали за мету спровокувати стресову ситуацію.

Холандер виявив, що люди з високим рівнем емоційної стабільності мають тенденцію краще справлятися зі стресом, ніж люди з низьким рівнем емоційної стабільності (з високим невротизмом).

Ситуаційно-адаптивний експеримент Гарріса

Експеримент з тим, як люди пристосовуються до виконання завдань за різних умов Гарріса (Harris’s Adaptation to Situations Experiment), проведений у 1950-х роках Реджинальдом Гаррісом.

Учасники експерименту  були розділені за показником конформізму/нонконформізму і їх попросили виконувати завдання, які вимагали або конформності, або неконформістської позиції.

Гарріс виявив, що люди з різними типами особистості мають різні стратегії пристосування до ситуацій.

Експеримент з особистісними рівнями Холланда

Holland’s Levels of Personality Experiment, організований Джоном Холландом в 1959 році допоміг дослідити, як люди з різними типами особистості вибирають професії та як вони пристосовуються до своєї роботи.

ТИПИ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ

У психотерапевтичному процесі фахівець рідко використовує жорсткі “типи” у класичному розумінні, але спирається на стійкі патерни (риси, стилі, розлади особистості), які впливають на те, як клієнт взаємодіє з терапевтом, реагує на втручання та сприймає зміни.

Розуміння цих патернів допомагає терапевту вибрати найбільш ефективну стратегію та підтримувати терапевтичний альянс.

Ось як найпоширеніші психологічні “типи” чи патерни особистості проявляються і опрацьовуються в терапії:

Теорія Великої П’ятірки (Big Five / OCEAN) у терапії

Дименсіональний підхід (рис) безпосередньо впливає на динаміку терапії:

Патерни прив’язаності в терапевтичних стосунках

Терапевтичний альянс є формою міжособистісних стосунків, тому стиль прив’язаності клієнта часто відтворюється у стосунках із терапевтом.

Тривожний Тип: Клієнт може ідеалізувати терапевта, надмірно потребувати підтримки між сесіями (телефонні дзвінки, повідомлення), боятися критики або кінця терапії.

Робота: Встановлення чітких і стабільних меж (часу, контакту), що парадоксально створює відчуття безпеки. Фокус на внутрішній самопідтримці.

Уникаючий Тип: Клієнт може бути надмірно незалежним, девалідизувати терапію (“Мені це не дуже допомагає”), уникати глибоких почуттів і раптово припиняти терапію.

Робота: Поступове і дуже м’яке запрошення до емоційної близькості. Повага до дистанції. Вербалізація спостережень про уникнення близькості без примусу.

Дезорганізований Тип: Непередбачувана поведінка, чергування ідеалізації та знецінення терапевта (ефект “розщеплення”). Часто пов’язаний із травмою.

Робота: Стабільна присутність і валідація усіх почуттів. Чітка травматерапія, спрямована на інтеграцію розщеплених частин “Я”.

Клінічні типи (розлади) особистості у психотерапії

Найбільш складні для терапії патерни, оскільки вони є всепроникними, негнучкими і впливають на всі аспекти життя.

Нарцисичний тип (Нарцисичний розлад особистості)

Прояви: Надмірна чутливість до критики, ідеалізація/знецінення терапевта, бажання “бути особливим клієнтом”, відсутність емпатії до потреб терапевта (наприклад, перевищення часу).

Складність: Терапевту необхідно уникнути як співучасті у грандіозності, так і прямої конфронтації (що викличе гнів).

Стратегія: Емпатична валідація чутливого “Я”, при цьому послідовне встановлення реалістичних меж та чесне, але м’яке відображення нереалістичних очікувань.

Межовий Тип (Межовий розлад особистості – МРО)

Прояви: Емоційна інтенсивність, ризик самоушкодження, хронічне відчуття порожнечі, хаос у стосунках (включно з терапевтичними), чорно-біле мислення (“ти ідеальний”/”ти жахливий”).

Складність: Високий ризик вигорання терапевта та порушення меж.

Стратегія: Найчастіше застосовується Діалектична поведінкова терапія (DBT) або Терапія, орієнтована на схеми (Schema Therapy).

Основний фокус на навчанні навичок регуляції емоцій та толерантності до дистресу.

Обсесивно-компульсивний тип (уникаючий та залежний)

Прояви: Надмірна увага до деталей, ригідність, потреба у контролі процесу терапії, складність з доступом до емоцій, сприйняття терапії як “робочого плану”.

Складність: Може “застрягати” у деталях, уникаючи емоційної глибини.

Стратегія: Поступове дослідження емоцій, що стоять за контролем. Заохочення спонтанності та дозволу на помилку. Використання Гештальт-елементів для контакту з тілом та почуттями.

Розуміння цих патернів дозволяє терапевту персоналізувати втручання, перетворюючи типові труднощі на терапевтичні можливості для росту.

ПІДСУМКИ

Існує безліч класифікацій типів особистості чи психотипів, але жодна з них не вважається сучасними фахівцями універсальною чи абсолютною.

Водночас, розуміння основних різновидностей типів особистості допомагає досвідченим психологам, психотерапевтам та психіатрам швидше й точніше проводити психодіагностику, а відтак і ефективніше надавати психологічну допомогу

ПІДБІР ФАХІВЦІВ

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “психотерапевт”, “психічні розлади” і “психологія особистості” тощо