Перш ніж рятувати когось, впевніться, що не треба рятувати вас. Роль рятівника/рятівниці, благородного лицаря у стосунках оспівана в книгах, фільмах, мультфільмах, піснях…
Хто дивився японський аніме-мультфільм «Русалонька – принцеса підводного царства»? Він доволі старий і там немає хепіенду (як в Діснея), там Русалонька віддала свій голос за ноги й можливість бути поруч із принцом, за умови, що він її впізнає і полюбить, інакше смерть… такий собі обмін, але вона пішла на це, заради того, щоб бути з ним.
А попередньо вона врятувала його в штормі, ризикуючи власним життям. Ще, як одна з демонстрацій цього феномену, є чудовий текст пісні Sade “No ordinary love” (за кліпом припускаю, що тематика теж Русалоньки):
I gave you all the love I got
I gave you more than I could give
Gave you love…(Я віддала тобі все кохання, що в мене є, я віддала більше ніж могла, я віддала своє кохання).
Звідки ця ідея віддати всю себе? У кожній клієнтській історії свої причини, але від початку вони мають основою ось цей культурний пласт і соціально схвалювані стереотипи чоловічо-жіночих стосунків.
І я не є виключенням, я виросла серед таких наративів. Коли в стосунках ти віддаєш всю себе, розчиняєшся в них і тоді буде тобі щастя.
Навіть на першому курсі в універі, в рефераті з філософії, про кохання та як я його розумію, написала що кохання – це розчинитися в коханій людині, як в “омуті з головою”.
І тільки одна з моїх колег тоді запитала – а ти не боїшся втратити в цьому себе? Пройшло 40 років, а я дотепер пам’ятаю це питання.
Можливо той випадок змусив мене замислитися, а дійсно, де ж тоді я в стосунках?
Синдром рятівника – що це?
Синдром рятівника (або комплекс рятівника)/(a savior complex or white knight syndrome) у психології описує патерн поведінки, коли людина відчуває непереборну потребу допомагати іншим, навіть на шкоду собі.
Походження терміна
Основи концепції заклав Стівен Карпман (Stephen Karpman) у своїй Драматичній тріаді (1968), де описав три ролі у взаємодії: Рятівник, Жертва, Переслідувач.
Розвитком ідеї займалися інші психологи, зокрема Ерік Берн (Eric Berne), автор транзакційного аналізу, який досліджував взаємодію цих ролей у стосунках.
Пізніше тему синдрома рятівника розширили в контексті співзалежних відносин (Клод Штайнер, Мелоді Бітті).
Головна ідея
Рятівник намагається «врятувати» інших, навіть коли цього не просять, отримуючи психологічну вигоду (відчуття значущості й не тільки), але з часом виснажується і може сам перетворитися на Жертву.
Механізм розвитку синдрому рятівника
Синдром рятівника формується через глибокі психологічні установки, що можуть мати коріння у дитинстві, вихованні та соціальному середовищі. Основні автори, що описували механізми цього явища:
1. Драматичний трикутник Карпмана (Stephen Karpman, 1968)
Карпман описав три ролі, які людина може займати у взаємодії:
- Жертва (відчуває безсилля, шукає допомоги).
- Переслідувач (контролює, звинувачує).
- Рятівник (відчуває потребу допомагати, навіть коли це шкідливо).
Механізм: Рятівник намагається «спасати» Жертву, але з часом виснажується, розчаровується і сам стає Жертвою або навіть Переслідувачем.
Джерело: Karpman, S. (1968). Fairy Tales and Script Drama Analysis. Transactional Analysis Bulletin.
2. Транзакційний аналіз (Eric Berne, 1950–1960-ті)
Берн вказував, що у людей є три его-стани:
- Дитина (емоції, імпульсивність).
- Батько (контроль, допомога, правила).
- Дорослий (логіка, усвідомлення).
Механізм: Рятівник часто діє з позиції “Батька”, нав’язуючи допомогу, що призводить до співзалежних відносин та «інвалідизації» іншого/партнера.
За таких умов у партнера нема та не з’явиться можливості вийти в позицію дорослого і досягнути стосунків на рівних «дорослий-дорослий» (трохи далі ще буде про це).
Джерело: Berne, E. (1964). Games People Play: The Psychology of Human Relationships.
3. Співзалежність та рятівництво (Melody Beattie, 1986)
Мелоді Бітті описала, як рятівництво є частиною співзалежних відносин, де одна людина жертвує собою заради іншої.
Механізм:
- Рятівник відчуває потребу бути потрібним.
- Його самооцінка залежить від того, наскільки він допомагає іншим.
- У нього формується страх бути відкинутим, якщо він перестане допомагати.
Це веде до емоційного виснаження та формування нездорових, дисфункційних стосунків. Джерело: Beattie, M. (1986). Codependent No More: How to Stop Controlling Others and Start Caring for Yourself.
Парадокс “рятівництва”. Якщо партнер не хоче змінюватися, його порятунок стає безкінечним процесом. У результаті:
- Жінка розчаровується та вигорає.
- Чоловік не бере відповідальності за себе.
- Відносини стають токсичними.
4. Межі та відповідальність (Claude Steiner, 1971)
Клод Штайнер пояснював, що рятівники часто порушують особисті межі – свої та чужі. Вони відчувають відповідальність за чужі проблеми, що веде до хронічного стресу.
Механізм:
- Рятівник бере на себе зайву відповідальність.
- Це формує у Жертви безпорадність.
- В результаті у відносинах виникає нездоровий баланс.
Джерело: Steiner, C. (1971). Scripts People Live: Transactional Analysis of Life Scripts. Книга є українською «Сценарії життя людей», Клод Штайнер.
Підсумовуючи вище зазначене, можна сказати, що синдром рятівника працює за принципом порочного кола, де людина допомагає іншим, щоб відчути свою значущість, але в результаті вигорає і стає жертвою ситуації. «Бонусом» отримуючи поруч іншого, залежного від її допомоги та майже неспроможного жити своє життя самостійно.
Як це виглядає в терапії
Помічаю, що багато клієнтських кейсів про стосунки – це тема жіночої жертовності та її неоціненності, непоміченості партнером або навіть агресивної реакції партнера на спроби його рятувати.
Поки що говорю тільки про жінок, бо з цим маю більше досвіду, але це не означає, що немає цьому аналога з боку чоловіка у стосунках. І знову повертаюся до ідеї співзалежних стосунків – тут існування пари можливе тільки за умови залежності одного партнера від іншого.
Найстрашніший страх у них – це стати не потрібним іншому, бо далі буде самотність. Партнер має бути/переживати себе потрібним, а ще краще – незамінним. «Він/вона без мене не впорається», «Я йому/їй потрібна», «Як він/вона без мене»..знайомі фрази?
З нюансів жіночої потрібності і незамінності в таких стосунках – чоловік, як правило, не заробляє багато або доходячи до певного фінансового об’єму втрачає гроші. Пара дивується, шукає винних і причини.
А причина проста – щойно чоловік набуває здатності купити або заплатити за все те, в чому незамінна його жінка (наприклад, оплатити хатню помічницю), він перестане її потребувати (в її уяві).
Більше не треба до блиску намивати хату або прати, прасувати одяг чоловіка тощо. Ланцюжок співзалежності розпадається. А як жити інакше – невідомо. Сімейна система прагне набути/повернути свій стан гомеостазу (балансу). І якось так гроші зникають і все вертається до початкового стану – він потребує її, вона переживає себе потрібною.
Це не єдина причина фінансових проблем, але одна з основних у співзалежних стосунках. Також партнер, якого в будь-яких випадках завжди рятує інший, може навіть не прагнути робити щось самостійно і є пари, які роками так живуть і загалом їх це влаштовує.
Тобто це питання особистого вибору пари та її учасників.
Поруч з бажанням рятувати зазвичай в терапії віднаходимо бажання/потреба «бути хорошим партнером/ чоловіком /жінкою/ мамою/ дочкою…» і на цій підставі очікувати такого самого ставлення до себе від іншого. Але, є одне але.
Далі цитую одного з засновників Гештальт терапії, Фріца Перлза: “Очікувати, що світ буде до тебе справедливим лише тому, що ти хороша людина, – це як очікувати, що бик не нападе на тебе тільки тому, що ти вегетаріанець“.
І про само підтримку. Залежність перетворює нас на рабів, особливо якщо в залежне становище потрапляє наша самооцінка. І якщо вам потрібне постійне схвалення та поплескування по плечу від кожного зустрічного – тоді ви робите кожного зустрічного своїм суддею.”
Способи виходу зі синдрому рятівника
1. Встановлення здорових меж (Cloud & Townsend, 1992)
Межі або особисті кордони людини порушуються в момент коли їй «спричиняють добро» без її запиту. Генрі Клауд і Джон Таунсенд у книзі “Boundaries: When to Say Yes, How to Say No to Take Control of Your Life” / (“Межі” Коли говорити “так”, як казати “ні”, щоб контролювати своє життя) пояснюють, що рятівник часто бере відповідальність за проблеми інших людей, не помічаючи їх відповідальності в стосунках.
Кроки для виходу:
- Усвідомити свою поведінку – помітити, коли допомога іншим стає самоціллю.
- Розмежувати відповідальність – зрозуміти, що кожна людина має самостійно вирішувати свої проблеми.
- Навчитися казати «ні» – не погоджуватися на допомогу, якщо вона шкодить вам.
- Розвивати самооцінку без рятівництва – навчитися відчувати власну цінність без постійного служіння іншим.
2. Робота з власними емоціями та переконаннями (Melody Beattie, 1986)
Мелоді Бітті у книзі “Codependent No More” (Долаємо співзалежність) наголошує, що співзалежні люди (в тому числі рятівники) часто відчувають страх бути відкинутими, якщо перестануть допомагати.
Кроки для виходу:
- Проаналізувати мотивацію – зрозуміти, чому вам важливо «рятувати» інших (наприклад, страх самотності, бажання бути потрібним).
- Вчитися емоційній автономії – усвідомити, що ви не зобов’язані «рятувати» інших, щоб вони вас любили.
- Впроваджувати техніки самопідтримки – практикувати медитацію, терапію, творчість для наповнення власного ресурсу.
- Переключити увагу на себе – навчитися ставити власні потреби на перше місце, а не жити проблемами інших.
Робота зі співзалежним патерном в терапії завжди направлена на навчення клієнта помічати себе взагалі, а потім вже в стосунках, усвідомлення своїх потреб і знаходження здорових способів їх задоволення.
Власне всі аспекти, що зазначені вище мають бути опрацьовані в терапії. Основним буде зрозуміти, що допомагати іншим добре, але не ціною власного благополуччя.
Практика здорових меж та емоційної автономії, щоб знайти баланс між допомогою іншим і турботою про себе.
Це може стати завданням на життя, бо просто виключити/прибрати співзалежний патерн не можна, але можна розвинути нові, здорові способи контактування з іншими та світом.
Що почитати про сидром рятівника?
Всі вище згадані книги домопожуть більше дізнатися та зрозуміти про тему рятівництва та співзалежності. І мабуть ще одна книга Еріка Берна «Ігри, у які грають люди».
Вона належить до 5 найпопулярніших книжок з психології у світі. Доктор Ерік Берн розкриває таємні прийоми/патерни, які керують нашим життям.
Усі ми, не усвідомлюючи цього, постійно граємо в ігри — подружні та сексуальні, серйозні ігри з керівниками та суперницькі ігри з друзями, в ігри, що визначають статус та сімейні сутички.
Що подивитись про синдром рятівника?
Стрічка «Народження зірки» / A Star Is Born (2018). Я б сказала, що це класика співзалежних стосунків з алко-залежним партнером. Бонусом є можливість побачити сімейну історію одного з партнерів та її наслідки у його теперішньому житті.
Побачимо як головна героїня намагається рятувати спочатку партнера від алкоголізму, потім шлюб з ним і чим ця історія закінчується.
Фантастичний фільм «Пасажири» / Passengers (2016). Головний герой Кріс Претт прокидається в капсулі і зясовує що кораблю летіти до місця призначення ще 90 років.
Він намагається справитися з самотністю, але в нього погано виходить. Зрештою, він все ж таки наважується достроково вивести одну з пасажирок з глибокого сну, тим самим прирікаючи її на смерть на кораблі.
Після її пробудження Джим прикидається, ніби її капсула, як і його власна, відкрилася через неполадку. Він будить жінку зі сну в космосі, бо не може витримати самотності.
Як показаний синдром рятівника: Егоїстичне рятівництво – людина допомагає іншому не тому, що це потрібно іншому, а тому, що сам боїться бути самотнім.
Стрічка «Великий Гетсбі» / The Great Gatsby (2013) за одноіменним романом американского письменника Френсіса Скотта Фіцжеральда.
Головний герой Джей Гетсбі роками живе минулим, ідеалізуючи Дейзі, вірячи, що його любов може повернути їхнє кохання.
Як проявляється співзалежний компонент цих відносин: він ігнорує реальніть, жертвує всім заради жінки, яка зараз не має до нього тих почуттів, що були в минулому.
