Структура особистості: рівні організації та радикали

У лексиконі ми часто послуговуємося словом – «особистість». Це багатогранне поняття, яке містить в собі велику кількість факторних ознак.

Розглядаючи людину з наукової точки зору цей  термін трактується як цілісна система індивідуальних психологічних особливостей, яка зумовлює сталість поведінки людини в різних життєвих ситуаціях.

У психології вона розглядається як сукупність когнітивних, емоційних і поведінкових характеристик, що формуються під впливом як біологічних передумов, так і соціального досвіду.

Особистість визначає спосіб мислення, ставлення до себе й інших, здатність до саморефлексії та побудови стосунків.

Структура особистості – це внутрішній психологічний каркас, який визначає спосіб сприйняття себе й світу, стиль емоційного реагування, формування стосунків та механізми саморегуляції.

У клінічній психології та психотерапії цей концепт допомагає глибше зрозуміти внутрішні закономірності психічного функціонування, виявити уразливості та побачити потенціал для розвитку.

Сучасна психодинамічна концепція представлена працями Отто Кернберга, Ненсі Мак-Вільямс, Гленна Габбарда та інших пропонує структурний підхід до класифікації особистісних типів.

Він дозволяє не лише описати поведінкові симптоми, а й проникнути до глибинних мотивацій, захисних механізмів та рівня інтеграції «Я».

Чотири рівні особистості

Найчастіше виділяють чотири рівні організації особистості: здоровий (невротичний), невротичний, межовий та психотичний.

Їх варто розглядати через призму центральних характеристик і супутніх радикалів (наприклад, нарцисичного, істеричного чи обсесивного).

Радикали розуміються як стійкі психологічні домінанти, що формують поведінкові патерни, емоційну регуляцію та стиль стосунків.

Аналіз цих структур дає змогу краще зрозуміти не лише клінічні випадки, а й звичайну міжособистісну взаємодію, в якій часто проступають риси патологічних радикалів.

Здоровий або невротичний рівень

Це найвищий рівень психічної інтеграції, що характеризується стабільним відчуттям «Я» та здатністю до реалістичного сприйняття себе й оточення, зрілими захисними механізмами.

У межах цього рівня особистість зберігає внутрішню цілісність навіть у стресових ситуаціях і здатна до конструктивного вирішення конфліктів.

Ключові характеристики

• Стабільна ідентичність: особистість має чітке, та стале у часі відчуття себе і своїх цінностей, переконань, цілей і меж.
• Реалістичне сприйняття: людина здатна бачити себе й інших у складності, з позитивними та негативними якостями, без ідеалізації чи девальвації.
• Рефлексивність: особистість усвідомлює свої емоції, внутрішні конфлікти, суперечності, вміє їх вербалізувати та обмірковувати.
• Моральна інтеграція: наявна сформована система моральних принципів, яка регулює поведінку без потреби у зовнішньому контролі.
• Зрілі захисні механізми: домінують такі механізми, як гумор, сублімація, альтруїзм, ідентифікація, на відміну від примітивних або проективних форм захисту, що притаманні більш патологічним рівням.
• Емоційна стабільність: попри можливу тривожність, емоції зазвичай контрольовані, не переповнюють і не домінують над поведінкою.

Людина на цьому рівні може переживати внутрішні конфлікти,  наприклад, між обов’язком і бажанням, чи між самореалізацією й потребами родини. Проте вона здатна усвідомити ці протиріччя, не втратити почуття власної цінності, обрати зріле рішення й не зруйнувати стосунки.

Невротичні риси, але не патологія:

Варто зауважити, що термін невротичний у цьому контексті не є синонімом психічного розладу. Ідеться радше про схильність до саморефлексії, внутрішньої напруги, гіпервідповідальності чи емоційної вразливості без втрати контакту з реальністю чи серйозних порушень у функціонуванні.

Вище описано здоровий (невротичний) рівень організації особистості, тепер логічно розглянути саме невротичний рівень організації особистості як окрему структуру.

Він належить до зрілої, адаптованої частини континууму і часто трапляється у звичайному житті серед людей, які успішні, функціональні, але мають внутрішні конфлікти та схильність до самокритики або тривожності.

Невротичний рівень організації особистості

Є одним із найпоширеніших і належить до здорового рівня психічної організації.

Люди з таким типом мають сформовану ідентичність, здатні до самоспостереження й самоконтролю, зберігають контакт з реальністю, але часто зазнають внутрішньої тривоги, конфліктів між імпульсами й нормами, схильні до гіпервідповідальності або самозвинувачення.

Основні ознаки:

• Чітке розуміння «Я»: людина знає, хто вона, має сталі переконання, ідентичність і життєву позицію.
• Здатність до емпатії й рефлексії: добре розуміє мотиви своєї поведінки й здатна визнати неоднозначність у стосунках з іншими.
• Наявність внутрішніх конфліктів: зазвичай це конфлікти між соціальними нормами (мораль, обов’язок) і власними бажаннями (агресія, сексуальність, автономія). Приклад: «Я хочу це зробити, але боюся осуду».
• Переважання зрілих захистів: сублімація, інтелектуалізація, гумор, витіснення. Особистість намагається вирішити конфлікти «культурно прийнятним» способом.
• Емоційна регуляція: здебільшого ефективна, хоча в стресі може знижуватись, провокуючи тривогу, роздратування чи психосоматичні симптоми.
• Схильність до надмірної відповідальності: почуття провини, обов’язку, підвищений внутрішній контроль.
• Функціональність: здатність працювати, підтримувати довготривалі стосунки, реалізовувати життєві цілі.

Типові радикали в межах невротичної структури:

• Обсесивно-компульсивний — надконтроль, перфекціонізм, надмірна сумнівність.
• Істеричний (гістероїдний) — прагнення до визнання, емоційна експресивність.
• Тривожний — гіперуважність до помилок, передбачення негативного.
• Депресивний — схильність до самозвинувачення, м’якість, турботливість.

У невротиків радикали не руйнують функціонування, а радше забарвлюють характер людини, створюючи, наприклад, «педантичного вчителя» або «вразливого інтелектуала».

Приклад із практики (умовний):

Дмитро, 34 роки, успішний юрист. Часто сумнівається в правильності своїх рішень, боїться зробити помилку, відчуває відповідальність не лише за свої обов’язки, а й за «настрій у команді». Його стосунки з колегами конструктивні, але йому важко відмовити навіть тоді, коли завдання йдуть у розріз із особистими потребами. У сесіях він критично аналізує свої дії, легко розуміє причинно-наслідкові зв’язки між думками й почуттями, але водночас не може позбутися почуття тривоги та самокритики.

Межовий рівень організації особистості

Це рівень психічної організації, що перебуває між невротичним і психотичним полюсами. Цей тип характеризується нестабільною ідентичністю, сильними афектами, примітивними захисними механізмами та схильністю до емоційної поляризації.

Люди з такою структурою особистості здатні до функціонування в соціумі, однак часто стикаються з серйозними труднощами у стосунках, саморегуляції та самооцінці.

Ключові характеристики:

• Дифузна ідентичність: особистість має нечітке або мінливе уявлення про себе. Людина часто не може сформулювати, ким вона є, чого прагне, які в неї цінності.
• Поляризоване мислення: схильність до дихотомій — «або все добре, або все погано», «я або чудовий, або нікчема». Це виявляється як у ставленні до себе, так і до інших.
• Інтенсивні й нестабільні емоції: настрій коливається швидко, особливо в міжособистісних ситуаціях; виникає схильність до афективних вибухів, паніки, гніву чи відчаю.
• Примітивні захисти: домінують такі механізми, як проективна ідентифікація, розщеплення, ідеалізація та девальвація. Людина або ідеалізує партнера/терапевта/друга, або повністю знецінює його при найменшому розчаруванні.
• Проблеми з саморегуляцією: часті імпульсивні вчинки (переїдання, агресія, залежності, ризикована поведінка), іноді з автодеструктивним ухилом (самопошкодження, суїцидальні жести).
• Страх залишення: домінуюча тема у стосунках — страх бути покинутим. Це провокує чіпкість, ревнощі, контроль або протестну поведінку.

Типові радикали:

У межовій структурі можуть домінувати радикали:

• Нарцисичний – із глибокою вразливістю, компенсованою зверхністю чи демонстративністю.
• Істеричний (гістероїдний) -потреба у визнанні, драматичність, яскраві емоції.
• Депресивний – хронічне почуття внутрішньої порожнечі, провини або недооцінки себе.

У кожному випадку межова структура залишається базовою, а радикал формує емоційний і поведінковий «відтінок».

Приклад із практики (умовний):

Олена, 27 років, звернулась до терапевта через емоційні «гойдалки» у стосунках. Її партнер — «то найкраще, що з нею траплялось», то — «черговий зрадник». Після сварок вона відчуває спустошення, ріже собі руки, але вже наступного дня прагне повернути близькість.

У сесіях часто ідеалізує терапевта, але може різко розчаруватись, якщо відчує «холодність». Її самосприйняття змінюється залежно від ситуації: «іноді я геніальна, іноді — повністю зламана».

Рівень психотичної організації особистості — це найнижчий рівень структурної інтеграції, який характеризується глибокими порушеннями в сприйнятті реальності, дезорганізацією ідентичності та використанням примітивних психічних захистів.

Він не обов’язково означає наявність психозу (наприклад, шизофренії), але вказує на радикальну дезінтеграцію особистості, яка може проявлятись навіть без яскравої клінічної симптоматики.

Психотичний рівень організації особистості: розмиті межі реальності та «Я»

Загальна характеристика:

Психотичний рівень структури особистості характеризується:

• глибоко порушеним почуттям ідентичності;
• втратою або нестабільністю реальності-тестування (здатності розрізняти внутрішнє та зовнішнє, фантазію і дійсність);
• масовим застосуванням примітивних захистів (проекції, заперечення, розщеплення);
• наднизьким рівнем его-функцій (планування, самоконтроль, регуляція афекту);
• фрагментарністю у мисленні та мові.

Ключові ознаки:

• Розмитість меж «Я»: людина не завжди відчуває себе цілісною особистістю, часто не розрізняє, де її емоції, а де — навіяні зовнішніми обставинами. Може мати містичні або параноїдні ідеї.
• Порушення сприйняття реальності: можуть з’являтись маячні ідеї, ілюзії, іноді — короткочасні психотичні епізоди на фоні стресу.
• Формальна мова та дезорганізація мислення: мова часто нелогічна, асоціативна, фрагментована, думки важко сформулювати.
• Незрілі захисні механізми: проекція (приписування власних якостей іншим), онейроїдне заперечення, «магічне мислення», розщеплення на «абсолютно добре» й «абсолютно зле» без перехідних форм.
• Соціальна ізоляція: через дезадаптацію й труднощі у встановленні емоційного контакту.

Радикали, які можуть бути виражені:

• Шизоїдний — емоційна відстороненість, замкнутість, фантазування;
• Параноїдний — недовіра, підозрілість, очікування зради чи загрози;
• Містичний/магічний — особливе значення подій, переконання в особливому призначенні.

Приклад (умовний, клінічний):

Іван, 29 років, живе ізолювано, майже не спілкується з людьми. Вважає, що сусіди «зчитують його думки», і тому тримає всюди ввімкнене радіо, щоб «збивати частоту». Працювати не може, бо переконаний: колеги навмисно саботують його.

У сесіях часто відповідає метафорично або говорить алогічно, іноді мовчить довго, втрачаючи нитку розмови. Має слабке усвідомлення проблеми, не вважає свою поведінку дивною.

Важливо:

Не кожна людина з психотичним рівнем організації постійно живе в стані психозу. Деякі функціонують частково в ізольованих сферах життя (наприклад, можуть працювати дистанційно або мати фрагментарне соціальне життя).

Але глибина порушення «Я» і спотворене сприйняття себе та світу – головні ознаки цього рівня.

Порівняльна таблиця чотирьох рівнів організації особистості за ключовими психодинамічними критеріями (на основі підходу Отто Кернберга)

Висновки

Питання структури особистості й рівнів її організації залишається одним із ключових у сучасній психології, психотерапії та психіатрії.

Розуміння того, на якому рівні функціонує особистість – психотичному, межовому, невротичному чи здоровому, дозволяє не лише точніше діагностувати психологічний стан людини, а й визначити ефективну стратегію психотерапевтичної допомоги.

Рівні організації особистості описують якість інтеграції «Я», тип домінуючих захисних механізмів, ступінь реальності мислення, характер міжособистісних стосунків та емоційну регуляцію.

Їхня диференціація особливо важлива в клінічній практиці, де від правильного визначення рівня особистісної організації залежить як постановка діагнозу, так і прогноз терапевтичної роботи.

Підхід Отто Кернберга, один із найвпливовіших у психодинамічній традиції, пропонує багатовимірну оцінку особистості, зокрема через:

• глибину ідентичності (інтегрованість «Я»)
• рівень контактності з реальністю
• тип об’єктних стосунків
• характер захистів

Доповненням до цієї моделі є DSM-5 AMPD, що пропонує векторну діагностику особистісних розладів: не лише за категоріями, а й за рівнем функціонування (Criteria A) та особистісними радикалами (Criteria B).

Особливо важливою є диференціація між патологічними та адаптивними радикалами. Наприклад, нарцисизм може проявлятися як здорове самопочуття й амбіційність на невротичному рівні або як деструктивна грандіозність і відчуження — на межовому чи психотичному.

Такий підхід допомагає уникнути стигматизації й формалізму, натомість зосереджуючи увагу на структурі й функціонуванні особистості.

Цілісний погляд на особистість передбачає поєднання структурної моделі (рівнів) та типологічної (радикалів).

Ця інтеграція дозволяє краще зрозуміти внутрішню динаміку людини, її потенціал до змін і способи адаптації до викликів життя.

Таким чином, дослідження рівнів особистісної організації не лише поглиблює наше розуміння психічної структури, а й відкриває ширші можливості для психотерапевтичної практики, персоналізованого підходу до клієнта та формування реалістичних, гуманістичних стратегій підтримки.