Пірнаючи в глибину свого сорому я зустрічаю багато привидів минулого.
Зазвичай, це батьки або батьківські фігури. Там також багато різних супроводжуючих почуттів – страх власне сорому, власної недоречності, інаковості, не достатності та багато іншого.
Сором народжується в контакті з іншим та проживається також.
Тоді з’являється досвід, що ти не “помер від сорому, не провалився скрізь землю”, а прожив його поруч з іншим, не був відторгнутий та залишився в контакті. І тоді сором вже не зупиняє тотально, ти вже знаеш що далі є життя і можна рухатись.
Це цінний новий досвід, який можна отримати в терапії, якщо на нього наважитися.
Що таке сором?
Ось трохи різних визначень. Брене Браун визначає сором як інтенсивне болісне відчуття або досвід віри в те, що з нами щось не так і через це ми не заслуговуємо на любов та належність.
Джерело: Brown, B. (2012). Daring Greatly. У її концепції сором — це глибинне переживання негідності, яке прямо впливає на самооцінку та стосунки.
Сильван Томкінс описує сором як афект, який виникає у відповідь на перервану позитивну афективну взаємодію, зниження задоволення чи інтересу.
Джерело: Tomkins, S. S. (1962). Affect Imagery Consciousness, Vol. 1. Томкінс підкреслює біологічну природу сорому як реакції на злам позитивного контакту чи очікування.
Майкл Льюїс говорить про сором, як самосвідомий емоційний стан, який вимагає здатності до самоспостереження та оцінки себе очима іншого.
Джерело: Lewis, M. (1992). Shame: The Exposed Self. У цьому підході сором пов’язаний із усвідомленням соціальної оцінки й залежить від того, як ми вважаємо, нас сприймають інші.
Як сором переживається тілесно?
Сором проявляється як раптове зниження тонусу, енергії та залученості. Людина буквально “в’яне”. Tomkins, S. (1962). Affect Imagery Consciousness.
Тілесні реакції наступні:
- опущення голови або плечей
- погляд вниз, уникнення зорового контакту
- зменшення м’язового тонусу
- відчуття «зменшення» себе в просторі
Меріон Вудман (Marion Woodman) – представник тілесно-орієнтованої аналітичної психології пише, що сором робить тіло «застигшим», блокує потік енергії, особливо в області грудей, шиї, живота.
Woodman, M. (1982). Addiction to Perfection.
Тілесні реакції:
- внутрішній спазм у ділянці грудей («сховатися всередину»)
- сором червоніє в обличчі, стискає шлунок
- поверхневе дихання або затримка дихання
Бессель ван дер Колк (Bessel van der Kolk), що працює з нейропсихологією травми, характеризує хронічний сором, як той, що активує вегетативну нервову систему, викликаючи реакції “замороження” або “зменшення” себе.
Van der Kolk, B. (2014). The Body Keeps the Score.
Тілесні реакції:
- відчуття скутості, ніби «тіло перестає бути своїм»
- сором часто викликає розрив між тілом і самосприйняттям
- можлива дисоціація, німота, внутрішнє заціпеніння
Якщо узагальнити маємо наступні переживання:
Сором – це емоція, яка буквально «стискає» тіло. Він проявляється через:
- згорблення, зниження тонусу
- уникнення зорового контакту
- напругу в ділянці обличчя, грудей, живота
- бажання зникнути з простору (зменшити тілесну присутність)
- затримку або поверхневе дихання
- відчуття приливу крові до обличча – наче воно горить
Звідки береться сором?
Сором – це складна соціальна емоція, яка виникає на перетині біологічних, психологічних і культурних факторів. У своїй основі він є захисною реакцією нервової системи на загрозу соціального відторгнення або втрати належності.
Як зазначає нейропсихіатр Бессел ван дер Колк, сором активує ті ж самі ділянки мозку, що й фізичний біль, і може викликати реакції “замри” або “зникни” (Van der Kolk, 2014).
Біологічно сором еволюційно пов’язаний із потребою в безпеці та приналежності до групи. Сильван Томкінс (1962) описує сором як афект, що виникає у відповідь на раптову втрату позитивного контакту або соціального зв’язку.
Така емоція є сигналом: “з тобою щось не так, тебе можуть виключити з групи”, тому вона гальмує поведінку й змушує переосмислити власні дії.
Разом з тим, досвід виховання відіграє ключову роль у формуванні хронічного сорому. Коли дитина зростає в атмосфері постійної критики, приниження або емоційного відкидання, вона починає вважати себе “неправильною” не лише за вчинки, а в самій сутності.
Джон Бредшоу (1988) назвав це “токсичним соромом” – глибинним переконанням у власній дефектності.
Культурні та соціальні норми також формують сором через порівняння себе з ідеалізованими стандартами. Як показує Брене Браун (2012), сором зростає у середовищі, де недосконалість сприймається як особистісна провина, а не як частина людського досвіду.
У підсумку, сором народжується там, де є розрив між потребою бути прийнятим і досвідом відторгнення чи осуду. Це робить його не лише психологічною реакцією, а й глибоко тілесним і міжособистісним переживанням.
Функціїї сорому
З усього вищенаписаного сором виглядає доволі руйнівним переживанням. Чи то справді так? Чи можливо є якійсь позитивний вплив?
Отже, сором може виконувати адаптивну функцію, коли виступає як внутрішній моральний компас. У помірності він допомагає нам усвідомлювати соціальні межі, емпатійно ставитися до інших і коригувати свою поведінку після помилок.
Такий сором є короткотривалим, не руйнує самооцінку і не ставить під сумнів власну цінність як людини.
В той час, як токсичний сором виходить за межі здорової саморефлексії – він формує переконання: «зі мною щось фундаментально не так». У такому стані людина не просто почувається винною — вона відчуває себе негідною любові, підтримки чи успіху.
Межа між корисним і руйнівним соромом полягає в тому, чи здатна людина розмежовувати дію і самоцінність.
Вплив переживання сорому на психіку
Сором, особливо коли стає хронічним і внутрішньо засвоєним не обмежується окремим досвідом – він формує стабільне відчуття “я недостойний”, яке пронизує самооцінку, стосунки, життєві вибори.
Людина може уникати можливостей, які відповідають її потенціалу, бо вже наперед вірить, що зазнає осуду або невдачі.
Особливо руйнівною є здатність сорому створювати, так званого, внутрішнього критика. Це той постійний голос у голові, що засуджує, знецінює, принижує (зазвичай це голос когось з батьків або бітьківських фігур).
Цей голос часто виникає з батьківських або соціальних послань, які були некритично засвоєні в дитинстві: «не висовуйся», «ти нічого не вартий», «ти занадто…».
У дорослому віці цей внутрішній критик стає невидимим суддею, що заважає формувати здорову самооцінку та підтримуючі стосунки.
Хронічний сором — це не лише емоція, а система сприйняття себе, яка потребує свідомої корекції через емпатію, психотерапію та новий досвід прийняття.
Сором, як переживання, блокує можливість контакту з іншим. Тобто, коли людина соромиться вона зупинена цим почуттям і, наприклад, не взмозі попросити про допомогу або будь-що, вона не може проявлятися назовні.
Коли формується почуття сорому?
Це відьувається на ранніх етапах психічного розвитку – приблизно у віці від 1,5 до 3 років.
Це відповідає періоду, коли в дитини активно розвивається самосвідомість, здатність розпізнавати себе як окрему істоту, а також з’являється розуміння соціальних очікувань і реакцій інших людей.
Цей період критичний, оскільки саме тоді реакція батьків, вихователів та середовища на дії дитини формує у неї перше уявлення про «добре» і «погане» в контексті не лише вчинку, а й власної особистості.
Якщо дитину соромлять замість того, щоб коригувати поведінку з повагою, формується глибинне переживання власної недостойності, що згодом може перетворитися на хронічний або токсичний сором.
Сором vs. Провина
Доволі часто в терапевтичній роботі з клієнтами виявляється, що клієнт не може чітко вирізнити що саме він переживає у певній ситуації – сором чи провину.
Відрізнити сором від провини часто важко, бо обидві емоції виникають у відповідь на помилки чи соціальні порушення і можуть супроводжуватися схожими почуттями дискомфорту.
Крім того, у багатьох людей через виховання чи травматичний досвід провина може швидко переходити в сором, коли замість оцінки вчинку починають оцінювати себе як особистість.
Через це межа між «Я зробив помилку» і «Я – поганий» стає розмитою, що ускладнює усвідомлення власних емоцій.
Сором і провина – це схожі, але принципово різні емоції, які виконують різні психологічні функції.
Провина стосується поведінки: «Я зробив щось погане», і часто мотивує до виправлення вчинку або вибачення.
Натомість сором пов’язаний із ідентичністю: «Я поганий, зі мною щось не так», і призводить до замкнення, уникання та зниження самооцінки.
Провина сприяє відновленню стосунків, бо базується на здатності брати відповідальність, тоді як сором ізолює і створює внутрішнє відчуття дефектності.
Наприклад: якщо дитина зламала чашку, провина – це думка «Мені шкода, я зробив помилку. Як мені відшкодувати/виправити це?», а сором – «Я незграбний, мене не можна любити»
Вправа-дослідження себе:
Вправа на дослідження вашої індивідуальної історії, в якій ви зростали та виховувалися. Вона доволі проста, але піднімає багато спогадів (принаймні в мене, і не всі з них приємні). Треба продовжити речення:
- Мені така донька/син як ти…
- В кого ти такий/така…
- Зараз повернемося додому і ти в мене…
- Допоки ти живеш у моєму домі..
- Не пхай свій ніс…
- Всі діти як діти, а ти…
- Подивись на себе, ти як…
- Можеш збирати свої речі та…
- Ти мені все життя..
Впевнена, що кожному буде що додати до цього переліку речень. Бо окрім всього іншого, там закладене ще і почуття сорому, якщо продовження речень мають негативний зміст.
А ще пропоную трохи замислитися тим, в кого вже є діти – яке продовження цих речень напишуть вони?
Вправа: «Вияви голос сорому»
Усвідомлення голосу сорому. Впродовж дня або якогось проміжку часу, або виконуючи/плануючи якусь справу, зверни увагу на внутрішні думки, які тебе засуджують, принижують або змушують відчувати себе неповноцінним/ною.
Це і є «голос сорому» – часто він звучить як критика або вимоги: «Ти не достатньо добра», «Ти заслуговуєш на це». Зверни увагу, чий це голос? (батько, мати або хтось інший).
Записування. Візьми аркуш і запиши ці фрази або думки. Це допомагає вивести сором із підсвідомості в усвідомлене поле.
Аналіз і дистанціювання. Запитай себе: Чи правда це? Чи належить цей голос мені, чи це залишок чужих очікувань? Спробуй подивитися на нього, як на окрему частину себе, а не як на всю свою сутність.
Що почитати про сором?
Удо Баєр, Габріела Фрік-Баєр «Сором. Соромитися та бути присоромленим». Автори досліджують, як сором постає та еволюціонує – від захисту до руйнівного психологічного феномену.
Використовують терапевтичний підхід і приклади з практики, допомагаючи читачу розпізнати токсичний і адаптивний сором.
Маріо Якобі «Сором та витоки самоповаги». Це одна з небагатьох праць, цілком присвячених вивченню феномену сорому як універсального людського афекту.
Автор, юнгіанський аналітик, розкриває глибинну природу сорому як емоції, що істотно впливає на формування самооцінки та внутрішній світ особистості.
Книга вирізняється багатим психотерапевтичним матеріалом, включаючи реальні клінічні випадки. Автор пропонує цілісне бачення проблеми, спираючись на сучасні психоаналітичні дослідження, і водночас викладає складні ідеї простою, живою мовою.
Високий рівень ерудиції, наукова точність і образність викладу роблять книгу цінною як для фахівців, так і для широкого кола зацікавлених читачів.
Що подивитися на тему сорому?
«Сором» / Shame (2011). Драма (18+) розповідає історію Брендона – зовні успішного чоловіка, життя якого насправді наповнене самотністю, внутрішньою порожнечею та глибоким соромом, який він намагається приглушити через сексуальну залежність.
Сором тут показаний як емоційна пастка, що не дозволяє встановлювати близькі зв’язки, підтримувати сталі стосунки та приймати себе.
Стрічка містить візуально сильну метафорику сорому – уникання, холод, повторення деструктивних патернів.
«Маленька міс Щастя» / Little Miss Sunshine (2006). Історія про незвичну родину, яка вирушає на конкурс краси разом зі своєю маленькою донькою.
За кумедними й драматичними епізодами приховано глибокі переживання сімейного сорому, нездійснених очікувань, страху бути “невдалим” чи “недосконалим”.
Кожен герой фільму стикається зі своїм соромом – і в процесі подорожі знаходить спосіб прийняти себе та інших.
