Загальна хактеристика електроконвульсивної терапії
Електроконвульсивна терапія (ЕКТ) або шокова терапія – метод лікування у психіатрії, при якому у пацієнта викликають судоми за допомогою подразнення головного мозку електричним струмом.
Вперше провели електроконвульсивну терапію у 1938 році італійський психіатр Лусіо Біні та невролог Уго Черлетті пацієнту з кататонічною хворобою, що призвела до поліпшення його стану.
Шокова терапія показана при тяжких депресивних розладах, особливо з втратою ваги, ранніми ранковими пробудженнями, загальмованістю, маячними ідеями. Менш ефективною є при іпохондричних й істеричних проявах у клінічній картині захворюваннях.
Електросудомна терапія (ЕСТ) є допоміжною при позбавленні симптомів депресії у 75-85% пацієнтів. Застосовується у випадках лікування пацієнтів з важкою депресією, в яких високий відсоток здійснення самогубств.
Також є ефективною при параноїдній шизофренії, та при гіпертоксичному нападі шизофренії (фебрильної кататонії).
Дія ЕСТ полягає у впливі епілептиформного нападу на підкіркові центри головного мозку та кірково-підкіркові зв’язки. Для здійсення ЕСТ необхідно симетрично накладати електроди на обидві скроні пацієнта (білатерально), через які пропускають електричний струм напругою 70—120 В. Експозиція триває 0,5—0,9 с (за потреби задані параметри збільшують відповідно на 10 В або 0,1 с — до появи судомної реакції).
Для застосування ЕКТ є певні протипокази та обмеження, тому для запобігання ускладнення перед сеансом терапії проводять премедикацію: вводять седирувальну або наркотичну речовину та міорелаксанти.
Пацієнти, що мають супутні захворювання в обов’язковому порядку повинні мати консультацію із профільним лікарем задля уникнення негативних наслідків.
Процедура електроконвульсивної терапії
Електросудомну терапію проводять лише з анестезією. Спочатку проводили без, проте із 1950 року застосовують загальний наркоз.
Метою застосування анестезії є загальне розслаблення м’язів. Анестезіолог повинен чітко визначити адекватну дозу ліків, оскільки помилка може призвести до неповної страти свідомості, вегетативного збудження та подальшої психічної травматизації пацієнта.
Лікар перед проведенням шокової терапії повинен
- Скласти ретельний психіатричний анамнез.
- Провести психіатричне обстеження, включаючи анамнез реакції на ЕСТ та інші методи лікування.
- Проаналізувати проведене медикаментозне лікування, особливу увагу звернувши на дозування препаратів та тривалість приймання.
- Проаналізувати стоматологічні проблеми в анамнезі та провести обстеження на відсутність зубів
- Провести обстеження когнітивних функцій.
Протипокази шокової терапії
Супутні захворювання, які можуть спричинити ризик ускладнення під час та після проведення електросудомної терапії:
- Підвищений внутрішньомозковий тиск наявність нещодавних інстультів.
- Нестабільна стенокардія, некомпенсована застійна серцева недостатність, неконтрольована гіпертензія, атріовентрикулярна блокада та шлуночкові аритмії.
- Гіпертонічна хвороба.
- Нещодавно перенесений інфаркт міокарда.
- Гіпертиреоз, феохромоцитома, бічний аміотрофічний склероз, порфірія, дефіцит псевдохолінестерази.
- Діабет, метаболічні порушення, хронічна обструктивна хвороба легень, гіперкоагуляційні станіи, глаукома.
- Захворювання нирок.
Після проведення всіх необхідних обстежень та отримання результатів аналізу комісія лікарів приймає рішення одо проведення ЕКТ. Одноособово таке рішення жодний лікар не має права приймати.
Перед проведенням електроконвульсивної терапії пацієнту пояснюють всі аспекти, які він повинен знати. Лише після отримання необхідної інформації пацієнт надає письмову інформативну згоду. Жоден пацієнт не може бути підданий проведенню електроконвульсивної терапії без його згоди. Надання письмової згоди є також додатковим показником того, що пацієнт усвідомлює свої дії, розуміє інформації про процедуру та діяти відповідно до отриманої інформації.
По завершенні шокової терапії
Після електросудомної терапії основними ускладненнями можуть бути сплутаність свідомості та когнітивні порушення. Найважчими наслідками є короткі періоди дезорієнтації, порушення уваги та пам’яті. Проте важливо зазначити, що дані порушення мають тимчасовий характер.
Результатом електросудомної терапії також може бути антероградна та ретроградна амнезія. Клінічні прояви антероградної амнезії швидко зникають. Постіктальний делірій, прикладом якого є дезорієнтація та сплутаність свідомості, спостерігається у меншої кількості пацієнтів. Така форма делірію може бути як частково пов’язаною із процедурою, так і бути вторинною щодо повторних епізодів загальної анестезії.
ЕСТ не призводить до смерті, вона є безпечною процедурою. Рівень смертності такий самий як і при незначній операції. Летальні випадки можливі лише у разі наявності супутніх захворювань.
