Буду писати банальні речі, але можливо комусь вони зараз будуть доречні.
Банальне – неможливо кохати іншого, якщо не кохаєш себе. Це не про нарцисичну “закоханість у власне відображення у дзеркалі”. Це про стрижень – я подобаюсь собі таким/такою як є, з усіма своїми випуклостями та впадинками, з усіми не ідеальностями.
Наче нічого нового? Але не так це легко, як здається.
Це ота сама внутрішня опора або самоопора, яку ніхто і ніяк не може похитати, зламати або знецінити.
Її не похитне необачний або знецінюючий коментар або погляд у ваш бік, бо самооцінка всередині, а не назовні. І не залежить від схвалення або не схвалення інших. Коли вона винесена назовні, кожен перехожий може на неї повпливати.
Ось така історія. Працюємо з нею в терапії. Це не так просто, як здається. Але зусилля варті того.
То ж, пропоную поговорити про самооцінку та самоцінність.
Що це? Де воно є? Та де його взяти, якщо нема?
Нижче визначення самооцінки від Роберта Бернса (Robert Burns) — американського психолога, фахівця у галузі педагогічної та соціальної психології.
Він є автором широко відомої праці «Розвиток Я-концепції і виховання» (The Self Concept in Theory, Measurement, Development and Behaviour), в якій він проаналізував формування самооцінки в контексті міжособистісної взаємодії, навчального процесу та виховання.
Самооцінка — це загальне ставлення особистості до себе, яке формується на основі досвіду соціальних взаємодій і визначає, наскільки індивід приймає чи не приймає себе. У своїй концепції Бернс наголошує, що самооцінка є динамічною структурою, яка змінюється під впливом значущих інших (батьків, вчителів, ровесників) та життєвого досвіду.
Карл Роджерс (Carl R. Rogers) – американський психолог-гуманіст, один із засновників гуманістичної психології. Створив концепцію «Я» (Self-concept), яка відіграє центральну роль у розумінні особистості. Автор клієнт-центрованого підходу в психотерапії.
Його визначення самооцінки таке – самооцінка – це компонент «Я-концепції», який відображає, наскільки особа себе цінує. Здорове функціонування особистості передбачає узгодженість між реальним «Я» та ідеальним «Я».
Роджерс вважав, що самооцінка формується під впливом досвіду прийняття або неприйняття особистості значущими іншими. Коли є гармонія між реальним образом себе та ідеальним образом, самооцінка є стабільною і позитивною.
Ось цей аспект я б пропонувала розглянути більш детально. Бо, дійсно, дитина зростає в родині та всі знання про себе з перших днів життя отримує від дорослих, які піклуються про неї.
Етапи становлення самооцінки особистості (з урахуванням сучасних підходів)
Раннє дитинство (0–3 роки): формування базового емоційного ставлення до себе:
На цьому етапі дитина ще не має чіткого уявлення про себе, однак формується відчуття власної безпеки та значущості через взаємодію з тими дорослими, що єю опікуються. Джон Боулбі (теорія прив’язаності) вважав, що емоційна прив’язаність до матері або іншого значущого дорослого формує фундамент майбутньої самооцінки — через досвід того, чи є “Я” гідним любові (Bowlby, 1969). Тут ми кажемо, що дорослий «віддзеркалює» дитину. З того, як дорослий реагує на дитину, вона дізнається яка вона.
Дошкільний вік (3–6 років): емоційно забарвлене уявлення про себе:
Діти починають усвідомлювати себе як окрему особистість, і їхня самооцінка формується через соціальне підкріплення (похвалу, осуд, увагу дорослих). Діана Баумрінд у своїх дослідженнях показала, що стиль виховання батьків (авторитетний, авторитарний, поблажливий) суттєво впливає на розвиток самооцінки (Baumrind, 1967).
Молодший шкільний вік (6–10 років): когнітивне осмислення себе:
Діти починають активно порівнювати себе з іншими, важливою стає шкільна успішність та соціальний статус у групі однолітків. Сьюзан Хартер розробила модель багатовимірної самооцінки, в якій вказувала, що саме в цьому віці діти починають розрізняти самооцінку в різних сферах (успішність, зовнішність, соціальна компетентність тощо) (Harter, 1985).
Підлітковий вік (11–16 років): криза ідентичності, рефлексія, самосприйняття:
Самооцінка стає нестабільною через пошук власної ідентичності. Молодь порівнює реальне «Я» з ідеальним, виникають внутрішні суперечності. Ерік Еріксон у теорії психосоціального розвитку зазначав, що головним завданням підліткового віку є формування цілісного образу себе (Erikson, 1968).
Юність та рання дорослість (17–25 років): стабілізація та реалістичне самосприйняття:
На цьому етапі формується більш адекватна самооцінка, яка спирається на реальний досвід, життєві досягнення, автономні цінності. Карл Роджерс підкреслював, що зріла самооцінка пов’язана з інтеграцією особистого досвіду, автономії та внутрішньої згоди із собою (Rogers, 1961).
Дорослість (після 25 років): динамічна саморегуляція та адаптація:
Самооцінка змінюється під впливом життєвих подій, соціальних ролей, професійної реалізації. У зрілої особистості вона більш стійка та автономна. Майкл Керніс (Kernis, 2003) описує поняття автентичної самооцінки — тобто такої, що ґрунтується на глибокому саморозумінні, відкритості до самокритики та відповідності внутрішніх і зовнішніх проявів.
Тобто, теоретично і в ідеальних умовах самооцінка особистості має формуватися згідно з етапами наведених вище. Але, життя накладає свої корективи та «не так все сталося, як гадалося», на жаль. Тому тема самооцінки та самоцінності є однією з основних, з якою майже кожну сесію стикаюся в клієнтських роботах, незалежно від теми основного запиту. Наприклад, «Чи можу я собі дозволити це? Чи я достатній для чогось або когось?» або постійне порівняння себе з іншими – іноді це мотивує до самовдосконалення, але в більшості випадків, навпаки – гальмувати розвиток. Бо: «Та куди мені до них?»
Що ж може спричинити наявність низької самооцінки?
Негативний досвід у ранньому дитинстві
Якщо дитина не отримує достатньої емоційної підтримки, безумовного прийняття й уваги з боку батьків або значущих дорослих, формується базове відчуття меншовартості.
Джон Боулбі (1969) в межах теорії прив’язаності підкреслював, що відсутність надійної емоційної прив’язаності призводить до формування негативного образу себе як «небажаного» чи «невартого любові». Що це може бути?
Наприклад, народження дітей погодків в родині або навіть наявність одного малюка, в умовах коли мати не отримує достатньо підтримки від оточення.
Мати втомлена, роздратована, виснажена і просто фізично не в змозі надавати необхідну дитині емоційну складову, прийняття та любов, бо сама її не має.
Також, це може бути хвороба матері (наприклад, післяпологова депресія) або якісь несприятливі сімейні обставини, які впливають на стан матері. Тобто, все починається з перших днів життя дитини. І тому підтримка матері в цей період є дуже важливою.
Критичне або принижувальне виховання
Низька самооцінка часто виникає у дітей, яких регулярно критикують, порівнюють з іншими або знецінюють. Це формує внутрішнього критика і спотворене самосприйняття. Карл Роджерс (1961) вважав, що у разі умовного прийняття дитини (тобто коли любов і схвалення залежать від її поведінки), вона засвоює негативні уявлення про себе та знижує власну самоцінність.
Мабуть, ця історія в терапії найчастіша. Клієнт може бути вже дорослою людиною, мати власних дітей та інше, а подумки він все ще критикує і шпиняє себе за кожну, навіть маленьку, невдачу або недостатньо хорошу дію. Вже може не бути на цьому світі його/її батьків, а він/вона все ще продовжує їх «добру справу» – «виховати справжню людину». І карає себе за кожен промах або те, що в очах батьків, могло б їм бути.
Тут передаємо привіт радянським часам, бо «не треба хвалити дитину, бо розбеститься та загордиться. Треба частіше критикувати, щоб не задавався» – в мене було так. Завжди був «син/дочка» маминої подруги», яка краще за мене. Впевнена, тут у вас також є своя історія.
Соціальне порівняння і невдачі в соціалізації (особливо в підлітковому віці)
Негативне сприйняття себе формується через постійне порівняння з іншими (особливо в соціальних мережах, у сучасних умовах). Підсилюється відчуттям неприйнятності чи соціального виключення. Сьюзан Хартер (1999) досліджувала, як підлітки формують самооцінку у різних доменах. Вона виявила, що діти з негативним соціальним досвідом (відторгнення, булінг, низький соціальний статус) мають вищий ризик заниженої самооцінки.
Насправді, це є темою навіть не для окремої статті, а для кількох книг. Бо, працюючи з дітьми та підлітками, бачу наскільки питання формування в них самооцінки та самоставлення залежить від образів, які транслює інфосередовище.
Повторювані невдачі та низька самомотивація
Людина, яка постійно зазнає невдач у значущих для неї сферах (навчання, кар’єра, міжособистісні стосунки), починає сумніватися у власній спроможності. Альберт Бандура (1997) підкреслював, що відчуття низької самоефективності знижує віру в себе, що безпосередньо пов’язано зі зниженням самооцінки.
Ця тема також дуже часта в роботі з школярами, бо приходять вже зі знанням про себе «я тупий, ні на що не здатний» і це знання в них не взялося з повітря. Питаю «Звідки ти це знаєшь?» і отримую сумні історії навчання та «підтримки» оточення.
Перфекціонізм і завищені очікування до себе
Самооцінка знижується, коли особа постійно не відповідає власним (нереалістичним) стандартам або стандартам, нав’язаним середовищем. Пол Г’юїтт та Гордон Флетт (1991) виділили деструктивний перфекціонізм як фактор, що сприяє хронічно низькій самооцінці, тривожності та депресії.
Звідки береться перфекціонізм та завищені очікування від себе – треба досліджувати в кожному окремому випадку, бо однієї відповіді тут не буде. Можливо, то ідея та очікування батьків, які все життя говорили дитині про її талановитість, виключність та прагнули за рахунок дитини отримати визнання в соціумі, яке не змогли свого часу отримати особисто. Тобто, наче і хвалили, але занадто і дитина була перевантажена очікуваннями від неї.
Таких історій в мене дуже багато в практиці. Наприклад, коли дівчинку віддають на танці (мати, яка все життя мріяла танцювати, але не мала хисту або можливості). І дитина танцює, їй навіть це може подобатися, але варто їй тільки десь схибити та батьківська фігура готова її знищити, бо вона соромить її або ще щось. І певна, знайома багатьом історія з музичною школою, яку відходив, приніс батькам диплом і більше ніколи не підходив до інструменту. В моєму оточенні є такі.
Травматичні або критичні життєві події
Насильство, відкидання, приниження, втрата значущих осіб — усе це може спровокувати стійке зниження самооцінки. Джудіт Герман (1992) у дослідженнях посттравматичного досвіду зазначає, що одна з найбільш стійких змін після психологічної травми — це негативне, знецінене ставлення до себе.
Але, за наявності достатньої підтримки ззовні, можна впоратися з наслідками травматичної події. Головне – зробити крок і попросити/звернутися по допомогу. І це не соромно, це навпаки – дуже сміливий крок, на який складно наважитися. Але це і є перший крок до себе!
Що почитати про самооцінку особистості?
Книга “Шість стовпів самооцінки” Натаніель Бранде.
Ця книга розглядає шість ключових практик, що формують здорову самооцінку: усвідомленість, самоприйняття, відповідальність за себе, цілеспрямованість, самопідтвердження та цілісність. Автор поєднує теоретичні концепції з практичними вправами для щоденного застосування.
Робочий зошит із самооцінки. Ширальді Ґленн Р. Цей практичний посібник містить вправи, приклади з психотерапевтичної практики, техніки когнітивно-поведінкової терапії та емоційної саморегуляції. Підійде для самостійної роботи або як допоміжний матеріал у консультуванні.
Що подивитися на тему самосприйняття та самооцінки?
“The Pursuit of Happyness” / «У гонитві за щастям» (2006). Цей фільм розповідає реальну історію Кріса Ґарднера – батька-одинака, який переживає фінансовий крах, бездомність і відчай. Незважаючи на складні обставини, герой не втрачає віри в себе і поступово відновлює власну гідність.
Фільм яскраво демонструє, як внутрішня самоцінність і наполегливість допомагають людині подолати соціальну стигматизацію та зовнішні труднощі. Стрічка доволі життєстверджувальна, має багато різних фокусів. На мою думку, варта уваги. Мене вразив монолог героя Віла Сміта, де він каже: «Синку, на шляху до мрії не слухай нікого, навіть мене».
“Little Miss Sunshine” / «Маленька міс Щастя» (2006). Цей фільм – справжня перлина, що вирізняється щирістю, тонким гумором і душевним теплом. Історія про незвичну родину, яка вирушає в дорогу заради мрії маленької Олів взяти участь у конкурсі краси, наповнена емоційними моментами, які змушують і сміятися, і плакати.
У центрі сюжету — конфлікт між зовнішніми стандартами “успіху” та прийняттям себе таким, як є. Фільм з гумором і глибоким змістом розкриває ідею, що самооцінка не повинна залежати від чужих очікувань.
