Підлітки
«Хочу привести до вас свою дитину».
Не знаю, що частіше чує психолог — цю фразу чи «зробіть щось з моїм чоловіком».
Не знаю, чому вона така стала.
Все було добре.
Що його так змінило?
Вона мене не слухається.
Він замкнувся в собі.
Вони цілими днями в телефоні.
Я не можу собі дати з нею ради.
Нічого не хоче. Вчитися перестав.
Пискує весь час!
Ви здогадалися, про який вік іде мова?..
Правильно.
Це — підлітки.
Дорогі мої.
Є добра новина і погана.
З якої почати?…
Почну таки з доброї. З ними все ок.
(Як правило).
Це просто вік.
Так.
Але ні.
Це — не просто вік.
Це — по-своєму найскладніший вік у житті.
Вік переходу.
Ми наче б то всі знаємо про підлітковий вік?
А що ми, власне кажучи, знаємо? Знаємо – про гормони.
А чи знаємо про те, що це – вік нестерпно складних екзистенційних питань, питань настільки складних, що на них і дорослий не вміє знайти відповіді?
І насправді вони, а не гормональна перебудова, є тим, що зумовлює перебіг тих складних років.
Здивую вас.
Якщо раніше підлітковий вік умовно вважався періодом з 12 до 15 років, то зараз його межі сильно розширилися: вважається, що він може початися в 8-9 років, а кінець його затягається до 25-ти, а в деяких країнах його краєм називають 30 років.
Чи потрібна консультація психолога?
А тепер — погана новина. На консультування таки треба. Батькам.
Але яка ж це погана новина?
Це — один з ресурсів кризи підліткового віку! Переживання його батьками може справити те, що вони мають шанс піти на консультування до психолога або навіть у терапію, яка, можливо, давно була їм вкрай необхідна — і це дасть шанс покращити якість свого життя, життя в парі й, звісно, відносини з дитиною.
Дитиною?..
Спробуйте сказати підлітку, що він дитина.
(забігаючи наперед, скажу: той, хто вже минув підлітковий вік і вступив у юнацтво, знову починає розуміти, що насправді він іще дитина.
Але.
Не.
Підліток.)
Отака особливість цього періоду.
Бути нормальним у підлітковому віці, сказав Зігмунд Фройд, — це само по собі ненормально.
Хто ми такі, щоб сперечатися з Фройдом?..
Знаєте, що з 12-ти років вікова психологія перестає бути психологією дитинства і стає, генерально, психологією дорослості?..
Головний симптом підліткової кризи
Кожний віковий період характеризується великими й малими кризами. Криза — це перехідний і переломний період, час, коли щось старе відходить, а нове з‘являється. Кожній кризі відповідає те, що ми називаємо центральним психологічним новоутворенням (соррі за термінологію, більше не буду).
Отож, і це новоутворення, і водночас головний симптом підліткової кризи — ПОЧУТТЯ ДОРОСЛОСТІ.
Дорогі друзі батьки, це закон психологічного розвитку.
Прийміть це як даність.
Я дорослий! — каже собі підліток.
Собі — і всьому світу. Щоб, якщо і сам в цьому не до кінця переконаний, на всяк випадок, проте, сповістити йому, світові, про своє переконання про себе. В першу чергу — батькам.
Одне з найбільших протиріч цього періоду — підлітки не вважають самі себе дітьми, а батьки, ті не вважають їх дорослими.
Ти ще нічого не вирішуєш! Ти дитина! Як ми сказали, так і буде! (такого роду повідомлення, в слушності яких батьки абсолютно переконані, повірте, тільки посилюють протидію підлітка і поглиблюють розщелину між вами).
А нам — важко і незрозуміло. Ну тільки що, ну оце ж дослівно вчора, вона була слухняною, лагідною дитиною!…
Що, що її (чи його) так змінило?..
Я зараз почну трохи з середини.
Не про те, що його змінило.
А про те, що його турбує.
Не в першу чергу, але і точно не в останню — зовнішній вигляд.
Дуже часто підліток відноситься до себе надкритично, не забуваймо теж, що тіло перебудовується, можуть бути й акне, і ноги-руки, які раптом стали непропорційними та «бесформенно» причепленими до тіла, може бути збільшення ваги за рахунок гормональної перебудови…
Наші підлітки дуже, дуже докладно розглядають себе в дзеркало і дуже критично відносяться до себе: їм важливо виглядати привабливо в очах друзів — як своєї, так і протилежної статі, а воно — он як…
У підлітків часто буває дисморфоманія (чесно, це мій тут останній термін): суб‘єктивна, невиправдана думка, що з його тілом щось «явно» не те, стурбованість невідповідності свого тіла нормам та ідеалу.
Це ще підвищує тривожність, незадоволеність собою…
А тут збоку: вчися! Вчися! Чому ти нічого не робиш?!!!
Повірте — це не більше як фоновий шум десь там.
В підлітка — важливіші проблеми.
Підліткова егоцентричність
«Він взагалі про нас не думає!
Вона взагалі на нас не зважає!»
Точно.
Так і є.
Нічого не вдієш — так і повинно бути.
Підлітки егоцентричні.
Розвиток рефлексії спричинює підвищений інтерес до себе – а може, навпаки: підвищений інтерес до себе сприяє розвитку рефлексії.
Вони — весь час перед уявною аудиторією.
Й увесь час в центрі всезагальної уваги. У своїй уяві.
Вони приміряють на себе цю увагу і думають про те, якими виглядають.
Відчайдушно хочуть бути прийнятими у «зграю», і думка інших про них важливіша, ніж своя.
Але про себе, проте, думають безперервно.
Думають про зовнішність, розглядають кожен прищик.
Багато їдять.
І багато сплять.
Батьки, дорогі мої, це фізіологічна потреба, а не лінь!
Але фізіологічні зміни, зовнішність — це, ясна справа, далеко не все, що їх хвилює.
Екзистенційна криза підліткового періоду
Як я вже писала — це велика екзистенційна криза. Уявіть собі, як важко від дитини стати не-дитиною, сприйняти, зрозуміти все те, що навколо, визначити себе, своє місце, відповісти собі, навіщо цей світ і ти в ньому…
Ще ж вчора все було просто, ясно і щасливо!..
А нині…
Хто я? Куди мені йти? Чого я хочу? Які в мене прагнення, які мої цінності?
Прагнення бути як всі, бути частиною «зграї» суперечить прагненню бути собою, бути індивідуальністю — і страхом вибиватися, страхом бути осміяним.
А ви кажете йому, поговори зі мною?..
Та що ви розумієте взагалі??
От пішли в магазин.
Ви чуєте: я хочу цей светр.
А ви що?.. А ви — одягаєте їх у те, що подобається вам. А ви розумієтеся на сучасних трендах, які міняються мало не щоденно? Ви знаєте, в чому ВСІ ходять? Це не ви будете посміховиськом для однокласників (а нічого гіршого в цьому віці нема).
Це не ви будете «отстоем»!
Так, светр має бути такий, як хоче ваш син, точно такий, ні, не МАЙЖЕ такий, ні, не схожий, ні, не треба йому кращого!!! Бо ВСІ — всі, хто для нього рахуються! – ходить в ТАКОМУ.
А ви кажете, розказувати вам щось.
Та як, коли ви елементарного не розумієте:
ЙОМУ.
ТРЕБА.
ЦЕЙ.
СВЕТР.
Так що говорити батькам про щось — та ви жартуєте!.. В них одне на умі: вчись. Зроби порядок. Будь таким. Не будь сяким. Подивись на… Що ти собі думаєш?…
Поговорити про проблеми? Щоб почути знецінююче — які там у тебе проблеми… от у нас, дорослих…
Повірте — проблеми реальні, хоча б по інтенсивності їх переживання.
Вони по суті своїй самотні зараз, хоча провідним видом діяльності (соррі за термін) вважається (знов термін) — інтимно-особистісне спілкування.
Не з вами.
Нічого не вдієш.
Самооцінка міняється кілька разів на день.
Проблеми — щогодини.
Настрій — як львівська погода: від ейфоричного сонечка до льодяної зливи.
То — вони особливі й прийшли, щоб змінити світ…
То — але ні, вони нічого не варті, і жизнь боль і нащо жити взагалі.
Вони — такі як всі…
Але ні, вони унікальні й особливі, майже безсмертні, і це майже точно.
А ще вони часом уявляють себе знайдами та підкинутими у власні сім’ї.
Якими вони не хочуть бути, то це такими, як власні батьки.
Вони хочуть бути собою… але для цього їм треба зрозуміти, хто ж вони є.
Це період нонконформізму і максималізму.
Ви хочете і далі формувати його, як дитину — а він уже майже сформований.
Ви хочете скеровувати його, не розуміючи, що він у муках шукає ВЛАСНУ дорогу.
Ви перестаєте бути його ідеалами.
Підлітковий період — час, коли Боги-батьки падають зі своїх п‘єдесталів
( не переживайте. У вас є шанс колись туди повернутися — хоч вже не в якості Богів , а просто тими, в кого є чому повчитися і на кого вартує рівнятися. Але тільки шанс.
Про це — пізніше).
Проблема поглиблюється , оскільки цінності сучасних підлітків сильно відрізняються від тих, котрі мали їх батьки. Чим ми можемо їх зацікавити? Те, що вміємо ми, їм не потрібно. Вони вміють багато іншого, потрібнішого для них — про що ми маємо лише віддалене поняття.
У батьків є влада, а влада – це те, що заважає нарощувати самоповагу.
Дорогі мої, від того, як ви цією владою розпорядитеся, залежить дуже багато.
По-друге, для вас.
А по-перше…
Те, що відбувається з підлітком, те, як він проживає кризу цього віку, може вплинути на все його життя.
Кажете, казна-що роблять в інтернеті?
Зависають у соцмережах?
Щось там читають. ..З кимось говорять…
Переписуються…
Десь у свому світі…
Дорогі мої, вони не просто «туплять» в неті.
Вони шукають свої відповіді.
Своїх людей.
У діалогах, у переписці, у текстах пісень, у своїх мріях …
Вони шукають себе.
Дозвольте їм.
Дозвольте їм приміряти себе до світу, а світ до себе.
Не тільки зерняткові треба набухнути й набратися сили, щоб вистрелити ростком. Не тільки гусені треба якийсь час побути в коконі, щоб вибухнути метеликом.
Не смикайте їх. Насильно траву рости не змусиш.
Підліток у психолога: про що йтиметься?
…І все-таки, батьки привели підлітка, і так, часом він сам прийшов.
І про що ж із ним, раз я пишу, що треба з батьками?..
Оооо, з ним є про що.
З ним — про всі екзистенційні «С», як я це називаю.
Про самовизначення.
Про сенси.
Про самотність.
Спрямування себе.
Сум.
Страждання.
Самореалізацію.
Смерть.
Вони не говорять про це такими мудрими словами, і я теж ні
(це я тут для вас стараюся
)
Ми говоримо про все це тими словами, які знаходять вони — будь-якою мовою, якою вони хочуть говорити.
І так, ми говоримо і про ситуацію у сім‘ї: які бачать шляхи досягти взаєморозуміння, які ресурси тут можна задіяти, як говорити, щоб почули й зрозуміли, і що їм взагалі це все дасть.
Які ж вони класні!.. Як я їх люблю!
Що потрібно, а чого не можна робити з підлітком?
А тепер більше про і для батьків.
Чого не можна робити з підлітком?
Перш за все не можна робити його своїм конфідентом, плечем для виплакування своїх проблем.
Тільки ваших йому переживань бракувало! Ваші проблеми — їх теж має вирішувати він?..
Він, може, і не відмовиться — він же дорослий!
(Ні.)
Відмовтеся ВИ від цієї думки.
Будь ласка, відмовтеся.
Дитина не повинна вирішувати проблеми між батьками. В ЖОДНОМУ ВІЦІ.
(Так, і коли виросте, теж)
Це — увага, термін, вибачте-дякую — називається інверсією – перекручуванням – сімейних ролей.
Підлітки — не ваші конфіденти (сповідники), не ваші психологи, не дружочки, не подружечки й не порадники вам, а також (пам’ятайте) — не бесплатні цілодобові няньки молодшим братам і сестрам (це, нагадаю, не їхні діти).
Вони цілком слушно розраховують, що всі ці ролі для них в силу вашого батьківства виконуватимете ви.
Далі.
Ми хочемо від підлітка дорослості, але що саме ми маємо на увазі?
Хочемо дорослої відповідальності, не вручаючи при цьому йому жодних дорослих прав.
Так воно не працює.
Де відповідальність – там і права, а коли нема права ні на що, нема права голосу — то не чекайте, що підліток (як і будь-хто інший, до речі))) стрімголов побіжить виконувати ваші вимоги.
Адже він отримує подвійне послання:
«Ти маєш взяти на себе відповідальність» / «Слухай, що я тобі кажу!»
І тут перейду до питання «що робити».
Секрет і сюрприз.
Те саме, що робити зі всіма ближніми й дальніми, всіх вікових категорій і ступенів [не]спорідненості, якщо хочемо мати з ним/нею/ким завгодно стосунки, тобто якщо нам на цих стосунках залежить.
Слухати. Уважно.
Приділяти ЧАС.
Не абияк, у чверть вуха. Вслухуватися і вчуватися в те, що каже вам людина.
Слухати не тільки вухами, але й серцем.
Бути вислуханим і почутим — безцінно для кожнісінької людини, від двохлітки до старця, від найкращої подруги до випадкового попутника в поїзді.
Ваш підліток – не вийняток.
Якщо його слухатимете — з вами говоритимуть.
І що йому при цьому потрібне, окрім (і замість) мудрих порад?
Прийняття.
Безоцінкове.
Не критикуюче.
Не маєте слів для підтримки — мовчіть. Неосудливо, не з «піджатими губками».
Вам не подобається, у вас є власна думка? («А я що, не маю на неї права?»)
Звісно, маєте.
І на критику, і на оцінку.
У своїй голові. Хто ж вам заборонить.
Лиш мовчіть.
Ну або…вирішуйте самі для себе, що важливіше — висказати власну непідтримуючу думку чи мати з дитиною добрі стосунки.
Власну — іншу — думку висказуйте там, де про неї питають.
І, нарешті — домовлятися.
Повторю ще раз — як і з будь-ким іншим.
Нема іншої ради, нема інших методів взаємодії між людьми
(ми ж не говоримо про маніпуляторні прийоми впливу), крім як домовлятися — словами через рот.
Домовлятися про делегування — передачу йому — дорослості, з одної сторони. Від нас — йому.
І делегування відповідальності. Теж від нас — йому.
В тій мірі, в якій він хоче і може це прийняти.
Знайдіть в собі мужність відмовитися від звичного сприйняття своєї дитини як продовження себе — від думки, що вона це ви, а ви це вона. Період злиття скінчився.
Знайдіть мужність зрозуміти, що передані вами гени й те, що вона стільки років «їла ваш хліб» не роблять її вашою власністю. Прийміть її іншість. Прийміть її індивідуальність. Прийміть її прагнення знайти себе.
Червоною ниткою у психології підліткового віку йде послання батькам: головне для них у цей час ЗБЕРЕГТИ КОНТАКТ З ДИТИНОЮ, не втратити з нею відносини.
Якщо ми проживемо з нашим підлітком цей період у добрий спосіб, ми отримаємо на виході – при переході в юнацький вік — людину, яка буде близька нам, стосунки з якою будуть сповнені взаємоповаги.
Втрачений у цьому віці, контакт не повертається і втрачається назавжди.
Принаймні так кажуть.
Я, зрештою, не погоджуюся.
Я оптимістично вважаю, що поки людина жива, НІЩО не втрачене остаточно.
І завжди можна пробувати виправити те, в чому налажали.
Ще одне: вони, може, на вас не зважають, та це не заважає їм помічати те, що робиться навколо.
Якщо у вас у сім’ї все в міру: мама не валяється неробою, дивлячись серіали — але і не приходить щодня, змучена до смерті після роботи;
якщо вдома порядок — але не обсесійне підтирання кожного відбитка пальця за тобою, як тільки ти до чогось приторкнувся;
якщо є спокійна віра в Бога, а не фанатична релігійність —
you name it, тобто приклади назвіть самі — все буде добре.
Якщо в чомусь царює нав‘язливий перебір і обсесійність — дуже вірогідно, що ваші нащадки сформують поведінковий антисценарій.
Втовкмачувати й вчити, що так воно єдино вірно — дорога в нікуди.
Діти куди розумніші: вони бачать, що насправді є стільки різних «вірно», скільки людей на світі — і виберуть своє.
І нарешті: все описане мною — це так званий нормативний перебіг кризи.
А всі норми на те й норми, щоб не бути стовідсотковим непохитним правилом.
Не обов‘язково і батьки, і діти так потерпатимуть від того вікового періоду.
Там, де панувала взаємна повага, де відносини з дитиною змалку будувалися на спокійному прийнятті й любові, на довірі й толерантності, і таким же чином будувалися стосунки між батьками, і в цьому дитина зростала – та криза минає теж спокійно і безболісно.
Але … якщо ваша сімейна історія — не оця казкова, то – до кого іти, ви знаєте, правда?
І ще одне, наостанок.
Дорогі мої, пам‘ятайте —
як би не вели себе ваші підлітки, що б вони не витворяли – ми їм дуже потрібні, які б зовнішні прояви не були цьому запереченням.
Вони мають в нас свою опору, бачать в нас той острів безпеки, на якому завжди можна вкритися від шторму. Вони розраховують на нас. Ми потрібні їм. Їм потрібно знати, що ми у разі чого — є. Що вони — не самі в цьому страшному світі.
Їм потрібна наша любов.
І вони нас дуже люблять.
Друзі, і ті дорослі, і ті, які щойно минули цей вік — діліться думками!
З чим погоджуєтеся, а з чим посперечаєтеся?
