Поведінкова психологія (біхевіоризм)

В сучасній психології існує ціла низка напрямків розвитку психологічної наукової думки.

Одним із найвідоміших напрямків є біхевіоризм або поведінкова психологія (від англ. слова «behavior» – «поведінка»), що вивчає поведінку людини й те, як навколишній світ впливає на неї.

Засновником школи вважається психолог першої половини ХХ ст. Джон Уотсон (США). Ним та його послідовниками було проведено низку експериментальних досліджень та спостережень, які мали на меті підкріплення теоретичних припущень практичним досвідом.

Саме поведінкова психологія завдяки акценту на емпіричності та практичності має наразі найбільшу доказову базу серед усіх інших напрямів.

Чіткі алгоритми дій, схеми та поняття, запозичені з біології – ознаки біхевіоризму. Увага психотерапевта, який працює в цьому напрямку, зосереджена на зміні головно поведінки людини, що звернулася за допомогою.

Основні теорії біхевіоризму

Поведінкова психологія пройшла шлях становлення від ідей Джона Вотсона, Б.Скіннера до теорії соціального научіння А.Бандури та об’єднання з когнітивною психологією.

Класичне обумовлення Дж.Вотсона

Попри те, що дослідження зв’язків між стимулом та реакцією, були притаманні ще теоретикам психології функціоналізму як от Е.Торндайку, саме біхевіористи на чолі з Дж.Вотсоном обґрунтували свою методологію на ідеї, що поведінка є лише сукупністю реакцій організму на внутрішні та зовнішні стимули.

Свідомість та особистість людини усувалися з предмету дослідження біхевіористів, оскільки, на їх думку, не існує об’єктивного методу дослідження цих конструктів.

Натомість реакції тіла та поведінку можна спостерігати та фіксувати.

В основі класичного обумовлення Джона Уотсона лежить вчення про умовні рефлекси та метод підкріплення як у експериментах фізіолога І.Павлова.

Зв’язок S -> R між стимулом та реакцією обґрунтовувався експериментами над тваринами та немовлятами, результати яких переносились на пояснення усього психічного життя людини разом з його поведінковими проявами.

Згідно з Дж. Уотсоном, за реакцією організму можливо визначити стимул, що її викликав.

Отримавши знання про природу стимулу можна легко передбачити реакцію.

Дослідник помітив, що у людській психіці майже відсутні вроджені поведінкові акти (на відміну від тварин), але вони утворюються та закріплюються внаслідок підкріплення соціальним оточенням та методом «спроб та помилок», коли несвідомо відбираються найадаптивніші варіанти.

Оперантне обумовлення Б.Скіннера

Теорія оперантного обумовлення була розроблена та популяризована професором Гарвардського університету Б. Скіннером усередині ХХ ст.

На відміну від постулатів класичного обумовлення, за яким стимул повністю обумовлює реакцію (S → R), принцип оперантного обумовлення стверджує, що поведінка контролюється її результатами та наслідками (R → S). 

Звідси переконання про можливість впливу на поведінку людини через вплив на результати конкретної дії. Аби змінити певні поведінкові реакції пропонувалось здійснювати їх позитивне або негативне підкріплення, покарання.

При чому було достеменно встановлено, що позитивне підкріплення, схвалення (приємні реакції, наслідки) є дієвішим за покарання, негативне підкріплення та не сприяє формуванню так званої уникаючої поведінки.

Водночас Б.Скіннер вважав, що поведінку людини неможливо пояснити дією лише одного стимулу, важливо враховувати також думки, емоції та індивідуальний досвід.

Беррес Скіннер підкреслював, що соціальна поведінка людини формується з малюкового віку у ході наслідування поведінки дорослих, за якими вона може спостерігати (батьки, персонажі кіно та відео кліпів, учителі, однолітки і т.д.).

Теорія соціального научіння А.Бандури

Американський психолог Альберт Бандура (батько-поляк, мати-українка), що працював у другій половині XX ст., довів за допомогою експериментів (найвідоміший з яких «Лялька Бобо»), що нові зразки поведінки можуть виникати і закріплюватися без зовнішнього підкріплення.

Головна ідея теорії соціального научіння:  вчитися можна не на своїх помилках, а на чужих шляхом спостереження за наслідками дій інших.

Додатково А. Бандура увів до психології та розвинув поняття самопідкріплення та самоефективності, за якими людина здатна сама себе схвалювати або карати за результати певних дій, а також усвідомлювати межі своїх здібностей, знань та умінь для реалізації конкретних завдань.

Ті, хто має високий рівень само ефективності, вірять у свою здатність просуватися успішно до цілі і ця переконаність приводить їх до успіху, що у свою чергу зафіксовує певний шаблон поведінки через самопідкріплюючу реакцію (позитивні переживання від досягнення успіху).

Експеримент «Малюк Альберт»

За участі 11-місячного хлопчика Джон Уотсон провів експеримент «Малюк Альберт» (1919 р.), який був покликаний продемонструвати шлях виникнення фобій, а також інших поведінкових реакцій.

На першому етапі експерименту хлопчику давали погратися з білим лабораторним щуром, білим кроликом, маскою з волоссям та без, песиком та іншими різними стимулами, жодного з яких дитина не боялася.

Надалі хлопчику показували білого щура та тієї миті, коли він торкався його, аби погратися, експериментатори систематично лякали дитину голосним звуком (удар молотка по металу).

З часом хлопчик почав боятися не лише щура, а усього, що його нагадувало (інших білих тварин, бавовну білого кольору, маску з бородою Санта Клауса і т.д.).

У результаті було виявлено, що нейтральний стимул, який підкріплений (супроводжується) чимось негативним, викликає відповідну реакцію (фобію).

У майбутньому все, що схоже на стимул, асоціюється з негативними наслідками, неприємними відчуттями.

Варто зазначити, що у часи проведення експериментальних досліджень та численних спостережень школою біхевіористів, не існувало етичного кодексу психолога.

Тому чимало з них проводилось не лише на дорослих, а й на дітях та тваринах.

Звісно, зараз ці методи засуджують та не використовують у психології, але саме ці експерименти стали класичними та зробили вагомий внесок у її розвиток.

Біхевіоризм та КПТ

З часом цей напрям удосконалився та трансформувався у надзвичайно популярну сьогодні когнітивно-поведінкову терапію, що ефективно допомагає при лікуванні різноманітних психічних розладів.

Наприклад, із розладами харчової поведінки, посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), обсесивно-компульсивним розладом, неврозами, депресією, панічними атаками, адитивною поведінкою й так далі.

У своїй роботі психотерапевти цього напряму використовують методи роботи з когнітивними картами і помилками мислення, різноманітні протоколи, схеми, психологічні щоденники, трекери, бланки та інші допоміжні матеріали.

Напрям має надзвичайний попит у США та країнах Європи, а в Україні його популярність зростає передовсім завдяки когнітивно-поведінковій терапії (КПТ).

Біхевіоризм та подолання розладів

Біхевіоризм (поведінкова психологія) зробив революцію в лікуванні психічних розладів, перенісши фокус із роздумів про «неусвідомлене» на конкретну поведінку, яку можна спостерігати, виміряти та змінити.

В основі цього підходу лежить ідея: якщо дезадаптивна поведінка (фобія, залежність, агресія) була «вивчена» організмом, її можна «розвчитися» або замінити новою, здоровою.

Сучасна поведінкова терапія пропонує потужний інструментарій для роботи з фобіями, ОКР, ПТСР та депресією:

Експозиційна терапія

Це «золотий стандарт» лікування фобій та тривожних розладів. Пацієнт поступово і під контролем стикається з об’єктом свого страху.

Систематична десенсибілізація: Поєднання розслаблення з поступовим наближенням до страху (від уяви до реального контакту).

Поведінкова активація

Цей метод є надзвичайно ефективним при депресії. Оскільки депресія змушує людину ізолюватися, терапевт допомагає пацієнту примусово (за графіком) повертатися до активностей, які раніше приносили задоволення або відчуття майстерності.

Це «запускає» дофамінову систему ззовні.

Техніка «Стоп-клінінг» або запобігання реакції (ERP)

Використовується для лікування ОКР (обсесивно-компульсивного розладу). Пацієнт піддається дії стимулу, що викликає нав’язливі думки, але йому забороняється виконувати ритуал (наприклад, мити руки).

З часом мозок розуміє, що тривога знижується сама по собі без ритуалу.

Сьогодні чистий біхевіоризм майже завжди поєднується з когнітивним підходом, відтак психологи працюють не лише з діями, а й з думками, що їх запускають.

Модель ABC:

1. A (Activating Event): Подія (начальник накричав).
2. B (Beliefs): Переконання («Я нікчема»).
3. C (Consequences): Поведінкова та емоційна реакція (смуток, звільнення). Мета терапії — змінити ланку B, щоб змінити ланку C.

Переваги біхевіорального підходу

• Короткостроковість: Замість років психоаналізу — 10–20 сесій.
• Доказовість: Результати легко виміряти (кількість панічних атак, годин активності тощо).
• Прозорість: Пацієнт чітко розуміє, які вправи він робить і навіщо.

Обмеження біхевіоризму

Біхевіоризм часто критикують за «поверхневість»: він добре прибирає симптом, але не завжди шукає його першопричину (наприклад, екзистенційну кризу чи дитячу травму).

Проте для подолання гострих станів та фобій він залишається найефективнішим методом у світі.

Біхевіоризм та гештальт-підхід

Порівняння біхевіоризму та гештальт-психології — це протиставлення двох фундаментально різних поглядів на природу людини. Якщо біхевіоризм розглядає нас як складні механізми, що реагують на стимули, то Гештальт бачить у людині цілісну особистість, яка активно конструює свою реальність.

Ось детальний аналіз цих підходів через призму сучасної психології:

Біхевіоризм: Психологія поведінки (Об’єктний підхід)

Біхевіоризм фокусується виключно на тому, що можна побачити та виміряти. Внутрішній світ (думки, почуття) вважається «чорною скринькою», яку неможливо об’єктивно дослідити.

• Головна ідея: Поведінка — це результат навчання. Формула S → R (Стимул викликає Реакцію).
• Метод: Дресирування, підкріплення, формування нових звичок.
• Мета: Змінити дезадаптивну поведінку на ефективну.
• Ключова фігура: Б. Скіннер, Дж. Вотсон.

Гештальт-підхід: Психологія цілісності (Суб’єктивний підхід)

Гештальт-терапія (Ф. Перлз) та гештальт-психологія базуються на принципі, що «ціле — це більше, ніж сума його частин».

Ми не просто реагуємо на світ, ми сприймаємо його як цілісні образи (гештальти).

• Головна ідея: Усвідомлення (awareness). Важливо не «чому» щось сталося в минулому, а «як» я почуваюся і що роблю «тут і тепер».
• Метод: Експеримент, фокусування на тілесних відчуттях, завершення «незакритих гештальтів» (невиражених емоцій).
• Мета: Відновити цілісність особистості та здатність до саморегуляції.
• Ключова фігура: Фриц Перлз, Курт Левін.

Порівняльна таблиця

Контакт і межа: Ключове поняття Гештальту

На відміну від біхевіористів, які вивчають реакцію на стимул, гештальтисти вивчають цикл контакту — як людина усвідомлює свою потребу, як діє для її задоволення і як виходить із контакту.

Якщо на якомусь етапі стається збій (наприклад, людина відчуває голод, але забороняє собі їсти через соціальні установки), виникає незавершений гештальт, який забирає енергію.

Сучасна інтеграція

Сьогодні ці підходи часто доповнюють один одного:

• КПТ (Когнітивно-поведінкова терапія) взяла від біхевіоризму структуру та роботу з діями.
• Терапія прийняття та відповідальності (ACT) та Mindfulness запозичили у Гештальту ідею присутності в поточному моменті та усвідомленості.

Біхевіоризм та психоаналіз

Порівняння біхевіоризму та психоаналізу — це класичне протистояння в історії психології, яке часто називають битвою між «психологією без душі» та «психологією глибин».

Це два діаметрально протилежні погляди на те, що керує людиною: зовнішні стимули чи приховані внутрішні конфлікти.

Психоаналіз: Влада несвідомого

Заснований Зигмундом Фройдом, цей підхід стверджує, що поведінка людини — це лише верхівка айсберга. Справжні причини наших вчинків заховані в несвідомому.

• Ключова ідея: Конфлікт між біологічними імпульсами ($Id$), раціональним «Я» ($Ego$) та моральними нормами суспільства ($Superego$).
• Джерело проблем: Дитячі травми, пригнічені бажання та невирішені едипові конфлікти.
• Метод: Метод вільних асоціацій, аналіз сновидінь, інтерпретація опору та переносу.
• Мета: Зробити несвідоме свідомим («Там, де було Воно, має стати Я»).

Біхевіоризм: Психологія як наука про поведінку

Біхевіористи (Вотсон, Скіннер) вважали психоаналіз «міфологією», оскільки несвідоме неможливо побачити або виміряти. Вони запропонували розглядати людину як систему, що навчається через досвід.

• Ключова ідея: Людина — це «чиста дошка» (tabula rasa), на якій середовище пише свою історію за допомогою стимулів та підкріплень.
• Джерело проблем: Неправильно сформовані зв’язки між стимулом і реакцією (дезадаптивні звички).
• Метод: Тренінги, зміна умов середовища, система нагород і покарань.
• Мета: Замінити небажану поведінку на корисну.

Основні відмінності: Порівняльна таблиця

Погляд на хворобу та зцілення

Психоаналітик запитає: «Що ви відчували, коли батько вас карав, і як це впливає на ваші стосунки з начальником зараз?»

Біхевіорист запитає: «Яку вигоду ви отримуєте від того, що уникаєте відповідальності, і як ми можемо змінити ваш графік, щоби ви почали діяти інакше?»

Сучасний синтез біхевиоризму та психоаналізу

У сучасній психології ці напрямки рідко існують у «чистому» вигляді, позаяк психодинамічна терапія (спадкоємиця психоаналізу) стала коротшою та більш сфокусованою на реальних стосунках.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) визнала роль думок (внутрішніх процесів), що було кроком назустріч глибинній психології, але зберегла методичність біхевіоризму.

Підсумки

Якщо вам потрібно швидко позбутися фобії чи змінити шкідливу звичку — краще спрацює біхевіоральний інструментарій.

Якщо ж ви відчуваєте втрату сенсу, труднощі у стосунках або «застій» у житті — ефективнішим буде гештальт-підхід.

Психоаналіз допомагає зрозуміти, чому ви страждаєте, а біхевіоризм дає інструменти, щоби припинити це робити.

Підбір психолога