Потреби людини

В своїх первинних біологічних формах потреба – є стан організму, який виражає його об’єктивну необхідність у чомусь, що лежить поза його межами.

Будь-яка жива система для розвитку та підтримання своєї внутрішньої динамічної рівноваги має бути включена в більш широку систему взаємодії з оточуючим світом.

Сталість (біохімічна, фізіологічна, психічна) називається гомеостазом. Будь-яке відхилення в системах організму від рівня нормальної життєдіяльності включає механізми, що повертають його в стабільний стан.

Ми можемо розглянути механізм виникнення потреби та її задоволення на прикладі реакції організму на зміну температури.

Під час підвищення зовнішньої температури середовища, одночасно піднімається і температура тіла. Відгуком організму на ці зміни буде збільшення потовиділення, уповільнення м’язової активності.

До певного моменту вегетативна нервова система діє самостійно і ми навіть не помічаємо змін. Але, якщо вегетативний механізм не справляється, то ми починаємо усвідомлювати почуття перегріву (млявість, запаморочення, спрагу тощо).

Ці дискомфортні почуття спонукають нас до дії: ми п’ємо воду, роздягаємось, шукаємо тінь, намагаємось охолодитись. Так звані «негативні» емоції дозволяють відчути, оцінити актуальну потребу та вжити заходів для повернення до норми.

Таким чином, потреба відчувається як негативний стан, стан необхідності, недостатності; а позитивної характеристики потреба набуває лише в результаті отримання необхідного.

Важливо зазначити, що прагнення до рівноваги стосується функціонування цілої системи, або навіть систем, а не одного якогось параметру. Можна сказати, що потреби – це сигнали про те, що потрібно системам організму для ефективного функціонування.

Потреби – це неусвідомлені або усвідомлені чуттєві центри різної сили збудження (що я відчуваю) та предметної усвідомленості (що мені потрібно), які енергетично активізують механізми для реалізації певної функції (енергія для досягнення).

З точки зору чуттєвого усвідомлення, потреби – це емоційні центри, що створюють різні відтінки почуттів від невиразних бажань до пристрастей, які змінюють фізіологічні параметри, настрій, активність.

З енергетичної позиції, потреби – це центри з різними енергетичними потенціалами (слабкий, помірній, великий).

А з точки зору предметної усвідомленості потреба – це посередник між функцією організму та зовнішнім середовищем: предметами, умовами, станами, що необхідні для реалізації певної функції.

Отже, розглядати потребу, як певне психічне утворення,  доцільно з таких позицій:

• Яку функцію позначає потреба (яку сферу чи систему обслуговує потреба).
• Яким енергетичним потенціалом наділена потреба.
• Який предмет чи умова необхідні для реалізації функції.
• Які механізми включаються для реалізації функції.

Трансформація, пов’язана з потребою може здійснюватися двома шляхами:

• зміна власних якостей та поведінки під умови оточуючого середовища;
• зміна оточення для себе.

Вивчення потреб тісно переплетено з теоріями мотивації поведінки, оскільки вони пояснюють, що спонукає та направляє діяльність.

Класифікація потреб

Загальноприйнятим є поділ потреб людини на біологічні ( потреба в їжі, статева потреба, самозбереження і т.д) та соціальні або вищі (потреба в діяльності, грі, творчості і т.д.).

Але ця констатація є недостатньою, адже потреби не можуть розглядатись у відриві від умов та способу життя людини.

У людини потреби вступають у ієрархічні співвідношення та не визначаються лише їх біологічними значеннями. Так звані вищі потреби не накладаються на біологічні, утворюючи ніби наступний шар. Не можна сказати, що задоволення вищих потреб можливе лише після задоволення біологічних. В житті людини зустрічаються ситуації, коли, наприклад, моральні потреби перевішують біологічні.

Пропоную розглянути поліфункціональну систему класифікації потреб:

1. Рівень біохімічного функціонування організму. На цьому рівні відбувається саморегуляція організму, що не усвідомлюється людиною (організм сам регулює обмін речовин в клітині, кров’яний тиск, газообмін і т.п.)
2. Рівень автономних функцій. Кожен орган або система функціонує на автономному рівні. Сюди можна віднести потреби в харчуванні, диханні, теплі, фізичній цілісності організму, а також потреби у мисленні, уяві, пам’яті, емпатії, естетичному сприйнятті тощо.
3. Рівень соціогенних функцій (спільна узгоджена діяльність багатьох систем,  самосвідомість). До цього рівня відносяться потреби у приналежності, розумово-пізнавальній діяльності, праці, самореалізації та ін.

Таким чином, результат діяльності одних функціональних систем послідовно формує потреби наступного, більш високого рівня функціонування організму людини. Взаємозалежність потреб працює в обох напрямках.

Наприклад, потреба в справедливості може придушити потребу у харчуванні, яка відповідає за самозбереження. Але іноді, дуже сильне відчуття голоду може заблокувати моральні потреби.

Всі потреби так чи інакше представлені в людській свідомості і переживаються нами, як фізіологічний стан та психічний стан. В кожен певний момент часу в свідомості виділяється домінуючий в організмі процес, який підпорядковує собі інші функції та види діяльності.

Наприклад, в момент, коли людина зайнята розв’язанням проблеми та не помічає нічого навколо, то функція мислення є домінантною в свідомості, а інші системи функціонують автоматично.

У випадку, коли людина усвідомлює голод, системи організму націлені на сигналізацію про потребу, вивчення оточуючої обстановки, пошук способів її задоволення.

Але, навіть коли одна потреба є домінантною, зовнішні  та внутрішні феномени також представлені у свідомості. І тоді, якщо людина, що відчуває голод і націлена на пошук магазину чи ресторану, отримає довгоочікуване повідомлення, домінуюча потреба може змінитись.

Оскільки зміни (зовнішні та внутрішні) відбуваються безперервно, трансформується наша самосвідомість, то на кожному етапі розвитку та життя у людини формується певна ієрархія потреб.

Потреби в роботах Абрахама Маслоу

Якщо запитати будь-кого, що таке потреби, майже всім спаде на думку «Піраміда потреб» Маслоу. І, звичайно, я не можу не згадати його.

Абрахам Маслоу – американський психолог,  який все своє життя досліджував можливості розвитку людини та її вдосконалення. Він зіграв значну роль у виникненні гуманістичної та трансперсональної течій в психології.

Основними предметами його досліджень та філософії були питання самоактуалізації, мотивації, творчості та щастя людини.

Перше і головне положення, на яке спирається теорія мотивації А.Маслоу полягає в тому, що особистість являє собою організоване, інтегроване ціле (холістичний підхід). Згідно з цим підходом, не існує потреби якоїсь системи організму, існують потреби всієї особистості в цілому.

Маслоу одним із перших поставив під сумнів думку, що всі потреби працюють за принципом функціонування фізіологічних потреб.

Він зазначав, що наші повсякденні бажання – є засобами досягнення цілей; бажання позначають наші глибинні, фундаментальні потреби. Наприклад, бажання мати автомобіль в своїй суті може означати потребу в повазі та любові оточуючих.

Якщо від бажання ставити питання: «Для чого це мені?», а далі ставити це питання до кожної наступної відповіді, то рано чи пізно з’явиться дещо, що не потребує обґрунтування – базова потреба.

Вивчаючи мотивацію поведінки людини, науковець дійшов висновку, що людина майже ніколи не буває абсолютно задоволена (хіба що відносно або частково).

Потреби, на його думку,  організовані ієрархічно, за ступенем домінування (але мова йде не про арифметичну сукупність, а про модель, де в кожній коробочці може бути три інших, а в цих трьох – по десять менших і т.д.)

Ієрархія потреб, запропонована А.Маслоу

Базові потреби:

1. Фізіологічні потреби. Маслоу не заперечував, що фізіологічні потреби домінують над всіма іншими, але припустив, що будь-яка фізіологічна потреба та відповідна поведінка можуть слугувати каналами для потреб іншого роду. Наприклад, людина, яка вважає себе голодною, в дійсності може потребувати підтримки, довіри, а не вітамінів та протеїнів.
2. Потреби в безпеці (захищеності, стабільності, залежності, захисті; відсутності страху та тривоги; потреби в структурі та порядку). В критичних ситуаціях практично все стає менш важливим, ніж безпека. В більш широкому аспекті потреба в безпеці проявляється в прагненні людини до науки,  релігії та філософії, оскільки вони дозволяють організувати всесвіт та суспільство в єдине логічне ціле.
3. Потреби в любові та приналежності. Потреба в любові проявляється, як у бажанні давати, так і приймати любов.
4. Потреба в повазі. Майже всі люди мають потребу в стабільній, обґрунтованій самооцінці, в почутті власної гідності та в повазі оточуючих.
5. Потреба в самоактуалізації. Це – бажання людини реалізувати себе, проявити свій потенціал. Можливість задовольнити потреби цього класу з’являється лише після попереднього задоволення фізіологічних потреб, потреб у безпеці, любові та повазі.
6. Когнітивні базові потреби. Допитливість, навчання, філософствування, експериментування – потреби, задоволення яких надає суб’єктивне відчуття радості, а результатом стає певний досвід.
7. Естетичні потреби. За Маслоу, це клас потреб, про які не так багато відомо, але  принаймні деякі особистості мають естетичні потреби дійсно базового характеру.

Маслоу зазначав, що існує багато факторів, що визначають поведінку людини, крім потягів, бажань та потреб. Він висунув гіпотезу, сутність якої полягає в тому, що  підвищена стійкість до фрустрації потреб залежить від своєчасного задоволення потреб в ранньому віці.

Таким чином, люди, які почували себе сильними та захищеними в ранньому дитинстві, зберігають почуття сили та впевненості в складних та небезпечних ситуаціях.

В своїх роботах Маслоу називає теорію базових потреб теорією цілей і основних цінностей організму. Він припускає, що задоволення або фрустрація потреб тісно пов’язані з формуванням багатьох рис характеру.

Також науковець пов’язує рівень задоволення потреб з рівнем психічного здоров’я та свободи.

Теорія базових потреб не протиставляє біологічне духовному, нижчі потреби вищим, а припускає, що всі (!) потреби мають однакову природу.  

Автор виводить ієрархію в основі якої лежить принцип відносного домінування. Так, потреба в безпеці сильніша, ніж потреба в любові, а фізіологічні потреби сильніші, ніж потреба в безпеці і т.д.

Вищі потреби – клас різноманітних потреб, що мають особливості:

• З’являються пізніше в ході онтогенезу.
• Менш значимі для виживання.
• Не вимагають швидкого задоволення.
• Задоволення вищих потреб має значення, як для збереження життя, так і для розвитку особистості.
• Задоволення вищих потреб призводить до суб’єктивного відчуття щастя, внутрішнього багатства.
• Задоволення вищих потреб вимагає більшої кількості обов’язкових передумов (більше часу, міжособистісних взаємозв’язків, засобів, проміжних цілей і т.і.).
• Для виникнення вищих потреб необхідні сприятливі зовнішні умови (економічні, політичні, сімейні, освітні і т.д.).
• Зазвичай, у випадку, коли задоволені і вищі і нижчі потреби, людина здатна віддавати перевагу вищим потребам: готовність жертвувати, вести аскетичний спосіб життя, переносити депривацію нижчих потреб, здатність ризикувати безпекою заради цінностей.
• Задоволення вищих потреб має позитивні соціальні та громадянські наслідки (відданість, доброзичливість, громадянська усвідомленість, індивідуалізм).
•  Функціональна автономія – вище може проявитись лише на основі нижчого, але зміцнившись, може стати відносно незалежним.

Як висновок, наведу цитату А.Маслоу з його книги «Мотивація та особистість»: «Благо полягає не лише в тому, щоб вижити, але благом для особистості є також розвиток шляхом повного проявлення всього, що є властивим людині, в напрямку реалізації своїх потенційних можливостей, більшого щастя, безтурботності, високих переживань, більш глибокого та адекватного пізнання реальності.»

Потреби людини з позиції теорії поля

Я б хотіла торкнутись теорії поля К.Левіна, оскільки саме на неї спирається гештальт-терапія, розглядаючи потреби людини.

Курт Левін – німецький та американський психолог, що був новатором та фахівцем у сфері соціальних наук. Він глибоко займався темою мотивації поведінки людини.

Теорія Поля стала новим серйозним кроком в поясненні поведінки, згідно з якою протікання діяльності цілком зводиться до конкретної сукупності умов, що існують в даний момент поля. Поняття «поле» охоплює фактори як зовнішньої (оточення), так і внутрішньої (суб’єкт) ситуації.

Для пояснення поведінки Левін розробив дві моделі, що доповнюють одна одну: модель особистості та модель оточення. Структурними компонентами цих моделей є обмежені області, що розташовані поряд одна з одною.

Вони мають різні значення, але їх взаємодія базується на принципі гомеостатичної регуляції: врівноваження напруги в полі.

Модель особистості

Особистість представляє собою систему, що складається з чисельних областей, які не перетинаються одна з одною. Кожну цю область можна визначити, як потребу (ціль дії, прагнення або бажання).

За своїм положенням ці області (потреби) розділяються на центральні та периферійні. Центральні мають більшу значимість цілей, вони є ближчі до «Я» людини.

Як видно з назви, вони знаходяться всередині моделі та не мають доступу до зони взаємодії з оточуючим середовищем (можна назвати їх неусвідомлені потреби), де відбувається процес задоволення потреби.

Ступінь напруження кожної потреби різний, і за принципом гомеостазу, система прагне врівноважитись, розрядитись.

Модель оточення

Левін намагався представити оточуючий світ, як психологічне поле, яке також складається з областей, що відповідають за можливі дії та події. Об’єкти та явища середовища мають різну «привабливість» для людини (валентність).

Психологічна ситуація, представлена в моделі оточення є – життєвим простором суб’єкта і складається з психо- біологічних явищ.

Обидві системи нерозривно взаємопов’язані: стан потреби та зовнішні області можливої реалізації потреби. Якщо існує потреба, в життєвому просторі є і те, що може задовольнити цю потребу.

Левін виходить з того положення, що у суб’єкта, як мінімум, має бути уявлення про бажаний (той, що задовольнить потребу) предмет або явище. Іншими словами, сама наявність та привабливість  об’єктів зовнішнього середовища в свою чергу теж можуть викликати потреби.

Не дивлячись на те, що в теорії поля є місця, що викликають дискусії та критику,  необхідно наголосити на важливості нового погляду на функціонування психіки.

Головним, на мій погляд, є те, що суб’єкт (особистість) не є автономним, а нерозривно пов’язаний із зовнішнім світом. Все, що існує  – є елементами поля, і наші потреби виникають не всередині нас, а в полі.

Робота з потребами в гештальт-терапії

В гештальт-терапії робота з потребами займає одне з головних місць. Психотерапія допомагає усвідомити свої потреби, знайти спосіб іх задоволення, або  переживати стан фрустрації, коли задоволення неможливе.

Складність полягає в тому, що не всі потреби нами усвідомлюються;  наша психіка ховає те, що може викликати біль, розчарування, сором. Людина може піклуватись про оточуючих, але не помічати, що таким способом вона просить турботи про себе.

Або прагнення людини досягти успіху може в своїй суті бути не потребою в самореалізації, а неусвідомленим бажанням отримати визнання від батьків.

Ще одним приводом розібратись з неусвідомленими потребами є ймовірність появи соматичних симптомів. Наше тіло та психіка  є нерозривним цілим.

Коли потреба не усвідомлена, ми не маємо можливості задовольнити її прямим способом, але її актуальність та зарядженість не зникають.

І тоді тіло аварійним способом повідомляє нам про наявність важливого місця в нашому житті. (Більш детально я буду розглядати цю тему в статті «Симптоми – мова тіла»).

Усвідомлення своїх потреб допомагає розібратись у собі, своїй поведінці, способах взаємодії з оточуючими, а також дає можливість поліпшити свій фізичний та душевний стан, знайти джерела енергії для підвищення рівня життя та самоактуалізіції.