Як берегти особисті кордони в сім’ї
Довгих 9 місяців дитина є одним тілом з матір’ю. І ще перших 6 місяців життя дитина не розділяє себе і матір, сприймаючи материнський об’єкт частиною себе.
Кордонів між мамою та дитиною ще не існує, лиш в процесі розвитку дитина починає усвідомлювати, де є «я», а де вже «не я».
Особисті кордони є психологічними і фізичними, хоча важко їх насправді розділити. Кордони окреслють межі особистості, відгороджуючи від навколишнього світу ядро особистості- потреби, бажання, інтереси, свободу.
Це ті межі, які визначають, що я роблю з навколишнім світом і іншими людьми і що я дозволяю робити зі мною, що я приймаю від навколишнього світу, а що відкидаю, а що приймаю.
Дитина окреслює свої кордони з своїм першим «ні», яке з’являється швидше, ніж «я». І від розуміння дорослими потреб дитини і поваги до неї дуже багато залежить, чи зможе дитина відчувати свої кордони згодом і чи зуміє їх відстоювати.
Батьківські та дитячі особисті кордони
Саме від батьків залежить відчуття дитиною своїх особистих кордонів і, відповідно, розуміння кордонів інших людей.
Маленька дитина з найменшого віку здатна відчувати свої потреби і сигналізувати про них. Це є перша спроба окреслити батькам про власні кордони.
Зазвичай, це про звичайні базові потреби в їжі, теплі ,чи потребу в сні. Батьки, які виросли в посттоталітарному суспільстві, в спадок отримали знання, що вони все знають краще і думки і відчуття дитини не важливі.
Наприклад, часом батьки насильно годують дитину, навіть, коли вона не голодна. Це небезпечна річ, тому що дитина перестає відчувати почуття голоду і насичення, це може спричинити згодом розлади харчової поведінки.
Також часто «під настрій» батьки можуть насильно обіймати дитину, пробувати активно бавитися з нею, навіть, коли дитина протестує.
Такі дії викликають в дитини страх і відчуття безпорадності, дитина отримує досвід, що ї бажаннями можна нехтувати і її тілесність не є недоторканною.
Також не варто примушувати дитину спати в обід, якщо вона не має потреби в денному сні. Є діти, які в силу свого темпераменту, близько 4 років перестають спати вдень.
І вкладання «для користі» також є шкідливим, бо замість здорових рамок здійснюється примус. Краще дати дитині відпочити за спокійними іграми чи почитати їй книжку.
Те ж стосується освоювання горщика, наколи не варто дитину насильно втримувати на горщику.
Криза трьохрічного віку
На 3-му році життя в дитини вперше з’являється займенник «я» і криза трирічного віку. Це означає, що в дитини з»явились нові потреби і найважливіша з них- потреба автономії.
Часто це велике випробування для батьків, які звикли повністю контролювати свою дитину.
В цьому віці в дитини, попри малий досвід, є велика потреба в повазі і в тому, щоб з її думкою дитини рахувались. Тут батьки потрапляють в пастку своїх колишніх дитячих стосунків і способу вибудовування власних кордонів.
Маючи в доступі багато психологічної літератури і бажаючи своїй дитині найкращого, батьки часто кидаються в крайнощі, то дозволяючи дитині буквально все( бо мені забороняли), то намагаючись поставити межі.
Дитина ж у відповідь буде намагатися випробовувати батьківські кордони знову і знову.
Межі для дитини є надзвичайно важливими, тому що безпечно дитина може себе почувати лише в розумно окреслених і чітких рамках дозволеного.
Окрім певних обмежень кордони слугують нам захистом. Свого простору, часу, свого тіла.
Захист особистості
Дитині не потрібно боятись сказати «ні», але дуже важливо пояснити, чому ні.
Коли дитина ще зовсім маленька, пояснення, навіть не до кінця зрозумілі, дають дитині відчуття, що її почуття важливі, і що з нею рахуються.
В такому разі,навіть якщо дитина буде емоційно відреаговувати, поставлені межі будуть здоровими і не травмуватимуть дитину.
Ніколи не варто казати «ні», щоб утвердити свою владу.
Беззмістовне «ні» рефлекторно викличе в дитини спротив і агресію. І, згодом, дитина всі заборони буде намагатись ігнорувати.«Ні» безумовним може бути лише, коли стосується безпеки і здоров’я, а також в ситуаціях, які стосуються поваги і кордонів інших людей.
Коли можливо, варто йти на компроміси. Наприклад, «коли ти зробиш уроки, то зможеш піти до друзів». Або:- «тобі не рекомендують солодке, але в неділю до чаю можна з’їсти з одну цукерку».
Дуже важливо дозволити дитині робити вибір — який одяг носити, які гуртки відвідувати, яких обирати друзів.
А також розуміти право дитини на особистий простір і потребу мати щось дуже своє, до чого батьки без дозволу не можуть мати доступу.
Повага до особистості дитини, а, значить, до її кордонів, дуже міцна база для побудови теплих і здорових батьківсько- дитячих стосунків. Проте, коли дитина виростає в підлітка, кордони між дітьми і батьками знову трансформуються.
В цей час, переживаючи сепарацію, підліток намагається поламати всі колишні домовленості між ним і батьками. Батьки часто відчувають почуття безсилля, бо дитина, начеб-то доросла і вплинути на неї з кожним днем стає все важче.
Проте підлітки дуже потребують здорової частки контролю. Бо, хоч тіло вже майже доросле, лобна кора, яка виконує функцію розуміння причинно-наслідкових зв’язків, планування майбутнього, прийняття рішень, гальмування імпульсивної поведінки, ще не зріла і повністю сформується після 20-ти років.
Тому функцію лобної кори підлітка виконують батьки.
Порушення особистих кордонів
Насправді, намагаючись порушити кордони між ними і батьками, підлітки несвідомо найбільше хочуть, щоб їм вказали на чіткі, розумні і зрозумілі межі. Бо, не маючи таких меж, діти відчувають себе дуже тривожно, не маючи чітких орієнтирів в навколишньому світі.
Найголовніше, що треба пам’ятати батькам, що вони дорослі, мають багато життєвого досвіду і не можуть бути з дітьми «на рівних», як друзі, а завжди повинні залишатися батьками – прихистком, ресурсом і опорою для своїх дітей, поки ті не стануть зовсім дорослими.
А також вчителями і хранителями власних кордонів в тому числі, бо що б батьки дітям не говорили, діти все одно будуть копіювати батьківську поведінку у взаємодії з іншими людьми і світом.
Взагалі, процес вибудовування кордонів дуже взаємний. Якщо особисті кордони дитини розуміють, відчувають і поважають, дитина вчиться бачити і шанувати межі інших людей, в тому числі і власних батьків.
А також буде вміти захистити себе і в потрібній ситуації сказати тверде «ні». Але окрім чіткості, кордони повинні бути проникливими.
Діти завжди повинні мати доступ емоційно і тілесно до своїх батьків.
Тому що ми, дорослі, можемо самі зарадити з своїми переживаннями, потребами і проблемами, але дуже довгий час саме ми, батьки, є для наших дітей найважливішими людьми в житті і єдиними хто може про них подбати , зрозуміти і захистити.
І тоді стосунки будуть міцними і наповненими любов’ю.
