Образ тіла та розлади харчової поведінки
- Я хочу полюбити себе… Хочу насолоджуватися своїм тілом, бути розкутою, розслабитися…
- Добре, а що тобі подобається у своєму тілі?
- Нуу..в мене завеликі коліна, забагато зморшок на руках, високий лоб..
- Але ж я спитала, що тобі подобається в собі?
Це невеличкий уривок моєї розмови з моїм терапевтом колись, який я дуже добре пам’ятаю і згадую кожний раз, коли мої клієнти (і жінки, і чоловіки) приносять тему образу свого тіла та своїх стосунків з ним.
То ж, як у вас зі своїм тілом? Поговоримо?
Поняття про «образ тіла»
Поняття «образ тіла» (body image) означає уявлення людини про власне тіло – його зовнішність, розміри, форму, а також ставлення до цих уявлень: прийняття чи неприйняття, задоволення або незадоволення.
Автором терміна вважається Пауль Шильдер (Paul Schilder) – австрійський психіатр, невропатолог і психоаналітик. У 1935 році він опублікував класичну працю “The Image and Appearance of the Human Body”/ Образ та зовнішній вигляд тіла людини, де вперше системно розглянув феномен образу тіла з точки зору нейропсихології, психоаналізу та феноменології. Ці дослідження продовжував також Пітер Д. Слейд (Peter D. Slade). Він є відомим дослідником у галузі психології, зокрема у вивченні розладів образу тіла, включаючи тілесну дисморфію (body dysmorphic disorder, BDD) та порушення харчової поведінки. Він широко публікувався на тему когнітивно-поведінкових моделей формування образу тіла.
Коли і як формується образ тіла?
Формування образу тіла починається з народження, але емоційно забарвлене, соціально обумовлене ставлення до нього формується переважно в дошкільному та шкільному віці, а в підлітковому — проходить інтенсивну трансформацію під впливом зовнішніх чинників.
Раннє дитинство (0–3 роки): формування тілесної схеми
На цьому етапі формується базове відчуття “Я-тіла”, коли дитина починає розпізнавати себе як окрему істоту. Жан Піаже вказував, що сенсомоторна стадія розвитку (0–2 роки) включає набуття первинних знань про власне тіло через рух і сенсорний досвід. Джерело: Piaget, J. (1952). The Origins of Intelligence in Children. На сьогодні Жан Піаже визнається одним із провідних дослідників у галузі когнітивного розвитку дитини. На основі спостережень за інтелектуальним розвитком трьох власних дітей він розробив теоретичну модель, яка описує послідовні етапи формування інтелектуальних і формально-логічних структур мислення у дітей.
Люди, в кого є досвід спостереження за маленькими дітьми в цьому віці – від народження до 3 років, могли помічати, як малі хаотично розмахують ручками, а потім знаходять своє ушко, ніжку, ніс, хапаються за нього. Спочатку не усвідомлено, а потім вже розглядують і досліджують своє тіло. Тут зазвичай батьки бувають збентежені тим, що дитина також торкається і досліджує свої статеві органи. Тоді залежно від реакції дорослих, цей досвід або стає частиною дослідження себе або першим досвідом соромлення та залякування: «Ти що таке робиш?». Дитина запам’ятовує перелякані очі дорослого, його суворе обличчя і з’являється асоціація – я поганий, моє тіло погане або щось накшталт. Бо нічого «такого» свідомо дитина у віці до 3-х років робити не може. Але торкатися статевих органів в більш старшому віці дитина може, щоб заспокоїти себе, перебуваючі у стані тривоги. Але це тема для іншої статті. Моєю метою тут і надалі є показати роль відповідальних дорослих у цих процесах.
Дошкільний вік (3–6 років): зародження образу тіла
У цей період дитина вже може описати частини свого тіла, малює фігуру людини, порівнює себе з іншими. Формується первинний образ тіла, який поєднує когнітивне знання (що в мене є руки, ноги, голова) та емоційне ставлення до свого вигляду. Джерела: Schilder, P. (1935). The Image and Appearance of the Human Body. Stipek, D., Recchia, S., & McClintic, S. (1992). Self-evaluation in young children.
Ставлення до свого вигляду дитина в цьому віці також бере спираючись на те ставлення/віддзеркалення, яке вона отримує від значущих дорослих. Це може бути: «Яке в тебе красиве волосся! В тебе очі красиві, як у тата! Ти така гнучка!» та ін. А може бути так: «В тебе завеликий лоб, треба його прикривати волоссям. Тобі не можна таку зачіску, в тебе завеликі вуха» та інше. І наче дорослий хотів, як краще, але дитина пам’ятатиме це і нестиме далі це знання про себе, якщо не знайдеться інша значуща людина, яка зробить інше віддзеркалення і дитина побачить себе іншою.
Молодший шкільний вік (6–10 років): соціальне порівняння
У цей період значного впливу набуває оцінка тіла з боку оточення – батьків, однолітків, учителів. Діти починають порівнювати свою зовнішність із зовнішністю інших, зростає чутливість до зовнішньої оцінки, що впливає на самооцінку. Джерело: Harter, S. (1999). The Construction of the Self: A Developmental Perspective.
Підлітковий вік: критична фаза
Це період найбільш інтенсивного формування ставлення до свого тіла. Через гормональні зміни та вплив соціальних норм образ тіла стає ключовим компонентом особистої ідентичності. Негативне сприйняття власного тіла в цьому віці пов’язане з ризиком розладів харчової поведінки, тривожності та депресії. Джерело: Cash, T. F., & Smolak, L. (2011). Body Image: A Handbook of Science, Practice, and Prevention.
На кожному з цих етапів оточення має велику та значущу роль у формуванні в дитини, а потім в дорослого знання про себе та своє тіло. Тут в терапії спливає багато клієнтських історій про цькування іноді власними ж близькими, яке потім мало продовження в колі однолітків. Як наслідок таких історій може бути доволі широкий спектр порушень психіки, з якими ми працюємо спільно з психіатрами. Але основні і найчастіші порушення, це розлади харчової поведінки, як зазначалося вище. Тому трохи про це також.
Розлади харчової поведінки та образ тіла
Наше тіло росте і формується за рахунок їжи, яку ми споживаємо. То ж стосунки з їжею є дуже важливими і формуються вони з перших днів нашого життя одночасно з формуванням стосунків матір’ю – з однією з найважливіших фігур в житті дитини. Протягом першого року життя ці стосунки – запорука виживання для дитини.
Розлади харчової поведінки (РХП) – це психічні розлади, що характеризуються стійкими порушеннями харчової поведінки та пов’язаними з нею емоціями й думками, які негативно впливають на фізичне здоров’я, психологічне функціонування та соціальне життя людини. Джерело: American Psychiatric Association (APA). (2013). Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (5th ed.; DSM-5).
Основні види РХП за DSM-5:
DSM-5 (англ. Diagnostic and Statistical Manual of mental disorders, fifth edition – Діагностичний і статистичний посібник із психічних розладів 5-го видання) – нозологічна система, «номенклатура» психічних розладів, що використовується у США з 2013 року.
Анорексія нервова (Anorexia Nervosa) – Характеризується відмовою підтримувати нормальну масу тіла, інтенсивним страхом ожиріння, спотвореним образом тіла. Часто супроводжується повною відмовою від їжі, надмірним фізичним навантаженням, порушенням менструального циклу у жінок. Джерело: DSM-5, APA (2013) та Fairburn, C. G. (2008). Cognitive Behavior Therapy and Eating Disorders.
Булімія нервова (Bulimia Nervosa) – Повторювані епізоди переїдання з наступними компенсаторними діями (викликання блювання, прийом проносних, голодування). На відміну від анорексії, маса тіла зазвичай перебуває в межах норми або коливається. Джерело: DSM-5, APA (2013)
та Hoek, H. W., & van Hoeken, D. (2003). Review of the prevalence and incidence of eating disorders.
Психогенне переїдання (Binge Eating Disorder) – Періодичні епізоди неконтрольованого споживання великої кількості їжі без подальших компенсаторних дій. Часто пов’язане з емоційним дистресом, ожирінням і низькою самооцінкою. Джерело: Wilfley, D. E., Wilson, G. T., & Agras, W. S. (2003). The clinical significance of binge eating disorder.
Атипові та інші специфічні розлади харчової поведінки (OSFED, Other Specified Feeding or Eating Disorders) – включають прояви, які не повністю відповідають критеріям анорексії чи булімії, але все ж завдають серйозної шкоди (наприклад, атипова анорексія, нічне переїдання тощо). Джерело: DSM-5, APA (2013).
РХП часто супроводжуються депресією, тривожністю, обсесивно-компульсивними симптомами. Причини розвитку — біологічні (генетика, нейробіологія), психологічні (перфекціонізм, низька самооцінка), соціальні (культурні стандарти краси).
В терапії РХП психотерапевт обов’язково співпрацює з психіатром та медичними працівниками, які спостерігають за фізичним станом клієнта. У випадку, коли маса тіла клієнта є критичною, спочатку невідкладне звернення до лікарів та перебування у стаціонарі за необхідності, поки фізичний стан пацієнта не нормалізується (вага прийде в норму та інші медичні показники). Психотерапія в такому випадку надається з огляду на фізичний стан пацієнта. Моя особиста думка, що у випадку РХП ніколи не буде достатньо тільки психотерапії (будь-який підхід) – тут має бути кропітка співпраця пацієнта, його близьких та лікарів відповідного фаху. Близьким такого пацієнта також бажано мати психотерапевтичну підтримку хоча б в рамках психоедукації, щоб краще розуміти що відбувається.
Нижче пропоную подосліджувати себе.
Вправа на дослідження свого образу тіла
Намалюйте контур власного тіла на аркуші — не обов’язково точно, головне передати загальне уявлення про себе. Після цього потрібно зафарбувати або позначити частини тіла трьома кольорами:
– зеленим – ті, які подобаються або викликають позитивне ставлення;
– синім – ті, до яких ставлення нейтральне;
– червоним – ті, які не подобаються або з якими є внутрішній дискомфорт.
За бажанням, можна додати до малюнка слова, асоціації або символи, які виникають у зв’язку з певними частинами тіла. Після виконання вправи пропоную обдумати наступні питання:
– Що було легко або складно зображати?
– Які частини тіла найбільше привернули увагу і чому?
– Які емоції викликає малюнок загалом?
– Чи є частини тіла, ставлення до яких хотілося б змінити?
Ця вправа допомагає краще усвідомити, як саме сприймається власне тіло, які частини викликають прийняття, а які — напругу чи відторгнення. Вона створює безпечний простір для дослідження ставлення до себе та може стати першим кроком до формування більш прийнятного та турботливого образу тіла.
Що почитати про образ тіла?
У книзі «Більше ніж тіло. Ваше тіло — знаряддя, а не прикраса» Лексі та Ліндсі Кайт пропонують дієві рекомендації, що виходять за межі традиційного бодипозитиву. Вони розглядають різноманітні чинники, які формують наше ставлення до власного тіла — від впливу медіа й культури фітнесу до внутрішньої саморефлексії та навичок самоспівчуття. Авторки акцентують увагу на тому, як самооб’єктивація поступово проникає у повсякденне життя, послаблюючи відчуття цінності та автентичності. Ця книга стане корисним ресурсом для тих, хто прагне переосмислити власне тіло та розпочати шлях до більш здорового й цілісного сприйняття себе.
«Розлад харчової поведінки у підлітків» надає практичні методи боротьби з анорексією, булімією та психогенним переїданням» авторка Лорен Мюльхайм описує ефективну програму, розроблену на основі підходу сімейної терапії Модслі — методу, спеціально адаптованого для роботи з підлітками, які мають розлади харчової поведінки.
Посібник пропонує чіткі інструкції для батьків щодо підтримки дитини у відновленні здорового харчування. Зокрема, він допомагає стабілізувати режим прийому їжі, поступово розширити раціон, сформувати корисні харчові звички, а також засвоїти стратегії подолання труднощів і запобігання повторному розвитку симптомів.
Що подивитися про стосунки з тілом?
Увага, всі стрічки не рекомендовано до перегляду вразливим та пацієнтам в ремісії.
Фільм «До кісток» (To the Bone, 2017). Він розповідає історію 20-річної Еллен (Лілі Коллінз), яка бореться з анорексією. Після кількох невдалих спроб лікування вона потрапляє до нетрадиційної групової терапії під керівництвом нестандартного лікаря Вільяма Бекхема (Кіану Рівз). Доктор Бекхем використовує незвичні методи, щоб допомогти пацієнтам усвідомити свої проблеми та знайти мотивацію для одужання.
Документальний фільм «Життя на межі» (Thin, 2006), знятий Лорен Грінфілд, розповідає про життя жінок, які проходять лікування від анорексії, булімії та компульсивного переїдання в центрі Renfrew Center у Флориді. Стрічка показує щоденні виклики, з якими стикаються пацієнтки, зосереджуючись на їхніх переживаннях, стосунках, харчових ритуалах і терапії. Фільм вирізняється своєю прямотою та відвертістю, не романтизуючи хворобу, а натомість демонструючи її складність і реальну небезпеку.
Художній фільм «Кістки красуні» (Starving in Suburbia, 2014) розповідає про підлітку на ім’я Ханна, яка поступово занурюється в небезпечний світ проанорексичних онлайн-спільнот. Прагнення до ідеального тіла, тиск з боку балетного середовища та вплив соціальних мереж призводять до стрімкого розвитку анорексії. Фільм демонструє, як під зовні безпечними гаслами «самоконтролю» та «мотивації» приховується глибока психологічна криза. Ця стрічка може бути корисною для підлітків, батьків та педагогів як засіб розуміння прихованих механізмів розладів харчової поведінки.
