ЩО ТАКЕ КОМПЛЕКС НЕПОВНОЦІННОСТІ
Комплекс неповноцінності (або комплекс меншовартості) – стійке переконання людини у власній недостатній цінності, низькій значущості. Комплекс неповноцінності часто проявляється через низьку самооцінку, невпевненість у своїх силах, страх перед невдачами, підвищену тривожність та схильність до самокритики. Він є є складним та багатогранним явищем, яке потребує комплексного підходу для його розуміння та подолання.
ІСТОРІЯ ПОНЯТТЯ
Поняття “комплекс неповноцінності” було введено австрійським психологом і психіатром Альфредом Адлером на початку XX століття. Адлер, який спочатку працював разом із Зиґмундом Фройдом, відійшов від психоаналітичної школи і заснував власну, відому як індивідуальна психологія.
А. Адлер розробив концепцію комплексу неповноцінності, спостерігаючи за своїми пацієнтами й аналізуючи їхні поведінкові патерни. Він вважав, що всі люди в дитинстві відчувають певні почуття неповноцінності, оскільки вони слабкі та залежні від дорослих. Це відчуття може спонукати дитину до розвитку та досягнення нових цілей. Однак, якщо дитина не отримує достатньої підтримки і схвалення, ці почуття можуть перерости у стійке переконання у власній недосконалості.
Психолог також звернув увагу на те, як люди реагують на свій комплекс неповноцінності. Одні можуть піддатися почуттю безпорадності і розвивати пасивну поведінку, уникаючи труднощів і викликів. Інші, навпаки, можуть прагнути компенсувати свої відчуття меншовартості через надмірну амбіційність, агресивність і прагнення до контролю та влади.
А. Адлер вважав, що важливою складовою терапії є допомога людям у розпізнаванні й подоланні їхніх почуттів неповноцінності. Він підкреслював значення соціального контексту і міжособистісних стосунків у формуванні особистості і пропонував методи, спрямовані на розвиток співпраці, почуття спільності та соціальної інтеграції.
Ідеї А. Адлера мали значний вплив на розвиток психології та психотерапії, заклавши основу для подальших досліджень у галузі особистісних комплексів та їх подолання. Його підхід до розуміння людської поведінки і мотивації став важливою частиною сучасної психології, а поняття комплексу неповноцінності продовжує залишатися актуальним у дослідженнях та терапевтичній практиці.
ЧОМУ ЦЕ ПРОБЛЕМА?
З одного боку цей комплекс властивий всім і є своєрідною рушійною силою нашого розвитку. Ми намагаємося стати кращими версіями себе в тому числі через те, що хочемо позбутися неприємного відчуття недостатньої значущості.
З іншого боку це відчуття може перетворитись на настільки неприємне і нестерпне, що паралізує людину робити якісь кроки для покращення свого життя. Таким чином може сформуватися позиція жертви (див. Жертва). Людина, яка постійно відчуває себе недостатньо значущою, може уникати будь-яких викликів або нових можливостей, оскільки боїться невдачі. Така поведінка формує цикл самообмеження: людина не пробує нові речі, не розвивається, що ще більше поглиблює її відчуття меншовартості. Наприклад, студент, який відчуває себе недостатньо розумним, може уникати участі в дискусіях або подавати заявки на стажування, вважаючи, що він не заслуговує на ці можливості. Це обмежує його професійний і особистий розвиток.
Іншим неприємним наслідком боротьби із відчуттям неповноцінності може стати стратегія компенсації, тобто бажання досягти якомога більших успіхів, бути найкращим в усьому. Особа із комплексом не буде нехтувати агресивними, а деколи навіть насильницькими способами досягнення мети. Часто такі люди обезцінюють і ображають інших, ‒ і все це лише щоб вивищитись у власних очах. Скажімо, один з чоловіків купив квартиру і показує її знайомим: у відповідь від людини, що почуває себе зараз мізерною, він може почути щось на зразок: «А чому така маленька? І що це за кольори?».
Загалом, комплекс неповноцінності може призводити до серйозних внутрішніх конфліктів і проблем у стосунках з іншими. Люди, які переживають цей комплекс, потребують підтримки і розуміння з боку оточення, а також професійної допомоги для розв’язання своїх внутрішніх конфліктів. Тільки таким чином вони зможуть подолати свої негативні почуття і знайти здорові способи самореалізації та спілкування.
ОЗНАКИ КОМПЛЕКСУ МЕНШОВАРТОСТІ
- Низька самооцінка
- Уявлення про себе, як про менш важливого, ніж інші
- Ваші почуття, думки і бажання здаються вам менш значущими, ніж почуття, думки і бажання інших людей
- Активні і рясні самозвинувачення («що ж я за чоловік, якщо не можу заробити грошей», «тільки дурна людина могла так налажати в такій ситуації»)
- Низький рівень домагань, тобто відсутність будь-яких амбіцій («На більше я не здатна», «Кому ж я такий сподобаюсь»)
- Неприйняття компліментів. Якщо ви сприймаєте компліменти через «та вони просто ще погано мене знають», «це мені просто пощастило», або ж очікуєте, що за ними насправді стоять якісь хижацькі мотиви, то це все наслідки неприйняття себе і свого позитивного образу
- Страх відмови і страх неуспіху. Часом настільки високі, що людина припиняє будь-які спроби чогось досягнути.
ПРИЧИНИ КОМПЛЕКСУ МЕНШОВАРТОСТІ
Комплекс неповноцінності може виникати через різноманітні причини, які часто взаємопов’язані та можуть впливати одна на одну. Ось кілька основних груп причин, через яких може формуватися комплекс.
- Сімейні
- Соціальні
- Психологічні
- Травматичний досвід
- Культурні
Сімейні фактори:
Невпевненість в успіхах дитини та критика з боку батьків
Постійна критика, високі очікування або недостатня підтримка з боку батьків чи інших значущих дорослих спонукає нереалістично оцінювати себе, інвалідизувати.
Наприклад, батьки Олексія критикують успіхи дитини в навчанні, кажучи, що він ніколи не досягне нічого значущого, якщо не покращить свої оцінки. Цей фактор може призвести до формування відчуття невпевненості у своїх здібностях і боязні брати на себе відповідальність.
Порівняння з іншими дітьми
Якщо дитину постійно порівнюють з братами, сестрами або однолітками, це може призводити до відчуття «Я не такий важливий», яке людина разом зі звичкою порівнювати бере зі собою в доросле життя.
Наприклад, батьки кажуть: “Чому ти не можеш бути таким, як твоя сестра? Вона завжди отримує відмінні оцінки”. Дитина може вирости з переконанням, що вона ніколи не буде достатньо хорошою.
Соціальні фактори:
Булінг та соціальна ізоляція
Знущання в школі або на роботі, неприйняття соціумом можуть значно вплинути на самооцінку. Не дивно, що людина може почати негативно оцінювати низку своїх особистісних рис.
Наприклад, школяр, з якого постійно знущаються за його зовнішність або поведінку, одяг чи будь-що інше, може розвинути відчуття меншовартості, думати про себе, як про менш цінного члена суспільства, постійно недооцінювати себе.
Тиск соціальних мереж
Ідеалізовані образи в соціальних мережах можуть створювати нереалістичні стандарти, до яких люди прагнуть, а не досягнувши, переживають розчарування чи й відчай.
Наприклад, юнак бачить дописи про досягнення від успішних людей, не бачачи при цьому години і роки тренувань, роботи, провали й усі неприємності, які супроводжують шлях до здобуття успіху. Єдине, що лишається в полі зору це фінальна ідеалізована картинка. І коли наш юнак, роблячи перші спроби, не досягає всього – він розчаровується і починає вважати себе «якимось не таким».
Психологічні фактори:
Перфекціонізм
Постійне прагнення до ідеалу може призводити до відчуття, що власні досягнення ніколи «не дотягують».
Наприклад, співробітник, який завжди виконує свої завдання на високому рівні, але відчуває розчарування, якщо його роботу не визнали ідеальною. Він може залишатися допізна на роботі, переглядати і переробляти проекти багаторазово, намагаючись уникнути навіть найменших помилок. Коли ж його начальник робить невелике зауваження або вказує на незначну неточність, співробітник може відчувати, що він провалився, і це може призводити до зниження самооцінки. Такий підхід може також призвести до вигорання і погіршення якості життя через постійний стрес і самокритику.
Тривожність та депресія
Ці стани можуть не лише посилювати почуття неповноцінності – людина, яка страждає на тривожність або депресію, може відчувати себе неповноцінною і нездатною досягти успіху.
Наприклад, працівник, який постійно переживає через можливі невдачі, може втратити віру у свої здібності і знизити свою продуктивність.
Травматичний досвід:
Фізичне або емоційне насильство
Травматичний досвід в дитинстві або дорослому віці може значно вплинути на самооцінку, не дозволити вам сприймати себе адекватно, в позитивному світлі.
Наприклад, підліток, якого батьки постійно принижували за його «недостатні побутові успіхи», може вирости з низькою самооцінкою. В дорослому житті він може відчувати, що його думка та почуття не мають значення, і тому він уникає висловлювати свої потреби і бажання у відносинах. Ця людина може погоджуватися на несправедливе поводження або токсичні стосунки, вважаючи, що вона не заслуговує на краще ставлення.
Збитки від важких життєвих подій
Втрата близької людини, фінансові проблеми або розлучення можуть призводити до відчуття безпорадності й завдати шкоди нашій самооцінці.
Наприклад, чоловік, який втратив роботу і не може забезпечити свою сім’ю, може відчувати себе невдахою і втратити віру в себе.
Культурні та суспільні фактори:
Культурні норми та стереотипи
Суспільні очікування та культурні стереотипи щодо успіху, краси та поведінки можуть створювати відчуття невідповідності. Намагаючись досягнути певного рівня, особистість перебуває під величезним тиском, у стресі.
Наприклад, жінка, яка не відповідає суспільним стандартам краси, може відчувати себе менш цінною, а тому уникати будь-яких публічних заходів.
Економічний стан
Відсутність фінансової стабільності також не останній фактор, що може впливати на те, що людина втрачає відчуття цілісності.
Наприклад, молодий чоловік, який не може знайти стабільну роботу, може відчувати себе невдахою і втратити віру в свої можливості.
Нейрохімічні дисбаланси
Порушення рівня певних нейротрансмітерів у мозку може впливати на емоційний стан і самооцінку.
Наприклад, людина з депресією через низький рівень серотоніну може відчувати хронічну неповноцінність і втрату інтересу до життя.
Історії неповноцінності чи історії успіху?
Чи можна об’єктивно оцінити себе і зрозуміти свою цінність? Багатьом людям це не дається легко. І якщо ви гадаєте, що “якби в мене були стосунки”,”якби в мене була така ж висока зарплата”, “така ж зовнішність…”, “то я була б щасливішою”, то ось вам кілька історій, які можуть вам продемонструвати, що дуже часто нам заважає досягнути цього зовсім інше.
Багато відомих людей стикалися з комплексом неповноцінності на своєму шляху до успіху. Їхні історії надихають і показують, що навіть найуспішніші особистості можуть мати внутрішні конфлікти та невпевненість, які можна здолати.
Мерилін Монро
Відома акторка часто відчувала себе неповноцінною через своє дитинство, проведене у сиротинцях та прийомних сім’ях. Незважаючи на свій великий успіх, вона постійно боролася з невпевненістю та відчуттям, що її не цінують за справжню особистість, а лише за зовнішність.
Майкл Джордан
Легендарний баскетболіст, який відчував комплекси неповноцінності через численні невдачі на початку своєї кар’єри. Його відрахування зі шкільної баскетбольної команди стало важливим уроком, який стимулював його працювати ще старанніше і досягти неймовірних успіхів у спорті.
Анджеліна Джолі
Цю відому акторку також можна назвати серед плеяди тих, кого торкнулася особисто проблема із самоцінністю. Вона переживала важкі моменти у своєму житті, включаючи складні стосунки з батьками та емоційні проблеми. А. Джолі змогла подолати свої комплекси та спрямувати свої зусилля на допомогу іншим та досягнення в кінематографі.
Способи подолання комплексу неповноцінності
- Психотерапія. Звернення до кваліфікованого психолога допоможе зрозуміти корені комплексу неповноцінності та навчитися здорових способів підвищення самооцінки.
- Розвиток усвідомленості та самоприйняття. Усвідомленість може допомогти зменшити негативні думки про себе. Навчання приймати себе такими, як ми є, без постійної самокритики, є важливим кроком до подолання комплексу.
- Позитивне оточення. Оточіть себе позитивними людьми, які підтримують і цінують, це також дуже вагомий фактор у питаннях самооцінки. Важливо уникати токсичних стосунків, які підсилюють почуття неповноцінності.
- Встановлення реалістичних цілей. Замість прагнення до досконалості, якої неможливо досягнути, встановлення досяжних і реалістичних цілей буде допоміжним аби відчути досягнення та покращити самооцінку.
- Самоосвіта та особистий розвиток. Продовжуйте навчання і розвиток нових навичок. Вони також можуть стати в пригоді. Це дозволить відчути особистісне зростання і підвищити впевненість у собі.
Висновки
Комплекс неповноцінності ‒ не найприємніший досвід. Будь-хто, хто вже зіштовхнувся з його наслідками, може розповісти про те, як страждає від нього якість життя. Адже, якщо особистість свято вірить у те, що єдине чого вона заслуговує це все найгірше, то вгадайте, що ж вона отримує на роботі, у стосунках тощо.
Щоби подолати комплекс і його наслідки, людині потрібне серйозне налаштування і робота з психологом.
Помічними додатковими засобами буде підтримка друзів, віднайдення галузей, які вже приносять задоволення і дозволяють відчувати свою силу, поповнення власного ресурсу.
Ключові слова: комплекс неповноцінності, комплекс меншовартості, самоцінність, низька самооцінка, підвищення самооцінки, самоприйняття
