Асертивність є невід’ємною частиною безпечного дорослішання. Як підтримати дитину між її власними потребами та розумінням потреб інших?
Як її підтримати так, щоб дитина могла говорити про свої потреби? В цій статті ви знайдете відповіді на ці питання.
Асертивність – це здатність з гідністю і впевненістю відстоювати свої інтереси, при цьому не зневажаючи чужих прав.
Тобто, це відкрита, пряма поведінка, яка не має на меті завдати шкоди іншим людям.
І це дуже корисна і важлива навичка, яка служить користь не тільки самій дитині, але й всьому оточенню.
Однак це не вроджена компетентність. І саме тут потрібно багато батьківської підтримки в розвитку дитини з раннього віку.
“Слухняна дитина”
Але якщо починати спочатку, то ми можемо зіткнутись з однією проблемою, яка існує в суспільстві. І це є поняття «слухняна дитина».
Цей термін розуміється багатьма, як покірна, спокійна, та що виконує накази та контролюється батьками дитина. Іншими словами, можна сказати, що вона вчиться задовільнять потреби інших, а не свої власні.
І часто самі батьки хочуть, щоб дитина слухалась і виконувала те, що вони кажуть, бо на їх думку, це буде добре для неї самої.
Повідомлення «будь ввічливий» частіше означає – не створюй проблем, не турбуй мене своїми маленькими проблемками, ділися іграшками, не захищайся, не став незручних питань, не злись, не сумуй, поважай старших і не супереч їм, і врешті не висловлюй свої потреби та емоції.
Таке довготривале приховування та придушення власних емоцій негативно врешті позначається на психічному та фізичному стані дитини.
Дитину позбавляють можливості проявляти наполегливість, показувати своє Я, навіть якщо воно незручне для дорослих.
Без підтримки з боку батьків такого прояву наполегливості є великий ризик, що в небезпечних чи спокусливих ситуаціях, з якими дитина зустрінеться у своєму житті, вона обере хибний шлях.
Наприклад, коли друг буде підбивати на крадіжку чи вжиття алкогольних чи інших речовин – не зможе сказати НІ і піти.
Розвиток дитячої асертивності
Фахівці з психічного здоров’я загалом та дитячі психологи зокрема, виділяють три важливі стовпи розвитку асертивності дитячої особистості:
- Відчуття самоцінності
- Самостійність
- Самовираження
Відчуття власної цінності
Найважливіший і перший крок – це вибудовування у дитини відчуття власної цінності. Це відчуття виникає з факту самого існування дитини і безумовної любові батьків до неї. Завдання батьків – приймати кожен етап розвитку дитини та пристосовувати свої вимоги та очікування до здібностей дитини. Те, як ми відносимось до дитини, що робимо і які слова кажемо, впливає на її почуття самовартості.
Наприклад, батьки можуть показати дитини, що вони завжди бачать, помічають та слухають свою дитину наступними словами: «Я тебе бачу», «Що ти думаєш?», «Спробуй ще раз», «Ти зможеш», «Добре, що ти це робиш», «Бачу, як ти стараєшся», «Дякую, що розповідаєш мені про це», «Ти важливий», «Кохаю тебе не дивлячись ні на що»…
Варто при цьому пам’ятати, що дитині потрібні обійми, турбота і підтримка. Тоді побічні проблеми, як непослух, замкнутість, неслухняність уходять самі по собі, або не з’являються взагалі.
Самостійність дитини
Другим важливим чинником в психічному розвитку дитини і зокрема, асертивності, про яку ми кажемо – є самостійність дитини.
Маленька людина мусить розуміти, що може приймати рішення. Що вона може обрати улюблений фрукт, чи вибрати в що буде вдягнена, або якою іграшкою хоче гратися.
Розвитку самостійності сприяє задавання питань зі сторони дорослих: «Чому так вибрала?», «В що хочеш пограти?», «Чому для тебе це так важливо?”. Батькам необхідно віддати відповідальність дитині в тих сферах, де це можливо зробити. Звісно поважаючи і власні потреби і засади безпеки дитини.
Довіряючі дитині питання, які вона може вирішити (в залежності від її віку), дорослі убезпечують себе від неповаги зі сторони дитини і взагалі неповаги до дорослих.
Самовираження дитини
Третім стовпом в будуванні асертивності дитини є вміння виражати власну думку і дбати про особисті кордони. Дитина повинна вміти сказати «ні».
Тільки, якщо з раннього дитинства, як тільки дитина почала розмовляти, у неї була можливість відмовлятися від того, що їй не подобається або пояснювати свою власну точку зору – тоді цих проблем не виникне і в дорослому житті.
Підсумки
Батькам важливо вчитися поважати думку своєї дитини, яка може бути відмінна від їхньої і вміти вислухати її.
Батькам варто пам’ятати, що їх важливим завданням є щоб його дитина стала дорослою людиною, яка має глибоку повагу до самої себе, яка вміє просити про те, що їй треба.
Не боїться відмовляти і може вільно виражати свою думку.
Найліпший варіант, коли дорослі демонструють таку поведінку щоденно, а діти мимоволі цьому навчаються, наслідуючи наш приклад.
Але якщо такої навички немає, то її можна і варто розвивати, наприклад разом з психологом.
