Загальна характеристика біполярного афективного розладу
Біполярний афективний розлад (БАР)– афективний розлад з чергування депресивних та маніакальних станів. У МКХ-10 відноситься до розладів настрою (афективні розлади).
Згідно МКХ-10 біполярний афективний розлад – це розлад, який характеризується двома або більше станами, за яких настрій та рівень активності пацієнта сильно порушені.
Такі порушення у деяких випадках представлені підйомом настрою та підвищеною енергійністю та активністю (гіпоманія або манія), а в інших випадках погіршеним настроєм та зниженою енергійністю та активністю (депресія).
Лише повторювані епізоди гіпоманії або манії класифікуються як біполярні.
Відповідно до DSM-V афективний епізод при БАР може містити виключно маніакальну симптоматику чи депресивну, або включати поєднання двох.
При БАР І типу характерна маніакальна симптоматика, яка змінюється важкою депресією. Діагноз ставиться при вияві в анамнезі повторних депресивних епізодів та мінімум одного повного епізоду манії, що призвів до погіршення соціального функціонування.
Для БАР ІІ типу характернм є щонайменше один епізод гіпоманії та депресії.
Згідно діагностичних критеріїв DSM-V саме при БАР ІІ типу важлива наявність депресивних симптомів.
Тривалість депресивного епізоду може коливатися від декількох місяців до декількох років. Депресивні стани спостерігаються частіше, ніж маніакальні.
Симптоматика людини у депресивному епізоді БАР є абсолютною протилежністню фазі манії. Під час депресивної фази у хворого відсутні будь-які види галюцінацій, маячення та інших психотичних прооявів.
Клінічна картина при біполярній депресії
Депресивна фаза характеризується тріадою порушень:
- різке посилення негативних вітальних емоцій таких як сум. туга, тривога;
- сповільнення процесу мислення, зниження продуктивності, поява маячних ідей власної гріховності;
- зниження вольової діяльності, аж до можливого депресивного ступору
При депресивній фазі велике місце займає туга та сум. Особливо вони проявляються у ранкові години. З’являється відчуття “непереносимого болю та тягару” у ділянці серця та епігастрію.
Пацієнт постійно знаходиться у стані емоційного пригнічення, ні на що не реагує. Те, що раніше приносило задоволення, тепер не викликає ніяких емоцій. Хворий стає загальмованим, малорухомим, аж до депресивного ступору
Висловлюють думки, які наповнені ідеями власної гріховності та нікчемності. Почуття власної гідності зникає, хворі починають себе зневажати та вважати себе обтяжуючими для навколишніх.
Часто починають думати про своє минуле та згадують лише негативні моменти та звинуваючи себе у них.
Своє майбутнє вони не бачать, не мають бажання про нього думати, вважать себе безперспективними.
Небезпечними на цьому етапі є виникнення суїцидальних думок, які хворий може спробувати реалізувати. Думки щодо самогубства можуть приховувати.
Хворі не реагують на зовнішні подразники, вони повністю заглиблені у власні переживання. З поглибленням депресивного епізоду можливе рухове збудження зі спробами нанесення собі тілесних ушкоджень чи здійснення суїциду.
При депресивній фазі хворі можуть говорити про відсутність будь-яких відчуттів та почуттів, порівнюють себе із роботами, є нечутливими до почуттів близьких їм людей.
При біполярній депресії спостерігається також порушення сприйняття часу й простору, психосенсорні розлади, що призводять до переживань деперсоналізації і дереалізації.
Симптоми при депресивній фазі
- Проблеми зі сном та стійке безсоння.
- Втрата маси тіла або навпаки її збільшення.
- Відсутність відчуття голоду або навпаки постійне голод.
- Відсутність відчуття відпочинку після сну.
- Підвищений артеріальний тиск.
- Сухість та гіркота у роті.
- Біль або фізичні симптоми, які не піддаються лікуванню.
- Дратівливість.
- Аменорея у жінок .
- Сильне відчуття втоми та млявості.
- Больові відчуття, які не можуть бути диференційовані та проліковані.
- Послаблення лібідо.
- Тріада Протопопова: мідріаз, тахікардія, спастичний коліт.
Лікування біполярної депресії
Під час лікування біполярного афективного розладу використовують медикаментозну терапію у комплексі із психотерапією та соціотерапію.
Пацієнти потребують, як правило, лікування у стаціонарних умовах у зв’язку із суїцидальними думками.
До моменту госпіталізації вони повинні бути під безперервним та пильним наглядом, щоб не було скоєно суїциду.
Психотерапія можлива після послаблення симптоматики, коли хворий може усвідомлювати свій стан.
Одним із основних завдань є навчання відслідковування своїх станів та вчасного звернення до лікаря. Також важливим є залучення рідних для проведення психоедукаційної роботи із ними.
