Останнім часом часто поле приносить тему батьківства та ролі батька у житті дитини. Дорослі згадують своє дитинство або діти говорять про своє життя і те, як впливає на нього фігура батька або її відсутність – фізична або емоційна.
Особливо ця тема гостро відчувається в історії дисфункційної сімейної системи. Тобто такої, де дорослі, з якихось причин, не впоралися зі своїми обов’язками та функціями щодо забезпечення благополучного існування їх дитини.
Є багато книг та статей на тему стосунків дитини з матір’ю та їх важливості, але істотно менше літератури на тему впливу батька та його ролі в житті дитини (будь-якої статі).
Почала писати і згадала жарт на цю тему, який почула доволі давно. Це наче й жарт, але наче й ні: «Головне у вихованні дитини – правильно вибраний тато». Маю доволі багато прикладів з життя, які підтверджують цю тезу. Хоча це звичайно, доволі однобоке сприйняття процесу. Бо обидва батьки мають бути включені в процесі виховання дитини.
Однак, я б не сказала, що порівну, бо це неможливо. Але, на кожному етапі дорослішання дитини, з нею має бути той дорослий, який потрібен саме зараз. І в різному віці це різні фігури і різна щільність присутності у житті дитини.
Що знаю про це я? Маю досвід розлучення та виховування сина без батька, маю протилежний досвід – молодший син зростає в присутності батька. Дійсно, це різні історії, але жодна з них не легше одна одної. Маю певні власні спостереження, як повпливала ця історія на кожного з моїх синів. То ж маю багато цікавості до теми «тато та дитина».
Сім’я – діада, тріада
Отже, все починається з того, що з’являється пара – чоловік жінка (діада, їх двоє). Вони мають романтичні почуття один до одного, а згодом в них народжується дитина.
І замість двох, їх стає троє (тріада). В цій системі стосунків з’являються нові роли – мама, тато, дитина, в діаді – це партнери.
В сімейній системі вибудовуються нові способи взаємодії, партнери набувають нового досвіду у виконанні нової ролі – батьків та піклування про дитину.
Діада “мати-дитина” в перший рік життя
У перший рік життя дитина є біологічно й психологічно залежною від матері. Саме діада мати-дитина є первинним осередком розвитку психіки дитини.
Джон Боулбі – Теорія прив’язаності:
- У книгах, зокрема “Attachment and Loss”, Боулбі описує, що емоційна близькість з матір’ю формує базу для майбутніх стосунків і довіри до світу.
- Мати — головна фігура безпеки. Дитина переживає світ через її доступність і чутливість.
- Порушення діади або холодність матері можуть викликати тривожну або дезорганізовану прив’язаність.
Дональд Віннікотт:
- Вводить поняття “достатньо хороша мати” (good enough mother).
- Підкреслює, що в перші місяці мати “адаптується” до потреб дитини майже повністю — завдяки цьому дитина починає сприймати світ як безпечний.
- Якщо мати відсутня або емоційно недоступна, дитина формує захисні механізми, які можуть порушувати автентичний розвиток.
Роль батька в перший рік життя дитини
Фройд, Лакан, Махлер:
Батько з’являється як “фігура третього”, що вводить дитину в соціальний світ, але частіше — після періоду симбіозу з матір’ю (Фройд, “Три нариси про теорію сексуальності”, Лакан — “Ім’я Батька”).
Протягом першого року життя дитини батько зазвичай виконує опосередковану роль, підтримуючи материнську фігуру, забезпечуючи її стабільність та ресурсність.
Відповідно до Маргарет Малер, перший рік — це фаза нормального симбіозу, і лише з 8–9 місяців починається відокремлення-індивідуація, де вже потрібна третя фігура (батько).
Материнська фігура вважається центральною в перший рік, бо саме вона забезпечує афективну регуляцію, чутливість до сигналів дитини та безпеку (Д. Віннікотт – “достатньо хороша мати”).
Батько має менше активну роль у ранні місяці, але його емоційна підтримка матері та поступове входження у життя дитини з 6–9 міс. має великий вплив на майбутнє почуття довіри (Боулбі, Лакан).
У першому році формується тип прив’язаності, що вплине на всі подальші стосунки (Боулбі). Про це можна більш детально прочитати в його книгах на цю тему.
Все вище зазначене є теоретичні викладки і вони про те, як воно має бути в ідеальному світі. Але реальний світ дуже відрізняється. З мого досвіду, принаймні у пострадянському просторі, батько є доволі віддалений від дитини, вихованням займалися у більшості своїй жінки, а чоловік залучався, як останній аргумент, коли дитина не слухалася.
Тобто, батьком дитину здебільшого банально лякали. Звісно, є й інші історії, але це те, з чим стикаюся в клієнтських історіях – відсутній, віддалений або не помітний за маминою постаттю батько.
Що тотально мене здивувало свого часу, це ставлення до батьківства в Європейських країнах. З недавнього, це була Польща. В той рік, коли я з дитиною була там у вимушеній імміграції. Коли ми вийшли на дитячий майданчик – я була єдина мама з дитиною, бо решта були саме батьки з одним або двома дітьми. І вони чудово давали всьому раду.
Роль батька (Fathering)
У перші роки життя батько часто відіграє другорядну роль у порівнянні з матір’ю, але в міру дорослішання дитини його залученість має зростати.
Батько — носій меж, структури, відокремлення, допомагає дитині вийти з тісної діади «мати-дитина» та інтегруватися в соціум. Батько – це межі, правила та знання про навколишній світ. Ламб М. «The Role of the Father in Child Development» — визначає важливість батьківської участі на всіх етапах.
Д. Віннікотт — писав про роль батька як “третього”, хто допомагає дитині вийти з симбіозу з матір’ю. Матір поступово відпускає, дозволяючи дитині ставати більш самостійною. Симбіотичний зв’язок має змінюватися на підтримуючу, але автономну присутність.
Тобто після першого року життя, коли дитина стає все більш незалежною від матері, первинна діада батьків (чоловік-жінка) має відновлюватися. А зазвичай, цього не відбувається. Головною має бути діада партнерів, яка була з самого початку, а дитина то є третій, про якого вони піклуються і вона формує тріаду з батьками на період свого зростання.
Але дуже частно можна спостерігати діаду – мати та дитина впродовж всього життя дитини і десь на узбіччі батько, який більше не є частиною первинної діади.
Відновлення або підтримка пари “батько-мати”
- Зменшення фокусу на дитині дає змогу парі знову фокусуватися одне на одному.
- Якщо цього не відбувається, виникає ризик “розчинення” одного з батьків у ролі матері/батька, що веде до емоційної дистанції або розриву між батьками.
Вірджинія Сатір вказувала, що здоров’я подружніх стосунків є фундаментом для психоемоційного розвитку дитини.
Мюррей Боуен (теорія сімейних систем) говорив про необхідність зрілої диференціації всіх членів системи.
Тут маю цитату з чудової книги Джеймса Холліса “Під тінню Сатурна”:
“Сину потрібно, щоб батько сказав те, що йому потрібно знати, щоб жити “там”, у зовнішньому світі та залишатися у згоді зі самим собою. Син має бачити, як живе батько, як він бореться, проявляє емоції, переживає невдачі, падає, знову підводиться, залишаючись при цьому людиною.”
Едипова криза та роль батьків в її проходженні дитиною
Едіпова криза/конфлікт (не плутаємо з комплексом!) — це термін з психоаналізу, це психосексуальний етап розвитку дитини, під час якого вона переживає емоційний конфлікт, пов’язаний з любов’ю до батька протилежної статі та суперництвом із батьком тієї ж статі (Freud, S. (1905). Three Essays on the Theory of Sexuality).
Ця фаза є важливою для формування статевої ідентичності, розвитку моральності та інтеграції в соціальні норми.
- Анна Фрейд підкреслювала роль захисних механізмів, які допомагають дитині впоратися з напруженням цієї кризи.
- Жак Лакан інтерпретував едіпову кризу як момент входження дитини в символічний порядок (мову, закон, культуру), де “закон батька” встановлює межі дозволеного.
- Ерік Еріксон пов’язував її з етапом “ініціативи проти провини” (3–6 років), коли дитина вчиться ініціювати дії, але також відчуває провину за свої імпульси.
Психологічне значення Едипової кризи:
- Формує моральні орієнтири, базові поняття добра і зла.
- Дитина вчиться регулювати свої бажання, приймати соціальні правила.
- Через ідентифікацію з батьком своєї статі закладається основа ґендерної ідентичності.
Вікові межі:
- Початок: 3 роки
- Завершення: приблизно до 6 років
Це відповідає фрейдівському фалічному етапу психосексуального розвитку. У віці 3–6 років дитина починає усвідомлювати різницю між статями та розвиває перші романтичні почуття до батьків.
Основні характеристики:
- Ідеалізація батька протилежної статі (наприклад, хлопчик — до матері)
- Суперництво або ревнощі до батька своєї статі
- Поява перших уявлень про сексуальність
- Розвиток сорому, провини, заборонених бажань
- Становлення моралі та совісті
Роль батька:
- Батько як “фігура закону” (за Лаканом) допомагає дитині вийти з симбіозу з матір’ю
- Допомагає дитині усвідомити межі та соціальні норми
- Сприяє формуванню ґендерної ідентичності
- Дитина ідентифікується з батьком своєї статі як способом розв’язання внутрішнього конфлікту
Джерело: Lacan, J. (1977). Écrits: A Selection
Цей конфлікт дитина (будь-якої статі) має програти. Вона має побачити, що її батьки це пара і її роль в тріаді – це роль дитини, а батьки, це два дорослих, які є парою, але люблять дитину і піклуються про неї. Але головна пара – це діада батьків.
Повторна едіпова криза (підліткова):
Деякі автори (наприклад, Н. Мак-Вільямс, М. Міллер) вказують на можливість повторної активації едіпової динаміки у підлітковому віці – приблизно 12–15 років. Це період повторної актуалізації тем індивідуальності, статевості, сепарації від батьків та формування власної автономії.
Основні характеристики:
- Повторна активізація питання статевої ідентичності
- Емоційна сепарація від батьків
- Ідеалізація / девальвація батьків
Роль батька:
- Має підтримати сепарацію та індивідуалізацію, залишаючись при цьому емоційно доступним (не відкидаючи дитину)
- Стати партнером у діалозі
Цей конфлікт дитина має виграти. Тут батьки визнають її дорослішання, окремість, бажання власного шляху. Роль батька набуває особливої ваги, адже на цьому етапі дитина завершує процес сепарації з батьками (руйнує іделізовані образи батьків), формує власну ідентичність, у тому числі статеву та соціальну. Ось як описується роль тата в цьому процесі:
Батько у цей період часто виступає як представник соціуму:
- Він символізує зовнішні правила, структуру, дисципліну;
- Його поведінка, ставлення до роботи, емоцій, жінок — стає моделлю для наслідування (для сина) або об’єктом переосмислення (для доньки) – як має відноситися чоловік до жінки. (McWilliams, N. (1994). Psychoanalytic Diagnosis).
Суперництво та ідентифікація (для хлопців):
- Хлопець у підлітковому віці часто вступає у суперництво з батьком, змагаючись за статус, авторитет, а також за увагу матері (не в прямому еротичному значенні, а символічно). І тут також перевіряється міцність первинної діади батька та матері, наскільки вони пара.
- Завданням цього етапу є подолати конфлікт і внутрішньо ідентифікуватися з батьком — визнати його силу, але при цьому зберегти власну суб’єктність. (Blos, P. (1967). The second individuation process of adolescence.)
Переоцінка образу батька (для дівчат):
- У дівчинки може повторно активуватися романтична ідеалізація батька, або навпаки — виникнути гнів, розчарування, якщо у дитинстві не отримала достатньо уваги чи тепла.
- Цей період важливий для відокремлення жіночої ідентичності від стереотипів, перенесених із образу батька. (Chodorow, N. (1978). The Reproduction of Mothering.)
Сепарація та автономія:
- Батько (разом із матір’ю) має дозволити підлітку помилятись, робити власні вибори, формувати автономні судження.
- Його задача — не контролювати, а підтримувати, визнаючи дорослість дитини та її окремість. (Mahler, M., Pine, F., & Bergman, A. (1975). The Psychological Birth of the Human Infant).
Батько у підлітковому віці – це фігура виклику і прийняття.Він або стає партнером у дорослішанні, або ж – фігурою, з якою доведеться боротися довгі роки (внутрішньо чи зовні), щоб вибороти свою ідентичність.
Що подивитися про роль батька в житті дитини?
Тема батьківства спливає у будь-якій книзі, стрічці. Але є ті, в яких цей фокус наданий особливо яскраво.
“Dead Poets Society” / Спільнота мертвих поетів, (1989). Вона про авторитет батька, заборона самовираження, трагічний результат неможливості бути почутим. Головний герой, Ніл, прагне самовираження (акторська кар’єра), але стикається з суворим батьком. Його бунт закінчується драматично, що підкреслює важливість ролі батька в підлітковій сепарації. Ця стрічка вразила мене найсильніше мабудь з усіх, що я бачила. Акторський склад та гра – неперевершена.
“Boyhood” / Юність, (2014). Фільм слідкує за хлопцем від дитинства до юності. Батько – фігура з перервами, нестабільна, але зрештою — важлива для формування чоловічої ідентичності.
“Billy Elliot” / Біллі Елліот, (2000). Батько спершу агресивно не приймає вибору сина (балет), але згодом трансформується. Фільм — про долання конфлікту між очікуваннями батька та власним шляхом дитини.
