Вікторія Бардаченко

Сприйняття в сучасній психології — це активний процес створення суб’єктивного образу світу на основі сенсорної інформації, попереднього досвіду, уваги, мотивації та контексту.

Сучасна наука розглядає сприйняття не як пасивне відображення реальності, а як динамічну взаємодію між організмом і середовищем, у якій мозок конструює реальність.

Сприйняття — це процес приймання інформації та її інтерпретації людським мозком.

Цей процес є надзвичайно складним та містить багато таких елементів, як увага, перцепція, пам’ять та інтерпретація і які взаємодіють між собою.

Увага визначає, що людина сприймає, пам’ять зберігає інформацію, а інтерпретація визначає, як мозок розуміє цю інформацію.

Сприйняття (перцепція) є надзвичайно важливим процесом, оскільки саме воно визначає, як ми бачимо світ навколо нас.

Водночас і наші переживання, думки та поведінка впливають на те, як ми сприймаємо світ.

На практиці надання психологічної допомоги означає, що наше сприйняття є важливим фактором в кожній сфері нашого життя — від стосунків із іншими людьми до роботи, діяльності і самореалізації.

ЕТАПИ СПРИЙНЯТТЯ

Щоби краще зрозуміти процес сприйняття, можна розглянути модель сприйняття, яка включає три етапи: сприйняття стимулу, обробку інформації та зберігання інформації.

На кожному етапі важливою є взаємодія між зовнішнім світом та внутрішніми процесами людини:

Перший етап – сприйняття стимулу – передбачає реєстрацію сигналу, який надходить до органів чуття людини.

• У цьому етапі важливу роль відіграє увага — людина сприймає лише ту інформацію, на яку вона спрямовує свою увагу.
• Наприклад, якщо людина зосереджена на роботі, вона може не помітити чогось, що відбувається навколо неї.

Другий етап – обробка інформації – передбачає інтерпретацію стимулу та його розуміння.

• У цьому етапі важливу роль відіграє сприйнятливість — людина сприймає інформацію відповідно до свого досвіду та знань.
• Наприклад, якщо людина бачить картину з образом кішки, вона сприймає цей образ як кішку на підставі свого досвіду взаємодії із цим видом тварин.

Третій етап – зберігання інформації.

• На цьому етапі інформація зберігається в пам’яті людини.
• Це може бути короткочасна пам’ять, яка зберігає інформацію протягом кількох секунд, або довготривала пам’ять, яка зберігає інформацію на довший період часу.
• Часто на збереження інформації впливає її значущість для людини, а також зв’язок зі знаннями та досвідом, які вона вже має.

УВАГА ТА СПРИЙНЯТТЯ

Увага є одним з ключових елементів сприйняття, оскільки вона визначає, на що ми звертаємо увагу та як ми сприймаємо інформацію.

Увага може бути зосередженою та розсіяною.

• Зосереджена увага дозволяє людині звертати увагу на певні речі та використовувати цю інформацію для умовиводів і прийняття рішень.
• Відволікання уваги може виникати з різних причин, наприклад, зі значущістю та цінністю інформації, яку ми сприймаємо, або з емоційним станом людини.

Увага буває зовнішньою або внутрішньою.

• Зовнішня увага — коли ми активно звертаємо увагу на зовнішні подразники, які надходять до нас через зорову, слухову та інші канали сприйняття.
• Внутрішня (інтелектуальна) увага, натомість, відбувається тоді, коли ми зосереджуємося на внутрішніх процесах, таких як думки, емоції та переживання.

Увага може бути розподіленою або концентрованою.

• Розподілена увага може бути автоматичною, наприклад, коли ми спілкуємося з кимось та водночас слухаємо музику.
• Концентрована увага, натомість, потребує свідомих зусиль та зосередження.

Однією з форм уваги є відмінність між фокальною та периферійною увагою.

Фокальна увага — коли ми зосереджуємося на певному об’єкті або подразнику, інтерпретуючи його з точки зору своїх потреб та інтересів.

Наприклад, якщо ми зосереджуємо увагу на картині, ми можемо розглядати її детально та сприймати всі складові частини образу, аналізуючи їх значення та смисл.

Периферійна увага, з іншого боку, охоплює все, що знаходиться поза фокальним полем, тобто навколишнє середовище, тонкощі та нюанси, які можуть бути не помітні на перший погляд.

Наприклад, коли ми спостерігаємо за картинкою з відстані, ми можемо помітити деякі деталі, які були непомітні при детальному розгляді.

Крім того, увага може бути довільною або мимовільною.

В цілому, практика показує, що увага є засадничим фактором сприйняття, оскільки вона визначає, на що ми звертаємо увагу, та як ми сприймаємо інформацію.

Крім того, увага може впливати на ефективність сприйняття та збереження інформації в пам’яті.

Дослідження показують, що зосереджена увага допомагає людині звернути увагу на важливу інформацію та забезпечує збереження її в пам’яті, з іншого боку — відволікання уваги може приводити до зниження якості сприйняття та збереження інформації в пам’яті.

Сконцентрована або зосереджена увага вимагає зусиль та концентрації на певному об’єкті або задачі.

Наприклад, під час виконання складної роботи або заняття спортом, зосереджена увага дозволяє нам досягнути максимальних результатів.

Однак, якщо увага занадто довго зосереджена на одному об’єкті, це може призвести до втоми та зниження продуктивності.

ПАМʼЯТЬ І СПРИЙНЯТТЯ

Пам’ять також є важливим елементом сприйняття, оскільки вона дозволяє нам зберігати та відтворювати інформацію.

Зберігання інформації в пам’яті залежить від багатьох факторів, включаючи увагу та сприйняття, адже якщо ми не звертаємо увагу на певну інформацію, то вона не буде зберігатися в нашій пам’яті.

Однак, пам’ять може бути хибною та неправильно інтерпретувати інформацію, що зберігається в ній.

Наприклад, люди можуть мати різні спогади про одну й ту ж саму подію, залежно від їхньої інтерпретації цієї події та залежно від їхнього попереднього досвіду та переконань.

Що, власне, може суттєво впливати на те, як люди сприймають світ навколо себе та як вони взаємодіють з іншими людьми і що, врешті-решт призводить до першого звернення до психолога.

Також важливою складовою пам’яті є емоційне сприйняття.

Емоції можуть впливати на те, як ми сприймаємо певну ситуацію та як ми зберігаємо пам’ять про неї.

Наприклад, якщо ми відчуваємо страх, то наше сприйняття може стати більш обережним та пильним, оскільки ми намагаємося уникнути небезпеки.

Крім того, наша пам’ять може бути спотвореною через вплив зовнішніх чинників, таких як соціальний тиск, погляди співрозмовників або зміна контексту.

Наприклад, якщо ми згадуємо подію, яка сталася в групі людей, то наші спогади можуть бути спотворені нашими власними поглядами, а також поглядами інших людей, які були присутніми на тій події.

Розуміння того, як пам’ять працює, може допомогти нам краще розуміти свій власний досвід та сприйняття, а також взаємодіяти з іншими людьми більш ефективно.

СПРИЙНЯТТЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Сприйняття та інтерпретація — два взаємопов’язані процеси, які допомагають людям розуміти світ навколо них.

Інтерпретація — це процес ухвалення рішення про те, що означає отримана інформація і може включати розуміння контексту, в якому була отримана інформація, та використання нашого досвіду та знань для того, щоб зрозуміти те, що ми бачимо, чуємо або відчуваємо.

Ці два процеси тісно взаємопов’язані, оскільки інтерпретація залежить від того, як ми сприймаємо інформацію.

Наприклад, якщо ми сприймаємо певний подразник як загрозу, наша інтерпретація може бути більш негативною, ніж якщо б ми сприйняли його як дещо безпечне.

Тому, розуміння того, як ми сприймаємо та інтерпретуємо інформацію, може допомогти нам краще розуміти світ навколо нас та взаємодії із ним.

СОЦІАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ СПРИЙНЯТТЯ

Сприйняття також може бути зумовлене соціальним контекстом, в якому ми перебуваємо.

Соціальний контекст належить до соціального середовища, в якому ми взаємодіємо з іншими людьми, такими як культурні традиції, норми, цінності, очікування та рольові вимоги.

Наприклад, наші соціальні норми та очікування можуть вплинути на те, як ми сприймаємо інших людей.

Якщо ми живемо в культурі, де високо цінується індивідуалізм та самостійність, то можливо, що ми будемо більш схильні до сприйняття інших людей як окремих індивідів з власними потребами та бажаннями.

З іншого боку, якщо ми живемо в культурі, де цінується колективізм та групова співпраця, то можливо, що ми будемо більш схильні до сприйняття інших людей як частини групи або колективу.

Крім того, соціальний контекст може вплинути на наше сприйняття стереотипів і упереджень про певні групи людей.

Наприклад, якщо в нашому соціальному контексті існують стереотипи про певну групу людей, то можливо, що ми будемо більш схильні до сприйняття цієї групи людей відповідно до цих стереотипів.

Також, якщо в нашому соціальному контексті нерідко зустрічаються упередження про певні групи людей — це може призвести і до більш обережного сприйняття цих груп людей.

Отже, соціальний контекст може вплинути на наше сприйняття через норми та очікування, які ми вивчаємо в нашому соціальному середовищі, а також через стереотипи та упередження, які цілком можуть відображати соціальний контекст.

СПРИЙНЯТТЯ І КУЛЬТУРА

Культурні відмінності також можуть впливати на сприйняття, адже різні культури можуть мати різні норми і цінності, що впливають на сприйняття.

Наприклад, деякі культури можуть більше цінувати індивідуальність, тоді як інші можуть більше цінувати групову співпрацю та колективізм.

Ці культурні відмінності можуть вплинути на сприйняття людей, включаючи їхні емоції, поведінку та соціальні взаємодії.

Наприклад, в деяких культурах більш прийнятно показувати емоції відкрито, тоді як в інших культурах краще зберігати емоції прихованими.

Це може вплинути на сприйняття інших людей, які можуть вважати, що людина, яка виражає багато емоцій, є більш вразливою або менш професійною, тоді як інші можуть вважати, що людина, яка не виражає емоції, є менш щирою або надійною тощо.

Також, культурні відмінності можуть впливати на сприйняття різних форм поведінки та соціальних взаємодій.

Наприклад, у деяких культурах прийнято підтримувати і висловлювати вдячність, тоді як в інших культурах вдячність не вважається важливою рисою.

Це може вплинути на сприйняття інших людей, які можуть відчуватися неохочими допомагати, якщо їм не було виражено вдячність.

Крім того, культурні відмінності можуть впливати на сприйняття виразів обличчя та міміки.

Деякі емоції, такі як радість, смуток чи злість, можуть виражатися по-різному в різних культурах.

Наприклад, у деяких культурах люди можуть показувати свою радість та експресивність більш виразно, ніж у інших культурах, де на публікування своїх емоцій відводиться менше уваги.

Окрім культурних відмінностей, індивідуальні риси та досвід також можуть впливати на сприйняття.

Наприклад, люди з різними рівнями емпатії можуть різним чином сприймати та реагувати на емоційні сигнали від інших людей.

Люди з високим рівнем емпатії — легше відчувати та розуміти емоції інших людей, тоді як люди з низьким рівнем емпатії можуть бути менш чутливими до емоцій інших людей.

Сприйняття може бути зумовлено чинниками, які не пов’язані з індивідуальними рисами, такими як настрій, та фізичний стан.

Наприклад, люди, які перебувають у стресових ситуаціях, можуть бути більш схильні до сприйняття негативних сигналів, тоді як люди у позитивному настрої можуть бути більше здатні до сприйняття позитивних сигналів.

Щоби уникнути спотворення сприйняття та помилкової оцінки поведінки інших людей, важливо розуміти роль стереотипів та очікувань у сприйнятті.

ПІДСУМКИ

Отже, сприйняття — це процес, який відбувається в мозку людини і дозволяє їй отримувати, обробляти та інтерпретувати інформацію із навколишнього світу.

Цей процес залежить від багатьох факторів, таких як внутрішні стимули, зовнішні подразники, індивідуальні риси та культурні відмінності.

Сприйняття має важливе значення для розуміння поведінки та взаємодії людей в соціальному середовищі.

Розуміння процесу сприйняття може допомогти покращити спілкування та взаємодію між людьми в різних контекстах, таких як робота, освіта та міжособистісні відносини.

Крім того, сприйняття може бути важливим фактором в розвитку та лікуванні різних психічних захворювань.

Таким чином, дослідження сприйняття є важливим напрямком в психології, що дозволяє краще розуміти людську поведінку та взаємодію в соціальному середовищі.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби отримати глибше розуміння процесу сприйняття і максимально можливо покращити якість життя, звертайтеся безпосередньо до мене через або підберіть фахівців у відповідному розділі “Простору Психологів”

Мислення в сучасній психології — це складний, багаторівневий процес обробки інформації, аналізу досвіду, формування висновків, прийняття рішень та створення нових ідей.

Мислення не обмежується логікою — воно охоплює інтуїцію, метафори, тілесні реакції, емоції й уяву.

Мислення — це процес внутрішньої діяльності, за допомогою якої людина формулює ідеї, концепції, ухвалює рішення та розв’язує проблеми.

Цей процес складається з багатьох аспектів, таких як сприйняття, увага, пам’ять, мовлення, логічне мислення, творчість, інтелект тощо.

СКЛАДОВІ МИСЛЕННЯ

Сприйняття — це процес прийому і обробки інформації з навколишнього світу за допомогою органів чуття.

Людина може сприймати інформацію в різних формах: зорову, слухову, тактильну, запахову та смакову.

Однак, сприйняття може бути спотвореним через нашу попередню думку (упередження) або очікування, що може впливати на те, як ми розуміємо та інтерпретуємо інформацію.

Увага — здатність людини зосереджувати свій розум на конкретному об’єкті або ідеї, ігноруючи зовнішні різновиди.

Може бути спрямована на велику кількість різних стимулів, але обмежена своїм вмістом.

Оскільки увага є обмеженим ресурсом, людина повинна використовувати її ефективно, щоби досягати максимального результату.

Пам’ять — це здатність людини зберігати інформацію в своєму мозку та відновлювати її пізніше.

Пам’ять може бути розділена на три основні види: сенсорна пам’ять, короткочасна пам’ять та довготривала пам’ять.

Сенсорна пам’ять зберігає інформацію лише на кілька секунд, короткочасна — зберігає інформацію на декілька хвилин, а довготривала — тривалий час, навіть упродовж усього життя людини.

Мовлення — здатність людини спілкуватися з іншими, використовуючи мовні знаки та правила граматики і що включає звукову мову, писемність, міміку та жести.

Мовлення є ключовим аспектом мислення, оскільки допомагає людині висловлювати свої ідеї та спілкуватися з іншими.

Логічне мислення — спроможність аналізувати інформацію та використовувати розумові процеси, щоб зробити висновки та ухвалити рішення.

Логічне мислення базується на правилах логіки, а також на нашому досвіді та знаннях і може бути розвинуте шляхом вправ та тренувань разом з тренером-психологом, коучем, ментором, тьютором тощо.

Творчість — здатність людини створювати нові ідеї та концепції і, водночас, вимагає поєднання креативності, уяви та логіки.

Творчість може бути розвинута через стимулювання уяви та здатності думати нестандартно.

Інтелект — це загальна здатність людини до навчання, розумової діяльності та розв’язання проблем.

Інтелект може бути виміряний різними способами, наприклад, за допомогою IQ-тестів, але він не обмежується лише числовим значенням.

Інтелект можна розвивати і поліпшувати за допомогою навчання, тренувань та вправ розроблених разом з психологом.

ДОСЛІДЖЕННЯ МИСЛЕННЯ

Існують різні підходи до дослідження мислення, наприклад, когнітивний, біхевіористський та гештальт-підходи.

• Когнітивний підхід фокусується на процесах мислення та сприйняття.
• Біхевіористський підхід вивчає зовнішню поведінку людини.
• Гештальт-підхід досліджує способи організації інформації та її сприйняття людиною.

Когнітивний підхід, який був розвинений у 1950-х роках, розглядає мислення як процес, що включає сприйняття, увагу, пам’ять, мовлення та рішення.

За цим підходом мислення можна розглядати як комп’ютерну обробку інформації, де вхідні дані оброблюються та видаються на вихід.

Когнітивний підхід досліджує, які процеси відбуваються в мозку людини, коли вона мислить, та які фактори впливають на ці процеси.

Біхевіористський підхід, який розвивався у 1920-х та 1930-х роках, досліджує зовнішню поведінку людини та ті чинники, які спонукають її до виконання тих чи інших дій.

За цим підходом мислення розглядається як результат звичок та навичок, що формуються в процесі взаємодії з навколишнім середовищем.

Гештальт-підхід, який розвинувся у 1910-х роках, вважає, що людина сприймає світ як цілісний образ, а не як окремі елементи.

За цим підходом мислення розглядається як процес організації інформації у цілісний образ, а не як обробка окремих елементів.

На практиці, мислення може бути розвинуте та поліпшене за допомогою різних вправ та тренувань у будь-якому віці.

Наприклад, вправи з логічного мислення можуть допомогти покращити здатність до аналізу та розв’язання проблем, тоді як вправи з креативного мислення можуть допомогти розвивати здатність до генерації нових ідей та інновацій.

Аналітичне мислення є важливим у наукових дослідженнях, бізнесі та праві.

Воно дозволяє людині розбиратись у складних проблемах, аналізувати дані та ухвалювати обґрунтовані рішення.

Крім того, аналітичне мислення є важливим для критичного осмислення інформації та відокремлення фактів від спекуляцій.

Інтуїтивне мислення може бути корисним у ситуаціях, де потрібно швидко ухвалювати рішення на основі власних досвіду та інтуїції.

Емоційне мислення дозволяє людині розуміти та співпереживати з емоційним станом інших людей, що є важливим у взаємодії з іншими та побудові міжособистісних відносин.

Креативне мислення є важливим для розвитку нових ідей та інновацій, що може бути корисним у бізнесі, наукових дослідженнях та технічному розвитку.

Воно дозволяє людині думати за межами звичайних рамок та знаходити нові способи розв’язання проблем.

Нарешті, культурний контекст може впливати на спосіб мислення та сприйняття інформації.

Наприклад, у деяких культурах важливіше сприйняття контексту та зв’язків між різними елементами, тоді як у інших культурах більший акцент робиться на окремих деталях.

КЛАСИФІКАЦІЯ РІЗНОВИДІВ МИСЛЕННЯ

За способом мислення

За рівнем усвідомлення

За функцією у процесі пізнання

За зв’язком із мовленням

За залученням інших систем

Спеціальні типи мислення

МЕТОДИ ПОКРАЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МИСЛЕННЯ

На практиці, існує безліч методів та тренувань, які можуть допомогти розвинути та поліпшити мислення.

Основні, на мій погляд із них включають:

Вправи на розвиток творчості:

• Сприяють розвитку творчого мислення та здатності приходити до нестандартних рішень.
• Наприклад, можна запропонувати задачу, яка має кілька різних рішень, та попросити учасників знайти якомога більше варіантів розв’язання.

Тренування пам’яті:

• Допомагають розвивати пам’ять та здатність концентруватися на важливій інформації.
• Наприклад, можна попросити учасників запам’ятати список слів та повторити їх через деякий час.

Вправи на розвиток логічного мислення:

• Сприяють розвитку здатності до аналізу та розв’язання проблем.
• Наприклад, можна запропонувати задачу з логічними відношеннями, яку учасники повинні розв’язати.

Вправи на розвиток мислення на кшталт «мозкового штурму»:

• Сприяють розвитку здатності до генерації нових ідей та розв’язання проблем.
• Наприклад, можна попросити учасників знайти якомога більше способів використання звичайного предмета.

Тренування уваги:

• Допомагають розвивати здатність до концентрації та уваги на важливій інформації.
• Наприклад, можна запропонувати учасникам виконати завдання з багатьма елементами, серед яких потрібно знайти лише певні.

Вправи на розвиток емоційного інтелекту:

• Розвивають здатність до розуміння та керування власними емоціями та емоціями інших людей.
• Наприклад, можна попросити учасників відобразити емоції різних людей на зображеннях та спробувати зрозуміти, що вони відчувають.

Вправи на розвиток критичного мислення:

• Сприяють розвитку здатності до аналізу та оцінки інформації, що отримується.
• Наприклад, можна запропонувати учасникам оцінити достеменність певної інформації та відповісти на питання щодо її можливих наслідків.

Вправи на розвиток множинного мислення:

• Допомагають розвитку здатності до розуміння різних поглядів та здатності до розв’язання конфліктів.
• Наприклад, можна запропонувати учасникам спробувати розв’язати конфлікт, який виник між двома людьми з різними поглядами на одну ситуацію.

Вправи на розвиток креативного мислення:

• Розвивають здатність до генерації нових ідей та рішень.
• Наприклад, можна запропонувати учасникам придумати нову продукцію або послугу, яка б була корисною для суспільства.

Вправи на розвиток метакогнітивних навичок:

• Сприяють розвитку здатності до розуміння власного мислення та навчання.
• Наприклад, можна запропонувати учасникам проаналізувати свій власний процес навчання та зрозуміти, як можна покращити свої результати.

МИСЛЕННЯ І ПСИХОТЕРАПІЯ

Мислення і психотерапія — це тандем, що визначає спосіб, у який людина сприймає себе, інших і світ.

На практиці, у психотерапії мислення не лише розглядається як пізнавальний процес, а й як інструмент саморефлексії, трансформації досвіду, джерело страждання або ресурс змін.

Мислення — це спосіб осмислювати досвід. У терапії ми досліджуємо:

• Що людина думає про себе, світ, інших?
• Які автоматичні думки її супроводжують?
• Які мисленнєві шаблони ведуть до страждання чи зупинки в розвитку?
• Яке мислення підтримує внутрішній ресурс і здоров’я?

Між думкою, емоцією та поведінкою існує тісний зв’язок:

• “Я нічого не вартий” → сум / апатія → ізоляція
• “Я впораюся, навіть якщо буде складно” → тривога знижується → дія з довірою

Когнітивна оцінка досвіду формує емоційний відгук, тому зміна мислення може змінити емоційний фон і поведінку.

Основні теми, пов’язані з мисленням у терапії

• Автоматичні думки — реактивні, часто несвідомі
• Когнітивні викривлення — хибні способи мислення (наприклад, катастрофізація, персоналізація)
• Обмежувальні переконання — “Я ніколи не зможу бути щасливим”
• Раціоналізація — мислення, яке прикриває емоційні конфлікти
• Інтроєкти — чужі думки, засвоєні як свої
• Рефлексивність — здатність мислити про власне мислення

Приклади терапевтичної роботи з мисленням:

• Ведення щоденника думок: виявлення шаблонів
• Діалог із частинами себе: “Що думає моя внутрішня дитина? А внутрішній критик?”
• Когнітивна реструктуризація: “Чи це справді факт? Чи це думка?”
• Мислення через тіло: “Що відчуває моє тіло, коли я думаю так?”
• Метод “що буде далі?” — програвання сценаріїв думки до кінця
• Ідентифікація з думкою / дистанціювання (особливо в ACT): “Я помічаю, що зараз думаю…”

Психотерапевтичні цілі в роботі з мисленням:

1. Усвідомити власні автоматичні думки
2. Визначити шаблони, переконання, викривлення
3. Навчитися сумніватися у деструктивних думках
4. Розвинути гнучкість мислення
5. Навчитись бути свідком думок, а не жертвою
6. Знайти нові способи мислення, що підтримують життя, розвиток і зв’язки

ПІДСУМКИ

Мислення є важливою складовою людської психіки та є ключовим елементом успіху в багатьох сферах життя.

Розуміння процесів мислення та їх розвитку допомагає людям краще розуміти себе, взаємодіяти з іншими людьми та розв’язувати проблеми.

Існують різні види мислення, такі як аналітичне, інтуїтивне, креативне, критичне, множинне, емоційне та метакогнітивне, які можна розвивати через різноманітні вправи та практики розроблені і застосовувані за участі психолога.

Здатність до різних видів мислення є важливим фактором розкриття внутрішнього потенціалу та самореалізації.

Мислення — не ворог, а сигнал і дзеркало нашого досвіду, відтак у психотерапії ми не лише “виправляємо” мислення, а розвиваємо його здатність бути живим, присутнім, підтримуючим.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби розпочати за допомогою вправ та практик покращувати різні аспекти мислення та розвивати здатності до аналізу, творчості, емпатії тощо, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть відповідних фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів“

Увага в сучасній психології розглядається як ключова когнітивна функція, яка визначає те, на чому ми зосереджуємось, як обробляємо інформацію і які стимули пропускаємо повз себе.

Це не лише здатність «дивитися» чи «слухати», а вміння вибірково і цілеспрямовано взаємодіяти з реальністю.

Увага — це психологічний процес, який дозволяє фокусуватися на певному об’єкті, ігноруючи всі інші подразники в навколишньому середовищі.

Увага відіграє важливу роль в нашому житті, вона дозволяє зосереджуватися та концентруватися на важливих завданнях і досягати цілей.

Увага — це валюта свідомості. Те, на що ми її витрачаємо, визначає наше життя, а у психології та психотерапії увага — не лише когнітивна функція, а потужний засіб контакту з собою, реальністю і змінами.

РІЗНОВИДИ УВАГИ

Узагальнення різновидів уваги в сучасній психології охоплює як класичні категорії, так і прикладні (психотерапевтичні та нейропсихологічні аспекти)

За мірою вольового зусилля

За спрямованістю

За динамікою

Увага в когнітивній психології (функціональні моделі)

РОЛЬ УВАГИ У ЖИТТІ

На практиці, увага безпосередньо впливає на поведінку та емоційний стан, наприклад, коли ми зосереджені на виконанні складної задачі, наша увага перебуває в стані напруження і це може призвести до відчуття стресу та тривоги.

З іншого боку, коли ми зосереджені на приємній події або діяльності, наша увага сприяє відчуттю задоволення та щастя.

Увага також впливає на спроможність запам’ятовувати інформацію.

Коли ми зосереджені на певному об’єкті, наш мозок зберігає інформацію про цей об’єкт у короткочасну пам’ять і якщо ця інформація вважається важливою, то вона переходить у довготривалу пам’ять та може зберігатись довший період часу.

З іншого боку, якщо наша увага розсіяна, мозок не може ефективно зберігати інформацію в короткочасній пам’яті, що може призвести до забудькуватості та зниження продуктивності.

Увага також відіграє важливу роль у розвитку дітей.

Дитячий мозок ще не повністю сформований, тому зосередження на певних завданнях може бути важким для них.

Щоб підтримувати увагу дитини, важливо створювати сприятливе середовище, де немає зайвих подразників, і дати дитині достатньо часу для виконання завдання.

Також існують різні методики тренування уваги, які можуть допомогти поліпшити її якість.

Наприклад, медитація може допомогти людям зосередитися на своїх думках та емоціях, йога може покращити концентрацію та увагу, ще ігри та вправи на тренування уваги — також можуть бути корисними, особливо для дітей та людей з розсіяною увагою.

Аналізуючи роль уваги в нашому житті, ми можемо зрозуміти, що вона є ключовою складовою успіху і задоволення в житті, адже необхідно мати можливість зосередитися на потрібних речах та виконувати завдання з ефективністю.

Водночас, розсіяна увага може впливати на наші результати та психічний стан викликаючи такі стани як розсіяність, розконцентрація, дезорієнтація та інші, в той час як зосереджена увага — підвищити продуктивність та сприяти кращому розумінню того, що відбувається навколо нас.

З іншого боку, розсіяна увага може призводити до стресу, тривоги та низької продуктивності.

Люди, які стикаються з проблемами розсіяної уваги, можуть знайти користь у тренуванні уваги за допомогою психокорекції, медитації, йоги, ігор та вправ на тренування уваги.

Для підвищення ефективності та зосередженості уваги важливо розуміти, що її можна розвивати та тренувати і з цією метою клієнти нерідко звертаються до психологів.

ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЇ УВАГИ

Увага є процесом відбору та спрямування ресурсів пізнання на обраний об’єкт або явище.

Це чи не найважливіший процес, який відповідає за взаємодію людини з навколишнім світом та забезпечує здатність до розуміння і коректного сприйняття навколишнього середовища.

Увага може бути зосередженою або розсіяною, і кожен з цих видів може мати вплив на психологічний стан та продуктивність людини.

Увага може бути поділена на три компоненти: вибір, спрямування та збереження уваги.

1. Компонент вибору відповідає за те, що людина вибирає певний стимул, на якому вона буде зосереджувати свою увагу.
2. Компонент спрямування несе відповідальність за те, що людина спрямовує свою увагу на вибраний стимул.
3. Компонент збереження уваги відповідає за те, що людина може зберігати інформацію, яку вона отримала, в короткочасну та довготривалу пам’ять.

Психологи досліджували різні аспекти уваги, такі як зосередженість уваги, розсіяність уваги, відволікання та тривога.

Розсіяна увага може заважати нашій продуктивності та здатності до розуміння навколишнього середовища і це може бути викликано багатьма факторами, такими як засмучення, стрес, втома, низька мотивація, хвороба тощо.

Дослідження уваги показують, що відволікання та тривога можуть значно впливати на здатність людини до зосередження та продуктивності.

Тривога може спричинити підвищену чутливість до навколишнього середовища, що може заважати зосередженості на завданні, яке потребує концентрації уваги.

Відволікання може бути спричинене:

• зовнішніми факторами, такими як розмови, шум, світло або рухомі об’єкти,
• внутрішніми факторами, такими як відсутність мотивації чи низький рівень енергії.

ПОКРАЩЕННЯ УВАГИ

Одним зі способів підвищення зосередженості та уваги є практикування психокорекції, яка може допомогти зосередитись на даному моменті та підвищити здатність до уважності та концентрації на завданні.

Дослідження показують, що регулярна психокорекція може суттєво покращити увагу та зосередженість, а також — знизити рівень тривоги та допомогти у боротьбі з відволіканням.

Інший спосіб підвищення зосередженості та уваги полягає у використанні технік керування часом та планування.

Планування робочого дня та встановлення пріоритетів може допомогти зосередитись на найважливіших завданнях та підвищити продуктивність, а також — короткі перерви під час роботи можуть допомогти зберегти енергію та підвищити увагу.

Нарешті, важливо враховувати вплив соціальних мереж та інших технологій на увагу. Застосунки та інші електронні пристрої можуть стати джерелом відволікання та зниження продуктивності.

Тому важливо встановлювати межі щодо використання цих технологій та забезпечувати себе безперервністю роботи на важливих завданнях.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ УВАГИ

Увага є важливим аспектом психології, що стосується всіх людей, незалежно від віку, проте, залежно від вікових характеристик, увага може відрізнятись від людини до людини.

Діти, підлітки та дорослі мають різні здібності та обмеження стосовно зосередженості та розуміння навколишнього середовища.

У дітей увага розвивається впродовж першого десятиліття життя, спершу нестійка та короткотривала, адже діти з легкістю відволікаються на зовнішні подразники, що є нормальним для цього вікового періоду.

З віком у дітей збільшується тривалість періодів зосередженості, зменшується кількість помилок та зростає швидкість обробки інформації.

Підлітки можуть мати складнощі з увагою також у зв’язку зі змінами, які відбуваються у їх мозку.

Зазвичай, “майже дорослі” починають демонструвати більшу здатність до самоконтролю та планування своїх дій, проте нерідко не вдається оминути і складнощів з увагою та контролем емоцій, що пов’язано з переходом до дорослого життя.

У дорослих увага стає більш стійкою та довготривалою, зменшується кількість помилок та зростає швидкість обробки інформації.

Однак, дорослі можуть мати складнощі з увагою в зв’язку зі стресом, втомою, депресією та іншими факторами, які впливають на їхню психічну стійкість та зосередженість.

Крім того, важливо зазначити, що увага може бути різною у різних сферах діяльності.

Наприклад, увага на першій стадії сенсорного сприйняття відрізняється від уваги на вищих стадіях когнітивної діяльності, такої як розв’язання складних завдань.

Кожна людина має свої унікальні особливості уваги, що пов’язані з її індивідуальними рисами характеру, досвідом та навколишнім середовищем.

Так, наприклад, люди зі схильністю до перфекціонізму можуть мати складнощі зі зосередженістю на завданні, яке вони вважають недостатньо досконалим.

Увага також може залежати від того, чи цікавить людину певна діяльність чи не цікавить тощо.

УВАГА І ПСИХОТЕРАПІЯ

Увага і психотерапія — це фундаментальний союз. У психотерапії увага виступає не просто як когнітивна функція, а як інструмент усвідомлення, зміни й контакту з собою, іншими та світом.

Те, на що ми звертаємо увагу в процесі терапії, формує нашу реальність, дозволяє побачити приховані патерни, зрозуміти потреби та змінити ставлення до себе.

Увага — це спосіб бути у контакті з досвідом, це не просто “дивитися”, а бачити, помічати, вміти залишатись із чимось без втечі.

Функції уваги в терапії:

Усвідомлення
– Виявлення автоматичних думок, емоцій, тілесних відчуттів
– Сприйняття несвідомих імпульсів

Фокус і тримання поля досвіду
Створення безпечного простору для дослідження «тут-і-зараз»

Розширення зони контакту
Перехід від ригідних фокусів (наприклад, тривоги) до ширшого сприйняття

Зміна патернів уваги
– Вихід із замкнутих циклів (наприклад, нав’язливих думок)

Вправи для самодослідження уваги

1. Сканування уваги
   «На що я зараз звертаю увагу?» – думки, тіло, емоції, простір.
2. Переведення уваги
   Спробуйте перемістити увагу з тривожної думки на тілесне відчуття. Що змінюється?
3. Журнал уваги
   Записуйте, на що ви звертали увагу протягом дня. Де був автоматизм? Де – вибір?
4. Контакт із частинами себе
   Направте увагу на «дитячу» частину себе. Як вона почувається зараз?

Увага як процес у відносинах терапевт–клієнт:

• Якість уваги терапевта — це частина терапевтичного інструментарію.
  Уважне, емпатійне, стабільне «бачення» клієнта створює лікувальний простір.
• Сумісна увага (shared attention) — це ключ до резонансу, розвитку самоспостереження клієнта.

Психотерапевтичні інтервенції, пов’язані з увагою:

• «Що ти зараз помічаєш у своєму тілі?»
• «Що тебе відволікає?»
• «Куди зараз іде твоя увага, коли я це кажу?»
• «Чи хочеш ти залишитись із цим відчуттям трохи довше?»

ПІДСУМКИ

Найчастіше увагу розділяють на дві основні форми: добровільну і автоматичну, де обровільна увага вимагає зусиль та усвідомлення з боку людини, щоб зосередитися на певному об’єкті.

Автоматична увага, з іншого боку, відбувається без усвідомлення людини і є реакцією на зовнішні подразники, наприклад, коли ми чуємо гучний звук або бачимо яскравий колір, наша увага автоматично переходить на цей подразник.

Крім того, увага може бути також розділена на фокусовану і розсіяну, де перша означає, що ми зосереджені на одному завданні або об’єкті, ігноруючи всі інші подразники.

Розсіяна увага, з іншого боку, відбувається, коли наша увага розподілена між декількома різними подразниками або завданнями, що знижує нашу ефективність та продуктивність.

Увага — це не одна функція, а динамічна система керування свідомістю.

Розуміння її різновидів дозволяє краще досліджувати внутрішній світ, будувати терапевтичний процес, а також покращувати здатність до навчання, присутності й контакту.

Увага — це міст між несвідомим і свідомим, між реакцією і вибором, а навчитися керувати своєю увагою — це навчитися жити усвідомлено.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби розпочати діалог та співпрацю із психологом з метою корекції різних аспектів уваги для вас чи ваших близьких у будь-якому віці, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців відповідно до індивідуальної проблематики у спеціальному розділі “Простору Психологів“

Памʼять у сучасній психології розглядається як складна система збереження, обробки, відтворення та використання інформації, що є фундаментом нашої ідентичності, навчання, досвіду і поведінки.

Вона є не лише «архівом», а активним процесом конструювання реальності.

Пам’ять є надзвичайно важливим процесом для людини, який дозволяє зберігати, згадувати та використовувати інформацію, отриману у минулому, а також — залежить від багатьох факторів, включаючи генетику, навчання, досвід та інші фактори.

На практиці, пам’ять можна розділити на два типи:

• Короткочасна пам’ять — це той тип пам’яті, що зберігає інформацію на короткий період часу, зазвичай до 30 секунд.
• Довгострокова пам’ять — це тип пам’яті, що зберігає інформацію на тривалий період часу.

Робота з пам’яттю може залежати від багатьох факторів, включаючи тип інформації, що зберігається, інтерес до неї, спосіб навчання та інші фактори.

У психології пам’ять розглядається як комплексний процес, який містить три етапи:

1. Перший — кодування інформації, коли людина взаємодіє з інформацією та зберігає її.
2. Другий — збереження інформації, коли інформація зберігається у короткочасній пам’яті або довгостроковій пам’яті. 
3. Третій — відновлення інформації, коли людина згадує та використовує збережену інформацію.

ФАКТОРИ ПАМʼЯТІ

По-перше, навчання нової інформації може бути складним, якщо людина вже має певний тип інформації в пам’яті і в таких випадках, стара інформація може конфліктувати з новою, що призводить до забуття.

По-друге, емоційний стан людини може вплинути на її пам’ять.

Наприклад, стан тривоги або страху може знизити здатність людини до збереження інформації. Натомість, емоційно заряджена інформація, наприклад, спогади про важливі події у житті людини, зазвичай зберігається краще.

Крім того, спосіб навчання також може вплинути на пам’ять.

Наприклад, активне навчання, коли людина самостійно виконує завдання та розв’язує проблеми, може покращити її здатність до збереження інформації в пам’яті. Також, повторення матеріалу та використання різних методів запам’ятовування може допомогти вивчити нову інформацію.

У психології існує також поняття фальшивих спогадів або хибних спогадів, коли людина переконана в тому, що щось сталося у її житті, але насправді цього не було.

Це може бути пов’язано зі сприйняттям інформації в пам’яті та впливом зовнішніх факторів, таких як соціальний тиск або медіа.

Пам’ять також має велике значення для вивчення різних психологічних станів, наприклад, депресії, тривоги, посттравматичного стресового розладу та інших.

За допомогою різних тестів та досліджень пам’яті, можна виявити можливі порушення цього процесу та визначити оптимальні методи лікування.

Загалом, пам’ять — це важливий процес для людини, який впливає на її навчання, розвиток та повсякденні справи.

Розуміння різних аспектів пам’яті може допомогти людині зберігати інформацію краще, покращити здатність до вивчення нового матеріалу та допомогти виявити можливі порушення у цьому процесі.

РОБОТА З ПАМʼЯТТЮ

Збереження інформації в пам’яті може бути підкріплено використанням різних технік запам’ятовування.

Наприклад, повторення матеріалу допомагає закріпити його в пам’яті, а інші техніки запам’ятовування включають в себе використання асоціацій, розробку історій та використання візуальних образів тощо.

Одним зі способів запам’ятовування інформації є використання різних типів пам’яті.

Таких як епізодична пам’ять, яка пов’язана зі спогадами про конкретні події, семантична пам’ять, яка стосується знань та фактів, та процедурна пам’ять, яка пов’язана зі здатністю до виконання різних навичок та процедур тощо.

ПОРУШЕННЯ ПАМʼЯТІ

Порушення пам’яті можуть відбуватися в результаті травми голови, недостатньої кількості сну, застосування деяких лікарських засобів, а також під впливом різних захворювань, таких як деменція та хвороба Альцгеймера.

Для виявлення можливих порушень пам’яті існують різні методи діагностики, такі як тести на пам’ять, інтерв’ю та медичні дослідження.

Крім того, пам’ять може впливати на психологічні стани людини.

Наприклад, людина з можливим порушенням пам’яті може страждати в тому відчутті незручності, страху та тривоги.

Також, пам’ять може впливати на нашу ідентичність та самосвідомість, оскільки наші спогади про минуле формують наше розуміння себе та світу.

ЧИННИКИ ПАМʼЯТІ

На пам’ять можуть впливати емоційні реакції та настрій.

Наприклад, деякі спогади можуть викликати позитивні емоції, такі як радість та щастя, тоді як інші можуть спричиняти негативні емоції, такі як сумність та тривога.

Навіть запахи та звуки можуть викликати спогади та емоційні реакції, оскільки вони пов’язані зі збереженням інформації в пам’яті.

Пам’ять також може впливати на наші поведінкові реакції та вибір дій.

Наприклад, спогади про негативні досвіди можуть викликати боязнь та уникнення у подібних ситуаціях, водночас, позитивні спогади можуть викликати мотивацію до певних дій та допомагати досягти поставлених цілей.

У сучасній психології вивчаються різні аспекти пам’яті, такі як механізми збереження та відтворення інформації, розвиток пам’яті в дітей та старших людей, порушення пам’яті та методи їх діагностики та лікування, а також використання пам’яті в навчанні та ухваленні рішень.

МЕХАНІЗМ ПАМʼЯТІ

Основна ідея пам’яті полягає в тому, що збереження інформації відбувається через створення нейронних зв’язків між клітинами головного мозку.

Ці зв’язки виникають, коли відбувається синаптична пластичність, процес, за яким нові нейронні зв’язки можуть формуватися та змінюватися в залежності від досвіду.

Синаптична пластичність є ключовим механізмом пам’яті, і вона може бути підвищена або знижена залежно від різних факторів, таких як навчання, вправи, харчування та сон.

Наприклад, дослідження показали, що фізична активність та здоровий спосіб життя можуть підвищити синаптичну пластичність і забезпечити краще збереження інформації в пам’яті.

Також виявлено, що недостатній сон може призвести до зниження пластичності і збереження інформації в пам’яті.

Навчання і практика також можуть підвищити пластичність пам’яті, один з таких методів – повторення, користь якого полягає у повторюванні інформації через різні проміжки часу, щоби закріпити її в пам’яті.

Інший метод — використання асоціацій, суть якого полягає в тому, щоби пов’язати нову інформацію з уже відомою і що забезпечує зручне збереження інформації в пам’яті.

ОБМЕЖЕННЯ ПАМʼЯТІ

Є також певні обмеження пам’яті, зокрема щодо її ємності.

Відомо, що людина може запам’ятати приблизно сім інформаційних одиниць, однак, за допомогою різних стратегій запам’ятовування, таких як групування інформації та використання асоціацій — місткість пам’яті можна відчутно підвищити.

Крім того, важливо звернути увагу на те, що пам’ять може бути спотворена, зокрема через процеси відновлення спогадів, адже людина може коригувати свої спогади в залежності від настрою, настанови та інших факторів, що може призвести до неточного відтворення минулих подій.

ВИДИ ПАМʼЯТІ

У теорії та практиці сучасної психології існують різни види пам’яті, які можуть відрізнятися за способом збереження та відтворення інформації.

На мій погляд, найбільш поширеними видами пам’яті є:

Сенсорна пам’ять

• дозволяє зберігати інформацію про сенсорні враження (зорові, слухові, запахові, смакові та дотикові).
• дуже короткочасна і зберігається не більше кількох секунд.

Короткочасна пам’ять

• зберігає інформацію на короткий період часу, зазвичай до 30 секунд.
• дозволяє зберегти інформацію, яка необхідна для виконання невеликих завдань або виконання тимчасових процесів.

Довготривала пам’ять

• зберігає інформацію на тривалий період часу, від годин до років.
• дозволяє зберігати інформацію про події, факти, людей, місця та інші елементи, які вважаються важливими для людини.

Робоча пам’ять

• зберігає інформацію на короткий період часу (до 30 секунд) для виконання невеликих завдань або для виконання тимчасових процесів.
• є важливим елементом виконання різних завдань, які вимагають уваги, концентрації та швидкого мислення.

Епізодична пам’ять

• дозволяє зберігати інформацію про особистий досвід та події, які сталися в певний момент часу.
• формує особистість та самосвідомість, оскільки дозволяє згадувати та розуміти, хто ми, як пов’язані з іншими людьми та світом навколо нас.

Процедурна пам’ять

• зберігає інформацію про навички та вміння.
• включає навички, такі як водіння автомобіля, гри на музичних інструментах, готування їжі та інші.
• дозволяє людині автоматично виконувати певні дії без свідомої уваги.

Семантична пам’ять

• вид пам’яті, який зберігає інформацію про знання, які не пов’язані з конкретними подіями або досвідом.
• включає знання про факти, поняття, слова та інші елементи, які відображають загальну картину світу.

Несвідома пам’ять

• зберігає інформацію, про яку людина не має свідомого спогаду.
• це може бути інформація, яка зберігається під час сну або травматичних подій, а також інформація, яка відображається через підсвідомі процеси.

ПРОЦЕСИ ПАМʼЯТІ

Оскільки пам’ять є ключовою складовою когнітивних процесів людини, вона вивчається в багатьох галузях науки, включаючи психологію, неврологію та когнітивну науку.

Одним з ключових питань у вивченні пам’яті є процес її формування, збереження та відтворення інформації.

Формування пам’яті відбувається в процесі взаємодії між сенсорними рецепторами та нейронними мережами в мозку, тобто коли людина сприймає інформацію, вона спочатку зберігається в сенсорній пам’яті.

Після цього інформація переходить до робочої пам’яті, де вона тимчасово зберігається, доки не буде перенесена до довготривалої пам’яті.

Цей процес формування нових спогадів може бути підсилено різними факторами, такими як емоційний стан, настрій, увага та інші.

Збереження інформації в довготривалій пам’яті відбувається за допомогою нейронних зв’язків, які формуються між нейронами в мозку.

Ці зв’язки можуть бути зміцнені або ослаблені залежно від того, наскільки часто вони використовуються.

Таким чином, частіше використовувана інформація зберігається краще та легше відтворюється в майбутньому.

Відтворення інформації з пам’яті може відбуватися за допомогою різних механізмів, таких як відновлення з підсвідомих процесів, згадування на основі асоціацій та інших способів.

Іноді при відтворенні інформації можуть виникати помилки та перекручення, які можуть бути пов’язані з впливом зовнішніх чинників або зміною контексту.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМʼЯТІ

Одним з ключових викликів у вивченні пам’яті є розуміння причин та механізмів забування інформації.

Забування може бути пов’язане з багатьма факторами, включаючи недостатню увагу під час формування спогадів, перенавантаження мозку, емоційні фактори та інші.

Крім того, деякі захворювання можуть впливати на пам’ять, такі як амнезія, що пов’язана з втратою пам’яті про минулі події, та деменція, що відбувається за прогресивного порушення когнітивних функцій, включаючи пам’ять.

Дослідження пам’яті має важливі наслідки для різних сфер життя, включаючи навчання, психотерапію, розробку нових технологій та інше.

Розуміння того, як людина запам’ятовує та відтворює інформацію, дозволяє покращити навчальні методики та розробити нові технології, які б допомагали підвищувати продуктивність та ефективність роботи.

Крім того, дослідження пам’яті може бути корисним для розробки нових методів психотерапії, які допомагали б людям зберігати та відтворювати важливі для них спогади.

Наприклад, техніки відновлення спогадів можуть бути використані для допомоги людям з психологічним травмами.

Загалом, пам’ять є складним психологічним процесом, який впливає на різні аспекти життя людини, а дослідження пам’яті дозволяє краще зрозуміти принципи її роботи та використовувати ці знання для покращення навчання, розробки нових технологій та психотерапевтичних методів.

ПАМ’ЯТЬ І ПСИХОТЕРАПІЯ

На практиці, це одне з центральних полів зустрічі між минулим і теперішнім, адже памʼять не просто зберігає наш досвід — вона формує наші реакції, переконання, емоції та тілесні реакції, часто несвідомо.

У психотерапії ми «зустрічаємось» із памʼяттю клієнта: через розповідь, через тіло, емоції, символи та стосунки

У терапії памʼять — це не архів, а процес реконструкції, вона змінюється, коли змінюється наша присутність, розуміння і ставлення.

Памʼять — живий психічний матеріал, який можна досліджувати, переосмислювати, завершувати, інтегрувати.

Психоаналіз

• Робота з витісненими спогадами
• Фокус на дитинстві, перенесенні, повторенні

Гештальт-терапія

• «Незавершені гештальти»: спогади, що «чіпляють»
• Робота з фігурою/фоном у полі свідомості

КПТ

• Памʼять як основа автоматичних думок та переконань
• Переписування спогадів у більш адаптивний спосіб

Тілесна терапія (SE, Focusing)

• Дослідження тілесної памʼяті, імпульсів, рухів
• Робота з соматичними залишками травм

EMDR (десенсибілізація рухом очей)

• Активізація травматичної памʼяті з одночасною нейтральною стимуляцією
• Інтеграція нерозвинених спогадів

Наративна терапія

• Переосмислення подій через зміну їхнього контексту
• Побудова нової історії Я

Як терапевт працює з памʼяттю?

• Слухає не лише історії, а й емоційний тон, жести, паузи
• Допомагає знайти слова для досвіду, який був безмовним
• Запрошує до інтеграції болючих фрагментів
• Сприяє переписуванню внутрішньої оповіді

Приклади терапевтичних інтервенцій:

• «Що ти памʼятаєш про цей момент найбільше?»
• «Яке тілесне відчуття приходить із цим спогадом?»
• «Чи є в цій памʼяті хтось, кого бракувало?»
• «Якби ти міг звернутись до себе з того часу — що б сказав?»

Памʼять у терапії — це не лише шлях у минуле, а шлях до глибшого розуміння себе.
Через досвід, що був збережений, ми маємо шанс вибудувати нові реакції, відносини й майбутнє.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби почати співпрацю з психологом щодо покращення пам’яті чи інших згаданих вище аспектів запам’ятовування чи забування, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть відповідних індивідуальній проблематиці спеціалістів у спеціальному розділі “Простору Психологів“.

В сучасній психології відчуття — це базовий рівень психічного відображення, через який ми безпосередньо отримуємо інформацію з навколишнього світу та власного тіла.

Відчуття вважаються фундаментом свідомості, досвіду, емоцій та саморегуляції, і є невід’ємною частиною пізнавальної й тілесної інтеграції.

Відчуття — це основна складова сприйняття навколишнього світу людиною, адже допомагають сприйняти різноманітні подразники, опрацювати і відреагувати на них.

Однак, відчуття є не просто фізичними стимулами, які ми можемо сприйняти за допомогою органів чуття, а й емоційними та психологічними станами, які виникають у нас у зв’язку з різними життєвими ситуаціями.

З фізичних відчуттів можна виділити 5 основних: зір, слух, дотик, запах та смак, а кожен з цих видів відчуттів відповідає за сприйняття певного виду подразників:

• Зір відповідає за сприйняття світла та кольорів,
• Слух — за звуки,
• Дотик — за тиск, температуру та інші подразники,
• Запах — за аромати,
• Смак, відповідно, за смаки.

Серед емоційних відчуттів можна виділити такі стани: радість, гнів, страх, сум та інші, а виникають вони у нас в залежності від життєвих обставин та подій, які відбуваються навколо нас. Наприклад,

• радість може виникнути у зв’язку з успіхами,
• гнів — у зв’язку з невдачами та неприємними ситуаціями,
• страх — у зв’язку зі страшними подіями та обставинами
• тощо.

ПСИХОЛОГІЯ ВІДЧУТТІВ

Психологія відчуттів досліджує, як людина сприймає та інтерпретує різноманітні подразники, що надходять до неї з навколишнього світу, а також — які емоційні і психологічні стани виникають у людини в зв’язку з ними.

Відчуття можуть викликати різні реакції в людей, і це залежить від багатьох факторів, таких як культурні та соціальні норми, попередній досвід та інші впливи.

Наприклад, запах може бути сприйнятий як приємний або неприємний в залежності від культурних уявлень та досвіду людини. Так само, дотик — може бути сприйнятий як приємний або неприємний залежно від контексту та особистих переконань.

Одним з важливих аспектів психології відчуттів є сприйняття як процес, за допомогою якого — людина обробляє інформацію, що надходить до неї з навколишнього світу.

Процес сприйняття містить рецепторну стадію (прийом інформації через органи чуття), переробку інформації в мозку та її інтерпретацію.

На практиці, сприйняття може бути змінене різними факторами, такими як контекст, очікування та інші впливи.

Наприклад, якщо людина очікує певного смаку в їжі, вона може сприйняти цей смак сильніше, ніж якби вона не очікувала його.

Ще одним важливим аспектом психології відчуттів є взаємодія між відчуттями та емоціями. Наприклад, при сприйнятті приємного запаху людина може відчувати радість, а при сприйнятті неприємного запаху — незадоволення.

Іншим аспектом психології відчуттів є порівняння відчуттів щоби визначити, яке з них є більш приємним або менш приємним.

Наприклад, людина може порівняти відчуття, яке вона відчуває під час їди шоколаду, з відчуттям, яке вона отримує при вживанні страви з цитрусовими фруктами, щоби визначити, яке з них є більш приємним для неї.

Також в психології відчуттів виділяється окремим пунктом взаємодія між різними видами відчуттів.

Наприклад, людина може відчувати певні відчуття, такі як біль, тиск чи дискомфорт, при деяких захворюваннях, а ці відчуття, в свою чергу, впливати на інші аспекти життя людини, такі як настрій, енергію та поведінку.

Деякі види відчуттів, такі як масаж, можуть допомогти зменшити стрес та заспокоїти людину, з іншого боку, таке відчуття як біль — може викликати тривогу та страх.

Відчуття також можуть бути пов’язані зі сприйняттям часу.

Наприклад, час може здаватися довшим або коротшим в залежності від відчуттів, які людина відчуває в цей момент, швидшим, коли людина зайнята приємною діяльністю, або повільнішим, коли вона перебуває в стані очікування або нудьги.

ВЗАЄМОДІЯ ВІДЧУТТІВ ЗІ СПРИЙНЯТТЯМ

У психології відчуттів також вивчається взаємодія між відчуттями і сприйняттям, що дозволяє розуміти, як людина сприймає та інтерпретує своє оточення.

Наприклад, людина може сприймати біль як щось негативне та неприємне, що викликає страх або тривогу.

Але, якщо людина сприймає біль як необхідну складову для одужання після травми, то вона може відчувати меншу тривогу та більшу мотивацію до одужання.

Окрім того, відчуття можуть впливати на емоції та настрій людини.

Наприклад, приємні відчуття, такі як тепло, запахи або звуки, можуть викликати позитивні емоції та настрій, тоді як неприємні відчуття, такі як біль, голод чи дискомфорт, можуть викликати негативні емоції та настрій.

Також відчуття можуть впливати на пам’ять та сприйняття інформації.

Наприклад, запах може викликати в пам’яті спогади про минулі події або місця, що пов’язані з цим запахом.

Це пояснюється тим, що запахові відчуття сприймаються досить прямо, без проміжних етапів обробки інформації і таким чином, запах може викликати в нас більш сильну та емоційну реакцію, ніж інші види відчуттів.

Залежно від індивідуальних особливостей та контексту, одне і те ж відчуття може викликати різні емоції та реакції у різних людей.

Наприклад, для однієї людини високий рівень гучності музики може бути стимулюючим та викликати в ній позитивні емоції, тоді як для іншої людини високий рівень гучності може бути дратівливим та викликати негативні емоції.

Також важливо зазначити, що відчуття можуть бути ілюзорними, тобто створювати враження чогось, чого немає насправді.

Наприклад, оптична ілюзія може створювати враження рухомої картини, хоча насправді це просто зображення на пласкій поверхні.

Назагал, розуміння ролі відчуттів може допомогти нам краще зрозуміти нашу поведінку та реакції на подразники, а також допомогти нам впливати на своє самопочуття та настрій.

ЧИННИКИ ВІДЧУТТІВ

Відчуття можуть бути змінені різними факторами, такими як настрій, стан здоров’я, соціальні чинники та багато іншого.

Наприклад, стан тривоги може змінити сприйняття людини до різних подразників та викликати більш інтенсивну реакцію на них.

Також, фізичний стан людини може впливати на сприйняття та відчуття, наприклад, коли людина хвора або втомлена, вона може мати більшу схильність до негативних відчуттів та емоцій.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДЧУТТІВ

Це система поділу психічних процесів за джерелом стимуляції, органами сприймання та функціональним значенням.

У сучасній психології класифікація відчуттів не тільки описує типи чуттєвого досвіду, а й допомагає зрозуміти, як людина пізнає світ, реагує на нього і підтримує зв’язок із власним тілом.

За джерелом виникнення:

За аналізаторами (органами чуття):

За модальністю (якістю чуттєвого сигналу):

За ступенем усвідомленості

За роллю у психотерапії

Класифікація відчуттів — це не лише академічна схема, а ключ до самоспостереження. В терапії знання про різновиди відчуттів дозволяє клієнтові краще орієнтуватися в собі, знаходити сигнали тіла, розпізнавати потреби й активувати ресурси

ПСИХОКОРЕКЦІЯ ВІДЧУТТІВ

Одним зі способів зміни відчуттів є використання психологічних стратегій корекції, таких як медитація, візуалізація та глибоке дихання.

Ці та інші стратегії психокорекції можуть допомогти зменшити рівень стресу та тривоги, збільшити відчуття спокою та зосередженості, а також покращити настрій та самопочуття.

Також важливо, що відчуття можуть бути пов’язані з різними характеристиками людини, такими як її особистісність, стиль життя та соціальні чинники.

Наприклад, деякі люди можуть мати схильність до більш інтенсивних відчуттів та емоцій, тоді як інші можуть бути менш схильними до них.

Особистісні риси також можуть впливати і на те, як людина сприймає та реагує на різні подразники.

Наприклад, люди з високим рівнем невротизму можуть бути більш схильні до негативних відчуттів та емоцій, тоді як люди з високим рівнем екстравертності можуть бути більш схильні до позитивних.

ВІДЧУТТЯ І ПСИХОТЕРАПІЯ

Відчуття є первинною мовою тіла, через яку психіка виражає емоції, потреби, травми і ресурси.

Вони — перший доступний канал для самоспостереження, глибшого розуміння себе й відновлення контакту з реальністю, адже:

1. Відчуття — це основа усвідомлення і вони з’являються раніше, ніж думки або вербальні судження.
2. Тіло не бреше. Тілесні відчуття часто точніше сигналізують про справжні емоційні стани, ніж слова.
3. Відчуття є “воротами” до травматичного або витісненого досвіду. Особливо в соматичних підходах (наприклад, SE, фокусування).
4. Регулярний контакт із тілесними відчуттями знижує тривожність, підвищує саморегуляцію та присутність.

Терапевтичні інструменти у різних підходах

Робота з відчуттями корисна тим, що забезпечує:

• Регуляцію нервової системи
• Зниження дисоціації
• Повернення контакту з «Я»
• Доступ до інтуїції й емоційного ядра
• Інтеграцію тілесного, емоційного й когнітивного досвіду

Приклади терапевтичних запитань:

• Де в тілі це зараз відчувається найсильніше?
• Як би ти описав це відчуття? (форма, колір, рух)
• Що це нагадує? Чи має воно імʼя?
• Що це відчуття хоче сказати або показати?

Приклади вправ:

1. Сканування тіла з фокусом на зонах напруги.
2. Малювання тілесних відчуттів (кольори, форми, текстури).
3. Вправа «внутрішній барометр»: де і як в тілі відчувається спокій, тривога, радість?
4. Діалог із тілесним відчуттям (уявна розмова або письмо)

ПІДСУМКИ

Відчуття грають важливу роль в нашому житті, адже допомагають сприймати та реагувати на світ навколо.

Відчуття можуть бути позитивними та негативними, і вони можуть змінюватися в залежності від різних факторів, таких як настрій, стан здоров’я та соціальні чинники.

Для того, щоб краще розуміти свої відчуття та реагувати на них, важливо розвивати свідомість та зосереджуватися на моменті присутності.

Медитація та інші психологічні стратегії корекції можуть допомогти зменшити рівень стресу та тривоги, збільшити відчуття спокою та зосередженості, а також покращити настрій та самопочуття.

Навчання та розвиток своєї емоційної грамотності може допомогти краще розуміти та керувати своїми відчуттями та емоціями.

Розуміння відчуттів та емоцій є важливою складовою психічного та фізичного здоров’я, а розвиток навичок керування своїми відчуттями — може допомогти суттєво покращити якість життя.

Відчуття в терапії — це ключ до глибинного контакту з собою. Через увагу до тілесного ми повертаємо собі здатність відчувати, жити в теперішньому моменті, реагувати цілісно.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби розпочати спільну роботу з психологом щодо подолання негативного впливу відчуттів на якість життя, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів“

Сигнальні системи – це концепт, що описує, як організм отримує, переробляє й використовує інформацію з навколишнього середовища або з власного тіла для адаптації, навчання та поведінкової регуляції.

Перша сигнальна система — це «мова природи», друга — «мова слова» причому вони тісно пов’язані: слова можуть викликати ті ж реакції, що й реальні подразники.

Термін увійшов у психологічний обіг завдяки Івану Павлову, однак у сучасній психології він значно розширений — включає нейропсихологічні, когнітивні та еволюційні підходи.

Сигнальні системи є важливою складовою людського життя, адже використовуються в комунікації, транспортуванні даних та інших сферах.

У теорії сучасної психології сигнальні системи відіграють важливу роль у сприйнятті, увазі та реагуванні на подразники.

Далі у цій статті я розгляну, що таке сигнальні системи, як вони функціонують в організмі людини, як впливають на сприйняття, увагу та реакцію, і як вони використовуються в клінічній практиці через призму власного досвіду надання психологічної допомоги.

ВИЗНАЧЕННЯ СИГНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Сигнальні системи — це процеси передачі інформації від одного організму до іншого або від одного елемента до іншого.

Вони можуть включати фізичні сигнали, такі як звук, світло або хімічні речовини, які передають інформацію від одного організму до іншого.

Наприклад, звуковий сигнал може передаватися від однієї людини до іншої за допомогою голосу, телефону або радіо.

Сигнали також можуть передаватися від одного елемента до іншого в комп’ютерних системах, телефонних мережах, транспортуванні даних та інших.

СИГНАЛЬНІ СИСТЕМИ У ЛЮДИНИ

Сигнальні системи відіграють важливу роль у функціонуванні організму людини.

Це пов’язано з тим, що вони передають інформацію від одного органу до іншого, що дозволяє координувати роботу органів і систем органів.

Одним з найважливіших сигнальних систем у організмі людини є нервова система, яка передає сигнали від однієї нервової клітини до іншої за допомогою електричних і хімічних імпульсів, які дозволяють сприймати, обробляти та реагувати на подразники.

Сигнали в нервовій системі передаються за допомогою акційних потенціалів — електричних імпульсів, що виникають в нервовій клітині, коли стимулюється її мембрана.

Ці імпульси передаються вздовж нервових волокон до синапсів — зв’язків між нервовими клітинами, де відбувається передача інформації з однієї клітини до іншої.

Крім нервової системи, сигнальні системи також включають ендокринну систему — систему, яка відповідає за вироблення та передачу гормонів у організмі.

Гормони — це хімічні сигнали, які передаються через кров і впливають на різні органи та системи органів.

СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ СИГНАЛЬНИХ СИСТЕМ

У новітній психології, треба сказати, сигнальні системи аналізуються в ширшому контексті:

Нейропсихологічна модель (Лурія та інші)

• Сенсорна система (первинна) — прийом сигналів (зір, слух, дотик).
• Перцептивна система (вторинна) — впізнавання, інтеграція сигналів.
• Мовна система (третинна) — символічне кодування й оперування знаннями.

Модель когнітивної обробки

Афективні сигнали

Окремо виокремлюються емоційні сигнали — внутрішні (інтероцептивні) сигнали, які формують основу емоційних станів: жар, тиск, тремтіння, внутрішнє збудження.

ВПЛИВ СИГНАЛЬНИХ СИСТЕМ

У процесі сприйняття, організм отримує сигнали з різних джерел, таких як зорова, слухова, нюхова та інші.

Ці сигнали проходять через оброблювальні центри в мозку, де відбувається їх інтеграція та аналіз, що дозволяє людині розпізнавати об’єкти, звуки, запахи та інші подразники.

Увага — це процес, що відповідає за зосередження організму на певному подразнику чи виключення інших подразників, а також є необхідною для ефективного сприйняття і реагування на подразники та виконання різних завдань або дій.

Увага може бути направлена на зовнішні подразники, такі як звуки чи рухи, або на внутрішні подразники, такі як думки та почуття.

Вона ж може бути свідомою або несвідомою, тобто людина може контролювати свою увагу, або вона може відволікатись на певні подразники без її свідомого контролю.

Реакція на подразники — це процес, що відбувається в організмі відразу після сприйняття подразника, а може вона бути фізіологічною, такою як підвищення частоти серцевих скорочень чи збільшення вироблення поту, або поведінковою, такою як втеча від небезпеки тощо.

Реакція на подразники залежить від типу подразника, його інтенсивності, контексту та інших факторів.

Наприклад, однаковий звук може викликати різні реакції у різних людей в залежності від їхнього стану, настрою та досвіду.

ЧИННИКИ СИГНАЛЬНИХ СИСТЕМ

Робота сигнальних систем в організмі людини можуть бути зумовлені різними факторами, такими як стрес, харчування, фізична активність та інші.

Стрес може впливати на різні сигнальні системи, зокрема на нервову та ендокринну системи.

• Під час стресу в організмі виділяються гормони стресу, такі як кортизол та адреналін, які впливають на роботу різних органів та систем.
• Наприклад, під дією кортизолу може зменшуватись імунітет, зростати рівень цукру в крові та знижуватися діяльність нервової системи.

Харчування також може впливати на роботу сигнальних систем.

Різні харчові продукти можуть викликати різні реакції в організмі, наприклад, високий рівень цукру в крові після вживання їжі може викликати вироблення інсуліну та інших гормонів, що регулюють рівень цукру в крові.

Фізична активність також може впливати на сигнальні системи, зокрема на кровообіг та дихальну системи.

Під час фізичної активності рівень кисню в організмі може збільшуватись, що може викликати зміни в роботі цих систем.

ВПЛИВ НА ПСИХІКУ ТА ПОВЕДІНКУ

Сигнальні системи можуть впливати на поведінку та психічний стан людини через різні механізми.

Нервова система відповідає за передачу інформації між мозком й іншими органами та системами організму і може впливати на поведінку.

Наприклад, при сприйнятті небезпеки нервова система провокує втечу або переховування від небезпеки, що є типовою реакцією на загрозу.

Ендокринна система відповідає за вироблення та виділення гормонів, які можуть впливати на психічний стан та настрій людини.

Наприклад, серотонін — гормон задоволення, може знижуватись у людей з депресією, що може викликати погіршення настрою та психічного стану.

Сигнальні системи також можуть впливати на поведінку через розвиток певних звичок та залежностей.

Зокрема, залежність може розвинутись через вироблення допаміну — гормону задоволення, який виникає при вживанні наркотиків та може викликати бажання їх знову вживати.

Крім того, сигнальні системи можуть впливати на розуміння та сприйняття інформації.

• Емоційний стан людини може вплинути на сприйняття та розуміння інформації, або на ухвалення рішень.
• Під час стану стресу людина може бути менш спроможною ухвалювати рішення або розуміти інформацію, що може призвести до помилок та неправильних рішень.

Сигнальні системи також можуть впливати на розвиток та формування мозку.

Наприклад, під час розвитку дитини нейрони з’єднуються між собою через сигнальні шляхи, що дозволяє мозку формувати нові зв’язки та нейронні мережі і на цей процес впливають різні фактори, включаючи генетичні, середовище та емоційні фактори.

РОЗЛАДИ РОБОТИ СИГНАЛЬНИХ СИСТЕМ

Розлади сигнальних систем — це порушення у здатності людини сприймати, обробляти або відповідати на внутрішні й зовнішні стимули.

На практиці, такі порушення можуть зачіпати сенсорне, емоційне, когнітивне чи тілесне функціонування й відіграють важливу роль у багатьох психічних і психосоматичних розладах.

З чим можуть бути пов’язані такі розлади?

Травматичний досвід ⟶ блокує або перекручує сигнал (тіло “мовчить”, емоції “відключені”)

Хронічна дисоціація ⟶ сигнали тіла, емоцій чи думок не зв’язуються в цілісну картину

Дитячі установки й травми ⟶ «Не можна злитися», «Мої потреби — це егоїзм» ⟶ формують ігнорування або знецінення сигналів

Нейропсихологічні порушення ⟶ порушення уваги, пам’яті, інтеграції стимулів (наприклад, при аутизмі, ПТСР)

Приклади у клінічній практиці

СИГНАЛЬНІ СИСТЕМИ І ПСИХОТЕРАПІЯ

Сигнальні системи — це способи, якими організм сприймає, обробляє та передає інформацію, що впливає на думки, емоції, поведінку й тілесні реакції.

У психотерапії сигнальні системи розглядаються як ключ до розуміння того, як людина реагує на внутрішні й зовнішні стимули.

Як працюють сигнальні системи в психотерапії?

Виявлення та розпізнавання сигналів

• Що тіло або емоції «говорять» клієнту?
• Які думки чи слова викликають реакцію?

Усвідомлення зв’язку між сигналом і реакцією. Які ситуації запускають тривожність, відчуття небезпеки або спокою?

Робота з реакцією. Заміна автоматичних, несвідомих реакцій на усвідомлені.

Формування нових шляхів обробки сигналів. Розширення здатності до самоспостереження та регуляції.

Приклади запитів, що активують сигнальні системи:

• «Що ти зараз відчуваєш у тілі, коли про це говориш?»
• «Які емоції виникають, коли ти чуєш ці слова?»
• «Де в тілі це відчувається?»
• «Який образ приходить у відповідь на цю ситуацію?»

Чому це важливо?

• Допомагає діагностувати приховані переживанн
• Сприяє саморегуляції через усвідомлення
• Підсилює контакт клієнта з власним тілом, емоціями, потребами
• Створює основу для трансформації поведінки

Сигнали — це «мовчазні меседжі», що потребують уважного перекладу, у терапії ми не тільки вчимо клієнта чути їх, а й дати їм новий, живий, цілісний сенс.

ПІДСУМКИ

Сигнальні системи відіграють важливу роль в роботі організму та його взаємодії з навколишнім середовищем, а розуміння їх роботи дозволяє:

1. Краще зрозуміти причини та механізми розвитку різноманітних захворювань,
2. Визначити шляхи їх профілактики та лікування.

Зокрема, підходи до лікування різних захворювань можуть бути спрямовані на покращення роботи сигнальних систем, що може містити психокорекцію чи психотерапію, вживання лікарських засобів, розробку дієтичних рекомендацій, фізичну активність та інші заходи, що допомагають покращити роботу сигнальних систем.

Крім того, розуміння сигнальних систем може бути корисним і для покращення міжособистісних взаємин, адже здатність розуміти та виявляти сигнали, що надходять від інших людей — може покращити ефективність комунікації, сприяти розвитку емпатії та співчуття.

Розлади сигнальних систем — це не просто “проблема відчуттів”, а ключ до розуміння, як людина функціонує, адаптується, захищається чи втрачає контакт із собою.

Сигнальні системи — це “мова” адаптації, спілкування та регуляції. У психотерапії робота з сигналами дає змогу встановлювати контакт з підсвідомим, знижувати симптоми і будувати нові стратегії реагування.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби розпочати діалог з компетентним у роботі з сигнальними системами психологом, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців відповідно особливостям індивідуальної проблематики у спеціальному розділі “Простору Психологів“.

Мовлення — це не лише засіб передачі інформації, а й потужний психологічний процес, який включає мислення, емоції, міжособистісну взаємодію та формування ідентичності.

У сучасній психології мовлення розглядається як інструмент пізнання, комунікації, саморегуляції та терапевтичного впливу.

Мовлення — одна з найважливіших складових людської комунікації, адже саме мовлення дозволяє нам виражати свої думки, почуття та ідеї, спілкуватися з іншими людьми та взаємодіяти зі світом навколо нас.

Правильне використання мовлення є важливим чинником успіху в багатьох сферах життя, включаючи освіту, кар’єру, взаємини з іншими людьми та самореалізацію в цілому.

Одним з головних аспектів мовлення є його зв’язок з психологією, яка досліджує його використання для комунікації та як воно впливає на взаємини з іншими людьми.

Далі у цій статті, присвяченій загальній характеристиці різних аспектів мовлення з психологічного погляду, я розкрию значення таких його аспектів як мовленнєвий розвиток, мовленнєва діяльність та мовленнєві порушення із урахуванням власного практичного досвіду надання психологічної допомоги.

Але перед тим як продовжити, зокрема для тих читачів, у яких вже сформувалася потреба звернення до кваліфікованого в роботі з мовленням зокрема та пізнавальною сферою загалом психолога,

Інформую, що ви можете звертатися до мене чи перейти на підбір фахівців відповідно до особливостей індивідуальної проблематики в спеціальному розділі “Простору Психологів“

ОСНОВНІ АСПЕКТИ МОВЛЕННЯ У ПСИХОЛОГІЇ

Ці аспекти часто перетинаються: наприклад, у терапевтичному діалозі можна одночасно простежити когнітивну структуру висловлювання, емоційне забарвлення, соціальне значення й наративну побудову.

МОВЛЕННЄВИЙ РОЗВИТОК

На практиці, мовленнєвий розвиток чи розвиток мовленнєвого апарату відбувається від народження і протягом всього життя людини.

Скажімо, в ранньому віці діти починають вивчати мову, спочатку прості слова та фрази, а потім складніші речення та складнішу граматику.

Упродовж цього процесу, зазвичай, діти успішно вчаться виражати свої почуття та думки через мовлення, що і стає черговим важливим етапом соціального становлення та емоційного розвитку.

Але інколи, в силу різних причин, природній розвиток мовленнєвого апарату може залишатися недостатнім і тоді люди звертаються по допомогу до фахівців-психологів.

Власне, на практиці, психологи досліджують не лише дітей та особливості процесу їх мовленнєвого розвитку й те, як цей процес пов’язаний з їх загальним розвитком, а й підлітків та дорослих.

Наприклад, виявлено, що діти, які виростають у середовищах з багатомовними родинами, розвивають мовлення швидше та краще, ніж діти, які спілкуються в своєму колі однією мовою, але водночас і рівень глибини володіння однією із них — зменшується.

Також психологія досліджує та оперує особливостями впливу мовленнєвого розвитку на соціальний та емоційний розвиток дитини.

Наприклад, виявлено, що діти, в яких краще розвинене мовлення, мають більше можливостей спілкуватися з іншими дітьми та дорослими і це, природно сприяє стрімкішому соціальному розвитку, а також завдяки ширшим можливостям виявляти емоції та почуття через мовлення — розвитку емоційної сфери.

МОВЛЕННЄВИЙ АПАРАТ

Сучасна психологія та, зокрема, логопедія, розглядають мовленнєвий апарат як комплекс анатомічних структур і функціональних процесів, що забезпечують здійснення мовленнєвої функції.

До мовленнєвого апарату безпосередньо належать такі органи, як-от: мовні м’язи, язик, губи, щелепи, гортань, носові пазухи та стравохід.

Саме ці органи співпрацюють між собою для того, щоб забезпечити продукування та сприйняття мовленнєвих одиниць.

Механіка мовлення передбачає спочатку створення мовленнєвого задуму в мозку та подальше його блискавичне передавання по нервах до мовленнєвого апарату.

Власне, саме органи мовленнєвого апарату допомагають перетворити будь-який задум на звукові хвилі, що можуть бути сприйняті слуховим апаратом співрозмовника.

Відповідно до індивідуальних психофізичних особливостей, у кожної людини мовленнєвий апарат може відрізнятися за розмірами, формою та характером функціонування, що в свою чергу може впливати на вимову звуків.

Як свідчить практика, у випадках, коли можливість коректного функціонування мовленнєвого апарату не обмежена наявністю деяких фізичних або неврологічних порушень, завдяки індивідуальній психокорекції її можна відчутно покращувати, причому як за безпосередньої участі логопеда, так і без неї.

МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Мовленнєва діяльність включає використання мовлення в різних контекстах, таких як спілкування з іншими людьми, навчання, робота та, в цілому, є ключовою складовою успішної взаємодії зі світом навколо.

Дослідження доводять, що люди, які здатні використовувати активне та ефективне мовлення в робочих ситуаціях, досягають більшого успіху в кар’єрі та мають більші можливості для самореалізації.

Впливає мовлення і на міжособистісні взаємини. Наприклад, позитивне та підтримувальне мовлення може збільшити рівень задоволення від взаємодії з іншими людьми та зміцнити взаємини.

З іншого боку, негативне та критичне мовлення може призвести до конфліктів та зниження якості взаємодії.

Насамкінець, але немаловажливо для сучасної мовної ситуації в Україні — мовлення відіграє важливу роль у формуванні ідентичності та самооцінки людини. Відтак, використання позитивного мовлення та мовної підтримки українськомовних людей може допомогти людям, що переходять із російської підвищити свою самооцінку, покращити відчуття самоповаги тощо.

МОВЛЕННЄВА ПАТОЛОГІЯ

Мовленнєва патологія — це порушення розвитку та функціонування мовлення яке може бути пов’язане з різними причинами: генетичні чинники, травми головного мозку, недоїдання, хвороби та інші.

На практиці, порушення мовлення можуть проявлятися в різних формах, таких як:

• дизартрія (порушення мовлення, пов’язане з проблемами моторики),
• дислалія («недорікуватість», порушення звукового апарату),
• афазія (порушення мовлення, пов’язане з ушкодженням мозку),
• стаммерінг («заїкання», порушення ритму та темпу мовлення)
• та інші.

Психологи встановили, що мовленнєва патологія може суттєво впливати на соціальні та емоційні аспекти життя людини.

Наприклад, діти чи підлітки із порушеннями мовлення — можуть мати суттєві складнощі в спілкуванні з іншими дітьми, а це — може призвести до соціальної ізоляції, цькування та різної міри складності психоемоційних проблем.

Вплив мовленнєвої терапії на покращення функціонування мовлення у людей з порушеннями може включати різні методики, такі як:

1. Артикуляційна гімнастика.
2. Навчання граматики та лексики.
3. Розвиток комунікативних навичок.
4. Тощо.

МОВЛЕННЯ ТА КУЛЬТУРА

Мовлення важлива складова культури та ідентичності, адже саме мова дозволяє людям не лише спілкуватися та обмінюватися інформацією, а й відтворювати та зберігати культурні норми, цінності та менталітет.

Культурна спадщина передається з покоління в покоління саме через мову.

Останні події з війною росії проти України доводять і факт, що мовлення і мова також може бути використані як засіб політичного та соціального впливу чи інструмент маніпулювання та контролю над іншими людьми.

Однак, з іншого боку, мовлення також може бути використане і як чи не єдиний засіб боротьби за права та свободи, адже наприклад, використання мови у вигляді заклику — може допомогти залучити увагу до певних проблем та спонукати до дії.

МОВЛЕННЯ ТА ІНТЕРНЕТ

З поширенням інтернету мовлення стало ще більш важливою складовою нашого життя.

Інтернет-комунікація може мати різні форми, включаючи електронну пошту, чати, форуми та соціальні мережі, а також VR-середовище.

Використання мовлення в інтернеті відрізняється від звичайного мовлення в реальному житті.

Наприклад, через відсутність невербальної комунікації, такої як міміка та жестикуляція — часто можуть виникати непорозуміння та конфлікти між користувачами.

Також в інтернеті можуть виникати проблеми зі збереженням конфіденційності, надмірним інформаційним навантаженням та інші.

Однак, інтернет також надає можливості для спілкування та обміну інформацією з людьми з усього світу, адже виважена інтернет-комунікація може сприяти розвитку міжкультурного розуміння та покращенню міжнародних відносин.

Крім того, інтернет-комунікація може бути корисною для людей з порушеннями мовлення, адже вони можуть використовувати комп’ютерні програми для перекладу мови, розпізнавання голосу та інші, що власне, може полегшити комунікацію та забезпечити більші можливості для соціальної інтеграції.

МОВЛЕННЯ І ПСИХОТЕРАПІЯ

Мовлення у психотерапії — не просто засіб комунікації, а інструмент самопізнання, контакту, емоційного вираження та трансформації досвіду.

Через слова людина усвідомлює свій стан, формує наративи, змінює ставлення до себе, інших і світу.

Ролі мовлення у терапії

Мова – осердя терапії

• Людина не просто має досвід, а осмислює його через мову
• Те, як клієнт говорить, розкриває його світогляд, страхи, конфлікти, надії
• Зміна мови часто веде до зміни мислення та поведінки
• У терапевтичному просторі слова стають безпечним середовищем для проби нових форм буття

Прийоми робота з мовленням

Психотерапевтичні напрямки і мова

Приклади фраз-ключів у психотерапії

• «Коли ти це говориш — які в тебе відчуття в тілі?»
• «Які слова ти зазвичай використовуєш, коли описуєш себе?»
• «Це твої слова, чи ти десь їх почув/почула?»
• «Як зміниться ситуація, якщо сказати це інакше?»
• «У цих словах більше страху чи злості?»

Мовлення в терапії — це не просто комунікація. Це — акт пізнання, відкриття, зміни, а через зміну мови ми змінюємо стосунок до себе, до інших, до життя.

ПІДСУМКИ

Мовлення є важливою складовою людського життя, відіграючи роль у спілкуванні, розвитку мислення та соціалізації.

Вивчення мовлення допомагає розуміти, як людина сприймає та обробляє інформацію, а також як взаємодіє з іншими людьми.

Психологія мовлення досліджує процеси, що відбуваються в мозку під час мовлення та сприйняття мовлення інших людей, включаючи мовний розвиток, психологічні фактори мовлення, інтерпретацію та використання мовлення в різних контекстах.

Окрім розвитку мовлення в контексті особистісного розвитку, мовлення відіграє важливу роль у соціальній інтеграції, в тому числі в розвитку міжкультурної співпраці та забезпеченні культурної різноманітності.

Вивчення мовлення не тільки допомагає розуміти, як ми спілкуємось один з одним, але й допомагає вивчити процеси, що відбуваються в нашому мозку під час мовлення та сприйняття мовлення інших людей.

Поєднання психології та мовознавства дозволяє краще зрозуміти взаємозв’язок між мовленням та мисленням, а також покращити спілкування та розв’язувати конфлікти.

При вивченні мовлення важливо звернути увагу на не тільки слова, які використовуються, але й на невербальні елементи, такі як міміка, жестикуляція та інтонування. Крім того, необхідно розуміти культурні та соціальні контексти, в яких використовується мовлення.

У сучасному світі інтернет-комунікація стала невід’ємною складовою нашого життя, а використання мовлення в інтернеті може відрізнятися від звичайного мовлення в реальному житті.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби почати взаємодіяти із психологом щодо діагностики та розвитку вашого мовлення чи мовлення ваших близьких, вертайтеся безпосередньо до мене або підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів“.