Основною причиною обрання мною даної теми є власне бажання розібратися, зрозуміти стан сформованості архетипу сучасного українця. Як на цей процес вплинули події останніх століть в умовах відсутності власної держави?
Наскільки цільним є створений психотип? Як українці ставляться до своєї історії, держави, майбутнього? Яким бачать місце серед інших держав? На ці та інші питання буду намагатися знайти відповідь в своїй роботі.
Протягом останніх 30-ти років українська історія динамічно розвивалась. Утворення власної держави та події, що передували – серйозний виклик для будь-якої нації.
Сьогодні українці знову змушені відповідати на запитання, у чому суть української ідентичності. Або, інакше кажучи, за якими ознаками можна зрозуміти, що людина є українцем/українкою?
Чи це вже традиційні характеристики — мова, традиції, символіка? Чи того вже недостатньо?
Адже Революція гідності та війна на Сході України зробили інші критерії важливими. Тепер недостатньо мати певні зовнішні ознаки.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці
Українськість визначається тим, як людина сприймає Україну, як діє стосовно неї та людей, які в ній живуть.
Проте не варто сприймати українську ідентичність як щось однорідне. У нашому суспільстві є кілька варіантів розуміння того, що ж означає бути українцем/українкою. І вони постійно змінюються. Якими є ці зміни?
Якщо ж розглядати питання етнічної ідентичності глобально, то, на мою думку, усвідомлення людиною та соціальною групою своєї соціокультурної неповторності – це те саме, що усвідомлення окремою особистістю своєї особливості (в доброму розумінні цих понять).
Як кожна людина цікава своєю «іншістю», родзинкою, так і кожне етнічне утворення має свою специфіку, унікальність.
Вважаю, що таке усвідомлення не може завадити реалізації як окремо взятого індивіда так і групи в цілому. Навпаки, як відомо, позитивна етнічна ідентичність дає відчуття психологічної безпеки та стабільності і є найбільш природньою.
Натомість негативна етнічна ідентичність супроводжується почуттям меншовартості та здійснює несприятливий вплив на особистісний розвиток, самореалізацію та відповідно на розвиток нації в цілому.
Адаптація науково-технічного розвитку до етнічних особливостей сприяє гармонійному впровадженню процесу модернізації життєдіяльності і допомагає уникнути негативних наслідків: екологічних криз, психологічних тощо.
Недаремно на державному рівні деякі країни застосовують стратегію підтримання етнічної ідентичності з метою збереження чи відновлення її позитивної стану.
Позитивна адекватна етнічна ідентичність, що забезпечує збереження і трансляцію наступним поколінням культури етносу, необхідна для мирного співіснування етносів у поліетнічних суспільствах.
Клікайте, щоби підписатися на Інстаграм-сторінку
Формування ж, підтримка і збереження етнічної ідентичності забезпечується спільними діями сім’ї, школи, засобів масової інформації та інших соціальних інститутів, діяльність яких повинна бути планомірною і скоординованою, щоб існуюча етнічна ідентичність мала характер позитивної моноідентичності або розвиненої біоетнічної ідентичності.
Цікавою для дослідників ідентичності є особлива потреба в позитивній соціальній ідентифікації. За результатами досліджень Таджфела, при порівнянні власної групи з чужою індивід прагне віднайти факти, що свідчать на користь власної групи.
У разі, коли цього не відбувається, індивід має кілька варіантів поведінки, з яких він і робить свій вибір. Він або докладає власні зусилля й покращує групу – здійснює соціальні зміни, або шукає інші виміри соціального порівняння, аби знайти такі критерії, за якими група мала би позитивну ідентичність (за Таджфелом, проявляє соціальну креативність),
Або ж залишає групу (здійснює соціальну мобільність) У рамках як вітчизняної, так і зарубіжної етнопсихології проблема етнічної ідентичності розглядається переважно в контексті ширшої проблеми соціалізації індивіда і кваліфікується як один з аспектів соціальної ідентичності.
Етнічна ідентичність – усвідомлення приналежності до певної етнічної спільноти, ідентифікації з іншими членами етносу внаслідок спільності історичної пам’яті, культурних архетипів тощо. Дж. де Ворс зазначав: «…етнічна ідентичність вимагає деякої послідовності у поведінці людини, щоб інші люди могли віднести її до певної етнічної категорії».
Етнічна ідентичність, як правило, є надзвичайно важливою структурою самосвідомості, яка зумовлює найбільш соціально значущі форми поведінки та впливає на відносини між людьми, починаючи від міжособистісних до міждержавних.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці
Більше у статті самоідентифікація українців:
Стаття Оксани Лелеки про етнічну ідентифікацію відкриєтья у новій вкладці
Марні очікування, розчарування, розпач, безвихідь – все це фрустрація.
Розглянути тему явища фрустрації мене спонукала ситуація, свідком якої я стала нещодавно. Знайома попросила мене відвідати разом з нею консультацію дитячого невролога, адже я натякнула їй про можливі вади розвитку її дитини.
Лікар підтвердив мою гіпотезу, але для повного висновку необхідно було звернутись до інших спеціалістів. Прояв фрустрації в молодої мами носив епізодичний характер з конструктивним фіналом.
Пройшовши швидко всі стадії даного психологічного стану, вже ввечері цього дня вона з дитиною відвідала дитячого психолога та логопеда і підписала Угоду на проходження необхідної корекційної програми.
Фрустрацією називають цілком знайоме всім відчуття незадоволеності при неможливості досягнення мети, задоволення актуальної потреби. Це емоційний стан, що виявляється відразу декількома емоціями: від гніву і злості до печалі і тривоги, провини, досади.
Головна небезпека стану фрустрації – деструктивна поведінка (відхід від реальності, шкідливі звички і залежності, асоціальна поведінка).
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці
Дослівно фрустрація перекладається як «обман, помилкове очікування». Це негативний стан, викликаний неможливістю задоволення актуальних потреб. Переживання і поводження людини визначено і викликано труднощами, які він не може подолати на шляху до мети або в процесі вирішення завдань.
Прояви фрустрації носять індивідуальний характер. У число найпопулярніших реакцій входять:
розчарування,
образа,
досада,
роздратування,
обурення,
відчай.
Стан фрустрації негативно впливає на життєдіяльність організму, поступово підточує його сили, послаблює нервову систему. Усунення фруструючих обставин зазвичай знімає нервову напругу.
Фрустрована ж особистість буває неприємна в спілкуванні, вона реагує на те, що відбувається в рамках свого фисфункціонального стереотипу емоційної поведінки – некомунікабельності, енергетичноінформаційного перевантаження.
Фрустрованість зазвичай виражається жорсткою експресією, схильністю зривати зло на партнерах, грубістю, недоброзичливістю.
Найпомітнішими проявами поведінки людини в стані фрустрації є також апатія, агресія, регресія (поведінка, яка наближена до заохочення мінімальних людських потреб) та стереотипів (порушення власної працездатності і наслідування чиїхось дій).
Проте на відміну від розчарування, фрустраційна поведінка не пригнічує людину до стану безсилля. Вона дозволяє і далі боротися за конкретну ідею чи поставлену мету.
Фрустрацію характеризують за її силою впливу, яка напряму залежить від того, наскільки важливий поставлений результат і як близько людина знаходиться від нього.
Сильна за своїм ступенем фрустрація сприяє порушенню діяльності людини, зникає її результативність. Чинники цього стану призводять і до виникнення агресії, як наслідку емоційного виснаження. Цей стан може спрямовуватися на всіх навколишніх осіб і зокрема й на себе.
Депресія може стати ще одним наслідком фрустрації за умови, що направленій на конкретну мету поведінці людини починають перешкоджати різні зовнішні чинники. Фрустратори також можуть привести людину від одної дії до іншої, яка здається їй легшою або доступнішою, але насправді не є такою. Така зміна діяльності стає приводом до втрати наполегливості та цілеспрямованості.
Одним з найгірших наслідків впливу фрустрації на людину є зміна її характеру. Змінюються орієнтири та поставлені цілі.
Фрустраційні ситуації
Ситуації, що викликають стан фрустрації, називають фрустраційними. Перешкоди, що ускладнюють досягнення мети і викликають стан фрустрації, називають фрустраторами або фрустраційними впливами.
Ефект, який відчуває особистість, намагаючись адаптуватися до фрустраційних умов, прийнято називати фрустраційною напругою.
Чим вище напруженість, тим сильніше активізуються функції нейрогуморальної системи. Таким чином, чим більше напруга (особистості складно адаптуватися), тим на більших потужностях працюють психофізіологічні резерви організму. Він поступово виснажується.
Аналізуючи явище фрустрації, дослідники перш за все акцентують увагу на деструктивних впливах зазначеного феномену, але варто висвітлити і його конструктивні сторони.
На думку науковців Д. Креча, Р. Кратчфілда та Н. Лівсона, які вважають, що фрустрація виникає як конфлікт унаслідок протиріч між особистими бажаннями та встановленими суспільством нормами та законами, вбачають у напрузі, яка викликана зазначеним феноменом, спонукання до досягнення мети, що фокусує увагу індивіда на конкретний мотив.
Несуттєві та відволікаючі моменти у світосприйнятті суб’єкта відходять на другий план. У результаті такої концентрації посилюється привабливість ще не досягнутої мети. Перераховані вище дії ведуть до спроб досягти мети шляхом інтенсифікації зусиль.
Всім знайома ситуація, коли виклик з боку людей чи життя, який є перепоною на нашому шляху до досягнення мети, стає поштовхом до більш активних дій у цьому напрямку. Дійсно, лише за умов обструкцій сила мотиву досягає свого максимуму.
Така інтенсифікація зусиль призводить до мобілізації усіх резервів організму людини та високої вмотивованості, поєднаної з бажанням довести собі та іншим свою спроможність досягнути бажаного результату, який за таких умов обов’язково здійсниться.
Якщо шляхи виходу із ситуації фрустрації є непродуктивними і не дають бажаного результату, напруга поступово зростає та посилюється. У результаті вона досягає такого рівня, за яким конструктивний вихід із скрутного становища стає неможливим.
Поясненнями такого стану деструкції є декілька причин. По-перше, рівень мобілізації енергії може перевищити ліміт, необхідний для вирішення задачі.
По-друге, напруга може призвести до когнітивної обмеженості: людина настільки зосереджує увагу на обструкціях до здійснення мети, що не помічає альтернативних шляхів досягнення або хвилюється, впадає в паніку, втрачає самоконтроль.
Клікайте, щоби підписатися на Інстаграм-сторінку
Толерантність до фрустрації
Існує певна порогова величина рівня напруги, перевищення якої веде до якісно нових впливів на поведінку. Можна назвати цю величину толерантністю до фрустрації. Людина може переживати фрустрацію, не виявляючи проявів дезорганізації поведінки та може продовжувати свої зусилля, спрямовані на досягнення мети, шукати нові шляхи, альтернативи для її реалізації.
Але під час зростання напруги вона може вийти із духовної рівноваги та втратити конструктивний підхід і буде не спроможна владнати проблемну ситуацію. У такому випадку говорять, що відбулось перевищення індивідуального рівня толерантності до фрустрації.
Толерантність, як і фрустрація, є змінною величиною. Різні люди можуть витримувати один і той самий рівень напруги по-різному, така витривалість багато в чому залежить від попереднього досвіду, а також від здатності передбачати найближче майбутнє.
Таким чином, одна категорія людей має стійкість до фрустрації, що визначає їх спроможність долати фрустрації та її наслідки з мінімальною деструктивністю для себе та оточуючих. В той же час, інші особистості гостро реагують на фрустрацію, що викликає в них надмірну агресію, гнів, лють на фрустратор.
Реакції на фрустрацію
Такі реакції на фрустрацію можна класифікувати на дві категорії: прості та специфічні.
Прості реакції передбачають:
1) Удосконалення зусиль. Люди, переживаючи фрустрацію, займаються самоспостереженням (інтроспекцією), та для подолання перешкод збільшують свої зусилля або удосконалюють модель своєї поведінки у фруструючій ситуації.
2) Адаптування компромісних засобів. Повторення невдачі в певному напрямку може стимулювати особистість змінити напрям своїх зусиль.
3) Поступливість. Особистість поступається та приймає свою поразку з метою уникнення відчуття фрустрованості.
4) Уникнення. Людина вчиться уникати ситуації, що можуть спричинити фрустрацію.
Специфічні реакції передбачають емоційне напруження та агресивні дії:
1) Зовнішня агресія може бути спрямована на людину, яка викликала фрустрацію або на замінник фрустратора.
2) Внутрішня агресія це агресія, що спрямована на самого себе. Замість того, щоб випустити свою агресію, атакуючи інших людей, людина виміщає злість на самій собі. Подолання фрустрації залежить від її природи, інтенсивності, характеру реакції особистості на неї та рівня розвитку фрустраційної толерантності.
Підсумки
Отже, феномен «фрустрація» має свої деструктивні та конструктивні особливості. Усвідомлення специфічних особливостей й причин виникнення фрустрації детермінує шляхи її подолання й стимулюють когнітивний потенціал особистості, загартовують волю, підвищують емоційну стійкість і тим самим продуктивно впливають на емоційно-вольову сферу.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці
Когнітивними називають психічні процеси, потрібні людині для пізнання. Це – сприйняття, розуміння, увага, уява, логіка, мислення, прийняття рішення та інші.
Найбільш інтенсивний розвиток вищих психічних функцій відбувається в дитячому віці, коли формується фундамент фізичного та психічного здоров’я людини на все майбутнє життя. Цей розвиток підпорядкований нейробіологічним закономірностям. Дуже важливо на ранніх періодах розвитку дитини помітити будь-який дефект та скорегувати його.
Перші роки життя неймовірно важливі для подальшого розвитку дитини, оскільки мозок дитини надзвичайно пластичний, зміни, яких важко досягти в подальшому, в цей час можуть бути досягнуті з меншими зусиллями. Основний вплив на розвиток дитини та формування її майбутньої моделі поведінки має оточення, в якому живе дитина.
Конкретному віковому періоду відповідає розвиток певної психічної функції. Ігнорування цього факту з метою прискорення проходження стадії розвитку може призвести до виникнення дефіциту у формуванні актуальної психічної функції. Адже енергетичний потенціал обмежений в кожен момент часу.
Складові когнітивного функціонування можуть мати різний рівень розвитку. Щоб зрозуміти як працює інтелект дитини, необхідно оцінювати кожну сферу окремо.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці
Умови функціонування дитини повинні бути узгоджені з її фізіологічними можливостями, відповідно до її інтересів та актуальних можливостей. Протиріччя між можливостями дозріваючого мозку дитини та задачами, які їй пропонують, призводить до того, що у дітей виникають порушення функціонування психіки.
На сьогоднішній день затримка психічного розвитку відноситься до розряду слабо виражених відхилень у психічному розвитку дитини та займає проміжне місце між нормою та патологією. Діти із затримкою психічного розвитку не мають таких важких порушень як діти з розумовою відсталістю, з первинним недорозвитком мовлення, зору, слуху, опорно-рухової системи, тощо. Основною проблемою є соціальна адаптація (шкільна, навчальна).
Під терміном «затримка розвитку» розуміють синдроми тимчасового відставання розвитку психіки у цілому або окремих її функцій (сенсорних, моторних, мовленнєвих, емоційно-вольових).
Психічний розвиток дитини являє собою складний онтогенетичний процес. Постнатальний розвиток нервової системи обумовлено поетапним включенням еволюційно більш молодих відділів головного мозку в функціональні системи, призначені для нормального функціонування психічної діяльності.
Черговість в дозріванні тих чи інших функціональних систем в процесі розвитку дитини залежить, з одного боку, від закладеної природою генетичної програми, з іншого – від стимулюючої ролі зовнішнього середовища.
Психодіагностика когнітивних процесів у дітей
Психодіагностика – це своєрідна сполучна ланка між медичними, загальними психолого-педагогічними, логопедичними дослідженнями і практикою для дослідження і виявлення рівня розвитку психічних процесів, сформованості психічних функцій, наявності й вираженості психічних станів і ступеня, індивідуальних особливостей дитини.
За допомогою психолого-педагогічних методів визначаються закономірності розвитку і функціонування особистості, якість інтелектуальної діяльності, рівень психічного розвитку дітей, проводиться оцінка всіх пізнавальних процесів, ступінь сформованості умінь і навичок, якими дитина повинна володіти відповідно до віку.
Важливим є момент, що психодіагностичні методики повинні носити розвиваючий характер, тобто вже в процесі їх використання, під час проведення діагностики, приводити до позитивних змін в особистості.
Існує велика кількість анкет та методик, сенс яких узагальнено в основних: спостереження, обстеження та експеримент.
Для визначення основних чинників моделювання когнітивних процесів у дітей із застосуванням нейропсихологічних особливостей розвитку пропоную використовувати наступні методики:
Метод спостереження (в тому числі спостереження взаємодії діти-батьки).
M-CHAT-R – скринінговий інструмент для оцінки ризику розладів аутистичного спектру (РАС) у дітей у віці від 18 до 30 місяців
Опитувальник сенсорно-моторної історії для батьків дітей раннього віку. (Шерон Кермак).
Шкала тестів розумового розвитку Біне-Сімона (варіант Л. Термена).
M-CHAT
Головна мета використання M-CHAT – виявлення ризику наявності аутизму і розладів аутистичного спектру, однак, не всі діти, які виявляються при використанні даного методу, дійсно мають діагноз РАС.
Можливість використання в рамках профілактичного огляду дитини, також їм можуть користуватися інші фахівці або професіонали для оцінки ризику розладу аутистичного спектру. Існує висока частка хибнопозитивних результатів, це означає, що не у кожної дитини, у якого виявлено ризик, буде діагностовано РАС.
Для вирішення цієї проблеми, розроблене додаткове покрокове інтерв’ю (M-CHAT-R / F). M-CHAT-R є авторською методикою і може проводитися, як частина звичайного медичного обстеження дитини.
Основна ідея – максимальна чутливість, що означає виявлення настільки великої кількості випадків РАС, наскільки це можливо. Проте у цих дітей є високий ризик інших порушень або затримок розвитку, отже, оцінка будь-якої дитини, у якого виявлено позитивний результат, має під собою підставу.
Теорія сенсорної інтеграції
Теорія сенсорної інтеграції, яка була розроблена Джин Айрес, заснована на системному підході до функціонування мозку. Цей підхід допомагає усвідомити зв’язок мозкових процесів обробки сенсорної інформації з поведінкою і навчанням дитини. Це дозволяє побачити багато закономірностей і коріння проблем, таких як шкільна неуспішність, девіантна поведінка тощо.
Сенсорна інтеграція (сенсорна інтеграційна терапія) – процес, під час якого нервова система людини отримує інформацію від рецепторів відчуттів (зір, слух, смак, нюх, дотик, відчуття тіла) розпізнає та інтерпретує цю інформацію для подальшого використання в процесі життєдіяльності.
При виникненні порушень обробки сенсорних сигналів з’являються дисфункції в моторному, пізнавальному розвитку, а також в поведінкових характеристиках дитини.
Методика Біне-Сімона
Методика Біне-Сімона є найефективнішою для визначення рівня розумового розвитку дитини. У порівнянні з тестом Векслера, який дозволяє визначити рівень інтелектуального розвитку високофункціональних аутичних дітей і є складним для розуміння завдань дітей з глибоким ступенем аутизму, методика Біне-Сімона відзначається простотою, доступністю, навіть для дітей з глибоким ураженням мозку.
З метою оцінки реального рівня інтелектуального розвитку дитини з’ясовувалося відношення розумового (ментального) віку до хронологічного, що й становило коефіцієнт інтелекту. Розумовий вік характеризувався як найвищий віковий рівень, на якому дитина могла розв’язати усі запропоновані завдання.
Клікайте, щоби підписатися на Інстаграм-сторінку
Основні принципи проведення психодіагностики:
уникати перевтоми дитини;
виключити вплив дорослого на дитину;
надати дитині можливість максимально вільно розкрити свій внутрішній світ;
створити звичну освітню ситуацію.
Небезпечним моментом може бути поспішність з діагностичними висновками. За даними однієї методики, навіть якщо результати дитини нижче норми, не можна робити висновок про її відсталість, так само як і про обдарованість. Підсумовуючий висновок робиться після проходження всіх інтелектуальних тестів (або більшості з них).
Пізнавальна активність не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини.
Спостерігаючи дитину щодня, батькам, особливо першої дитини, важко об’єктивно оцінити її стан та відповідність розвитку.
До певного віку відставання і відхилення в розвитку можна пояснити індивідуальними особливостями малюка, і сподіватися, що з віком виправляться. Як правило, батьки починають хвилюватися з приводу розвитку своєї дитини після двох років.
При цьому важливо пам’ятати – своєчасне виявлення і своєчасна кваліфікована допомога, програми раннього втручання можуть значно поліпшити стан дитини і функціонування сім’ї.
Постановка діагнозу “дитячий аутизм” та інших розладів аутистичного спектра – відповідальність і компетенція дитячого психіатра-спеціаліста, який пройшов спеціальну професійну підготовку.
Жоден скринінговий інструмент не має 100% достовірності отриманих даних!
Дітей з сенсорною дезінтеграцією часто називають «розбалансованими». Дитина не здатна обробити інформацію з навколишнього середовища.
В той же час перевантаження педагогічною корекцією може призвести до виснаження нервової системи дитини. Автоматизація простих рухових програм (смоктання, повзання, ходьба, біг, лазіння, стрибки, їзда на велосипеді, кидання м’яча і т.д.) має величезне значення для опанування більш складних програм: мова, письмо, читання. Якщо у дитини немає активного рухового досвіду, пізніше виникнуть проблем.
Під сенсорним розвитком дитини мається на увазі повноцінне сприйняття, відчуття предметів у зовнішньому середовищі, здатність розрізнити форму, колір, розмір, положення у просторі тощо.
Основна стратегія корекційно-розвивального навчання полягає у виявлені та стимуляції слабкої ланки з опорою на сильні. Нейропсихологічні вправи спрямовані на розвиток, формування, скоординованість діяльності всіх структур мозку; регуляція і контроль психічної діяльності, моторні навички, зорове, слухове, просторове сприйняття та інш. Застосовуючи рухові вправи, розвиваючі ігри, стимулюється формування певних компонентів психічної діяльності.
Надання батьками переваги розвитку інтелектуальних здібностей своєї дитини, негативно впливає на розвиток інших функцій, не менш важливих, а на деяких етапах розвитку – більш.
Своєчасна й організована відповідно до природних закономірностей рухова активність дитини закладає основи для подальшого ефективного її розвитку за іншими напрямами навчальної діяльності. На жаль, нині більшість дітей дошкільного віку мають різні варіанти дизонтогенезу (відхилення у психофізичному розвитку).
Всебічний повноцінний розвиток дитини особливо важливий на третьому році життя. Це період стрімкого розвитку, коли кожне слово, кожне нове пізнання формують подальші установки і внутрішній світ маленької людини.
Намагаючись знайти та зрозуміти своє місце в цьому світі, дитина прагне самостійності, що часто супроводжується актами протесту, неслухняності. З цієї причини оточуючі дорослі акцентують увагу не на перших високих досягненнях малюка, а на проблемах в поведінці.
Адекватна реакція дорослих важлива особливо для формування почуття впевненості у своїх силах у майбутньому житті. Діти, що відчувають підтримку, швидше і легше пристосовуються до навчального процесу, краще засвоюють інформацію, розкривають та розвивають свої таланти в інтелектуальному та соціальному аспектах.
Активну фантазію, прагнення самостійності та самовираження важливо спрямувати на поступове знайомство з музикою, мистецтвом, початковими науками.
Саме на виявлення рівня актуального розвитку дитини, нюанси цього розвитку направлена діагностична діяльність для дітей молодшого дошкільного віку. За допомогою психодіагностичних методик визначається актуальний та прогноз подальшого розвитку з адекватним для конкретної дитини режимом, формою навчання, створюються рекомендації з розвивальної або корекційної роботи для всіх можливих в подальшому фахівців.
Практичне значення роботи полягає у запровадженні подібних методик у всіх дитячих дошкільних закладах з метою правильної адекватної подальшої роботи з кожною дитиною, враховуючи її індивідуальні особливості. А також з метою просвітницької діяльності серед батьків. Обізнаність батьків щодо відповідності розвитку власної дитини загальновстановленим віковим критеріям – запорука уникнення більших проблем у майбутньому.
Підсумки
Запропоновані методи та методики достатньо прості та легкі у застосуванні в дошкільних навчальних закладах. Орієнтовані на первинне обстеження та не потребують високої кваліфікації. Рекомендовані для подальшого використання в діяльності психолога закладу, формування груп, в тому числі інклюзивної.
Основна порада батькам – розвивати дітей відповідно до їхнього віку, не виснажуючи енергетичний потенціал дитячого ще несформованого мозку.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці
З лютого 2022-го року питання етнічної самоідентифікаації набуло особливого значення.
До початку широкомасштабного російського вторгнення приблизно 44% українців зараховували себе одночасно до двох спільнот:
перша – українець;
друга – європеєць чи росіянин (або виходець з країн СНГ).
Пострадянський простір має спільне минуле, історію, родинні зв’язки. Ототожнення з Європою втілює бажання створити нову історію, змінити стиль та рівень життя.
32% українців – не могли визначитися зі своєю етнічною приналежністю, в основному через невелику значимість цього моменту. Якась кількість населення України не придала значення факту утворення української держави і відповідно не ототожнювала себе з українством.
Відповідно лише 24% мали сформовану моноетнічну ідентичність українця.
Головними критеріями належності до нації є культура та походження. Якщо людина володіє мовою етнічної групи, належить до її культурного простору та має відповідне етнічне походження.
Якщо мова йде про політичну націю ключовими критеріями є громадянська лояльність до національної держави. Людина вважається представником певної нації, якщо має відповідне громадянство.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці
Етнооб’єднуючі моделі
Римська модель – племена латинян, маючи свою державу, поглинають та асимілюють підкорені народи, надають громадянство і зараховують до римського етносу.
Києво-Руська модель – військово-політична сила об’єднує етнічно близькі східнослов’янські племена.
Французька модель – держава з метою об’єднати певні території здійснила консолідацію романомовного, германомовного і кельтомовного населення в окремий етнос.
Німецька модель – глибокий племінний, культурно-побутовий і діалектний зв’язок германських племен, що об’єднались у «Священну Римську імперію германської нації», яка згодом стала Германською імперією.
Українська модель – державно і політично розрізнений етнос прагнув (різною мірою) власної державності.
Українську ідентичність не можна кваліфікувати ані національною, ані етнічною. Вона є більш тотожною громадянській ідентичності як феномену політичної нації. І хоч на території сучасної України проживає 130 націй та народностей за всіма міжнародними ознаками етнічні українці являються титульною нацією, адже їхня кількість сягає 77%.
На відміну від інших моноетнічних країн Європи, які мають тенденцію до втрати цього статусу через наплив мігрантів. З набуттям незалежності стрімко зростала частка осіб, які ідентифікували себе українцями, натомість асиміляційні процеси інших національних меншинств не набули широкого розвитку.
Тенденція до збільшення чисельності українців була викликана зростанням національної свідомості. Українську ідентичність мають також представники численної діаспори – і західної, і східної.
Проблема національної ідентичності українців зумовлена тривалим періодом бездержавності та перебуванням територій сучасної України під контролем різних імперій і держав.
Українська національна ідентичність знаходиться на активній стадії становлення та проходить етап, який європейські держави-нації вже минули.
Основні риси українського національного характеру змогли яскраво проявитися за набуття державності. В першу чергу, це високий рівень самоорганізації, самоврядування, в той же час прагнення свободи дій та думок.
Також українцям властива така психологічна особливість, як інтровертивність – спрямованість людини на свій власний внутрішній світ.
Українська душа, всупереч трагічному історичному досвіду, демонструє величезну життєлюбність і життєздатність.
Цікавим є різноманітний прояв анархізму. Досить унікальне явище пов’язане з неприйняттям держави як загальнонаціональної інституції.
Етногеографія
Характерною особливістю етнічної історії України є сталість географічного оточення, яка привела до майже ідеальної адаптації українців до ландшафту, що, в свою чергу, відобразилося в ментальних установках.
Дніпро й Десна, Карпати й степ, Хортиця, Дике Поле, Великий Луг – для українця це не просто топоніми, що позначають природні об’єкти, а щось значно більше – світ, дім, батьківщина, поетичні та міфологічні образи.
Велику ідентифікаційну роль відіграють географічні, кліматичні, біологічні й екологічні чинники. Цивілізації виникали в певних регіонах планети, при цьому космічне випромінювання в районі екваторіальної цивілізації інків і лісостепової Трипільської дуже сильно відрізнялося.
На кількість сонячної радіації, отримуваної етносом також впливають висота місцевості над рівнем моря, хмарність, запиленість атмосфери, вологість повітря, характер рослинного покриву тощо.
Хімічний склад води, поєднання рослин, які люди вживають у їжу чи просто живуть серед них, сонячна радіація, ґрунти, вологість повітря вибудовують певну генетичну близькість і відмінність людей.
З розвитком науки за складом крові можливо визначити, з якої країни чи місцевості походять ваші предки. В географічному відношенні поширення цивілізацій України майже завжди збігається в тектонічному відношенні з Українським кристалічним щитом, а в орографічному відношенні з Придніпровською та Подільською височинами.
Українськими вченими зроблено науково обґрунтований висновок про те, що першопричиною невмирущості української нації є Український кристалічний щит. Він витворив індоєвропейців, які упродовж тисячоліть заселили значну частину Євразії.
Українці долають непростий шлях зламу стереотипів, вчаться оцінювати національну історію у своїх, а не чужих категоріях. Така трансформація колективної свідомості має дати необхідний результат – остаточно «націоналізувати» історичний наратив, створити і затвердити власний погляд на минуле та найголовніше – об’єднатися довкола свого майбутнього.
Клікайте, щоби підписатися на Інстаграм-сторінку
Вікові особливості
Як відомо, саме юнацький вік є рушійною силою для народження нації та вибудови національної ідеї.
В дорослому віці зміни національної ідентичності є скоріше трансформаційними. Саме тому особливої актуальності набуває дослідження стану та рівня сформованості національної ідентичності молоді, адже вирішальним етапом цього процесу – періодом її зміцнення та закріплення – є юнацькій вік, коли темпи розвитку сягають найвищого інтелектуально-теоретичного рівня.
На сьогодні очевидним є факт, що молода українська держава не має достеменного уявлення щодо формування етнічної ідентичності молодого покоління.
Перші кроки, як то Закон про мову, Нова Українська Школа, квотування україномовного контенту та інше, дають свої початкові плоди, але є краплями в океані. Вирішення нагальних проблем, відсутність стратегічного підходу позбавляє Україну етнічного, відповідно національного конструктиву.
Звичайно, важливим аспектом є фінансування реалізації відповідної Стратегії, але впевнена, що у разі розуміння значимості напрямку, кошти віднайдуться як в межах України, так і за її кордоном, не говорячи про створення фондів. Маю на увазі кошти етнічних українців (діаспори тощо), адже важливо, щоб це не були гранти організацій, які можуть мати на меті інші інтереси щодо української молоді.
Культурна база
Маємо потужну культурну базу, яка здатна наповнити етнічну складову сучасного українця: література, музика, художня творчість. Адже пам’ять, традиції, ідеї дуже сильно транслюються через культуру. Саме в культурній площині відбувалося усвідомлення власної, відмінної від інших ідентичності.
Екранізації таких визначних сучасних творів як «Чорний ворон» В.Шкляра, «Століття Якова» В. Лиса, «Червоний» А. Кокотюхи не можна назвати такими, що зацікавлять глядача, а тим більше сучасну молодь.
Радію, що залишився резерв такого потужного твору як «Вічник» Мирослава Дочинця. До екранізації даного роману необхідно підходити глибоко та виважено. Життєвий шлях головного героя – ода силі людського духу та збереженню людяності (людського обличчя) в будь-якій ситуації.
Як на мене, образ Андрія відповідає архетипу гідного українця і певним чином перекликається із скандинавською життєвою філософією: «сісу» (фінський дух) – мислення, орієнтоване на дію, мистецтво завзятості, стійкості й оптимізму; «лагом» (шведська помірність) – пошук власного балансу, які набирають все більшої популярності у світі.
Філософія «бути щасливим тут і зараз» та задоволення малим, яка є актуальною наразі, відповідала життєвим установкам українця у всі часи.
Також існує безліч сучасних талановитих українських музичних виконавців, але переважання російськомовного контенту серед молоді непереборне. І тут багато чинників: багатолітнє засилення російської мови і відповідно батьки (етнічні українці) – «так удобно», спрямований вплив «русского мира» тощо.
Підсумки
Процес формування української ідентичності необхідно починати з раннього дитячого віку. Дитяча щира безпосередність органічно сприймає сімейні обрядові традиції, а саме такими наповнений український етнос.
Саме в цей період відбувається фундаментальне закладання майбутньої ідентичності. І справа тут не в колядках та Куті (хоча це весело і корисно), а етнічному забарвлені справжності, гідності, людяності.
Розумію, що процес відтворення, знання та шанування свого минулого не може бути швидким, але цим шляхом необхідно іти, а поки що він навіть не окреслений.
Найбільше прикро ще з тої причини, що кількість новітніх героїв, які віддали свої життя за існування України, вже давно сягнула не одної Небесної Сотні.
Примусовою ідентичність бути не може. Сьогоднішня ідентичність не визначається наперед ідентичністю предків, і не досягається тиском з боку оточення чи держави. Процес формування ідентичності кожної окремої людини насправді ніколи не припиняється, оскільки змінюються умови.
Громадянин України, який свідомо відносить себе до української нації, може водночас бути етнічним росіянином, німцем, вірменином, кримським татарином, представником іншої спільноти.
Водночас неможливість примусової ідентичності ставить перед державою завдання зробити громадянську ідентичність прийнятною, привабливою для всіх громадян.
Нова українська ідентичність мусить проявитися у нових культурних смислах, що були б однаково привабливими для усіх громадян країни, незалежно від етнічної приналежності.
На даному історичному етапі можна стверджувати, що відновлення етнічної ідентичності, формування нового сучасного архетипу українця – гідного представника світового співтовариства, витягуючи з історичного минулого позитивні якості і позбавляючись негативних, потребує застосування програмно-цільового підходу.
Теоретичні надбання розроблені науковцями-етнографами та потребують лише політичної волі для їх впровадження.
Допоки відповідні тези не буде закладено до Стратегії національної безпеки України і надалі існуватиме загроза територіальній цілісності країни і взагалі існування держави.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці
Діагноз ПТСР введений в практику, починаючи із 1980 р. Критерії захворювання востаннє переглянули у 2013 році. Захворювання розглядають у межах загальної концепції посттравматичного стресу.
Стресовий розлад діагностують серед:
Військовослужбовців після перебування у зоні бойових дій,
Цивільного населення, постраждалого від бойових дій або катастроф,
Дітей, жінок та чоловіків у цивільному житті мирного часу. Вивчають ПТСР у XXI столітті переважно у контингентах військових та ветеранів США.
Посттравматичний синдром, «в’єтнамський синдром», «афганський синдром» (американці називають його Combat stress) – це важкий психічний стан, різновид тривожного розладу після психотравмуючих ситуацій.
Відрізняється пролонгованим впливом, має латентний період і проявляється в період від шести місяців до десяти років після перенесення одноразової або повторюваної психологічної травми.
При ПТСР, «синдромі АТО» проявляється група характерних симптомів, таких як психопатологічні переживання, високий рівень тривожності, випадання пам’яті про травмуючі події, небажання згадувати такі події, або навпаки часте, повторне нагадування, уявлення і переживання травматичних, стресових ситуації.
У більшості людей після психотравмівної події чи подій ПТСР не розвивається. Також спостерігають відтермінований розвиток цього захворювання, наприклад із виходом на пенсію.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці
Актуальність ПТСР
За даними фахівців США, загальна «базова» розповсюдженість ПТСР серед тамтешніх військових призовників варіює у діапазоні 3–6 %. Проблема ПТСР, протягом 2005–2015 років, на порядку денному військової медицини країн Заходу, посіла одне із чільних місць.
Цей складний психосоціальний феномен вражає самого солдата, безпосередньо його родину, а також громаду в цілому.
Вивчення ПТСР почалося з клінічних спостережень і аналізу наслідків впливу на людину екстремальних факторів. Страх смерті, на думку Є.О. Александрова (1998), є спусковим гачком для розвитку посттравматичного стресового розладу у ветеранів бойових дій.
Станом на червень 2017 року в Україні 280 тис. осіб мали статус учасників бойових дій; за даними прокуратури 500 учасників війни на Донбасі скоїли самогубство після повернення з зони бойових дій
Діагноз ПТСР, як це сформульовано у DSM-5 (2013), передбачає повне виконання групи критеріїв (A—H) – наявність факту психотравми (критерій A), одночасну наявність симптомів із всіх чотирьох кластерів (B—E), тривалість понад 1 місяць (критерій F), значне страждання людини або порушення її функціонування (критерій G), відсутність іншої причини розладу (критерій H).
Інтенсивність переживання військовослужбовцем бойового стресу залежить від взаємодії двох основних чинників: сили і тривалості впливу бойових факторів на психіку військовослужбовця та від індивідуальних особливостей його реагування на вплив цих факторів.
Особливістю цього розладу є тенденція не тільки не зникати з часом, але ставати більш вираженим, а також проявлятися раптово на тлі загального благополуччя.
Комбатант — особа, яка входить до складу збройних сил країн, які перебувають у стані військового конфлікту, і має право безпосередньо брати участь у військових діях.
Методика «Шкала диференціальних емоцій К. Ізарда»
(Differential Emotions Scale –DES, К.Ізард, 1972)
Ця методика розроблена для перевірки домінуючого емоційного стану відомим американським психологом К. Ізардом у вигляді додатка до його теоретичної концепції, в якій розвиваються положення про існування 10 базових емоцій, що становлять основу усього емоційного життя людини.
До них відносяться емоції інтересу, радості, здивування, горя, гніву, презирства, відрази, страху, сорому і провини.
Компактна і зручна в застосуванні «Шкала диференціальних емоцій» заповнює існуючий в прикладній психодіагностиці дефіцит засобів, що дозволяють отримати одномоментний зріз цілої палітри поточних емоційних переживань.
Для оцінки актуального фізичного стану людини в конкретній ситуації подібний методичний інструмент незамінний, оскільки з його допомогою можуть бути проаналізовані афективні компоненти регуляції діяльності, відбиваючі особливості мотиваційних установок суб’єкта.
Диференціальна шкала емоцій – методика самозвіту, створена для оцінки виразу індивідом фундаментальних емоцій або їхніх комплексів. Це набір емоційних термінів, згрупованих на основі факторного аналізу у дев’ять факторів, які К. Ізард інтерпретував як основні емоції.
Методика базується на теорії диференціальних емоцій К. Ізарда, згідно з якою окремі емоції є мотиваційними процесами, які по-різному переживаються особистістю.
Автор окреслює п’ять основних припущень, зокрема:
Мотиваційна система людини складається із дев’яти фундаментальних емоцій, кожна з яких має унікальні мотиваційні та феноменологічні властивості;
Фундаментальні емоції (радість, сум, гнів, сором) призводять до різних внутрішніх переживань, які по-різному виражаються у різних людей;
Усі емоції взаємодіють між собою, активуючи, посилюючи або послаблюючи одна одну;
Емоційні процеси взаємодіють із спонуками та гомеостатичними, перцептивними, когнітивними і моторними процесами, так чи інакше впливаючи на них.
На думку К.Ізарда тривожність – це завжди складна емоція, яка складається із декількох базових емоцій, при цьому страх зазвичай є провідною і необхідною складовою тривожності, інші ж базові емоції визначають різні види тривожності, зокрема тривожність соціальну тощо (C. Izard, S. Fine, D. Schultz, A. Mostow, B. Ackerman, E. Youngstrom, 2001).
Навіюваність та здібності до емпатії пов’язані не лише з характером активності людини, але із її самопочуттям, яке бажано виразити саме в поняттях почуттів і емоцій.
Методика К. Ізарда передбачає активність досліджуваних, їхню відвертість задля того, аби результати обстеження були достовірними.
В Україні переважно використовується перша редакція Шкали, тоді як у західних країнах – четверта (DES-IV, 1993), суттєвою відмінністю якої є діагностика 12 базових емоцій: інтерес, радість, здивування, сум, гнів, відраза, презирство, вороже ставлення до себе, страх, сором, сором’язливість і почуття провини.
Методика складається із 49 пунктів (попередні редакції Шкали містили 30 пунктів).
Експрес методика первинного скринінгу ймовірних ознак гострого ПТСР (Primari Care PTSD Screen PC-PTSD) має 4 питання.
Вона розроблена американськими фахівцями для 5 сортування комбатантів з імовірними ознаками ПТСР, а також при їх наявності для подальшого поглибленого вивчення існуючих проблем у військовослужбовців.
Спочатку в методиці задається питання: «Чи відбувалися хоча б раз у вашому житті події, коли ви були так налякані або засмучені, що протягом минулого місяця …». Потім респонденту задаються 4 різні питання, на які пропонується відповісти «так» чи «ні».
Автори опитувальника вказують, якщо респондент має дві позитивні відповіді то це потребує поглибленого обстеження військовослужбовця на предмет можливого ПТСР. Якщо респондент має три позитивні відповіді – то це свідчить про наявність ПТСР.
Клікайте, щоби підписатися на Інстаграм-сторінку
Шкала самооцінки PCL-М (військова версія)
PCL – шкала самооцінки базується на критеріях DSM-IV та містить 17 пунктів – ознак ПТСР.
Шкала розроблена для виявлення ознак ПТСР для військовослужбовців та ветеранів за діагностичними критеріями DSM-IV (PTSD CheckList – Military Version (PCL-M). Національний Центр PTSD, Бостон, США, 1993.
Не дивлячись на те, що самооціночні шкали не слід використовувати для постановки формального діагнозу PCL виявився хорошим діагностичним інструментом, Weathers та інші (1993) рекомендують межі від 50 балів і вище – як оптимальний показник для того, щоб вказати на можливе встановлення діагнозу ПТСР пост-комбатанта.
Психометрія. PCL продемонстрував вагомі психометричні якості. Оцінка внутрішньої послідовності (альфа Кронбаха) знаходиться між .94 (Blanchard та інші 1996) та .97 Weathers та інші. 1993).
Про надійність випробувального ретестування повідомили як .96 за 2-3 дня, і .88 за 1 тиждень (Blanchard та інші, 1996; Руджерота інші., 2003).
PCL позитивно корелює з міссісіпською шкалою оцінки ПТСР з конвергентною валідністю між r =.85 та r =.93 (Weathers та інші, 1993).
Про сильну кореляцію повідомили шкала Кейна у MMPI-2 (.77), IES (.77-.90) and CAPS .92 (Blanchard та інші, 1996)
Граничний бал 50 для діагностування ПТСР продемонстрував хорошу чутливіть (.78 до .82) і специфічність (.83 до .86).
Зменшення балів до 44 показало кращу чутливість (.94), специфічність (.86) і повну діагностичну ефективність (.90) с жертвами автомобільних аварій (Blanchard и. al., 1996).
Опитувальник призначений для вивчення деяких соціально-психологічних і психологічних характеристик особистості, що відображають інтегральні особливості її психічного і соціального розвитку.
Варто зазначити, що БОО-200 за змістом питань та шкал є найбільш релевантним до відбору в ЗСУ інструментом, але він також має певні недоліки:
1. Автори початкової версії «Адаптивність» – А. Г. Маклаков і С. В. Чермянін, російські дослідники.
Про те, хто створював україномовну версію для військових «Адаптивність 200» і про її психометричні характеристики даних немає.
Немає інформації як про досліджуваних з різними формами психічних розладів, та і в цілому про специфіку вибірки. Використовуючи питання MMPI-2 і адаптуючи такий тест, важливо керуватися репрезентативним населенню макетом вибірки.
2. У попередній версії 165 питань, в даній – 200. Додані:
шкала військово-професійної спрямованості, зовсім не близька за змістом до оригінальної методики;
шкала схильності до девіантних форм поведінки; ·
шкала суїцидального ризику.
Поділ за проходженням різних форм опитувальника (для тих, хто служив, і тих, хто не служив) досить виправдано – в останній версії питання адресовані тим, хто служив.
Але відсутні дані щодо психометричної обґрунтованості виділення нових шкал Військово-професійної спрямованості, Схильності до девіантних форм поведінки та Суїцидального ризику в структурі опитувальника “Адаптивність 200”.
3. Тест з ключами, шкалами, нормами і всією інформацією (крім адаптації) можна знайти в інтернеті за запитом «Адаптівність-200» в Google, це перше посилання за пошуком. Таким чином кандидат може досить легко сфальсифікувати результати тестування.
4. Відчутна кількість питань методики «Адаптивність 200» утворені, по суті, з перефразованих питань MMPI-2.
На мою думку, необхідно прибрати з назви число «200», адже для військових ця цифра має найбільш негативний сенс.
Опитувальник травматичного стресу І.О. Котєньова
Застосовується для оцінки вираженості симптомів пост стресових розладів у комбатантів на основі критеріїв DSM-4.
Опитувальник складається з інструкції та 110 тверджень. Комбатанту пропонується за допомогою 5-бальної шкали Лайкерта (від “абсолютно вірно” до “абсолютно невірно”) оцінити кожне твердження в залежності від його відповідності власному стану.
56 тверджень являються ключовими для оцінки прояву симптомі ПТСР,
15 – входять в додаткову шкалу депресії,
9 – складають оціночні шкали «брехні», «агравації», «дисимуляції», які дозволяють контролювати ступінь щирості досліджуваного, його схильність підкреслювати тяжкість свого стану або заперечувати наявність психологічних проблем.
Крім того, в Опитувальник включені резервні і “маскують” твердження, що перешкоджають мимовільному розумінню піддослідним основної спрямованості тесту.
Крім “прямих” тверджень, згода з якими випробуваного оцінюється як наявність у нього тієї чи іншої ознаки (симптому), щоб збалансувати “тенденцію згоди”, в опитувальник є т.зв. “зворотні” пункти, негативні відповіді на які є значущими.
Опитувальник був розроблений російським психологом І.О.Котьоновим в 1996 році. При складанні даного опитувальника були використані окремі пункти методик СМІЛ (Л.Н.Собчік) і Опитувальника Диссоціативна DIS-Q (J.Vanderlinden, 1993).
Решта твердження носять авторську формулювання і грунтуються на результатах багаторічних досліджень випадків психічної травматизації у співробітників органів внутрішніх справ.
При цьому, виходячи з концепції ПТСР як нормальної реакції людини на екстремальні обставини, пункти, що володіють занадто явним психопатологічним підтекстом, по можливості виключалися.
Тестування може проводитися індивідуально або в формі групового обстеження з використанням тексту опитувальника і спеціального бланка для відповідей випробуваного.
Психолог, який проводить обстеження, зобов’язаний дохідливо роз’яснити його причини, цілі та завдання, порядок використання результатів і ознайомлення з ними випробовуваних. Важливо, щоб цілі і завдання обстеження були зрозумілі кожному випробуваному і прийняті ним!
Опитувальник має єдину форму пред’явлення і починається з письмової інструкції, вміщеній на першій сторінці. На наступних сторінках містяться твердження, причому кількість тверджень на сторінці відповідає довжині рядка бланка відповідей.
Це дозволяє випробуваним самостійно контролювати правильність виконання завдань. При тестуванні з використанням бланкового варіанту опитувальника процедура займає від 15 до 25 хвилин.
Опитувальник був валідизований та стандартизований на великій вибірці працівників органів внутрішніх справ обсягом 1 137 осіб, з яких чоловічої статі – 1054 чол. (середній вік 28,5 років), жіночого – 80 чол. (середній вік 28,1 року).
Крім участі в бойових діях, перебування в екстремальних умовах, пов’язаних з несенням служби на території Чеченської Республіки в 1995-96 р.р., іншими видами травматизації у обстежених були: участь у спеціальних операціях; події в Москві жовтня 1993 року; застосування зброї; дорожньо-транспортні пригоди з трагічним результатом, очевидцями або учасниками яких були співробітники; інші професійні ситуації критичного характеру.
Результати вивчення конкурентної валідності Опитувальника свідчать про рівномірну представленість в ньому критеріїв постстресових станів, що містяться в додатковій шкалі PTSD MMPI, інших психометричних методик, які пройшли процедуру емпіричної валідизації і широко використовуваних зарубіжними, а останнім часом і вітчизняними авторами.
Надійність (узгодженість) показників ОТС оцінювалася по-коефіцієнт Кронбаха, який для ПТСР і ВСР перевищив 0,8. коефіцієнт Фергюсона для цих показників склав 0,95, що говорить про досить високу дискрімінатівність тесту.
Підсумки
Психологічний стан, який розвивається внаслідок впливу бойової травматичної події, не належить до жодної з відомих у клінічній практиці класифікацій.
Необхідність своєчасної та ефективної діагностики психологічних змін, що відбуваються з комбатантами в ситуації війни, виходить з загальновизнаного положення про психотравматизацію, якою буде обумовлений можливий розвиток як психічної, так і психосоматичної патології у комбатантів.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці
