Черевна зона часто реагує на емоції раніше, ніж ми їх усвідомлюємо. Це пов’язано з віссю мозок кишечник, яка поєднує нервову систему, мікробіом кишечника і роботу блукаючого нерва. Коли змінюється емоційний стан, у животі можуть з’являтися напруга, тепло, важкість або розслаблення. Ці реакції не випадкові і мають вимірювану фізіологічну основу.
Відчуття в животі можуть бути корисним маркером стресу, тривоги або відновлення безпеки, тому спостереження за черевною зоною використовується в тілесно-орієнтованій та гештальт-терапії.
У психотерапії увага до живота допомагає оцінити рівень регуляції нервової системи і стан безпеки. Спостереження за відчуттями в цій зоні може підтримувати інтеграцію досвіду, роботу з тривогою і повернення контакту з тілом.
Далі в статті я загально охарактеризую, як черевна зона та вісь «мозок–кишечник» пов’язані з процесами адаптації, повернення до відчуття безпеки й регуляції нервової системи. Матеріал ґрунтується на сучасних міждисциплінарних підходах та практичному досвіді психотерапевтичної роботи з емоційними та тілесними станами.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Вісь «мозок–кишечник» та блукаючий нерв (vagus)
Відомо, що вісь «мозок – живіт» (gut–brain axis) це нейрофізіологічна система, яка функціонує як двонаправлений комунікаційний канал.
Через неї мозок і травна система постійно обмінюються сигналами за допомогою блукаючого нерва (nervus vagus), гормонів, імунних клітин і мікробіоти кишечника.
Це означає, що те, що ми називаємо «емоційним станом», має тілесний, вимірюваний відбиток: коли активується симпатична нервова система (“бий або тікай”), кров відходить від травного тракту, перистальтика сповільнюється, секреція шлункових соків знижується, черевна стінка напружується.
Коли ж запускається парасимпатичний режим (“відпочивай і перетравлюй”), блукаючий нерв подає сигнал: можна знизити частоту серцебиття, дихання сповільнюється, активується діафрагмальне (черевне) дихання.
Живіт як індикатор стресу і безпеки
У 2018 році команда під керівництвом S.Breit довели, що вагус діє як головний модератор взаємодії між мозком і травною системою: його активація знижує рівень запалення, нормалізує рівень серотоніну в кишечнику і полегшує стан тривоги.
І на зворот, втрата тонусу вагуса (так званий низький vagal tone) корелює зі схильністю до депресивних і тривожних розладів, синдромом подразненого кишечника, порушенням сну.
Тобто те, що ми відчуваємо як «живіт стиснувся», це не лише тілесна метафора, а ще й короткочасна зміна тонусу гладких м’язів, судин і травної секреції.
А коли «живіт відпускає», то це фізіологічний маркер відновлення парасимпатичної активності.
Роль гормональної та нейрохімічної регуляції
Ще глибше ендокринний рівень.
Під час стресу гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова вісь (HPA axis) виділяє кортизол і адреналін, які пригнічують травлення, посилюють напругу черевної стінки.
Коли загроза минає, ці гормони знижуються, натомість зростає рівень окситоцину, серотоніну й GABA – нейромедіаторів спокою.
Вони ж впливають на кишкові рецептори, сприяючи кращій перистальтиці й виведенню. Тому не дивно, що коли тіло нарешті «дозволяє собі бути», відновлюється апетит, смак, рухливість кишечника, навіть емоційна теплота.
Щоби заприятелювати чи підписатися, клікайте і дивіться нову вкладку
Мікробіом як сенсор безпеки і середовища
Дослідження останніх років додають ще один шар: мікробіом як сенсор безпеки.
Кишкові бактерії виробляють коротколанцюгові жирні кислоти (SCFA), що впливають на мозок через ту саму вісь gut-brain. А саме, бутират, пропіонат і ацетат впливають на синтез серотоніну в ентерохромафінних клітинах кишечника й через це змінюють сигнали до мозку.
Коли ми хронічно у стресі, змінюється склад мікробіоти, а після повернення у стан безпеки вона буквально «перебудовується», що може проявлятись і тілесно- розслабленням, здуттям, відчуттям тепла або голоду.
Це дозволяє розглядати живіт як «барометр» внутрішнього стану – не лише у метафоричному, а й у біологічному сенсі.
Це біологічна правда: саме тут, у м’якому, часто неідеальному, надто людському місці, нервова система вперше дізнається, чи нам безпечно.
Психологічний і феноменологічний вимір черевної зони
У психологічному сенсі живіт часто розглядається як центр базових емоційних процесів.
Черевна зона реагує на страх, сором, провину, гнів і задоволення раніше, ніж ми встигаємо усвідомити ці емоції.
Коли ми тримаємо себе «зібраними», живіт стає місцем контролю, буквально напруженим резервуаром невисловленого.
Коли контроль зменшується, тіло може тимчасово втрачати звичну форму чи тонус, а живіт відповідно – розслаблятися.
Клікайте і дивіться нову вкладку, щоби встановити контакт у LinkedIn
Гештальт-перспектива: живіт як місце контакту і інтеграції
У гештальт-терапії живіт можна розглядати як центр контакту з базовими потребами: харчування, дихання, задоволення, сексуальність, тепло.
Коли ця зона напружена, ми буквально утримуємо життєві імпульси, зменшуючи можливість контакту.
Коли розслабляється – повертається здатність приймати і переварювати: не лише їжу, а й досвід.
Так тіло «закриває фігури», завершуючи те, що було утримане і інтегрувати отриманий досвід.
Не все про живіт – емоційне: що ще впливає на стан
Варто зауважити, що не кожна зміна у відчутті чи проявленні живота означає тільки розслаблення чи безпеку.
На його стан впливають десятки взаємопов’язаних процесів. Біологічних, гормональних, поведінкових:
Гормональні коливання. Фази менструального циклу, рівень естрогену й прогестерону, перименопауза, втома наднирників – усе це може змінювати тонус і об’єм черевної порожнини.
Травлення і мікробіом. Стрес, зміна харчування, антибіотики або нестача сну впливають на склад кишкових бактерій і перистальтику.
М’язово-фасціальний шар. Після тривалого напруження м’язи черевної стінки й діафрагми можуть втрачати тонус і відновлення відчувається як м’якість або навіть здуття.
Нейрохімічні зміни. Наприклад, відміна антидепресантів, нікотину чи кофеїну змінює рівень серотоніну й дофаміну, викликаючи коливання апетиту й тілесного сприйняття.
Емоційні процеси. Вивільнення довготривалої тривоги або смутку може проявлятись через живіт як «порожнеча», «тепло» або навіть неприємна чутливість.
Усе це різні шляхи, якими тіло повертається до рівноваги.
Іноді через комфорт, іноді через дивні, важкі або нові відчуття.
Щоби підписатися на Instagram та чи написати, клікайте
Висновок
Черевна зона є чутливим індикатором того, як нервова система реагує на стрес, переживання і зміни у зовнішньому середовищі. Відчуття в животі можуть допомогти помітити, чи перебуваємо ми в режимі напруги, чи повертаємось до стану безпеки і відновлення.
Уважне спостереження за тілесними сигналами не замінює психотерапію, але може бути важливим ресурсом для регуляції, самопізнання і підтримки контакту з власним досвідом.
Здатність «чути» живіт є одним із способів наближатися до присутності у власному житті.
Якщо вам відгукується цей спосіб погляду на тілесний досвід, я відкрита до індивідуальної роботи. Також, ви можете обрати іншого спеціаліста у розділі фахівців «Простору психологів».
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Іноді після довгоочікуваного завершення великого етапу, як-от іспиту, захисту, проєкту, переїзду, терапевтичного циклу, довгої внутрішньої роботи, замість бурхливої радості може приходити тиша.
Не та, що відчувається як наповнена задоволенням, а майже порожня, розслаблена до ступору. Зовні все зрозуміло: завдання виконано. А всередині ніби «немає чим радіти».
Такий стан часто викликає подив або тривогу: «зі мною щось не так?», «хіба не мало би бути полегшення?».
Але з погляду нейрофізіології та процесів психічної саморегуляції це явище цілком закономірне. Після тривалої напруги й фокусування нервова система переходить від мобілізації до відновлення, і цей перехід сприймається не як підйом, а як спад або пауза.
У цій статті я окреслю, як працює феномен пост-досягнення як стан нервової системи, чому «порожнеча» після важливих звершень – не лише ознака виснаження або втрати сенсу, а й фаза інтеграції, а також, що робити, щоб підтримати себе, коли енергія ще не повернулася, а нова мотивація ще не сформувалася.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Чи знайоме вам відчуття, коли довгоочікуваної мети досягнуло, а радості ніби немає?
Схоже на тишу між останньою нотою і оплесками, які ще будуть.
Моя люба тренерка першого ступеню називала таке місце благодатною пустотою.
Нейробілоги говорять про те що відбувається зниження активності дофамінових і норадреналінових шляхів, кортизол повертається до базового рівня, а система переходить у парасимпатичний режим як природніі процес регуляції системи винагороди (reward prediction system) і переходу від симпатичної активації до парасимпатичного гальмування.
В мережі подібний стан звуть ще «post‐success blues / post-achievement depression», у спорті це знають як «post-Olympic blues».
В гештальті таке місце означається завершенням циклу контактування – вхід до фази постконтакту – асиміляції досвіду.
Якщо вам цікаво зануритись глибше в цей феномен – запрошую розбиратись далі.
Контекст досвіду
У стані пост-досягнення важливим є врахування ширшого тла, на якому цей процес відбувається.
Часто перед великим завершенням передує тривалий період високої відповідальності, інтенсивних рішень, змін та/або втрат.
Це може бути пов’язано з професійними та особистими змінами, міграцією, навчанням, емоційно насиченими стосунками, кризовими подіями, війною чи іншими зовнішніми і внутрішніми викликами.
У такій ситуації психіка працює в режимі мобілізації: фокус спрямований на те, щоб витримати навантаження і дійти до цілі.
Внутрішні переживання, що могли б відволікати, часто приглушаються, відкладаються або «тримаються» для кращого моменту.
Саме тому, коли напружений етап нарешті завершено,наша система може не одразу відреагувати радістю.
Вона спершу «звільняє місце» для того, що було відкладене. І це може проявлятися як відчуття пустоти або втоми, перш ніж з’явиться ясність і новий вектор руху.
Тепер подивимось на процес з різних кутів.
Щоби заприятелювати чи підписатися, клікайте і дивіться нову вкладку
Біохімічна хроніка
В таких випадках ми маємо фактично безперервну серію дофамінових циклів, без нормальної фази “реституції”:
Кожен виклик активує систему очікування винагороди.
Задача виконана, але замість паузи одразу наступна фігура.
У нормі цикл мав би виглядати:
Напруга → досягнення → спад → інтеграція → нова мотивація.
Натомість роками:
Напруга → досягнення → нова напруга → ще одне досягнення.
Тобто немає спаду, бо він небезпечний. Поки йде війна, зміни, переїзди, професійні виклики, внутрішня частина, що відповідає за виживання, тримає систему на ходу.
І коли обставини відносно стабілізувались мозок нарешті дозволяє собі «вимкнутись».
Емоційна динаміка: накопичене й відкладене
У полі високої відповідальності іззовні (робота, навчання, переїзди і таке інше) та всередині (бути в професійному розвитку, «тримати» себе і своїх близьких, рідних, друзів) психіка старанно оберігає і намагається витісняти все, що може заважати руху до мети:
тривогу, втому, сум, втрати,
розгубленість, що є природними при зміні життя.
Тож, коли в певний момент кілька факторів йде, їх можна вже «не тримати», усе це повертається у вигляді аморфного стану не як конкретний сум чи страх, а як відсутність енергії, інтересу, наповнення.
Це те саме, що відбувається після довгого періоду емоційної мобілізації: система більше не має що витісняти, але ще не знає, як «проживати» відчуття спокою.
Тілесно-нервова перспектива: колапс після гіперактивації
Тіло, найімовірніше, в такі періоди є в стані гіпер готовності, суміші симпатичної активації (fight/flight) і контрольованої адаптації.
Коли симпатична система довго активна, парасимпатична не може повноцінно включитися.
Коли декілька звершень підряд закриваються, вона врешті бере реванш: тіло тягне на відпочинок, сповільнення, відчуття «оніміння» чи/та апатії.
На фізіологічному рівні це виглядає як:
падіння тонусу кортизолу,
зменшення дофаміну й норадреналіну,
зсув балансу на серотонін і ГАМК → уповільнення, спокій, але сприймається як втома і «пустота».
Це схоже на те що переживає організм після довгої хвороби чи марафону – коли ніби вже можна жити, але енергії нема.
Клікайте і дивіться нову вкладку, щоби встановити контакт у LinkedIn
Екзистенційний контекст
Протягом тривалого часу тримався чіткий вектор, наприклад:
Це все є опорні сенси, які тримали цілісність роками.
І зараз, коли більшість із них реалізовано, структура сенсу тимчасово розчинилась.
Психіка ще не створила новий вектор, бо для цього треба простір.
І саме він зараз і відчувається як порожнеча.
Гештальт-перспектива
Маємо фазу постзавершення кількох великих фігур одночасно.
Завершено не лише події, а й частини життя, ролей та ідентичностей, до прикладу :
• “менеджер/ка в корпоративному середовищі”,
• “людина, яка живе в Україні”,
• “партнер/ка”,
• “той/та, що виборює”
Ці фігури закриті.
І система тепер потребує фази пустоти для інтеграції.
Тільки через неї відбувається асиміляція досвіду: старі частини себе мають встигнути «перетравитись», перш ніж народиться щось нове.
Повертаючись до початку
В послідовних і часто перехресних періодах складних викликів дофаміновий спад постійно та тривало відсутній.
Тож, після кількох років у стані хронічної високої активації «порожнеча» – це дозвіл і право системи на відпочинок після довгої готовності до бою.
І так, в цей момент накриває хвиля втоми та безсенсовності, бо контакт із реальністю повертається в повному обсязі.
Щоби підписатися на Instagram та чи написати, клікайте
То що ж робити?
Лишити себе в спокої.
Після довгої мобілізації рівень дофаміну, норадреналіну та кортизолу знижений; рецептори тимчасово нечутливі до стимулів.
Завдання- повернути природний ритм «спокій -стимул – задоволення – відпочинок» без штучного підігрівання.
• Мікро-дози дофаміну замість піків.
Не великі цілі, а дрібні щоденні завершення: написати 1 сторінку, зварити каву, зробити фото. Мозок вчиться знову отримувати задоволення від малого.
• Світло і рух.
Ранкове сонце (10–15 хв) + короткі прогулянки стимулюють дофамін природно.
Фізичне навантаження — м’яке, ритмічне. Йога, пілатес, ходьба, басейн, що аідходить ліпше саме вам.
• Живлення.
Протеїн, вітаміни групи B, магній, омега-3 підтримують дофаміновий обмін і нервову пластичність.
• Сон.
Найважливіше – повернути циркадний ритм. Тіло потребує стабільності : засинати й вставати в той самий час.
Щоб допомогти собі «переварити» також помічними будуть:
• Тілесна регуляція.
Увага до дихання
Масаж, теплий душ, баня-хамам, ванна – це сигнали безпеки для вагусу.
Контакт із тілом через відчуття: «я сиджу», «мене тримає стілець», «я відчуваю тепло».
• Дозволити тишу.
Мозок відновлює мережу пасивного режиму (Default Mode Network), коли ми просто «дивимось у стінку». Це фізіологічно необхідно для інтеграції досвіду.
• Плач, сльози, сонливість – все ок.
Це способи розрядження автономної нервової системи після перевантаження.
• Соціальний контакт без продуктивності. Чашка кави, прогулянка з кимось, обійми не для мети, а для регуляції через спільність.
Що важливо ще : називати, означувати місце де ви є на даний момент, словами, і краще вголос.
Внутрішня пустка в даному випадку – симптом, а не весь/вся ви.
Весь/вся ви – у фазі інтеграції після звершень. Погодьтесь, зміщення фокусу міняє перспективу!
Іще:
• Створювати м’які структури
Не проекти, а контейнери: «середовище дня», «початок ранку», «п’ятнична прогулянка». Це дає відчуття опори без навантаження.
• Терапевтичний фокус: тема «як я живу, коли цілі досягнуто».
Тобто контакт із самим процесом життя без мети. Можна опрацьовувати як в особистому, так і в груповому форматі, або й у двох відразу.
Висновки
Відчуття порожнечі після досягнення не означає, що радості немає або не буде.
Це природна фаза відновлення нервової системи після тривалого періоду мобілізації.
У просторі без дії формується здатність відчути, що зі мною відбувається зараз, і дозволити досвіду інтегруватись.
Це середовище, у якому виростає новий вектор.
Якщо вам відгукується цей досвід і ви хотіли б дослідити його у терапевтичному процесі, запрошую звернутися до мене або обрати фахівця у розділі спеціалістів «Простору психологів».
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Назагал, щастя, чи радше суб’єктивний добробут, є однією з найбажаніших цілей людського життя.
З нейропсихологічної точки зору, щастя — це не просто ефемерний стан, а результат складної взаємодії мозкових мереж, нейромедіаторів та когнітивних процесів.
Власне, мовою нейропсихології, щастя не має єдиного “центру” в мозку, а є радше продуктом скоординованої роботи різних його ділянок.
Серед ключових систем мозку, що беруть участь у формуванні щастя — нейропсихологія виокремлює три фундаментальні: винагорода (задоволення), емоційна регуляція та осмисленість (сенс).
Далі в цій статті я загально охарактеризую нейропсихологічну проблематику щастя через призму сучасної теорії та з урахуванням практики надання допомоги клієнтам.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Система винагороди (Reward System)
Задоволення — це фундаментальний аспект людського досвіду, що лежить в основі нашої мотивації, навчання та виживання, і, мабуть, найвідоміша нейронна мережа, пов’язана із винагородою.
Ця система є еволюційно давньою і має вирішальне значення для нашої здатності вчитися, зокрема повторювати поведінку, що є корисною для виживання, а також — відчувати позитивні емоції.
З нейропсихологічної точки зору, задоволення також не є єдиним, монолітним відчуттям, а радше результатом складної взаємодії різноманітних мозкових мереж та нейромедіаторів.
Вентральна тегментальна ділянка (VTA)
Розташована в середньому мозку, VTA є основним джерелом дофаміну — ключового нейромедіатора, що асоціюється з очікуванням винагороди, мотивацією та “хотінням” (wanting).
Коли ми передбачаємо щось приємне, VTA активується і вивільняє дофамін.
Прилегле ядро (Nucleus Accumbens)
Отримує значні дофамінові проекції від VTA. Прилегле ядро відіграє центральну роль у переживанні власне задоволення або “подобання” (liking), а також у формуванні асоціацій між діями та їхніми приємними наслідками.
Саме тут формується відчуття насолоди.
Префронтальна кора (PFC)
Особливо вентромедіальна префронтальна кора, бо саме ця ділянка інтегрує інформацію про винагороду з нашими цілями, цінностями та соціальним контекстом.
Вона ж відповідає за планування поведінки, спрямованої на отримання задоволення, і допомагає нам робити вибір між різними потенційними винагородами.
Мигдалина (Amygdala)
Залучена до обробки емоційної значущості стимулів і допомагає нам розпізнавати стимули, які були пов’язані із задоволенням у минулому, а відтак і реагувати на них емоційно.
Гіпокамп (Hippocampus)
Важливий для формування пам’яті про приємні події і дозволяє нам запам’ятовувати, що саме принесло нам задоволення, а відтак і шукати його знову.
Прагнення та уподобання
Сучасна нейропсихологія розрізняє і два основних компоненти задоволення
“Прагнення” (Wanting)
Це мотиваційний аспект, пов’язаний з прагненням до винагороди, який здебільшого опосередковується дофаміновою системою і може бути активним навіть тоді, коли самої насолоди немає (наприклад, при залежностях, коли людина прагне речовини, але не відчуває від неї того задоволення, що було раніше).
“Уподобання” (Liking)
Це власне гедонічне (приємне) переживання і вважається, що “вподобання” опосередковується ендорфіновими та ендоканабіноїдними системами в так званих “гедонічних гарячих точках” мозку (наприклад, у деяких частинах прилеглого ядра та вентрального блідого ядра).
Ці два компоненти можуть працювати як разом, так і окремо, пояснюючи, чому ми іноді “хочемо” чогось, що насправді не приносить нам задоволення, або чому ми можемо відчувати задоволення від чогось, до чого ми активно не прагнули.
Важливість задоволення для добробуту
Задоволення є не просто приємним бонусом, а життєво важливою складовою нашого психічного та фізичного здоров’я, адже воно:
Мотивує нас до дії та досягнень
Зміцнює соціальні зв’язки
Допомагає вчитися та адаптуватися
Знижує стрес і покращує настрій
Сприяє загальному благополуччю тощо
Розуміння нейропсихології задоволення дозволяє нам не тільки глибше осягнути природу наших емоцій, але й свідомо впливати на них, створюючи умови для більш повноцінного та радісного життя.
Мережі емоційної регуляції
Щастя – це не лише відсутність негативу, а й здатність ефективно керувати емоціями.
Мигдалина (Amygdala)
Хоча вона відома своєю роллю у страху, її функція полягає в обробці емоційної значущості подій, а здорова регуляція мигдалини дозволяє уникнути надмірної реакції на стрес та негатив.
Префронтальна кора (PFC), особливо дорсолатеральна
Відповідає за когнітивний контроль над емоціями, планування, прийняття рішень та раціональну оцінку ситуації.
Передня поясна кора (ACC): Залучена до вирішення конфліктів, моніторингу помилок та регуляції уваги, що важливо для адаптивної емоційної відповіді.
Мережі саморефлексії та сенсу
Справжній добробут виходить за рамки миттєвого задоволення і включає відчуття евдемонічного щастя – щастя від сенсу, цілеспрямованості та особистісного зростання.
Медіальна префронтальна кора (mPFC)
Активна при саморефлексії, оцінці власних цінностей та соціальних взаємодій. Вона пов’язана з відчуттям цілісності та узгодженості власного “Я”.
Скронево-тім’яний перехід (TPJ)
Залучений до соціального пізнання, емпатії та здатності розуміти перспективи інших. Соціальні зв’язки та відчуття належності є потужними джерелами щастя.
Гіпокамп (Hippocampus)
Хоча він відомий своєю роллю в пам’яті, гіпокамп також важливий для емоційної регуляції та здатності долати стрес. Його здоров’я пов’язане з психологічною стійкістю.
Щоби заприятелювати чи підписатися, клікайте і дивіться нову вкладку
Нейромедіатори щастя: хімічний оркестр
Крім уже згадуваного вище дофаміну, у формуванні щастя беруть участь й інші важливі нейромедіатори: серотонін, окситоцин, ендорфіни і ГАМК
Серотонін
Часто асоціюється з настроєм, спокоєм, відчуттям благополуччя та задоволення. Низький рівень серотоніну пов’язаний з депресією.
Окситоцин
“Гормон любові та зв’язку”, що виділяється під час соціальних взаємодій, обіймів, довіри, сприяючи формуванню прив’язаності та соціальної підтримки.
Ендорфіни
Природні опіоїди мозку, що викликають відчуття ейфорії, зменшують біль і виділяються під час фізичних навантажень (наприклад, “ейфорія бігуна”).
ГАМК (GABA)
Основний гальмівний нейромедіатор, що допомагає заспокоїти надмірну мозкову активність, зменшуючи тривогу та сприяючи розслабленню.
Нейропластичність і щастя: мозок вчиться бути щасливим
Одна з найважливіших концепцій у нейропсихології щастя – це нейропластичність, яка означає, що наш мозок не є статичним; він постійно змінюється та адаптується у відповідь на наш досвід, думки та поведінку.
“Тренування” мозку на щастя
Повторювані позитивні емоції, практики вдячності, майндфулнес, акти доброти – усе це може буквально “перебудовувати” нейронні мережі.
Регулярна активація “щасливих” шляхів посилює їхню ефективність, роблячи нас більш схильними до позитивних емоцій.
Зміни в структурі мозку
Дослідження показують, що практики медитації та майндфулнес можуть збільшувати об’єм сірої речовини в ділянках, пов’язаних з емоційною регуляцією та увагою (наприклад, префронтальна кора, острівець).
Зміни в нейронних зв’язках
Формування та зміцнення зв’язків між ділянками, що відповідають за винагороду та когнітивний контроль, може допомогти нам краще керувати імпульсами та відкладати задоволення заради довгострокового добробуту.
Практичні кроки до нейропсихологічного щастя
Практикуйте вдячність: Регулярно згадуйте речі, за які ви вдячні, адже це активує систему винагороди та ділянки, пов’язані з позитивними емоціями.
Медитуйте та практикуйте майндфулнес, позаяк це зміцнює зв’язки в префронтальній корі, покращує емоційну регуляцію та зменшує реактивність мигдалини.
Соціалізуйтеся, тобто проводьте час з близькими, спілкуйтеся, бо це стимулює виділення окситоцину та дофаміну, зміцнюючи відчуття приналежності і задоволення.
Рухайтеся, тому що фізична активність вивільняє ендорфіни, зменшує стрес і покращує настрій.
Ставте досяжні цілі, так як досягнення цілей, навіть невеликих, активує систему винагороди, даруючи відчуття компетентності та задоволення.
Висипайтеся, адже здоровий сон критично важливий для відновлення мозку та регуляції настрою, відповідно, нестача сну негативно впливає на всі аспекти добробуту.
Навчайтеся новому, позаяк стимулювання мозку новими знаннями і навичками підтримує його пластичність та дарує відчуття зростання.
Акти доброти як посильна допомога іншим — активують систему винагороди і дарують відчуття сенсу та зв’язку.
Нейропсихологічний шлях до щастя і роль психолога
Шлях до щастя, з нейропсихологічної точки зору, — це не абстрактна філософська концепція, а цілком конкретний процес, який передбачає перебудову мозку.
Мозок людини, завдяки своїй дивовижній нейропластичності, постійно змінюється у відповідь на наш досвід, думки та поведінку.
Роль психолога на цьому шляху є критично важливою, адже він виступає як провідник, який допомагає людям усвідомити ці процеси, змінити дезадаптивні патерни та культивувати нейронні мережі, що сприяють добробуту.
Система винагороди. Психолог допомагає клієнту ідентифікувати та залучатися до активностей, які природно активують цю систему (наприклад, хобі, досягнення невеликих цілей, позитивні соціальні взаємодії).
Мережі емоційної регуляції. Психолог навчає технікам емоційної саморегуляції, допомагає переробляти травматичний досвід, який блокує ці мережі.
Мережі саморефлексії та соціального зв’язку. Психолог працює над розвитком самосвідомості, цінностей, а також покращенням міжособистісних стосунків, що стимулює ці мережі.
Клікайте і дивіться нову вкладку, щоби встановити контакт у LinkedIn
Роль психолога на шляху до нейропсихологічного щастя
Психолог не просто “радить” бути щасливим; він/вона використовує науково обґрунтовані методи, які цілеспрямовано впливають на нейронні процеси, що лежать в основі добробуту, зокрема:
Діагностика та розуміння нейропсихологічних патернів
Психолог допомагає клієнту усвідомити, які когнітивні спотворення (наприклад, румінація, катастрофізація) або поведінкові патерни (наприклад, уникнення, ізоляція) підтримують негативні нейронні зв’язки та перешкоджають активації “щасливих” мереж.
Він/вона може виявити потенційні нейробіологічні чинники (наприклад, хронічний стрес, травма), які могли призвести до дисрегуляції мозкових систем.
Навчання технікам нейропластичної трансформації
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Психолог навчає ідентифікувати та змінювати негативні думки, які живлять “страждаючі” нейронні кола.
Це буквально перенавчає префронтальну кору ефективніше керувати емоційними реакціями, зменшуючи активність у мигдалині.
Гештальт-техніки. Див.окремий розділ нижче.
Майндфулнес та медитація усвідомленості. Ці практики, що викладаються психологом, допомагають клієнту тренувати увагу, не засуджуючи, спостерігати за своїми думками та емоціями.
Нейропсихологічно це сприяє збільшенню обсягу сірої речовини в ділянках, пов’язаних з увагою та емоційною регуляцією, і зменшує румінацію.
Тренінг емоційної регуляції. Психолог допомагає розвивати навички витримування складних емоцій без занурення в них, що покращує функціональність мереж емоційного контролю.
Створення нового досвіду та підкріплення позитивних нейронних шляхів
Психолог співпрацює з клієнтом над впровадженням нових, більш адаптивних форм поведінки, які активуватимуть систему винагороди та соціальні мережі. Це може бути заохочення до:
Соціальної активності: Зміцнення зв’язків, пошук спільнот, що підтримують, що стимулює виділення окситоцину та покращує настрій.
Фізичної активності: Регулярні вправи вивільняють ендорфіни, зменшують стрес і покращують загальне самопочуття.
Дії, що приносять задоволення та сенс: Дослідження нових хобі, волонтерство, досягнення особистих цілей.
Підкріплення позитивного мислення
Навчання технікам вдячності, оптимізму, пошуку ресурсів. Це зміцнює нейронні патерни, пов’язані з позитивними емоціями.
Робота з травмою та хронічним стресом
Травматичний досвід та хронічний стрес можуть змінювати структуру та функцію мозку, роблячи його більш схильним до тривоги, депресії та нездатності відчувати радість.
Психолог, використовуючи спеціалізовані підходи (наприклад, EMDR, травмофокусована КПТ), допомагає переробити ці спогади, що сприяє відновленню здорової нейронної функції.
Розробка індивідуального плану
Кожен мозок унікальний, і шлях до щастя теж індивідуальний. Психолог допомагає розробити персоналізовану стратегію, яка враховує сильні сторони клієнта, його виклики та цілі, спираючись на принципи нейропластичності.
Техніки нейропластичної трансформації у гештальт-підході
Гештальт-підхід, хоча й був розроблений задовго до розквіту сучасної нейропсихології, інтуїтивно використовує принципи, що сприяють нейропластичній трансформації.
Гештальт-терапія не оперує термінами “нейронні мережі” чи “синапси”, але її техніки та методики безпосередньо впливають на те, як мозок обробляє інформацію, регулює емоції та формує нові патерни поведінки.
Власне, на практиці, нейропластична трансформація в гештальт-терапії відбувається через розширення усвідомлення, відновлення контакту та інтеграцію раніше відкинутих або придушених частин досвіду.
Іншими словами, коли клієнт починає по-новому усвідомлювати свої відчуття, думки, емоції та взаємодії, мозок створює нові нейронні зв’язки та перебудовує існуючі.
1. Нейропластична трансформаціячерез “тут і тепер”
Зміцнення мереж уваги: Регулярне фокусування на поточному моменті тренує префронтальну кору та тім’яні ділянки мозку, покращуючи здатність до усвідомленої уваги.
Зниження активності “дефолтної мережі” (DMN): DMN пов’язана з блуканням розуму, самореферентною румінацією та тривогою. Усвідомлене перебування в “тут і тепер” зменшує її гіперактивність, що може сприяти зниженню негативних емоцій.
Посилення зв’язку “тіло-мозок”: Глибоке усвідомлення тілесних відчуттів активізує соматосенсорну кору та острівець, покращуючи інтеграцію тілесного досвіду з емоційним станом.
2. Нейропластична трансформація через експерименти та посилення досвіду
Створення нових асоціацій: Активне переживання та дослідження емоцій замість їх придушення допомагає мозку формувати нові, більш гнучкі нейронні зв’язки навколо цих емоцій.
Зниження алекситимії: Здатність ідентифікувати та виражати емоції покращується, що може сприяти кращій інтеграції емоційної інформації в лімбічній системі та префронтальній корі.
Вивільнення блокованої енергії: Коли придушені емоції знаходять вихід через тілесну експресію, це може “розблокувати” старі нейронні патерни, що підтримували напругу, і створити простір для нових.
Щоби підписатися на Instagram та чи написати, клікайте
3. Нейропластична трансформація через діалог на “порожньому стільці”
Інтеграція полярностей. Дозволяючи конфліктуючим частинам себе “говорити”, клієнт допомагає своєму мозку інтегрувати ці раніше роз’єднані аспекти особистості.
Це може сприяти посиленню зв’язків між різними ділянками префронтальної кори, що відповідають за самосвідомість та прийняття рішень.
Розвиток метапізнання. Свідоме перемикання між ролями в діалозі тренує здатність до “погляду збоку”, або метапізнання, що зміцнює нейронні мережі, залучені до самоспостереження та рефлексії.
Переписування внутрішнього діалогу. Позитивний дозвіл конфлікту через діалог може “перепрограмувати” нейронні шляхи, що підтримували негативний самокритичний діалог.
4. Нейропластична трансформаціячерезроботу з перериванням контакту
Відновлення здорового контакту. Усвідомлення та подолання цих переривань дозволяє мозку формувати нові, більш адаптивні патерни взаємодії зі світом.
Це може включати зміцнення зв’язків між ділянками, відповідальними за соціальне пізнання (TPJ) та емоційну регуляцію.
Зниження тривоги, пов’язаної з вразливістю. Коли клієнт вчиться витримувати повний контакт, навіть якщо це викликає дискомфорт, його мозок “перенавчається”, що вразливість не завжди є небезпечною, зменшуючи гіперактивність мигдалини.
5. Нейропластична трансформація через роботу зі сновидіннями
Інтеграція несвідомого. Робота зі сновидіннями допомагає інтегрувати несвідомий матеріал у свідомий досвід, що може сприяти новим нейронним зв’язкам між лімбічною системою (емоції, пам’ять) та префронтальною корою (усвідомлення, інтеграція).
Розширення самоусвідомлення. Усвідомлення того, як різні елементи сну відображають аспекти “Я”, поглиблює самосвідомість і сприяє нейропластичності в мережах саморефлексії.
Підсумки
В сучасній психології щастя не вважається чимось, що просто “трапляється” з людиною, зокрема, з нейропсихологічної точки зору, це активний процес, який можна свідомо культивувати через певні думки, поведінку та звички.
Розуміючи, як працює наш мозок, ми отримуємо потужні інструменти для підвищення нашого власного добробуту та якості життя.
Нейропсихологічний шлях до щастя — це активний процес, що вимагає усвідомлених зусиль, але його можливості безмежні завдяки здатності нашого мозку до змін.
Психолог на цьому шляху виступає не просто як слухач, а як досвідчений провідник, що озброєний знаннями про мозок і ефективними методами впливу на нього.
Він/вона допомагає клієнту не лише зрозуміти, як його мозок реагує на світ, а й активно формувати його, створюючи нові нейронні шляхи до більшого задоволення, сенсу та добробуту.
Гештальт-терапія, з її акцентом на усвідомленні, контакті та цілісності, є потужним інструментом для нейропластичної трансформації.
Вона не прямо “перебудовує” мозок, але створює умови, в яких мозок може перенавчатися: формувати нові нейронні зв’язки, змінювати активність існуючих мереж та інтегрувати роз’єднані аспекти психіки.
На практиці, це доволі швидко призводить до більшої гнучкості, емоційної стійкості та здатності до більш повноцінного та усвідомленого життя, що є суттю адаптивної нейропластичності.
Підбір психолога
Щоби проконсультуватися щодо нейропсихологічних аспектів щастя у вас чи ваших близьких, звертайтеся до мене або підберіть фахівця у спеціальному розділі веб-середовища
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Страждання, хоча і є фундаментальною частиною людського досвіду, є надзвичайно складним феноменом, який охоплює не лише фізичний біль, але й емоційні, когнітивні та соціальні аспекти.
З нейропсихологічної точки зору, страждання не є монолітним станом, а радше результатом складної взаємодії різних мозкових мереж.
У сучасній психології нейропсихологічні аспекти страждання є однією з найактуальніших і найбільш динамічних сфер досліджень.
Це не просто вивчення реакції мозку на біль, а глибоке занурення в складну взаємодію біологічних, психологічних та соціальних факторів, що формують наше переживання страждання.
Далі в цій статті я загально охарактеризую нейропсихологічні аспекти страждання через призму сучасної теорії та застосування у безпосередній практиці психологічної допомоги, зокрема у гештальт-підході.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Біль як основа страждання
Найочевиднішим компонентом страждання є фізичний біль, котрий сам по собі є ніщо інше як неприємне сенсорне та емоційне переживання, пов’язане з дійсним або потенційним пошкодженням тканин організму.
На нейрофізіологічному рівні біль обробляється кількома ділянками мозку:
Соматосенсорна кора: Відповідає за локалізацію болю, його інтенсивність та характер (наприклад, гострий, тупий, пекучий).
Передня поясна кора (ACC) та острівець: Ці ділянки залучені до емоційного та мотиваційного аспекту болю, надаючи йому неприємного забарвлення і відіграють роль у сприйнятті загрози та уникненні болю.
Таламус: Виступає як ретрансляційна станція, яка передає больові сигнали до різних ділянок кори.
Мигдалина: Бере участь в обробці страху та тривоги, пов’язаних з болем.
Практика свідчить важливість розуміння як психологом, так і Клієнтом, що біль не є просто прямим відображенням ушкодження.
На його сприйняття впливають багато факторів, включаючи попередній досвід, очікування, емоційний стан і культурні особливості, що зокрема пояснює чому дві людини з однаковою травмою можуть відчувати біль по-різному.
Емоційні виміри страждання
В теорії та на практиці, страждання завжди виходить за рамки фізичного болю, охоплюючи при цьому широкий спектр негативних емоцій, серед яких основні, на мою думку:
Сум і горе: Пов’язані з втратою, розчаруванням або нездійсненими очікуваннями емоції активують мережі мозку, що залучені до обробки винагороди та втрат.
Тривога і страх: Виникають у відповідь на загрозу, невизначеність або очікування майбутнього болю, а мигдалина та гіпокамп відіграють ключову роль у цих процесах.
Відчай і безпорадність: Можуть виникати внаслідок хронічного болю, невдач або відчуття втрати контролю.
Власне усі ці стани часто асоціюються зі змінами в активності префронтальної кори, яка відповідає за планування та прийняття рішень, а відтак суттєво позначаються на загальній якості життя.
Когнітивні аспекти страждання
Мислення, умосягнення та пізнання суттєво впливають на інтенсивність та тривалість страждання, а найбільш критичними їх проявами у контексті нейропсихології, на мою думку є такі:
Румінація як постійне обдумування негативних подій або думок, безумовно і суттєво посилює страждання, оскільки активує ті мережі мозку, що залучені до самореферентної обробки інформації.
Катастрофізація як схильність перебільшувати небезпеку або негативні наслідки ситуації, самоочевидно, здатна неабияк посилити відчуття болю, тривоги і самого страждання.
Уникаюча поведінка в розумінні запобігання ситуацій, які здатні спричинити біль, неприємні емоції чи ретравматизацію — може навіть тимчасово полегшувати страждання, але в довгостроковій перспективі, частіше посилює його.
Соціальний та контекстуальний вплив на страждання
Незаперечно, що первною міро, а інколи і значною — страждання також формується соціальним контекстом, а саме:
Соціальна ізоляція як відсутність чи недостатність соціальної підтримки, зазвичай, посилює відчуття болю, розпачу, туги тощо.
Емпатія як процес спостереження за стражданнями інших — здатна активувати ті ж самі мозкові мережі, що й власні страждання, що свідчить про нейробіологічну основу емпатії і потребу тримати особисті кордони.
Культурні норми. Те, як люди виражають та інтерпретують страждання, на фундаментальному рівні формується під впливом культурних переконань, ідентичності, стереотипів тощо.
Нейропластичність страждання
Нейропластичність, або пластичність мозку, – це дивовижна здатність нервової системи змінювати свою структуру та функцію у відповідь на досвід, навчання, травми або, як у випадку страждання, на хронічний стрес та біль.
У сучасній психології розуміння нейропластичності є ключовим для пояснення того, як страждання впливає на мозок і як можна розробити ефективні методи його подолання.
Страждання як форма “навчання” мозку. Коли людина переживає інтенсивний або хронічний біль чи емоційний дистрес (наприклад, тривогу, депресію, посттравматичний стресовий розлад), мозок починає “навчатися” цьому стану.
Позаяк цей процес “навчання” відбувається через механізми нейропластичності — відбуваються структурні, функціональні та нейромедіаторні зміни у нейронних мережах.
Щоби заприятелювати чи підписатися, клікайте і дивіться нову вкладку
Структурні зміни нейромереж
Зменшення обсягу сірої речовини
При хронічному болі та депресії спостерігається зменшення обсягу сірої речовини в ключових областях мозку, таких як передня поясна кора (ACC), острівець (insula), префронтальна кора (PFC) та гіпокамп.
Ці області відіграють важливу роль у обробці болю, емоційній регуляції, пам’яті та прийнятті рішень.
Зміни в дендритних шипиках та синапсах
Хронічний стрес може призводити до атрофії дендритів та зменшення кількості синаптичних зв’язків у гіпокампі та префронтальній корі, що впливає на когнітивні функції (пам’ять, увагу) та емоційну регуляцію.
Функціональні зміни нейромереж
Змінена функціональна зв’язність
Мережі мозку, відповідальні за біль та емоції, можуть стати гіперактивними або змінити свою взаємодію.
Наприклад, при хронічному болі посилюється зв’язок між ACC (емоційний компонент болю) та соматосенсорною корою (сенсорний компонент), що призводить до посиленого відчуття болю.
Сенсибілізація
Мозок стає надчутливим до больових сигналів і навіть слабкі стимули, які раніше не викликали болю, тепер можуть викликати інтенсивне больове відчуття (феномен алодинії) або нормальні больові стимули сприймаються як значно сильніші (гіпералгезія).
Це відбувається через зміни на рівні синапсів та нейронних ланцюгів у спинному та головному мозку.
Зміни в модуляції болю
Механізми, які природно пригнічують біль (наприклад, ендогенна опіоїдна система), можуть стати менш ефективними.
Перемикання фокусу уваги
Мозок починає більше уваги приділяти больовим сигналам, створюючи “замкнене коло” страждання, де постійна увага до болю посилює його.
Зміни у нейромедіаторних системах:
Хронічне страждання впливає на рівні та функцію нейромедіаторів, таких як серотонін, дофамін, норадреналін, ГАМК та глутамат, які відіграють ключову роль у настрої, емоціях та обробці болю.
Двояка природа нейропластичності
Важливо розуміти, що нейропластичність не є за своєю суттю “доброю” чи “поганою”. Це просто здатність мозку змінюватися.
У контексті страждання вона може бути малоадаптивною та адаптивною.
Маладаптивна (деструктивна) — коли мозок “вчиться” підтримувати та посилювати страждання, створюючи патологічні зв’язки та стани, як, наприклад, при хронічному болі, де мозок продовжує “відчувати” біль навіть після зникнення першопричини.
Адаптивною (конструктивна) — набута здатність мозку до відновлення та перенавчання, що є основою для ефективних терапевтичних втручань.
Нейропластичність як мішень для терапії страждання
Сучасна психологія та медицина активно використовують принципи нейропластичності для розробки та вдосконалення методів лікування страждання:
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), особливо при хронічному болі та тривожних розладах, спрямована на зміну дисфункціональних думок та поведінкових патернів.
З нейропсихологічної точки зору, КПТ допомагає “переписати” негативні нейронні зв’язки, зменшуючи активацію в мигдалині (центр страху) і посилюючи контроль з боку префронтальної кори (центр раціонального мислення та емоційної регуляції).
Це призводить до реорганізації нейронних мереж, які були “закодовані” на страждання.
Майндфулнес та медитація усвідомленості тренують увагу та неупереджене сприйняття поточного моменту.
Дослідження показують, що регулярні практики майндфулнес можуть призвести до збільшення обсягу сірої речовини в ділянках, пов’язаних з увагою, емоційною регуляцією (наприклад, острівець, префронтальна кора), та зменшення активності в мережах, пов’язаних з румінацією (наприклад, дефолтна мережа).
Власне, це дозволяє людям дистанціюватися від страждальницьких думок та емоцій, змінюючи їхню “нейронну мапу”.
Фізична активність як регулярні фізичні вправи стимулюють нейрогенез (утворення нових нейронів), особливо в гіпокампі, що може покращити настрій, пам’ять та зменшити стрес.
Вони також впливають на нейромедіаторні системи, модулюючи біль та покращуючи емоційний стан.
Нейрофідбек та біофідбек методи дозволяють людям навчитися самостійно регулювати свою мозкову активність (нейрофідбек) або фізіологічні показники (біофідбек).
Наприклад, люди можуть тренуватися зменшувати активацію в певних ділянках мозку, що асоціюються з болем або тривогою, тим самим сприяючи адаптивній нейропластичності.
Психотерапія, орієнтована на травму (наприклад, EMDR):
Спрямовані на переробку травматичних спогадів, які часто “застрягають” у дисфункціональних нейронних мережах.
Шляхом повторного активації та реінтеграції цих спогадів мозок може “переписати” їх, зменшуючи емоційний заряд і пов’язані з ними симптоми.
Клікайте і дивіться нову вкладку, щоби встановити контакт у LinkedIn
Розуміння та управління стражданням
Розуміння нейропсихологічних основ страждання дає нам потужні інструменти для його подолання.
Практика засвідчує, що зосередження лише на фізичному болю є недостатнім, а ефективні підходи управління нейропсихологічними аспектами страждання, хоч і підбираються лише індивідуально, зазвичай передбачають:
Психотерапія: Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) допомагає змінити негативні думки та поведінкові патерни, пов’язані зі стражданням. Майндфулнес та медитація можуть допомогти в усвідомленні та прийнятті болю.
Фармакологічні втручання: Засоби для знеболення, антидепресанти, анксіолітики.
Фізична активність: Може зменшити біль та покращити настрій.
Соціальна підтримка: Зміцнення зв’язків з іншими може зменшити відчуття ізоляції та покращити емоційний стан.
Робота зі стражданням у гештальт-підході
Гештальт-терапія, заснована Фріцем Перлзом, Лорою Перлз та Полом Гудманом, є екзистенційним та феноменологічним підходом, який зосереджується на “тут і тепер” і усвідомленні досвіду клієнта.
Робота зі стражданням у гештальт-підході, на практиці, не передбачає спроб його уникнути, придушити чи просто “позбутися”.
Натомість, вона спрямована на повне усвідомлення, прийняття та інтеграцію страждання як частини цілісного досвіду особистості.
Усвідомлення (Awareness)
Гештальт-терапія починається з розширення усвідомлення клієнтом свого страждання.
Не просто “знати”, що боляче, а повноцінно відчувати, де в тілі це страждання проявляється, які емоції супроводжують його, які думки виникають, і яка поведінка з ним пов’язана.
“Як” замість “Чому”
Замість того, щоб шукати причини страждання в минулому (“чому мені так боляче?”), гештальт-терапевт фокусується на тому, “як” клієнт переживає страждання прямо зараз: “Як ви це відчуваєте?”, “Де це у вашому тілі?”, “Який колір, форма, розмір у цього відчуття?”.
Феноменологія: Дослідження безпосереднього досвіду страждання без інтерпретацій та оцінок дозволяє клієнту “зустрітися” зі своїм стражданням без фільтрів та уникнення.
Прийняття (Acceptance)
Гештальт-підхід заохочує прийняття страждання як реального, теперішнього досвіду, а не боротьбу з ним, бо це часто лише посилює страждання.
Водночас, прийняття не означає пасивну здачу, а радше усвідомлення того, що “це є”.
Відмова від “має бути”
Замість того, щоб прагнути до ідеального стану без болю, клієнт вчиться дозволяти собі відчувати “те, що є” і як підверлджує практика, це парадоксальним чином може зменшити інтенсивність страждання, так як “енергія, що витрачалася на опір — вивільняється”.
Заземлення
Прийняття страждання часто пов’язане із заземленням у власному тілі, усвідомленням дихання, що допомагає витримувати сильні емоції.
Контакт (Contact):
Страждання часто є результатом незавершених гештальтів, блокованого контакту з собою, іншими або навколишнім світом.
Контакт зі стражданням
Досвідчений терапевт майстерно допомагає клієнту налагодити прямий контакт зі своїм стражданням, замість того, щоб відсторонено говорити про нього.
Це, власне, може включати діалог з частиною себе, яка страждає, або з самим стражданням як з окремою “фігурою” та ін
Контакт у стосунках
Страждання, звісно ж, може виникати і через порушення контакту в міжособистісних стосунках, а терапевтичний процес допомагає усвідомити, як ці порушення впливають на страждання, і знайти нові способи взаємодії.
Щоби підписатися на Instagram та чи написати, клікайте
Полярності та інтеграція:
Гештальт-терапія розглядає особистість як сукупність полярностей (наприклад, сильний/слабкий, радість/страждання, любов/ненависть).
Коли якась полярність заперечується або відкидається, вона може призводити до внутрішнього конфлікту та страждання.
Інтеграція страждання
Замість того, щоб відокремлювати страждання як щось “погане” і небажане, гештальт-терапія прагне інтегрувати його в цілісний досвід особистості.
Це означає визнання його місця, усвідомлення його уроків або значення, і прийняття його як частини себе.
Діалог з полярностями
Використовуються техніки, такі як “діалог на двох стільцях”, де клієнт може дати голос різним частинам себе, включаючи ту, яка страждає, і ту, яка, можливо, чинить опір стражданню.
Відповідальність
Гештальт-підхід підкреслює відповідальність клієнта за свій досвід і вибори, але це жодним чином не про звинувачення, а усвідомлення власної ролі у формуванні та подоланні страждання.
“Як я сприяю цьому стражданню?” “Що я можу змінити у своїй реакції на нього?”
Творче пристосування:
Страждання часто виникає, коли старі способи пристосування до життя вже не працюють, але нові ще не знайдені.
Гештальт-терапія підтримує клієнта у пошуку нових, більш гнучких та ефективних способів взаємодії зі світом та власним досвідом, що дозволяють зменшити страждання.
Техніки роботи зі стражданням (приклади):
Фокусування на тілі: Заохочення клієнта усвідомити, де в тілі проявляється страждання, який його фізичний вираз (напруга, біль, відчуття).
Експерименти: Терапевт може запропонувати клієнту експерименти, щоб поглибити контакт зі стражданням (наприклад, перебільшити рух, пов’язаний зі стражданням; дати голос відчуттю).
Пустий стілець: Для діалогу з частиною себе, яка страждає, або з іншою людиною, з якою пов’язане страждання.
Сновидіння: Робота зі сновидіннями як з проекціями незавершених гештальтів, що містять ключі до розуміння та інтеграції страждання.
Виявлення переривань контакту: Дослідження того, як клієнт уникає контакту зі своїм стражданням (наприклад, шляхом конфлюенції, проекції, інтроекції, ретрофлексії).
Результати роботи зі стражданням у гештальт-підході:
Пройшовши відповідно до індивідуальних особливостей та специфіки через повне проживання та інтеграцію страждання, клієнт може:
Зменшити інтенсивність болю та емоційного дистресу.
Здобути глибше розуміння себе та своїх реакцій.
Відновити енергію, яка раніше витрачалася на опір.
Збільшити свою здатність до витримування складних емоцій.
Розвинути більшу гнучкість та спонтанність у житті.
Перетворити страждання на ресурс для зростання та розвитку.
Важливо, що гештальт-терапія не прагне зробити клієнта “щасливим” у традиційному розумінні, а скоріше цілісним, здатним проживати весь спектр людських емоцій, включаючи і страждання, і знаходити в них сенс та ресурс для подальшого життя.
Підсумки
Сучасна нейропсихологія розглядає страждання як динамічний процес, що формується складною взаємодією мозкових мереж, когнітивних процесів, емоцій та соціального контексту.
Це розуміння не тільки поглиблює наші знання про людський досвід, але й відкриває нові, більш ефективні шляхи для полегшення страждання та покращення якості життя.
Страждання, хоча й є неминучою частиною життя, не є нездоланним, адже розуміння його складної природи з нейропсихологічної точки зору відкриває шлях до більш ефективних стратегій його управління та, зрештою, до більшої психологічної стійкості.
Нейропластичність страждання є ключовим поняттям у сучасній психології, що пояснює, як мозок адаптується до хронічного болю та емоційного дистресу, а також як ці адаптації можуть бути змінені.
Розуміння того, що наш мозок не є статичною структурою, а постійно змінюється у відповідь на наш досвід, дає надію та стратегії для ефективного подолання страждання.
Це підкреслює важливість комплексних підходів, які поєднують фармакологічні, психотерапевтичні та поведінкові втручання для сприяння адаптивній нейропластичності та покращенню якості життя.
Підбір психолога
Щоби зробити перший крок назустріч застосування нейропсихологічних аспектів у процесі спільної з терапевтом роботи зі стражданням у вас чи ваших близьких, звертайтеся до мене чи підберіть психолога у спеціальному розділі веб-середовища
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
У сучасній психології, особливо в контексті психологічного консультування та психотерапії, психологічний контракт є одним із ключових елементів, що визначає рамки, очікування та взаємні зобов’язання між психологом (терапевтом, консультантом) та клієнтом.
На практиці, саме психологічний контакт є фундаментом для побудови довірливих відносин та ефективної роботи.
Психологічний контракт — це сукупність усвідомлених і неусвідомлених, вербалізованих і невербалізованих угод, очікувань та домовленостей між учасниками психологічної взаємодії (наприклад, клієнтом і терапевтом), що визначають цілі, правила, межі, відповідальність і бажані результати цієї взаємодії.
Як свідчить практична робота, психологічний контакт може бути як офіційним (письмовим), так і неформальним (усним або навіть негласним).
Далі в цій публікації я всебічно та узгальнено охарактеризую актуальні аспекти як самого психологічного контракту, так і вживання цього словосполучення.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Зміст психологічного контракту
Зміст психологічного контракту охоплює широкий спектр питань, які прояснюються між клієнтом та психологом, щоб забезпечити прозорість та ефективність роботи. До нього зазвичай входять:
Цілі та очікування: Які проблеми клієнт хоче вирішити? Яких результатів він прагне? Що психолог може запропонувати? Це допомагає уникнути нереалістичних очікувань.
Часові рамки та регулярність: Тривалість однієї сесії, рекомендована періодичність зустрічей, загальна орієнтовна тривалість терапії (якщо це можливо визначити).
Вартість та порядок оплати: Розмір оплати за сесію, правила оплати пропущених сесій, умови перегляду вартості.
Конфіденційність: Умови збереження конфіденційності інформації, отриманої під час сесій, та випадки, коли вона може бути розголошена (наприклад, загроза життю клієнта чи інших).
Межі взаємодії: Допустимість контакту між сесіями (телефонні дзвінки, повідомлення), заборона на інші форми стосунків (дружніх, романтичних, ділових) під час терапії.
Відповідальність сторін: Що є відповідальністю клієнта (відвідування сесій, відкритість, виконання домашніх завдань), а що — відповідальністю психолога (професіоналізм, дотримання етики, конфіденційність).
Порядок завершення терапії: Умови та процедура завершення роботи (наприклад, необхідність кількох завершальних сесій).
Методи та підходи: Загальне розуміння того, які методи та техніки може використовувати психолог.
Дії у форс-мажорних ситуаціях: Правила перенесення сесій, дій у разі хвороби або інших непередбачуваних обставин.
Форми психологічного контракту
Серед розмаїття форм, на мою думку, окремого тлумачення заслуговують усна, письмова та негласна.
Усна форма: Найбільш поширена у приватній практиці. Усі домовленості проговорюються під час перших сесій. Їхня ефективність залежить від ясності та прозорості комунікації.
Письмова форма: Деякі психологи вважають за краще укладати офіційний письмовий договір, особливо при довгостроковій терапії або у специфічних випадках (наприклад, робота з неповнолітніми). Це забезпечує юридичну чіткість та додаткову безпеку для обох сторін.
Негласна/імпліцитна форма: Це неусвідомлені очікування, припущення та невербалізовані домовленості, які можуть виникати між клієнтом і психологом.
Наприклад, клієнт може очікувати, що психолог “вирішить його проблеми” без його активної участі, або психолог може несвідомо відчувати відповідальність за “порятунок” клієнта.
Виявлення та прояснення цих негласних домовленостей є важливою частиною терапевтичної роботи.
Завдання психологічного контракту
Теоретично і практично, психологічний контракт виконує цільй ряд важливих завдань, серед яких, на мою думку, виділяються:
Створення безпечного простору: Чіткі межі та правила надають клієнту відчуття безпеки та передбачуваності, що є критично важливим для відкритості та довіри.
Прояснення очікувань: Допомагає узгодити бачення процесу та результатів, запобігаючи розчаруванням та непорозумінням.
Розподіл відповідальності: Чітко визначає, хто за що відповідає, що сприяє активній позиції клієнта та зменшує його залежність.
Формування терапевтичного альянсу: Усвідомлене укладання контракту зміцнює співпрацю та взаєморозуміння між клієнтом та психологом.
Основа для інтервенцій: Будь-які порушення контракту (наприклад, запізнення, пропуски, спроби змінити формат) можуть бути використані психологом для дослідження внутрішніх динамік клієнта.
Захист обох сторін: Контракт захищає психолога від нереалістичних вимог та претензій, а клієнта — від неетичних дій з боку психолога.
Надання сенсу роботі: Коли цілі та шлях до них визначені, процес набуває більшого сенсу та спрямованості.
Різновиди психологічних контрактів
Хоча поняття “психологічний контракт” найчастіше асоціюється з психотерапією, воно також використовується в інших сферах психологічної взаємодії:
Терапевтичний/Консультативний контракт: Основний вид, що укладається між психологом/терапевтом і клієнтом.
Організаційний/Трудовий психологічний контракт: Очікування та зобов’язання між працівником та організацією.
Це стосується не тільки офіційно прописаних умов (зарплата, посадові обов’язки), але й негласних очікувань щодо лояльності, можливостей розвитку, визнання, ставлення до праці.
Трансакційний контракт (транзакційний): Фокус на конкретних, матеріальних обмінах.
Короткострокові очікування (наприклад, “Я працюю 8 годин, отримую зарплату і на цьому мої зобов’язання завершуються”).
Реляційний контракт (відносинний): Включає більш широкі, емоційні та соціальні аспекти.
Довгострокові очікування, засновані на довірі, взаємопідтримці, розвитку (“Я лояльний до компанії, очікую від неї турботи та можливостей для кар’єрного зростання”).
Навчальний психологічний контракт: Між викладачем та студентом у контексті освітнього процесу (що очікується від студента, що надає викладач).
Сімейний психологічний контракт: Негласні правила та очікування, що формуються всередині сімейної системи.
Щоби заприятелювати чи підписатися, клікайте і дивіться нову вкладку
Структура психологічного контракту
Структуру психологічного контракту можна уявити як набір блоків, що стосуються різних аспектів взаємодії:
Цільовий блок психологічного контракту:
Проблема клієнта (з чим прийшов).
Бажана мета (чого хоче досягти).
Критерії досягнення мети (як зрозуміє, що мета досягнута).
Можливі перешкоди та ризики (як зовнішні, так і внутрішні).
Вартість та порядок оплати (передоплата, оплата після сесії, правила скасування/перенесення).
Тривалість терапії (орієнтовно).
Правила спілкування між сесіями.
Етичний блокпсихологічного контракту
Принципи конфіденційності (що, кому, коли можна розголошувати).
Дії в кризових ситуаціях (суїцидальні наміри, загроза життю).
Межі компетенції психолога.
Заборона на подвійні стосунки.
Блок відповідальності психологічного контракту
Відповідальність клієнта: Відвідувати сесії, бути відвертим, виконувати рекомендації (за бажанням), брати відповідальність за власні зміни.
Відповідальність психолога: Забезпечити конфіденційність, безпечний простір, професійну підтримку, дотримуватися етичних принципів.
Блок завершення психологічного контракту
Умови та процедура завершення терапії (поступове завершення, обговорення результатів).
Психологічний контракт у гештальт-підході
У гештальт-підході психологічний контракт є не просто формальною угодою, а живим та динамічним (дихаючим) елементом терапевтичного процесу, що постійно знаходиться в полі уваги.
Найбільшою мірою психологічний контракт відображає такі основні принципи гештальту як “тут і зараз”, усвідомлення, відповідальність та діалог.
Принципи психологічного контракту в гештальт-підході
У теорії та на практиці, психологічний контракт у гештальті ґрунтується на таких ключових принципах:
Принцип “Тут і зараз”: Контракт не є чимось догматичним і може бути переглянутий та/чи уточнений у будь-який момент, коли виникає незадоволена потреба або новий гештальт.
Важливо зосередитися на тому, що відбувається зараз у взаємодії, включаючи будь-які порушення контракту.
Принцип усвідомлення (awareness): Процес укладання та підтримання контракту сприяє усвідомленню клієнтом своїх потреб, очікувань, побоювань та відповідальності.
Психолог допомагає клієнту усвідомити, що він робить у процесі контрактування (наприклад, уникає конкретики, знецінює свої потреби).
Принцип відповідальності: Контракт чітко розподіляє відповідальність між клієнтом і психологом.
Клієнт відповідає за свій вибір, свою роботу, свою готовність до змін. Терапевт відповідає за створення безпечних умов, професійну підтримку та дотримання етики.
Принцип діалогу: Контракт формується у відкритому, рівноправному діалозі.
Це не одностороння декларація, а процес взаємного узгодження, де висловлюються та обговорюються очікування обох сторін.
Принцип феноменології: Психолог фокусується на тому, що безпосередньо спостерігається та переживається під час обговорення контракту, без інтерпретацій та оцінок.
Наприклад, якщо клієнт вагається при називанні цілей, це стає предметом дослідження.
Принцип експерименту: Прояснення контракту може відбуватися через терапевтичні експерименти.
Наприклад, якщо клієнт не може сформулювати запит, терапевт може запропонувати кілька варіантів або зосередитися на його поточному стані тощо
Клікайте і дивіться нову вкладку, щоби встановити контакт у LinkedIn
Особливості психологічного контракту в гештальт-підході
Динамічність і гнучкість: На відміну від більш директивних підходів, у гештальті контракт є гнучким і може змінюватися по ходу терапії.
Це не зафіксований документ, а живий процес, який віддзеркалює розвиток стосунків та змін у запиті клієнта.
Фокус на процесі, а не тільки на змісті: Важливо не тільки що обумовлено, а й як це обговорюється.
Опір, вагання, маніпуляції під час укладання контракту є цінним матеріалом для терапевтичної роботи.
Дослідження порушень контракту: Будь-які порушення контракту (запізнення, пропуски, несплата, спроби перейти на інші види стосунків) розглядаються не як дисциплінарні проступки, а як терапевтичний матеріал.
Це привід для дослідження, що стоїть за цими діями, які потреби перериваються, які уникання актуалізуються.
Орієнтація на клієнта: Контракт вибудовується навколо потреб та можливостей клієнта, з урахуванням його темпу та готовності.
Включення неусвідомлених очікувань: Гештальт-терапевт прагне виявити та прояснити не тільки вербалізовані, а й неусвідомлені очікування обох сторін, які можуть впливати на процес.
Закономірності формування та функціонування
Від негласної угоди до усвідомленого контракту: На початку взаємодії контракт часто існує як набір негласних очікувань. Завдання терапевта – допомогти клієнту їх усвідомити та проговорити.
Дзеркало стосунків у житті клієнта: Те, як клієнт укладає та дотримується контракту, часто відображає його патерни взаємодії з іншими людьми та з собою у повсякденному житті.
Зміни в контракті як відображення змін у клієнті: Коли клієнт змінюється, його потреби та очікування також можуть змінюватися, що призводить до необхідності перегляду контракту.
Важливість завершення: Завершення контракту (терапії) є окремим важливим етапом, де пропрацьовуються почуття, підбиваються підсумки та закріплюються отримані результати.
Переваги психологічного контракту в гештальт-підході
Підвищення ефективності терапії: Чіткість та узгодженість сприяють глибшій та сфокусованій роботі.
Розвиток відповідальності та самопідтримки клієнта: Клієнт вчиться брати відповідальність за свій вибір, а не перекладати її на терапевта.
Зміцнення терапевтичного альянсу: Довіра та взаєморозуміння зростають, коли є чіткі домовленості.
Запобігання маніпуляціям та злиттям: Чіткі межі допомагають уникнути нездорових форм стосунків та сприяють розвитку здорового контакту.
Забезпечення безпеки: Як для клієнта, так і для терапевта, контракт створює рамки безпеки, в яких можливе дослідження складних тем.
Надання матеріалу для терапії: Процес укладання та порушення контракту є безцінним джерелом інформації про клієнта та його способи переривання контакту.
Щоби підписатися на Instagram та чи написати, клікайте
Наслідки відсутності або порушення психологічного контракту в гештальт-підході
Неясність цілей: Клієнт і терапевт можуть рухатися в різних напрямках, що знижує ефективність.
Розмивання меж: Може призвести до змішування ролей, залежності, маніпуляцій.
Нереалістичні очікування: Клієнт може чекати “чарівного зцілення”, а терапевт – відчувати вигорання від надмірної відповідальності.
Знецінення роботи: Без чітких домовленостей цінність терапії може бути втрачена.
Відсутність відповідальності: Клієнт може почуватися жертвою обставин, а не активним учасником змін.
Конфлікти та розрив відносин: Непрояснені очікування та порушення домовленостей можуть призвести до розчарування та передчасного завершення терапії.
Алгоритм укладання психологічного контракту в гештальт-підході
Укладання контракту – це не одноразовий акт, а процес, який може повторюватися та уточнюватися упродовж усього періоду співпраці клієнта з психологом, а найзагальніша послідовність його формального чи негласного підписання, зазвичай така:
Перша зустріч / Фаза орієнтації:
Привітання та створення безпечної атмосфери: Терапевт знайомиться з клієнтом, пропонує йому розташуватися.
“З чим прийшли?” / Запит клієнта: Терапевт просить клієнта розповісти, що привело його до терапії, яка проблема турбує. Важливо допомогти клієнту сформулювати запит як “хочу” (чого я хочу досягти) замість “не хочу” (чого я хочу позбутися).
Дослідження очікувань: “Що ви очікуєте від нашої роботи?”, “Як ви уявляєте собі процес терапії?”, “Яким буде результат, коли проблема вирішиться?”.
Прояснення ролі терапевта: Терапевт пояснює, чим він може бути корисний, а чим ні (наприклад, не дає готових порад, не вирішує проблеми за клієнта).
Узгодження формальних умов:
Час та тривалість сесії: Зазвичай 50-60 хвилин.
Частота зустрічей: Зазвичай раз на тиждень, але може бути й інакше.
Вартість та правила оплати: Чітке озвучування суми, правила оплати пропущених/скасованих сесій.
Можливість зв’язку між сесіями: Яким чином і в яких випадках.
Дослідження та обговорення можливих труднощів:
“Що може перешкодити нам у роботі?”: Обговорення можливих опорів, страхів, труднощів.
Правила завершення терапії: Обговорення бажаного кількості сесій для завершення роботи (наприклад, 2-3 завершальні сесії).
Узгодження та фіксація (вербальна):
“Чи згодні ви з такими умовами?”: Терапевт підсумовує всі домовленості, просить клієнта підтвердити згоду.
“Що ви відчуваєте, коли ми це проговорюємо?”: Дослідження почуттів клієнта щодо укладеного контракту.
Перегляд та уточнення контракту в процесі:
Коли запит змінюється, або виникають нові теми.
Коли є порушення домовленостей (наприклад, клієнт постійно запізнюється) – це є приводом для дослідження цього явища та перегляду відповідних пунктів контракту.
На етапах завершення терапії – обговорюються цілі завершення та майбутнє життя без терапії.
Підсумки
Психологічний контракт не є одноразовим актом, а живим, динамічним та нерідко негласним документом, який може переглядатися та уточнюватися протягом усього процесу взаємодії, особливо в довгостроковій терапії.
Його усвідомлення та проговорювання є запорукою успішної та етичної психологічної практики.
Психологічний контракт у гештальт-підході є “дихаючим елементом” терапевтичної взаємодії, який постійно перебуває в полі уваги обох сторін і слугує важливою опорою для якісної та ефективної роботи.
Підбір психолога
Щоби усно/письмово/негласно обговорити психологічний контракт з фахівцем, звертайтеся до мене чи підберіть психолога у спеціальному розділі веб-середовища
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
У сучасній психології клієнт-терапевтичні відносини (також відомі як терапевтичний альянс або робочий альянс) є одним із найважливіших і найдосліджуваніших факторів успішності психотерапії.
Це не просто формальна взаємодія, а унікальний, професійно структурований зв’язок, що створює безпечне середовище для особистісних змін клієнта.
Клієнт-терапевтичні відносини – це спільна, довірлива, емпатійна та поважна взаємодія між клієнтом та терапевтом, яка є фундаментом для ефективної психологічної допомоги.
Вона характеризується взаємною згодою щодо цілей та завдань терапії, а також наявністю емоційного зв’язку, що сприяє відкритій комунікації та особистісному зростанню клієнта.
Далі у цій статті я всебічно і узагальнено розгляну терапевтичний альянс (клієнт-терапевтичні відносини) через призму сучасної теорії та безпосередньої практики надання допомоги клієнтам.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Відмінності від соціальних стосунків
Передовсям треба наголосити, що клієнт-терапевтичні відносини суттєво відрізняються від звичайних соціальних стосунків, а саме:
Метаспрямованістю, адже мають чітку мету — допомогу клієнту у вирішенні його проблем та досягненні психологічного добробуту.
Нерівність ролей, де взаємодія хоч і є співпрацею, але терапевт обіймає роль експерта та фасилітатора, а клієнт – людини, яка шукає допомоги.
Обмеженість у часі, позаяк терапевтичний альян існує впродовж певного періоду, поки не буде досягнуто терапевтичних цілей.
Конфіденційність, бо інформація, що обговорюється, є суворо конфіденційною (за винятком випадків, коли є загроза життю).
Етичні рамки, тому що клієнт-терапевтичні відносини регулюються суворими етичними нормами, що виключають будь-які подвійні ролі (дружбу, романтичні стосунки, ділові партнерства).
Зміст і компоненти терапевтичного альянсу
Прикметно, що вчений і засновник клієнт-центрованого підходу Карл Роджерс, підкреслював важливість умов для особистісного зростання у терапевтичних відносинах, що означає безумовне позитивне ставлення, емпатія та конгруентність (автентичність) терапевта.
Сучасні моделі, зокрема модель Робочого Альянсу (Working Alliance) за Едвардом Бордіном, виділяє три основні компоненти клієнт-терапевтичних відносин:
Згода щодо цілей (Goals): Взаємне розуміння та узгодження того, над чим працюватиметься в терапії, які результати бажає отримати клієнт.
Згода щодо завдань (Tasks): Взаємна згода щодо методів, вправ, активностей, які будуть використовуватися для досягнення цих цілей. Це включає розуміння ролей кожного у процесі.
Емоційний зв’язок / Бонд (Bond): Якість взаємин між клієнтом і терапевтом, що включає довіру, взаємоповагу, симпатію, відчуття безпеки та комфорту.
Значення та важливість клієнт-терапевтичних відносин
Дослідження послідовно показують, а практика підтверджує, що якість терапевтичного альянсу є одним із найсильніших предикторів успішного результату терапії, часто навіть важливішим за конкретний терапевтичний метод або школу.
Сильний терапевтичний альянс сприяє:
Підвищенню довіри та відкритості: Клієнт почувається достатньо безпечно, щоб ділитися вразливою інформацією та досліджувати складні переживання.
Залученості клієнта: Мотивує клієнта до активної участі в терапевтичному процесі, виконанні домашніх завдань та дотримання рекомендацій.
Зниженню опору: Допомагає клієнту легше долати внутрішній опір змінам.
Моделюванню здорових відносин: Для багатьох клієнтів терапевтичні відносини можуть стати першим досвідом здорової, безумовно приймаючої та підтримуючої взаємодії, що допомагає їм перенести ці навички у власне життя.
Сприянню інсайту та змінам: Безпечний простір дозволяє клієнту досліджувати свої патерни поведінки, почуття та думки, отримуючи нові інсайти та здійснюючи бажані зміни.
Щоби заприятелювати чи підписатися, клікайте і дивіться нову вкладку
Етичні принципи, що регулюють відносини між клієнтом і психологом
Етичні кодекси психологів та психотерапевтів у всьому світі наголошують на важливості дотримання певних принципів для підтримки здорових клієнт-терапевтичних відносин:
Конфіденційність: Вся інформація, що розкривається клієнтом, є конфіденційною, за винятком випадків загрози життю або здоров’ю клієнта чи інших осіб.
Інформована згода: Клієнт має бути повністю проінформований про характер терапії, її цілі, методи, вартість, тривалість та свої права перед початком роботи.
Компетентність: Терапевт повинен працювати лише в межах своєї кваліфікації та компетенції.
Відсутність експлуатації та подвійних стосунків: Терапевт не може використовувати клієнта для своєї вигоди (емоційної, сексуальної, фінансової) і не повинен вступати з ним у стосунки, що виходять за межі терапевтичних (дружба, романтика, бізнес).
Добровільність: Участь клієнта в терапії є добровільною, і він має право припинити її в будь-який момент.
Повага до автономії клієнта: Терапевт не нав’язує своїх поглядів, не приймає рішень за клієнта, а підтримує його в самостійному виборі та розвитку.
Неупередженість та недискримінація: Терапевт повинен ставитися до всіх клієнтів з повагою, незалежно від їхнього походження, віку, статі, сексуальної орієнтації, релігійних чи політичних переконань.
Різновиди та моделі відносин у різних підходах
У різних психологічних школах та підходах клієнт-терапевтичні відносини розуміються та використовуються по-різному.
Ці відмінності, власне, відображають фундаментальні теоретичні засади кожного напряму, а серед основних із яких, на мою думку, виділяються:
Аналітична модель (Перенесення-Контрперенесення): Де відносини є джерелом діагностичного матеріалу та об’єктом аналізу.
Гуманістична модель (Емпатія-Безумовне прийняття-Конгруентність): Де відносини є інструментом цілющого досвіду та середовищем для зростання.
Когнітивно-поведінкова модель (Робочий Альянс): Де відносини є необхідною умовою для співпраці та застосування технік.
Гештальт-модель (Діалог на кордоні контакту): Де відносини є живим експериментом та відображенням внутрішнього світу клієнта.
Далі кілька слів про кожну із основних моделей через призму сучасної теорії та безпосереднього практичного досвіду їх застосування
1. Психоаналітичні та психодинамічні підходи(Аналітична модель)
Відносини розглядаються передусім як арена для перенесення (трансферу) та контрперенесення (контртрансферу).
Перенесення (Трансфер): Це неусвідомлене перенесення клієнтом на терапевта почуттів, фантазій, очікувань і патернів поведінки, які виникли в його стосунках з важливими людьми з минулого (батьками, опікунами).
Наприклад, клієнт може сприймати терапевта як суворого батька, який критикує, або як ідеалізованого захисника.
Контрперенесення (Контртрансфер): Це емоційна та поведінкова реакція терапевта на перенесення клієнта. Це може бути як усвідомлена, так і неусвідомлена реакція.
Роль відносин: У цих підходах робота з перенесенням є ключовим інструментом терапії.
Аналізуючи і прояснюючи ці динаміки, клієнт може усвідомити свої несвідомі конфлікти та патерни стосунків, що допомагає йому змінити свою поведінку в реальному житті.
Практичніособливості:
Терапевт зберігає певну “нейтральність” та “стриманість”, щоб не спотворювати перенесення клієнта власними реакціями.
Стосунки асиметричні: терапевт це експерт-інтерпретатор, а клієнт – “той, кого аналізують”.
2. Гуманістична модель (Клієнт-центрована терапія)
Відносини є коригуючим емоційним досвідом та основним інструментом змін. На відміну від психоаналізу, тут не аналізується минуле, а створюються умови для зростання тут і зараз.
Ключові компоненти (за Карлом Роджерсом):
Безумовне позитивне ставлення: Терапевт приймає клієнта повністю, без осуду, незалежно від його думок, почуттів чи поведінки. Це створює безпечне середовище, де клієнт може бути справжнім.
Емпатійне розуміння: Терапевт глибоко, точно і чутливо розуміє внутрішній світ клієнта, “встаючи на його місце” і відображаючи його почуття, що допомагає клієнту краще себе усвідомити.
Конгруентність (автентичність): Терапевт є справжнім і відкритим у стосунках, не ховається за “маскою експерта”. Він щиро виражає свої почуття та думки, що робить відносини автентичними та довірливими.
Роль відносин: Самі по собі відносини є цілющими. Якщо ці три умови дотримано, клієнт може відновити зв’язок зі своїм внутрішнім “Я”, розвинути самоприйняття та почати рух до самоактуалізації.
Клікайте і дивіться нову вкладку, щоби встановити контакт у LinkedIn
3. Когнітивно-поведінкова модель (КПТ)
Відносини розглядаються як робочий альянс (working alliance) або співпраця.
Хоча це не є основним інструментом змін (як у гуманістичних підходах), сильний альянс визнається необхідною умовою для ефективності терапії.
Ключові компоненти:
Співпраця: Клієнт і терапевт працюють як команда для досягнення спільних цілей. Терапевт виступає в ролі експерта, який навчає клієнта навичкам та стратегіям, але клієнт є активним учасником процесу.
Довіра та рапорт: На початку терапії терапевт активно працює над створенням довірливих стосунків, демонструючи емпатію та безумовну повагу.
Структурованість: Відносини мають чітку структуру та фокус.
Роль відносин: Альянс служить для мотивації клієнта до виконання домашніх завдань, співпраці та застосування отриманих навичок.
Практичні особливості:
Без альянсу техніки КПТ можуть бути неефективними.
Терапевт не просто слухає, а є активним фасилітатором, що керує процесом.
Окремо і детальніше, ще кілька слів про гештальт-модель відносин між клієнтом і психологом чи психотерапевтом.
Гештальт-модель клієнт-терапевтичних відносин
У гештальт-підході клієнт-терапевтичні відносини є центральним елементом і потужним інструментом змін. Їхня суть полягає в діалозі на кордоні контакту між двома рівноправними особистостями — терапевтом і клієнтом. Це не просто фон для терапії, а її “жива лабораторія”, де клієнт може усвідомити свої патерни взаємодії та спробувати нові способи функціонування у безпечному середовищі.
Суть гештальт-моделі:
Відносини ґрунтуються на “Я–Ти” діалозі, який має три основні характеристики:
Присутність (Presence): Терапевт повністю присутній у стосунках, зосереджений на “тут і зараз”, не відволікаючись на інтерпретації чи минуле. Він сприймає клієнта цілісно — його слова, тіло, емоції.
Автентичність (Authenticity/Genuineness): Терапевт є справжнім і щирим. Він не ховається за роллю “експерта” і може ділитися своїми почуттями та реакціями, які виникають у процесі взаємодії. Це створює атмосферу довіри та відкритості.
Прийняття та включення (Inclusion): Терапевт сприймає клієнта без оцінки, намагаючись зрозуміти його досвід з його власної точки зору. Він не просто слухає, а занурюється у спільний досвід, залишаючись при цьому собою.
У гештальт-підході терапевтичні відносини розглядаються як поле, де все, що відбувається, є важливим. Будь-які переривання контакту (наприклад, злиття, проекція, ретрофлексія) у стосунках із терапевтом стають матеріалом для роботи, оскільки вони відображають патерни клієнта в реальному житті.
Відмінність гештальт-моделі клієнт-терапевтичних відносин від психоаналітичної
Гештальт: Фокус на “тут і зараз”. Терапевт працює з тим, що відбувається зараз у стосунках (“Що ви відчуваєте до мене?”).
Психоаналіз: Фокус на перенесенні патернів з минулого. Терапевт залишається нейтральним, щоб клієнт міг спроектувати на нього фігури з минулого, а потім аналізує цей процес. У гештальті реакції терапевта також є частиною діалогу, а не перешкодою.
Гештальт: Терапевт є більш активним, ніж у Роджерса.
Він не тільки емпатійно слухає, а й пропонує експерименти, повертає увагу клієнта до тіла, провокує контакт (“Я бачу, що ви зараз роздратовані. Ви можете сказати мені про це?”).
Клієнт-центрована: Терапевт менш активний, його роль — створити умови для самостійного зростання клієнта через безумовне прийняття, емпатію та конгруентність.
Гештальт: Відносини є інструментом терапії, а не лише основою для співпраці. Вони використовуються для дослідження емоцій, потреб та патернів поведінки.
КПТ: Відносини — це робочий альянс для спільної роботи над завданнями.
Основний акцент робиться на зміні когнітивних спотворень і поведінки за допомогою конкретних технік та вправ.
Щоби підписатися на Instagram та чи написати, клікайте
Переваги гештальт-моделі клієнт-терапевтичних відносин
Коригуючий досвід: Відносини з терапевтом можуть стати першим досвідом здорового та автентичного контакту, що допомагає клієнту навчитися будувати такі стосунки і в реальному житті.
Глибина усвідомлення: Дослідження “тут і зараз” допомагає клієнту усвідомити свої патерни поведінки та емоції безпосередньо в процесі взаємодії, а не лише обговорювати їх теоретично.
Підвищення відповідальності: Фокус на діалозі “Я–Ти” сприяє усвідомленню клієнтом своєї власної відповідальності за контакт.
Інтеграція: Модель дозволяє інтегрувати різні аспекти досвіду (тілесні відчуття, емоції, думки) в єдине ціле.
Недоліки та ризикигештальт-моделіклієнт-терапевтичних відносин
Суб’єктивність терапевта: Якщо терапевт недостатньо усвідомлює своє контрперенесення, його автентичні реакції можуть бути травмуючими або непрофесійними.
Ризик злиття: Неправильне розуміння діалогу може призвести до розмивання меж і злиття з клієнтом, що шкодить терапії.
Не підходить для всіх: Клієнти з деякими розладами особистості або у гострому кризовому стані можуть потребувати більш директивного та структурованого підходу.
Результати та наслідкигештальт-моделі клієнт-терапевтичних відносин
Досвід підтверджує, що майстерна робота в гештальт-моделі клієнт-терапевтичних відносин сприяє досягненню таких результатів як:
Збільшення усвідомлення: Клієнт стає більш свідомим своїх почуттів, потреб, способів взаємодії та захисних механізмів.
Покращення контакту: Клієнт вчиться будувати більш автентичні, близькі та здорові стосунки.
Розвиток самопідтримки: Клієнт навчається краще розуміти і підтримувати себе, а не чекати на підтримку від інших.
Завершення “незакритих гештальтів”: Дослідження минулих травм і ситуацій через призму відносин “тут і зараз” допомагає клієнту завершити їх і знайти нові способи адаптації.
Підсумки
У сучасній психології розуміння клієнт-терапевтичних відносин еволюціонує від простого “рапорту” до усвідомлення їх як динамічного, складного та потужного інструменту змін.
Це не просто фон, на якому відбувається терапія, а її суттєва частина, що дозволяє клієнту пережити новий, коригуючий досвід у безпечному та підтримуючому середовищі.
Психоаналітичні та психодинамічні підходи розглядають ці відносини крізь призму перенесення (трансферу) та контрперенесення (контртрансферу) і робота з цими явищами є ключовим інструментом терапії.
Гуманістичні підходи (клієнт-центрована терапія, гештальт-терапія) наголошують на справжності (конгруентності), емпатії та безумовному позитивному ставленні терапевта як основних факторах зростання. Відносини є тут “коригуючим емоційним досвідом”.
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), хоча фокус більше на техніках та зміні мислення/поведінки, сильний альянс визнається важливим для співпраці та ефективності застосування технік.
Гештальт-модель клієнт-терапевтичних відносин – це глибокий, динамічний і потужний інструмент, який допомагає клієнту не просто вирішити конкретну проблему, а й стати більш цілісною та усвідомленою особистістю.
Підбір психолога
Щоби започаткувати клієнт-терапевтичні відносини, результатом існування яких, стане краща версія вас (чи ваших близьких) — звертайтеся до мене або підберіть психолога в спеціальному вимірі веб-середовища
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Повномасштабна військова агресія в Україні спричинила масове поширення хронічного, довготривалого та системного біопсихосоціального стресу й трансформацію частини гострих, епізодичних психотравм у більш хронічні стани.
Цей екстремальний контекст спонукає до переорієнтації: переходу від класичної концепції «витримування навантаження» (стресостійкості) до комбінації з концепцією «динамічного відновлення та зростання» (резильєнтності).
У відповідь на ці виклики, концептуальні моделі стійкості доцільно розглядати не лише як теоретичні схеми, а й як інструменти, які слугують внутрішніми опорами особистості, зменшуючи стигматизацію тих, хто пережив травму, шляхом усвідомлення, що вони є суб’єктами, здатними успішно долати життєві труднощі.
Далі в цій статті я загально охарактеризую актуальну (в контексті війни і не тільки психологічну) проблематику стресостійкості в ключі резильєнтності через призму сучасної теорії та місткої фахової практики роботи з ними.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Визначення стресостійкості та резильєнтності
Дослідження стресу та, відповідно, стресостійкості отримали інтенсивний розвиток після публікації робіт Г. Сельє у 50-х роках XX століття, які були зосереджені на фізіологічних змінах в організмі під впливом стресорів.
У психологічному дискурсі стресостійкість (Stress Resistance) традиційно визначається як властивість психіки.
До її ключових функцій відносять спрямованість на подолання перешкод, актуалізацію діяльності в екстремальних умовах та забезпечення стабілізації внутрішніх механізмів емоційно-вольової саморегуляції.
Таким чином, класична стресостійкість фокусується на запобіганні дезадаптації та підтримці стабільності психіки під час дії стресогенних факторів.
На відміну від статичного поняття стресостійкості, резильєнтність (Resilience) розглядається як динамічна здатність, а не фіксований стан.
Це вміння успішно адаптуватися до життєвих труднощів, кризових ситуацій або травматичних подій.
Резильєнтність означає спроможність “відскакувати” назад після ударів долі, повертатися до нормального стану, відновлюватися та бути стійким після негативного впливу зовнішніх чинників.
В академічному середовищі наголошується на необхідності розрізняти терміни resiliency та resilience, адже перший стосується стійкої риси особистості, тоді як другий описує сам динамічний процес адаптації та відновлення.
У контексті війни, де неможливо повністю уникнути травми, резильєнтність є єдиним дієвим концептом, оскільки вона охоплює постійну гнучкість та адаптацію до мінливих, але хронічно травматичних обставин.
Аналіз показує, що резильєнтність розглядають як багатовимірне, біопсихосоціальне явище, яке включає особистісний, міжособистісний та соціальний досвід.
Це означає, що успіх у подоланні травми залежить не лише від індивідуальних якостей, але й від зміцнення соціальної підтримки та умов навколишнього середовища.
Психофізіологічні та психологічні механізми стресостійкості
Теоретичні підходи до вивчення стресостійкості узагальнюються за кількома напрямками:
генетично-конституційні (вроджені властивості),
механізми психологічних захистів,
адаптивні стратегії та
соціальні (набуті) захисти.
У межах трансакційної теорії вчені класифікують стресори (наприклад, подію, ситуацію, сигнал) та види стресу (епізодичний, гострий, хронічний).
Обмеженням підходу класичної стресостійкості є її орієнтація на “протистояння” стресу.
Хоча це ефективно для гострих, обмежених у часі стресорів, постійний хронічний стрес, спричинений війною може з часомпризвести до виснаження захисних функцій організму.
Резильєнтність як інтегративний конструкт
Резильєнтність розглядається як інтегративна спроможність, що включає не лише здатність зберігати стабільний стан психіки в умовах труднощів, але й активне відновлення після негативного впливу.
Це здатність до позитивної адаптації, попри стресовий досвід, та швидке відновлення після психологічної травми.
Концепція резильєнтності виходить за межі індивідуальних рис, охоплюючи також зовнішні фактори, такі як соціальні контакти, освіта, використання психотехнік, а також знаходження глибокого сенсу в труднощах.
Резильєнтність пов’язана з більшою адаптивністю, кращим психологічним благополуччям та вищій успішностю у діяльності.
Щоби заприятелювати чи підписатися, клікайте і дивіться нову вкладку
Фазова модель резильєнтності та її клінічне значення
Резильєнтність є процесом, який можна описати через послідовні фази, а теоретико-методологічна модель резильєнтності включає чотири основні етапи:
Конфронтація з факторами ризику: зіткнення з травмуючими подіями.
Активація факторів: мобілізація захисних факторів та усвідомлення факторів уразливості.
Взаємодія: динамічна взаємодія між цими факторами.
Можливі результати: досягнення резильєнтності або дезадаптація.
У контексті екстремальних умов війни фактори ризику (наприклад, небезпека, втрати) є максимальними.
Це вимагає максимальної мобілізації захисних факторів як на рівні індивідуальних копінг-стратегій, так і на рівні соціальної підтримки.
Слід зазначити, що психологічна стійкість не є тотожною відновленню, оскільки відновлення можливе лише після інтеграції та реінтеграції травматичного досвіду, тоді як до моменту початку відновлення завжди відбувається певна втрата.
Порівняльний аналіз ключових концептів допомагає визначити необхідність використання резильєнтності як основної парадигми в умовах тривалого військового конфлікту.
Критерій
Стресостійкість (Stress Resistance)
Резильєнтність (Resilience)
Сутність
Властивість психіки, спрямована на стабілізацію та подолання перешкод у екстремальних умовах (резистентність до стресу).
Динамічна здатність до позитивної адаптації, відновлення та трансформації після травматичних подій.
Ключовий Фокус
Стабільність функціонування під час дії стресора. Збереження гомеостазу.
Гнучкість (flexibility), довгострокове відновлення та реінтеграція травматичного досвіду.
Результат (Мета)
Збереження гомеостазу (повернення до попереднього стану) та мінімізація втрат.
Позитивна адаптація, психологічне благополуччя та потенціал посттравматичного зростання
Теоретичні моделі та психологічні механізми резильєнтності
У сучасному науковому дискурсі аналізуються різноманітні теоретичні підходи до формування резильєнтності, включаючи Его-психологічну модель, модель характерних особистісних рис та контекстуальну модель.
Однією з історично значущих концепцій є життєстійкість (Hardiness) С. Мадді, яка визначається як інтегральна особистісна риса, що забезпечує успішне подолання життєвих труднощів.
Ця концепція слугує попередником сучасних моделей резильєнтності, що фокусуються на стійких рисах.
Практико-орієнтована модель PR6
Однією з найбільш комплексних структурних моделей є інтегративна модель резильєнтності PR6, яка включає когнітивні, емоційні та соціальні аспекти:
Vision (Бачення): Охоплює чітке визначення мети, усвідомлення довгострокових планів та самоефективність.
Calmness (Спокій): Передбачає здатність розпізнавати, розуміти та відповідно діяти у ситуації, а також виконувати емоційну саморегуляцію.
Perseverance (Впертість): Базується на наполегливості та стабільності у досягненні цілей.
Reasoning (Міркування): Включає здатність до вирішення проблем та винахідливість.
Cooperation (Співпраця): Характеризує психосоціальну взаємодію, взаємодопомогу та підтримку.
Health (Здоров’я): Стосується підтримки фізичного стану та функціонування організму
Смислові фактори як наріжний камінь стійкості
За Франклом, сенс життя виступає внутрішньою опорою, яка дозволяє людині витримувати важкі обставиниі не руйнуватись під їх тиском.
Сенс життя визнається вирішальним фактором, оскільки він надає особистості “мужність сформулювати власну життєву стратегію і силу – прожити його, не перекладаючи на інших відповідальність за власне життя”.
Смислові орієнтири та сильне Бачення (за PR6) надають кінцеву мету, яка є фундаментальною для розвитку когнітивної та емоційної гнучкості.
У ситуації хронічної війни, коли зовнішній світ є хаотичним та непередбачуваним, внутрішній сенс стає сталою опорою, що дозволяє психіці адаптуватися до мінливих обставин без руйнування.
Резильєнтні люди активно шукають можливості посеред нещастя і приймають відповідальність за власне емоційне благополуччя, часто використовуючи травматичний досвід як платформу для особистісного зростання.
Це свідчить про те, що ефективна резильєнтність є не просто набором окремих навичок, а цілісною світоглядною системою. Існує прямий функціональний зв’язок між світоглядом та психологічною резильєнтністю.
Зміцнення цієї системи переконань дозволяє індивіду інтерпретувати травму не як остаточний крах, а як виклик, що стимулює адаптацію та зростання.
Клікайте і дивіться нову вкладку, щоби встановити контакт у LinkedIn
Ресурси формування резильєнтності
Біопсихосоціальний вимір цього прооцес часто поділяють на три сегменти: внутрішні ресурси, зовнішні ресурси і опора на тіло.
Внутрішні психологічні ресурси
Внутрішні ресурси є основою індивідуальної стійкості і включають навички саморегуляції та використання успішних копінг-стратегій, які є критично важливими для адаптації в екстремальних умовах.
Особливе значення має емоційний інтелект (EI), який є основним фактором розвитку стресостійкості. Його розвиток відбувається через регулярну саморефлексію, психоедукацію та опанування технік зменшення напруги, емпатії та релаксації.
Додатково виділяються такі ключові внутрішні фактори, як позитивне світосприйняття та самоефективність.
Зовнішні ресурси та соціальна екологія
Резильєнтність є багатовимірним явищем, яке залежить від значної кількості зовнішніх факторів.
Успішна адаптація вимагає потужної соціальної підтримки, сприятливих умов навколишнього середовища, включаючи сімейні обставини, а також налагодження соціальних контактів.
Соціальна підтримка та співпраця (компонент PR6) характеризують міжособистісний досвід, який є ключовим для психологічного відновлення та забезпечення внутрішньої стійкості.
Тілесна опора та фізичне здоров’я
Збереження фізичного здоров’я є пріоритетним завданням, оскільки воно є фундаментом для підтримки здорового психологічного стану та розвитку стресостійкості.
Хронічний стрес, спричинений війною, викликає гострі тілесні реакції, такі як страх, ступор, плач або агресія.
Ці фізіологічні реакції можуть блокувати вищі когнітивні функції. Для відновлення базового гомеостазу та забезпечення можливості залучення раціональних стратегій копінгу, необхідне застосування тілесно-орієнтованих технік.
Одним із таких інструментів є «точка опори на тіло» – фізичне відчуття тіла, яке допомагає зняти напругу і збільшити відчуття спокою.
Прості вправи, орієнтовані на фізичне заземлення, є важливими інструментами саморегуляції.
Це все, власне, підкреслює критичну взаємозалежність тіла, когніції та емоцій.
Інтервенції мають бути багатошаровими, починаючи з фізичного заземлення, щоби відновити базовий спокій (Calmness, PR6), перш ніж переходити до розвитку емоційного інтелекту та когнітивної перебудови.
Важливо наголосити, що резильєнтність – це не вроджена риса, а навичка, яку можна розвивати.
Вона вимагає систематичності, використання правильних технік та витримки і трансформує концепцію стійкості у набуту компетентність, надаючи індивідам інструменти для контролю та активного відновлення.
Війна як чинник уразливостітаукраїнське суспільство
Військові дії створюють середовище перманентної травми, де стресор не має чіткого завершення – тип хронічного стресу, який у сучасній літературі описують як «пермакризу».
В якій ми можемо спостерігати «український соціокультурний контекст стійкості», що в публічному просторі, зокрема у інфополі Простору Психологів, означається як «україноментальність». Йдеться не про «вроджену рису», а про поєднання історичного досвіду взаємодопомоги, громадської самоорганізації та сучасних практик підтримки, які можуть посилювати індивідуальну і колективну резильєнтність.
У цих екстремальних умовах здатність подолати труднощі і зберегти психологічну цілісність стає ключовим завданням.
Резильєнтність українців досліджується як значущий ресурс в умовах війни, особливо серед найбільш вразливих груп: внутрішньо переміщених осіб та молоді. Зміна середовища, втрата соціальних зв’язків і невизначеність можуть бути одночасно фактором ризику й можливістю формування нових опор.
Тривалий стрес виснажує ресурси, тому класична «стресостійкість як опір» часто виявляється недостатньою. Резильєнтність натомість передбачає не лише тимчасове витримування, а й поступову інтеграцію досвіду та відновлення контакту зі собою.
Завдання психологічної підтримки сьогодні є не «повернутись до того, як було», а допомогти знайти способи жити і відновлюватися навіть у незавершеності.
Щоби підписатися на Instagram та чи написати, клікайте
Співвідношення резильєнтності та пост-травматичного зростання
Феномен посттравматичного зростання (ПТЗ або Posttraumatic Growth, PTG) є одним із можливих позитивних варіантів виходу особистості з життєвої кризи.
ПТЗ визначається як позитивні зміни та особистісні трансформації, які виникають після переживання травматичних подій.
У сучасних умовах військових дій в Україні можливість досягнення ПТЗ набуває особливої актуальності для ефективного надання психологічної допомоги.
Резильєнтність, ефективні копінг-стратегії та висока самоефективність розглядаються як значущі предиктори ПТЗ, оскільки сприяють адаптації, переосмисленню досвіду та інтеграції травми.
ПТЗ є кінцевим етапом глибокої адаптації, який можливий, коли індивід має достатньо внутрішніх ресурсів для протидії дезадаптації.
Особистісне зростання після психотравми відбувається у кількох основних, взаємопов’язаних сферах :
Зростання цінування життя в цілому.
Наповнення стосунків глибшим смислом.
Зростання почуття особистої сили.
Зміна життєвих пріоритетів.
Збагачення духовного життя.
Незважаючи на значний обсяг досліджень, механізми ПТЗ потребують додаткового вивчення, позаяк провідні моделі ПТЗ (функціонально-описова, особистісно-орієнтована та біопсихосоціально-еволюційна) є взаємодоповнюючими.
Функціонально-описова модель, розроблена Р. Тедескі та Л. Калхуном, базується на соціально-когнітивному підході.
Травматична подія руйнує вкорінене уявлення про реальність , створюючи невідповідність між травмою та світоглядом.
ПТЗ виникає в процесі когнітивної перебудови, коли індивід змушений переглянути та реорганізувати свій світогляд для інтеграції травми.
Програми психологічної підтримки мають сприяти усвідомленню особистої сили, допомагаючи індивіду перейти від статусу потерпілого до статусу того, хто активно долає виклики.
У процесі відновлення після травми важливим є переосмислення та інтеграція травматичного досвіду у послідовний життєвий наратив. Це завдання реалізується через наративні та рефлексивні терапевтичні методи (зокрема в CBT-орієнтованих і гуманістичних підходах), які допомагають перейти від позиції «вцілілого» до позиції активного суб’єкта власного життя.
Клінічні та психоедукаційні підходи підвищення стресостійкості
Розробкою практичних рекомендацій для розвитку резильєнтності та терапевтичною роботою в цьому полі займаються фахівці в різних підходах.
Терапевтичний підхід
Основний механізм впливу
Як сприяє резильєнтності
Результат для клієнта
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)
Перебудова неадаптивних переконань та поведінкових схем
Формує адаптивне мислення і стратегії реагування на стрес
Підвищення самоефективності, стабілізація емоцій і поведінки
Раціонально-емоційна поведінкова терапія (РЕПТ)
Робота з ірраціональними переконаннями і внутрішнім діалогом
Підвищує гнучкість мислення та толерантність до емоцій
Зменшення тривоги / соромно-провинних реакцій, зростання внутрішньої опори
Психодрама
Розігрування ситуацій і взаємодій у символічному просторі
Сприяє перепроживанню та завершенню травматичних динамік у безпечному контакті
Відновлення відчуття агентності, можливість діяти замість “безсилля”
Наративна терапія
Переосмислення «особистої історії» через зовнішній діалог
Дозволяє переписати травматичний досвід у логіку зростання і вибору
Перехід від ролі «потерпілого» до ролі «діючого суб’єкта»
EMDR (десенсибілізація та переробка рухами очей)
Переробка травматичної пам’яті та зниження її афективної інтенсивності
Послаблює тригери, реактивність та тілесні стресові відповіді
Зменшення флешбеків, гіперзбудження та емоційне відновлення
Розвиває здатність витримувати та інтегрувати емоційний досвід, відновлювати межі та зв’язок із тілом і стосунками
Повернення цілісності, живості, здатності бути в реальному контакті з собою і світом
MBSR (Mindfulness-Based Stress Reduction)
Тренування уваги, присутності та непротистояння
Знижує реактивність і розширює здатність до саморегуляції
Внутрішній простір, сповільнення, зростання стійкості до імпульсів
Екзистенційна терапія
Робота зі смислом, цінностями, вибором та ідентичністю
Підсилює смислову та ідентифікаційну опору
Відчуття напрямку, зв’язність життя, стійкість перед невизначеністю
Розвиток емоційного інтелекту є важливою складовою цього процесу. Він формується через практики саморефлексії, навчання емпатії, опанування технік розпізнавання й регулювання емоційних станів.
Інтегративна арт-терапія також має значний потенціал, оскільки поєднує тілесно-орієнтовані, рефлексивні та творчі процеси. Вона підтримує відновлення цілісності досвіду, сприяє символізації та наративному переосмисленню травми.
Для формування стійкості до стресу важливо опановувати навички саморегуляції, що працюють на різних рівнях:
Майндфулнес та рефлексивні практики допомагають відновлювати емоційну рівновагу, знижувати інтенсивність внутрішньої напруги та розширювати здатність бути присутнім «тут і тепер».
Тілесно-орієнтовані методи (заземлення, робота з диханням, відчуття опори) дозволяють стабілізувати соматичні реакції на стрес і повертають відчуття безпеки у власному тілі.
Розвиток когнітивної гнучкості підтримує здатність бачити альтернативи, шукати рішення, утримувати внутрішній рух навіть за умов невизначеності.
Резильєнтність як національна стратегія
В умовах тривалої війни класична модель «стресостійкості як опору» виявляється недостатньою, оскільки вона передбачає збереження стабільності в умовах, де стабільності немає.
Резильєнтність, навпаки, спирається на адаптивність і здатність психіки інтегрувати травматичний досвід, зберігаючи внутрішню ідентичність і можливість діяти.
Це не лише індивідуальна навичка, а й соціальний процес, який потребує узгодженої підтримки на різних рівнях: найближче оточення, інституції, громада, культура.
Успішна адаптація українського суспільства залежить від поєднання:
внутрішніх ресурсів (смислові орієнтири, саморегуляція, гнучкість мислення),
та зовнішніх підтримуючих структур (спільнота, освіта, соціальна й психологічна допомога).
Підсумки
Як поєднати стресостійкість і резильєнтність і навіщо це потрібно?
У клінічній і освітній практиці ці поняття доцільно розглядати як послідовні рівні однієї траєкторії.
Стресостійкість забезпечує базову стабілізацію під тиском подій: утримання функціонування, мінімізацію втрат, короткочасний «опір».
Резильєнтність починається там, де закінчується просто «витримування»: це динамічний процес інтеграції пережитого, відновлення зв’язності життя і адаптивної трансформації на рівні тіла, емоцій, мислення та стосунків.
У тривалому воєнному контексті найкращі результати дає комбінація: спочатку інструменти стабілізації (стресостійкість), далі розвиток індивідуальних і соціальних ресурсів резильєнтності, які дозволяють жити і зростати, навіть коли невизначеність триває.
Якщо вам відгукується такий спосіб розуміння власного досвіду і ви хотіли б дослідити його глибше – запрошую до індивідуальної роботи. Ви також можете обрати спеціаліста, який підходить саме вам, у розділі «Фахівці» в Просторі психологів.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Психічне здоров’я є невід’ємною частиною загального здоров’я людини і визначається Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) як стан психічного добробуту, що дає змогу людині реалізувати свій потенціал, справлятися зі стресами, продуктивно працювати та робити внесок у життя своєї спільноти.
В чинному законодавстві України, психічне здоров’я – це стан благополуччя, за якого кожна особа може реалізувати свій власний потенціал, впоратися із життєвими труднощами, продуктивно та плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти.
Власне, на практиці, психічне здоров’я це не просто відсутність психічних розладів, а активний стан, що передбачає здатність отримувати задоволення від життя та долати виклики.
Варто зауважити, що психічне здоров’я – це континуум, а не константа. У різні періоди життя ми можемо рухатися від оптимального функціонування до станів дистресу і назад. На цей рух впливають як внутрішні ресурси, так і зовнішні події.
Біопсихосоціальна перспектива допомагає бачити повнішу картину: біологічні чинники (сон, фізична активність, гормональний та нейрохімічний баланс), психологічні (емоційна регуляція, переконання, навички самодопомоги) та соціальні (стосунки, спільнота, умови життя) взаємодіють і спільно формують наш добробут.
Психологія здоров’я є однією з найважливіших галузей психології, що досліджує взаємозв’язок між психічними процесами та здоров’ям людини.
Здоров’я – це багатогранне поняття, що включає в себе фізичний, психічний і соціальний аспекти життя людини.
У цій статті я розгляну, як психічне здоров’я впливає на наше життя, які фактори впливають на здоров’я людини та які методи психологічної підтримки можуть допомогти зберегти його та поліпшити здоров’я.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Описані нижче компоненти перегукуються з сучасними науковими підходами до добробуту – зокрема з моделлю PERMA (позитивні емоції, залученість, стосунки, сенс, досягнення) та моделлю психологічного благополуччя Керол Ріфф (автономія, екологічна майстерність, особистісний ріст, позитивні стосунки, цілі/сенс, самоприйняття). Це дасть змогу легко «зібрати» власну карту добробуту й визначити наступні кроки самопідтримки.
Складові психічного здоров’я
Психічне здоров’я має багато вимірів і складається з декількох ключових компонентів: емоційна стабільність, психологічна адаптивність, соціальний добробут, самоусвідомлення, продуктивність та сенс.
Емоційна стабільність як складова психічного здоров’я
Емоційна стабільність є ключовою складовою психічного здоров’я, що відображає здатність людини керувати своїми емоціями, зберігати спокій та виваженість у різних життєвих ситуаціях.
Це не означає відсутність емоцій, а скоріше здатність розуміти їх, адекватно на них реагувати та уникати різких емоційних коливань, які можуть призвести до стресу або неконструктивної поведінки.
Емоційно стабільна людина, як правило, демонструє такі характеристики:
Саморегуляція. Вміння свідомо керувати емоціями, замість того, щоб дозволяти їм контролювати вас.
Гнучкість. Здатність адаптуватися до змін та неочікуваних подій, не піддаючись паніці.
Стійкість до стресу. Здатність справлятися з життєвими труднощами та відновлюватися після невдач.
Емпатія. Розуміння емоцій інших, що сприяє ефективній комунікації та здоровим стосункам.
Важливо розрізняти здорову регуляцію емоцій (усвідомлення, називання, переформулювання значення події) і пригнічення (коли почуття «ковтаються» без проживання). Перше пов’язане з кращим психічним та фізичним здоров’ям, друге – з підвищеним стресом.
Розвиток емоційної стабільності допомагає ухвалювати кращі рішення, будувати міцніші стосунки та покращувати загальний добробут.
Психологічна адаптивність як складова психічного здоров’я
Психологічна адаптивність є ключовою складовою психічного здоров’я, що відображає здатність людини ефективно пристосовуватися до змін та справлятися з життєвими викликами.
Ця навичка дозволяє нам залишатися гнучкими у мисленні та поведінці, а також швидко відновлюватися після стресових подій, що робить її критично важливою для загального добробуту.
Це не про пасивне підкорення обставинам, а про активне пристосування, що зберігає нашу внутрішню стабільність і дає змогу рости.
Психологічна адаптивність є основою для багатьох інших важливих якостей, що сприяють психічному здоров’ю:
Стійкість (резильєнтність): Адаптивність допомагає швидко відновлюватися після невдач, розчарувань або травматичних подій. Замість того, щоб “ламатися” під тиском, людина з цією навичкою знаходить способи рухатися вперед і відновлюватися після стресу.
Стресостійкість: Завдяки гнучкості мислення, адаптивна людина менше піддається стресу, оскільки може змінювати своє ставлення до проблем, бачити їх з іншої точки зору та шукати нові шляхи вирішення.
Здатність до інновацій та навчання: Адаптивність тісно пов’язана з готовністю вивчати нове та відмовлятися від застарілих уявлень, а відтак допомагає нам бути відкритими до змін та вчитися на власному досвіді.
Установка на зростання (growth mindset): ми вчимося на помилках і поступово розширюємо репертуар реакцій. Це знижує ризик «залипання» в ригідних сценаріях і полегшує повернення до рівноваги після змін.
Таким чином, психологічна адаптивність це навичка, яку можна і потрібно розвивати, щоб підтримувати свій психічний добробут у сучасному, динамічному світі.
Щоби заприятелювати чи підписатися, клікайте і дивіться нову вкладку
Соціальний добробут як складова психічного здоров’я
Соціальний добробут є невід’ємною складовою психічного здоров’я, що відображає якість ваших стосунків з іншими людьми та здатність відчувати себе частиною спільноти.
Це не просто наявність друзів, а активне відчуття зв’язку, довіри та підтримки, адже людина з високим рівнем соціального добробуту здатна будувати міцні, здорові стосунки та відчувати себе цінною для оточення.
Дослідження показують, що міцні соціальні зв’язки є потужним буфером проти стресу та депресії. Вони сприяють загальному відчуттю щастя і захищеності.
Підтримка: Наявність мережі підтримки (друзів, родини, колег) допомагає переживати складні періоди. Коли ви знаєте, що вам є до кого звернутися, це значно знижує рівень тривоги.
Відчуття приналежності: Відчуття себе частиною групи (команди, клубу, спільноти) надає життю сенс та мету. Це допомагає долати відчуття самотності та ізоляції.
Розвиток емпатії: Спілкування з різними людьми розширює кругозір і допомагає розвивати емпатію та вміння розуміти інших. Це, своєю чергою, покращує нашу власну емоційну стабільність.
Для здоров’я важливіша якість зв’язків, ніж кількість контактів. Відчуття, що «на мене можна спертися і я можу спертися», працює як буфер від стресу. Водночас хронічна самотність підвищує уразливість до тривоги й депресії – варто свідомо піклуватися про близькі зв’язки й спільноти.
Таким чином, інвестування часу та зусиль у побудову і підтримку міцних соціальних зв’язків є однією з найважливіших інвестицій у ваше психічне здоров’я.
Самоусвідомлення як складова психічного здоров’я
Самоусвідомлення є фундаментальною складовою психічного здоров’я, що охоплює глибоке розуміння власних думок, емоцій, переконань, сильних і слабких сторін, а також мотивацій.
Практично, це здатність бачити себе об’єктивно, без ідеалізації чи надмірної самокритики.
Розвинене самоусвідомлення дозволяє усвідомлювати, чому ви реагуєте на певні ситуації саме так, і допомагає ухвалювати свідомі, а не імпульсивні рішення.
Самоусвідомлення є основою для багатьох інших аспектів психічного благополуччя:
Емоційна стабільність
Соціальний добробут
Особистісний ріст: Без самоусвідомлення неможливо визначити, що саме потрібно змінювати чи розвивати в собі. Це ключ до самовдосконалення та реалізації власного потенціалу
Важливо відрізняти усвідомленість (уважність до переживань без самокритики) від румінацій (зациклення на собі й подіях). Перше зменшує дистрес, друге його підсилює.
Розвиток самоусвідомлення – це безперервний процес, що допомагає жити більш усвідомленим і повноцінним життям.
Продуктивність та сенс як складові психічного здоров’я
Продуктивність і сенс є взаємопов’язаними складовими психічного здоров’я, що виходять за межі простої зайнятості.
Вони відображають відчуття мети та цінності в житті, а також здатність досягати значущих результатів.
Коли людина відчуває, що її дії мають сенс і що вона здатна досягати поставлених цілей, це значно підвищує її психічний добробут, самооцінку та мотивацію.
Продуктивність: Це не лише обсяг виконаної роботи, а й відчуття ефективності та компетентності. Це допомагає долати відчуття безсилля, що часто є причиною депресії та тривоги.
Коли ви бачите результати своєї праці, це зміцнює вашу впевненість у собі.
Сенс: Наявність сенсу – це усвідомлення, що ваша діяльність, хоч би якою вона була, має глибший, значущий вплив. Це може бути як робота, що допомагає іншим, так і хобі, яке приносить вам радість і задоволення.
Коли ви займаєтеся тим, що має для вас сенс, це дає енергію та мотивує долати труднощі.
Саме цей баланс між продуктивністю (здатністю досягати) і сенсом (розумінням “навіщо”) є ключовим для стабільного психічного стану.
Без відчуття сенсу продуктивність може перетворитися на безглузду рутину, а без продуктивності, навіть найвищий сенс може здаватися недосяжним.
Стійка ж продуктивність тримається на узгодженні дій із цінностями. Якщо діємо «врозріз» із цінностями – зростає ризик вигорання. Малий крок, зроблений у потрібному напрямку, часто корисніший за великий – у чужому.
Клікайте і дивіться нову вкладку, щоби встановити контакт у LinkedIn
Коли варто звертатися по допомогу
Якщо протягом 2–4 тижнів ви помічаєте стійке погіршення настрою, тривоги, сну, апетиту, працездатності чи стосунків це привід поговорити з фахівцем.
Негайно звертайтесь при думках про самопошкодження/самогубство, раптових панічних симптомах, різкому розбалансуванні поведінки (наприклад, тривале безсоння, відмова від їжі, зловживання психоактивними речовинами).
Допомога може включати психологічне консультування/психотерапію, психіатричну оцінку, роботу з сімейним лікарем та профільними спеціалістами, групові та спільнотні формати підтримки.
Актуальне українське законодавство
В Україні ухвалено № 4223-IX від 15 січня 2025 року “Про систему охорони психічного здоров’я”, який є ключовим нормативним актом у цій сфері.
Його метою є створення сучасної, ефективної та злагодженої системи, яка відповідає європейським стандартам. Цей закон, зокрема:
Встановлює чіткі визначення: він надає юридичне визначення таких понять, як “психічне здоров’я”, “послуга у сфері психічного здоров’я” та “фахівці у сфері психічного здоров’я”.
Створює Нацкомісію: для координації послуг у цій сфері запроваджується Національна комісія з питань психічного здоров’я.
Регулює професійну діяльність: закон передбачає систему безперервного професійного розвитку та сертифікації фахівців у сфері психічного здоров’я, що є важливим кроком для забезпечення якості послуг.
Цей закон закладає основу для майбутнього, де психічне здоров’я стає пріоритетом і інтегрується в усі сфери життя, а ключові терміни вживаються у ньому в такому розумінні:
Допомога у сфері психічного здоров’я – будь-яка дія, спрямована на профілактику або лікування психічних розладів, подолання складних життєвих обставин чи вирішення інших проблем, які стосуються психічного здоров’я, збереження і відновлення психічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини, досягнення психологічного благополуччя, що здійснюється у формах, визначених цим Законом;
Інші проблеми, які стосуються психічного здоров’я – психосоціальні, емоційні, поведінкові складнощі, які не відповідають діагностичним критеріям психічних розладів, але можуть бути супутніми при психічних розладах або які можуть бути викликані складними життєвими обставинами, стресом чи іншими факторами впливу;
Надавач послуг у сфері психічного здоров’я (надавач послуг) – фахівець у сфері психічного здоров’я, зареєстрований в установленому порядку як фізична особа – підприємець або суб’єкт господарювання незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, з яким перебувають у трудових відносинах фахівці у сфері психічного здоров’я, або проходить військову (спеціальну) службу на посадах структурних підрозділів психологічної служби складових сектору безпеки та оборони України;
Охорона психічного здоров’я – система заходів, спрямованих на збереження і відновлення психічних функцій, профілактику психічних розладів, інших проблем, які стосуються психічного здоров’я людини, її оптимальної працездатності та соціальної активності, досягнення і підтримки психологічного благополуччя;
Послуга у сфері психічного здоров’я – визначений відповідним договором обсяг допомоги у сфері психічного здоров’я, який оплачується її замовником. Замовником такої послуги можуть бути держава, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі її отримувач;
Психологічне благополуччя – суб’єктивне відчуття особистості щодо досягнення оптимального психічного функціонування, що включає в себе відчуття задоволення якістю власного життя, цілеспрямованості та сенсу життєвих подій, вибір дієвих стратегій реалізації особистісного потенціалу, оптимальний рівень психологічної стійкості і адаптивності у подоланні життєвих труднощів.
Тож, у системі допомоги різні ролі доповнюють одна одну:
Психіатр – медична діагностика й фармакотерапія за потреби.
Сімейний лікар/соціальний працівник/освіта – інтегрована підтримка на рівні спільноти.
Практика спирається на інформовану згоду, конфіденційність та захист персональних даних.
Фактори, що впливають на здоров’я
Здоров’я людини залежить від багатьох факторів, таких як спадковість, стиль життя, середовище проживання, харчування, фізична активність та багато інших.
Фактори ризику і захисту включають:
• Біологічні: хронічна нестача сну, гормональні зсуви, хронічний біль ↔ регулярний сон, рух, медична турбота. • Психологічні: руминації, самокритика, перфекціонізм ↔ емоційна грамотність, самоспівчуття, гнучке мислення. • Соціальні: ізоляція, нестабільність, брак безпеки ↔ підтримувальні стосунки, спільнота, доступ до послуг.
В українському контексті війна і вимушена міграція збільшують навантаження на психіку: втрата безпеки, горювання, адаптація в нових країнах. Тут особливо важливі раннє звернення, психоосвіта та спільнотні формати підтримки.
Однак, на наше здоров’я впливають також психологічні фактори, які часто можуть сприйматися звичними життєвими обставинами.
Один з таких факторів – стрес. Стрес може виникати в результаті різних життєвих подій, таких як розлучення, втрата роботи, навчальні труднощі тощо.
Стрес призводить до фізичних і психічних проблем, таких як головні болі, тривога, депресія, зниження імунітету та інших проблем зі здоров’ям.
Психологи працюють з людьми, щоб допомогти їм керувати стресом і знижувати його негативний вплив на здоров’я.
Ще одним важливим фактором здоров’я є наша поведінка.
Наприклад, паління, вживання алкоголю, неправильне харчування та недостатня фізична активність можуть значно погіршити здоров’я.
Психологи допомагають людям зрозуміти важливість здорового способу життя та розробляти плани зміни поведінки для покращення здоров’я.
Зв’язок між психічними процесами та здоров’ям
Психологічні процеси, такі як наші емоції, переконання та мотивація, впливають на фізичне здоров’я.
Позитивні емоції та оптимізм асоціюються з меншими рівнями стресу й кращим відновленням, однак вони не замінюють медичного лікування і не є «зобов’язанням бути щасливим».
Варто уникати токсичної позитивності: визнання болю й підтримка такі самі корисні, як і пошук ресурсів.
Щоби підписатися на Instagram та чи написати, клікайте
Психологічна підтримка в збереженні здоров’я
Психологічна підтримка може бути дуже корисною для збереження та покращення здоров’я.
Психологи завдяки різним методикам допомагають клієнтам розвивати здорові стратегії для керування стресом, поліпшення настрою та зміни поведінки.
Одним з методів психологічної підтримки є психотерапія. Психотерапія є формою професійної підтримки, яка допомагає людям розробляти стратегії для подолання проблем зі здоров’ям і поліпшення якості життя.
Психотерапія може бути корисною для людей, які стикаються зі стресом, депресією, тривожністю та іншими проблемами психічного здоров’я.
Поширені підходи: гештальт-терапія (усвідомлення, контакт, завершення незавершених фігур), КПТ (зв’язок думки-емоції-поведінка), підходи із фокусом на травмі (наприклад, EMDR), майндфулнес-орієнтовані програми, системна/сімейна терапія.
Вибір залежить від запиту і особистої відповідності між клієнтом і терапевтом.
Як обрати фахівця: звертайте увагу на освіту й супервізію, договір/угоду, кордони і конфіденційність, відчуття безпеки в контакті.
Іншим методом психологічної підтримки є психоосвіта. Психоосвіта допомагає людям зрозуміти, як їх психічний стан впливає на їх здоров’я, та що вони можуть зробити для покращення свого здоров’я.
Психоосвіта може бути корисною для всіх, незалежно від того, чи мають вони проблеми зі здоров’ям, чи ні.
Ще одним методом психологічної підтримки є психологічна консультація.
Психологічна консультація допомагає людям зрозуміти, як їх проблеми зі здоров’ям пов’язані з психічними факторами, та як вони можуть покращити здоров’я.
Психологічна консультація може бути корисною для людей, які мають проблеми зі здоров’ям, але не потребують довготривалої психотерапії.
Крім того, існують інші методи психологічної підтримки, такі як медитація, йога, арт-терапія тощо.
Ці методи можуть допомогти людям знизити рівень стресу та покращити своє психічне та фізичне здоров’я.
Психологія здоров’я є важливою галуззю психології, яка досліджує взаємозв’язок між психічними процесами та здоров’ям людини.
Здоров’я – це багатогранне поняття, що містить фізичний, психічний і соціальний аспект життя людини.
На здоров’я впливає безліч факторів, включаючи спадковість, стиль життя, середовище проживання, харчування, фізична активність і багато інших.
Однак, на здоров’я впливають також психологічні фактори, які можуть залишатися непомітними.
Також важливо пам’ятати, що здоров’я – це не тільки відповідальність кожної окремої людини, але й відповідальність суспільства в цілому.
Громадські організації, уряди та інші організації можуть вести активну діяльність, щоб покращити здоров’я нації.
Наприклад, можуть проводитися кампанії з просвітництва про здоровий спосіб життя, бути доступніші медичні послуги та ресурси для збереження здоров’я.
Підсумки
Усвідомленість щодо психічного здоров’я та знання з психології здоров’я допомагають зберігати і поліпшувати якість життя, помічати важливість психічного компоненту та розвивати здорові стратегії самопідтримки.
Ми можемо підтримувати себе щоденними звичками, стосунками і своєчасним зверненням по допомогу.
Маленькі, послідовні кроки мають великий ефект у довгій перспективі.
Підбір психолога
Щоби проконсультуватися щодо психічного здоров’я, звертайтеся до мене або підберть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Коли людина вперше звертається до психотерапевта з болем, тривогою, переживанням втрати або в стані кризи етичний вимір терапевтичного процесу зазвичай не є першим, про що вона замислюється. Переважає потреба у полегшенні: бути почутим, витриманою, прийнятою з тим, що є.
Проте саме в такі моменти вразливості, коли клієнт відкривається іншій людині, стає критично важливим хто саме ця людина, якою є її професійна позиція, як вона поводиться у стосунку, яку атмосферу створює.
Етика в психотерапії – не лише формалізований набір професійних правил і заборон. Це, передусім, основа взаємин між терапевтом і клієнтом, “тканина стосунку”, що формується у кожній взаємодії.
Вона визначає, як відчувається простір терапії: чи є у ньому повага до меж і темпу клієнта, як витримується емоційна напруга, наскільки терапевт здатен бути поруч із болем, не намагаючись його уникнути чи знецінити.
Саме етичність створює той базовий простір довіри, без якого психотерапевтична робота не може відбутися.
Говорити про етику це ніби рухатися полем, де значна частина реальності невидима. Йдеться не лише про формальні аспекти (дотримання конфіденційності, меж, укладання контракту), а й про глибинні речі: професійну відповідальність, цілісну присутність, повагу до суб’єктності клієнта.
Етика це також здатність терапевта витримувати невизначеність, бути щирим і водночас поміркованим у стосунку. Це якість, що відчувається на тілесному рівні: як безпека, або навпаки як тривога.
У цій статті я пропоную розглянути етичний вимір психотерапії крізь призму особистого і професійного досвіду як практикуючої психологині що працює у гештальт-підході, і як людини, котра також проходить власний терапевтичний шлях як клієнтка.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Адже спосіб, у який ми будуємо стосунок у терапії, нерідко є віддзеркаленням наших патернів у житті. І коли терапевт бере на себе відповідальність бути етично присутнім це вже не лише про “не нашкодь”, а про створення умов, у яких можливий новий досвід. Там, де є довіра – народжується контакт. А отже починається зміна.
Етичні засади психотерапії: що важливо знати клієнтові
У професійних психологічних і психотерапевтичних спільнотах етичні принципи зазвичай описуються в спеціалізованих кодексах – етичних документах, які регламентують взаємини терапевта з клієнтами, колегами, інституціями.
Такі документи визначають допустимі межі терапевтичного стосунку, пояснюють, що таке професійна позиція терапевта, у яких випадках допускається розкриття інформації, на чому базується контрактна угода.
Проте для клієнта, особливо на початку терапевтичного шляху, ці принципи можуть здаватися абстрактними. Часто вибір фахівця базується на інтуїтивному відчутті безпеки і довіри, що втім, є також ознакою етичної якості контакту.
Конфіденційність як основа довіри
Найвідомішим і найочевиднішим етичним принципом є конфіденційність. Усе, що обговорюється під час терапевтичних сесій, залишається в межах цих стосунків.
Винятки можливі лише у випадках, передбачених законом (наприклад, загроза життю або здоров’ю клієнта чи інших осіб).
Поважне ставлення до приватності є не лише формальною вимогою, а передумовою безпечного простору, у якому можна відкриватися, не боячись осуду чи втручання.
Щоби заприятелювати чи підписатися, клікайте і дивіться нову вкладку
Кваліфікація та межі компетенції
Етична терапевтична практика також передбачає належну професійну підготовку терапевта.
Це включає відповідну освіту, спеціалізацію, практичний досвід, а також усвідомлення власних професійних меж. Терапія ведеться лише в межах наявної компетенції, і за потреби клієнт може бути перенаправлений до іншого фахівця.
Постійне підвищення кваліфікації, проходження супервізії та участь у професійних спільнотах є невід’ємною частиною відповідального підходу.
Психотерапевтичний контракт і сеттинг
Важливим етичним елементом є психотерапевтичний сеттинг – сукупність умов і домовленостей, які визначають рамки роботи.
Це, зокрема, регулярність сесій, тривалість зустрічей, вартість, правила скасування, умови конфіденційності. Як правило, ці умови обговорюються усно та/або закріплюються письмово у формі контракту.
Прозорість і стабільність сеттингу допомагають клієнтові орієнтуватися в процесі й знижують тривожність, пов’язану з невизначеністю.
Щоби підписатися на Instagram та чи написати, клікайте
Як розпізнати етичну присутність терапевта?
Етичність це не лише про те, що терапевт знає або декларує. Це також про якість його присутності.
Чи є в нього повага до суб’єктності клієнта? Чи здатен він витримати емоції, навіть ті, що викликають ускладнення? Чи слухає по-справжньому, не оцінюючи? Чи не перебирає на себе відповідальність за вибір клієнта, а натомість підтримує його автономію?
Етичний контакт можна відчути тілесно. Часто клієнт не знає назв терапевтичних технік, але інтуїтивно відчуває: у присутності цієї людини стає спокійніше, з’являється довіра, можна дозволити собі бути уразливим. Це дуже тонкий, але важливий маркер.
Етичні межі: не бар’єр, а простір турботи
Етика це також про кордони. Не у сенсі жорстких бар’єрів, а у сенсі структурованого, дбайливого простору.
Терапевт не є ані другом, ані стороннім експертом, що “виправляє життя”. Це партнер у спільному процесі.
У цій чіткій структурі ролей виникає справжній контакт, що підтримує внутрішню трансформацію.
Клікайте і дивіться нову вкладку, щоби встановити контакт у LinkedIn
Етика як умова ефективності терапії
Етична основа терапії не додаткова “опція”, а необхідна умова глибокого і трансформаційного процесу. Саме вона забезпечує ту безпеку, що дозволяє клієнтові відкриватися, досліджувати себе, змінювати застарілі патерни поведінки.
Дотримання етичних норм підтримує терапевтичний альянс – партнерську взаємодію, в якій клієнт почувається суб’єктом, а не об’єктом втручання.
Відкрите обговорення складних моментів, здатність називати те, що відбувається, гнучкість у процесі – усе це є частиною етичного ставлення, яке зберігає довіру і підтримує терапевтичний рух.
Підсумки
Етика є не лише професійним стандартом, а фундаментом терапевтичного простору, в якому можливе зцілення, розвиток і зміна. Це жива практика, що формується в кожному жесті, кожному слові, кожному рішенні бути уважним до Іншого.
Якщо ви шукаєте спеціаліста для роботи з вашими темами прошу звертатися безпосередньо до мене через профайл або підберіть фахівців відповідно до актуальної для вас психологічної проблематики у спеціальному розділі “Простору Психологів”
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Сучасна психологія трактує емоційне вигорання як форму виснаження, що викликана надмірним та тривалим емоційним, фізичним та розумовим напруженням.
Цей стан описує поступову втрату енергії, мотивації, емоційної залученості й здатності до регуляції, що виникає внаслідок тривалого впливу хронічного стресу без можливості відновлення.
За визначенням Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-11), синдром вигорання пов’язується насамперед із професійною діяльністю, однак на практиці він може формуватися і в інших сферах, де є сталий емоційний контакт і відповідальність: у догляді за дітьми, у тривалому турботливому супроводі хворих родичів, у парних чи сімейних стосунках.
Важливо підкреслити, що емоційне вигорання не є клінічним чи психіатричним діагнозом.
Це стан, що належить до психологічного спектра й попри свою зворотність, може мати суттєвий вплив на психічне та фізичне здоров’я.
Людина, що перебуває у вигоранні, втрачає здатність до відчуття задоволення, опиняється у хронічній втомі, починає сумніватися у сенсі власної діяльності, дистанціюється від контактів, відчуває розчарування, апатію або роздратування.
Далі у цій статті я пропоную розглянути причини та ознаки емоційного вигорання, способи його профілактики та подолання.
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
Причини формування емоційного вигорання
Емоційне вигорання є не просто результатом тривалої роботи чи виконання надто великої кількості завдань, хоча обидва чинники відіграють значущу роль.
Йдеться про тривалий процес накопичення непрожитого стресу, хронічну втому, внутрішнє роздвоєння між потребами та реальністю, конфлікт цінностей чи порушення меж.
Серед найчастіших чинників, які сприяють розвитку синдрому емоційного вигорання фігурують:
Надмірна відповідальність. Схильність брати на себе занадто багато, відсутність делегування, внутрішня заборона на слабкість або потреби., можуть без належної соціальної підтримки та відпочинку призвести до емоційного вигорання.
Відсутність контролю. Людина не має впливу на спосіб організації своєї праці або особистого часу, не може відстоювати межі чи планувати навантаження.
Внутрішній конфлікт цінностей. Потреба виконувати завдання, що суперечать етичним або особистим переконанням, унеможливлює автентичну включеність.
Хронічна недооцінка. Відсутність визнання, підтримки, можливості розвиватися або бути почутим — один з провідних чинників емоційного виснаження.
Порушення балансу “віддавання – отримування”. Людина надмірно інвестується емоційно, але не отримує достатньої відповіді від середовища.
Щоби заприятелювати чи підписатися, клікайте і дивіться нову вкладку
РІЗНОВИДИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Практика та дослідження свідчать, що емоційне вигорання може мати різні форми залежно від провідної динаміки.
Відомі дослідники емоційного вигорання Крістіна Маслач, Майкл Лейтер та Річард Големб’овскі описали вигорання через три ключові прояви, які допомагають краще зрозуміти цей стан.
Емоційне виснаження: Це відчуття, коли внутрішні ресурси неначе вичерпуються, і людина відчуває хронічну втому, яку важко подолати навіть після відпочинку.
Деперсоналізація або цинічне ставлення до інших. Тут людина віддаляється емоційно, може почуватися байдужою або навіть вороже налаштованою до тих, з ким працює чи спілкується.
Зниження відчуття власної ефективності та цінності. Людина сумнівається у своїх силах і результатах, відчуває, що не приносить користі.
Майкл Лейтер та Річард Големб’овскі доповнили цю модель, виділивши три типи вигорання залежно від того, який із цих проявів переважає:
Вигорання через перенавантаження. Домінує емоційне виснаження через надмірне навантаження і безперервну роботу без відпочинку. Формується переважно у тих, хто прагне досягати, бути ефективним, відповідальним, часто досконалим. Людина поступово ігнорує потребу у відпочинку, ризикує здоров’ям, аби залишатися “корисною” або “успішною”.
Вигорання через знецінення. Виражається у деперсоналізації, цинізмі, зниженні емпатії та дистанціюванні Виникає у середовищі, де немає визнання, зростання, де зусилля не помічають або сприймають як належне. Часто супроводжується втечею в механічне виконання, нудьгою або внутрішньою пасивністю.
Вигорання через нехтування. Типове для ситуацій, де людина почувається безпорадною, неефективною, надто залежною від зовнішніх обставин. Може супроводжуватися синдромом самозванця, тривожністю, відчуттям неспроможності впливати на події.
Перелічені типи не завжди існують окремо. Вони можуть поєднуватися або змінюватися залежно від контексту життя.
Деякі люди можуть упізнавати себе одразу у двох або навіть в усіх трьох типах, і це цілком нормально. І хоча наведена вище класифікація базується на аналізі трудової діяльності, схожі процеси відбуваються і поза робочими рамками.
Наприклад:
студент може вигоріти через тиск очікувань і перфекціонізм;
мама у декреті – через систематичне знецінення її праці;
дитина – через постійне нехтування її спробами самостійності;
людина у партнерстві – через емоційну відсутність іншого або невизнання себе у стосунках.
Щоби визначити причину вашого емоційного вигорання чи вигорання у ваших близьких, передувсім необхідно встановити які саме його ознаки мають місце.
Клікайте і дивіться нову вкладку, щоби встановити контакт у LinkedIn
ОЗНАКИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Емоційне вигорання не трапляється раптово.
Це поступовий процес, що час від часу підсилюється стресовими факторами будь-якої діяльності.
Практика підтверджує, що ознаки та симптоми емоційного вигорання спочатку можуть бути незначними, як то зміна у настрої чи самопочутті, які з часом переростають у стійкі симптоми.
І хоча вони багато в чому подібні до симптоматики стресу чи депресії, у вигоранні є своя особлива динаміка.
До характерних ознак належать:
хронічна втома, що не минає навіть після відпочинку;
емоційне виснаження, втрата емпатії, байдужість;
зниження ентузіазму, відсутність мотивації;
негативне ставлення до діяльності, яка раніше приносила сенс;
зниження продуктивності, складнощі з концентрацією;
соматичні прояви: головний біль, проблеми зі сном, апетитом, підвищена тривожність.
Інколи стан вигорання маскується, людина “тягне”, але внутрішньо вже давно втратила зв’язок зі своїми потребами. Саме тому важливо вчасно розпізнавати ознаки та не чекати моменту повного знесилення.
Профілактика та подолання емоційного вигорання
Робота з емоційним вигоранням спрямована не тільки на відновлення ресурсу, а й перегляд взаємодії із собою, світом, своєю працею. Вона потребує часу, турботливого ставлення та подекуди фахової підтримки.
Що може допомогти:
Баланс. Навчення розподіляти зусилля між працею, особистим життям, відпочинком і турботою про себе. Переоцінка пріоритетів.
Психогігієна. Обмеження дії інформаційних подразників, критичних голосів ззовні та всередині. Формування внутрішнього безпечного простору.
Режим і тілесність. Відновлення сну, харчування, фізичної активності. Тіло – наш індикатор і наш ресурс.
Межі. Усвідомлення власних меж, формування навички говорити “ні”, уникати надмірної відповідальності за інших.
Контакт. Пошук підтримки від близьких або у професійній взаємодії. Можливість бути почутим є однією з найсильніших форм зцілення.
Переосмислення цінностей. Дослідження, що для мене справді має значення, що дає сенс, де мої власні бажання і потреби. Це дозволяє повернути внутрішню автентичність та зменшити напруження від невідповідності “зовнішніх” і “внутрішніх” орієнтирів.
Терапевтична робота. Спільний аналіз причин вигорання, дослідження глибинних переконань, що його підтримують, пошук нової внутрішньої опори та стратегії саморегуляції.
Чи звертатися по допомогу?
Емоційне вигорання це стан з яким можна впоратися. Він не є вироком, але потребує уважного ставлення, часу, а іноді й зовнішньої підтримки.
Важливо не ігнорувати сигнали, які надсилає тіло, емоції, мотивація.
Є кілька запитань, які допоможуть краще зрозуміти свій стан:
Як я почуваюся щодня фізично, емоційно, ментально?
Чи є у мене місце в житті, де я можу бути собою, без функцій і ролей?
Яких сфер свого життя я давно не торкався/не торкалась?
Чи відчуваю я, що щось дає мені енергію? А що її відбирає?
Чи готовий/-а я дозволити собі підтримку?
Якщо відповіді на ці питання викликають занепокоєння, сум’яття або відчуття внутрішньої втоми – це вже вагомий привід зупинитися і звернути увагу на себе.
Можливо, супровід фахівця на цьому етапі буде доречним.
Щоби підписатися на Instagram та чи написати, клікайте
Що може дати психотерапія?
Робота з психологом або психотерапевтом дає змогу:
дослідити глибші причини виснаження, особливо ті, що не завжди в зоні усвідомлення;
побачити зв’язок між життєвими цінностями, досвідом, очікуваннями і тим, як ми вибудовуємо своє щоденне життя;
відновити емоційний контакт із собою, своїми бажаннями, потребами, межами;
навчитися розрізняти стан «нормальної втоми» та хронічного виснаження;
розвинути нові стратегії турботи про себе, що не базуються на жорсткому контролі чи самокритиці.
Іноді достатньо кількох зустрічей, аби вперше за довгий час сказати: «Мені важко», і бути почутим. Це вже може змінити багато.
А якщо я хочу працювати з вигоранням самостійно?
Самостійна робота з профілактики та подолання емоційного вигорання теж можлива.
Вона вимагає регулярної уваги до свого психоемоційного стану, готовності бути чесним із собою та терплячості у впровадженні змін.
Ось кілька напрямків, з яких можна починати:
Повернення до себе через тіло: дихальні практики, прогулянки, фізичні вправи, які не мають на меті результат, а створюють відчуття присутності у моменті. Підтримка здорових звичок та впровадження регулярного сну, збалансованого харчування і помірної фізичної активністі, які допомагають відновлювати життєві сили.
Ведення щоденника: щоденна фіксація своїх думок, настроїв, джерел енергії та виснаження. Це допомагає бачити тенденції й уважніше ставитись до себе.
Перегляд цінностей: поставити собі запитання «що для мене справді важливо?», «чи відповідає мій спосіб життя цим цінностям?»
Обмеження зайвого інформаційного шуму: медіадієта, відписка від акаунтів, які викликають почуття недостатності, обмеження новин.
Контакт з підтримуючим середовищем: це можуть бути друзі, родина, колеги або спільноти, де є місце для щирості, вразливості та підтримці.
Чесне планування: перегляд обсягу щоденних справ, введення перерв, свідомий розподіл ресурсів між “треба”, “можна”, “хочу”.
Самостійна робота це вже акт відповідальності перед собою і важливий крок на шляху до відновлення.
Якщо ж з’являється бажання рухатися далі разом із фахівцем, психотерапія може стати місцем безпечного дослідження власного досвіду, пошуку ресурсів та сенсів, і врешті – повернення до себе.
ПІДБІР ПСИХОЛОГА
Практика переконливо засвідчує, що клієнти, які розпочинають співпрацю з психологом чи психотерапевтом на ранніх стадіях емоційного вигорання, мають високі шанси успішно і відносно швидко подолати цей стан.
Щоби своєчасно розпочати такий діалог з фахівцем, який має досвід роботи з емоційним вигоранням, звертайтеся безпосередньо до мене через профайл або підберіть фахівців відповідно до актуальної для вас психологічної проблематики у спеціальному розділі “Простору Психологів”
Клік на картинці відкриває профайл у новій вкладці, звертайтеся!
