Назагал, психосоматика — це науковий напрямок, що досліджує взаємозв’язок між психічними процесами та тілесними функціями, а також вплив психологічних переживань на фізичне здоров’я та виникнення різноманітних соматичних недуг.
У сучасному світі, де рівень стресу постійно зростає, а особливо в Україні на фоні війни, розуміння психосоматичних розладів та ефективних методів їх терапії стає дедалі актуальнішим.
Зокрема, гештальт-підхід пропонує унікальну та ефективну теорію, практику та перспективу роботи з психосоматичними проблемами, розглядаючи людину як цілісну систему.
Власне, далі я охарактеризую основні аспекти і закономірності цього поєднання через призму сучасної теорії та місткої фахової практики застосування гештальт-підходу в роботі з психосоматичними запитами клієнтів.
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Психосоматика в контексті гештальт-підходу
Гештальт-терапія не розглядає психосоматику окремим захворюванням, а як порушенням цілісності організму, де психічні процеси та тілесні відчуття взаємопов’язані, нероздільні і монолітні.
В основі гештальт-підходу до психосоматичних процесів вважається концепція “організму як цілого” та “єдності духу й тіла”.
На практиці, це означає, що рішуче будь-який психічний досвід (думки, емоції, почуття) неминуче знаходить своє відзеркалення в тілі, і навпаки – соматичні відчуття впливають на психічний стан особистості.
Згідно з сучасною теорією гештальт-підходу, психосоматичний симптом є свого роду сповіщенням від організму, яке сигналізує про проблему: невирішений внутрішній конфлікт, незадоволену потребу, заблоковану емоцію тощо.
Відтак, образно кажучи, тіло стає “сценою”, на якій у кілька актів розгортається драма неусвідомленого психічного процесу.
Теорія психосоматики в гештальті
Сучасна гештальт-терапія пояснює психосоматичні прояви як ті, чи інші порушення/відхилення природного циклу контакту та накопичення незавершених гештальтів, що найкраще видно у підсвідомих і свідомих захисних механізмах.
Порушення контакту
Контакт у гештальті – це процес взаємодії організму із зовнішнім світом та із самим собою у випадку порушень в якому, психічна енергія, призначена для контакту та задоволення потреб, блокується і може проявлятися у вигляді тілесних симптомів.
Захисні механізми контакту
До основних захисних механізмів контакту в гештальт-підході належать: конфлюенція, інтроекція, проекція, ретрофлексія, дефлексія, та уникнення усвідомлення як спосіб притуплення контакту з емоційним досвідом.
Власне, далі про кожен з них трохи детальніше.
Злиття (Конфлюенція)
Відсутність чіткої межі між собою та іншим, прагнення до повного розчинення у відносинах.
Може призводити до втрати власної ідентичності, хронічної втоми, відчуття “розмитості” в тілі, а також до симптомів, які “віддзеркалюють” хвороби близьких.
Інтроекція
Безумовне “ковтання” чужих правил, норм, переконань без перевірки та асиміляції.
Наприклад, людина “проковтнула” ідею, що “злість – це погано”, і тепер її агресія блокується, проявляючись у вигляді головного болю або проблем зі шлунково-кишковим трактом.
Проекція
Приписування власних неприйнятних почуттів або думок іншим. Якщо людина не усвідомлює власну агресію, вона може “бачити” агресію в оточуючих, що викликає постійну напругу в тілі.
Ретрофлексія
Направлення енергії дії проти себе замість зовнішнього світу. Людина, яка хоче вдарити когось, може замість цього бити себе, або стримувати гнів, що проявляється у м’язових затискачах, болях у шиї чи спині.
“Я роблю собі те, що хотів би зробити комусь або що хотів би отримати від когось”.
Дефлексія
Уникнення прямого контакту, розмивання фокусу, уникнення конфронтації з проблемою. Це може проявлятися в хронічній втомі, неуважності, розсіяності, що є способом не відчувати болючі емоції.
Уникнення усвідомлення
Психосоматичний симптом часто є способом уникнути усвідомлення певних неприємних почуттів, конфліктів або потреб.
Наприклад, хронічний біль може “відволікати” людину від глибокої печалі або гніву, дозволяючи уникнути прямої конфронтації з ними.
Крім того, важливим явищем є існування незавершених гештальтів, які можуть зберігатися у тілі, та феноменологічний підхід до роботи з ними.
Незавершені гештальти
Невиражені емоції, незадоволені потреби, незавершені ситуації (наприклад, несказані слова, невиплакані сльози, непрожите горе) не зникають, а залишаються в організмі як “застрягла” енергія.
Ця заблокована енергія може проявлятися через тілесні симптоми, оскільки тіло “запам’ятовує” травматичний досвід і страх, а фізичні блоки перешкоджають вільному потоку енергії та емоцій.
Феноменологічний підхід
Гештальт-терапія приділяє велику увагу безпосередньому досвіду “тут і зараз”. У роботі з психосоматикою це означає зосередження на тілесних відчуттях клієнта саме в моменті.
Терапевт допомагає клієнту усвідомлювати, що він відчуває в своєму тілі (напругу, біль, оніміння, жар, холод), де саме це відчуття локалізується, як воно змінюється.
Власне, на практиці таке занурення в тілесні феномени майже завжди швидко дозволяє виявити їх зв’язок з емоціями та потребами.
Щоби заприятелювати/сконтактуватися у Facebook, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Практика застосування в терапії
Практична робота з психосоматикою в гештальт-підході базується на принципах усвідомлення, контакту та експериментування, та складається із роботи з тілесними відчуттями
Робота з тілесними відчуттями
Підвищення усвідомлення (awareness) тілесних симптомів: Терапевт допомагає клієнту звернути увагу на тілесні прояви, ставлячи питання типу: “Що ти відчуваєш у тілі прямо зараз?”, “Де саме ти це відчуваєш?”, “Як це відчуття проявляється?”.
Мета – не аналізувати, а відчувати.
Техніки посилення (amplification) відчуттів: Клієнту пропонується посилити тілесне відчуття, рух, позу (наприклад, стиснути кулаки сильніше, напружити щелепи, посилити тремтіння).
Це дозволяє зробити несвідоме явним, вивільнити заблоковану енергію та виявити пов’язані з цим емоції.
Наприклад, зі стиснутими щелепами може виникнути бажання кричати або плакати.
Діалог з частинами тіла: Клієнту пропонується уявити, що уражений орган або частина тіла може говорити, і вступити з нею в діалог.
Наприклад, “Що мені хоче сказати мій хворий шлунок?”.
Виявлення прихованих емоцій та потреб: Через роботу з тілесними відчуттями та їх посиленням клієнт може виявити пригнічені емоції (гнів, сум, страх) або незадоволені потреби (у безпеці, визнанні, любові).
Терапевт допомагає “зчитати” повідомлення тіла, пов’язуючи фізичні прояви з психологічними переживаннями.
Робота з “гарячими точками” в тілі (місцями найбільшої напруги чи болю) часто призводить до усвідомлення глибинних конфліктів.
Експерименти в гештальт-терапії:
Експеримент – це ключовий інструмент гештальт-терапії, який дозволяє клієнту безпосередньо пережити та усвідомити свої почуття та поведінкові патерни, наприклад:
Рольові ігри з симптомом: Клієнт може “втілити” свій симптом, надавши йому голос, рух, характер. Або терапевт може “бути” симптомом, дозволяючи клієнту взаємодіяти з ним.
Діалог “Я і тіло”: Подібно до техніки “порожнього стільця”, де клієнт по черзі сідає на різні стільці, представляючи різні аспекти себе або свого симптому, ведучи внутрішній діалог.
Вираз невисловленого через рух чи звук: Клієнту може бути запропоновано виразити заблоковані емоції через спонтанний рух, танець, крик, стогін або будь-який звук, що виникає в процесі.
Відновлення контакту
Кінцева мета терапії – допомогти клієнту відновити здатність до повного, усвідомленого контакту із собою, своїми потребами та зовнішнім світом.
Коли людина усвідомлює свої потреби та знаходить здорові способи їх задоволення, потреба в “симптомній” поведінці зменшується, і тіло може відновити свою природну рівновагу.
Приклади інтерпретації психосоматики в гештальті
Практика переконливо засвідчує, що гештальт-терапія може ефективно працювати з широким спектром психосоматичних проявів, розглядаючи їх як вираження заблокованої енергії:
Психогенний головний біль / мігрень
Може бути пов’язаний з надмірним контролем, інтелектуалізацією, постійним “думанням” замість відчування, або з невисловленим гнівом чи роздратуванням.
Робота в гештальті:
Дослідження, що відбувається в голові, коли виникає біль.
Чи є невирішені питання, які “тиснуть”?
Посилення відчуття стиснення, тиску, а потім дослідження, яка емоція за цим стоїть.
тощо
Психогенні болі в спині (особливо в попереку)
Нерідко асоціюються з “тягарем від несення ноші”, а також відчуттям відповідальності, відсутністю підтримки або ж страхом рухатися уперед.
Робота в гештальті:
Дослідження метафори “ноші”.
Чи є щось, що клієнт “тягне” на собі?
Чи просить він про допомогу?
Робота з посиленням напруги в спині, виявлення прихованої потреби в опорі або відпочинку
тощо
Психогенні проблеми зі травленням (гастрит, виразка, СРК)
Зазвичай, бувають пов’язані з труднощами у “перетравленні” певних життєвих ситуацій, невираженою агресією, тривогою, або з інтроекцією (неприйняттям чогось без осмислення).
Робота в гештальті:
Дослідження, що саме “не перетравлюється” в житті.
Робота з “комом у горлі” або відчуттям тяжкості в шлунку.
Виявлення невисловлених слів, які могли б бути “перетравлені” зовні, а не всередині
та ін
Шкірні захворювання (екзема, псоріаз, алергії)
Зазвичай відображають проблеми з межами/кордонами, на кшталт: “неможливість” бути собою, бажання “відгородитися” від світу або, навпаки, залучити увагу.
Також виникають через агресією, яку не можна виразити, або разом із відчуттям “бруду” чи “неприйняття” поточних подій чи тенденцій у житті.
Робота в гештальті:
Дослідження відчуттів на поверхні шкіри (свербіж, печіння).
Символ “межі” шкіри та її функції.
Які емоції “виходять на поверхню”?
тощо
Хронічна втома, апатія
Часто можуть вказувати на дефлексію, уникнення контакту, відсутність життєвої енергії через постійне блокування емоцій або незадоволення потреб.
Робота в гештальті:
Дослідження, куди “зливається” енергія.
Які ситуації вимагають контакту, а людина їх уникає?
Робота з усвідомленням власної енергії та її відновленням
тощо
Щоби підписатися/сконтактуватися в Іnstagram, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Переваги гештальт-підходу в роботі з психосоматикою
Цілісний підхід: Розглядає людину як неподільне ціле, що дозволяє працювати з коренем проблеми, а не тільки з симптомами.
Фокус на усвідомленні (“тут і зараз”): Допомагає клієнту усвідомити свої тілесні сигнали, емоції та потреби в теперішньому моменті, що є ключем до змін.
Експериментальний характер: Заохочує активну участь клієнта, дозволяючи йому безпосередньо пережити та усвідомити свої внутрішні процеси через дії, а не лише розмови.
Відновлення контакту: Сприяє відновленню здорових способів взаємодії зі світом та самим собою, що дозволяє організму функціонувати більш гармонійно.
Індивідуалізація: Гнучкість підходу дозволяє адаптувати техніки під унікальні потреби кожного клієнта.
Обмеження гештальт-підходу в роботі з психосоматикою
Потреба у високій кваліфікації терапевта: Робота з психосоматикою вимагає від гештальт-терапевта глибоких знань тілесно-орієнтованих технік, чутливості до клієнта та здатності створювати безпечне середовище для вираження сильних емоцій.
Не завжди підходить для гострих станів: У випадку гострих фізичних захворювань гештальт-терапія не замінює медичного лікування, а є доповненням до нього.
Може бути інтенсивним: Проживання заблокованих емоцій може бути емоційно важким для клієнта, що вимагає готовності до глибокої роботи.
Опір: Клієнти, які звикли ігнорувати свої тілесні сигнали, можуть відчувати опір на початку роботи з усвідомленням тілесних відчуттів.
Роль гештальт-терапевта в роботі з психосоматикою
Якщо лаконічно та узагальнено, гештальт-терапевт у роботі з психосоматикою зосереджується на цілісному підході, інтегруючи тілесні, емоційні та когнітивні аспекти досвіду клієнта.
На практиці, роль гештальт-терапева з психосоматикою включає:
Інтеграцію різних частин “Я”: Терапія сприяє об’єднанню візуальних, тілесних, емоційних та когнітивних аспектів особистості, що дозволяє клієнту побачити себе як цілісну систему.
Фокусування на “тут і тепер”: Робота з минулим відбувається лише у контексті того, що клієнт переживає у теперішньому моменті, що допомагає усвідомити, як незавершені ситуації минулого впливають на актуальний фізичний стан.
Усвідомлення та вираження емоцій: Гештальт-терапія заохочує клієнта переживати свої емоції без засудження чи придушення, що власне, допомагає розпізнати, які емоції впливають на фізичний стан, та сприяє їх вивільненню, зменшуючи напругу та психосоматичні блоки.
Роботу з тілесними відчуттями: Через різні експерименти та активні методи (включаючи рольові ігри та тілесні практики) клієнт досліджує причини своїх проблем, інтегруючи емоції та фізичні відчуття як єдину цілісність.
Дослідження функції симптому: Психолог допомагає клієнту усвідомити, навіщо потрібен той чи інший симптом, від чого він утримує, які вторинні вигоди може мати та як він пов’язаний із соціальними зв’язками та життєвим контекстом клієнта.
Розвиток гнучкості та усвідомленості: Метою є досягнення більшої усвідомленості та гнучкості у процесі адаптації до змін, що сприяє покращенню здоров’я та запобіганню подальших патологічних станів.
Підсумки
Гештальт-підхід до психосоматики є потужним інструментом, що дозволяє людям не лише звільнитися від симптомів, а й глибше зрозуміти себе, відновити контакт зі своїм тілом та емоціями, і таким чином досягти більшої цілісності та гармонії в житті.
Застосування гештальт-підходу в процесі подолання психосоматичних проявів — вимагає від фахівцяв неабиякої майстерності, а від клієнтів — своєчасності звернення і проактивності в процесі співпраці.
Підбір психолога
Щоби проконсультуватися з психологом щодо роботи з вашою психосоматикою у гештальт-підході чи психогенними проблемами ваших близьких — звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
У сучасній теорії психології агресія розглядається як складне явище, що може мати, серед іншого, конструктивні та неконструктивні форми прояву і характер.
На практиці, немаловажливо розрізняти ці форми, оскільки вони мають різні наслідки як для особистості так і для суспільства, що опукло демонструє підла й руйнівна воєнна агресія росії щодо України.
Конструктивна (або здорова) агресія це рішуча активність, спрямована на досягнення мети, захист себе та інших, здобуття свободи та незалежності, захист власної гідності тощо.
Іншими словами, така агресія не має на меті завдати шкоди іншим, а радше є способом відстоювання своїх інтересів або подолання перешкод на шляху до досягнення позитивних цілей.
Неконструктивна (деструктивна) агресія є поведінкою, що має на меті завдати фізичної або психологічної шкоди об’єкту агресії, аж до його знищення.
Вона суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, викликає у них негативні переживання (страх, напруженість, пригніченість) і може проявлятися у насильстві, жорстокості, ненависті, злості, дратівливості, впертості, самозвинуваченні.
Далі в цій статті я розкрию основні психологічні аспекти цих двох різновидів агресії через призму сучасної теорії та безпосередньої фахової практики роботи з ними в процесі надання клієнтам психологічної допомоги.
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Конструктивна агресія
У сучасній психології поняття “конструктивна агресія” розглядається як активність, спрямована на досягнення позитивних цілей, захист власних інтересів та гідності, а також на покращення ситуації, не завдаючи при цьому шкоди іншим. Важливою відмінністю від деструктивної агресії є відсутність наміру завдати шкоди.
Для формування загального уявлення про перший різновид агресії, розглянемо “конструктивну агресію” через призму мети, наміру, проявів та наслідків.
Мета конструктивної агресії
Досягнення цілей: Використання енергії та наполегливості для подолання перешкод на шляху до бажаного.
Захист себе та інших: Відстоювання особистих кордонів, прав, інтересів, а також захист близьких або тих, хто потребує допомоги.
Виправлення несправедливості: Активні дії, спрямовані на відновлення справедливості або протидію неправомірним діям.
Здобуття свободи та незалежності: Боротьба за право вибору, самовизначення, вихід із залежних стосунків або ситуацій.
Захист власної гідності: Відстоювання самоповаги, честі, протистояння приниженню або знеціненню.
Позитивний вплив на ситуацію: Регулювання стосунків, вирішення конфліктів, вдосконалення себе та інших.
Зняття емоційної напруги: Катарсис, але у соціально прийнятних та безпечних формах.
Намір конструктивної агресії
Ключовий аспект конструктивної агресії — відсутність наміру нанести шкоду, а відтак намір, що за нею стоїть — зосереджений на:
Самоствердженні та відстоюванні власної позиції.
Вирішенні проблеми або конфлікту.
Досягненні бажаного результату без руйнування.
Забезпеченні чесності та справедливості
тощо
Форми прояву конструктивної агресії
На практиці, конструктивна агресія може проявлятися в різних формах, які не включають фізичне або психологічне насильство:
Асертивність (напористість): Пряме, чесне та відповідне висловлювання своїх думок, почуттів та бажань, не порушуючи при цьому прав інших.
Це включає вміння говорити “ні”, відстоювати свою точку зору, висловлювати незгоду.
Наполегливість: Незважаючи на перешкоди, продовжувати рухатися до поставленої мети, долаючи труднощі.
Здорову конкуренцію: Прагнення бути кращим, досягати високих результатів у змаганнях чи професійній діяльності, стимулюючи особистісний ріст.
Критичне мислення та артикуляцію критики: Вміння аналізувати ситуацію, виявляти недоліки та обґрунтовано висловлювати свої зауваження з метою покращення.
Ініціативність: Активні дії для впровадження змін, нових ідей, подолання стагнації.
Лідерські якості: Здатність брати на себе відповідальність, вести за собою, приймати рішення, що можуть бути непопулярними, але необхідними.
Боротьба за соціальні зміни: Добровільна мобілізація, участь у громадській діяльності, активізм, мирні протести для досягнення соціальної справедливості або покращення умов життя.
Наслідки конструктивної агресії
Особистісний ріст та самореалізація: Допомагає людині розвиватися, розкривати свій потенціал, досягати поставлених цілей.
Покращення стосунків: Завдяки асертивному висловлюванню потреб та кордонів, стосунки стають більш прозорими, чесними та здоровими.
Вирішення конфліктів: Сприяє конструктивному обговоренню проблем та пошуку взаємоприйнятних рішень.
Підвищення самооцінки та впевненості: Успішне відстоювання своїх прав та досягнення цілей зміцнює віру в себе.
Зниження стресу та напруги: Дозволяє висловити накопичені емоції у прийнятній формі, запобігаючи їхньому накопиченню та руйнівному впливу.
Соціальний прогрес: Сприяє змінам у суспільстві, якщо агресія спрямована на подолання несправедливості та покращення умов життя.
Щоби заприятелювати/сконтактуватися у Facebook, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Неконструктивна агресія
На відміну від конструктивної, неконструктивна (або деструктивна) агресія характеризується негативним наміром і часто не має виправданих причин.
Розгляднемо її також через призму мети, наміру, проявів та наслідків.
Мета неконструктивної агресії
Заподіяння шкоди: Основною метою є заподіяння фізичної, психологічної, емоційної або матеріальної шкоди об’єкту агресії.
Домінування та контроль: Бажання підкорити, підпорядкувати, нав’язати свою волю, змусити інших діяти проти їхнього бажання.
Вираження ворожості та гніву: Прояв негативних емоцій (лють, образа, ненависть, заздрість) без конструктивної мети або способу вирішення проблеми.
Самоствердження за рахунок інших: Підвищення власної самооцінки шляхом приниження, образи або руйнування інших.
Помста: Відплата за реальні чи уявні образи.
Відреагування фрустрації: Невміння справлятися з розчаруванням чи неможливістю досягти бажаного, що призводить до вибуху гніву та агресії.
Привернення уваги: Особлово у осіб, що відчувають дефіцит уваги, агресія може бути способом отримати її, навіть негативну.
Намір неконструктивної агресії
Ключова відмінність від конструктивної агресії – це наявність наміру завдати шкоди, яка буває:
Явним: Свідоме бажання завдати болю, принизити, зруйнувати.
Прихованим (пасивна агресія): Намір завдати шкоди, але через непрямі дії, саботаж, маніпуляції.
Імпульсивним: Неконтрольований спалах гніву, коли намір формується миттєво і не усвідомлюється до кінця.
тощо
Форми прояву неконструктивної агресії
Неконструктивна агресія може проявлятися у різних формах, відкрито чи приховано:
Фізична агресія:
Пряма: Побиття, удари, штовхання, використання зброї.
Непряма: Плітки, наклепи, поширення чуток, сарказм.
Психологічна агресія:
Пряма: Залякування, шантаж, маніпуляції, приниження, ігнорування, погрози самогубством (як маніпуляція).
Непряма (пасивна агресія): Ігнорування, ухилення від виконання обов’язків, затягування, “забування”, саботаж, постійні скарги, жертвенна поведінка для маніпуляції.
Аутоагресія (агресія, спрямована на себе):
Самоушкодження (порізи, опіки).
Суїцидальна поведінка.
Зловживання психоактивними речовинами, нездорове харчування, ризикована поведінка, яка шкодить здоров’ю.
Деструктивна поведінка: В цілому, це будь-яка поведінка, що завдає шкоди іншим або собі, порушує соціальні норми та правила співіснування (наприклад, вандалізм, хуліганство, порушення законів).
Наслідки неконструктивної агресії
На жаль, дійсність переконливо засвідчує, що наслідки неконструктивної агресії є руйнівними як для агресора, так і для жертви, якою може бути суспільство в цілому:
Зниження самооцінки, почуття безпорадності, сорому, провини.
Порушення довіри до інших, труднощі у стосунках.
Соціальна ізоляція
тощо
Наслідки неконструктивної агресії для агресора:
Погіршення стосунків: розрив зв’язків з близькими, конфлікти з колегами.
Соціальна ізоляція: відторгнення з боку суспільства.
Проблеми із законом: штрафи, кримінальна відповідальність, ув’язнення.
Психологічні проблеми: почуття провини (якщо є усвідомлення), посилення внутрішньої напруги, гніву, тривоги, розвиток психічних розладів.
Професійні та кар’єрні труднощі.
Формування деструктивних патернів поведінки, що ускладнює адаптацію у суспільстві.
Наслідки неконструктивної агресії для суспільства:
Війна, геноцид, терор цивільного населення.
Зростання злочинності та насильства.
Руйнування соціальних зв’язків, зниження довіри.
Деградація соціальних норм та цінностей.
Економічні збитки (лікування жертв, правоохоронні витрати, реабілітація).
Створення атмосфери страху та небезпеки.
Відмінності між конструктивною та неконструктивною агресією
Ознака
Конструктивна агресія
Неконструктивна агресія
Мета
Досягнення позитивних цілей, самозахист
Завдання шкоди, руйнування, домінування
Намір
Відсутність наміру шкоди
Намір завдати шкоди
Вплив
Сприяє розвитку, вирішенню проблем
Руйнівний, деструктивний
Емоції
Може супроводжуватися гнівом, але під контролем
Зазвичай супроводжується неконтрольованим гнівом, злобою
Соціальна прийнятність
Зазвичай соціально прийнятна і необхідна
Соціально неприйнятна, порушує норми
Самоконтроль
Високий рівень самоконтролю
Низький або відсутній самоконтроль
Схожості між конструктивною та неконструктивною агресією
Енергетична першооснова: Обидві форми агресії є проявом внутрішньої енергії, що виникає у відповідь на виклики, фрустрації, загрози або незадоволені потреби.
Реакція на зовнішні стимули: І та, і інша можуть бути викликані зовнішніми подразниками, такими як несправедливість, образи, порушення особистих кордонів.
Наявність емоцій: В обох випадках агресія пов’язана з емоціями, такими як гнів, роздратування, страх, що можуть бути каталізаторами для агресивних дій.
Можливість трансформації: В певних умовах неконструктивна агресія може бути трансформована у конструктивну, якщо людина навчиться її усвідомлювати та контролювати.
Причини виникнення агресії
Причини агресії можуть бути різноманітними, але для зручності сприйняття — поділяються на кілька категорій: біологічні, психологічні та соціальні.
Біологічні фактори виникнення агресії
Генетична схильність: Деякі дослідження вказують на роль генетики у схильності до агресивної поведінки.
Нейробіологічні механізми: Порушення функціонування певних ділянок мозку (наприклад, префронтальної кори, мигдалеподібного тіла), дисбаланс нейромедіаторів (серотоніну, дофаміну) можуть впливати на регуляцію агресії.
Гормональний фон: Гормони, такі як тестостерон, можуть впливати на рівень агресивності.
Захворювання ЦНС: Черепно-мозкові травми, інсульти, епілепсія, певні психічні розлади (депресія, шизофренія, розлади особистості) можуть призводити до неконтрольованих нападів агресії.
Психологічні фактори виникнення агресії
Фрустрація: Неможливість досягти бажаної мети або задовольнити важливі потреби часто призводить до агресії.
Невпевненість у собі, низька самооцінка: Агресія може бути способом компенсації цих почуттів, спробою самоствердження.
Страх: Агресія як захисна реакція на загрозу або небезпеку.
Незадоволеність базових потреб: Потреби у безпеці, приналежності, визнанні, самореалізації.
Невміння взаємодіяти конструктивно: Відсутність навичок конструктивного вирішення конфліктів.
Перевтома, напруження, біль: Фізичний або психічний дискомфорт може провокувати дратівливість та агресію.
Сімейне середовище: Негативний досвід у дитинстві (жорстоке поводження, насильство в сім’ї, непослідовне виховання, ігнорування потреб дитини, надмірний контроль або його відсутність) може формувати агресивну поведінку.
Вплив оточення: Агресивна поведінка може бути наслідувана з боку референтних груп (однолітків, ЗМІ).
Соціальна несправедливість: Відчуття несправедливості, дискримінації може викликати протестну агресію.
Стресові ситуації: Наприклад, велике скупчення людей, шум, забруднення повітря можуть підвищувати рівень роздратування.
Вживання психоактивних речовин: Алкоголь та наркотики знижують контроль над імпульсами, посилюючи агресію.
Щоби підписатися/сконтактуватися в Іnstagram, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Перетворення неконструктивної агресії на конструктивну
Як стверджує теорія та переконливо засвідчує практика, акцент на трансформації агресії, роботі з нею як з ресурсом, а не просто її «викоріненні».
Для контролю власної агресії
Усвідомлення та ідентифікація емоцій: Навчіться розпізнавати перші ознаки гніву та агресії. Це дозволить втрутитися до того, як емоція вийде з-під контролю.
Фізична дистанція: Відійдіть від джерела подразнення. Зміна обстановки допомагає охолонути.
Техніки дихання: Глибокі, повільні вдихи та видихи (видих довший за вдих) допомагають заспокоїти нервову систему.
Зміна фокусу уваги: Переключіть увагу на інші об’єкти або дії. Наприклад, рахунок від 100 до 1, опис п’яти речей, які бачите, чуєте, відчуваєте.
Фізична активність: Регулярні фізичні вправи, спорт допомагають вивільнити накопичену енергію та знизити рівень стресу.
Висловлення емоцій у конструктивний спосіб: Навчіться говорити про свої почуття та потреби без звинувачень та образ (наприклад, “Я-повідомлення”: “Я відчуваю злість, коли…”).
Навички вирішення проблем: Розвивайте навички конструктивного вирішення конфліктів, пошуку компромісів.
Самоконтроль та емоційна регуляція: Тренуйте здатність контролювати свої імпульси. Це може включати розробку “стоп-слів” або ментальних образів, які допоможуть зупинити агресивну реакцію.
Здоровий спосіб життя: Достатній сон, збалансоване харчування, відмова від зловживання алкоголем та іншими психоактивними речовинами значно покращують емоційну стабільність.
Гумор: Сміх допомагає зняти напругу та подивитися на ситуацію під іншим кутом.
Професійна допомога фахівців: Якщо агресія є неконтрольованою і руйнує життя, варто звернутися до психолога або психотерапевта.
Майстерний спеціаліст допоможе виявити глибинні причини агресії та розробити індивідуальні стратегії подолання.
Реагування на агресію інших
Тримати дистанцію: Як фізичну, так і емоційну.
Аргументована розмова: Говорити спокійно, чітко формулювати свої думки, ділитися своїм баченням.
Встановлення кордонів: Чітко і спокійно позначити свої межі і те, що ви не дозволите.
Уникати провокацій: Не піддаватися на маніпуляції та провокаційні висловлювання.
Підсумки
Межа між конструктивною та деструктивною агресією може бути тонкою. Ключовим є усвідомлення своїх намірів, контроль над емоціями та вибір таких форм прояву, які не завдають шкоди іншим і сприяють позитивним змінам.
Розуміння відмінностей між конструктивною та неконструктивною агресією є ключовим для формування здорової особистості та ефективної взаємодії в суспільстві.
Важливо не придушувати агресію, а навчитися направляти її енергію в продуктивне русло, використовуючи для досягнення цілей та захисту власних інтересів без завдання шкоди іншим.
Підбір психолога
Щоби проконсультуватися з психологом щодо конструктивної чи неконструктивної агресії у вас чи ваших близьких — звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
У сучасній психології особисті кордони – це система правил і меж, які людина встановлює для захисту свого фізичного, емоційного та психічного благополуччя у взаємодії з іншими людьми та навколишнім світом.
Іншими словами, це незримі, але надзвичайно важливі “червоні лінії”, які визначають, що є прийнятним, а що ні – у стосунках, а також допомагають розрізняти “Я” від “не-Я”.
У гештальт-підході особисті кордони є одним із центральних понять, що відображає здатність індивіда до здорової та гнучкої взаємодії зі світом та іншими людьми.
Гештальт розглядає особисті кордони як динамічний процес, що перманентно відбувається на умовній контактній межі між “Я” та “не-Я”, організмом та середовищем.
Далі я охарактеризую теорію і практику особистих кордонів через призму загальної психології та гештальт-підходу
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Різновиди особистих кордонів
Для формування загального уявлення слід розпочати з того, як класифікуються особисті кордони за різними критеріями.
Фахівці та дослідники поділяють їх, передовсім, за сферами життя, до яких вони належать на фізичні, емоційні, інтелектуальні, часові, матеріальні, духовні, сексуальні та духовні
Фізичні особисті кордони
Особистий простір: Комфортна відстань між вами та іншими людьми. Кожен має свою зону комфорту, і її порушення може викликати дискомфорт.
Дотики: Визначення, хто, коли і як може до вас торкатися. Це включає право на згоду на фізичний контакт.
Тіло: Право розпоряджатися своїм тілом, вирішувати питання щодо його зовнішнього вигляду, здоров’я, та відмовлятися від небажаних фізичних дій.
Емоційні особисті кордони
Почуття: Здатність розрізняти власні емоції від емоцій інших, не брати на себе чужу провину, образу чи відповідальність за чужий настрій.
Емоційний вплив: Встановлення меж щодо того, наскільки ви готові слухати про чужі проблеми, приймати скарги чи витримувати емоційні маніпуляції.
Вираження емоцій: Право на висловлення власних почуттів без осуду та страху.
Інтелектуальні (ментальні) кордони:
Думки та переконання: Повага до власної думки, цінностей та поглядів, право мати власну точку зору та висловлювати її, не дозволяючи нав’язувати чужі ідеї.
Інформація: Визначення, якою особистою інформацією ви готові ділитися, а якою ні, і з ким.
Особиста думка: Вміння обґрунтовано відстоювати свою позицію в дискусії, не дозволяючи знецінювати її.
Часові особисті кордони
Особистий час: Право на свій власний час для відпочинку, хобі, саморозвитку, без постійних переривань або вимог від інших.
Розклад та плани: Встановлення обмежень на доступ до вашого часу (наприклад, не відповідати на дзвінки після певної години, не погоджуватися на зустрічі, коли вже є плани).
Пунктуальність: Очікування поваги до свого часу від інших.
Матеріальні кордони
Власність: Право розпоряджатися своїми речами та майном, вирішувати, хто може їх використовувати і на яких умовах.
Гроші: Право контролювати свої фінанси, вирішувати, позичати чи ні, і встановлювати умови повернення.
Сексуальні особисті кордони
Згода: Чітке визначення своїх переваг та згоди на будь-яку сексуальну активність. Це фундаментальне право на “ні”.
Інтимність: Рівень близькості та прояву сексуальності, який є комфортним для вас.
Духовні/ціннісні особисті кордони
Вірування та цінності: Повага до власних духовних переконань, філософських поглядів та моральних принципів. Право мати їх і не піддаватися тиску змінити їх.
Рідше, але не менш, на мою думку, важливо, розрізняють особисті кордони залежно від “міри їхньої гнучкості” на розмиті, жорсткі та гнучкі.
Розмиті/м’які кордони. Людина часто відчуває чужі емоції як свої, важко відмовляє, легко піддається маніпуляціям, її потреби ігноруються.
Жорсткі/ригідні кордони. Людина створює “стіни” навколо себе, уникає близькості, нікому не довіряє, може бути відстороненою або агресивною у відповідь на будь-яку спробу наблизитися.
На практиці, це часто буває захисною реакцією на попередні травми.
Здорові/гнучкі кордони означають, що людина може вибудовувати глибокі стосунки, але при цьому зберігає свою цілісність, може сказати “ні” без почуття провини, відстоювати свої інтереси, адаптувати кордони до різних ситуацій та людей.
Особисті кордони в гештальті: “контактна межа”
В гештальт-терапії поняття “особисті кордони” тісно пов’язане з “контактною межею”.
Це умовне “місце”, де в залежності від контексту, індивід “зустрічається” з навколишнім середовищем.
Власне, на цій умовній межі відбуваються всі процеси обміну, взаємодії та формування досвіду.
Здорова контактна межа є рухливою та гнучкою. Вона дозволяє:
Входити в контакт: Відкриватися новому досвіду, взаємодіяти з іншими, отримувати те, що потрібно для задоволення потреб.
Відходити від контакту: Завершувати взаємодію, відновлювати рівновагу, захищатися від того, що є небажаним або шкідливим.
Проблеми з особистими кордонами в гештальт-підході часто розглядаються як порушення функціонування контактної межі, що призводить до незавершених гештальтів (незакінчених ситуацій, невідреагованих емоцій), а також до формування невротичних механізмів опору або переривання контакту.
Різновиди і особливості особистих кордонів
Уже вищеокреслені різновиди особистих кордонів, можуть проявлятися у різних сферах життя:
Фізичні кордони
Стосуються особистого простору та тілесних дотиків, а відтак є, свого роду, розумінням того, хто і коли може доторкатися до вас, на якій відстані комфортно перебувати з іншими людьми, право на особисту територію тощо.
Порушення фізичних кордонів може бути надмірною близькістю, небажаними дотиками, вторгненням у особистий простір та ін.
Емоційні особисті кордони
Відділяють власні почуття та емоції від почуттів інших людей, а відтає є здатністю
Розрізняти, де закінчуються ваші емоції і починаються емоції іншої людини,
Не брати на себе чужу провину,
Не “розчинятися” в емоціях інших.
На практиці, порушення емоційних особистих кордонів може проявлятися у спробах маніпуляції почуттями, надмірному зливанні з емоціями інших, неможливості висловити власні почуття та ін.
Інтелектуальні особисті кордони
Стосуються думок, переконань, цінностей та поглядів.
Це повага до власної думки та до ідей інших, право мати власну точку зору та висловлювати її, не нав’язуючи іншим, і не дозволяючи нав’язувати собі.
Порушення – інтелектуальних кордонів, це і знецінення чужої думки, і нав’язування своїх переконань, і критика цінностей і т.д.
Часові особисті кордони
Відносяться до керування власним часом та є природним правом на власний порядок денний, відпочинок, відмову від зайвих зобов’язань, які забирають час тощо.
Порушення часових кордонів бувають у вигляді надмірних вимог до вашого часу, постійних запізнень інших, невиконання обіцянок щодо часу тощо
Матеріальні особисті кордони
Стосуються, якщо лаконічно — особистої власності та грошей.
Це і право розпоряджатися своїми речами та фінансами, і вирішувати, хто може користуватися вашою власністю та на яких умовах тощо.
Порушенням є використання ваших речей без дозволу, борги, які не повертаються, крадіжка тощо.
Сексуальні особисті кордони
Передовсім, звісно, стосуються права на згоду та вибору в інтимних стосунках.
Також це і право на відмову, вибір партнера, комфортний для себе рівень близькості тощо.
Порушення сексуальних кордонів, це, власне, будь-яка форма небажаної сексуальної активності або примусу.
Духовні/ціннісні кордони
Це власні духовні переконання, вірування, цінності та моральні принципи. Природне право на власну духовність без осуду або нав’язування.
М’які (розмиті)особисті кордони
Означають, що людина схильна до злиття з іншими, важко відмовляє, відчуває чужу провину, не може відстояти свою думку тощо
Жорсткі (жорсткі)особисті кордони
Інтерепретуються в гештальті як такі, коли людина повністю ізолюється від інших, нікому не довіряє, уникає близькості, не приймає допомоги, часто сприймається як ворожа або відсторонена тощо.
Гнучкі (здорові)особисті кордони
Свідчать, що особистість здатна вибудовувати стосунки, відкриватися, але при цьому зберігати свою цілісність, відстоювати свої інтереси, казати “ні”, коли це необхідно, та входити в глибокий контакт, коли це доречно.
Значення особистих кордоніву сучасній псхології
Встановлення та підтримання здорових особистих кордонів є критично важливим для психологічного благополуччя та здорових стосунків:
Самоідентифікація та самоповага
Чіткі кордони допомагають людині усвідомити, хто вона є, які її потреби, бажання та цінності. Це зміцнює самооцінку та почуття власної гідності.
Психічне здоров’я
Захищають від стресу, емоційного вигорання, маніпуляцій, почуття провини, тривоги та депресії. Вони дозволяють зберігати внутрішню стабільність та енергію.
Здорові стосунки
Сприяють побудові чесних, поважних та взаємовигідних стосунків.
Коли кожен партнер усвідомлює та поважає кордони іншого, зменшується кількість конфліктів, зростає довіра та розуміння.
Відповідальність
Допомагають взяти відповідальність за власні почуття, дії та вибори, а не перекладати її на інших.
І навпаки, не брати на себе чужу відповідальність.
Запобігання аб’юзу
Наявність чітких кордонів є першою лінією захисту від будь-яких форм насильства, оскільки дозволяє розпізнати та зупинити небажану поведінку.
Асертивність
Розвиток кордонів нерозривно пов’язаний з розвитком асертивності – вміння відстоювати свої права та потреби, висловлювати свою думку, не порушуючи прав інших.
Енергозбереження
Дозволяє раціонально розподіляти свої ресурси (час, енергію, емоції) і відмовляти від того, що виснажує, спрямовуючи їх на те, що є дійсно важливим.
Значення особистих кордонів
Здорові особисті кордони мають величезне значення для:
Психологічного здоров’я та благополуччя: Дозволяють зберігати внутрішню стабільність, уникати емоційного вигорання та стресу, підтримувати цілісність особистості.
Самоідентифікації та самовизначення: Чіткі кордони допомагають людині усвідомити, хто вона є, що вона відчуває, що хоче, і що для неї важливо. Це основа для формування здорового “Я”.
Побудови здорових стосунків: Взаємна повага до кордонів є фундаментом для чесних, відкритих та довірливих стосунків. Без чітких кордонів стосунки часто стають співзалежними, маніпулятивними або аб’юзивними.
Асертивності: Вміння вибудовувати кордони напряму пов’язане зі здатністю асертивно (напористо, але не агресивно) висловлювати свої потреби, бажання та відмовляти.
Відповідальності: Усвідомлення своїх кордонів допомагає взяти відповідальність за власне життя, почуття та вибори, а не перекладати її на інших.
Розвитку та зростання: Здорові кордони створюють безпечний простір для експериментів, ризику та особистісного розвитку. Людина, яка відчуває свої кордони, вільніша у вираженні себе.
Енергозбереження: Запобігають виснаженню ресурсів, оскільки людина може відмовляти тому, що їй не підходить, і направляти енергію на те, що є важливим для неї.
Методики роботи гештальт-терапевта з особистими кордонами
У гештальт-терапії робота з особистими кордонами є центральною, оскільки вони розглядаються як контактна межа між індивідом та середовищем.
Мета такої терапії на практиці – допомогти клієнту усвідомити, як він встановлює, підтримує або порушує ці межі, та розвинути гнучкіші та здоровіші способи взаємодії.
А серед основних методик і технік, які використовують гештальт-терапевти для роботи з особистими кордонами:
Підвищення усвідомленості (Awareness)
“Тут і зараз”: Терапевт фокусує увагу клієнта на його почуттях, тілесних відчуттях, думках та імпульсах у поточний момент.
Це допомагає помітити, як кордони проявляються або порушуються саме зараз, у взаємодії з терапевтом або у внутрішньому досвіді.
Феноменологічний підхід
Майстерний гештальт-терапевт заохочує клієнта описувати свій досвід без інтерпретацій та оцінок, просто фіксуючи те, що відбувається.
Це допомагає “побачити” свої кордони такими, якими вони є, а не такими, якими вони “мають бути”.
Робота з тілом
Оскільки кордони починаються з відчуття власного тіла, терапевт може звертати увагу на тілесні відчуття клієнта (напругу, розслаблення, дискомфорт) у відповідь на певні ситуації або слова, що стосуються кордонів.
Експеримент
“Порожній стілець”: Ця техніка часто використовується для роботи з внутрішніми конфліктами або стосунками з іншими людьми, де порушуються кордони.
Клієнт розмовляє з уявним “іншим” (або частиною себе), що сидить на порожньому стільці, висловлюючи свої почуття, потреби та встановлюючи межі.
Потім він може помінятися місцями, щоб подивитися на ситуацію з іншої перспективи. Це допомагає “прожити” досвід встановлення кордонів у безпечному середовищі.
Рольові ігри
Клієнту пропонується розіграти ситуації, де його кордони порушуються або де йому важко їх встановити.
Це може бути розігрування діалогу з реальною людиною або з внутрішніми “голосами” (наприклад, “внутрішній критик”), а відтак — дає можливість експериментувати з новими способами поведінки.
Перебільшення
Терапевт може запропонувати клієнту перебільшити певну поведінку, жест або емоцію, пов’язану з кордонами. Це допомагає усвідомити приховані аспекти цієї поведінки та її вплив.
Запрошення до дії
Терапевт може запропонувати клієнту зробити щось конкретне в сесії, що стосується його кордонів (наприклад, сказати “ні”, відсунути стілець, висловити гнів), щоб дослідити реакцію та відчуття.
Робота з механізмами переривання контакту (опору)
У гештальт-терапії порушення кордонів часто пов’язане з так званими “механізмами опору” або “механізмами переривання контакту”, які колись були адаптивними, але зараз заважають здоровому функціонуванню.
Терапевт допомагає клієнту усвідомити ці механізми та інтегрувати їх завдяки:
Фокусування на мові та висловлюваннях:
Використання “Я-висловлювань”: Терапевт заохочує клієнта говорити від першої особи (“Я відчуваю…”, “Я хочу…”, “Мені не подобається…”), замість узагальнень (“Всі так роблять”, “Треба…”). Це допомагає взяти відповідальність за свої почуття та потреби, що є основою встановлення кордонів.
Уникнення “ми”: Якщо клієнт постійно використовує “ми” замість “я”, терапевт може звернути на це увагу, щоб допомогти клієнту розрізнити себе від інших.
Роботі з почуттям провини та страху:
Багато людей мають проблеми з кордонами через страх відмови, осуду, конфлікту або почуття провини.
Терапевт допомагає клієнту дослідити ці страхи та провину, усвідомити їхнє походження та знайти нові, здоровіші способи реагування.
Підтримці та фрустрації:
Підтримка: Терапевт створює безпечне та підтримуюче середовище, де клієнт може експериментувати з новими способами взаємодії, не боячись осуду.
Оптимальна фрустрація: Терапевт може м’яко “фруструвати” звичні патерни поведінки клієнта, які заважають йому встановлювати кордони.
Це не означає агресію, а скоріше відмову від “рятування” клієнта або потуральництва його неадаптивним способам. Наприклад, якщо клієнт намагається уникнути теми, терапевт може повернути його до неї.
Підсумки
У сучасному житті, де взаємодії стають все більш складними та динамічними, розуміння та вміння вибудовувати особисті кордони — невід’ємна частиною емоційного інтелекту та життєвої компетентності.
Це практичний інструмент для створення гармонійного та безпечного простору для себе та здорових стосунків з оточуючими.
У гештальт-терапії робота з особистими кордонами є ключовим аспектом психологічної допомоги.
На практиці, гештальт-терапевт, залежно від особистісних особливостей та зовнішньої конфігурації, — допомагає клієнту:
Усвідомити, де і як його кордони порушені або недостатньо гнучкі,
Дослідити причини цього (незавершені ситуації, ранні травми),
Експериментувати з новими способами взаємодії,
Вчитися вибудовувати та відстоювати здорові кордони,
Жити більш повноцінним та усвідомленим життям.
Усі ці методики роботи з особистими кордонами — спрямовані на те, щоб клієнт у процесі терапії усвідомив свої власні потреби та межі, навчився їх відчувати, висловлювати та відстоювати, що в кінцевому підсумку призводить до більш цілісного та автентичного життя.
Підбір психолога
Щоби проконсультуватися з гештальт-терапевтом щодо ваших особистих кордонів (чи небайдужих вам людей) — звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Відчуття сорому – це одне з найскладніших і найболючіших людських переживань, що часто ховається під маскою фрази “Я не така/ий”.
Сором – це емоція, яка виникає, коли людина відчуває, що вона сама, а не її вчинок, є “поганою”, “негідною”, “недостатньо хорошою” або “дефектною”.
У сучасній психології воно розглядається як глибока емоція, що впливає на самооцінку, стосунки та здатність до повноцінного життя.
Фраза “Я не така / я не такий” може вказувати на низку глибинних психологічних проблем і станів, які впливають на самосприйняття та взаємодію людини зі світом і часто це не просто поодинока думка, а відображення складних внутрішніх конфліктів.
Сором як внутрішнє переживання неспроможності, може бути пов’язаний із порушеннями особистих стандартів або суспільних норм.
Далі я охарактеризую сором через призму сучасної теорії загальної психології та безпосередньої практики роботи з відповідним запитом у межах гештальт-підходу.
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Можливі значення фрази “Я не така / Я не такий”
Практика свідчить, що ця фраза може мати різні відтінки, залежно від контексту та індивідуального досвіду, але найчастіше вона означає “щось із” або й “усе перелічене” далі:
Низька самооцінка та невпевненість
Людина відчуває, що вона “недостатньо хороша” у порівнянні з іншими або з ідеальним образом, який вона собі створила.
Це може стосуватися зовнішності, інтелекту, професійних якостей, соціальних навичок або здатності до побудови стосунків.
Синдром самозванця
Незважаючи на об’єктивні досягнення та успіхи, людина переконана, що вона не заслуговує на них, а її успіхи є результатом випадковості або обману.
Вона боїться “викриття” і відчуває себе шахраєм.
Травматичний досвід
У деяких випадках, відчуття “Я не така” може бути наслідком психологічних травм, особливо отриманих у дитинстві. Це може призводити до:
Проблеми з емоційною регуляцією
Труднощі в управлінні емоціями, їх надмірна інтенсивність або, навпаки, притуплення.
Глибинні переконання про власну нікчемність, поразку або приниження
Ці переконання супроводжуються сильними почуттями сорому, провини або невдачі.
Труднощі у стосунках
Складнощі у формуванні близькості та довіри з іншими людьми.
Відчуттям “інакшості” або відмінності
Людина може відчувати, що вона відрізняється від більшості, не вписується у загальноприйняті норми або очікування.
Це може бути пов’язано з особливими рисами характеру, інтересами, світоглядом або навіть нейрорізноманіттям (наприклад, СДУГ, як згадується в одному з джерел).
Униканням відповідальності або запереченням проблем
Іноді фраза “Я не така” може використовуватися як захисний механізм, щоб уникнути визнання власних недоліків або проблем, перекладаючи відповідальність на інших або обставини (“Це не я погана, це вони мене не розуміють”).
Психологічні характеристики та функції сорому
В цьому роздлі — про загальнопсихологічне бачення сорому, важливими складовими котрого, на мій погляд, треба вважати, передовсім:
Страх бути відкинутим/засудженим
Сором є сигналом про потенційну загрозу втрати приналежності до групи, осуду з боку інших.
Бажання зникнути/стати невидимим
Це часто супроводжується фізичними проявами, такими як почервоніння, уникнення зорового контакту, згорблення, бажання “провалитися крізь землю”.
Блокування контакту
Сором паралізує, зупиняє спонтанність, заважає просити про допомогу, висловлювати свої потреби, що може призвести до соціальної ізоляції.
Вплив на самооцінку
Хронічний або токсичний сором руйнує самооцінку, формує переконання “зі мною щось не так”, “я не заслуговую на любов”.
Регуляторна функція (конструктивний сором)
У здоровій формі сором може бути корисним. Він допомагає нам усвідомити, де ми перетнули межі, щось зробили не так, і мотивує нас дотримуватися соціальних норм, вибачатися, вчитися на помилках.
Це так званий “творчий сором”, який є частиною соціальної регуляції.
Токсичний сором
На відміну від здорового, токсичний сором не веде до змін або розвитку. Він є всеосяжним, перманентним відчуттям власної “поганості”, яке виникає незалежно від реальних вчинків.
Токсичний сором блокує інші почуття і паралізує особистість, а також, як показує практика, часто є наслідком травматичного досвіду, жорсткого виховання, критики тощо
Щоби заприятелювати/сконтактуватися у Facebook, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Відмінність сорому від провини
У загальній психології та гештальт-терапії існують чіткі відмінності між соромом і провиною, зокрема перша розрізняє їх за об’єктом емоції та реакцією на неї:
Провина в загальній психології
Пов’язана з конкретними вчинками або діями, які людина вважає неправильними. Фокус спрямований на вчинок.
Зазвичай стимулює бажання виправити помилку, компенсувати завдану шкоду або перепросити.
Має “вихід” – людина може змінити свою поведінку або вчинити дії для виправлення ситуації.
Відповідальність є ключовим елементом: людина визнає себе причиною чогось і може усунути негативні наслідки.
Може призвести до каяття та особистісного вдосконалення.
Сором в загальній психології
Пов’язаний із почуттям, що вся особистість є неповноцінною, “негідною” або “поганою”. Фокус спрямований на самого себе.
Часто залежить від оцінки оточуючих і може бути спровокований невідповідністю соціальним очікуванням.
Часто призводить до самоізоляції, бажання втекти, сховатися або уникнути уваги.
Зі сорому “виходу немає” у тому сенсі, що це переживається як клеймо, яке важко виправити.
Може бути руйнівним, перешкоджаючи емоційному та соціальному розвитку.
Провина і сором у гештальт-підході
Гештальт-терапія підходить до сорому і провини, зосереджуючись на усвідомленні та інтеграції цих емоцій у поточному досвіді клієнта, що передбачає феноменологічність, роботу з уникненням та відповідальність разом із вибором.
Феноменологічний підхід
Гештальт-терапія акцентує увагу на тілесному досвіді та усвідомленні того, як сором і провина проявляються в тілі, що допомагає клієнту розрізняти різні аспекти цих емоцій на чуттєвому рівні.
Наприклад, сором може відчуватися як почервоніння і жар, тоді як інший вид сорому може проявлятися як стиснення і затримка дихання.
Робота з уникненням
Терапевтична робота спрямована на полегшення та переосмислення почуття провини та сорому.
На практиці, це означає, що гештальт-терапевт допомагає клієнту залишатися в контакті з цими емоціями, а не уникати їх.
Відповідальність та вибір
У гештальті провина може розглядатися у контексті відповідальності за свій вибір.
Відтак, робота може включати заміну поняття “я повинен” на “я хочу”, щоби допомогти клієнту усвідомити свою власну роль і вплив на події, а також відновити відчуття власної сили та автономії.
Сором, натомість, часто пов’язаний з інтроектами (засвоєними зовнішніми правилами та цінностями) та тим, як вони перешкоджають автентичному вираженню себе.
Тому, робота з соромом спрямована на прийняття себе та звільнення від зовнішніх оцінок.
Сором у гештальт-підході
У гештальт-терапії сором розглядається як механізм переривання контакту або як сигнал про незавершений гештальт.
Він виникає на контактній межі, коли людина відчуває себе викритою, незахищеною або невідповідною очікуванням середовища, що призводить до бажання сховатися, уникнути контакту, а серед ключові його аспектів у гештальті, на мою думку, треба зазначити:
Сором як переривання контакту
Коли людина соромиться, вона ніби “завмирає” на контактній межі. Вона не може адекватно проявитися, висловити свої потреби або почуття, адже “Я не така/ий, щоб це показувати/робити”.
Це блокує природний потік переживань і заважає відкритій взаємодії.
Джерело сорому
Часто корінь токсичного сорому лежить у ранньому дитинстві, коли батьки чи значущі дорослі критикували або відкидали дитину за її природні прояви, почуття чи потреби.
Це формує внутрішнє переконання “зі мною щось не так”.
Ретрофлексія
У гештальті сором часто пов’язаний з ретрофлексією, коли енергія, спрямована назовні (наприклад, бажання висловити гнів, радість, сексуальність), обертається на саму людину. “Я соромлюсь того, що хочу/відчуваю, тому я приховую це від себе та інших”.
Екзистенційний сором
Це глибинний сором за своє існування, за саму свою присутність у світі, часто пов’язаний з відчуттям власної “недостатності” або “недосконалості” на рівні буття.
Сором і контакт з тілом
Сором дуже тісно пов’язаний з тілом. Він часто проявляється через тілесні відчуття (спека, холод, стиснення, бажання “зменшитися”), і робота з тілом є важливою частиною терапії сорому.
Щоби підписатися/сконтактуватися в Іnstagram, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Методи, прийоми і техніки роботи з соромом у гештальті
У гештальт-підході робота із соромом є одним з ключових напрямків, оскільки сором часто перешкоджає повноцінному контакту людини із собою та світом.
На практиці, основною метою є не стільки позбутися сорому, скільки усвідомити його, прийняти та інтегрувати у свій досвід, щоб він перестав бути руйнівним.
Фокус на усвідомленні “Тут і зараз” (Awareness “Here and Now”)
Усвідомлення тілесних відчуттів: Сором часто проявляється на тілесному рівні (почервоніння, стиснення, бажання сховатися, опустити очі).
Терапевт допомагає клієнту звернути увагу на ці відчуття, описати їх, посилити або дослідити. Це дозволяє встановити контакт із переживанням сорому, а не уникати його.
Усвідомлення імпульсів: Сором може блокувати спонтанні імпульси та бажання.
Терапевт допомагає клієнту помітити ці імпульси та, можливо, експериментувати з їх вираженням у безпечному терапевтичному просторі.
Діалог із соромом: Клієнту може бути запропоновано “поговорити” зі своїм соромом, наче це окрема частина його самого.
Це допомагає об’єктивувати почуття та краще зрозуміти його природу.
Ця техніка є однією з найвідоміших у гештальті, при якій Клієнт сідає на один стілець, уявляючи, що на іншому стільці сидить та частина його самого, яка викликає сором (наприклад, “внутрішній критик” або “сором’язлива частина”), або значуща особа з минулого, яка була джерелом сорому.
Клієнт веде діалог, пересідаючи з одного стільця на інший, висловлюючи емоції, думки та потреби з обох “сторін”.
Це дозволяє висловити невисловлене, інтегрувати полярності та завершити “незавершені гештальти”, пов’язані із соромом.
Посилення (Exaggeration)
На практиці, якщо клієнт проявляє певні тілесні реакції або говорить певним чином, що може бути пов’язано із соромом (наприклад, опускає очі, стискає кулаки, говорить тихим голосом), терапевт може запропонувати посилити цю дію або інтонацію.
Це допомагає усвідомити приховані емоції, бажання та значення, які стоять за цими проявами, і встановити з ними глибший контакт.
Робота з інтроектами та проекціями
Інтроекти: Сором часто виникає через засвоєні з дитинства правила, переконання та оцінки, які не були переосмислені та прийняті як власні (інтроекти).
Наприклад, “я повинен бути ідеальним”, “мої почуття неважливі”. Терапевт допомагає клієнту усвідомити ці інтроекти та перевірити їхню актуальність.
Робота може включати заміну “я повинен” на “я хочу” або “я можу”, щоб відновити власну автономію та вибір.
Проекції: Іноді сором’язливі або “неприйнятні” частини себе проектуються на інших, і людина відчуває сором, уявляючи, що інші її засуджують.
Терапевт допомагає клієнту розпізнати ці проекції та повернути їх собі, щоб інтегрувати ці “відкинуті” аспекти особистості.
Контакт та межі контакту
Гештальт-терапія акцентує увагу на циклі контакту (як людина вступає у взаємодію з навколишнім світом і як вона її завершує).
Сором часто є механізмом переривання контакту (наприклад, ретрофлексія, коли імпульс направляється на себе, або злиття, коли людина не відчуває себе окремою від інших).
Робота спрямована на усвідомлення того, як сором перериває природний цикл контакту, і експериментування з новими, здоровішими способами взаємодії.
Це може включати встановлення та захист власних кордонів.
Підтримка та безпечний простір
Ключовим елементом роботи із соромом у гештальт-терапії є створення безпечного, довірчого та не осудливого середовища.
Терапевт пропонує безумовне прийняття та емпатію, що дозволяє клієнту ризикувати, виражати свої найглибші почуття та експериментувати з новою поведінкою, не боячись засудження.
Це “коригуючий емоційний досвід”, який допомагає клієнту переписати старі сценарії, пов’язані із соромом.
Підсумки
Робота з соромом у гештальт-терапії спрямована на те, щоб клієнт міг перестати ховатися за фразою “Я не така/ий”, усвідомити свої справжні потреби, почуття та бажання, інтегрувати відкинуті частини себе і навчитися проявлятися у світі автентично, незважаючи на потенційний осуд, але з вірою у власну цінність.
У загальній психології сором і провина диференціюються насамперед за об’єктом емоції (я проти вчинку), тоді як гештальт-терапія зосереджується на усвідомленні тілесних проявів, роботі з уникненням та відновленні відповідальності й автентичності у проживанні цих почуттів.
Працюючи із соромом, гештальт-терапевт допомагає клієнту не лише усвідомити, але й прожити ці важкі почуття, щоб вони втратили свою руйнівну силу і дозволили людині бути більш цілісною та автентичною.
Концепція “внутрішньої дитини” є однією з найпопулярніших у сучасній психології, хоча і не є окремим клінічним діагнозом чи чітко визначеною структурою психіки в кожній школі.
Вона слугує метафорою для позначення частини нашої особистості, що зберегла в собі дитячий досвід, емоції, потреби, бажання та травми.
Як показує практика, коректне розуміння клієнтами того, “чого хоче їхня внутрішня дитина”, є ключем до саморозуміння, зцілення та повноцінного життя.
Робота з внутрішньою дитиною є одним з ключових аспектів психологічної терапії, оскільки багато проблем дорослого життя кореняться в незадоволених потребах і травмах дитинства
Далі в цій статті я розкрию загально-психологічний погляд на проблематику через призму безпосередньої практики.
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Погляд на проблематику з точки зору загальної психології
Якщо спробувати узагальнити, в сучасній психології “внутрішня дитина” розглядається як унікальне поєднання цілого ряду ознак, серед яких, на мій погляд, основними можуть вважатися такі:
Джерело емоцій та спонтанності
Внутрішня дитина відповідає за нашу здатність радіти, дивуватися, бути творчими, відчувати задоволення від життя.
Коли ми дозволяємо собі бути спонтанними, гратися, отримувати задоволення, ми контактуємо зі своєю внутрішньою дитиною.
Носій дитячого досвіду
Це сукупність всіх переживань, реакцій, почуттів та бажань, які ми мали в дитинстві.
Сюди входять як позитивні (любов, безпека, прийняття), так і негативні (страх, біль, сором, відчуття покинутості, критика) досвіди.
Емоційний “барометр”
Коли доросла людина відчуває сильні, ірраціональні емоції (наприклад, неконтрольований гнів, незрозумілу тривогу, гостре відчуття несправедливості), це часто свідчить про те, що внутрішня дитина “реагує” на ситуацію, яка нагадує їй про незадоволені потреби або минулі травми.
Потреби внутрішньої дитини
Це базові потреби, які були притаманні нам у дитинстві, і які, можливо, не були повністю задоволені:
Потреба в безпеці: Відчуття захищеності, відсутності загрози, стабільності.
Потреба в любові та прийнятті: Безумовна любов, відчуття, що тебе цінують таким, яким ти є.
Потреба у визнанні та увазі: Відчуття, що тебе бачать, чують, звертають увагу на твої досягнення та почуття.
Потреба в свободі та спонтанності: Можливість вільно виражати себе, гратися, досліджувати світ.
Потреба у кордонах та структурі: Чіткі правила та орієнтири, які створюють відчуття порядку та передбачуваності.
Потреба у вираженні емоцій: Дозвол на вираження будь-яких почуттів без осуду.
Потреба у турботі та догляді: Відчуття, що про тебе дбають, що ти можеш покладатися на інших.
Коли ці потреби в дитинстві не задовольняються або задовольняються неналежним чином, це може призводити до формування ранніх дезадаптивних схем (за схема-терапією), які проявляються в дорослому житті як труднощі у стосунках, низька самооцінка, страхи, тривоги, депресивні стани.
Щоби заприятелювати/сконтактуватися у Facebook, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Чого ж хоче внутрішня дитина?
Окресливши вище загальнопсихологічні аспекти “внутрішньої дитини”, можна сказати, що безвідносно і залежно від підходу, потреби внутрішньої дитини зводяться до наступного:
Бути побаченою та почутою
Вона хоче, щоб її емоції, бажання та біль були визнані, а не ігноровані чи знецінені.
Бути прийнятою та коханою
Вона прагне безумовної любові та прийняття, незалежно від “досягнень” чи “правильної поведінки”.
Відчувати себе в безпеці
Потребує захисту від реальних та уявних загроз, відчуття стабільності та передбачуваності.
Дозволити собі бути собою
Без страху бути засудженою, висміяною або відкинутою. Вона хоче гратися, бути спонтанною, творити, робити помилки і вчитися на них.
Отримувати радість та задоволення
Відчувати повноту життя, насолоджуватися моментом, бути допитливою та відкритою до нового досвіду.
Зцілення травм
Вона потребує, щоб “доросле” Я визнало та пропрацювало старі болі та образи, які не були зцілені у дитинстві.
Як зрозуміти, чого хоче ваша внутрішня дитина?
Прислухайтесь до своїх емоцій: зверніть увагу на свої відчуття у моменти суму, страху чи гніву? Що за ними стоїть?
Зверніть увагу на свої реакції: Чому ви реагуєте так сильно на певні ситуації, які, здавалося б, не заслуговують такої інтенсивності? Це може бути “тригер” для внутрішньої дитини.
Пригадайте дитинство: Яких потреб вам не вистачало? Що вас засмучувало або лякало найбільше?
Практикуйте самоспівчуття: Говоріть зі своєю внутрішньою дитиною з любов’ю та турботою, як з реальним малюком, який потребує підтримки.
Виділяйте час для “дитячих” занять: Малюйте, співайте, танцюйте, грайтеся, робіть те, що приносить вам безумовну радість, без очікування результату.
Зверніться до психолога: Професіонал допоможе вам безпечно та ефективно дослідити свою внутрішню дитину та зцілити її рани.
Роль психолога у роботі з внутрішньою дитиною
На практиці, роль психолога у цьому процесі є багатогранною, вимагає майстерності і включає кілька важливих функцій:
Створення безпечного та підтримуючого простору
Першочерговим завданням психолога є створення атмосфери довіри та безпеки, де клієнт може відчувати себе достатньо захищеним, щоб досліджувати свої вразливі дитячі спогади та емоції.
Це досягається через:
Безумовне прийняття: Психолог приймає клієнта без осуду, з усіма його почуттями та досвідом, що дозволяє клієнту відчувати себе зрозумілим.
Емпатію: Здатність психолога співпереживати клієнту та розуміти його емоційний стан, допомагаючи йому відчути, що він не самотній у своїх переживаннях.
Конфіденційність: Гарантія того, що все, що обговорюється на сесіях, залишається конфіденційним, що є основою для відкритості.
Допомога в усвідомленні та ідентифікації внутрішньої дитини
Психолог допомагає клієнту усвідомити існування своєї внутрішньої дитини та зрозуміти, як її досвід впливає на поточне життя, а саме:
Виявлення “тригерів”: Психолог допомагає клієнту розпізнавати ситуації, емоції або поведінкові патерни, які є реакціями “внутрішньої дитини” на сьогоденні події (наприклад, надмірна тривога, неконтрольований гнів, відчуття покинутості).
Аналіз дитячих спогадів: Спільне дослідження ключових подій, стосунків та незадоволених потреб з дитинства, які сформували “ранений” аспект внутрішньої дитини.
Ідентифікація потреб: Допомога клієнту усвідомити, чого саме не вистачало його внутрішній дитині в минулому (безпеки, любові, визнання, свободи вираження).
“Батьківська” функція та ресурс для внутрішньої дитини
Однією з найважливіших ролей психолога є тимчасове виконання “батьківської” функції для внутрішньої дитини клієнта, поки сам клієнт не навчиться цього робити.
Це не означає, що психолог стає “батьком” клієнта у прямому сенсі, а скоріше надає той ресурс, якого не вистачало в дитинстві:
Валідація емоцій: Психолог підтверджує право клієнта на будь-які емоції, навіть ті, що здаються “недоречними”.
Емоційна підтримка: Надання емоційної опори, співчуття та тепла, що дозволяє клієнту відчути себе цінним і прийнятим.
Навчання “перевихованню” себе: Психолог показує, як клієнт може сам стати “добрим батьком” для своєї внутрішньої дитини, задовольняючи її потреби, захищаючи та підтримуючи.
Використання терапевтичних технік та інструментів
Психолог майстерно застосовує різноманітні методи та техніки для роботи з внутрішньою дитиною:
Інтеграція та закріплення нових патернів
Кінцевою метою роботи є інтеграція зціленої внутрішньої дитини в цілісну особистість дорослого, власне психолог допомагає клієнту:
Розвивати самоспівчуття: Навчитись бути до себе добрим і підтримуючим, особливо у важкі моменти.
Формувати здорові кордони: Вчитися захищати свої потреби та не дозволяти іншим шкодити своїй внутрішній дитині.
Приймати відповідальність: Усвідомити, що доросла людина тепер відповідає за щастя та безпеку своєї внутрішньої дитини.
Застосовувати нові стратегії у повсякденному житті: Переносити набуті навички та розуміння у реальні стосунки та ситуації.
Щоби підписатися/сконтактуватися в Іnstagram, клікайте і відкривайте у новій вкладці
“Внутрішня дитина” та “батьківська фігура”
Для повноти картини, важливо додати”Внутрішня дитина” та “батьківська фігура” – це ключові концепції в психології, особливо в рамках Транзакційного Аналізу (ТА), розробленого Еріком Берном.
Вони представляють різні его-стани, які існують у кожній особистості та впливають на наше мислення, почуття та поведінку.
Его-стани в Транзакційному аналізі
Ерік Берн виділив три основні его-стани:
Батько (Parent Ego State):
Дорослий (Adult Ego State):
Дитина (Child Ego State):
Кожен з цих его-станів, на його думку, є цілісним набором думок, почуттів та моделей поведінки, які ми використовуємо у відповідь на події.
Тобто, вони не є метафорами, а реальними психологічними станами, які можна спостерігати.
1. Внутрішня Дитина (Child Ego State)в ТА
Внутрішня Дитина – це частина нашої особистості, яка зберігає всі емоції, почуття, переживання, спогади та реакції, які ми мали в дитинстві.
Це наш “дитячий досвід”, що включає як радість, спонтанність, творчість, цікавість, так і біль, страх, сором, гнів, відчуття безпорадності та покинутості.
Характеристики внутрішньої дитини в ТА:
Спонтанність та безпосередність: Здатність радіти, гратися, бути креативним, виражати емоції без фільтрів.
Емоційність: Джерело наших найглибших почуттів – як позитивних (радість, любов, захват), так і негативних (страх, гнів, смуток, провина, сором).
Потреби: Внутрішня Дитина прагне задоволення базових потреб: безпеки, любові, прийняття, уваги, визнання, турботи, можливості бути собою.
Вразливість: Вона несе в собі всі дитячі травми, незадоволені потреби та болісні спогади.
Вільта та адаптована дитина в ТА
Вільна Дитина (Natural Child): Спонтанна, творча, допитлива, радісна, безпосередня. Це джерело нашої життєвої енергії та автентичності.
Адаптована Дитина (Adapted Child): Формується під впливом батьківських установок та правил. Може бути:
Бунтуючою: Протестує проти правил, чинить опір, виражає гнів.
Вразливою/Пораненою: Несе в собі біль, страх, сором, відчуття покинутості.
Як проявляється внутрішня дитина?
Коли доросла людина діє з позиції Внутрішньої Дитини, вона може бути імпульсивною, емоційною, капризною, шукати схвалення, відчувати себе жертвою, або, навпаки, проявляти дитячу радість та ентузіазм.
Наприклад, людина, яка не може сказати “ні” або постійно шукає зовнішнього схвалення, може діяти з позиції Адаптованої Покірної Дитини.
Батьківська Фігура (Parent Ego State)
Що це? Батьківська Фігура – це частина нашої особистості, яка інтерналізувала (увібрала в себе) думки, почуття та моделі поведінки наших батьків або інших значущих дорослих з дитинства.
Це “голоси” та “правила”, які ми чули та засвоїли.
Характеристики батьківської фігури:
Навчання та правила: Містить правила, норми, цінності, моральні принципи, які ми засвоїли від батьків.
Критика та контроль: Може проявлятися як внутрішній критик, який оцінює, засуджує, карає або обмежує.
Турбота та підтримка: Також може проявлятися як внутрішній турботливий голос, що підтримує, захищає, піклується та дає настанови.
Котролюючий та турботливий батько
Контролюючий Батько (Critical Parent): Встановлює правила, критикує, засуджує, вимагає, обмежує.
Це може бути як позитивно (встановлення здорових кордонів, навчання відповідальності), так і негативно (надмірна критика, відчуття провини).
Турботливий Батько (Nurturing Parent): Піклується, підтримує, захищає, дає поради, співчуває. Це джерело самопідтримки та здатності піклуватися про інших.
Як проявляється батьківська фігура?
Коли доросла людина діє з позиції Батьківської Фігури, вона може бути критичною до себе або інших, давати поради, повчати, вимагати дотримання правил, або, навпаки, проявляти надмірну турботу та опіку.
Наприклад, людина, яка постійно себе сварить за помилки, діє з позиції Контролюючого Батька.
Підсумки
Робота з внутрішньою дитиною – це безперервний процес самопізнання та самозцілення, який дозволяє жити більш повноцінним та щасливим життям.
Психолог є провідником у подорожі до внутрішнього світу клієнта, допомагаючи йому відновити зв’язок зі своєю внутрішньою дитиною, зцілити її рани та інтегрувати її потенціал у своє доросле життя.
Це дозволяє клієнту стати більш цілісною, спонтанною, емоційно зрілою та щасливою особистістю.
Підбір психолога
Щоби проконсультуватися з психологом щодо (капризів чи примх) вашої внутрішньої дитини — звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
У сучасній психології чутливість розглядається набагато ширше, ніж просто емоційна реактивність.
Іншими словами, чутливість це складна характеристика особистості, яка має як свої переваги, так і виклики.
У гештальт-терапії чутливість розглядається як невід’ємна частина людського досвіду, що є джерелом як потенціалу, так і викликів.
Гештальт не прагне “зменшити” чутливість, а навпаки – допомогти клієнту усвідомити її, прийняти та інтегрувати у своє життя, використовуючи її як ресурс для повноцінного контакту зі світом.
Власне, практика надання психологічної допомоги засвідчує, що розуміння та розвиток чутливості може значно покращити якість життя та взаємодію зі світом.
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Що таке чутливість у сучасній психології?
У загальній психології чутливість розглядається фахівцями та дослідниками через призму кількох концепцій, серед яких, на мою думку, окремо слід описати:
Цей термін, популяризований психологом Елейн Арон, описує вроджену рису темпераменту, притаманну приблизно 15-20% населення.
Люди з високою сенсорною чутливістю (їх часто називають Високочутливими Особами – ВЧО) глибше обробляють інформацію, що надходить через органи чуття.
На практиці, це означає, що високочутливі особи:
Глибше обробляють інформацію: Схильні помічати тонкі деталі, нюанси та підтексти, які інші можуть пропустити.
Легше перевантажуються: Швидше відчувають втому від гучних звуків, яскравого світла, натовпу, сильних запахів або великої кількості стимулів.
Сильніше реагують на стимули: Як на позитивні (насолода мистецтвом, музикою), так і на негативні (біль, стрес, критика).
Мають високу емпатію: Глибоко відчувають емоції інших людей, можуть “зчитувати” їхній стан.
Більш схильні до рефлексії: Часто замислюються над своїм досвідом, аналізують його.
Емоційна чутливість
Це здатність глибоко відчувати та переживати емоції – як власні, так і чужі. Вона тісно пов’язана з емпатією та емоційним інтелектом.
Висока емоційна чутливість може проявлятися як у швидкій реакції на події, так і в здатності до глибокого співпереживання.
Емпатія
Здатність розуміти та розділяти почуття іншої людини. Це не просто “відчувати за когось”, а саме “відчувати з кимось”.
Вона є основою для глибоких міжособистісних стосунків.
Важливо розуміти, що чутливість – це не слабкість чи недолік, а особливість нервової системи, яка має свої унікальні переваги.
Цінність чутливості в сучасному світі
Незважаючи на те, що високочутливі люди можуть стикатися з викликами (наприклад, перевантаженням, стресом), їхня чутливість є потужним ресурсом завдяки
Глибокій емпатії: Дозволяє будувати міцні, значущі стосунки, бути чуйними лідерами, ефективними психологами, педагогами.
Інтуїції та творчості: Глибока обробка інформації часто призводить до неординарних ідей, творчих рішень та сильної інтуїції.
Увазі до деталей: ВЧО помічають нюанси, які інші пропускають, що може бути цінним у багатьох професіях (наука, мистецтво, дизайн).
Глибокому переживанню життя: Здатність відчувати красу світу, мистецтва, природи з більшою інтенсивністю.
Відповідальності та сумлінності: Часто прагнуть робити все якісно, оскільки глибоко переживають наслідки своїх дій.
Як розвивати та керувати чутливістю?
Розвиток чутливості – це скоріше не “збільшення” її, а навчання ефективному управлінню нею та використанню її сильних сторін.
На практиці, для високочутливих осіб це також означає навчитися захищати себе від перевантаження, значною мірою завдяки самоусвідомленню, емоційній регуляції, особистим кордонам та самоспівчуттю.
Самоусвідомлення
Визначте свої тригери: Що саме викликає у вас перевантаження або сильні емоційні реакції? (Гучні звуки, натовп, критика, конфлікти, певні запахи).
Відстежуйте свої емоції: Ведіть щоденник емоцій, щоб краще розуміти свої реакції та їхні причини.
Прийміть свою чутливість: Зрозумійте, що це не недолік, а частина вашої унікальності. Позбавтеся від сорому за свої почуття.
Емоційна регуляція
Техніки заземлення: Коли відчуваєте перевантаження, зосередьтеся на своїх органах чуття (що ви бачите, чуєте, відчуваєте на дотик), щоб повернутися в “тут і тепер”.
Дихальні вправи: Глибоке, повільне дихання допомагає заспокоїти нервову систему.
Майндфулнес (усвідомленість): Практики усвідомленості допомагають спостерігати за емоціями без осуду та не давати їм повністю захопити вас.
Встановлення здорових особистих кордонів
Фізичні кордони: Створюйте для себе “безпечні простори” та час для відновлення (наприклад, уникайте натовпу, якщо це можливо, або плануйте час на самоті після соціальних подій).
Емоційні кордони: Вчіться говорити “ні” тому, що вас виснажує. Не беріть на себе чужі емоції або відповідальність за них.
Інформаційні кордони: Обмежуйте потік негативних новин, соціальних мереж, токсичного контенту.
Розвиток самоспівчуття
Ставтеся до себе з добротою та розумінням, як до друга, який переживає труднощі.
Визнавайте свої почуття, не критикуючи себе за них.
Пам’ятайте, що ви не самотні у своїй чутливості.
Використання переваг чутливості
Творчість: Спрямовуйте свою здатність до глибокого переживання у творчість (мистецтво, музика, письмо).
Емпатія: Використовуйте свою емпатію для побудови глибоких, значущих стосунків, допомоги іншим.
Інтуїція: Довіряйте своїй інтуїції та внутрішньому голосу.
Глибоке навчання: Використовуйте свою здатність до глибокої обробки інформації для навчання та розвитку.
Пошуку підтримки
Спілкування з однодумцями: Знайдіть людей, які також є високочутливими, або тих, хто розуміє та приймає вашу чутливість.
Психотерапія: Робота з психологом може допомогти вам краще зрозуміти свою чутливість, навчитися керувати нею та зцілити можливі травми, пов’язані з нерозумінням або знеціненням вашої чутливості в дитинстві.
Щоби заприятелювати/сконтактуватися у Facebook, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Чутливість у гештальт-підході
Гештальт-терапія зосереджена на усвідомленні (awareness) того, що відбувається “тут і зараз” – на рівні думок, почуттів, тілесних відчуттів та взаємодії з оточенням, що у контексті чутливості означає, іншими словами:
Усвідомлення контакту
Чутливість проявляється на “кордоні контакту” – у точці взаємодії людини зі світом.
Гештальт-терапевт допомагає клієнту усвідомити, як він вступає в контакт, як його перериває, і як його чутливість впливає на цей процес.
Тілесне усвідомлення
Гештальт приділяє велику увагу тілесним відчуттям. Чутливі люди часто відчувають емоції та стрес у своєму тілі.
Терапевт допомагає клієнту “розшифровувати” ці тілесні сигнали, розуміти, що стоїть за напругою, болем чи іншими відчуттями.
Полярності
У гештальті особистість розглядається як сукупність полярностей (наприклад, чутливий – черствий, сильний – слабкий).
Терапевт допомагає клієнту усвідомити та інтегрувати свою чутливість, не відкидаючи її як “небажану” частину себе.
Незавершені гештальти
Якщо чутливість клієнта була знецінена, висміяна або покарана в дитинстві, це створює “незавершені гештальти” – незадоволені потреби та невиражені емоції.
Гештальт-терапія допомагає завершити ці ситуації, проживши їх у безпечному терапевтичному просторі.
Відповідальність
Клієнт вчиться брати на себе відповідальність за свої почуття та реакції, а не звинувачувати зовнішній світ у своїй чутливості. Це дає йому силу керувати своїм досвідом.
Робота гештальт-терапевта з чутливістю
Гештальт-терапевт використовує різноманітні експериментальні та діалогові техніки для роботи з чутливістю, спрямовані на поглиблення усвідомлення та відновлення контакту, а саме:
Фокусування на “тут і зараз”
Запитання “Що ви відчуваєте/усвідомлюєте зараз?”: Терапевт постійно повертає увагу клієнта до його поточного досвіду – емоцій, тілесних відчуттів, думок.
Це допомагає чутливим людям не застрягати в минулому чи майбутньому, а бути присутніми.
Вербалізація тілесних відчуттів: Пропозиція клієнту описати, де і як він відчуває емоції в тілі (наприклад, “Я відчуваю стиснення в грудях”, “У мене напруга в щелепі”).
Це допомагає усвідомити зв’язок між тілом та емоціями.
Посилення переживання (Exaggeration). Якщо клієнт проявляє якусь мікро-реакцію (наприклад, легке постукування пальцями, зміна інтонації, ледь помітне тремтіння), терапевт може запропонувати посилити цю дію або відчуття.
Це допомагає вивести приховані емоції на поверхню та глибше їх прожити.
Наприклад, якщо клієнт ледь помітно стискає кулаки, терапевт може запропонувати: “Стисніть кулаки сильніше. Що ви відчуваєте, коли робите це?”.
“Порожній стілець” (Empty Chair Technique):
Ця техніка дозволяє клієнту вести діалог з різними аспектами своєї особистості (наприклад, зі своєю “чутливою частиною”, “внутрішнім критиком”, “пораненою дитиною”) або з іншою людиною, яка відсутня.
Клієнт сідає по черзі на два стільці, висловлюючи почуття від імені кожної сторони. Це допомагає:
Висловити пригнічені емоції.
Інтегрувати суперечливі частини особистості.
Здобути новий погляд на ситуацію.
Експериментальні вправи:
Гештальт-терапевт може пропонувати різні творчі та рухові вправи, які допомагають виразити емоції невербально.
Це може бути малювання, ліплення, танці, імпровізовані рухи.
Для чутливих людей, яким іноді важко вербалізувати свої почуття, це може бути дуже ефективним способом вираження.
Робота з опорами:
Терапевт допомагає клієнту знайти внутрішні та зовнішні опори.
Для чутливих людей це може бути усвідомлення своїх сильних сторін, розвиток самоспівчуття, побудова здорових кордонів, а також пошук підтримки у стосунках.
Діалог та пряма комунікація
Гештальт-терапія є діалогічною. Терапевт не просто слухає, а активно взаємодіє з клієнтом, дає зворотний зв’язок, ділиться своїми спостереженнями та відчуттями.
Це створює живий, автентичний контакт, у якому чутливий клієнт може відчути себе прийнятим та зрозумілим.
Робота з опором контакту
Чутливі люди можуть мати механізми переривання контакту (наприклад, ретрофлексія – спрямування енергії на себе, дефлексія – ухилення від прямого контакту), щоб уникнути перевантаження або болю.
Терапевт допомагає усвідомити ці механізми та знайти більш здорові способи взаємодії.
Щоби підписатися/сконтактуватися в Іnstagram, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Чутливість та чуттєвість
У сучасній психології терміни “чутливість” та “чуттєвість” мають різні, хоча й взаємопов’язані значення.
На моє переконання, дуже важливо клієнтам розрізняти ці поняття, щоби краще розуміти різні аспекти людського сприйняття, емоційного життя та, зокрема співпраці з терапевтом
Чутливість (Sensitivity)
Чутливість у психології – це широке поняття, що стосується здатності організму та психіки сприймати, розрізняти та реагувати на різні зовнішні та внутрішні подразники. Вона може проявлятися на різних рівнях:
Сенсорна чутливість (Sensory Sensitivity): Це здатність органів чуття (зір, слух, нюх, дотик, смак) реагувати на мінімальні подразники. Наприклад, людина з високою зоровою чутливістю може бачити дуже слабке світло, а з високою слуховою – чути тихі звуки.
Емоційна чутливість (Emotional Sensitivity): Це схильність до глибокого переживання емоцій та почуттів – як власних, так і чужих. Люди з високою емоційною чутливістю можуть інтенсивніше реагувати на події, мати підвищену емпатію, гостріше відчувати радість, смуток, гнів чи страх.
Соціальна чутливість (Social Sensitivity): Це сприйнятливість до соціальних взаємодій, настроїв, невербальних сигналів та ставлення оточуючих. Така людина може гостро реагувати на критику, компліменти або зміни в настрої співрозмовника.
Ключова ідея чутливості:
Це про сприйняття та реакцію на стимули, про глибину обробки інформації та інтенсивність переживань.
Чуттєвість (Sensuousness / Sensuality)
Термін “чуттєвість” (або “сенсуалізм” у філософському контексті) у психології частіше асоціюється з:
Сприйняттям через відчуття
У більш широкому філософському та психологічному контексті, чуттєвість може стосуватися здатності до сприйняття світу через органи чуття, як основи для отримання знань та досвіду.
Це підкреслює роль чуттєвого досвіду у формуванні нашого розуміння реальності.
Задоволенням від сенсорних переживань
У більш поширеному сучасному вжитку, особливо в повсякденному мовленні, “чуттєвість” часто має конотацію насолоди та задоволення, що отримується через органи чуття.
Це може стосуватися естетичного задоволення від мистецтва, музики, природи, смаку їжі, приємних дотиків, запахів. Вона пов’язана з гедоністичним аспектом сприйняття.
Еротичною або сексуальною чуттєвістю
У цьому контексті “чуттєвість” стосується здатності відчувати та насолоджуватися фізичними, еротичними та сексуальними відчуттями.
Ключова ідея чуттєвості:
Це про здатність відчувати задоволення, насолоду та естетичне сприйняття через органи чуття, а також про тілесні та еротичні аспекти цього сприйняття.
Основні відмінності між чутливістю та чуттєвістю
Ознака
Чутливість (Sensitivity)
Чуттєвість (Sensuousness / Sensuality)
Фокус
Здатність сприймати та реагувати на подразники, глибина обробки інформації, інтенсивність емоцій.
Здатність відчувати задоволення та насолоду від сенсорних переживань, естетика, тілесні аспекти.
Прояв
Може бути як перевагою (емпатія, інтуїція), так і викликом (перевантаження, стрес).
Зазвичай асоціюється з позитивними переживаннями, насолодою, естетикою.
Приклад
Людина з високою чутливістю може відчувати головний біль від гучних звуків.
Людина з високою чуттєвістю може отримувати велике задоволення від вишуканої їжі або красивої музики.
Вроджене/Набуте
Сенсорна чутливість – вроджена риса. Емоційна та соціальна можуть розвиватися.
Може бути вродженою схильністю, але також розвивається через досвід та усвідомлення.
Підсумки
Розвиток чутливості – це шлях до автентичності та внутрішньої гармонії. Це не про те, щоб стати “менш чутливим”, а про те, щоб навчитися жити з нею в злагоді, використовуючи її як джерело сили та мудрості.
Чутливість у гештальт-підході розглядається як цінний дар, який при правильному усвідомленні та управлінні може збагатити життя людини, дозволяючи їй глибше відчувати, творити та будувати справжні стосунки.
“Чутливість” – це більш загальна здатність до сприйняття та реагування, тоді як “чуттєвість” – це специфічний аспект чутливості, що стосується здатності відчувати задоволення та насолоду від сенсорних та тілесних переживань.
У сучасній психології поняття “тілесної пам’яті” є важливим аспектом розуміння того, як наші минулі переживання, особливо травматичні, можуть зберігатися і проявлятися в тілі, впливаючи на наше фізичне та емоційне самопочуття.
Це не просто метафора, а визнана концепція, що досліджується в різних напрямках психотерапії та нейронауки.
Тілесна пам’ять, або соматична пам’ять, стосується здатності тіла зберігати та відтворювати інформацію про досвід, особливо про стресові та травматичні події, на фізіологічному, сенсорному та руховому рівнях, навіть без усвідомленої згадки про саму подію.
Вона означає, що тіло “пам’ятає” те, що свідомість може витіснити або забути.
Це не та пам’ять, що зберігається у гіпокампі (як явна пам’ять про факти чи події). Натомість, тілесна пам’ять пов’язана з імпліцитною пам’яттю, яка включає процедурну, емоційну та сенсорну.
Далі в цій статті я всебічно охарактеризую проблематику тілесної пам’яті через призму сучасної теорії психологїі та безпосередньої практики психологічної допомоги.
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Для місткого і коректного розуміння тілесної пам’яті важливо спочатку розібратися із так званою імпліцитною, тому перший розділ про неї.
Імпліцитна пам’ять
У сучасній психології імпліцитна пам’ять, також відома як несвідома пам’ять або недекларативна пам’ять, є однією з двох основних форм довготривалої пам’яті (інша – експліцитна пам’ять).
Її ключова особливість полягає в тому, що вона впливає на наші думки, почуття та поведінку без нашого свідомого усвідомлення того, що ми щось пам’ятаємо або що минулий досвід впливає на нас.
На відміну від експліцитної (декларативної) пам’яті, яка стосується свідомого згадування фактів, подій та концепцій (наприклад, що ви їли на сніданок або столиця Франції), імпліцитна пам’ять є автоматичною та неусвідомленою.
Вона виявляється не у здатності щось пригадати, а у зміні нашої поведінки чи продуктивності внаслідок попереднього досвіду.
Ключові характеристики імпліцитної пам’яті:
Неусвідомлюваність: Людина не усвідомлює, що використовує минулий досвід або що він впливає на її дії.
Автоматичність: Процеси, що покладаються на імпліцитну пам’ять, часто відбуваються без зусиль і автоматично.
Стійкість до амнезії: У випадках амнезії, коли експліцитна пам’ять серйозно порушена, імпліцитна пам’ять може залишатися відносно неушкодженою. Це свідчить про те, що вона оперує іншими нейронними мережами.
Невербальність: Часто її важко або неможливо висловити словами.
Види імпліцитної пам’яті
Фахівці та досдідники розрізняють такі різновиди імпліцитної пам’яті як процедурна, праймінг, класичне обумовлення та неасоціативне навчання.
Процедурна пам’ять (Procedural Memory)
Це пам’ять на навички та звички. Вона дозволяє нам виконувати завдання без свідомого усвідомлення кроків, необхідних для їх виконання.
Приклади: Катання на велосипеді, плавання, набір тексту на клавіатурі, гра на музичному інструменті, зав’язування шнурків.
Іншими словами, ви просто робите це, не думаючи про кожен окремий рух.
Праймінг (Priming)
Це явище, при якому попередній вплив стимулу впливає на реакцію на пізніший стимул. Цей вплив може бути як позитивним (прискорення обробки), так і негативним (уповільнення).
Приклади:
Якщо ви щойно бачили слово “лікар”, то з більшою ймовірністю швидше впізнаєте слово “медсестра”, ніж “стілець”.
Ефект “простого впливу” (mere exposure effect): чим частіше ми бачимо або чуємо щось, тим більше нам це подобається, навіть якщо ми не усвідомлюємо цього повторного впливу.
Вплив реклами: багато рекламних кампаній розраховані на праймінг, створюючи позитивні асоціації з продуктом, не вимагаючи від споживача свідомого запам’ятовування реклами.
Класичне обумовлення (Classical Conditioning)
Це процес навчання, при якому нейтральний стимул асоціюється з біологічно значущим стимулом, викликаючи автоматичну реакцію.
Приклади:
Собака Павлова, яка слину виділяє на звук дзвоника після того, як дзвоник асоціювався з їжею.
Людина, яка відчуває тривогу при вигляді медичної голки, якщо в минулому вона пережила болісні ін’єкції. Ця реакція відбувається автоматично, без свідомого згадування кожної болісної ін’єкції.
Неасоціативне навчання (Non-associative Learning)
Це найпростіші форми навчання, які не передбачають асоціації між стимулами: звикання і сенситизація
Звикання (Habituation): Зменшення реакції на повторюваний, нешкідливий стимул (наприклад, звикання до шуму міського транспорту).
Сенситизація (Sensitization): Посилення реакції на стимул після впливу сильного або аверсивного стимулу (наприклад, після травматичної події людина стає більш чутливою до гучних звуків).
Роль імпліцитної пам’яті в повсякденному житті та психології
Можна розділити на чотири групи чинників: навчання та розвиток, емоційні реакції, соціальна поведінка і травматерапія.
Навчання та розвиток навичок: Імпліцитна пам’ять є основою для набуття та вдосконалення більшості наших повсякденних навичок.
Вона дозволяє нам діяти ефективно, не завантажуючи свідомість дрібними деталями.
Емоційні реакції: Багато наших емоційних реакцій формуються через імпліцитну пам’ять, особливо через класичне обумовлення.
Це пояснює, чому ми можемо відчувати певні емоції (наприклад, страх, тривогу) у відповідь на певні ситуації або об’єкти, навіть якщо не пам’ятаємо конкретну подію, яка викликала цю асоціацію.
Соціальна поведінка: Імпліцитні упередження та стереотипи можуть впливати на нашу поведінку та судження про інших людей, навіть якщо ми свідомо намагаємося бути об’єктивними.
Терапія та травма: У контексті травми (як було згадано в попередній відповіді про тілесну пам’ять), імпліцитна пам’ять відіграє ключову роль.
Травматичні спогади часто зберігаються саме як імпліцитні, проявляючись через тілесні відчуття, флешбеки, кошмари, підвищену тривожність або уникнення, навіть якщо сама подія може бути частково або повністю витіснена зі свідомої пам’яті.
Це пояснює ефективність тілесно-орієнтованих підходів у лікуванні травм, які допомагають “розрядити” ці несвідомі тілесні спогади.
Вплив на прийняття рішень: Праймінг та інші форми імпліцитної пам’яті можуть несвідомо впливати на наш вибір та рішення, наприклад, при покупці товарів або формуванні вражень про людей.
Щоби заприятелювати/сконтактуватися у Facebook, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Як і що пам’ятає тіло?
Фахівці та дослідники, в більшості, вважаючть, що тіло “пам’ятає” через м’язові затиски, фізіологічні реакції, постуральні та рухнові шаблони, а також сенсорні спогади:
М’язові затиски та напруга
Після стресових або травматичних подій, тіло може “заморожувати” або “застигати” в певних позах чи станах, створюючи хронічні м’язові затиски.
Ці затиски є способом тіла стримувати неперероблені емоції та енергію, що виникли внаслідок травми.
Наприклад, людина, яка пережила напад, може постійно тримати плечі піднятими або м’язи шиї напруженими, ніби готуючись до удару.
Фізіологічні реакції
Травматичний досвід може змінювати функціонування вегетативної нервової системи, призводячи до підвищеної реакції на стрес (симпатична активація, наприклад, прискорене серцебиття, дихання) або, навпаки, до “завмирання” (парасимпатична активація, наприклад, відчуття оніміння, відстороненості).
Ці реакції можуть спрацьовувати автоматично, коли людина стикається з тригерами, що нагадують про травму.
Постуральні та рухові патерни
Тіло може набувати певних поз, жестів або способів руху, які відображають минулий досвід.
Наприклад, сутулість може бути проявом сорому або почуття безпорадності, а скутість рухів – способом уникнути неприємних відчуттів.
Сенсорні спогади
Певні запахи, звуки, дотики або навіть візуальні образи можуть викликати в тілі інтенсивні фізичні відчуття, що були пов’язані з травматичною подією, навіть якщо людина свідомо не пам’ятає контексту.
Це називається флешбеками, які можуть мати сильний соматичний компонент.
Сучасні підходи до тілесної пам’яті
Сучасна психологія, особливо в контексті травмотерапії, активно використовує концепцію тілесної пам’яті, а ключові, на мою думку, підходи включають:
Цей підхід зосереджений на звільненні “замороженої” енергії, що накопичилася в тілі після травми.
Він допомагає людям усвідомлювати і поступово розряджати фізіологічні реакції, які були перервані під час травматичної події, дозволяючи тілу завершити природний цикл “бийся-біжи-завмри”.
Тілесно-орієнтована психотерапія
Цей широкий напрямок включає різні методи (наприклад, біоенергетика, райхіанська терапія, танець-рухова терапія), які працюють з тілом як основним джерелом інформації та засобом терапевтичного впливу.
Цей підхід інтегрує когнітивні, емоційні та тілесні аспекти.
Він допомагає клієнтам усвідомлювати тілесні реакції на травму, розуміти, як вони пов’язані з емоціями та думками, і розвивати нові, більш адаптивні способи реагування.
Дослідження нейронауки
Сучасні дослідження підтверджують, що травма впливає на структури мозку, такі як мигдалеподібне тіло (пов’язане з емоціями та страхом) і гіпокамп (пов’язаний з пам’яттю), що пояснює, чому травматичні спогади часто зберігаються в імпліцитній формі і проявляються через тілесні реакції.
Значення тілесної пам’яті
Розуміння тілесної пам’яті має величезне значення для:
Лікування травм: Дозволяє працювати з травмою не лише на когнітивному рівні (розмови, аналіз), а й на тілесному, що є критично важливим, оскільки травма часто “залишається” в тілі.
Самоусвідомлення: Допомагає людям краще розуміти зв’язок між своїми фізичними відчуттями, емоціями та минулим досвідом.
Управління стресом: Усвідомлення того, як тіло реагує на стрес, дозволяє розробляти більш ефективні стратегії подолання.
Розвиток цілісності: Сприяє інтеграції розуму і тіла, дозволяючи людині відчувати себе більш цілісною та гармонійною.
Робота з тілесною пам’яттю в гештальт-підході
Гештальт-підхід є одним із напрямків гуманістичної психотерапії, що акцентує увагу на “тут і зараз”, цілісності людини (розум, тіло, емоції) та усвідомленні (awareness).
На практиці, робота з тілесною пам’яттю в гештальт-терапії є інтегральною частиною цього процесу, оскільки тіло розглядається не просто як фізична оболонка, а як живий прояв нашого досвіду, включаючи тілесні відчуття, затиски, рухи, які “пам’ятають” те, що було витіснено зі свідомості.
Принципи роботи з тілесною пам’яттю в гештальт-підході:
Принцип “тут і зараз”
Це наріжний камінь гештальт-терапії. Психолог зосереджує увагу клієнта на тому, що відбувається в його тілі в даний момент.
Замість аналізу минулого, терапевт допомагає клієнту усвідомити, як минулий досвід (тілесна пам’ять) проявляється зараз у його фізичних відчуттях, позах, жестах, напругах.
Усвідомлення (Awareness)
Головна мета – розширити усвідомлення клієнта про його тілесні відчуття, емоції, думки та їх взаємозв’язок. Усвідомлення тілесних проявів тілесної пам’яті є першим кроком до їх інтеграції та переробки.
Принцип цілісності (Holism)
Гештальт розглядає людину як цілісну систему, де розум, тіло та емоції невіддільні. Тілесна пам’ять є частиною цього цілісного досвіду.
Напруга в плечах може бути пов’язана зі страхом, невисловленим гнівом або тягарем відповідальності. Терапевт допомагає клієнту побачити цілісну картину.
“Незавершені гештальти” (Unfinished Business)
Багато тілесних затисків та хронічних напруг розглядаються як прояв “незавершених гештальтів” – незавершених емоційних ситуацій з минулого. Тіло утримує цю енергію, не даючи їй вивільнитися.
Робота з тілесною пам’яттю спрямована на завершення цих гештальтів.
Контакт та межі контакту
Тілесні відчуття є важливим індикатором якості контакту людини зі світом та з собою.
Наприклад, оніміння в тілі може свідчити про уникнення контакту, а підвищена чутливість – про порушені межі. Терапевт допомагає досліджувати ці прояви.
Відповідальність
Клієнт заохочується до прийняття відповідальності за свої відчуття та реакції, включно з тілесними.
Замість “моє тіло мене болить”, формулюється “я відчуваю біль у тілі”, що повертає суб’єктність та можливість впливати на свій стан.
Методики роботи з тілесною пам’яттю в гештальт-підході
Психолог у гештальт-підході не просто “розмовляє” про тіло, а активно залучає його в терапевтичний процес, використовуючи такі методики:
Фокусування на тілесних відчуттях (Body Awareness/Scanning):
Терапевт просить клієнта заплющити очі (або залишити їх відкритими, як зручно) і звернути увагу на свої тілесні відчуття: де відчувається напруга, легкість, тепло, холод, поколювання?
Запитання: “Що ти зараз відчуваєш у своєму тілі?”, “Де саме це відчуття локалізується?”, “Яка його якість (колір, форма, текстура, температура)?”.
Підсилення (Exaggeration):
Якщо клієнт несвідомо робить якийсь рух (наприклад, стискає кулаки, похитує ногою, морщить ніс), терапевт пропонує йому свідомо підсилити цей рух або жест.
Мета: підвищити усвідомлення цього патерну, дозволити йому “проявитися” більш повно, щоб зрозуміти, які емоції або незавершені дії стоять за ним. Наприклад, посилення стискання кулаків може призвести до усвідомлення пригніченого гніву.
Діалог з частиною тіла:
Клієнту пропонується уявити, що певна частина тіла, де відчувається напруга або біль, може “говорити”.
Терапевт може попросити: “Що ця напруга в шиї хоче тобі сказати?”, “Яку історію вона зберігає?”, “Від чого вона тебе захищає?”. Це допомагає персоніфікувати відчуття та виявити приховані повідомлення.
“Прожиття” руху/дії:
Якщо тіло “хоче” зробити певний рух (наприклад, потягнутися, вигнутися, зіщулитися), терапевт заохочує клієнта дозволити цьому руху статися, усвідомлюючи його.
Це може бути “завершення” незавершеної захисної реакції (наприклад, тремтіння, яке було стримано під час травми).
Робота з диханням:
Дихання є ключовим індикатором тілесного стану та емоцій. Терапевт звертає увагу на патерни дихання (поверхневе, утруднене, затримане).
Заохочується повне, глибоке дихання, яке допомагає розслабити затиски та звільнити емоції.
“Порожній стілець” з тілесним фокусом:
Хоча “порожній стілець” часто використовується для діалогу з іншою людиною або частиною особистості, його можна застосувати і до тілесної пам’яті.
Наприклад, клієнт може “посадити” на стілець свою напругу або біль і поговорити з нею.
Ідентифікація та зворотний зв’язок (Tracking):
Терапевт уважно спостерігає за невербальними проявами клієнта (поза, жести, міміка, тембр голосу) і звертає на них його увагу: “Я помічаю, як ти стискаєш щелепи, коли говориш про це. Що ти відчуваєш там?”.
Це допомагає клієнту усвідомити зв’язок між тілесним та емоційним.
Щоби підписатися/сконтактуватися в Іnstagram, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Закономірності прояву тілесної пам’яті в гештальт-підході
Незавершеність циклу контакту: Тілесні симптоми часто є проявом незавершених гештальтів, де енергія, яка мала б бути використана для завершення циклу контакту (наприклад, для вираження гніву, смутку, потреби), була заблокована.
Хронічна напруга як “панцир”: Тіло може створювати хронічні м’язові затиски (м’язовий панцир) як захист від надмірної або непереносної емоційної інформації. Це тілесна пам’ять про стратегії виживання.
Симптом як послання: Симптом (біль, оніміння, дискомфорт) розглядається не просто як хвороба, а як послання від тіла, яке містить важливу інформацію про незадоволену потребу або заблоковану емоцію.
“Відсторонення” від тіла: Люди з травматичним досвідом часто від’єднані від своїх тілесних відчуттів як спосіб впоратися з болем. Робота з тілесною пам’яттю допомагає відновити цей зв’язок.
Феноменологічний підхід: Терапевт не інтерпретує тілесні прояви, а звертає увагу на них, заохочуючи клієнта до власного дослідження та усвідомлення їхнього сенсу.
Результати роботи з тілесною пам’яттю в гештальт-терапії
Робота з тілесною пам’яттю в гештальт-підході може призвести до значних позитивних змін:
Зменшення фізичних симптомів
Розрядження заблокованої енергії та емоцій часто призводить до полегшення хронічного болю, м’язових затисків та інших соматичних проявів стресу та травми.
Збільшення усвідомлення
Клієнти стають більш чутливими до своїх тілесних сигналів, краще розуміють зв’язок між своїми емоціями, думками та тілесними реакціями.
Покращена емоційна регуляція
Вивільнення заблокованих емоцій та краще усвідомлення тілесних відчуттів допомагає ефективніше керувати своїми емоціями та реагувати на стрес.
Відновлення цілісності
Відновлюється зв’язок між розумом і тілом, що сприяє відчуттю більшої цілісності, гармонії та інтеграції особистості.
Розширення репертуару реагування
Клієнти навчаються новим, більш адаптивним способам реагування на стресові ситуації, замість автоматичних, закарбованих у тілі патернів.
Зцілення травм
Робота з тілесною пам’яттю є особливо ефективною у зціленні наслідків психологічної травми, оскільки вона дозволяє опрацювати досвід, що “застряг” у тілі.
Підвищення життєвості та спонтанності
Звільнення від тілесних затисків та “панцирів” призводить до збільшення енергії, більшої легкості рухів та здатності до спонтанного вираження себе.
Покращення контакту з собою та іншими
Збільшення усвідомлення тіла та емоцій покращує здатність до інтимного контакту з собою та з іншими людьми.
Підсумки
Отже, тілесна пам’ять у сучасній психології визнається як живий архів нашого досвіду, що зберігається не лише в мозку, а й у кожній клітині тіла.
Розуміння та робота з цією пам’яттю є ключовими для зцілення від травм, покращення самопочуття та досягнення глибшого саморозуміння.
Імпліцитна пам’ять є фундаментальним аспектом людського функціонування адже формує наші навички, впливає на наші емоції та поведінку, часто без нашого усвідомлення, і відіграє критичну роль у розумінні таких складних явищ, як психологічна травма.
Розуміння імпліцитної пам’яті продовжує розширювати наші знання про механізми навчання, емоційного регулювання та загального людського досвіду.
Робота з тілесною пам’яттю є невід’ємною та потужною складовою гештальт-терапії, що дозволяє клієнтам глибше пізнати себе, завершити незавершені справи та досягти більшої життєвості та цілісності.
Підбір психолога
Щоби проконсультуватися з психологом щодо тілесної пам’яті — звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Тривога і страх — це дві фундаментальні емоції, які відіграють важливу роль у житті людини.
У сучасній психології вони розглядаються як адаптивні механізми, що сигналізують про потенційну небезпеку, але можуть ставати дезадаптивними, коли їх інтенсивність або тривалість виходить за межі норми.
Внаслідок агресивної війни росії проти України актуальність і гострота тривог і страхів для населення України, причому як тих, хто знаходиться на території, так і закордоном, суттєво зросли.
Гештальт-підхід, треба сказати, має свій унікальний погляд на ці емоції, інтегруючи їх у контекст цілісного досвіду людини.
Далі я розкрию загальні особливості теорії і практики роботи зі страхами і тривогами через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги клієнтам.
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Тривога і страх: відмінності та спільні риси
Передовсім, для формування коректного уявлення, порівняємо психологічні аспекти страху і тривоги
Страх (Fear)
Визначення: Це інтенсивна емоційна та фізіологічна реакція на конкретну, ідентифіковану, безпосередню та реальну загрозу.
Приклад: Якщо ви раптово побачили велику собаку, що біжить на вас з оскалом, ви відчуваєте страх.
Роль: Адаптивна функція страху – мобілізувати організм для негайної реакції “бийся, біжи або завмри” (fight, flight, or freeze) для виживання. Це короткочасна, гостра реакція.
Різновиди: Специфічні фобії (страх висоти, павуків, замкнутих просторів), соціальні фобії (страх осуду в соціальних ситуаціях).
Тривога (Anxiety)
Визначення: Це нечітке, невизначене, довготривале відчуття занепокоєння, напруги або неминучої небезпеки, яке пов’язане з очікуванням майбутньої загрози або невизначеної ситуації.
Причина тривоги часто є прихованою, неясною або суб’єктивною.
Приклад: Ви хвилюєтеся після оголошення повітряної тривоги, перед важким іспитом, співбесідою або коли чекаєте на важливі новини, не знаючи, якими вони будуть.
Роль: Адаптивна функція тривоги – підготувати організм до потенційних викликів у майбутньому, мотивувати до планування, аналізу, пошуку рішень.
Однак, надмірна тривога може бути дезадаптивною.
Наслідки: Можуть бути схожими на страх, але часто менш інтенсивні, але більш тривалі: постійне занепокоєння, дратівливість, проблеми зі сном, м’язова напруга, труднощі з концентрацією уваги, втома.
Різновиди: Генералізований тривожний розлад (ГТР), панічні атаки (раптові, інтенсивні епізоди страху, що часто сприймаються як невизначена загроза), обсесивно-компульсивний розлад (ОКР), посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).
Спільні риси тривоги і страху
У сучасній психології тривога та страх розглядаються як тісно пов’язані, але відмінні емоції. Обидві є адаптивними реакціями, що допомагають нам виживати, але їхня природа, тригери та тривалість різняться.
І страх, і тривога включають фізіологічну активацію (активація симпатичної нервової системи), когнітивні зміни (катастрофічні думки) та поведінкові реакції (уникнення).
Фізіологічна реакція: Як страх, так і тривога активують схожу стресову реакцію “бий або біжи” (fight-or-flight) в організмі. Це включає:
Прискорене серцебиття та дихання.
Підвищене потовиділення.
Тремтіння.
Напруження м’язів.
Сухість у роті.
Нудота або розлад шлунку.
Збільшення чутливості органів чуття. Ці симптоми виникають через активацію симпатичної нервової системи, яка готує організм до дії.
Емоційний компонент: Обидві емоції викликають почуття занепокоєння, хвилювання та дискомфорту, пов’язані з відчуттям загрози або відсутністю безпеки.
Адаптивна функція: І страх, і тривога виконують важливу адаптивну роль, попереджаючи нас про потенційну небезпеку та спонукаючи до захисних дій або підготовки до них.
Можуть співіснувати: Дуже часто страх і тривога виникають разом або одна може перерости в іншу. Наприклад, страх перед конкретною подією може викликати тривогу щодо її наслідків.
Відмінності між страхом і тривогою
Страх — це реакція на відому небезпеку тут і зараз, тоді як тривога — це почуття очікування невизначеної майбутньої загрози.
На практиці, розуміння відмінностей є ключовим для діагностики та лікування тривожних розладів, оскільки різні підходи можуть бути ефективнішими для конкретних станів.
Причина/Тригер:
Страх: Зазвичай є реакцією на конкретну, безпосередню та реальну загрозу. Наприклад, якщо на вас нападає собака, ви відчуваєте страх. Загроза чітко визначена і присутня в даний момент.
Тривога: Часто є відповіддю на невизначену, розпливчасту або майбутню потенційну загрозу. Тривога — це очікування небезпеки, яка може статися, а може й ні. Наприклад, ви можете відчувати тривогу перед іспитом, співбесідою або медичним обстеженням, навіть якщо безпосередньої небезпеки немає.
Час:
Страх: Зазвичай є короткочасною та інтенсивною емоцією, що виникає у відповідь на поточну загрозу і зникає, коли загроза минає.
Тривога: Може бути довготривалою, хронічною і зберігатися навіть після того, як потенційна загроза зникла або якщо її ніколи не було.
Специфічність:
Страх: Дуже специфічний і пов’язаний з чітким об’єктом або ситуацією (наприклад, страх висоти, страх павуків).
Тривога: Більш дифузна і узагальнена, може не мати чітко визначеного джерела. Людина може відчувати загальне занепокоєння, не розуміючи його конкретної причини.
Вплив на поведінку:
Страх: Часто веде до негайної реакції “бий або біжи” або завмирання, спрямованої на уникнення або протистояння загрозі.
Тривога: Може призвести до уникаючої поведінки, надмірного занепокоєння, труднощів з концентрацією, дратівливості та порушень сну, навіть якщо прямої дії не потрібно.
Мозкова активність:
Деякі дослідження показують, що страх і тривога активують дещо різні структури мозку.
Страх більше пов’язаний з активацією центрального ядра мигдалини, тоді як тривога – з активацією прилеглої до мигдалини ділянки, яка називається кінцевим ложем смужки (bed nucleus of the stria terminalis – BNST).
Усвідомлення:
При страху людина зазвичай чітко усвідомлює, чого вона боїться.
При тривозі причина занепокоєння може бути неясною або невизначеною, що робить її більш складною для управління.
Щоби заприятелювати/сконтактуватися у Facebook, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Тривога і страх у гештальт-підході
У гештальт-підході тривога та страх розглядаються не просто як симптоми, а як важливі сигнали, які несуть інформацію про незадоволені потреби, незавершені гештальти, порушення контакту зі світом або з собою, а також про опір змінам.
Роль тривоги і страху в гештальті
Сигнал про порушення контакту: Тривога часто виникає на межі контакту, коли людина втрачає здатність до спонтанного та повного контакту зі світом або власними потребами.
Це може бути сигнал про те, що людина уникає чогось важливого або застрягла у своєму минулому досвіді.
Енергія, заблокована в опорі: У гештальті тривога розглядається як “енергія, яка є в розпорядженні, але яка ще не інтегрована в усвідомлення”.
Це енергія, яка могла б бути використана для дії, але замість цього вона блокується у формі напруги, невизначеності, занепокоєння.
На практиці, вона свідчить про опір людини новому досвіду, змінам або усвідомленню чогось неприємного.
“Творче пристосування”: У певному сенсі, тривога може бути “творчим пристосуванням” до складних обставин, особливо в минулому, коли не було інших способів впоратися з ними.
Наприклад, постійна тривога могла бути способом триматися напоготові в небезпечному середовищі.
Невизначеність та невизнані потреби: Страх може бути пов’язаний з конкретною загрозою, а тривога – з невизначеністю майбутнього та неусвідомленими потребами.
Людина може тривожитись, не розуміючи, чого саме вона хоче або що їй дійсно потрібно.
Відсутність опори: Тривога може виникати, коли людина не відчуває достатньої опори – ні на себе, ні на зовнішній світ.
Це може бути пов’язано з травматичним досвідом, де світ сприймався як непередбачуваний та небезпечний.
Причини тривоги і страху в гештальт-підході
Незавершені гештальти: Невирішені ситуації, невисловлені емоції, незадоволені потреби з минулого “зависають” у психіці, створюючи напругу та тривогу.
Тіло “пам’ятає” ці незавершені процеси.
Відсутність усвідомлення: Людина може не усвідомлювати свої справжні емоції, потреби або те, що відбувається з нею “тут і зараз”.
Цей розрив між досвідом і усвідомленням породжує тривогу.
Уникнення контакту: Уникнення складних емоцій, конфліктів, нових ситуацій або власної вразливості може призвести до блокування енергії та виникнення тривоги.
Порушення кордонів: Нездатність відстоювати свої кордони або, навпаки, надмірний контроль та ригідність можуть викликати тривогу.
Внутрішній конфлікт: Протиріччя між різними частинами особистості, бажаннями та обов’язками, “повинності” та “хочу”, може проявлятися як тривога.
Втрата опори: Відсутність внутрішніх ресурсів (самопідтримка) або зовнішніх (підтримка оточення), а також нездатність адаптуватися до змін.
Наслідки тривоги і страху (з гештальт-позиції):
Замороження життєвої енергії: Замість того, щоб бути використаною для дії, енергія йде на утримання тривоги, що призводить до хронічної втоми, апатії, зниження спонтанності.
“Стиснення” життя: Людина уникає нових вражень, відносин, можливостей, щоб уникнути тривоги. Життя стає обмеженим.
Соматичні прояви: Тривога часто проявляється на тілесному рівні – м’язові затиски, проблеми з диханням, травленням, серцебиттям. Це та сама тілесна пам’ять.
Порушення циклу контакту: Тривога заважає повноцінному контакту зі світом, перериваючи природний цикл “перезавантаження” та задоволення потреб.
Ілюзія контролю: Іноді тривога є способом спробувати “контролювати” невизначеність, що створює ілюзію безпеки, але насправді обмежує життя.
Щоби підписатися/сконтактуватися в Іnstagram, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Шляхи подолання тривоги і страху в гештальт-підході
Гештальт-терапія не прагне “позбутися” тривоги чи страху, а працює з ними як з посланням, яке потребує усвідомлення та інтеграції.
Розширення усвідомлення (“Awareness”):
Фокусування на “тут і зараз”: Терапевт допомагає клієнту усвідомити, що відбувається з ним прямо зараз на всіх рівнях: думки, емоції, тілесні відчуття.
Замість “я боюся майбутнього”, “я відчуваю стиснення в грудях прямо зараз, коли думаю про майбутнє”.
Усвідомлення тілесних проявів: Звернення уваги на дихання, м’язові затиски, тремтіння, поколювання, біль, їхню динаміку.
Запитання: “Що ти відчуваєш у своєму тілі, коли говориш про це?”, “Де в тілі живе твоя тривога?”.
Ідентифікація та вербалізація: Допомога клієнту назвати свої відчуття, емоції, думки. “Я відчуваю страх”, “я злюся”, “я відчуваю себе безпорадним”.
Робота з опором
Усвідомлення опору: Тривога часто є опором усвідомленню або дії.
Терапевт допомагає клієнту помітити, як він чинить опір (наприклад, уникає теми, переводить розмову, починає багато думати замість відчувати).
“Залишайся з цим”: Замість того, щоб тікати від неприємних відчуттів тривоги, терапевт заохочує клієнта “залишатися з цим”, досліджувати їх, дихати крізь них.
На практиці, це суттєво допомагає розблокувати енергію.
Підсилення (Exaggeration): Запропонувати клієнту підсилити тілесні прояви тривоги (наприклад, якщо тремтять руки, дозволити їм тремтіти ще сильніше).
Це може допомогти тілу “завершити” реакцію, яка була перервана, або усвідомити приховану емоцію.
Експериментування:
Порожній стілець: Клієнт може “посадити” свою тривогу або страх на порожній стілець і поговорити з ними, висловити свої почуття, задати питання.
Це допомагає об’єктивувати емоцію та отримати нову перспективу.
Рольові ігри: Програвання ситуацій, що викликають тривогу, в безпечному просторі терапії, щоб дослідити різні варіанти реагування.
Рухові експерименти: Дослідження того, як тіло реагує на тривогу, та спроби нових рухових патернів, що можуть сприяти вивільненню напруги.
Інтеграція та асиміляція:
Прийняття: Замість боротьби з тривогою, гештальт-підхід заохочує прийняття її як частини власного досвіду. Це не означає пасивності, а усвідомлення, що тривога є зараз і вона несе інформацію.
Відновлення циклу контакту: Допомога клієнту пройти через фази контакту – від преконтакту (усвідомлення потреби) до постконтакту (асиміляції досвіду), щоб енергія не блокувалася.
Пошук опори: Допомога клієнту знайти внутрішню опору (самопідтримку, ресурси) та зовнішню (відносини, безпечне середовище), щоб він міг впоратися з тривогою.
Робота з “незавершеними Гештальтами”:
Виявлення минулих подій або невисловлених емоцій, які є джерелом хронічної тривоги. Терапевт допомагає клієнту “завершити” ці ситуації у “тут і зараз” через усвідомлення та вираження.
Результати подолання тривоги в гештальт-терапії:
Зниження інтенсивності тривоги: Замість того, щоб придушувати тривогу, її усвідомлення та інтеграція призводить до її зменшення.
Збільшення життєвої енергії: Енергія, яка була заблокована в тривозі, вивільняється і може бути використана для конструктивних дій.
Покращення контакту зі собою та світом: Клієнт стає більш присутнім у своєму житті, здатним до повнішого контакту з іншими та своїми потребами.
Розвиток самопідтримки: Клієнт вчиться більше покладатися на себе, свої внутрішні ресурси та адаптуватися до змін.
Зростання спонтанності та творчості: Звільнення від жорстких патернів тривоги дозволяє людині бути більш гнучкою та творчою у житті.
Прийняття вразливості: Замість уникнення тривоги, клієнт навчається приймати її як частину свого людського досвіду, що парадоксально робить його сильнішим.
Підсумки
Сучасна психологія розглядає тривогу і страх як взаємопов’язані, але відмінними емоціями, кожна з яких є природними адаптивними реакціями, які забезпечують виживання, але у випадку надмірності – шкодять.
У гештальт-підході тривога і страх не є ворогами, яких потрібно позбутися, а свого роду “важливими посланцями”.
Через усвідомлення, експериментування та інтеграцію цих емоцій, людина може відновити свій зв’язок із собою, завершити незавершені справи та жити більш повноцінним та осмисленим життям.
Підбір психолога
Щоби проконсультуватися з психологом щодо тривог і страхів у вас чи ваших близьких — звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Як свідчить практика, внутрішній конфлікт нереалізованого бажання – це поширене психологічне явище, яке може мати значний вплив на добробут людини.
У загальній психології внутрішній конфлікт визначається як зіткнення протилежних, але однаково сильних мотивів, бажань, цінностей, цілей або потреб всередині особистості.
Гештальт-підіхід розглядає внутрішні конфлікти, включаючи нереалізовані бажання, як “незавершені гештальти”.
Тілесно-орієнтована терапія (ТОТ) розглядає внутрішній конфлікт нереалізованого бажання не тільки як психологічний, а й як соматичний феномен.
Далі в цій статті я всебічно розгляну поняття внутрішнього конфлікту нереалізованого бажання з позицій загальної психології, гештальт-підходу та тілесно-орієнтованої терапії.
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Реалізовані та нералізовані бажання у психології
У сучасній психології бажання розглядаються як потужні внутрішні сили, що мотивують поведінку людини, формують її цілі та впливають на її загальний добробут.
Взаємодія між реалізованими та нереалізованими бажаннями є центральною темою для розуміння людської мотивації, емоційного стану та розвитку особистості.
Реалізовані бажання
Це ті, що були успішно задоволені або досягнуті. Це означає, що людина змогла втілити в життя свої прагнення, цілі чи потреби.
Задоволення бажань є фундаментальним аспектом людського досвіду, оскільки воно безпосередньо пов’язане з почуттям задоволення, щастя та благополуччя.
Психологічні аспекти реалізації бажань
Позитивні емоції: Задоволення бажання викликає спектр позитивних емоцій, таких як радість, задоволення, щастя, гордість, відчуття досягнення та спокою.
Це підкріплює бажану поведінку і підвищує мотивацію до майбутніх досягнень.
Підвищення самооцінки та самоефективності: Успішна реалізація бажань, особливо значущих, зміцнює віру людини у власні сили, підвищує її самооцінку та почуття самокомпетентності.
Це формує переконання, що вона здатна досягати поставлених цілей.
Зниження напруги: Задоволення потреби або бажання призводить до зниження внутрішньої напруги та дискомфорту, які були викликані незадоволеною потребою.
Мотивація до нових цілей: Після задоволення одного бажання часто виникають нові.
Це є динамічним процесом, який рухає розвиток особистості та спонукає до подальшого зростання. Задовольнення базових потреб (за Маслоу) відкриває шлях до потреб вищого порядку.
Зміцнення внутрішніх ресурсів: Процес досягнення бажань часто вимагає розвитку нових навичок, подолання перешкод, що зміцнює психологічну стійкість та адаптивність.
Негативні аспекти (парадокси задоволення):
Однак, не завжди реалізація бажань приносить тривале щастя. Сучасна психологія також вивчає парадокси задоволення:
Гедоністична адаптація: Люди швидко звикають до позитивних змін і задоволення, і рівень щастя повертається до базового рівня.
Те, що вчора здавалося вершиною мрії, сьогодні стає нормою.
Неправильно визначені бажання: Іноді люди прагнуть до того, що, як їм здається, принесе щастя (наприклад, матеріальні блага, статус), але після їх досягнення виявляється, що справжні, глибинні потреби залишаються незадоволеними.
Це може призвести до розчарування та екзистенційної порожнечі.
Втрата сенсу: Деякі люди, досягнувши великої мети, відчувають втрату сенсу життя, оскільки їхня мотивація та напрямок були прив’язані до цього бажання.
Нереалізовані бажання
Лаконічно, це прагнення, які не були досягнуті і причини цього можуть бути різноманітними:
Зовнішні перешкоди: Недоступність ресурсів, соціальні обмеження, непередбачені обставини, дії інших людей.
Внутрішні перешкоди: Страх невдачі, низька самооцінка, відсутність мотивації, прокрастинація, внутрішні конфлікти, невідповідні навички, самосаботаж, когнітивні спотворення.
Нереалістичні бажання: Бажання, які об’єктивно неможливо реалізувати (наприклад, політ без крил) або які суперечать фізичним законам.
Придушення бажань: Свідоме або несвідоме придушення бажань через соціальні норми, виховання, травматичний досвід, страх осуду.
Психологічні наслідки нереалізованих бажань
Фрустрація: Це емоційний стан, що виникає, коли людина стикається з непереборними перешкодами на шляху до досягнення бажаної мети.
Фрустрація може проявлятися гнівом, роздратуванням, безпорадністю, агресією (спрямованою на себе чи інших) або апатією.
Розчарування та смуток: Нереалізовані бажання часто призводять до відчуття розчарування, суму, втрати, особливо якщо бажання було дуже значущим.
Тривога та депресія: Хронічна неможливість задовольнити важливі бажання може стати причиною розвитку тривожних розладів, депресії, відчуття безвиході та втрати сенсу.
Низька самооцінка: Постійні невдачі в реалізації бажань можуть підірвати віру людини у власні здібності, призвести до розвитку комплексу неповноцінності.
“Незавершені гештальти” (в гештальт-терапії): Як зазначалося раніше, в гештальт-підході нереалізовані бажання розглядаються як “незавершені гештальти”, які відбирають енергію психіки, створюючи внутрішнє напруження та перешкоджаючи повноцінному функціонуванню в теперішньому моменті.
Регресія та фіксація: Деякі люди можуть “застрягати” на нереалізованому бажанні, постійно повертаючись до нього думками, що заважає рухатися далі.
Психосоматичні прояви: Хронічний стрес і внутрішня напруга від нереалізованих бажань можуть проявлятися у вигляді фізичних симптомів (головні болі, проблеми з травленням, м’язові затискачі).
Щоби заприятелювати/сконтактуватися у Facebook, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Внутрішній конфлікт нереалізованого бажання в психології
Конфлікт нереалізованого бажання є одним із видів конфліктів мотивацій всередині особистості.
Сутність
Протиріччя між “хочу” і “не можу/не маю”: Це основне протиріччя, коли індивід має сильне бажання, але стикається з об’єктивними або суб’єктивними перешкодами для його реалізації.
Об’єктивні перешкоди можуть бути зовнішніми (наприклад, відсутність ресурсів, соціальні обмеження), суб’єктивні – внутрішніми (наприклад, страх невдачі, низька самооцінка, відсутність навичок).
Джерела конфлікту
Бажання vs. реальність: Коли бажання людини суперечать її реальним можливостям або обставинам.
Це може бути мрія про певну кар’єру, стосунки, спосіб життя, яка не може бути здійснена через різні причини.
Бажання vs. внутрішні переконання/цінності: Коли бажання суперечить власним моральним принципам або уявленням про те, що “правильно”.
Наприклад, бажання помститися, яке суперечить цінності прощення.
Бажання vs. страх/тривога: Страх невдачі, страх осуду, соціальна тривога можуть блокувати реалізацію бажань, створюючи внутрішнє напруження.
Зниження самооцінки: Почуття неповноцінності, невдачі, якщо людина не може реалізувати свої важливі бажання.
Психосоматичні розлади: Довготривале внутрішнє напруження може проявлятися у вигляді фізичних симптомів (головний біль, проблеми зі сном, травленням).
Деструктивна поведінка: Деякі люди можуть звертатися до шкідливих звичок (зловживання алкоголем, переїдання) або інших непродуктивних способів впоратися з внутрішнім дискомфортом.
“Застрягання”: Нездатність рухатися вперед, оскільки енергія витрачається на внутрішню боротьбу.
Шляхи подолання
Загальна психологія пропонує різні стратегії, такі як усвідомлення конфлікту, переоцінка бажань і можливостей, розвиток навичок (саморегуляції, прийняття рішень), пошук компромісів або альтернативних шляхів задоволення потреб, а також звернення до психотерапії.
Внутрішній конфлікт нереалізованого бажання в гештальт-підході
Гештальт-терапія, заснована Фріцем Перлзом, зосереджується на “тут і зараз” та цілісності досвіду людини, і внутрішній конфлікт нерелізованого бажання у ній роглядається через призму “незакритого гештальту”
Сутність “незавершеного гештальту”
Гештальт: Це цілісна форма, образ, структура, яка прагне до завершення.
У психології це стосується будь-якого досвіду, думки, емоції чи потреби, яка виникла, але не була повністю прожита, усвідомлена або завершена.
Нереалізоване бажання як незавершений гештальт
Коли бажання виникає, але не може бути задоволене або усвідомлене (чи не визнається як важливе), воно залишається “відкритим” або “незавершеним гештальтом”.
Цей незавершений цикл потребує енергії та уваги психіки, відволікаючи її від поточного моменту.
Механізми порушення контакту
Гештальт-терапія акцентує увагу на тому, як людина перериває контакт зі своїми бажаннями або з реальністю, що перешкоджає їхній реалізації:
Інтроекція: Засвоєння чужих правил чи переконань без перевірки, які суперечать власним бажанням (“Так не можна хотіти”).
Проекція: Приписування своїх бажань іншим, щоб не відчувати їх у собі (“Це вони хочуть, а не я”).
Ретрофлексія: Звернення енергії, призначеної для зовнішньої дії, на себе (самокритика замість дії; “Я хотів, але не зробив, бо я поганий”).
Дефлексія: Уникнення прямого контакту з бажанням або ситуацією (відволікання, ухиляння).
Злиття: Втрата меж між собою та іншими, що може призвести до нездатності усвідомити власні бажання окремо від бажань інших.
тощо
Робота з нереалізованим бажанням у гештальт-терапії
Усвідомлення “тут і зараз”: Клієнт вчиться усвідомлювати своє бажання в поточному моменті, його прояви (фізичні, емоційні, когнітивні).
Терапевт допомагає зосередитися на тому, що відбувається зараз, коли клієнт думає про нереалізоване бажання.
Експериментування: Гештальт-терапія використовує різноманітні техніки (наприклад, “порожній стілець”, перебільшення рухів, діалог між частинами особистості), щоб допомогти клієнту “прожити” бажання, його фрустрацію, внутрішні перешкоди.
Це дозволяє усвідомити приховані аспекти конфлікту.
Повернення проекцій та інтроекцій: Терапевт допомагає клієнту розпізнати, які чужі голоси або переконання блокують його бажання, і взяти на себе відповідальність за власні вибори.
Завершення циклу контакту: Метою є “закриття гештальту”, що може означати:
Реалізацію бажання, якщо це можливо.
Прийняття неможливості реалізації та відпускання цього бажання, усвідомлення втрати і скорбота.
Знаходження альтернативних шляхів задоволення схожих потреб.
Інтеграція уроків, отриманих з досвіду нереалізованого бажання.
Акцент на відповідальності: Клієнт усвідомлює свою роль у формуванні конфлікту та свою відповідальність за його вирішення.
Щоби підписатися/сконтактуватися в Іnstagram, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Внутрішній конфлікт нереалізованого бажання в тілесно-орієнтованій терапії(ТОТ)
Основний принцип ТОТ полягає в тому, що психіка і тіло є єдиною системою, і будь-які психологічні труднощі, включаючи внутрішні конфлікти, мають своє відображення в тілі у вигляді напружень, затискачів, блоків або специфічних патернів руху.
У ТОТ, коли бажання людини не може бути реалізоване або свідомо пригнічується (через страх, сором, зовнішні обставини чи внутрішні заборони), енергія, яка була призначена для його здійснення, не знаходить виходу.
Ця заблокована енергія не зникає, а накопичується в тілі, створюючи або провокуючи:
М’язові затискачі та “м’язовий панцир”
Концепція Вільгельма Райха, одного із засновників ТОТ, про “м’язовий панцир” є ключовою.
Коли емоції, пов’язані з нереалізованим бажанням (наприклад, гнів, смуток, тривога), не знаходять вираження, вони “застрягають” у тілі, формуючи хронічні м’язові напруження:
Очі/обличчя: Обмеження вираження емоцій, “маска” на обличчі.Ці затискачі є не лише фізичним проявом, але й своєрідним захистом, який не дає людині відчути біль або розчарування від нереалізованого бажання.
Щелепи: Напруга від стримування гніву, крику, жування проблем.
Шийний відділ: Напруга, пов’язана з придушенням плачу, крику, невисловлених слів.
Грудна клітка: Обмеження дихання, пов’язане з придушенням смутку, туги, любові.
Діафрагма: Затиски, що перешкоджають повному диханню, можуть бути пов’язані з контролем емоцій, страхом спонтанності.
Тазовий відділ: Блокування імпульсів, пов’язаних із сексуальністю, творчістю, рухом вперед.
Зниження життєвої енергії та вітальності
Постійне утримання напруги потребує значних енергетичних ресурсів.
Це призводить до відчуття втоми, апатії, зниження інтересу до життя, адже левова частка енергії йде на підтримку цих блоків.
Порушення дихання
Дихання є безпосереднім відображенням емоційного стану.
Придушення бажань і пов’язаних з ними емоцій часто веде до поверхневого, обмеженого дихання, що ще більше посилює напругу в тілі.
Психосоматичні симптоми
Хронічне тілесне напруження може проявлятися у вигляді різних фізичних недуг, які не мають органічної природи (головні болі, проблеми з травленням, болі в спині, мігрені тощо).
Тіло “говорить” про те, що не може бути виражене словами або діями.
Втрата контакту з тілом та емоціями
Людина може перестати усвідомлювати свої тілесні відчуття та пригнічені емоції, що призводить до відчуття “відірваності” від себе.
Бажання стає нечітким або зовсім не відчувається, оскільки його енергетичний прояв заблокований.
Як тілесно-орієнтована терапія працює з цим конфліктом
Метою ТОТ є відновлення природного потоку енергії в тілі, вивільнення заблокованих емоцій та допомога клієнту у відновленні контакту зі своїми справжніми бажаннями та здатністю їх реалізовувати.
На практиці, це досягається через:
Усвідомлення тілесних відчуттів: Терапевт допомагає клієнту звернути увагу на відчуття в тілі: напругу, біль, оніміння, вібрації, тепло, холод.
Через це усвідомлення клієнт починає розуміти, де і як його нереалізоване бажання “застрягло” в тілі.
Дихальні техніки: Робота з диханням допомагає розслабити м’язи, поглибити дихання та звільнити заблоковані емоції. Повне дихання відновлює енергетичний потік.
Фізичні вправи та рухи: Спеціальні вправи, розтяжки, рухи, що дозволяють “розморозити” м’язові затискачі та відновити природну рухливість тіла.
Це можуть бути як структуровані вправи, так і спонтанні рухи.
Вивільнення емоцій: Створюється безпечний простір для вираження емоцій, які були пригнічені (плач, сміх, гнів, тремтіння). Це може відбуватися через рух, звук, голос.
Контакт та дотик: За згодою клієнта, терапевт може використовувати техніки м’якого дотику, масажу або тиску на певні зони тіла, щоб допомогти розслабити напружені м’язи та усвідомити заблоковані відчуття.
Усвідомлення та інтеграція: Коли тілесні блоки розслаблюються, а емоції вивільняються, клієнт починає краще розуміти природу свого конфлікту, причини, чому бажання було нереалізоване, і знаходити нові способи поведінки та взаємодії зі світом.
Це допомагає інтегрувати тілесний досвід зі свідомим розумінням.
Розвиток тілесної усвідомленості: Метою є не лише розв’язання конкретного конфлікту, а й розвиток здатності людини усвідомлювати свої тілесні сигнали, розпізнавати ранні ознаки напруги та реагувати на них більш адаптивним способом.
Підсумки
У загальній психології внутрішній конфлікт нереалізованого бажання – це розлад функціонування особистості, що виникає внаслідок суперечності між “хочу” і “можу/треба”.
Гештальт-підхід розглядає це як “незавершений гештальт”, що відбирає енергію і заважає повноцінному існуванню в “тут і зараз”.
Тілесно-орієнтована терапія працює з внутрішнім конфліктом нереалізованого бажання на глибинному, соматичному рівні, допомагаючи людині не лише зрозуміти, а й відчути свої блоки та звільнити потенціал для повноцінного життя.
Підбір психолога
Щоби проконсультуватися з психологом щодо внутрішнього конфлікту нереалізованого бажання у вас чи ваших близьких — звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Підсвідомі механізми захисту особистості в сучасній психології: визначення, характеристика, різновиди, особливості та приклади дії
Підсвідомі психологічні механізми захисту – це ментальні операції або стратегії, що функціонують поза свідомістю і призначені захищати его або почуття власного “Я” від надмірної тривоги, внутрішніх конфліктів (наприклад, між імпульсами Ід та цінностями Супер-Его) або зовнішніх загроз.
Ці механізми діють як несвідомі психічні процеси, спрямовані на мінімізацію негативних переживань.
Вступ: роль підсвідомих механізмів захисту в психіці
Підсвідомі механізми захисту особистості є фундаментальними адаптивними реакціями психіки, що несвідомо використовуються індивідами для захисту від надмірної тривоги, емоційного дистресу та внутрішніх конфліктів.
Ці механізми слугують життєво важливим буфером проти неприємних думок і почуттів, забезпечуючи психічну стабільність, особливо у стресових або травматичних ситуаціях.
Вони активуються в екстремальних обставинах, допомагаючи організму адаптуватися до зовнішніх умов.
Концепція психологічного захисту була вперше запроваджена Зигмундом Фройдом на початку 20-го століття, спочатку у зв’язку з психопатологією.
Згодом його донька, Анна Фройд, значно розширила та систематизувала ці ідеї, а з плином часу ці механізми були визнані частиною нормального, повсякденного функціонування, а не лише патологічних станів.
Далі в цій статті я маю на меті надати всебічний аналіз підсвідомих механізмів захисту в сучасній психології, охоплюючи їх визначення, характеристики, різноманітні типології (включно з психоаналітичними та гештальт-перспективами), особливості функціонування, адаптивні та дезадаптивні використання, а також їхню роль у різних психологічних розладах.
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
Але перед тим як перейти до кожного згаданого вище аспекту, наголошу, що при розгляді психологічного захисту важливо розуміти його подвійну природу.
Хоча підсвідомі механізми захисту є необхідними для негайного психологічного виживання та стабільності, надаючи тимчасове зниження напруги та “ілюзію спокою” , їхнє довгострокове або ригідне застосування може стати згубним.
Наприклад, зниження психологічної напруги внаслідок ілюзії самозаспокоєння — не сприяє вирішенню справжніх проблем, ба більше, надмірний психологічний захист може стримувати творчу фантазію, роботу інтуїції та виявляти себе як бар’єр, що звужує та спотворює повноцінне сприймання і відчуття.
Постійне увімкнення механізму, що призначений для тимчасового захисту, з плином часу може перетворитися на перешкоду для здорового розвитку та адаптації особистості.
Власне, на практиці така подвійність підкреслює, чому розуміння підсвідомих механізмів захисту є критично важливим не лише для виявлення потенційної патології, а й для формування психологічної стійкості та зростання.
Суттєво, що терапевтичні підходи часто спрямовані не на повне усунення захистів, а на допомогу індивідам у розвитку більш адаптивних форм або у більш гнучкому та усвідомленому використанні існуючих.
Характеристики підсвідомих механізмів захисту
Фахівці та дослідники виокремлюють такі ключові ознаки підсвідомих захисних механізмів як підсвідомий характер,
Підсвідомий характер
Індивіди, як правило, не усвідомлюють ні причин, ні мотивів, ні цілей, ні самого факту своєї захисної поведінки.
Це є ключовою відмінністю від свідомих стратегій подолання (копінгу), які передбачають свідомі та добровільні дії для управління стресом.
Механізми захисту діють автоматично, часто без відома людини, тоді як копінг передбачає свідомий вибір та активну участь.
Це розрізнення є вирішальним: хоча обидва спрямовані на зменшення стресу, саме рівень усвідомлення процесу є ключовим диференціатором.
Спотворення реальності:
Захисні механізми завжди спотворюють, фальсифікують або замінюють реальність, щоб зробити її менш загрозливою.
Це спотворення може варіюватися від тонкої переінтерпретації до повного заперечення фактів, дозволяючи індивідам почуватися менш тривожними.
Адаптивна функція (початкова):
Вони дозволяють індивіду тимчасово знизити психологічну напругу та впоратися з негайним стресом, створюючи “ілюзію спокою”, позаяк активуються в екстремальних ситуаціях і слугують засобом подолання конфлікту між свідомістю та підсвідомим.
Аспект розвитку
Захисні механізми розвиваються з раннього дитинства та еволюціонують протягом життя, адаптуючись до зовнішніх факторів та життєвих обставин.
Деякі вважаються більш примітивними (наприклад, заперечення, проекція) і з’являються раніше в онтогенезі.
Також вони можуть зберігатися з однієї фази розвитку до наступної, регресувати до попередніх фаз у відповідь на стресори або еволюціонувати з часом.
Захист его
Вони слугують для захисту его від надмірних вимог інстинктивних потягів (Ід) та заборон Супер-Его, таким чином оберігаючи від тривоги.
Тривога, як неприємний стан емоційного дистресу, сигналізує про неминучу небезпеку і є важкою для перенесення.
Метою багатьох терапевтичних підходів, таких як психодинамічна терапія та когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), є виведення підсвідомих механізмів захисту на рівень свідомого усвідомлення.
Зробивши їх свідомими, індивіди можуть покращити свою самосвідомість та отримати нове розуміння власної поведінки.
Це дозволяє перейти від несвідомої, автоматичної реакції до свідомого вибору та застосування більш адаптивних стратегій подолання.
Тобто, саме по собі усвідомлення підсвідомих механізмів захисту є терапевтичним агентом, що сприяє психологічному зростанню та саморегуляції особистості
Історичний розвиток: від Фройда до сучасності
Зигмунд Фройд, визнаний “батьком психоаналізу”, вперше запровадив концепцію захисних механізмів наприкінці 19-го — на початку 20-го століть.
Спочатку, як вже зазначалося, він пов’язував їх з психопатологією, спостерігаючи у своїх пацієнтів як способи захисту розуму від надмірної тривоги, що утримують неприйнятні імпульси та думки від усвідомлення.
Фройд розглядав витіснення як первинний механізм захисту, що діє несвідомо, пригнічуючи ідеї, які викликають тривогу.
За Фройдом, структурна модель розуму включає Ід, Его та Супер-Его, відтак тривога виникає, коли імпульси Ід (інстинктивні бажання задоволення) конфліктують:
один з одним (між собою),
з цінностями Супер-Его (інтерналізовані суспільні та моральні правила)
зі зовнішньою загрозою для самого Его
Власне “Его”, як посередник між цими силами, використовує захисні механізми для захисту індивіда від цієї всеосяжної тривоги.
Розширення та систематизація Анни Фройд
Донька Зигмунда Фройда, значно розширила та уточнила роботу свого батька у своїй знаковій книзі 1936 року “Его та механізми захисту”.
В ній вона визначила підсвідомі захисні механізми як “несвідомі ресурси, що використовуються Его” для зменшення внутрішнього стресу та вирішення конфліктів між Супер-Его та Ід.
Анна систематично описала та класифікувала десять основних захисних механізмів: заперечення, заміщення, інтелектуалізація, проекція, раціоналізація, реактивне утворення, регресія, витіснення, сублімація та подавлення.
Вона також запровадила концепцію “сигнальної тривоги”, де тривога діє як вирішальний сигнал для Его про очікуване інстинктивне напруження або небезпеку, що спонукає до активації захистів.
Постфрейдистські розробки та сучасні перспективи
Пізніші психоаналітики та дослідники додали до списку Анни Фройд інші механізми, такі як:
компенсація (вперше описана Альфредом Адлером),
дисоціація,
фантазія,
ідентифікація,
анулювання
відхід.
Сучасна психологія визнає ієрархію захисних механізмів, які бувають:
Примітивними/незрілими (наприклад, психотичне заперечення, розщеплення, проективна ідентифікація), які часто асоціюються з психопатологією,
Невротичними (наприклад, інтелектуалізація, реактивне утворення, заміщення, витіснення)
Зрілими/адаптивними (наприклад, альтруїзм, сублімація, гумор, подавлення), які сприяють психологічному благополуччю.
Розуміння захисних механізмів змістилося від розгляду їх виключно як патологічних до визнання їхньої ролі в нормальному, повсякденному функціонуванні та адаптації.
Вони є невід’ємною частиною психічного здоров’я, і адаптивність захистів індивіда має прямий вплив на його психологічне функціонування та міжособистісну ефективність.
Підсвідомі захисні механізми у гештальт-підході
Крім психоаналітичної традиції, різні школи думки, такі як гештальт-терапія, також розробили власні набори концепцій, які функціонують подібно до захисних механізмів.
У гештальт-терапії вони відомі як “порушення контакту” (наприклад, ретрофлексія, інтроекція, проекція, дефлексія, конфлюенція).
Ці порушення описуються як способи, якими індивіди переривають або змінюють свій досвід повної взаємодії з собою, іншими та світом і навіть буквально називаються “захисними механізмами” в певних джерелах.
Це розширення концепції “захисту” за межі Его є значним, тому ще кілька слів про нього.
У той час як психоаналіз міцно вкорінював захисти у внутрішньопсихічній динаміці его, гештальт-терапія розширює це до міжособистісного та екологічного контакту.
Власне, на практиці, “контактна межа” стає місцем, де ці “захисти” проявляються, підкреслюючи, що психологічна оборона стосується не лише внутрішніх психічних структур, а й того, як організм взаємодіє зі своїм середовищем для задоволення потреб.
Іншими словами, це передбачає більш цілісне та феноменологічне розуміння захисних процесів, де йдеться не лише про те, що Его робить внутрішньо, а й про те, як організм зовнішньо взаємодіє для підтримки рівноваги, навіть якщо ця взаємодія спотворена.
Різновиди захисних механізмів
Психологічні захисні механізми є різноманітними і можуть бути класифіковані за різними критеріями, зокрема за їхнім походженням у психоаналітичній теорії або за їхньою роллю як “порушення контакту” в гештальт-терапії
Щоби заприятелювати/сконтактуватися у Facebook, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Психоаналітичні механізми захисту
Витіснення (Repression)
Визначення: Мимовільне усунення небажаних спогадів, думок, почуттів або імпульсів у несвідоме для захисту від нестерпної тривоги, провини чи сорому.
Це несвідоме блокування ідей, що викликають тривогу.
Витіснення вважається першим підсвідомим захисним механізмом, описаним Фройдом і хоча він пропонує тимчасове полегшення, витіснені почуття все одно можуть стимулювати тривогу і не є успішними в довгостроковій перспективі через потребу постійного контролю.
Приклад: Забуття травматичних подій минулого або внутрішніх конфліктів.
Людина, яка не пам’ятає травматичної події, хоча була при свідомості під час неї. Витіснення може бути коренем певних фобій.
Заперечення (Denial)
Визначення: Відмова визнавати або приймати реальність, інформацію, думки чи почуття, які є занадто болючими або загрозливими для самооцінки як примітивна форма реакції на те, що відбувається.
Характеристики: Часто є першою реакцією на біль втрати, наявність небезпечного захворювання або інший біль.
Спотворює реальність для захисту від тривоги, блокуючи інформацію на стадії сприйняття. Може бути адаптивним у ситуаціях, які неможливо змінити, але небезпечним, якщо перешкоджає вирішенню проблем.
Приклади:
Курець, який відмовляється визнавати, що куріння шкодить його здоров’ю, можливо, раціоналізуючи, що забруднення навколишнього середовища завдає більшої шкоди.
Людина, яка вдає, що нічого не сталося після втрати, або злиться, якщо хтось говорить протилежне.
Дитина, яка заперечує, що з’їла печиво, маючи крихти на сорочці тощо
Проекція (Projection)
Визначення: Приписування власних неприйнятних думок, почуттів, мотивів або рис характеру іншій особі або зовнішньому об’єкту. Служить для звільнення самоконцепції від негативних характеристик.
Часто включає соціально несхвалені думки або дії, такі як агресивні чи сексуальні фантазії. Може призвести до непорозумінь та конфліктів у стосунках, оскільки індивід приписує іншим власні неприйнятні якості.
Цей механізм часто спрацьовує у незрілих та вразливих особистостей.
Приклади:
Людина, яка ненавидить когось, але вважає ненависть неприпустимим почуттям, може переконати себе, що та людина теж її ненавидить.
Звинувачення інших у власних проблемах або агресії. Партнер, який регулярно зраджує, може стати параноїком, що його партнер також зраджує.
Розхожа фраза “Всі так роблять” на виправдання неприємного вчинку.
Раціоналізація (Rationalization)
Визначення: Знаходження прийнятних, логічних або псевдорозумних пояснень та виправдань для своїх неприйнятних думок, почуттів або дій для підтримки самооцінки та уникнення відповідальності чи провини.
Характеристики: Часто включає самообман, оскільки в ній більше самообману, ніж правди.
Зменшує інтенсивність негативних емоцій шляхом переоцінки загрозливих ситуацій як менш загрозливих. Може бути несвідомою і допомагає зберігати самоповагу.
Приклади:
Феномени “кислий виноград” (знецінення недосяжного об’єкта) або “солодкий лимон” (перебільшення цінності того, що вже маєш).
Людина, яка краде гроші, виправдовує це тим, що вони “потрібніші” їй, ніж тому, у кого їх вкрали.
Агресивний водій може раціоналізувати свою поведінку, кажучи або думаючи: “Вони ідіоти і повинні бути позбавлені прав”.
Регресія (Regression)
Визначення: Повернення до більш ранніх, незрілих або дитячих форм поведінки, мислення чи психологічного розвитку під впливом стресу.
Характеристики: Забезпечує відчуття комфорту, захищеності або дозволяє скинути з себе відповідальність за те, що відбувається.
Це повернення до знайомого способу дій і вважається більш примітивним явищем, що з’являється раніше в розвитку.
Приклади:
Дитина, яка потрапивши у стресову ситуацію (наприклад, у лікарню), знову починає смоктати палець або мочитися в ліжко.
Доросла людина, коли налякана або скривджена, часто починає поводитися як дитина, хникати чи плакати, або виявляти емоційні прохання та примхи.
Дорослий може регресувати до самопошкодження або вживання наркотиків, щоби впоратися з неприємною подією.
Заміщення/Зсув (Displacement)
Визначення: Перенаправлення емоцій (часто гніву або агресії) або імпульсів з початкового, недоступного або загрозливого об’єкта на більш доступний, безпечний або менш загрозливий замінник.
Характеристики. Емоції розряджаються на об’єкти, тварин або людей, які сприймаються як менш небезпечні, ніж ті, що викликали гнів.
Може проявлятися при фобічних реакціях, коли прихована тривожність переноситься на зовнішній об’єкт.
Приклад: Чоловік, розчарований своїм керівником, приходить додому і “виливає” свою злість на членів сім’ї або б’є собаку. Переміщення дії з недоступного об’єкта на доступний.
Сублімація (Sublimation)
Визначення: Перетворення інстинктивної енергії (переважно сексуальних та агресивних імпульсів) у соціально прийнятні та конструктивні форми діяльності.
Характеристики: Вважається одним з найбільш продуктивних та зрілих захисних механізмів, що приносить користь як індивіду, так і суспільству.
Сублімація дозволяє перетворити негативні імпульси у вищу, більш соціально прийнятну та корисну форму.
Приклад: Направлення агресії у спорт або творчість. Власне, твори багатьох великих музикантів та художників є прикладами сублімації.
Реактивне утворення (Reaction Formation)
Визначення: Заміна неприйнятних імпульсів перебільшеними, протилежними тенденціями; перетворення емоції на її протилежність.
Характеристики: Захист носить двоступеневий характер: спочатку витісняється неприйнятне бажання, а потім посилюється його антитеза.
Часто супроводжується показними діями та компульсивною поведінкою.
Приклади:
Надмірно ввічлива поведінка, яка насправді може приховувати неприязнь або навіть ворожість.
Жорстка гомофобна поведінка, покликана переконати оточуючих і себе в гетеросексуальності, захищаючись від власних несвідомих почуттів.
Скупа людина, яка намагається довести свою щедрість.
Ідентифікація (Identification)
Визначення: Несвідоме ототожнення себе з іншою людиною та перенесення на себе її бажаних почуттів і якостей.
Це емоційний зв’язок або бажання бути схожим на іншу людину.
Характеристики: Може бути засобом подолання страху перед агресором, стаючи схожим на нього (ідентифікація з агресором).
Приклади:
Стокгольмський синдром, де жертви ідентифікують себе зі своїми переслідувачами.
Дитина, яка розвиває поведінку своїх батьків без свідомого усвідомлення цього процесу.
Інтроекція (Introjection)
Визначення: Тенденція приймати норми, правила, ставлення, переконання та цінності інших без критичного їх осмислення. Це “ковтання цілком” чужих переконань або концепцій.
Характеристики: Дуже поширена, оскільки освіта та виховання значною мірою ґрунтуються на інтроекції.
У дорослому віці некритичне прийняття нав’язаних норм може призвести до втрати зв’язку зі своїм “Я”.
Приклад: Дитина, яка автоматично інтроектує те, що їй говорять батьки, наприклад, “ніколи не залеж від інших”.
Ізоляція (Isolation)
Визначення: Несвідоме відсторонення від будь-якої проблеми; відокремлення, відчуження всередині себе. Це уникнення переживання емоції, пов’язаної з особою, ідеєю або ситуацією.
Характеристики: Вищий рівень ізоляції афекту від інтелекту називається інтелектуалізацією. Може призвести до розпаду звичайної свідомості.
Приклади:
Боксер, який намагається не думати про біль від ударів суперника, щоб не програти бій через страх болю.
Людина, яка описує день, коли згорів її будинок, фактичним способом, не виявляючи жодних емоцій.
Інтелектуалізація (Intellectualization)
Визначення: Використання розуму та логіки для уникнення незручних або тривожних емоцій. Це вищий рівень ізоляції афекту від інтелекту.
Характеристики: Пов’язана з розвитком мовлення та логічного мислення, що піднімає розумову діяльність на вищий рівень розуміння реальності.
Дозволяє переоцінити небажану інформацію у зручний для себе спосіб. Може бути корисною для пояснення та розуміння негативних подій.
Приклади:
Людина, якій діагностували невиліковну хворобу, не виявляє емоцій, а натомість починає досліджувати всі можливі джерела інформації про хворобу. Після розриву стосунків людина зосереджується на несумісності та недоліках партнера, щоб уникнути смутку.
Пригнічення (Suppression)
Визначення: Свідомий вибір блокувати небажані ідеї або імпульси. На відміну від витіснення, це свідомий процес.
Характеристики: Дозволяє тимчасово відкласти вирішення проблеми, щоб зосередитися на більш нагальних завданнях.
Приклади: Студент відкладає турботи про оренду до закінчення іспиту або людина, яка має нав’язливі думки про травматичну подію, але свідомо відштовхує їх від себе.
Компенсація (Compensation)
Визначення: Компенсація полягає в інтенсивних спробах виправити або заповнити уявну чи реальну фізичну або психічну неповноцінність.
Вона спрямована на зменшення почуття смутку та туги, що виникають через реальні або уявні втрати чи невдачі, шляхом переключення уваги на інші, більш нейтральні або потенційно позитивні якості та навички.
Характеристики: Вважається одним з найбільш конструктивних видів захисту і може бути адаптивною, якщо індивід компенсує недоліки, підкреслюючи сильні сторони.
Приклади:
Низькорослий чоловік стає наполегливим і досягає успіху в бізнесі.
Людина, яка відчуває себе академічно нездатною, перенаправляє всю свою енергію на спорт і стає зіркою.
Відреагування (Acting Out)
Визначення: Розвиток шкідливої поведінки, яка відволікає увагу та енергію від інших стресорів. Це вираження стресу через дії, а не через обдумування внутрішніх почуттів.
Характеристики: Може бути пов’язане з розладами поведінки, антисоціальним розладом особистості або опозиційно-зухвалою поведінкою.
Приклад: Дитина, яка починає погано поводитися після народження нового брата чи сестри, щоб виразити смуток через відчуття зміщення.
Анулювання (Undoing)
Визначення: Спроба скасувати або компенсувати неприйнятні думки, почуття або дії за допомогою символічних дій або думок.
Характеристики: Часто пов’язане з обсесивно-компульсивними розладами.
Приклад: Якщо людина образила когось, вона може запропонувати зробити щось приємне для цієї людини, щоб заспокоїти свою тривогу.
Поворот проти себе (Turning Against Self)
Визначення: Перенаправлення негативного зовнішнього афекту на себе. Це коли людина поводиться з собою так, як хотіла б поводитися з іншими, але стрималася через негативні наслідки.
Характеристики: Часто проявляється як самодеструктивні дії, такі як самопошкодження. Депресія часто концептуалізується як агресія, спрямована всередину.
Приклади:
Замість того, щоб злитися на оточуючих, людина спрямовує цей гнів проти себе.
Постійні травми внаслідок нещасних випадків або погана успішність у навчанні/на роботі.
Моралізація (Moralization)
Визначення: Підрозділ раціоналізації, що включає пошук моральних виправдань для поведінки.
Характеристики: Використання абстрактного, теоретичного або філософського мислення для контролю або відбиття неприйнятних імпульсів або почуттів.
Компартменталізація (Compartmentalization)
Визначення: Роздільне мислення, що дозволяє індивіду утримувати суперечливі переконання або поведінку без усвідомлення конфлікту між ними.
Характеристики: Дозволяє людині ефективно справлятися з поточною реальністю, будучи усвідомленою та емоційно присутньою, відштовхуючи небажані думки в підсвідоме.
Гіперкомпенсація (Hypercompensation):
Визначення: Надмірні спроби компенсувати уявну або реальну неповноцінність, що може перетворити захисні механізми з протекторів на ворогів, які сповільнюють розвиток особистості.
Інші механізми психологічної регуляції
Сновидіння (Dreams)
Визначення: Різновид заміщення, перенесення недоступної дії з реального світу у світ сновидінь.
Характеристики: У гештальт-терапії робота зі сновидіннями використовується для реінтеграції частин особистості.
Катарсис (Catharsis)
Визначення: Процес емоційного звільнення або очищення через вираження пригнічених почуттів, що веде до зниження внутрішньої напруги та покращення психологічного стану. Це зміна цінностей, що призводить до ослаблення впливу травматичного фактора.
Характеристики: Дозволяє пережити і вивільнити сильні емоції, що призводить до полегшення.
Реверсія (Reversal)
Визначення: Розігрування сценарію, переміщення відносин людини від суб’єкта до об’єкта і навпаки.
Інстинктуалізація (Instinctualization)
Визначення: Первинні мотиви поведінки.
Щоби підписатися/сконтактуватися в Іnstagram, клікайте і відкривайте у новій вкладці
Гештальт-терапія: “порушення контакту”
У гештальт-терапії, “порушення контакту” є способами, якими індивіди переривають або змінюють свій досвід повної взаємодії з собою, іншими та світом.
Ці модифікації контакту є адаптаціями, що залежать від ситуації та потреб індивіда, і можуть функціонувати як підсвідомі захисні механізми.
Інтроекція (Introjection)
Визначення: Прийняття переконань, думок, ставлень або інструкцій інших без критичного їх осмислення, “ковтання цілком”.
Характеристики: На відміну від конфлюенції, де межа між “Я” та “Ти” не сприймається, при інтроекції межа частково сприймається, але концепція приймається без опору.
Це може блокувати корисний вплив сьогодення, що дозволив би організму вирости за межі болючого минулого.
Приклад: Інтроектоване переконання “люди вважають мене дурним”, яке людина інтерналізує як критичний голос, відчуваючи сором.
Це переконання, прийняте без розпізнавання, може заважати контакту, блокуючи можливість отримати нові відгуки з поточного середовища.
Проекція (Projection):
Визначення: Перенесення власних неприйнятних рис, почуттів або імпульсів на інших людей або зовнішнє середовище.
Характеристики: Це те, що належить організму, але розміщується на середовищі.
Може бути здоровою (наприклад, співчуття) або нездоровою (нездатність бачити інші перспективи). У дитинстві це частина розвитку здорової диференціації “Ми-Я-Ти”.
Приклади:
Дорожня агресія, коли людина звинувачує “тупу машину/водія/погоду” у запізненні, замість того, щоб взяти на себе відповідальність.
Клієнтка, чиї розмиті межі виникли через глибоку потребу в любові та турботі, несвідомо проектувала це на своїх клієнтів.
Ретрофлексія (Retroflection)
Визначення: Перенаправлення мобілізованої енергії або імпульсу, який призначався для зовнішнього середовища, назад на себе.
Це коли людина робить собі те, що хотіла б зробити комусь іншому, або робить собі те, що хотіла б, щоб хтось зробив для неї.
Характеристики: Часто служить важливою захисною функцією, необхідною для виживання.
Однак, якщо це стає звичним, може призвести до самодеструктивної поведінки, тілесної напруги, соматичних захворювань або депресії.
Перешкоджає дії, перетворюючи енергію на внутрішню психологічну або фізіологічну силу.
Приклади:
Удар по керму автомобіля або по подушці замість вираження гніву на людину, яка його викликала.
Самопошкодження, постійні травми внаслідок нещасних випадків або погана успішність у навчанні/на роботі.
Депресія, що розглядається як агресія, спрямована всередину.
Дефлексія (Deflection):
Визначення: Ухилення або відвертання від прямого контакту, відволікання та/або уникнення.
Характеристики: Може бути підпроцесом ретрофлексії. Контактна межа може затвердіти, щоб захистити самосприйняття людини.
Може бути здоровою (наприклад, зміна теми, щоб уникнути конфлікту) або нездоровою (звично блокує вплив інших, що перешкоджає розширенню “Я”).
Приклади:
Постійна зміна теми, коли піднімається певне питання.
Удавання, що не чуєш або не бачиш чогось.
Нескінченні розмови або сміх замість серйозного ставлення до себе.
Конфлюенція (Confluence):
Визначення: Злиття або розчинення контактної межі, що призводить до відсутності диференціації від іншого; нездатність розрізняти міжособистісну межу.
Характеристики: Може бути прекрасною та збагачуючою досвідом (наприклад, злиття під час любові, відчуття єдності в групі).
Однак, у терапевтичному контексті, якщо вона не усвідомлюється та не керується, може перешкоджати реальному контакту та ефективності, оскільки немає межі для зустрічі.
Це страх відпустити, увійти в “ніщо”.
Приклади:
Відсутність межі між “Я” та “не Я” у перші роки життя дитини, що сприяє виживанню.
У дорослих стосунках може перешкоджати розвитку індивідуальності.
Терапевт, який “зливається з клієнтом”, може втратити відчуття власної ідентичності та ідентичності клієнта.
Адаптивні та дезадаптивні функції захисних механізмів
Підсвідомі захисні механізми особистості не є за своєю суттю ані “хорошими”, ані “поганими”, адже їхня функціональність залежить від контексту, інтенсивності та тривалості їх використання.
За своєю природою вони можуть також бути адаптивними (здоровими) або дезадаптивними (нездоровими).
Адаптивні функції
Захисні механізми можуть бути корисними для подолання стресу та емоційного дистресу, дозволяючи індивідам функціонувати в складних ситуаціях.
Зниження тривоги та захист Его:
Вони захищають розум від всеосяжної тривоги, утримуючи неприйнятні імпульси та думки від свідомого усвідомлення. Це дозволяє створити більш керовану та менш загрозливу версію ситуації.
Тимчасове полегшення та адаптація:
У кризових ситуаціях захисти можуть забезпечити тимчасове полегшення та відчуття контролю, дозволяючи поступово обробляти значущі ситуації.
Наприклад, заперечення може бути корисним у ситуаціях, що перебувають поза контролем людини, допомагаючи зберігати оптимізм під час серйозної хвороби.
Каналізація енергії:
Деякі механізми, такі як сублімація, перетворюють негативні імпульси (наприклад, агресію) у продуктивні та соціально прийнятні дії, що приносить користь як індивіду, так і суспільству.
Це сприяє особистісному розвитку та творчості.
Підтримання самооцінки
Раціоналізація допомагає підтримувати високий рівень самооцінки, знаходячи прийнятні пояснення для неприйнятних думок або дій.
Розвиток стійкості: У деяких випадках захисні механізми можуть сприяти розвитку стійкості, підвищенню зосередженості та забезпеченню захисту від емоційного стресу.
Дезадаптивні функції
Надмірне або ригідне використання захисних механізмів може призвести до негативних наслідків, перешкоджаючи емоційній обробці та спотворюючи реальність.
Перешкоджання вирішенню проблем
Захисти можуть перешкоджати індивіду зіткнутися з реальністю або вирішити проблеми, що вимагають уваги.
Наприклад, тривале заперечення може перешкоджати процесу горя та необхідному емоційному зціленню.
Самообман та спотворення
Вони можуть призвести до самообману, коли індивід вірить у власну брехню, або спотворювати ситуацію, роблячи її гіршою, ніж вона є насправді.
Негативний вплив на стосунки
Деякі механізми, такі як проекція або заміщення, можуть призвести до непорозумінь, конфліктів та відштовхування близьких, оскільки індивід приписує свої власні неприйнятні почуття іншим або перенаправляє гнів на безпечніші цілі.
Затримка розвитку особистості
Захисні механізми, особливо незрілі, можуть перетворитися на “ворогів”, які сповільнюють розвиток особистості та знижують активність внутрішньої позиції людини в досягненні соціально значущих цілей.
Наприклад, надмірне використання регресії може призвести до відсутності успішних життєвих стратегій та труднощів у стосунках.
Погіршення психічного здоров’я
Тривале використання дезадаптивних механізмів, таких як заперечення, може призвести до нездатності адаптуватися до нових реалій, почуття безпорадності, самоізоляції та депресії. Вони є поширеною ознакою депресії та тривоги.
Роль у психологічних розладах
Захисні механізми відіграють значну роль у психічному здоров’ї та психологічному функціонуванні, а їхня адаптивність має прямий вплив на ефективність індивіда.
Виявлення цих механізмів має велике клінічне значення, оскільки може допомогти передбачити подальший розвиток розладів особистості.
Загальний вплив на психічне здоров’я
Захисні механізми є адаптивними процесами, що пов’язані з психічним здоров’ям і психологічним функціонуванням, відіграючи важливу роль в адаптації до дистресу та в інтервенціях у психічне здоров’я.
Вони є автоматичними відповідями на внутрішній та зовнішній стрес і емоційний конфлікт.
Ієрархія захистів та розлади
Захисти можуть бути розташовані в ієрархії за їхньою адаптивністю:
Зрілі захисні механізми (наприклад, сублімація, гумор, альтруїзм, подавлення) є найбільш адаптивними і, як правило, обернено пов’язані з симптомами психічних розладів.
Невротичні захисти (наприклад, інтелектуалізація, реактивне утворення, заміщення, витіснення) відображають психічне гальмування і позитивно корелюють із симптомами дистресу.
Незрілі захисти (наприклад, проекція, заперечення, дисоціація, розщеплення, регресія, відреагування) включають більше спотворення внутрішньої та зовнішньої реальності і тісно пов’язані з вищими рівнями дистресу та психопатології.
Захисні механізми та тривожні розлади:
Хоча конкретні зв’язки не завжди деталізуються, загальновизнано, що захисні механізми використовуються для зменшення тривоги.
Тривога є неприємним внутрішнім станом, якого люди прагнуть уникнути, і Его використовує захисні механізми для зменшення цих почуттів.
Надмірне використання захисних механізмів для уникнення дискомфортних емоцій або нездорових моделей поведінки є поширеною ознакою тривожних розладів.
Захисні механізми та депресія:
Нижче функціонування захисних механізмів, особливо невротичних та незрілих, пов’язане з вищим рівнем дистресу, включаючи депресивні симптоми. Депресія може бути концептуалізована як агресія, спрямована всередину, що є проявом ретрофлексії.
Захисні механізми та розлади особистості:
Існує чіткий зв’язок між використанням незрілих захистів та рівнями патології особистості.
Раннє виявлення захисних механізмів може допомогти передбачити подальший розвиток розладів особистості.
Межовий розлад особистості (МРО)
Характеризується імпульсивністю, агресивністю та використанням примітивних захисних механізмів, таких як розщеплення, проективна ідентифікація та заперечення.
Пацієнти з МРО мають значно вищі показники незрілих захистів (наприклад, відреагування, емоційна іпохондрія, пасивна агресія) та нижчі показники зрілих захистів (наприклад, подавлення) порівняно з іншими розладами особистості.
Нарцисичний розлад особистості: Пов’язаний з ранніми захисними механізмами, включаючи заперечення, спотворення та проекцію.
Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР): Розглядається як надмірно активний захисний механізм, що порушує психічне здоров’я індивіда через дистрес та тривогу, що виникають від нав’язливих думок та компульсивної поведінки.
У ОКР часто присутні такі захисти, як регресія, заміщення, ізоляція, реактивне утворення, анулювання та самопокарання.
Робота зі захисними механізмами
Розуміння захисних механізмів є наріжним каменем для вибору найкращого підходу до пацієнта та побудови ефективних терапевтичних стосунків.
Терапевтичні інтервенції спрямовані на те, щоб допомогти індивідам усвідомити свої захисні механізми та розвинути більш адаптивні способи подолання стресу.
Психодинамічна терапія
Психодинамічна терапія глибоко занурюється в несвідомі мотиви та ранній дитячий досвід, щоб розкрити, як минуле формує сьогодення.
Клініцисти використовують психодинамічну терапію, щоб допомогти пацієнтам зорієнтуватися у власних несвідомих процесах.
Визнаючи та ідентифікуючи ці процеси, пацієнти покращують свою самосвідомість та отримують нове розуміння власної поведінки.
Цей підхід прагне розплутати складні емоційні теми та патерни з дитинства, що вимагає довгострокових зобов’язань.
Він фокусується на внутрішніх конфліктах та на тому, як пацієнт взаємодіяв зі своїми батьками та братами/сестрами.
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)
На відміну від психодинамічної терапії, КПТ зосереджується на проблемах “тут і зараз” через високоструктуровану призму.
Вона допомагає клієнтам оспорювати та змінювати нездорові моделі мислення, пов’язані із захисними механізмами: ідентифікувати автоматичні думки, перевіряти їхню точність та розробляти більш збалансовані перспективи.
Наприклад, клієнт, який використовує уникнення як захист, може працювати над поступовим впливом на ситуації, що викликають страх, допомагаючи йому переносити дискомфорт, а не відступати.
КПТ може бути особливо корисною для тривожних розладів або депресії, де негайні стратегії подолання можуть запропонувати значне полегшення.
Гештальт-терапія
Гештальт-терапія зосереджується на процесі, тобто на тому, що відбувається “тут і зараз”, а не на змісті. Її мета – допомогти клієнтам усвідомити, що вони роблять, як вони це роблять, і як вони можуть змінити себе та навчитися приймати себе.
Гештальт-терапія розглядає “порушення контакту” як способи, якими індивіди уникають повного контакту зі своїм середовищем та задоволення своїх потреб.
Терапія спрямована на підвищення усвідомлення цих порушень, оскільки усвідомлення саме по собі є цілющим.
Наприклад, у гештальт-терапії ретрофлексія (спрямування енергії всередину) може бути розгорнута назовні, дозволяючи людині зустрітися з контактною межею, замість того, щоб відступати.
Розрізнення між копінгом та захисними механізмами в терапії
Важливо розрізняти свідомі стратегії подолання (копінг) та підсвідомі захисні механізми. Копінг-стратегії – це свідомі зусилля, спрямовані на управління стресом, тоді як захисні механізми є автоматичними, підсвідомими реакціями.
Терапія часто спрямована на перетворення несвідомих захистів на свідомі стратегії подолання і це досягається шляхом підвищення усвідомлення, що дозволяє індивідам “призупинитися та спостерігати”, “визнавати емоції” та “вибирати відповідь”, що веде до більшої психологічної гнучкості та автентичності.
Підсумки
Підсвідомі механізми захисту особистості є невід’ємною частиною людської психіки, що розвивалися для захисту Его від тривоги та внутрішніх конфліктів.
Вони виникли з психоаналітичних теорій Зигмунда Фройда та були систематично розширені його донькою Анною, яка деталізувала десять основних механізмів.
З плином часу концепція еволюціонувала, визнаючи, що ці механізми є частиною нормального функціонування, а не лише патології.
Сучасні підходи, такі як гештальт-терапія, розширили розуміння захисту, включивши “порушення контакту”, що підкреслює їхню роль у взаємодії індивіда з навколишнім середовищем.
Ключовим аспектом розуміння цих механізмів є їхня дуальна природа. Хоча вони забезпечують негайне полегшення та психічну стабільність у стресових ситуаціях, їхнє тривале або ригідне використання може перешкоджати особистісному зростанню, спотворювати реальність та погіршувати якість життя.
Вони можуть стати бар’єром для справжнього вирішення проблем та самосвідомості.
Розрізнення між підсвідомими захисними механізмами та свідомими стратегіями подолання є вирішальним для терапевтичної практики.
Метою багатьох терапевтичних підходів, включаючи психодинамічну терапію, КПТ та гештальт-терапію, є виведення цих несвідомих процесів на рівень усвідомлення.
Це дозволяє індивідам розвивати гнучкість, свідомо обирати більш адаптивні реакції та перетворювати потенційно дезадаптивні патерни на конструктивні стратегії.
Розуміння цих механізмів є життєво важливим не лише для діагностики психологічних розладів, а й для сприяння психологічній стійкості та благополуччю.
Підбір психолога
Щоби проконсультуватися з психологом щодо захисних механізмів — звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища
Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!
