Втрата близької людини, з якою перебуваєш в глибокому емоційному зв’язку завжди вибиває грунт з-під ніг, особливо коли вона раптова і несподівана. Але навіть коли смерті рідного очікуєш через дуже поважний вік чи важке прогресуюче захворювання, горе накриває з величезною паралізуючою силою.
Традиційно вважається що після втрати люди повинні перейти п’ять стадій горя: заперечення, гнів, компроміс, депресію і прийняття. Але, чи насправді всі люди в гострому горі переживають всі ці стадії? Насправді це далеко не так однозначно .
Першу стадію можна вважати, скоріше, як період оглушення. Часом переживання горя таке сильне, що викликає буквально відчуття заціпеніння, коли заморожуються всі почуття. Це психологічний захист, який дає можливість зберегти функціонування в такій важкій ситуації. Часом перші години і дні супроводжуються сумішшю вибуху емоцій, плачу, моментів, коли «накриває». Іноді людина в горі може в перші моменти після трагічної події переживати справжнє заперечення, коли психіка дисоціюється від реальності ігнорувати інформацію про загибель близької людини, навіть говорити, що це неправда. В будь-якому випадку, щоб в гострому горі поряд з людиною. Яка переживає втрату хтось постійно перебував, щоб підтримати і заопікуватись в особливо гострі моменти. Гостре горе призводить до втрати коро термінової пам’яті, людина в горі може забувати, що трапилось вчора, чи куди що поставила, кому телефонувала. Часом втрачається апетит, порушується сон, є відчуття відстороненості ( наче все робить хтось інший)
Емоції переживання горя такі сильні і важко переносимі, що потребують виходу і вектору, куди і на кого вони можуть бути спрямовані. Тоді може виникати сильне почуття гніву на самого померлого, який покинув і спричинив таке сильне переживання, на оточення, яке «не запобігло» смерті. Часом починається пошук «винних», навіть поза логікою і фактажем. Таким чином через злість і каналізацію своїх почуттів навіть таким деструктивним чином переживання горя дещо полегшується.
Проте іноді почуття провини направляється на саму людину яка горює, вона починає перебирати в думках події, які передували смерті рідної людини, думати, про те, що вона могла гіпотетично зробити, а не зробила, де була точка, за якою смерть стала неминучою. Зазвичай такі думки транзиторні і через деякий час, при звичайному , неускладненому переживанні горя, минають.
Третя стадія торгів чи компромісу може бути викликана черговим нагадуванням що всі ми смертні і що є речі і справи, які треба в житті доробити. Складається план, подібний до такого-«якщо я зроблю це і це, то тоді я обов’язково встигну чи зроблю те, що повинен». За себе і за того, хто помер.
Четверта стадія це стадія депресії, коли втрата усвідомлюється вповні, життя входить в свою звичайну рутину, підтримка меншає, тому що оточуючі вважають, що згорьована людина більш-менш адаптувалась і не телефонують і не приходять так часто. Втрата тоді усвідомлюється в повній і незворотній мірі, часто тоді виникає стійке відчуття порожнечі, байдужості, апатії.
Стадія прийняття наступає приблизно біля року часу від смерті близької людини. Побутує думка, що саме рік потрібно для того, щоб прожити і прийняти втрату,повернутися до звичайного життя. В нашій культурі після року знімають жалобу.
В українській традиції споконвіків відмічають 9 днів по смерті, 40 днів і річницю. Ці ритуали, окрім магічного змісту, мають ще і дуже практичний. Люди збираються на поминальну службу і обід в короткий час по смерті ще щоб і подивитись, як людина, яка втратила близького, справляється з горем, чи дає собі раду. А через рік чи може жити далі звичайним життям. Таким чином спільнота з давніх часів дбала про ментальне благополуччя людей, які переживають горе.
Проте ряд дослідників вважають, що самі стадії переживання горя і їхня послідовність не є ні умовною нормою, ні обов’язковими для кожного. Більш-менш подібною для всіх є лише перша стадія шоку, пізніше горювання залежить і від індивідуальних психічних особливостей людини, яка переживає втрату, так і від того, наскільки близьке і підтримуюче є її оточення.
Часом емоції, які описані в різних стадіях переживання горя можуть бути одночасними, наприклад, гнів і прийняття. Єдиним спільним, що переживали люди, які горюють, за джерелами дослідниці Рут Девід Кенінгсберг, було відчуття туги і пригнічення і вони супроводжували людину на всіх стадіях.
Також дослідники горювання і скорботи відмічають, що горе майже ніколи не буває всепоглинаючим. Воля до життя, лібідинозна енергія, яка рухає нас вперед , допомагає втримуватись на плаву навіть в періоди найважчих випробувань. Це вилилось в теорію «двокомпонентного переживання горя», коли поруч з моментами відчаю, гострого болю і скорботи, можна переживати радість від дітей, які поруч, від чашки кави, сонячного промінця. Від всього, що робить нас живими. І це абсолютно нормально. І за ці моменти радості не потрібно переживати провину.
Горе втрати є страшним не лише через порожнечу, яка утворилася в житті після смерті близької людини. Супутником горя завжди є втрата частини ідентичності людини, яка горює. Наприклад «я-донька», чи «я-дружина». Такі переживання досить важкі і потрібно багато часу, щоб втрачена ідентичність переформатувалася і стала знову цілісною.
Коли через рік часу людина, яка пережила втрату так і не змогла адаптуватися до нових обставин і налагодити своє життя без померлого, тоді можна говорити про ускладнене горе. Воно супроводжується постійними думками про втрату, тугою, беззмістовністю. Часом люди в ускладненому горюванні не хочуть знімати жалобу, продовжують ходити щодня на цвинтар, всі думки далі крутяться навколо втраченої особи.
Тоді бажано звернутися за психологічною підтримкою, або і за медикаментозною, коли є підозра на депресивний розлад.
Насправді горювання може тривати не один рік, несподіваний біль від спогадів, раптове відчуття туги може з’являтись в найнесподіваніший момент, коли ми вже наче навчилися з своїм горем жити. І в кожного це індивідуально. Але після прийняття, відпущення, поміщення померлої людини в своє серце ми дістаємо сили рухатися своєю дорогою далі, віддаючись теплому суму і вдячності померлому за те, що він в нас був.
Ірина Григораш, психотерапевт, психіатр дорослий та дитячий, член УСП.
.
