Булінг у дитячому віці

Булінг у дитячому віці

Що таке булінг?

Булінг або цькування є одним з чинників, що впливають не тільки на все подальше життя, але і на проблеми із здоров‘ям після 30-ти.

Власне кажучи, впливає не (с)тільки сам булінг.

Адже він не виникає нізвідки.

І впливає він комплексно, і виникає як продовження і наслідок причин, що початково його породжують.

Соціум має свої закони.

Колектив має свої закони,які мають навіть назву — групова динаміка.

Група визначає ролі кожного члена у ній.

Як правило, група у класі — раз і назавжди.

(Тому далі пишу про любимчиків першої вчительки, роль її у становленні колективу і кожної дитини зокрема просто величезна).

Чому когось булять? І — кого?

Почну не з того, хто є об‘єктом цькування.

А з того, хто не є.

Які діти — авторитетні?

Хто має шанси бути тим, кого поважають в класі, улюбленцем класу.

Перш ніж перераховувати хрестоматійні ознаки, скажу ось що.

В перших класах це — любимчики першої вчительки.

Перші кандидати в не-любимчики (хай ще не жертви) — це ті, кого та перша вчителька відверто не любила.

Тому найкраще, що можуть зробити — і роблять ті розумні і далекоглядні — батьки для дитини при виборі школи — це іти не «на школу», а «на вчительку».

Ви думаєте, їх багато, отих вчителів, що за покликанням, отих професіоналів, отих, для котрих кожна дитина — це особистість, що гідна поваги, тих, що вміють НЕ МАТИ любимчиків, не виділяти кращим відношенням нікого з дітей?..

Знаю, що не думаєте. І правильно.

Повернімося до дитини.

Це завжди дитина з добре функціонуючої сім‘ї.

(Навіть стосовно любимчиків вчительки:

ніколи ними не стануть діти батьків з якогось умовного соціального дна)

Це — дитина з міцним внутрішнім стержнем.

Дитина з стабільною і адекватною самооцінкою та впевненим почуттям самоцінності.

Дитина, в сприйнятті якої вона ок і світ довкола ок.

Хто формує це?

Звісно, сім‘я.

Не цькуватимуть дитину зовнішньо і внутрішньо благополучну, із доброзичливим ставленням до тих, хто поруч, з умінням налагодити відносини, умінням комунікувати, відкриту, щиру, впевнену в собі.

В таких дітей достатньо внутрішніх ресурсів, соціальних навичок та самоповаги, уміння вибудовувати контакт гнучко і в кордонах.

Отаких — не цькуватимуть ніколи.

Ще які діти — авторитетні?

Ті, що займаються спортом, ті, що багато подорожують, ті, що гарно вчаться і при цьому не є вискочками ані зубрилами, діляться знаннями (і зошитами для списати).

Часом — ті, що популярні в інстаграмі, тік-току або де в комп‘ютерних іграх.

А часом оце все є паралельним світом для булі, втеча туди, де їх хочуть, люблять і приймають.

Айфони і інші ознаки статусності — це вторинне.

Можна так, мати і бути, а можна мати і не бути.

Діти моментально зчитують пусту оболонку, там, де особистості всередині нема.

Жертва булінгу геть не обов’язково двійочник.

Часом це якраз відмінник.

Вискочка.

Той, що поки весь клас собі спокійно сидить — виплигує зі штанів «побачте мене».

А чому ж воно так?

Така дитина для сім‘ї — функція Его-розширення батьків.

Її сприймають лише як посідача відмінних оцінок, як засіб похвалитиСЯ своєю дитиною — або ж для сім‘ї оті дитинині п’ятірки були єдиним способом отримати похвалу від батьків, а часом і єдиним спосіб бути ними взагалі поміченою.

(Я пишу це і про себе також, якщо кому цікаво…)

Далі.

Якщо з тими оцінками дитина протиставляє себе класу, перша за всяку ціну, я проти всіх — це вповні може стати більшою причиною для цькування, ніж тихий середнячок, що зливається з пейзажем і нікого не рухає.

Популярність — це про комунікабельність, життєрадісність, чуйність до чужих проблем, участь у спільних справах, інтелект вищий середнього.

І в другу чергу — висока успішність (нагадаю, не зубрила і не вискочка).

Позитивне ставлення вчителів.

Успішність в якомусь особливому виді діяльності.

А можна бути і те і се — і все ж ні.

Чому?

Що робить дитину непопулярною?

Особливості, які не приймаються в групі —

нестандартна зовнішність, нестандартний одяг;

надмірна агресивність;

сором‘язливість дитини, ну і загалом —

незрозумілість її для основної згуртованої маси.

Як боротися з булінгом?

Булінг — системне явище, особливо якщо цькування колективне.

На боротьбу тому вставати повинні системно — усі.

Позиція батьків — «хай школа розбирається», позиція школи — «це справа батьків» — нікуди не годиться!

Коли булять дитину — має іти в хід все, аж до поліції і соціальних служб.

Чому батьки не захищають дитину? Часом тому, що їм самим страшно. Вони і себе захистити не можуть.

Іноді найгірше для булі — це саме позиція невтручання батьків. Для дитини це означає — я самотня, я покинута, за мене ніхто не вступиться, я нікому не потрібна, я ніщо, мені нема навіщо жити.

Дитина має всі шанси вийти зі школи з тавром на все життя. Тавром внутрішнім.

Але — повторюся, вже з цим тавром або його підґрунтям вона прийшла в колектив.

Низьку самооцінку

булінг знижує

нижче плінтусу.

Дитину — переводити в іншу школу, паралельно з роботою з психологом, часто довгою, і обов‘язково для батьків теж.

Часто-густо вони просто непоінформовані щодо багатьох чинників впливу сім‘ї на відношення дітей у колективі.

Якщо булить одна людина — майже напевно дитина приховує це, бо налякана тим тираном: тільки щось пискни комусь, тобі те, що зараз, видасться!

Якщо дитину переслідує дорослий — тренер, вчитель — то взагалі повний гаплик. Шансів з того вигребти нема.

Що виносить дитина, котра зазнає булінгу?

Почуття власної неповноцінності, тотальну недовіру до людей.

Невміння будувати відносини лише посилюється.

***

Лідерські якості виховуються в сім‘ї.

Впевненість, достоїнство, спокійне розуміння і визнання своїх чеснот.

Лідерами, проте, бути не всім і мова не про них.

Дитина — жертва булінгу може лишитися жертвою назавжди.

Навіть якщо переживання витісняються.

Особливо якщо.

Як і з усіма спогадами, які ніяк не згадуються, заблоковані, з цими живемо, не розуміючи, де і чому наша поведінка та наше самосприйняття дає системний збій.

Дорослий, що мав досвід булінгу, іноді не може про це згадати.

Що, питає психолог, у вас в школі було? —

Та нічого особливого.

Пройшла якось. Нічого такого не пам‘ятається…

Дорослі цьковані діти не бачать зв‘язку між тим, що пережили у школі, та негараздами сьогодення.

Ще раз наголошу — ми не пам‘ятаємо неприємних та травматизуючих подій, і чим більше такі події підважують цілісність нашого Его, тим надійніше заблоковані.

А зв‘язок є.

Людина, яку цькують — це самотня фігура на сцені життя під прожекторами.

Все помічається, все розглядається у електронний мікроскоп — і все стає темою для висміювання. І твої медалі, і твої перемоги, і навіть брендовий одяг можуть братися на глузд не згірше мотлоху із секонду.

У жертви забирають можливість жити нормальним життям — всі ресурси спрямовані на виживання в умовах емоційного, фізичного, часто матеріального, а іноді й сексуального насилля.

Оскільки булять дітей, вже і так нестійких, без опори та стержня, то ситуація сприймається як доповнення до того факту, що життя жахливе і безпросвітне.

Булінг лише підсилює ставлення до соціуму, як до чогось ворожого.

При цьому, однак, потреба у контактах, бути прийнятим і любимим — нікуди не зникає. Контакти таких людей нечисленні і дисфункційні – там багато очікувань, багато конфліктів.

Людина може вести себе відштовхуюче — і це буде проявом захисного механізму «на випередження»:

напруга очікування нестерпна, її необхідно зняти і тому —

я і так знаю, що ти мене кинеш, то ліпше я сам вестиму себе так, щоб в тебе не було іншого виходу, ніж кинути мене.

Таких людей передбачувано чекають труднощі у встановленні професійних, соціальних зв‘язків, нездорова конкуренція, фрустрація у відносинах з людьми, вибір комфортної і адекватної дистанції, дотримання своїх і чужих кордонів, висловлювання прохань і претензій, вибачень, зміни цих відносин — і це може стати повторюваними сценаріями, ситуації стають самовтілюваними пророцтвами і замкеним кругом.

Замкненим кругом — вихід з якого у самотність, самоізоляцію.

Яку вони називають самодостатністю.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор