Етапи психодіагностики

Психодіагностика – це дослідження, здійснюване психологом або психотерапевтом, із метою вимірювання та оцінки індивідуально-психологічних особливостей особистості, її типових поведінкових проявів та поточного психологічного стану.

Додатково психодіагностика може встановити наявність або відсутність психічних розладів.

Як правило, після такого обстеження фахівець формулює діагностичний висновок – психологічний висновок або психологічний діагноз (не плутати з психіатричним діагнозом).

ДЛЯ ЧОГО ЗДІЙСНЮВАТИ ПСИХОЛОГІЧНУ ДІАГНОСТИКУ?

Психодіагностика необхідна для визначення відповідності особи вимогам професіограми для профорієнтаційної роботи, відбору кадрів для певної посади чи колективу.

Її широко застосовують у навчально-виховному процесі у закладах освіти для оптимізації співвідношення зовнішніх умов та потенціалу його учасників, для корекції небажаних станів та поведінки.

Психодіагностика дозволяє досягати кращих результатів не лише у робочому та навчальному просторі, а й у спорті, соціальній роботі з різними групами населення, зокрема у межах правоохоронної та пенітенціарної систем.

На основі результатів психодіагностики спеціаліст може розробити індивідуальну програму зустрічей із клієнтом, яка допоможе ефективніше працювати над його психологічною проблемою.

Зокрема сюди входять рекомендації від психолога, що допомагає клієнту краще зрозуміти над чим саме йому варто попрацювати.

Повторна психодіагностика допомагає відстежувати прогрес розв’язання проблеми.

ЕТАПИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ

Психодіагностичний процес може відбуватися впродовж одного або декількох днів, однак безпосередня участь у ньому досліджуваного не має тривати довше 1,5-2 год на добу через можливу втому та зниження показників його уваги, продуктивності та мотивації.

Складається цей процес з наступних етапів:

1. Збір даних.
2.  Обробка даних та інтерпретація результатів.
3.  Оформлення психологічного висновку.

ПЕРШИЙ ЕТАП ПСИХОДІАГНОСТИКИ

На етапі збору даних відбувається знайомство психолога з клієнтом, збір анамнезу, вислуховування скарг, визначення запиту звернення та відповідності окресленої проблематики компетенції психолога.

Після чого фахівець висуває гіпотези щодо причин описаних діагностичних ознак, відбирає найбільш відповідні у конкретному випадку методики дослідження та здійснює психодіагностичне обстеження.

Тривалість часу, відведеного на збір психодіагностичного матеріалу, залежатиме від кількості та об’єму методик.

Зазвичай обстеження здійснюють за одну-дві зустрічі, але часом для діагностичний процес потребує додаткових уточнень.

Наприклад, для здійснення судово-психологічної експертизи або створення розгорнутого психологічного портрета за запитом клієнта.

ДРУГИЙ ЕТАП ПСИХОДІАГНОСТИКИ

На етапі обробки та інтерпретації психолог опрацьовує надані клієнтом дані.

Зазвичай це відбувається після консультації і займає чимало часу.

Спершу здійснюються обрахунки згідно з ключами використаних методик, після чого ці обрахунки підлягають інтерпретації.

Важливо, що аналізу підлягають як кількісні, так і якісні показники за окремою методикою та у цілому сукупності використаних методів (спостереження, бесіда, опитування, експеримент) та методик..

ТРЕТІЙ ЕТАП ПСИХОДІАГНОСТИКИ

На завершальному етапі психодіагностики формулюється психологічний висновок та подальші рекомендації для клієнта або тої інстанції, що надіслала запит на обстеження.

У результаті цих дій клієнт отримує достовірну, науково обґрунтовану інформацію про свій психічний стан і вказівки щодо шляхів його покращення.

На цьому етапі досліджуваний може ознайомитися із результатами обстеження та спільно із фахівцем віднайти оптимальні рішення щодо втілення рекомендацій у реальність.

Цей етап є найцікавішим для обстежуваного, адже саме тоді він може краще пізнати себе, усвідомити практичне значення психодіагностичного процесу та його потенційний вплив на підвищення якості життя.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОДІАГНОСТИКИ

Психодіагност повинен володіти відповідними знаннями на навичками здійснення психодіагностичного обстеження, зокрема дотримуватися базових етичних принципів щодо його проведення.

Згідно принципу конфіденційності, психолог не має права розголошувати надану клієнтом інформацію або передавати бланки відповідей, створені малюнки тощо, третім особам.

Якщо у цьому виникає необхідність, фахівець повинен узгодити це з досліджуваним.

До обов’язків психодіагноста входить надання чітких та зрозумілих інструкцій досліджуваному щодо роботи із запропонованими методиками та додаткових роз’яснень, якщо цього потребує ситуація.

У більшості випадків для проведення психодіагностики необхідною умовою є згода обстежуваної людини.

Усі використовувані методи та методики діагностики повинні мати науково обґрунтовану та емпірично перевірену основу.

Внаслідок психодіагностичного обстеження не має відбуватися погіршення психологічного самопочуття досліджуваного (наприклад, страждати самооцінка), висновки психологічної діагностики мають бути об’єктивними та не допускати впливу суб’єктивних установок та вражень діагноста або інших осіб про обстежуваного.

ЧИННИКИ ПРОЦЕСУ ПСИХОДІАГНОСТИКИ

Психодіагностика — це не просто тестування, а складний процес взаємодії, на результат якого впливає низка об’єктивних та суб’єктивних факторів.

У сучасній практичній психології ці чинники поділяють на кілька ключових груп.

Об’єктивні (Методологічні) чинники

Це параметри самого інструментарію, який використовує психолог.

Валідність: Чи справді тест вимірює те, що він має вимірювати? (Наприклад, чи не вимірює тест на інтелект просто рівень вашої освіченості).

Надійність: Чи дасть тест той самий результат, якщо його повторити через тиждень?

Стандартизація: Наявність чітких норм (середніх показників) для певної вікової чи соціальної групи. Без норм цифри тесту не мають сенсу.

Чинник Діагноста (Психолога)

Особистість фахівця може суттєво викривити результати:

Ефект очікування (Ефект Розенталя): Психолог підсвідомо шукає підтвердження своєї гіпотези й може ненавмисно «підштовхувати» клієнта до певних відповідей.

Досвід та професіоналізм: Вміння створювати раппорт (довірливий контакт) та правильно інтерпретувати неоднозначні результати.

Суб’єктивні упередження: Вплив стереотипів діагноста щодо статі, віку або статусу клієнта.

Чинник Обстежуваного (Клієнта)

Це, мабуть, найбільш мінлива група чинників:

Мотивація: Клієнт прийшов сам чи його «привели»? Чи зацікавлений він у правдивому результаті?

Соціальна бажаність: Прагнення виглядати кращим, ніж є насправді (особливо при професійному відборі).

Психофізіологічний стан: Втома, хвороба, рівень тривоги в момент тестування безпосередньо впливають на когнітивні показники.

Тестова тривожність: Страх перед оцінкою, який може заблокувати здатність людини продемонструвати свої реальні можливості.

Ситуативні чинники (Сеттинг)

Зовнішні умови, в яких відбувається діагностика:

• Фізичний комфорт: Температура, освітлення, відсутність сторонніх шумів.
• Час проведення: Ранок (пік працездатності) чи вечір.
• Присутність сторонніх: Навіть мовчазна присутність третьої особи змінює поведінку обстежуваного.

Взаємодія “Діагност — Клієнт”

Це динамічний чинник, що виникає в процесі.

Рівень довіри: Якщо клієнт не довіряє психологу, результати проективних методик (наприклад, малюнків чи тестів плям Роршаха) будуть формальними й неінформативними.

Стиль спілкування: Директивний стиль може викликати опір, а занадто м’який — призвести до втрати структури дослідження.

Порівняння впливу чинників

Якісна психодіагностика — це не просто підрахунок балів, а вміння психолога відфільтрувати «шум», створений цими чинниками, щоби побачити справжню картину особистості.

САМОСПОСТЕРЕЖЕННЯ ЯК ЕТАП ПСИХОДІАГНОСТИКИ

Самоспостереження (інтроспекція) у сучасній психодіагностиці — це не просто «роздуми про себе», а систематизований процес збору даних, де клієнт виступає в ролі активного дослідника власної психіки.

Це місток між суб’єктивним переживанням та об’єктивним аналізом.

У процесі психодіагностики самоспостереження часто є “нульовим” та найбільш тривалим етапом.

Функції самоспостереження в психодіагностиці

• Фіксація феноменології: Тільки клієнт може повідомити про внутрішні стани (відчуття, думки, образи), які недоступні зовнішньому спостерігачу.
• Виявлення закономірностей: Клієнт помічає зв’язок між зовнішньою подією (тригером) та внутрішньою реакцією.
• Валідизація тестів: Результати опитувальників порівнюються з живим досвідом самоспостереження клієнта для уточнення картини.

Методи організації самоспостереження

Для того, щоб самоспостереження стало діагностичним даним, його потрібно структурувати.

А. Щоденники самоспостереження (Daily Logs)

Клієнт фіксує конкретні параметри протягом дня. Наприклад:

1. S (Situation) / А (Подія): Що сталося?
2. M (Thoughts) / М (Думки): Про що я подумав?
3. E (Emotions) / Е (Емоції): Що я відчув?
4. R (Reaction) / Р (Реакція): Що я зробив у тілі та в діях?

Б. Самошкалювання (Ecological Momentary Assessment)

Використання суб’єктивних шкал у реальному часі (наприклад, оцінка рівня тривоги від 1 до 10 тричі на день). Це дозволяє побачити амплітуду коливань стану, яку клієнт може забути під час сесії.

Складнощі та викривлення (Артефакти)

Самоспостереження не є ідеальним інструментом через кілька чинників:

Ефект спостерігача (Реактивність): Сам факт спостереження за своєю поведінкою змінює її. (Наприклад, людина починає менше палити, як тільки починає записувати кожну викурену цигарку).

Ретроспективне викривлення: Ми схильні переоцінювати або недооцінювати минулі почуття залежно від теперішнього настрою.

Психологічні захисти: Мозок може «блокувати» усвідомлення занадто болючих імпульсів.

Етапи навчання самоспостереженню

Психолог зазвичай проводить клієнта через такі кроки:

Диференціація: Навчити відрізняти думки від почуттів («Я відчуваю, що він мене не любить» — це думка, а не почуття. Почуття — це «мені сумно»).

Детекція: Навчити помічати момент виникнення імпульсу (зловити думку за хвіст).

Реєстрація: Запис спостережень у зручній формі (додатки в смартфоні, блокнот).

Значення для діагностичного висновку

Для фахівця дані самоспостереження клієнта — це матеріал для побудови мішеней терапії.

Якщо клієнт каже «я завжди злий», а його щоденник показує злість лише ввечері після роботи — це змінює діагностичну гіпотезу з «особистісної риси» на «реакцію на вигорання/середовище».

ЕТАПИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ В РІЗНИХ ТЕРАПЕВТИЧНИХ ПІДХОДАХ

Психодіагностика в психотерапії суттєво відрізняється від медичної діагностики.

Якщо лікар шукає хворобу, то терапевт шукає механізм, за допомогою якого клієнт створює свою проблему. Кожен підхід має власну «дорожню карту» цього процесу.

Нижче наведено порівняння етапів психодіагностики у кількох провідних школах.

Когнітивно-поведінковий підхід (CBT)

Тут діагностика найбільш структурована і нагадує наукове дослідження.

Етап 1: Нозологічна оцінка. Визначення наявності клінічного розладу (депресія, тривога тощо) за допомогою тестів (Бек, Занг).

Етап 2: Функціональний аналіз. Пошук зв’язку між тригером, думкою та дією.

Етап 3: Когнітивна концептуалізація. Виявлення глибинних переконань («Я нікчема») та проміжних правил («Якщо я помилюся, всі відвернуться»).

Психодинамічний підхід (Психоаналіз)

Діагностика фокусується на структурі особистості та захисних механізмах.

Етап 1: Оцінка рівня організації особистості. Визначення, чи є клієнт невротичним, межовим чи психотичним (за Ненсі Мак-Вільямс).

Етап 2: Аналіз его-захистів. Як людина уникає болю? (Заперечення, проекція, сублімація).

Етап 3: Дослідження переносу. Терапевт спостерігає, які почуття він викликає у клієнта, щоб зрозуміти його минулі стосунки з батьками.

Гештальт-підхід

Тут діагностика називається феноменологічною і відбувається безпосередньо в моменті контакту.

Етап 1: Оцінка циклу контакту. На якому етапі людина перериває задоволення своєї потреби? (Наприклад, відчуває голод, але забороняє собі їсти — рефлексія).

Етап 2: Аналіз селф-процесів. Як працюють функції «Id» (імпульси), «Ego» (вибір) та «Personality» (уявлення про себе).

Етап 3: Тілесна діагностика. Спостереження за диханням, позою та мімікою як відображенням внутрішніх блоків.

Системна сімейна терапія

Об’єктом діагностики є не людина, а вся сім’я як система.

Етап 1: Побудова генограми. Створення карти сімейної історії (3-4 покоління) для виявлення патернів, що повторюються.

Етап 2: Аналіз сімейної структури. Визначення кордонів (занадто жорсткі чи розмиті) та ієрархії.

Етап 3: Визначення функції симптому. Для чого сім’ї потрібна «хвороба» дитини чи конфлікт? (Наприклад, щоб батьки не розлучилися, рятуючи дитину).

Порівняльна таблиця етапів психодіагностики

ПІДСУМКИ

Сьогодні більшість практиків використовують багатомірну модель етапів психодіагностики, яка включає:

1. Біо-соціальний аналіз (спосіб життя, оточення).
2. Психологічний аналіз (особливості мислення та емоцій).
3. Екзистенційний аналіз (сенси та цінності).

Самоспостереження перетворює клієнта з об’єкта дослідження на суб’єкта, який разом із психологом розгадує код власної поведінки.

Є кілька факторів, котрі варто врахувати спеціалісту та досліджуваному під час проведення діагностичного обстеження.

До них належить фізичний та психологічний стан обстежуваного під час роботи із методиками, оскільки втома, хвороба, перебування у психотравмуючій ситуації, під дією стресу, роздратування та інші стани й емоції можуть вплинути на отримані результати.

Окрім цього, слід врахувати рівень мотивації до обстеження – чи людина сама звернулася по допомогу, чи то на вимогу інших піддається діагностиці супроти своєї волі.

Не менш важливими є умови зовнішнього середовища, у якому відбувається діагностичний процес (задуха чи холод, розміри та вигляд місця проведення, присутність інших осіб тощо).

Джерелами діагностичних помилок можуть слугувати: недостатність часу, виділеного на обстеження, неавтентичні джерела інформації про досліджуваного, зокрема через умисне надання людиною або її оточенням неправдивих даних, недосвідченість діагноста, некоректно підібрана батарея методик, що не відповідає меті діагностики тощо.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психодіагностика”, так і одразу за кількома, наприклад “психологічні тести”, “психологія особистості” і “консультація психолога” тощо