Поговоримо трохи про важливість визнання/легалізації/називання почуттів.
Коли я потрапила в терапію як клієнт, найбільш бісячим було питання – що ти відчуваєш?
– Нічого! Відстаньте від мене!
Але, перефразовуючи анекдот – «ти їх не відчуваєш, а вони є». Почуття є. Непомічені, не названі, не визнані як такі, що є. Що тоді відбувається?
Я якось живу, але щось мені погано, щось муляє і взагалі все не так.
Зазвичай, важко віднайти та назвати умовно “погані” почуття – злість, обурення, роздратування, заздрість та інші.
Дуже часто важко визнати їх наодинці з собою, не кажучи вже про терапевта поруч, або направити ті почуття адресно, до кого вони виникли. Зазвичай бо, це найближчі люди.
І тоді ці почуття киплять і вирують всередині, не знаходячи виходу. Якщо це агресія, сильна злість, а скривдити близького не можна, ці почуття з усією силою звертаються на себе.
“Як я можу відчувати таке до матері, батька, чоловіка, дитини…? Що зі мною не так?”
Все так, бо це частина життя. Почуття мають право жити і бути будь-які. Важливо підібрати їм форму і знайти спосіб екологічного вираження.
Неможливо вибрати не відчувати якесь одне почуття, бо відключаються або притупляються всі. Так само працює анестезія. То ж – що нам допомагає нічого не відчувати? Як це працює? І навіщо?
Захисні механізми психики – що це?
Механізми захисту психіки — це несвідомі психологічні стратегії, що допомагають особистості зменшити тривогу, стрес або внутрішній конфлікт, спричинені неприйнятними думками, почуттями чи імпульсами.
Термін «механізми захисту» вперше ввела Зигмунд Фрейд у своїй психоаналітичній теорії, а його донька, Анна Фрейд, детально розробила і класифікувала їх у своїй роботі “The Ego and the Mechanisms of Defence” (1936).
Захисні механізми дозволяють людині пристосовуватися до складних життєвих ситуацій, проте їх надмірне використання може призводити до психологічних проблем. Тобто, – що занадто, то не здраво.
Зазвичай в світогляді кожного є умовно «хороші» та «погані» почуття. «Хороші» почуття приємно переживати і ти при цьому також хороший.
Це може бути, наприклад, – кохання, прихильність, радість, здивування, ніжність, переживання себе важливим, потрібним, сильним та інше. «Погані» почуття переживати неприємно, страшно, соромно.
Це може бути, наприклад, злість, заздрість, сум, гнів, огида та інші. В кожного свій перелік.
Ці почуття відчувати неприємно в більшості випадків. І, за замовченням, існує думка, якщо я відчуваю погані почуття, то я погана людина. Ніхто не хоче бути поганим. Чи не так? То психіка віднайшла спосіб задовольнити цю потребу.
Первинні та вторинні механізми захисту психіки
Розподіл механізмів психологічного захисту на первинні та вторинні був детально описаний у працях Анни Фрейд (“The Ego and the Mechanisms of Defence”, 1936) та розширений у подальших дослідженнях психоаналітиків, зокрема Джорджа Вайлланта (“Adaptation to Life”, 1977).
Первинні (примітивні) механізми захисту:
Ці механізми більш характерні для ранніх етапів розвитку особистості та спостерігаються в дитинстві або в умовах важкого стресу. Вони є менш адаптивними та можуть призводити до викривленого сприйняття реальності.
До первинних механізмів належать:
Заперечення (Denial) – відмова сприймати реальність (A. Freud, 1936). Приклад, «Я не злюся, я добра і хороша людина»
Проєкція (Projection) – приписування власних неприйнятних імпульсів іншим (Z. Freud, 1894). Приклад, «Який він злий, він так на мене дивиться. Так може дивитися тільки зла та підступна людина»
Ідеалізація/Знецінення (Idealization/Devaluation) – перебільшення або применшення значення об’єкта (Kernberg, 1967). Приклад, «Дай мені свою машинку погратися? – Ні. – Ой, то й не треба. Вона така стара та страшна, що я й гратися не буду!»
Розщеплення (Splitting) – поділ об’єктів або людей на “повністю хороших” чи “повністю поганих” (Klein, 1946).
Приклад, «Як я можу любити його/її після того, як вона/він це зробила?». В цей момент один поганий вчинок перекреслює все те хороше, що було до цього. Так зване, чорно-біле мислення.
Дуже добре розкрита в роботах Мелані Кляйн тема материнської фігури. Про те, що, загалом, задача психіки -зібрати «погану» та «хорошу» матір в один цілісний обєкт і вміти мати справу з тим, що один і той же обєкт може бути одночасно і хорошим, і поганим.
Вторинні (зрілі) механізми захисту:
Ці механізми більш адаптивні, оскільки допомагають ефективно інтегрувати конфліктні емоції та зберігати психологічну рівновагу. Вони розвиваються в підлітковому та дорослому віці.
До вторинних механізмів належать:
- Раціоналізація (Rationalization) – пояснення власних імпульсів чи поведінки прийнятними логічними причинами (A. Freud, 1936).
- Сублімація (Sublimation) – перенаправлення неприйнятних імпульсів у соціально схвальні види діяльності (Z. Freud, 1905).
- Інтелектуалізація (Intellectualization) – відсторонене, раціональне аналізування емоційно заряджених ситуацій (A. Freud, 1936).
- Гумор (Humor) – використання жартів для подолання стресових ситуацій (Vaillant, 1977).
Цей поділ є ключовим для розуміння розвитку особистості та рівня її психологічної зрілості.
Як це виглядає в терапії?
Один з принципів, на який спирається Гештальт терапія це «Тут і зараз», тобто терапія фокусується на поточному моменті та переживаннях клієнта. Як казав Фріц Перлз: «Минуле існує тільки в тому, як воно проявляється зараз».
Головна мета терапії – допомогти клієнту усвідомити свої почуття, думки та тілесні реакції, навчитися помічати свої потреби, емоції та способи взаємодії з оточенням.
Згідно з принципом цілісності (гештальту) – особистість розглядається як єдине ціле – думки, емоції та тіло взаємопов’язані. Нерозв’язані емоційні конфлікти формують незавершені гештальти, які потрібно завершити.
Ось тут і з’являється питання, з якого я почала цю статтю: «Що ти відчуваєш?». Перша відповідь клієнта найчастіше – нічого. Бо в більшості нема звички звертати уваги на почуття. З різних причин.
В когось це сімейна історія, де почуття висміювались, знецінювались і щось відчувати взагалі вважалося ознакою слабкості. Особливо в чоловічих історіях.
«Не реви, ти ж не дівчинка!». В більшості випадків, клієнтський досвід такий, що всі твої почуття та переживання будуть використані проти тебе іншим.
Одне з моїх послань від сімейної системи «Ніколи не показуй чоловіку/хлопцю, що ти зацікавлена або (не дай, Боже) закохана – він висміє тебе та кине». Тобто, приховуй свої почуття, якщо не хочеш стати посміховиськом.
Думаю, не треба говорити як таке послання впливає на майбутні парні стосунки.
Емоційне насилля доволі розповсюджене на пострадянському просторі. Згідно з моїм дослідженням, що я провела цього року для своєї дипломної роботи, 42% опитуваних зазнали важкого емоційного насилля, порівняно з 17% відсотками опитуваних, що зазнали важкого фізичного насилля у своєму дитячому досвіді (до 18-річного віку).
(Оксфордський словник психології (Coleman, 2009): “Емоційне насильство – це поведінка, спрямована на контроль, маніпуляцію чи підрив емоційної стабільності іншої людини, зокрема через вербальні образи, ізоляцію, залякування чи приниження.”)
Тому в терапії дуже часто стикаюся з тим, що почуття для клієнта – річ доволі загрозлива в його досвіді та краще та безпечніше робити «pocker face» і нічого не відчувати, ніж віднайти свої почуття і, таким чином, стати вразливим. Показати іншому своє «рожеве незахищене черевко». Страшно, соромно, небезпечно.
Терапія – це місце, де клієнт отримує новий досвід, відмінний від того, що в нього вже сформований за роки життя.
Це досвід існування безпечного простору, де можна бути, відчувати поруч з іншим і бути прийнятим в будь-яких проявах – умовно «хорошим» і «поганим». Звучить досить банально, але це зовсім інша реальність – кажу з власного клієнтського досвіду.
Емоційний інлелект – що це? Навіщо?
Емоційний інтелект (EI, EQ) — це здатність людини розпізнавати, розуміти, керувати та виражати власні емоції, а також розпізнавати та впливати на емоції інших людей.
Емоційний інтелект (EQ) безпосередньо впливає на здатність людини усвідомлювати, розуміти, виражати і регулювати почуття. Він визначає те, як ми проживаємо свої емоції, наскільки добре їх усвідомлюємо і чи можемо екологічно ними керувати.
Даніель Голман (Daniel Goleman), один із головних дослідників цієї теми, визначає емоційний інтелект як “здатність розпізнавати власні почуття та почуття інших, мотивувати себе і керувати емоціями в собі та у своїх взаємодіях” (Goleman, D. (1995). Emotional Intelligence: Why It Can Matter More Than IQ).
Ключові складові емоційного інтелекту за Голманом:
- Самоусвідомлення – здатність розпізнавати власні емоції та розуміти, як вони впливають на поведінку.
- Саморегуляція – вміння контролювати імпульсивні реакції та адаптуватися до змін.
- Мотивація – внутрішній стимул до досягнення цілей, наполегливість.
- Емпатія – здатність розуміти та враховувати почуття інших людей.
- Соціальні навички – ефективне управління взаєминами, здатність до співпраці.
Тобто це ті складові, що власне потрібні для успішної комунікації та стосунків у будь-якому контексті.
Приклади
Людина з розвиненим EQ здатна чітко розпізнавати свої почуття (злість, радість, страх, сором тощо) та розуміти, що саме їх викликало.
Приклад: Якщо людина відчуває тривогу, вона може ідентифікувати, що це через невизначеність перед важливою подією, а не просто “щось не так”.
Толерантність до емоцій: емоційний інтелект допомагає приймати навіть неприємні почуття (злість, сум, розчарування), а не заперечувати їх або придушувати.
Приклад: Замість того, щоб уникати болю після втрати, людина з високим EQ дозволяє собі прожити цей досвід, усвідомлюючи, що це природна реакція.
Регуляція емоцій: EQ дозволяє управляти емоційними реакціями та виражати їх у конструктивний спосіб.
Приклад: Замість того, щоб кричати на колегу через стрес, людина може зробити паузу, проаналізувати свої почуття та виразити занепокоєння спокійніше.
Емпатія та розуміння почуттів інших: Розвинений емоційний інтелект дозволяє вловлювати емоції інших людей, співпереживати їм та правильно інтерпретувати їх поведінку.
Приклад: Якщо друг дратується без причини, людина з високим EQ може зрозуміти, що це, можливо, через втому чи особисті проблеми, а не через неї особисто.
Здатність трансформувати почуття: EQ дозволяє перетворювати негативні переживання на досвід та ресурс.
Приклад: Замість того, щоб впадати у безсилля після невдачі, людина може навчитися з цього досвіду і знайти мотивацію для розвитку.
Емоційний інтелект визначає те, як ми проживаємо свої почуття – усвідомлюємо, приймаємо, регулюємо, а також як використовуємо їх для розвитку і взаємодії з іншими.
Чим вищий EQ, тим більше людина здатна повноцінно відчувати та проживати свої емоції, не втікаючи від них і не придушуючи.
Гарні новини в тому, що в багатьох школах вже зявивстя такий предмет і діти його вивчають змалку. І це дає підстави сподіватися, що ставлення до переживань та емоцій людини, їх доречності та умовної правильності, у суспільстві зміниться.
Що почитати про почуття та механізми захисту психіки?
“Емоційний інтелект”, Даніель Голман. Один із класичних творів про емоційний інтелект, що пояснює, як важливо розуміти і керувати своїми емоціями, а також як емоції впливають на наші стосунки та професійне життя.
«Історія емоцій. Походження людини (розумної) емоційної»? книга британського культуролога Річарда Ферт-Ґодбіхера, що досліджує, як емоції впливали на формування людської цивілізації та як наше розуміння почуттів еволюціонувало протягом історії.
Спираючись на дані психології, нейронауки, філософії та історії, Ферт-Ґодбіхер демонструє, що багато ключових моментів в історії людства були зумовлені не лише раціональними рішеннями, але й глибокими емоційними переживаннями.
Він простежує, як змінювалося сприйняття емоцій від античності до сучасності, охоплюючи різні культури та континенти.
«Емоційний спадок. Як подолати травматичний досвід» від Ґаліт Атлас — відомої психотерапевтки та психоаналітика, яка досліджує міжпоколінні травми та їхній вплив на життя людей.
Її праці допомагають читачам краще розуміти себе, свої емоції та шлях до внутрішньої свободи. Книга написана на основі реальних історій її клієнтів та їхніх запитів.
Розкриває приховані почуття та спогади, які наша свідомість або витісняє, або спрощує, а також допомагає усвідомити деталі сімейної історії, про які ми навіть не здогадуємося, адже підсвідомо залишаємося відданими тим, кого любимо.
Що подивитись?
«Легенди осені» (Legends of the Fall, 1994) – сімейна сага, де герої страждають через невміння відкрито проживати почуття. Дійсно, інколи обставини змушують мовчати про свої почуття, але чи завжди це рятує ситуацію у тривалому проміжку часу?
Тут можна за цим поспостерігати. Чудовий акторський склад в цьому тільки допоможе.
Важкий, але цікавий з усіх боків – «Джокер» (Joker, 2019) – історія людини, яка через довгі роки придушення болю та гніву перетворюється на монстра/психічно хворого.
«Сяйво» (The Shining, 1980) – придушена агресія та нездатність говорити про почуття доводять головного героя до божевілля.
Good Will Hunting (1997) – геніальний математик із важким минулим не може довіритися нікому та не вміє говорити про свої почуття. Один з моїх улюблених. Акторський склад та гра – неперевершена.
«Перерване життя» (Girl, Interrupted, 1999) – історія дівчини, яка потрапляє в психіатричну лікарню через емоційну нестабільність, викликану придушенням почуттів. Фільм отримав Оскар у 2000 році та найкраща жіноча роль другого плану (Анджеліна Джолі), Золотий глобус, 2000 рік.
Ці фільми демонструють, що невисловлені емоції можуть призводити до депресії, агресії, руйнування особистості чи навіть психічних розладів.
