Були часи, коли ніхто і слів таких не знав. «Ну роблять собі підлітки якусь фігню, то й хай, потім само пройде».
Пам’ятаю, коли вже в універі, якось бачила в компанії, як хлопці (типу по приколу) різали лезом або палили собі руку цигаркою «на слабо», або утримували руку над палаючою свічкою – хто довше протримається.
Мене це тоді дуже лякало і було незрозуміло навіщо. Потім якось побачила такі опіки на руці у подруги, вона тоді переживала важкий період в стосунках с хлопцем. Зараз стикаюся з такими історіями в своїй практиці, як психолог.
Зазвичай це підлітки. Налякані, розгублені, тихі, які намагаються злитися з фоном, з простором кімнати. Такими я їх бачу.
А за дверима кабінету батьки – розгублені, налякані, не взмозі зрозуміти, як це могло статися з їх дитиною.
На момент, коли дитина потрапляє в терапію, стосунки з обох боків вже достатньо напружені і там багато обурення, образ та інших складних почуттів.
Кожен випадок унікальний, тому якогось єдиного рішення або унікальної стратегії нема і бути не може.
То ж пропоную розібратися з поняттями та подосліджувати причини самоушкоджуючої поведінки.
Селфхарм – що це?
Самоушкоджуюча поведінка / self harm (з англ. – нанесення собі шкоди) – це навмисне заподіяння шкоди власному тілу без суїцидальної мети, яке зазвичай виконується для тимчасового зниження емоційного дистресу або контролю над негативними почуттями (Favazza, 1998).
Така поведінка може включати порізи, опіки, удари, отруєння чи інші форми самопошкодження. Вона часто асоціюється з розладами настрою, тривожністю, посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) або межовим розладом особистості.
Джерело: Favazza, A. R. (1998). The coming of age of self-mutilation. Journal of Nervous and Mental Disease, 186(5), 259-268.
Самоушкоджуюча поведінка (селфхарм) найчастіше зустрічається серед підлітків і молодих дорослих, особливо серед осіб із емоційною нестабільністю, високим рівнем стресу або психічними розладами, такими як депресія, тривожні розлади та прикордонний розлад особистості.
Джерело: Klonsky, E. D. (2007). The functions of deliberate self-injury: A review of the evidence. Clinical Psychology Review, 27(2), 226-239.
Селфхарм, як прояв дезадаптації
Наша психіка має, так звані адаптивні механізми, – це внутрішні процеси, які сприяють збереженню емоційної стабільності, допомагають долати стресові ситуації та ефективно взаємодіяти з оточенням.
Вони охоплюють як усвідомлені стратегії, такі як планування, пошук соціальної підтримки та когнітивна переоцінка, так і несвідомі механізми, наприклад, сублімацію, раціоналізацію чи використання гумору.
Тобто, якщо в людини достатньо розвинені механізми адаптації психіки, вона скоріш за все впорається зі стресовою подією з мінімальними втратами.
Або буде просити про допомогу, або переосмислить ситуацію, або відреагує на неї певним чином і в психіки вистачає ресурсу її переробити.
Джерело: Nock, M. K. (2009). Why do people hurt themselves? Psychological Science, 18(2), 78-83.
Мета адаптивних механізмів психіки:
- Зниження рівня стресу та тривожності – допомагають людині регулювати емоційний стан і уникати емоційного перевантаження.
- Підтримка психологічної рівноваги – сприяють збереженню стабільного самоусвідомлення та позитивного образу себе.
- Оптимізація соціальної взаємодії – допомагають будувати конструктивні стосунки з іншими людьми, зменшуючи конфлікти та агресію.
- Формування стійкості до труднощів – розвивають гнучкість мислення та поведінки, що дозволяє адаптуватися до змін у житті.
- Запобігання психічним розладам – зменшують ризик розвитку депресії, тривожних розладів і емоційної нестабільності.
Адаптивні механізми є важливими для психологічного благополуччя та можуть розвиватися через психотерапію, усвідомленість і тренування навичок емоційної регуляції.
Селфхарм як прояв дезадаптації відображає невміння або неспроможність людини конструктивно справлятися зі стресом, емоційним болем або внутрішніми конфліктами.
Це може бути відповіддю на глибоку фрустрацію, почуття безвиході або складнощі у вираженні емоцій.
Самопошкодження часто виконує функцію регуляції емоцій, оскільки фізичний біль тимчасово зменшує психічне напруження (Klonsky, 2007). Воно також може виступати формою самопокарання або способом комунікації, коли людина не може висловити свій стан словами (Gratz, 2003).
З точки зору адаптації, селфхарм є деструктивним механізмом, що не сприяє вирішенню проблем, а лише тимчасово полегшує стан, посилюючи вразливість особистості та знижуючи рівень соціальної підтримки.
Причини самоушкоджуючої поведінки в підлітків
Всі негаразди дитини, у будь-якому віці, є симптомом сімейної системи і того, що в ній відбувається або не відбувається.
Тобто, що мається на увазі, – якщо в родині, між її членами є напружені стосунки, конфлікти, непорозуміння або все це є і ніяк не прояснюється, емоції та напруження між членами родини нікуди не діваються і дитина їх відчуває та відреаговує як вміє.
Тому це не з дитиною щось не так, а вся система зазнає якоїсь дисфункції і з цим розбираємося в терапії.
Але, є таке поняття в терапії – ідентифікований пацієнт, або, простіше кажучи – цап-відбувайло в родині. І тоді, запит звучить як – з ним/з нею щось не так, зробіть що-небудь.
Тому, ще раз наголошую – у випадку психотерапії дитини, робота все одно ведеться з усією сімейною системою і це є запорукою благополучних прогнозів в терапії.
То ж, що стає причиною саморуйнівної поведінки в підлітків?
Конфлікти
Конфлікти в родині, конфлікти між батьками відкриті або приховані (холодна війна) сприяють аутоагресивній поведінці дитини.
Пам’ятаємо, при дитячу «всемогутність» – якщо батьки сваряться, то я винний/а, бо це ж я щось зробив не так.
Дефіцит уваги/піклування/побаченності від батьків
І тоді, селфхарм може бути деструктивним способом привернути їх увагу. Так само, як хвороба дитини, може бути соматизацією психологічного стану.
Бо в досвіді дитини є історія – коли я хворію, батьки припиняють сварки, за мною доглядають, купляють смаколики, цікавляться моїм станом та інше.
Все це дитина робить не усвідомлено. У випадку селфхарму, можуть бути різні причини та мотивації, наприклад, – хай вони побачать, як мені погано, бо вони не вірять мені, коли я про це кажу.
Підвищені вимоги від оточуючих
А також близьких або значущих людей у житті дитини. Наприклад, батьки чекають великих досягнень від дитини, хороших оцінок, високого рейтингу у навчанні серед однолітків.
Це, на жаль, є в кожному кейсі, з яким я працювала.
Приниження
Коли на дитину кричать, ображають словесно, погрожують, маніпулюють. В цьому випадку дитина дуже не часто може дати відсіч дорослому з багатьох причин.
Наприклад, страх втратити прихильність, банальний страх не отримати грошей на якісь свої потреби, страх фізичного насилля збоку дорослого та багато іншого.
Також дитина переживає сором і приниження, бо не може себе захистити і всі ці почуття не знаходять виходу, їх не можна адресувати людині, до якої вони виникли.
І щоб відчути хоч якесь полегшення, дитина вдається до саморуйнівної поведінки.
Страх майбутнього, який нема з ким роздіти
Я й дотепер пам’ятаю свій страх і розгубленість в 15-16 років, коли закінчується школа і попереду «велике, щасливе» життя.
А там нема нічого крім страху. Бо я нічого про нього не знаю, не знаю про себе, куди вступати, куди я хочу, і нема з ким про це поговорити, крім таких же само розгублених друзів.
І тихо заздрити тим, в кого батьки вже «домовилися» і вони вже знають де будуть вчитися.
Непорозуміння з однолітками
Однією з задач підліткового віку є знайти себе та своє місце в колі однолітків і коли тут щось не вдається, це дуже важко переживається підлітком.
Особливо, коли нема з ким розділити свої почуття.
Це звичайно не всі причини, які можуть призводити до саморуйнівної поведінки в підлітків, в кожному випадку будуть свої індивідуальні особливості.
Воєнний контекст самоушкодження
Ще один момент, на якому хочу наголосити, – військові дії в нашій країні, які тривають. Це наша об’єктивна реальність і про її травмівний щоденний і щосекундний вплив на психічний стан свій та дітей ми маємо пам’ятати.
Тобто, наразі сумарна кількість стрес-факторів, які визначають наш психологічний стан, зашкалює. Жоден з нас до цього не був готовий і наша психіка щодня переживає величезне навантаження.
У випадку підліткового віку маємо – війну, втрату друзів, школи та звичного кола спілкування – у випадку імміграції, поступове дорослішання з усіма його кризами, гормональний шторм як біологічний аспект дорослішання плюс будь-який з вище зазначених факторів або кілька з них одразу.
Підсумки
З цим всім впоратися одному несила. Тому наша задача, як дорослих, вчасно побачити що щось не так та надати допомогу дитині.
Запорукою успіху роботи з дитиною в психотерапії, у будь-якому підході, є залученість батьків в цей процес.
Головне, що мають розуміти батьки, це те, що дитина, яка потрапила в терапію стане максимально незручною для них.
В неї з’являться якісь особисті кордони, які прийдеться вчитися бачити та поважати. В неї буде купа незручних питань, на які прийдеться відповідати або принаймні бути відкритим до діалогу. І багато іншого.
Жива дитина – це незручна дитина. На мою думку, добре побудований контакт з дитиною вартує тих незручностей.
Що почитати про селфхарм?
Книга української авторки, психологіні Анни Просветової «Як говорити з дітьми. Щоб вони слухали, чули і розуміли».
Це практичний посібник для батьків, педагогів і всіх, хто спілкується з дітьми. Авторка, психологиня, пояснює, як налагодити ефективну комунікацію з дитиною без крику та примусу, будувати довірливі стосунки та розвивати емоційний інтелект.
У книзі багато реальних кейсів, порад і технік, які допомагають дітям краще висловлювати свої почуття та чути дорослих.
Книга «Йди геть зі свого шляху! Як подолати 40 проявів саморуйнівної поведінки», авториМарк Гоулстон, Філіп Голдберг.
Марк Ґоулстон, лікар з 20-річним стажем, пояснює, чому іноді нам так подобається страждати та як розірвати це згубне коло. Книга допомагає розпізнати та подолати деструктивні звички, які заважають особистісному зростанню та щастю.
Автори пояснюють, як негативні думки, страхи, прокрастинація та самосаботаж впливають на життя, і пропонують практичні поради та техніки, що допоможуть змінити ці моделі поведінки.
Що подивитися про самоушкоджуючу поведінку?
Стрічка «To Write Love on Her Arms»/ Написати любов на її руках, 2012. Фільм заснований на реальній історії Рене Йо, яка бореться із депресією, залежністю та самопошкодженням.
Після важкої ночі вона опиняється в реабілітаційному центрі, де поступово знаходить підтримку та силу боротися зі своїми демонами.
Стрічка показує, як важливо приймати допомогу, знаходити надію та долати саморуйнівні звички. Фільм надихає та привертає увагу до проблем психічного здоров’я.
«Тринадцять» (Thirteen, 2003). Це жорстка психологічна драма про підлітковий бунт, саморуйнування та пошуки себе.
Головна героїня Трейсі, зразкова учениця, знайомиться з популярною, але проблемною Еві, яка вводить її у світ вечірок, наркотиків, крадіжок і селфхарму.
Прагнучи прийняття, Трейсі поступово втрачає контроль над собою та своїм життям, що руйнує її стосунки з матір’ю.
Фільм чесно показує небезпечний вплив оточення, психологічні травми та кризу підліткового віку.
