Екстремальні ситуації — це моменти, коли звичний порядок життя руйнується. Вони приходять раптово, вибивають із рівноваги, загрожують безпеці й ставлять людину перед необхідністю діяти на межі власних можливостей. Війна, стихійні лиха, аварії, насильство — усе це досвід, який залишає глибокі сліди у нашій психіці.
У екстремальних умовах людина може втрачати здатність мислити логічно, приймати рішення, контролювати емоції. Реакції тіла й свідомості, такі як страх, заціпеніння, паніка, агресія тощо, є природною відповіддю організму на небезпеку.
Саме тому психологічна допомога в екстремальних ситуаціях має особливе значення — вона спрямована не стільки на «лікування», скільки на підтримку базового відчуття безпеки й повернення контролю над власними діями та проявами.
Сьогодні, коли українці щодня стикаються з наслідками війни, тема психологічної підтримки у кризових подіях набуває виняткової актуальності.
Вона стосується кожного — і тих, хто безпосередньо пережив небезпеку, і тих, хто поруч, допомагає, рятує, підтримує.
Ця стаття — спроба розібратися, що відбувається з людиною в екстремальній ситуації та як виглядає ефективна психологічна допомога на різних її етапах.
Види екстремальних ситуацій
Екстремальні ситуації різняться за природою, масштабом і наслідками, але об’єднує їх одне — вони порушують базове відчуття безпеки й ставлять людину перед реальною чи уявною загрозою життю. Для психіки не завжди має значення, чи йдеться про стихійне лихо, бойові дії чи раптову втрату — механізми реагування запускаються схожі.
До природних екстремальних ситуацій належать стихійні явища: землетруси, повені, бурі, пожежі, зсуви ґрунту. Техногенні ситуації пов’язані з аваріями на підприємствах, вибухами, витоком небезпечних речовин, транспортними катастрофами. Соціальні — спричинені діями людей: війнами, терактами, насильством, масовими безладами. Є також індивідуальні кризові події — коли екстремальність переживається особисто: ДТП, напад, важкий діагноз, смерть близької людини.
Важливо розуміти, що екстремальність не завжди визначається лише масштабом події. Для однієї людини певна ситуація може бути незначною, тоді як для іншої — стати глибоким шоком. Рівень небезпеки, раптовість, втрата контролю, невідомість наслідків — саме ці чинники роблять подію психотравмівною. Саме тому психологічна допомога завжди враховує не лише об’єктивні обставини, а й суб’єктивне сприйняття людини.
Що відбувається з людиною в екстремальній ситуації
Коли людина опиняється в умовах небезпеки, її психіка миттєво переходить у режим виживання. Організм мобілізує всі ресурси: активізується симпатична нервова система, зростає рівень адреналіну, серце б’ється швидше, дихання частішає. Свідомість звужується — увага спрямована лише на загрозу та способи врятуватися. Це природна біологічна реакція («бий або тікай» чи «завмирання»), закладена еволюцією.
Тривалість стану мобілізації залежить від сили загрози та особливостей людини. У цей момент людина діє переважно автоматично, не в повній мірі усвідомлюючи те, що відбувається.
Але напруження не може тривати довго: організм швидко виснажується, і коли ресурси вичерпуються, на зміну мобілізації приходить перенавантаження. Тоді психіка переходить до іншого етапу — психологічного реагування на подію, яке зазвичай проходить кілька стадій.
Шок і дезорієнтація. У перші хвилини чи години після події людина може бути скутою, не усвідомлювати, що відбувається, або діяти «на автоматі». Часто виникає відчуття нереальності, порушення сприйняття часу.
Активна мобілізація. З’являється потреба діяти: рятуватися, допомагати іншим, шукати інформацію. Емоції можуть тимчасово «вимикатися», щоб зосередитись на діях.
Виснаження. Коли безпосередня небезпека минає, організм починає втрачати сили. Людина відчуває спустошення, сльози, апатію або надмірну дратівливість.
Відновлення або формування наслідків. На цьому етапі з’являється усвідомлення того, що сталося. Якщо немає підтримки, переживання можуть закріпитися у вигляді тривожних розладів чи симптомів ПТСР.
Реакції завжди індивідуальні. Вони залежать від багатьох чинників: віку, статі, попереднього досвіду, рівня фізичної та психологічної підготовленості. Дитина, підліток і доросла людина реагують по-різному — хтось замовкає, хтось плаче чи шукає активності.
У стані хронічного виснаження або хвороби навіть незначна подія може стати надмірним випробуванням. Важливу роль відіграє і наявність підтримки: люди, які не залишаються наодинці, переживають кризу легше.
На глибину й тривалість реакцій впливають характер самої події — її масштаб, тривалість, кількість постраждалих, рівень особистої загрози. Не менш важливе і те, як людина сприймає ситуацію: чи відчуває вона контроль, чи бачить сенс у тому, що сталося. Саме це сприйняття часто визначає, чи стане пережите досвідом, який інтегрується в життя, чи травмою, що залишиться відкритою.
Психологічна допомога
У кризових ситуаціях важливо розуміти: допомога має різні етапи, і кожен з них потребує своїх підходів.
У перші години чи дні після події головне — підтримати людину, допомогти їй «встояти на ногах», відновити базове відчуття безпеки й контролю над тим, що відбувається.
Пізніше, коли гострий стан минає, з’являється потреба осмислити подію, розібратися у своїх почуттях, зрозуміти, що сталося і як це вплинуло на життя.
Психологічна перша допомога — це не те саме, що подальша терапевтична робота. Вона спрямована не на аналіз подій, а на стабілізацію, підтримку й зниження рівня стресу. Коли ж гостра фаза минула, на перший план виходить відновлення внутрішніх ресурсів, пошук сенсів і поступове повернення до повсякденного життя.
Розглянемо ці етапи більш детально.
Психологічна допомога у вогнищі події
Коли екстремальна подія ще триває або щойно сталася, головне завдання психолога чи будь-якої людини, яка надає допомогу, — стабілізувати стан постраждалого. У цей момент психіка працює в режимі виживання, і людина не завжди здатна мислити, пам’ятати, сприймати інформацію. Тому допомога має бути простою, чіткою й максимально конкретною.
Психологічна перша допомога (PFA — Psychological First Aid) спрямована на те, щоб знизити гостру напругу, відновити базові відчуття безпеки та контролю. Йдеться не про глибоку психотерапію, а про підтримку в моменті. Людині потрібно допомогти знову «опертися» на реальність — відчути, що вона тут, жива, її бачать і чують.
Основні принципи
- Спокій і присутність. Головний інструмент допомоги — врівноважений, теплий контакт. Важливо говорити спокійно, повільно, без тиску.
- Простота дій. Жодних складних технік чи питань — короткі, зрозумілі фрази, конкретні пропозиції: «Сядь, випий води», «Ти в безпеці, я поруч».
- Поважання меж. Не варто змушувати людину говорити або «виговорюватися». Її психіка сама визначить, коли буде готова до цього.
- Фокус на базових потребах. Першочергово — тепло, вода, їжа, відпочинок, зв’язок із близькими. Фізичне відновлення допомагає знизити рівень стресу.
- Конкретна інформація. Людину заспокоює чіткість: що зараз відбувається, куди рухатися, хто поруч допомагає.
Етапи надання допомоги в екстремальній ситуації
1. Оцінити стан.
Спершу потрібно зрозуміти, що відбувається з людиною. Чи є фізичні травми, чи вона у свідомості, чи загрожує щось її життю. Кризовий психолог на цьому етапі проводить коротку оцінку — визначає, наскільки людина орієнтується, чи потребує медичної допомоги, чи є ризик паніки або агресії.
2. Забезпечити безпеку.
Найперше — прибрати або мінімізувати загрозу. Якщо можливо, вивести людину із небезпечної зони, посадити, дати воду або ковдру. Це прості дії, які сигналізують: “Ти в безпеці”. Психолог діє спокійно, розмірено, допомагаючи людині відчути стабільність через присутність.
3. Підтримати контакт.
Представитися, встановити зоровий контакт, звертатися на ім’я. Це допомагає повернути людину до реальності, відновити мінімальний рівень довіри й орієнтації в просторі. Якщо ви не психолог, достатньо просто бути поруч, говорити спокійно і щиро.
4. Визнати природність реакцій.
Кризовий психолог пояснює, що реакції тіла — тремтіння, плач, заціпеніння чи агресія — є природними в ситуації стресу. Це допомагає зменшити почуття провини чи сорому за свої емоції. Навіть коротка фраза «Те, що ти відчуваєш, — нормально» може мати великий ефект.
5. Допомогти зорієнтуватися.
Психолог м’яко структурує події: каже, що відбулося, що буде далі, кого можна викликати, куди звернутися. Це повертає людині відчуття контролю. Якщо ви поруч без підготовки — просто дайте чітку, спокійну інформацію: «Ми зараз тут, швидка вже їде», «Ти не один, я з тобою».
6. Переадресувати.
Якщо стан людини важкий, потрібне подальше супроводження (медиків, рятувальників), необхідно доставити постраждалого до фахівеців, що допоможуть стабілізувати стан і визначити подальші кроки підтримки.
Якщо у вас немає спеціальної освіти чи підготовки, ви все одно можете бути корисними. З цього алгоритму робіть те, що вам під силу: забезпечте безпеку, залишайтеся поруч, говоріть спокійно, підтримуйте контакт. Навіть прості дії можуть стати для людини опорою в найтяжчі хвилини.
Типові помилки
Іноді навіть з добрих намірів люди роблять кроки, які шкодять: нав’язують розмову, дають поради («візьми себе в руки», «все буде добре»), знецінюють емоції, торкаються без дозволу. Такі дії можуть лише поглибити шок. Психологічна допомога у вогнищі події — це насамперед бути поруч і створювати відчуття опори, коли навколо все нестабільне.
Відстрочена психологічна допомога
Коли минула гостра фаза події, а життя поступово повертається до звичного ритму, психіка починає «переварювати» пережите. Саме тоді проявляються наслідки стресу: безсоння, тривога, спалахи гніву, відчуття провини, емоційна спустошеність. Людина може здаватися спокійною, але всередині переживати глибоку напругу. Цей період — час для відстроченої психологічної допомоги, яка спрямована на відновлення внутрішніх опор і інтеграцію травматичного досвіду.
Незалежно від напряму та методів психотерапії, спільною метою роботи з такими психологічними станами є:
- Повернення відчуття контролю і безпеки. Людині важливо знову відчути, що світ не є суцільною загрозою, а в її житті є стабільні, передбачувані речі.
- Розпізнавання і проживання емоцій. Допомога полягає в тому, щоб дозволити собі відчувати — сум, злість, біль, розгубленість — без страху засудження.
- Робота з травматичними спогадами. Поступове повернення до болючих моментів у безпечних умовах допомагає знизити їхній вплив.
- Сприяння усвідомленню та інтеграції власного досвіду допомога людині побачити, що з нею сталося, зрозуміти значення події для свого життя й поступово “вбудувати” цей досвід у власну історію.
- Підтримка соціальних зв’язків. Відновлення контактів, участь у спільнотах, групах підтримки повертає людину до життя серед інших.
- Профілактика ПТСР. Своєчасна допомога значно зменшує ризик хронічних психічних наслідків.
Психологічні підходи
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ).
Допомагає змінити деструктивні переконання, що сформувалися внаслідок травми, навчитися розпізнавати автоматичні думки та реагувати на них інакше. Поступово людина вчиться відновлювати відчуття контролю над собою і своїм життям.
Арт-терапія.
Дозволяє виразити складні почуття через творчість — малювання, ліплення, музику чи письмо. Цей спосіб підходить тим, кому важко говорити про пережите, і допомагає зменшити внутрішню напругу.
Тілесно-орієнтована терапія.
Зосереджується на зв’язку між тілом і психікою. Робота з напругою в м’язах, диханням, поставою допомагає поступово вивільняти «застиглі» реакції страху чи болю.
EMDR-терапія (десенсибілізація та переробка травматичних спогадів).
Застосовується для переробки болючих спогадів за допомогою ритмічних рухів очей чи інших стимулів, що сприяють природному відновленню психічної рівноваги.
Психоедукація та підтримка самодопомоги.
Важливо, щоб людина розуміла, що з нею відбувається, і мала знання про природні реакції на стрес, техніки заспокоєння та відновлення.
Гештальт-підхід
У гештальт-підході важливим є повернення людини в контакт із реальністю. Клієнт поступово вчиться помічати, що з ним відбувається зараз — у тілі, думках, почуттях. Поступове проживання болючих епізодів у безпечних умовах дає змогу прожити емоції і звільнити енергію, яка раніше утримувалася травмою. Терапевт не тисне, не інтерпретує, а створює простір, де людина може зустрітися зі своїм досвідом без втечі чи оцінки.
Формати відновлення
Індивідуальна терапія.
Дає можливість зосередитись на власному досвіді, глибше зрозуміти свої почуття та знайти шляхи виходу з наслідків травми.
Групові зустрічі.
Спілкування з іншими людьми, які пережили схожі події, створює відчуття підтримки, прийняття та спільності. Це допомагає подолати ізоляцію й відновити довіру до світу.
Сімейна терапія.
Підтримує взаєморозуміння між членами родини, які по-різному реагують на одну подію. Допомагає зменшити напругу у стосунках і знайти способи підтримувати одне одного.
Телефони довіри, кризові центри, волонтерські ініціативи.
Це доступна форма допомоги для тих, хто ще не готовий до тривалої терапії, але потребує розмови, підтримки та орієнтації у подальших діях.
Важливо підібрати форму, яка відповідає стану і готовності людини.
Психологічна допомога — це не розкіш і не привілей, а необхідна частина порятунку людини в умовах кризи. Вона допомагає зменшити наслідки травми, повернути відчуття опори та сенсу, поступово відновити цілісність.
Знати, як поводиться психіка в небезпеці, і як можна підтримати — важливо для кожного. Адже будь-хто може опинитися в складній ситуації: під час війни, стихійного лиха чи особистої втрати. Ці знання дають змогу не розгубитися, діяти з повагою до чужого болю й підтримати близьких в складний момент.
Формування культури психологічної підтримки — це вклад у майбутнє. Це крок до суспільства, де люди не залишаються сам на сам із травмою, де турбота про психічне здоров’я стає такою ж природною, як турбота про фізичне.
