“- Дай йому спокій, хай він робить свої помилки, він вже дорослий…”
Знайомо?
А в голові: “Будуть свої діти, тоді будеш казати, що мені зі своїми робить!” або “Звичайно, в тебе їх двоє/троє, запасні є якщо що” або щось накшталт.
Це моя історія років 10 тому. Обурення, сором, провина, розпач, злість на “добрих радників” та інші почуття переповнювали мене. Бо в них же нормальні діти, а в мене – ні. Вони можуть дати дітям раду, а я – ні. Я погана мати, а ще й мала нахабство вибрати себе та розлучитися, а дитина страждає через це.
Мені ніколи не було так боляче та безсило, ніж коли я спостерігала, як мій підліток страждає через нерозділене кохання, через хибний вибір або інше. Найболючіше, коли твоїй дитині боляче і ти не можеш нічого зробити.
Я могла тільки спостерігати, пропонувати свою допомогу, переживати його відмову, агресію та утримувати своє бажання «все порішати», бо мені нестерпно в цьому. Виходило не завжди.
Найстрашніше і найважче, що мені поки що доводилося переживати та робити – це залишити дитину-підлітка, а потім вже дорослу дитину, сам на сам зі своїм життям і дати простір жити це життя як він того хоче.
На це знадобилося понад 6 років і ми все ще працюємо над відновленням наших стосунків, які зайшли у глухий кут через мою неготовність та нерозуміння сепараційних процесів, що відбувалися між нами.
Ми майже втратили можливість спілкуватися. Додатково, я не мала власного досвіду сепарації від своїх батьків і вони від своїх також.
Так, на жаль, живе більшість родин, бо на пострадянському просторі не було навіть такого поняття – сепарація. «Все навколо колхозне, все навколо моє», «Нема такого – я, є – ми» і так далі. Тож пропоную поговорити трохи про сепарацію дітей від батьків у сімейній системі.
Що таке сепарація в контексті сім’ї?
Сепарація (англ. separation) – відділення, відокремлення.
Сепарація в сімейній системі – це психологічний процес, що передбачає поступове емоційне, фінансове, соціальне та фізичне відокремлення дитини від батьків з метою формування автономії та самостійності.
У сімейній психології це поняття розглядається як ключовий етап у розвитку особистості, який впливає на здатність людини будувати зрілі стосунки та приймати відповідальність за своє життя.
Згідно з теорією Мюррея Боуена, сепарація є частиною процесу диференціації особистості, що передбачає здатність індивіда зберігати власну ідентичність, залишаючись при цьому в емоційному контакті з сім’єю.
У моделі Боуена, незавершений процес сепарації може призводити до співзалежності або емоційного злиття в стосунках (Bowen, M. (1978). Family Therapy in Clinical Practice).
Також Пітер Блосс у своїх роботах зосереджував увагу на сепарації підлітків, описуючи її як центральний процес у формуванні дорослої ідентичності.
Блосс наголошував, що сепарація супроводжується конфліктами з батьками, які спрямовані на встановлення меж між дитиною і сім’єю (Blos, P. (1967). The Second Individuation Process of Adolescence).
Вікові етапи сепарації
Процес сепарації у сімейній системі проходить у кілька етапів, кожен з яких має свої особливості. Науковці, такі як Пітер Блосс, Дональд Віннікотт і Мюррей Боуен, описали основні фази цього процесу, пов’язані з розвитком особистості.
Сепарація є складним і тривалим процесом, який триває протягом усього життя та впливає на здатність до автономії й міжособистісної гармонії. Нижче наведені основні етапи та їх задачі.
Рання дитина (0–3 роки): первинна сепарація
Згідно з теорією об’єктних відносин Маргарет Малер, у цьому віці відбувається процес “відокремлення-індивідуації”. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему від матері особистість, формуються базові уявлення про автономію.
Джерело: Mahler, M. S., Pine, F., & Bergman, A. (1975). The Psychological Birth of the Human Infant.
Дошкільний вік (3–6 років): розвиток автономії
У цьому віці діти розвивають здатність діяти самостійно, з’являється прагнення до незалежності, але вони все ще емоційно залежні від батьків. Ерік Еріксон у своїй теорії психосоціального розвитку пов’язує цей етап із кризою “Автономія проти сорому і сумнівів”.
Джерело: Erikson, E. H. (1950). Childhood and Society.
Підлітковий вік (12–18 років): етап індивідуації
Підлітки активно шукають свою ідентичність, намагаються дистанціюватися від батьківських цінностей і впливу, що може супроводжуватися конфліктами.
Цей період Пітер Блосс назвав “другою індивідуацією”.
Джерело: Blos, P. (1967). The Second Individuation Process of Adolescence.
Рання дорослість (18–25 років): соціальна та фінансова сепарація
Молоді люди досягають самостійності у прийнятті рішень, часто залишають батьківський дім і беруть на себе відповідальність за власне життя. Мюррей Боуен пов’язує цей етап із завершенням процесу диференціації від сімейної системи.
Джерело: Bowen, M. (1978). Family Therapy in Clinical Practice.
Середня дорослість (25–40 років): емоційна сепарація
На цьому етапі завершуються залишкові емоційні залежності від батьків, формується здатність до побудови зрілих партнерських стосунків.
В ідеальному світі, кожен раз, на кожному з цих етапів дитина і дорослий мають віднаходити, випрацьовувати умови здорової комунікації та співіснування.
На кожному з цих етапів дитина виборює собі трохи більше самостійності та разом з нею отримує трохі більше відповідальності. Згадуємо перше «Я сам/сама», яке почули від дитини.
І навіть тут вже є безліч варіантів розвитку подій. Від «Так, пробуй» або «Давай допоможу» до «Ні, ти не вмієш, не знаєш, не так робиш..».
Зазвичай батьки так чи інакше справляються з кризами розвитку дитини до підліткового періоду, бо наразі вже доволі багато літератури на цю тему та інших допоміжних ресурсів. А ось підлітковий вік ставить і батькам, і дитині, і загалом всій сімейній системи «задачки з зірочкою».
Особливості сепараційних процесів у підлітковому періоді
Підліткова сепарація є важливим етапом формування здорової автономії, яка впливає на здатність будувати зрілі стосунки та досягати успіху у дорослому житті. І тоді відносини з формату «дитина-дорослий» з кожним новим колом конфліктів мають наближатися до формату «дорослий-дорослий».
Тобто дитина поступово втрачає якісь свої дитячі привілеї в обмін на дорослі свободи та відповідальність. Не всі члени сім’ї зазвичай до цього готові. Основні особливості цього процесу включають:
Пошук ідентичності. У цей час підліток починає активно формувати власну ідентичність, відокремлюючись від батьківських очікувань та норм.
Він шукає відповіді на запитання “Хто я?” і намагається визначити свої цінності, життєві орієнтири та соціальну роль.
Джерело: Erikson, E. H. (1950). Childhood and Society. В ідеалі, дитина потроху перестає ідеалізувати батьків і бачити звичайних людей, які не є ідеальними.
Емоційна дистанція від батьків. Підлітки прагнуть зменшити емоційну залежність від батьків, що може проявлятися у вигляді конфліктів, опору авторитету дорослих або спроб самостійного вирішення проблем.
Однак це не означає повного розриву, оскільки підтримка батьків залишається важливою. Також формується зона інтимності – не все і не завжди вони будуть розсказувати батькам. І це нормально.
Становлення автономії. Формується здатність приймати самостійні рішення та брати відповідальність за свої вчинки. У цьому віці підлітки прагнуть до самовираження та самостійності у виборі навчання, друзів і захоплень.
Джерело: Blos, P. (1967). The Second Individuation Process of Adolescence.
Вплив соціального середовища. Друзі та однолітки стають важливим джерелом підтримки та ідентифікації.
Підлітки починають більше орієнтуватися на думку ровесників, ніж на батьків, що також сприяє їхній сепарації. Важлива задача цього етапу знайти «свою зграю».
Криза довіри та сумніви. На цьому етапі виникають внутрішні конфлікти, пов’язані з вибором між залежністю від батьків і бажанням незалежності.
Це може супроводжуватися тривожністю, депресією або відчуттям самотності, якщо підтримка батьків є недостатньою.
Конфлікти як частина розвитку. Конфлікти між підлітком і батьками часто є природною частиною процесу сепарації.
Вони допомагають підліткові відстоювати свої межі та власну автономію. Це місце є одним з найважчих, і з ним нелегко впоратись і батькам, і дитині без допомоги і підтримки для кожної з сторін.
Роль підтримки батьків. Незважаючи на прагнення до самостійності, підлітки все ще потребують емоційної підтримки, прийняття та розуміння з боку батьків.
Баланс між контролем і наданням свободи є критично важливим у цьому процесі.
Тобто підліток, як човник, буде відходити і повертатися, відштовхувати і перевіряти чи може він після цього бути прийнятим назад.
Тут прийдеться балансувати і відстоювати свої кордони всім учасникам процесу. Бо неможливо сепаруватися, коли нема кордонів, бо не нема від чого відштовхнутися.
Наприклад, дитина в процесі конфлікту може грубо розмовляти з батьками. Батьки кажуть, – ні, зі мною так не можна. Ми можемо говорити, але з повагою і не ображаючи один одного.
Це кордон – як можна і як ні. Спираючись на нього можна вистроювати комунікацію і домовлятися. І це велика і важка праця з обох сторін.
Але це все в теорії, в реальному житті маємо дещо іншу картину. Крик, обурення з обох боків, неможливість почути один одного і так далі.
Підліток забігає світ за очі, батькі картають себе або намагаються «закрутити гайки» підлітку, щоб не рипався. Пишу це з власного досвіду дитини, мами та психолога. Було різне в моєму особистому досвіді і не всім з цього я пишаюсь.
Як сепарація та ініцація були організовані в ранніх суспільствах
У ранніх суспільствах процес сепарації часто поєднувався з ритуалами ініціації, які символізували перехід індивіда від дитинства до дорослого статусу. Такі ритуали мали глибоке соціальне та культурне значення і забезпечували встановлення нової ідентичності в межах громади.
Наприклад, у слов’янських обрядах ініціації хлопців готували до виконання чоловічих обов’язків, таких як військова служба, полювання та захист громади.
Вони включали випробування фізичної витривалості, ізоляцію в природі чи лісі та символічні ритуали, які засвідчували “смерть” дитинства й “народження” чоловіка. Аналогічно, дівчата проходили обряди, пов’язані з підготовкою до шлюбу, господарства та ролі матері.
Особливу роль у таких обрядах відігравали пісні, танці, вінки та інші атрибути. У козацькі часи важливою формою ініціації було прийняття до лав козацтва.
Молоді хлопці, які бажали стати козаками, проходили серйозні випробування, зокрема вміння володіти зброєю, витримувати складні умови та демонструвати відданість громаді.
Це також можна розглядати як форму сепарації від дитячого життя та інтеграції до дорослого соціального колективу.
Джерело: Килимник С. (1994). Український рік у народних звичаях в історичному освітленні.
Тобто процес сепарації дитини був легалізований (визнаний суспільством як те, що має відбуватися), сприймався «нормальним» та був підтриманий громадою та сімейною системою. З того часу ми багато втратили в цьому сенсі в плані підтримки.
Батьки та діти залишилися без суттєвих опор у такому важливому та нелегкому випробуванні, як сепараційний процес. (Мова зараз не йде про гендерні ролі та патріархальний устрій суспільства. Тільки про аспекти ініціації та їх роль в сепарації дитини і переході у світ дорослих).
Як працюю з дитиною в терапії?
З такою темою приходять у будь-якому віці. Це можуть бути батьки з запитом на терапію для дитини або дорослий зі своєю історією сепарації. З дітьми працюю тільки з інформованої згоди батьків.
Тобто, навіть якщо в терапію приходіть старший підліток (14+ років), все одно батьки або особи, що їх заміщають, мають бути згодні на це та проінформовані. Після кожних 4-5 сесій з дитиною відбувається батьківська зустріч, бо підтримка потрібна і батькам також.
На цих зустрічах обговорюємо можливі стратегії покращення ситуації, з якою вони до мене звернулися, проводимо психоедукаційні бесіди.
Але інформація, що надає мені дитина впродовж роботи, є конфіденційною, тобто я не маю права ділитися нею з батьками, якщо не отримала на це згоду дитини.
Винятком є ситуація, коли ця інформація несе загрозу життю та здров’ю дитини або йдеться про порушення чинного законодавства.
Що почитати на тему сепарації?
«Відпустіть їх. Як підготувати дітей до дорослого життя», автор Джулі Літкотт-Геймс. У цій книзі детально описано, як батькам уникнути надмірного контролю й допомогти дитині сформувати здорову автономію.
Автор пояснює, що сепарація — це природний процес, який потрібно підтримувати, а не пригнічувати.
Ставлячись із розумінням до тих страхів і почуттів батьків, які призводять до гіперопіки, Джулі пропонує альтернативні методи виховання, які дають змогу дітям помилятися, розвиваючи в них стійкість, упевненість, винахідливість і цілеспрямованість, необхідні для успіху.
“Тримайтеся за своїх дітей. Чому батьки повинні бути важливішими за однолітків”, автори Гордон Ньюфелд, Габор Мате (є в укр. перекладі).
У цій книзі автори аналізують феномен заміщення дитячої прив’язаності від батьків до однолітків, що може ускладнювати процес сепарації та формування здорової автономії.
Вони наголошують на важливості збереження батьківського авторитету та емоційного зв’язку для гармонійного розвитку дитини.
“Стосунки з мамою”, автор Ольга Артеменко. Мета цієї книги — допомогти людям, які прагнуть сепаруватися від матері, налагодити стосунки з нею та звільнитися від вантажу претензій і образ.
Авторка надає практичні поради та вправи для досягнення емоційної незалежності та гармонії у стосунках з батьками.
Що подивитись?
“Lady Bird” (Леді Бьорд, 2017) Фільм розповідає про молоду дівчину Крістін (на прізвисько “Леді Бьорд”), яка намагається знайти себе та стати незалежною від своєї матері.
Сюжет акцентує увагу на конфліктах, які виникають через різні погляди на життя, і на складному, але сильному зв’язку між дочкою й матір’ю.
Мій улюблений – “Dead Poets Society” (Спілка мертвих поетів, 1989).
Фільм показує, як молоді хлопці у консервативній школі намагаються віднайти власний голос і відокремитися від жорстких батьківських очікувань.
Через вплив учителя вони починають переосмислювати своє життя та боротися за свободу вибору. І ще один – “Billy Elliot” (Біллі Елліот, 2000). Зворушлива історія хлопчика з робітничої сім’ї, який мріє стати балетним танцівником, попри спротив свого батька та стереотипи оточення.
Цей фільм демонструє, як бажання дитини йти своїм шляхом часто вступає в конфлікт із очікуваннями батьків.
