Відносини з дітьми

Заснована на практичному досвіді загальна інформація про стосунки з дітьми в Психоенциклопедії на psyhology.space

Дитина народжується, як чистий листок.

Звісно, вона має свій внутріутробний досвід існування та трансгенераційну память, яка передається з генами батьків, але після свого народження взаємодіятиме зі світом вперше, окремо від тіла матері.

Теорія відносин з дітьми Мелані Кляйн

Відома британська психотерапевтка Мелані Кляйн, яка одна з перших започаткувала дитячий психоаналіз, досліджувала раннє дитинство і, на її думку, саме в дитинстві закладається фундамент  особистості майбутнього дорослого, через взаємодію з найближчими особами — матірю та іншим оточенням дитини.

За словами Мелані Кляйн дитина, народившись, отримує автономію тіла, але психологічно відчуває себе частиною матері. І лиш приблизно після 6ти місяців дитина навчиться розділяти себе і матір, як окремих осіб.

Мати, яка відчуває дитину, постійно з нею перебуває і забезпечує всі  її базові потреби, cприймається дитиною, як її власна “хороша частина”, а відсутність матері чи занедбання дитячих потреб, наприклад, невчасна реакція на плач, голод, фізіологічний дискомфорт —як ” погана” частина.

І з цих частин, хороших і поганих (об’єктів), потім формується ядро особистості дитини (Его), яка буде мати уявлення про себе згідно того,наскільки тепло і дбайливо ставилось до неї найближче оточення і яких частин, хороших чи поганих інтегрувала в себе дитина.

Процес формування дитини є тривалим і протягом свого зростання дитина дивитиметься на важливих дорослих в своєму житті, як в дзеркало, зчитуючи їх і через них даючи собі відповідь — “хто я”.

Дитина помічає і реагує на всі сигнали, які посилають їй батьки. Похвала, вираз обличчя батьків і близьких людей, обійми, поцілунки — все це дає дитині досвід того, що з нею все гаразд і утверджує відчуття внутрішнього благополуччя.

Педіатри давно помітили неймовірно тісний зв’язок матері і дитини відразу після народження та  інтуїтивно назвали його “четвертим семестром вагітності”. В цей час дитина буквально не відпускає матір ні на крок, постійно прагнучи перебувати поруч.

Це є абсолютно нормальним адаптаційним механізмом, завдяки якому дитина опановує цей світ і , відчуваючи себе в безпеці, може поступово пізнавати навколишній простір.

Поради не носити дитину на руках, щоб не звикла, чи залишити на самоті, щоб проплакалась і “розвивала легені” є не лише шкідливі, а і руйнівні для дитячої психіки.

Незадоволені потреби дитини позбавляють її відчуття захищеності і безпеки. Також мати, дотримуючись такого стилю виховання, перестає бути чутливою до дитини, втрачає розуміння дитячого страждання, послаблюючи  природню дитячо-материнську діаду.

Теорія несвідомого зв’язку матері з дитиною Вілфреда Біона

Вілфред Біон, психоаналітик, учень Мелані Кляйн, який досліджував дитяче мислення, писав про несвідомий вроджений зв’язок між матір’ю і дитиною і що психічний апарат і мислення дитини формується в стосунку з матір’ю чи опікуном, з яким дитина має найтісніший контакт.

Новонароджена дитина отримує сенсорні враження від оточення, але ще не має навику думання і розуміння, тому впоратись з цими враженнями самостійно неможливо.

Не вміючи переосмислювати і давати раду своїм емоціям дитина “віддає” ці непереносимі і загрозливі переживання матері, психіка якої сформована і вона може їх переробляти.

Мати приймає ці дитячі емоції і поміщає у внутрішній «контейнер» власного психічного апарату.

Всередині материнського «контейнера» дитячі переживання гасяться, переробляються і віддаються дитині назад матір’ю у вигляді любові, ніжності і заспокоєння, даючи досвід розуміння і безпеки.

Так, через свої враження і сприйняття дитина починає формувати перші думки, які наростають і ускладнюються в процесі розвитку.

Тому первинні стосунки між дитиною і матір’ю є надзвичайно важливими, формуючи основу дитячої психіки на все життя.

Дуже важливо, щоб мати мала ресурс витримувати і розуміти всі сигнали своєї дитини. Мати може добре контейнерувати дитину лиш в дбайливій, спокійній і люблячій обстановці.

Теорія базової довіри до світу Еріка Еріксона

Власне, в жоден період життя дитина так бурхливо не розвивається, як в перший рік після народження. І саме в перший рік в дитини формується БАЗОВА ДОВІРА ДО СВІТУ, яку описував американський психолог  Ерік Еріксон.

Якщо дитина росте і розвивається в тісному доброзичливому стосунку з матір’ю, то світ, невідоме на цьому етапі життя місце, не сприймається, як загрозливий.

Тоді світ безпечно пізнавати і в ньому перебувати. І, хоча згодом дитина матиме досвід інших стосунків, не завжди довірливих і доброзичливих, враження, що світ її прийняв і в ньому можна мати своє хороше і безпечне місце, збережеться на все життя.

Лиш на основі цього внутрішнього  відчуття, отриманому в ранньому дитинстві, яке закріплюється в дитячій психіці, можна будувати щирі і довірливі стосунки з іншими людьми.

Якщо протягом першого року життя мати була відсутня, природня материнсько-дитячої прив’язаність розірвана, то згодом дитині буде важко комунікувати, зав’язувати дружбу і будувати довірливі особисті стосунки з партнером.

Також величезне значення має психологічний стан матері, чи достатньо впевнено і ресурсно вона себе почуває в оточенні і місці, де вона ростить свою дитину.

Бо відчуття страху і тривоги матері  дитина постійно зчитує, вбирає ці емоції в себе, і  базова довіра до світу не формується, поступаючись місцем тривожності і підозрілості.

Взагалі для розвитку дітям необхідно якнайбільше любові, доторків, позитивного підкріплення і присутності матері та інших люблячих дорослих. Тоді дитина отримує достатньо і фізичної і психічної стимуляції для щасливого і гармонійного зростання.

З допомогою МРТ було проведене дослідження мозку дітей раннього віку, які виховувались в інтернатних установах.

І величина мозку, і товщина лобної кори у дітей, які страждали від емоційної депривації була менша, ніж в однолітків, які виховувались в люблячих сім’ях. І ця пропорція зберігалась і в дорослому віці.

Прив’язаність

Тісний стосунок між матір’ю і дитиною називається ПРИВ’ЯЗАНІСТЮ. Ця прив’язаність тісно пов’язана з виживанням дитини, бо від того, наскільки мати буде близькою до дитини, залежить дитяче життя і благополуччя.

З одного боку прив’язаність це біологічний процес, який зумовлений виділенням каскаду гормонів, які викликають потужну потребу матері піклуватись про дитину,  з іншого боку психологічний досвід матері надзвичайно важливий.

Кожна молода мама в середині свого психічного апарату має закарбований і добре знайомий патерн материнсько-дитячого стосунку, який вона перейняла в своєї матері.

І дуже велика імовірність, що саме такий тип прив’язаності молода мати перенесе на свій стосунок з власною дитиною.

Відомий британський психоаналітик Джон Боулбі описував чотири типи прив’язаності, які можуть виникнути між матір’ю і дитиною.

  1. Надійна
  2. Тривожна
  3. Дезорієнтована
  4. Амбівалентна

Надійна прив’язаність

При такому типі стосунків дитина знає, що мати завжди поруч і відреагує на все, що трапляється з дитиною.

Такі діти мають тісний емоційний контакт з матір’ю і з іншими членами родини. Дитина з надійним типом прив’язаності відчуває себе любленою, не боїться бути відкинутою, вміє будувати теплі стосунки і йти на компроміси.

Такі діти відчувають себе безпечно і захищено, вони відкриті до світу і не бояться експериментів, сміливо себе проявляють і вміють переживати невдачі.

Надійний тип прив’язаності для дитини це найкраща надійна платформа щоб дорослішати, вміти дружити і досягати всього , про що мріє.

Надійний тип прив’язаності між батьками і дитиною зберігається все життя, навіть тоді, коли діти вже не потребують батьківської опіки.

Тривожна прив’язаність

Формується коли мати приділяє дитині недостатньо часу і дає мало емоційної підтримки.

Такі діти, зазвичай, дуже болісно переносять розлуку з матір’ю і постійно вимагають підтвердження любові.

В дорослому віці часто надмірно прив’язані до матері і не здатні будувати стосунки з партнером.

Дезорієнтована прив’язаність

Виникає та утверджуєтьмся тоді, коли мати дуже строга і караюча.

Оскільки від матері повністю залежить її життя, визнати, що мати «погана», це наразити себе на велику небезпеку, тоді  в дитини формується думка, що не мати «погана», а вона сама «погана».

Такі діти виростають депресивними і з низькою самооцінкою, завжди шукатимуть підтвердження своєї вартості і гідності.

Амбівалентна прив’язаність

Виникає, коли мати не є послідовною в ставленні до дитини, від того, як дитина поводиться, мало що залежить.

Мати то обіймає і наближує дитину до себе, то, в залежності від настрою, карає і відштовхує. Дитина тоді стишується, ніби застигає, не розуміє, як себе поводити і поступово віддаляється.

Такі діти виростають підозрілими, часто самі кидають партнерів, не довіряючи їм і постійно очікуючи негативного ставлення навіть серед повного благополуччя в парі.

Проте, немає безнадійних ситуації, навіть якщо дитинство було не надто хорошим. Людський мозок дуже пластичний і новий досвід може змінювати світогляд, тип прив’язаності і навчити будувати надійні людські стосунки.

Зазвичай вперше це стається в кабінеті психолога або психотерапевта, де можна бути собою в безпечному просторі і бути зрозумілим і прийнятим. А потім переносити новий досвід на інші сфери життя.

А коли ви молоді батьки, дуже добре запам’ятати декілька простих дієвих порад і пробувати уникнути помилок в стосунках з власними дітьми і вибудувати надійну прив’язаність на все життя.

Як вибудувати надійну прив’язаність?

Любіть дитину безумовною любов’ю

Навіть якщо дитина не така, як ви очікували, в неї є половина ваших генів і вона назавжди ваша.

Осяяні безумовною любов’ю батьків, навіть звичайні на перший погляд діти можуть з часом дивувати і відкривати в собі неочікувані риси і таланти.

Не порівнюйте з іншими

Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими дітьми, це викликає в неї відчуття власного знецінення і того, що вона недостатньо хороша.

Таким чином, замість стимулювання до дій, ви отримуєте дитину, яка не вірить у власні сили і навіть не буде пробувати, вважаючи, що інші всеодно впораються краще.

Дозвольте вашій дитині помилятись

Ми всі набуваємо знань і навиків, лише отримуючи різний досвід. Роблячи помилки, ми маємо добрий шанс знайти різні шляхи для вирішення завдань. Найважливіше- вміти пережити невдачу і рухатись далі.

Будьте в емоційному контакті

Дитина завжди має знати, що що б вона не зробила, батьки з нею в одній команді.

Діти, які мають впевненість, що їх люблять і завжди захистять, практично ніколи не здійснюють антисоціальних вчинків і не виявляють жорстокості.

А також в них значно нижчий ризик виникнення різних розладів ментального здоров’я.

Цікавтесь своїми дітьми

Сприяйте тому, щоб дитина пізнавала світ і розмовляйте про цінності.

Бо навіть тоді, коли дитина віддаватиме перевагу друзям, а це нормальний період розвитку, ця ниточка взаємного інтересу і спільних цінностей триматиме вас в контакті.

Хваліть, хваліть і хваліть

За маленькі і великі досягнення, просто за те, що дитина в вас є.

Поведінкові терапевти довели, що критика практично не працює, дієві лиш позитивні підкріплення.

Чим більше ви щиро хвалите дитину, тим краща в неї самооцінка, відчуття щастя і стимул до розвитку.

Довіряйте дитині і дайте простір для розвитку

  • Навіть з найменшого віку дитина здатна відчути те, що їй подобається.
  • Не варто робити дітей кращою копією нас самих.
  • Якщо дитина проявляє цікавість у сфері, зовсім для нас чужій і незрозумілій, не заперечуйте.
  • Коли дитина розвиватиме свою крону, а не зростатиме в тіні батьківської, вона буде і успішнішою, і щасливішою.
  • А ви матимете більше приводів пишатися.

Любіть до нестями і відпускайте

Коли прив’язаність між вами міцна, а любов щира, дитина завжди пам’ятатиме про вас, потребуватиме вас і приходитиме до батьківського дому за теплом і дитинством.

Бо скільки б нам не було років, міцні родинні зв’язки дають нам опору і наповнюють.

Пам’ятайте, що немає ідеальних дітей, батьків чи стосунків.

І, навіть якщо в певні періоди життя щось йшло не так, ніколи не пізно змінюватися і говорити один одному слова любові і підтримки. 

А коли часом складно, то психологи і психотерапевти завжди можуть скерувати погляд на життєву ситуацію з іншої точки зору, підтримати і допомогти простягнути ту ниточку між батьками і дітьми, яка дуже потрібна і для батьків і для дітей.

Автор