Дитина народжується, як чистий листок.
Звісно, вона має свій внутріутробний досвід існування та трансгенераційну память, яка передається з генами батьків, але після свого народження взаємодіятиме зі світом вперше, окремо від тіла матері.
Теорія відносин з дітьми Мелані Кляйн
Відома британська психотерапевтка Мелані Кляйн, яка одна з перших започаткувала дитячий психоаналіз, досліджувала раннє дитинство і, на її думку, саме в дитинстві закладається фундамент особистості майбутнього дорослого, через взаємодію з найближчими особами — матірю та іншим оточенням дитини.
За словами Мелані Кляйн дитина, народившись, отримує автономію тіла, але психологічно відчуває себе частиною матері. І лиш приблизно після 6ти місяців дитина навчиться розділяти себе і матір, як окремих осіб.
Мати, яка відчуває дитину, постійно з нею перебуває і забезпечує всі її базові потреби, cприймається дитиною, як її власна “хороша частина”, а відсутність матері чи занедбання дитячих потреб, наприклад, невчасна реакція на плач, голод, фізіологічний дискомфорт —як ” погана” частина.
І з цих частин, хороших і поганих (об’єктів), потім формується ядро особистості дитини (Его), яка буде мати уявлення про себе згідно того,наскільки тепло і дбайливо ставилось до неї найближче оточення і яких частин, хороших чи поганих інтегрувала в себе дитина.
Процес формування дитини є тривалим і протягом свого зростання дитина дивитиметься на важливих дорослих в своєму житті, як в дзеркало, зчитуючи їх і через них даючи собі відповідь — “хто я”.
Дитина помічає і реагує на всі сигнали, які посилають їй батьки. Похвала, вираз обличчя батьків і близьких людей, обійми, поцілунки — все це дає дитині досвід того, що з нею все гаразд і утверджує відчуття внутрішнього благополуччя.
Педіатри давно помітили неймовірно тісний зв’язок матері і дитини відразу після народження та інтуїтивно назвали його “четвертим семестром вагітності”. В цей час дитина буквально не відпускає матір ні на крок, постійно прагнучи перебувати поруч.
Це є абсолютно нормальним адаптаційним механізмом, завдяки якому дитина опановує цей світ і , відчуваючи себе в безпеці, може поступово пізнавати навколишній простір.
Поради не носити дитину на руках, щоб не звикла, чи залишити на самоті, щоб проплакалась і “розвивала легені” є не лише шкідливі, а і руйнівні для дитячої психіки.
Незадоволені потреби дитини позбавляють її відчуття захищеності і безпеки. Також мати, дотримуючись такого стилю виховання, перестає бути чутливою до дитини, втрачає розуміння дитячого страждання, послаблюючи природню дитячо-материнську діаду.
Теорія несвідомого зв’язку матері з дитиною Вілфреда Біона
Вілфред Біон, психоаналітик, учень Мелані Кляйн, який досліджував дитяче мислення, писав про несвідомий вроджений зв’язок між матір’ю і дитиною і що психічний апарат і мислення дитини формується в стосунку з матір’ю чи опікуном, з яким дитина має найтісніший контакт.
Новонароджена дитина отримує сенсорні враження від оточення, але ще не має навику думання і розуміння, тому впоратись з цими враженнями самостійно неможливо.
Не вміючи переосмислювати і давати раду своїм емоціям дитина “віддає” ці непереносимі і загрозливі переживання матері, психіка якої сформована і вона може їх переробляти.
Мати приймає ці дитячі емоції і поміщає у внутрішній «контейнер» власного психічного апарату.
Всередині материнського «контейнера» дитячі переживання гасяться, переробляються і віддаються дитині назад матір’ю у вигляді любові, ніжності і заспокоєння, даючи досвід розуміння і безпеки.
Так, через свої враження і сприйняття дитина починає формувати перші думки, які наростають і ускладнюються в процесі розвитку.
Тому первинні стосунки між дитиною і матір’ю є надзвичайно важливими, формуючи основу дитячої психіки на все життя.
Дуже важливо, щоб мати мала ресурс витримувати і розуміти всі сигнали своєї дитини. Мати може добре контейнерувати дитину лиш в дбайливій, спокійній і люблячій обстановці.
Теорія базової довіри до світу Еріка Еріксона
Власне, в жоден період життя дитина так бурхливо не розвивається, як в перший рік після народження. І саме в перший рік в дитини формується БАЗОВА ДОВІРА ДО СВІТУ, яку описував американський психолог Ерік Еріксон.
Якщо дитина росте і розвивається в тісному доброзичливому стосунку з матір’ю, то світ, невідоме на цьому етапі життя місце, не сприймається, як загрозливий.
Тоді світ безпечно пізнавати і в ньому перебувати. І, хоча згодом дитина матиме досвід інших стосунків, не завжди довірливих і доброзичливих, враження, що світ її прийняв і в ньому можна мати своє хороше і безпечне місце, збережеться на все життя.
Лиш на основі цього внутрішнього відчуття, отриманому в ранньому дитинстві, яке закріплюється в дитячій психіці, можна будувати щирі і довірливі стосунки з іншими людьми.
Якщо протягом першого року життя мати була відсутня, природня материнсько-дитячої прив’язаність розірвана, то згодом дитині буде важко комунікувати, зав’язувати дружбу і будувати довірливі особисті стосунки з партнером.
Також величезне значення має психологічний стан матері, чи достатньо впевнено і ресурсно вона себе почуває в оточенні і місці, де вона ростить свою дитину.
Бо відчуття страху і тривоги матері дитина постійно зчитує, вбирає ці емоції в себе, і базова довіра до світу не формується, поступаючись місцем тривожності і підозрілості.
Взагалі для розвитку дітям необхідно якнайбільше любові, доторків, позитивного підкріплення і присутності матері та інших люблячих дорослих. Тоді дитина отримує достатньо і фізичної і психічної стимуляції для щасливого і гармонійного зростання.
З допомогою МРТ було проведене дослідження мозку дітей раннього віку, які виховувались в інтернатних установах.
І величина мозку, і товщина лобної кори у дітей, які страждали від емоційної депривації була менша, ніж в однолітків, які виховувались в люблячих сім’ях. І ця пропорція зберігалась і в дорослому віці.
Прив’язаність
Тісний стосунок між матір’ю і дитиною називається ПРИВ’ЯЗАНІСТЮ. Ця прив’язаність тісно пов’язана з виживанням дитини, бо від того, наскільки мати буде близькою до дитини, залежить дитяче життя і благополуччя.
З одного боку прив’язаність це біологічний процес, який зумовлений виділенням каскаду гормонів, які викликають потужну потребу матері піклуватись про дитину, з іншого боку психологічний досвід матері надзвичайно важливий.
Кожна молода мама в середині свого психічного апарату має закарбований і добре знайомий патерн материнсько-дитячого стосунку, який вона перейняла в своєї матері.
І дуже велика імовірність, що саме такий тип прив’язаності молода мати перенесе на свій стосунок з власною дитиною.
Відомий британський психоаналітик Джон Боулбі описував чотири типи прив’язаності, які можуть виникнути між матір’ю і дитиною.
- Надійна
- Тривожна
- Дезорієнтована
- Амбівалентна
Надійна прив’язаність
При такому типі стосунків дитина знає, що мати завжди поруч і відреагує на все, що трапляється з дитиною.
Такі діти мають тісний емоційний контакт з матір’ю і з іншими членами родини. Дитина з надійним типом прив’язаності відчуває себе любленою, не боїться бути відкинутою, вміє будувати теплі стосунки і йти на компроміси.
Такі діти відчувають себе безпечно і захищено, вони відкриті до світу і не бояться експериментів, сміливо себе проявляють і вміють переживати невдачі.
Надійний тип прив’язаності для дитини це найкраща надійна платформа щоб дорослішати, вміти дружити і досягати всього , про що мріє.
Надійний тип прив’язаності між батьками і дитиною зберігається все життя, навіть тоді, коли діти вже не потребують батьківської опіки.
Тривожна прив’язаність
Формується коли мати приділяє дитині недостатньо часу і дає мало емоційної підтримки.
Такі діти, зазвичай, дуже болісно переносять розлуку з матір’ю і постійно вимагають підтвердження любові.
В дорослому віці часто надмірно прив’язані до матері і не здатні будувати стосунки з партнером.
Дезорієнтована прив’язаність
Виникає та утверджуєтьмся тоді, коли мати дуже строга і караюча.
Оскільки від матері повністю залежить її життя, визнати, що мати «погана», це наразити себе на велику небезпеку, тоді в дитини формується думка, що не мати «погана», а вона сама «погана».
Такі діти виростають депресивними і з низькою самооцінкою, завжди шукатимуть підтвердження своєї вартості і гідності.
Амбівалентна прив’язаність
Виникає, коли мати не є послідовною в ставленні до дитини, від того, як дитина поводиться, мало що залежить.
Мати то обіймає і наближує дитину до себе, то, в залежності від настрою, карає і відштовхує. Дитина тоді стишується, ніби застигає, не розуміє, як себе поводити і поступово віддаляється.
Такі діти виростають підозрілими, часто самі кидають партнерів, не довіряючи їм і постійно очікуючи негативного ставлення навіть серед повного благополуччя в парі.
Проте, немає безнадійних ситуації, навіть якщо дитинство було не надто хорошим. Людський мозок дуже пластичний і новий досвід може змінювати світогляд, тип прив’язаності і навчити будувати надійні людські стосунки.
Зазвичай вперше це стається в кабінеті психолога або психотерапевта, де можна бути собою в безпечному просторі і бути зрозумілим і прийнятим. А потім переносити новий досвід на інші сфери життя.
А коли ви молоді батьки, дуже добре запам’ятати декілька простих дієвих порад і пробувати уникнути помилок в стосунках з власними дітьми і вибудувати надійну прив’язаність на все життя.
Як вибудувати надійну прив’язаність?
Любіть дитину безумовною любов’ю
Навіть якщо дитина не така, як ви очікували, в неї є половина ваших генів і вона назавжди ваша.
Осяяні безумовною любов’ю батьків, навіть звичайні на перший погляд діти можуть з часом дивувати і відкривати в собі неочікувані риси і таланти.
Не порівнюйте з іншими
Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими дітьми, це викликає в неї відчуття власного знецінення і того, що вона недостатньо хороша.
Таким чином, замість стимулювання до дій, ви отримуєте дитину, яка не вірить у власні сили і навіть не буде пробувати, вважаючи, що інші всеодно впораються краще.
Дозвольте вашій дитині помилятись
Ми всі набуваємо знань і навиків, лише отримуючи різний досвід. Роблячи помилки, ми маємо добрий шанс знайти різні шляхи для вирішення завдань. Найважливіше- вміти пережити невдачу і рухатись далі.
Будьте в емоційному контакті
Дитина завжди має знати, що що б вона не зробила, батьки з нею в одній команді.
Діти, які мають впевненість, що їх люблять і завжди захистять, практично ніколи не здійснюють антисоціальних вчинків і не виявляють жорстокості.
А також в них значно нижчий ризик виникнення різних розладів ментального здоров’я.
Цікавтесь своїми дітьми
Сприяйте тому, щоб дитина пізнавала світ і розмовляйте про цінності.
Бо навіть тоді, коли дитина віддаватиме перевагу друзям, а це нормальний період розвитку, ця ниточка взаємного інтересу і спільних цінностей триматиме вас в контакті.
Хваліть, хваліть і хваліть
За маленькі і великі досягнення, просто за те, що дитина в вас є.
Поведінкові терапевти довели, що критика практично не працює, дієві лиш позитивні підкріплення.
Чим більше ви щиро хвалите дитину, тим краща в неї самооцінка, відчуття щастя і стимул до розвитку.
Довіряйте дитині і дайте простір для розвитку
- Навіть з найменшого віку дитина здатна відчути те, що їй подобається.
- Не варто робити дітей кращою копією нас самих.
- Якщо дитина проявляє цікавість у сфері, зовсім для нас чужій і незрозумілій, не заперечуйте.
- Коли дитина розвиватиме свою крону, а не зростатиме в тіні батьківської, вона буде і успішнішою, і щасливішою.
- А ви матимете більше приводів пишатися.
Любіть до нестями і відпускайте
Коли прив’язаність між вами міцна, а любов щира, дитина завжди пам’ятатиме про вас, потребуватиме вас і приходитиме до батьківського дому за теплом і дитинством.
Бо скільки б нам не було років, міцні родинні зв’язки дають нам опору і наповнюють.
Пам’ятайте, що немає ідеальних дітей, батьків чи стосунків.
І, навіть якщо в певні періоди життя щось йшло не так, ніколи не пізно змінюватися і говорити один одному слова любові і підтримки.
А коли часом складно, то психологи і психотерапевти завжди можуть скерувати погляд на життєву ситуацію з іншої точки зору, підтримати і допомогти простягнути ту ниточку між батьками і дітьми, яка дуже потрібна і для батьків і для дітей.
