СУБЛІМАЦІЯ І КОМПЕНСАЦІЯ
Остання частина про механізми психічного захисту (хоча на- справді їх є більше – я спробувала розказати вам про основні).
Ці останні два вважаються конструктивнішими за решту. Вони не зашорюють наші очі в небажанні побачити правду
(а насправді – в бажанні вперто її не бачити),
а допомагають нам творчо, плідно, різнобарвно жити.
Перший з цих захистів – сублімація.
Заміна.
Заміщення.
За Фройдом сублімація – це завжди заміщення лібідо, статевого потягу на будь-яку форму діяльності. Переспрямування статевої енергії – на, скажімо, творчість.
Від Фройда, втім, ми пішли далеко вперед, безумовно вдячні за те, що він був тим першим, хто спробував показати, освітити та пояснити дорогу.
Але тепер вважаємо, що не тільки прагнення здійснення статевого потягу переспрямовується на всі види творчості, на всі активності та загалом усі прагнення щось звершити в нашому житті. Ну справді ж…. зводити всю нашу креативність, весь наш рух і розвиток, самореалізацію, прагнення та всю просоціальну активність
(на відміну від антисоціальної – фройдівського мортідо, прагнення до смерті)
словом, всю динамічність нашого життя до того, що весь цей час ми нічого іншого підсвідомо не бажаємо, як тільки займатися сексом, та чомусь просто увесь час якось не вдається, тому ми й творимо – та невже?..
Але так чи інакше сублімація відіграє роль захисту, а часом запобіжника: там, де ми через якісь причини не можемо робити те, що насправді дуже хочеться, ми заміняємо – заміщаємо – це чимось іншим.
Це все те, що ми робимо замість.
Наприклад?
Наприклад, це можуть бути такі листи, яким судилося бути не
висланими, а викинутими – ті, де ми викладаємо речі, що їх не- можливо сказати у вічі.
Це – фізична активність.
Якщо в мене поганий настрій, а я знаю, що завдяки рухові ор- ганізм виробляє ендорфіни, гормони задоволення – цілком усвідомлено іду бігати, іду займатися спортом.
Або творчість… Часом, наприклад, пишемо, через дійових осіб наших книжок виражаючи те, чого не можемо зробити в реально- му житті.
Останній захисний механізм, про який хочу розказати – меха- нізм, що має назву компенсація.
Компенсація може бути деструктивною – коли за відсутністю справжніх власних чеснот вигадуються інші, які часто існують лише у наших фантазіях.
(Згадується анекдот про Зайчика, який не мав чим похвалитися на фоні інших Звірів, і нарешті видав: «А зате я багатий духовно!».
Мушу сказати… З досвіду життя, там, де нема нічого іншого, часто й оте анекдотичне духовне багатство існує лише як область бажаного, а не реального, дійсного).
«Крутість» гопників чи як їх назвати – та як не назви – з роз- ряду того ж компенсаторного захисту: хоч таким шляхом виділи- тися. Нема за що поважати – хай бояться. Пам’ятаєте оте «боїться, значить поважає?..»
(Дурень думкою багатіє. Не значить. Але обманювати себе нам усім добре вдається).
Втім, дуже часто компенсація є конструктивною. Вона спону- кає людей досягати значних звершень. Хрестоматійний приклад – Нік Вуйчич, народжений без рук і ніг, який, проте, досяг таких ви- сот, що багатьом здоровим і не снилися. Фізична неповносправність компенсована силою духа.
Взагалі, про всіх тих, котрі не завдяки, а всупереч – це про компенсацію – в найкращому її сенсі.
Сама природа, втім, намагається компенсувати людині втрачене чи недодане. Відомо, що люди, наприклад, незрячі від на- родження, мають значно кращий слух. Знаємо також про нейропластичність – втрачені функції мозку (або нервової системи за- галом) переймають на себе інші її частини.
Згідно з одним із корифеїв психологічної науки, Альфредом Адлером, весь розвиток людини є результатом її старань компенсувати почуття неповноцінності. Це почуття підштовхує нас до все більш значущих досягнень: швидше! вище! сильніше!
… і багатше – теж. Часто – за прагненням розбагатіти за будь- яку ціну є те, що я називаю «голодним дитинством».
Часом за тим, у кого гараж із колекцією Бентлі та Астон Мар- тінів, стоїть маленький хлопчик, у якого в дитинстві не було велосипеда.
Але… яким би не був його автопарк сьогодні, він однаково за- лишиться тим хлопчиком, у якого в дитинстві не було велосипеда.
Проте це вже зовсім інша тема.
Прагнення влади – теж вона, компенсація.
Це точно компенсація чогось, чого сильно бракувало у дитин- стві, або чогось, що в юному віці не здійснилося. Згадаймо недо- семінариста Джугашвілі чи недохудожника Гітлера.
Або – компенсація фізичних недоліків, якихось комплексів. Наприклад, низького зросту. Двоє вищезгаданих – теж були не- високими. Про Наполеона, чиїм іменем аж названий цей недолік, «комплекс Наполеона», знають усі. Думаю, більшість із нас зна- йде таких людей довкола.
От так коротко про те, як і чим ми захищаємося.
Навіщо нам це знати?
Бо, щоб прожити своє життя, треба стати собою – але спершу
дізнатися, ким насправді ми є.
