Завершення стосунків у парі

Завершення стосунків у парі

Не можна піти з незавершених стосунків

Хоч би як ви старалися, ви будете в них повертатися так чи інакше – хтось фізично, хтось у думках, хтось уві сні, але будете. Варіант, який найчастіше зустрічається в моєму досвіді, – завершувати попередні стосунки в нових стосунках. Звичайно ж, усе це відбувається неусвідомлено.

У цьому разі ми дуже дивуємося, коли, наприклад, партнер, якому в попередніх стосунках зрадили, зрадить нас. Як таке може бути? Адже він пережив цей біль? Так, пережив і вискочив із тих стосунків у нові, а біль і бажання помститися нікуди не поділося (було витіснено в підсвідомість). І отримуємо таку невеселу історію.

Якщо ще залишилася впевненість (а найімовірніше, ілюзія), що партнер чогось не додав, був не правий і не знає про це, залишилася надія і віра в те, що ось завтра, з чистого аркуша, все буде інакше… ви залишаєтеся в цих стосунках, і немає можливості піти… І це ваше право і ваш вибір.

Найважливіше помітити, який вибір ви робите і визнати, що це і є ваш вибір. Визнання реальності стає відправною точкою для змін.

Переживання розриву стосунків

Розставання у стосунках – це втрата, яку за емоційною насиченістю часто можна прирівняти до смерті (це свого роду смерть стосунків), і добре було б проживати її як реальну втрату з усіма властивими цьому процесу етапами.

Найвідоміша модель переживання втрати була запропонована швейцарським психіатром Елізабет Кюблер-Росс 1969 році. Вона виділила 5 стадій проживання втрати:

  1. заперечення
  2. гнів
  3. торг
  4. депресія
  5. прийняття

Робота з темою розставання в терапії

У терапії клієнту, який довго перебуває у стосунках, що не задовольняють його, хочеться швидше їх закінчити і рушити вперед до нового і, звичайно ж, світлого майбутнього. Скільки ж можна, адже все вже всім зрозуміло (особливо оточуючим і родичам), що стосунки не працюють, не приносять радості (кожен може додати своє).

Що ж робити?

Тут клієнт в терапії відкриває величезний пакет почуттів і переживань – від самозвинувачення і сорому – як ти міг/могла стільки років перебувати в цих стосунках? до страху самотності (а раптом ніхто мене таку/такого більше терпіти не буде), страху входження в нові стосунки (усім їм тільки одне треба… або додайте свій варіант).

Куди далі?

З цієї точки неможливо зрушити, не розглянувши кожне переживання, його причини, історії та сімейні послання, пов’язані з ним. Як, наприклад, «кому ти потрібна така …?», «у нашій родині розлучення не прийняті», «ось і будеш як тітка/дядько/брат жити одна все життя»…

Впевнена, що в кожного знайдеться свій варіант сімейного послання про стосунки. Тут клієнт привласнює свій досвід у цих стосунках і ставить під сумнів доцільність сімейних послань і наявність їхнього зв’язку з реальністю, ставлячи собі запитання – а чи так це насправді?

Стосунки з батьками та їх вплив на парні стосунки

Фактично кожна терапевтична сесія заходить у тему стосунків із батьками, і ми з клієнтом бачимо, наскільки важливими є ці стосунки для теперішнього дорослого, в якому живе внутрішня дитина, яка досить часто не доотримала від батьків – любові, уваги, визнання, захоплення – у кожного своє.

Невирішена ситуація з одним із батьків, як правило, відтворюється у всіх наступних парних стосунках. «Травма шукає повторення» – людина опиняється у схожій ситуації і підсвідомо сподівається на інший фінал і так по колу поки не буде усвідомлення того, що відбувається.

Досвід сепарації від батьків

З моїх особистих історій і того, що бачу в клієнтських, – сепарація (а це і є віддалення від іншого, вихід на інший рівень стосунків або їхнє припинення) можлива, коли прийнято тотальну неможливість добрати, витрусити з іншого те, чого він не дав (а в нього ж є, я ж знаю і продовжую відчайдушно чекати, вимагати, погрожувати, маніпулювати).

У якийсь момент приходить визнання, що – ні, не дасть, навіть якщо є, а найімовірніше, в іншого цього просто немає, і ви ніколи там задовольните свою якусь важливу потребу (а може, не одну).

Відгорювати і відплакати цей факт, полишити будь-яку надію, що колись це стане можливо і тоді можна віддалитися й побачити іншого з його обмеженнями й ухвалити рішення – залишитися, піти чи переформатувати стосунки.

Сепарація – що це?

Сепарація це поступовий процес психологічного та фізичного відокремлення дитини від батьків, який починається доволі рано і набуває масштабу у підлітковому віці. В цей час трансформуються відносини батко-дитина у бік дорослий-дорослий.

Тобто у кожній кризі відбувається переформатування стосунків, смінюється функціонування всієї сімейної системи, у дитини змінються образ батьків – вони більш не ідеальні, а живі люди зі своїми вадами та недоліками.

Сепарація надає можливість розширеного вибору, коли людина повністю бере на себе відповідальність за своє життя і свої дії. 

Зв’язок досвіду сепарації від батьків із завершенням стосунків

Процес завершення або виходу зі стосунків із партнером дуже схожий на процес сепарації з батьківською фігурою, якщо партнери побудували стосунки з метою заповнення дефіцитів одне одного (на жаль, це більшість стосунків, принаймні на початку).

Сепарація з батьками так само стає можлива в місці визнання не ідеальності одного з батьків або обох, обмеженості їх ресурсу. Це місце злості – як він/вона міг? Як посмів не дати те, що мені було так потрібно? Як міг не бути поруч, коли був так потрібен? Я, дитина, кричу та злюся на батьків.

Накриває лють на несправедливість щодо себе. Вони ж мали бути поруч? Це і є сепараційна злість, на якій можна стартувати процес відокремлення, впізнавання і визнання можливостей і обмежень іншого, батьків, партнера.

І тоді, через деякий час, можна нарешті перестати його трясти і вимагати щось тупочучи ногами, бо розумієш, що не дасть, просто тому, що нема чого дати, немає цього в нього. Тут приходить черга горювання і смутку. Гірко, боляче, не справедливо, але така реальність.

Після злості, горювання, можливо, з’явиться доступ до вдячності партнеру/батькові за те, що він дав. І тоді дихати стане легше.

Побудова стосунків дорослий-дорослий

Інший не ідеальний, він не може мені дати те, чого я так відчайдушно потребую. І я, будучи тепер дорослим, можу шукати способи задоволення своїх потреб в іншому місці і не зосереджувати пошук тільки на одній людині. Адже в моєму розпорядженні тепер цілий світ. 

Я більше не дитина, і я не обмежений лише можливостями батьків задовольнити мої потреби чи ні, якщо їм нема чим це зробити.

Відповідальність у стосунках

Однак, тут доводиться брати на себе ту саму відповідальність за своє життя та його комфортність, смак і колір, бо інший ніяк за це не відповідає. І це не означає, що інший поганий, – він просто інший і це місце або для нових домовленостей, якщо стосунки цінні для обох, або місце прощання і завершення стосунків.

Цей факт чудово ілюструє цитата одного з засновників Гештальт-підходу Фріца Перлза:

«Я – це я, ти – це ти. Я роблю своє, а ти робиш своє. Я живу в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. А ти живеш у цьому світі не для того, щоб відповідати моїм. Ти – це ти, а я – це я. І якщо нам трапиться знайти одне одного – це прекрасно. Якщо – ні, цьому не можна зарадити».

Соціальні стереотипи

Точка зору, наведена вище, зазвичай складна для усвідомлення, бо тут часто стикаємося з соціальними стереотипами про стосунки і якими вони мають бути, і знову з посланнями сімейної системи – якими мають бути правильні, ідеальні стосунки. Бо якщо не ідеальні, то навіщо вони взагалі?

Тут цілі стопки книжок, казок, фільмів, на яких виросли покоління. Історії з хеппі ендом, де герої грали весілля і жили довго і щасливо. Тільки ніхто і ніколи не говорив, що саме з цього моменту і починається реальна, не казкова історія.

Тут принц перестає бути принцем і стає такою ж живою людиною, як і Попелюшка, обидва зовсім не ідеальні та саме це і є початком реальних стосунків та пізнання один одного.

Що почитати та подивитися?

Зазвичай я надаю кілька книжок та фільмів, але цього разу рекомендую два в одному на ваш вибір – книгу або одноіменний фільм, який, на мою думку, є дуже вдалою екранізацію книги “Eat, pray, love” авторки Елізабет Гілберт. Головна героїня стикається з кризою стосунків, неможливістю знайти себе в них та пошуком нових життєвих сенсів, проживає завершення стосунків та початок нових.

А також фільм “The story of us”, який вже рекомендувала до перегляду у своїй статті про агресивність особистості та роль конфліктів у стосунках. Історія головних героїв фільму починається з бажання розірвати стосунки та протягом фільму вони віднаходять цінність цих стосунків. Як на мене, доволі реалістична, без прикрас та ванілі, але тим не менше, надихаюча стрічка.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор