Страждання, хоча і є фундаментальною частиною людського досвіду, є надзвичайно складним феноменом, який охоплює не лише фізичний біль, але й емоційні, когнітивні та соціальні аспекти.
З нейропсихологічної точки зору, страждання не є монолітним станом, а радше результатом складної взаємодії різних мозкових мереж.
У сучасній психології нейропсихологічні аспекти страждання є однією з найактуальніших і найбільш динамічних сфер досліджень.
Це не просто вивчення реакції мозку на біль, а глибоке занурення в складну взаємодію біологічних, психологічних та соціальних факторів, що формують наше переживання страждання.
Далі в цій статті я загально охарактеризую нейропсихологічні аспекти страждання через призму сучасної теорії та застосування у безпосередній практиці психологічної допомоги, зокрема у гештальт-підході.
Біль як основа страждання
Найочевиднішим компонентом страждання є фізичний біль, котрий сам по собі є ніщо інше як неприємне сенсорне та емоційне переживання, пов’язане з дійсним або потенційним пошкодженням тканин організму.
На нейрофізіологічному рівні біль обробляється кількома ділянками мозку:
- Соматосенсорна кора: Відповідає за локалізацію болю, його інтенсивність та характер (наприклад, гострий, тупий, пекучий).
- Передня поясна кора (ACC) та острівець: Ці ділянки залучені до емоційного та мотиваційного аспекту болю, надаючи йому неприємного забарвлення і відіграють роль у сприйнятті загрози та уникненні болю.
- Таламус: Виступає як ретрансляційна станція, яка передає больові сигнали до різних ділянок кори.
- Мигдалина: Бере участь в обробці страху та тривоги, пов’язаних з болем.
Практика свідчить важливість розуміння як психологом, так і Клієнтом, що біль не є просто прямим відображенням ушкодження.
На його сприйняття впливають багато факторів, включаючи попередній досвід, очікування, емоційний стан і культурні особливості, що зокрема пояснює чому дві людини з однаковою травмою можуть відчувати біль по-різному.
Емоційні виміри страждання
В теорії та на практиці, страждання завжди виходить за рамки фізичного болю, охоплюючи при цьому широкий спектр негативних емоцій, серед яких основні, на мою думку:
Сум і горе: Пов’язані з втратою, розчаруванням або нездійсненими очікуваннями емоції активують мережі мозку, що залучені до обробки винагороди та втрат.
Тривога і страх: Виникають у відповідь на загрозу, невизначеність або очікування майбутнього болю, а мигдалина та гіпокамп відіграють ключову роль у цих процесах.
Відчай і безпорадність: Можуть виникати внаслідок хронічного болю, невдач або відчуття втрати контролю.
Власне усі ці стани часто асоціюються зі змінами в активності префронтальної кори, яка відповідає за планування та прийняття рішень, а відтак суттєво позначаються на загальній якості життя.
Когнітивні аспекти страждання
Мислення, умосягнення та пізнання суттєво впливають на інтенсивність та тривалість страждання, а найбільш критичними їх проявами у контексті нейропсихології, на мою думку є такі:
Румінація як постійне обдумування негативних подій або думок, безумовно і суттєво посилює страждання, оскільки активує ті мережі мозку, що залучені до самореферентної обробки інформації.
Катастрофізація як схильність перебільшувати небезпеку або негативні наслідки ситуації, самоочевидно, здатна неабияк посилити відчуття болю, тривоги і самого страждання.
Уникаюча поведінка в розумінні запобігання ситуацій, які здатні спричинити біль, неприємні емоції чи ретравматизацію — може навіть тимчасово полегшувати страждання, але в довгостроковій перспективі, частіше посилює його.
Соціальний та контекстуальний вплив на страждання
Незаперечно, що первною міро, а інколи і значною — страждання також формується соціальним контекстом, а саме:
Соціальна ізоляція як відсутність чи недостатність соціальної підтримки, зазвичай, посилює відчуття болю, розпачу, туги тощо.
Емпатія як процес спостереження за стражданнями інших — здатна активувати ті ж самі мозкові мережі, що й власні страждання, що свідчить про нейробіологічну основу емпатії і потребу тримати особисті кордони.
Культурні норми. Те, як люди виражають та інтерпретують страждання, на фундаментальному рівні формується під впливом культурних переконань, ідентичності, стереотипів тощо.
Нейропластичність страждання
Нейропластичність, або пластичність мозку, – це дивовижна здатність нервової системи змінювати свою структуру та функцію у відповідь на досвід, навчання, травми або, як у випадку страждання, на хронічний стрес та біль.
У сучасній психології розуміння нейропластичності є ключовим для пояснення того, як страждання впливає на мозок і як можна розробити ефективні методи його подолання.
Страждання як форма “навчання” мозку. Коли людина переживає інтенсивний або хронічний біль чи емоційний дистрес (наприклад, тривогу, депресію, посттравматичний стресовий розлад), мозок починає “навчатися” цьому стану.
Позаяк цей процес “навчання” відбувається через механізми нейропластичності — відбуваються структурні, функціональні та нейромедіаторні зміни у нейронних мережах.
Структурні зміни нейромереж
Зменшення обсягу сірої речовини
При хронічному болі та депресії спостерігається зменшення обсягу сірої речовини в ключових областях мозку, таких як передня поясна кора (ACC), острівець (insula), префронтальна кора (PFC) та гіпокамп.
Ці області відіграють важливу роль у обробці болю, емоційній регуляції, пам’яті та прийнятті рішень.
Зміни в дендритних шипиках та синапсах
Хронічний стрес може призводити до атрофії дендритів та зменшення кількості синаптичних зв’язків у гіпокампі та префронтальній корі, що впливає на когнітивні функції (пам’ять, увагу) та емоційну регуляцію.
Функціональні зміни нейромереж
Змінена функціональна зв’язність
Мережі мозку, відповідальні за біль та емоції, можуть стати гіперактивними або змінити свою взаємодію.
Наприклад, при хронічному болі посилюється зв’язок між ACC (емоційний компонент болю) та соматосенсорною корою (сенсорний компонент), що призводить до посиленого відчуття болю.
Сенсибілізація
Мозок стає надчутливим до больових сигналів і навіть слабкі стимули, які раніше не викликали болю, тепер можуть викликати інтенсивне больове відчуття (феномен алодинії) або нормальні больові стимули сприймаються як значно сильніші (гіпералгезія).
Це відбувається через зміни на рівні синапсів та нейронних ланцюгів у спинному та головному мозку.
Зміни в модуляції болю
Механізми, які природно пригнічують біль (наприклад, ендогенна опіоїдна система), можуть стати менш ефективними.
Перемикання фокусу уваги
Мозок починає більше уваги приділяти больовим сигналам, створюючи “замкнене коло” страждання, де постійна увага до болю посилює його.
Зміни у нейромедіаторних системах:
Хронічне страждання впливає на рівні та функцію нейромедіаторів, таких як серотонін, дофамін, норадреналін, ГАМК та глутамат, які відіграють ключову роль у настрої, емоціях та обробці болю.
Двояка природа нейропластичності
Важливо розуміти, що нейропластичність не є за своєю суттю “доброю” чи “поганою”. Це просто здатність мозку змінюватися.
У контексті страждання вона може бути малоадаптивною та адаптивною.
Маладаптивна (деструктивна) — коли мозок “вчиться” підтримувати та посилювати страждання, створюючи патологічні зв’язки та стани, як, наприклад, при хронічному болі, де мозок продовжує “відчувати” біль навіть після зникнення першопричини.
Адаптивною (конструктивна) — набута здатність мозку до відновлення та перенавчання, що є основою для ефективних терапевтичних втручань.
Нейропластичність як мішень для терапії страждання
Сучасна психологія та медицина активно використовують принципи нейропластичності для розробки та вдосконалення методів лікування страждання:
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), особливо при хронічному болі та тривожних розладах, спрямована на зміну дисфункціональних думок та поведінкових патернів.
З нейропсихологічної точки зору, КПТ допомагає “переписати” негативні нейронні зв’язки, зменшуючи активацію в мигдалині (центр страху) і посилюючи контроль з боку префронтальної кори (центр раціонального мислення та емоційної регуляції).
Це призводить до реорганізації нейронних мереж, які були “закодовані” на страждання.
Майндфулнес та медитація усвідомленості тренують увагу та неупереджене сприйняття поточного моменту.
Дослідження показують, що регулярні практики майндфулнес можуть призвести до збільшення обсягу сірої речовини в ділянках, пов’язаних з увагою, емоційною регуляцією (наприклад, острівець, префронтальна кора), та зменшення активності в мережах, пов’язаних з румінацією (наприклад, дефолтна мережа).
Власне, це дозволяє людям дистанціюватися від страждальницьких думок та емоцій, змінюючи їхню “нейронну мапу”.
Фізична активність як регулярні фізичні вправи стимулюють нейрогенез (утворення нових нейронів), особливо в гіпокампі, що може покращити настрій, пам’ять та зменшити стрес.
Вони також впливають на нейромедіаторні системи, модулюючи біль та покращуючи емоційний стан.
Нейрофідбек та біофідбек методи дозволяють людям навчитися самостійно регулювати свою мозкову активність (нейрофідбек) або фізіологічні показники (біофідбек).
Наприклад, люди можуть тренуватися зменшувати активацію в певних ділянках мозку, що асоціюються з болем або тривогою, тим самим сприяючи адаптивній нейропластичності.
Психотерапія, орієнтована на травму (наприклад, EMDR):
Спрямовані на переробку травматичних спогадів, які часто “застрягають” у дисфункціональних нейронних мережах.
Шляхом повторного активації та реінтеграції цих спогадів мозок може “переписати” їх, зменшуючи емоційний заряд і пов’язані з ними симптоми.
Розуміння та управління стражданням
Розуміння нейропсихологічних основ страждання дає нам потужні інструменти для його подолання.
Практика засвідчує, що зосередження лише на фізичному болю є недостатнім, а ефективні підходи управління нейропсихологічними аспектами страждання, хоч і підбираються лише індивідуально, зазвичай передбачають:
- Психотерапія: Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) допомагає змінити негативні думки та поведінкові патерни, пов’язані зі стражданням. Майндфулнес та медитація можуть допомогти в усвідомленні та прийнятті болю.
- Фармакологічні втручання: Засоби для знеболення, антидепресанти, анксіолітики.
- Фізична активність: Може зменшити біль та покращити настрій.
- Соціальна підтримка: Зміцнення зв’язків з іншими може зменшити відчуття ізоляції та покращити емоційний стан.
Робота зі стражданням у гештальт-підході
Гештальт-терапія, заснована Фріцем Перлзом, Лорою Перлз та Полом Гудманом, є екзистенційним та феноменологічним підходом, який зосереджується на “тут і тепер” і усвідомленні досвіду клієнта.
Робота зі стражданням у гештальт-підході, на практиці, не передбачає спроб його уникнути, придушити чи просто “позбутися”.
Натомість, вона спрямована на повне усвідомлення, прийняття та інтеграцію страждання як частини цілісного досвіду особистості.
Усвідомлення (Awareness)
Гештальт-терапія починається з розширення усвідомлення клієнтом свого страждання.
Не просто “знати”, що боляче, а повноцінно відчувати, де в тілі це страждання проявляється, які емоції супроводжують його, які думки виникають, і яка поведінка з ним пов’язана.
“Як” замість “Чому”
Замість того, щоб шукати причини страждання в минулому (“чому мені так боляче?”), гештальт-терапевт фокусується на тому, “як” клієнт переживає страждання прямо зараз: “Як ви це відчуваєте?”, “Де це у вашому тілі?”, “Який колір, форма, розмір у цього відчуття?”.
Феноменологія: Дослідження безпосереднього досвіду страждання без інтерпретацій та оцінок дозволяє клієнту “зустрітися” зі своїм стражданням без фільтрів та уникнення.
Прийняття (Acceptance)
Гештальт-підхід заохочує прийняття страждання як реального, теперішнього досвіду, а не боротьбу з ним, бо це часто лише посилює страждання.
Водночас, прийняття не означає пасивну здачу, а радше усвідомлення того, що “це є”.
Відмова від “має бути”
Замість того, щоб прагнути до ідеального стану без болю, клієнт вчиться дозволяти собі відчувати “те, що є” і як підверлджує практика, це парадоксальним чином може зменшити інтенсивність страждання, так як “енергія, що витрачалася на опір — вивільняється”.
Заземлення
Прийняття страждання часто пов’язане із заземленням у власному тілі, усвідомленням дихання, що допомагає витримувати сильні емоції.
Контакт (Contact):
Страждання часто є результатом незавершених гештальтів, блокованого контакту з собою, іншими або навколишнім світом.
Контакт зі стражданням
Досвідчений терапевт майстерно допомагає клієнту налагодити прямий контакт зі своїм стражданням, замість того, щоб відсторонено говорити про нього.
Це, власне, може включати діалог з частиною себе, яка страждає, або з самим стражданням як з окремою “фігурою” та ін
Контакт у стосунках
Страждання, звісно ж, може виникати і через порушення контакту в міжособистісних стосунках, а терапевтичний процес допомагає усвідомити, як ці порушення впливають на страждання, і знайти нові способи взаємодії.
Полярності та інтеграція:
Гештальт-терапія розглядає особистість як сукупність полярностей (наприклад, сильний/слабкий, радість/страждання, любов/ненависть).
Коли якась полярність заперечується або відкидається, вона може призводити до внутрішнього конфлікту та страждання.
Інтеграція страждання
Замість того, щоб відокремлювати страждання як щось “погане” і небажане, гештальт-терапія прагне інтегрувати його в цілісний досвід особистості.
Це означає визнання його місця, усвідомлення його уроків або значення, і прийняття його як частини себе.
Діалог з полярностями
Використовуються техніки, такі як “діалог на двох стільцях”, де клієнт може дати голос різним частинам себе, включаючи ту, яка страждає, і ту, яка, можливо, чинить опір стражданню.
Відповідальність
Гештальт-підхід підкреслює відповідальність клієнта за свій досвід і вибори, але це жодним чином не про звинувачення, а усвідомлення власної ролі у формуванні та подоланні страждання.
“Як я сприяю цьому стражданню?” “Що я можу змінити у своїй реакції на нього?”
Творче пристосування:
Страждання часто виникає, коли старі способи пристосування до життя вже не працюють, але нові ще не знайдені.
Гештальт-терапія підтримує клієнта у пошуку нових, більш гнучких та ефективних способів взаємодії зі світом та власним досвідом, що дозволяють зменшити страждання.
Техніки роботи зі стражданням (приклади):
Фокусування на тілі: Заохочення клієнта усвідомити, де в тілі проявляється страждання, який його фізичний вираз (напруга, біль, відчуття).
Експерименти: Терапевт може запропонувати клієнту експерименти, щоб поглибити контакт зі стражданням (наприклад, перебільшити рух, пов’язаний зі стражданням; дати голос відчуттю).
Пустий стілець: Для діалогу з частиною себе, яка страждає, або з іншою людиною, з якою пов’язане страждання.
Сновидіння: Робота зі сновидіннями як з проекціями незавершених гештальтів, що містять ключі до розуміння та інтеграції страждання.
Виявлення переривань контакту: Дослідження того, як клієнт уникає контакту зі своїм стражданням (наприклад, шляхом конфлюенції, проекції, інтроекції, ретрофлексії).
Результати роботи зі стражданням у гештальт-підході:
Пройшовши відповідно до індивідуальних особливостей та специфіки через повне проживання та інтеграцію страждання, клієнт може:
- Зменшити інтенсивність болю та емоційного дистресу.
- Здобути глибше розуміння себе та своїх реакцій.
- Відновити енергію, яка раніше витрачалася на опір.
- Збільшити свою здатність до витримування складних емоцій.
- Розвинути більшу гнучкість та спонтанність у житті.
- Перетворити страждання на ресурс для зростання та розвитку.
Важливо, що гештальт-терапія не прагне зробити клієнта “щасливим” у традиційному розумінні, а скоріше цілісним, здатним проживати весь спектр людських емоцій, включаючи і страждання, і знаходити в них сенс та ресурс для подальшого життя.
Підсумки
Сучасна нейропсихологія розглядає страждання як динамічний процес, що формується складною взаємодією мозкових мереж, когнітивних процесів, емоцій та соціального контексту.
Це розуміння не тільки поглиблює наші знання про людський досвід, але й відкриває нові, більш ефективні шляхи для полегшення страждання та покращення якості життя.
Страждання, хоча й є неминучою частиною життя, не є нездоланним, адже розуміння його складної природи з нейропсихологічної точки зору відкриває шлях до більш ефективних стратегій його управління та, зрештою, до більшої психологічної стійкості.
Нейропластичність страждання є ключовим поняттям у сучасній психології, що пояснює, як мозок адаптується до хронічного болю та емоційного дистресу, а також як ці адаптації можуть бути змінені.
Розуміння того, що наш мозок не є статичною структурою, а постійно змінюється у відповідь на наш досвід, дає надію та стратегії для ефективного подолання страждання.
Це підкреслює важливість комплексних підходів, які поєднують фармакологічні, психотерапевтичні та поведінкові втручання для сприяння адаптивній нейропластичності та покращенню якості життя.
Підбір психолога
Щоби зробити перший крок назустріч застосування нейропсихологічних аспектів у процесі спільної з терапевтом роботи зі стражданням у вас чи ваших близьких, звертайтеся до мене чи підберіть психолога у спеціальному розділі веб-середовища
