Повномасштабна військова агресія в Україні спричинила масове поширення хронічного, довготривалого та системного біопсихосоціального стресу й трансформацію частини гострих, епізодичних психотравм у більш хронічні стани.
Цей екстремальний контекст спонукає до переорієнтації: переходу від класичної концепції «витримування навантаження» (стресостійкості) до комбінації з концепцією «динамічного відновлення та зростання» (резильєнтності).
У відповідь на ці виклики, концептуальні моделі стійкості доцільно розглядати не лише як теоретичні схеми, а й як інструменти, які слугують внутрішніми опорами особистості, зменшуючи стигматизацію тих, хто пережив травму, шляхом усвідомлення, що вони є суб’єктами, здатними успішно долати життєві труднощі.
Далі в цій статті я загально охарактеризую актуальну (в контексті війни і не тільки психологічну) проблематику стресостійкості в ключі резильєнтності через призму сучасної теорії та місткої фахової практики роботи з ними.
Визначення стресостійкості та резильєнтності
Дослідження стресу та, відповідно, стресостійкості отримали інтенсивний розвиток після публікації робіт Г. Сельє у 50-х роках XX століття, які були зосереджені на фізіологічних змінах в організмі під впливом стресорів.
У психологічному дискурсі стресостійкість (Stress Resistance) традиційно визначається як властивість психіки.
До її ключових функцій відносять спрямованість на подолання перешкод, актуалізацію діяльності в екстремальних умовах та забезпечення стабілізації внутрішніх механізмів емоційно-вольової саморегуляції.
Таким чином, класична стресостійкість фокусується на запобіганні дезадаптації та підтримці стабільності психіки під час дії стресогенних факторів.
На відміну від статичного поняття стресостійкості, резильєнтність (Resilience) розглядається як динамічна здатність, а не фіксований стан.
Це вміння успішно адаптуватися до життєвих труднощів, кризових ситуацій або травматичних подій.
Резильєнтність означає спроможність “відскакувати” назад після ударів долі, повертатися до нормального стану, відновлюватися та бути стійким після негативного впливу зовнішніх чинників.
В академічному середовищі наголошується на необхідності розрізняти терміни resiliency та resilience, адже перший стосується стійкої риси особистості, тоді як другий описує сам динамічний процес адаптації та відновлення.
У контексті війни, де неможливо повністю уникнути травми, резильєнтність є єдиним дієвим концептом, оскільки вона охоплює постійну гнучкість та адаптацію до мінливих, але хронічно травматичних обставин.
Аналіз показує, що резильєнтність розглядають як багатовимірне, біопсихосоціальне явище, яке включає особистісний, міжособистісний та соціальний досвід.
Це означає, що успіх у подоланні травми залежить не лише від індивідуальних якостей, але й від зміцнення соціальної підтримки та умов навколишнього середовища.
Психофізіологічні та психологічні механізми стресостійкості
Теоретичні підходи до вивчення стресостійкості узагальнюються за кількома напрямками:
- генетично-конституційні (вроджені властивості),
- механізми психологічних захистів,
- адаптивні стратегії та
- соціальні (набуті) захисти.
У межах трансакційної теорії вчені класифікують стресори (наприклад, подію, ситуацію, сигнал) та види стресу (епізодичний, гострий, хронічний).
Обмеженням підходу класичної стресостійкості є її орієнтація на “протистояння” стресу.
Хоча це ефективно для гострих, обмежених у часі стресорів, постійний хронічний стрес, спричинений війною може з часомпризвести до виснаження захисних функцій організму.
Резильєнтність як інтегративний конструкт
Резильєнтність розглядається як інтегративна спроможність, що включає не лише здатність зберігати стабільний стан психіки в умовах труднощів, але й активне відновлення після негативного впливу.
Це здатність до позитивної адаптації, попри стресовий досвід, та швидке відновлення після психологічної травми.
Концепція резильєнтності виходить за межі індивідуальних рис, охоплюючи також зовнішні фактори, такі як соціальні контакти, освіта, використання психотехнік, а також знаходження глибокого сенсу в труднощах.
Резильєнтність пов’язана з більшою адаптивністю, кращим психологічним благополуччям та вищій успішностю у діяльності.
Фазова модель резильєнтності та її клінічне значення
Резильєнтність є процесом, який можна описати через послідовні фази, а теоретико-методологічна модель резильєнтності включає чотири основні етапи:
- Конфронтація з факторами ризику: зіткнення з травмуючими подіями.
- Активація факторів: мобілізація захисних факторів та усвідомлення факторів уразливості.
- Взаємодія: динамічна взаємодія між цими факторами.
- Можливі результати: досягнення резильєнтності або дезадаптація.
У контексті екстремальних умов війни фактори ризику (наприклад, небезпека, втрати) є максимальними.
Це вимагає максимальної мобілізації захисних факторів як на рівні індивідуальних копінг-стратегій, так і на рівні соціальної підтримки.
Слід зазначити, що психологічна стійкість не є тотожною відновленню, оскільки відновлення можливе лише після інтеграції та реінтеграції травматичного досвіду, тоді як до моменту початку відновлення завжди відбувається певна втрата.
Порівняльний аналіз ключових концептів допомагає визначити необхідність використання резильєнтності як основної парадигми в умовах тривалого військового конфлікту.
| Критерій | Стресостійкість (Stress Resistance) | Резильєнтність (Resilience) |
| Сутність | Властивість психіки, спрямована на стабілізацію та подолання перешкод у екстремальних умовах (резистентність до стресу). | Динамічна здатність до позитивної адаптації, відновлення та трансформації після травматичних подій. |
| Ключовий Фокус | Стабільність функціонування під час дії стресора. Збереження гомеостазу. | Гнучкість (flexibility), довгострокове відновлення та реінтеграція травматичного досвіду. |
| Результат (Мета) | Збереження гомеостазу (повернення до попереднього стану) та мінімізація втрат. | Позитивна адаптація, психологічне благополуччя та потенціал посттравматичного зростання |
Теоретичні моделі та психологічні механізми резильєнтності
У сучасному науковому дискурсі аналізуються різноманітні теоретичні підходи до формування резильєнтності, включаючи Его-психологічну модель, модель характерних особистісних рис та контекстуальну модель.
Однією з історично значущих концепцій є життєстійкість (Hardiness) С. Мадді, яка визначається як інтегральна особистісна риса, що забезпечує успішне подолання життєвих труднощів.
Ця концепція слугує попередником сучасних моделей резильєнтності, що фокусуються на стійких рисах.
Практико-орієнтована модель PR6
Однією з найбільш комплексних структурних моделей є інтегративна модель резильєнтності PR6, яка включає когнітивні, емоційні та соціальні аспекти:
- Vision (Бачення): Охоплює чітке визначення мети, усвідомлення довгострокових планів та самоефективність.
- Calmness (Спокій): Передбачає здатність розпізнавати, розуміти та відповідно діяти у ситуації, а також виконувати емоційну саморегуляцію.
- Perseverance (Впертість): Базується на наполегливості та стабільності у досягненні цілей.
- Reasoning (Міркування): Включає здатність до вирішення проблем та винахідливість.
- Cooperation (Співпраця): Характеризує психосоціальну взаємодію, взаємодопомогу та підтримку.
- Health (Здоров’я): Стосується підтримки фізичного стану та функціонування організму
Смислові фактори як наріжний камінь стійкості
За Франклом, сенс життя виступає внутрішньою опорою, яка дозволяє людині витримувати важкі обставиниі не руйнуватись під їх тиском.
Сенс життя визнається вирішальним фактором, оскільки він надає особистості “мужність сформулювати власну життєву стратегію і силу – прожити його, не перекладаючи на інших відповідальність за власне життя”.
Смислові орієнтири та сильне Бачення (за PR6) надають кінцеву мету, яка є фундаментальною для розвитку когнітивної та емоційної гнучкості.
У ситуації хронічної війни, коли зовнішній світ є хаотичним та непередбачуваним, внутрішній сенс стає сталою опорою, що дозволяє психіці адаптуватися до мінливих обставин без руйнування.
Резильєнтні люди активно шукають можливості посеред нещастя і приймають відповідальність за власне емоційне благополуччя, часто використовуючи травматичний досвід як платформу для особистісного зростання.
Це свідчить про те, що ефективна резильєнтність є не просто набором окремих навичок, а цілісною світоглядною системою. Існує прямий функціональний зв’язок між світоглядом та психологічною резильєнтністю.
Зміцнення цієї системи переконань дозволяє індивіду інтерпретувати травму не як остаточний крах, а як виклик, що стимулює адаптацію та зростання.
Ресурси формування резильєнтності
Біопсихосоціальний вимір цього прооцес часто поділяють на три сегменти: внутрішні ресурси, зовнішні ресурси і опора на тіло.
Внутрішні психологічні ресурси
Внутрішні ресурси є основою індивідуальної стійкості і включають навички саморегуляції та використання успішних копінг-стратегій, які є критично важливими для адаптації в екстремальних умовах.
Особливе значення має емоційний інтелект (EI), який є основним фактором розвитку стресостійкості. Його розвиток відбувається через регулярну саморефлексію, психоедукацію та опанування технік зменшення напруги, емпатії та релаксації.
Додатково виділяються такі ключові внутрішні фактори, як позитивне світосприйняття та самоефективність.
Зовнішні ресурси та соціальна екологія
Резильєнтність є багатовимірним явищем, яке залежить від значної кількості зовнішніх факторів.
Успішна адаптація вимагає потужної соціальної підтримки, сприятливих умов навколишнього середовища, включаючи сімейні обставини, а також налагодження соціальних контактів.
Соціальна підтримка та співпраця (компонент PR6) характеризують міжособистісний досвід, який є ключовим для психологічного відновлення та забезпечення внутрішньої стійкості.
Тілесна опора та фізичне здоров’я
Збереження фізичного здоров’я є пріоритетним завданням, оскільки воно є фундаментом для підтримки здорового психологічного стану та розвитку стресостійкості.
Хронічний стрес, спричинений війною, викликає гострі тілесні реакції, такі як страх, ступор, плач або агресія.
Ці фізіологічні реакції можуть блокувати вищі когнітивні функції. Для відновлення базового гомеостазу та забезпечення можливості залучення раціональних стратегій копінгу, необхідне застосування тілесно-орієнтованих технік.
Одним із таких інструментів є «точка опори на тіло» – фізичне відчуття тіла, яке допомагає зняти напругу і збільшити відчуття спокою.
Прості вправи, орієнтовані на фізичне заземлення, є важливими інструментами саморегуляції.
Це все, власне, підкреслює критичну взаємозалежність тіла, когніції та емоцій.
Інтервенції мають бути багатошаровими, починаючи з фізичного заземлення, щоби відновити базовий спокій (Calmness, PR6), перш ніж переходити до розвитку емоційного інтелекту та когнітивної перебудови.
Важливо наголосити, що резильєнтність – це не вроджена риса, а навичка, яку можна розвивати.
Вона вимагає систематичності, використання правильних технік та витримки і трансформує концепцію стійкості у набуту компетентність, надаючи індивідам інструменти для контролю та активного відновлення.
| Категорія Ресурсу | Приклади (Зовнішні Фактори) | Приклади (Внутрішні Фактори) |
| Когнітивні | Освіта, психоедукація, інформаційна гігієна. | Корисне мислення, самосвідомість, планування, когнітивна/емоційна гнучкість. |
| Емоційні/Смислові | Соціальні контакти, взаємодопомога, партнерство. | Емоційний інтелект (EI), мужність, наявність сенсу життя/життєвої стратегії. |
| Поведінкові/Тілесні | Доступ до психологічної підтримки та реабілітації. | Саморегуляція, ефективні копінг-стратегії, фізичне здоров’я, практики тілесної опори. |
Війна як чинник уразливості та українське суспільство
Військові дії створюють середовище перманентної травми, де стресор не має чіткого завершення – тип хронічного стресу, який у сучасній літературі описують як «пермакризу».
В якій ми можемо спостерігати «український соціокультурний контекст стійкості», що в публічному просторі, зокрема у інфополі Простору Психологів, означається як «україноментальність». Йдеться не про «вроджену рису», а про поєднання історичного досвіду взаємодопомоги, громадської самоорганізації та сучасних практик підтримки, які можуть посилювати індивідуальну і колективну резильєнтність.
У цих екстремальних умовах здатність подолати труднощі і зберегти психологічну цілісність стає ключовим завданням.
Резильєнтність українців досліджується як значущий ресурс в умовах війни, особливо серед найбільш вразливих груп: внутрішньо переміщених осіб та молоді. Зміна середовища, втрата соціальних зв’язків і невизначеність можуть бути одночасно фактором ризику й можливістю формування нових опор.
Тривалий стрес виснажує ресурси, тому класична «стресостійкість як опір» часто виявляється недостатньою. Резильєнтність натомість передбачає не лише тимчасове витримування, а й поступову інтеграцію досвіду та відновлення контакту зі собою.
Завдання психологічної підтримки сьогодні є не «повернутись до того, як було», а допомогти знайти способи жити і відновлюватися навіть у незавершеності.
Співвідношення резильєнтності та пост-травматичного зростання
Феномен посттравматичного зростання (ПТЗ або Posttraumatic Growth, PTG) є одним із можливих позитивних варіантів виходу особистості з життєвої кризи.
ПТЗ визначається як позитивні зміни та особистісні трансформації, які виникають після переживання травматичних подій.
У сучасних умовах військових дій в Україні можливість досягнення ПТЗ набуває особливої актуальності для ефективного надання психологічної допомоги.
Резильєнтність, ефективні копінг-стратегії та висока самоефективність розглядаються як значущі предиктори ПТЗ, оскільки сприяють адаптації, переосмисленню досвіду та інтеграції травми.
ПТЗ є кінцевим етапом глибокої адаптації, який можливий, коли індивід має достатньо внутрішніх ресурсів для протидії дезадаптації.
Особистісне зростання після психотравми відбувається у кількох основних, взаємопов’язаних сферах :
- Зростання цінування життя в цілому.
- Наповнення стосунків глибшим смислом.
- Зростання почуття особистої сили.
- Зміна життєвих пріоритетів.
- Збагачення духовного життя.
Незважаючи на значний обсяг досліджень, механізми ПТЗ потребують додаткового вивчення, позаяк провідні моделі ПТЗ (функціонально-описова, особистісно-орієнтована та біопсихосоціально-еволюційна) є взаємодоповнюючими.
Функціонально-описова модель, розроблена Р. Тедескі та Л. Калхуном, базується на соціально-когнітивному підході.
Травматична подія руйнує вкорінене уявлення про реальність , створюючи невідповідність між травмою та світоглядом.
ПТЗ виникає в процесі когнітивної перебудови, коли індивід змушений переглянути та реорганізувати свій світогляд для інтеграції травми.
Програми психологічної підтримки мають сприяти усвідомленню особистої сили, допомагаючи індивіду перейти від статусу потерпілого до статусу того, хто активно долає виклики.
У процесі відновлення після травми важливим є переосмислення та інтеграція травматичного досвіду у послідовний життєвий наратив. Це завдання реалізується через наративні та рефлексивні терапевтичні методи (зокрема в CBT-орієнтованих і гуманістичних підходах), які допомагають перейти від позиції «вцілілого» до позиції активного суб’єкта власного життя.
Клінічні та психоедукаційні підходи підвищення стресостійкості
Розробкою практичних рекомендацій для розвитку резильєнтності та терапевтичною роботою в цьому полі займаються фахівці в різних підходах.
| Терапевтичний підхід | Основний механізм впливу | Як сприяє резильєнтності | Результат для клієнта |
|---|---|---|---|
| Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) | Перебудова неадаптивних переконань та поведінкових схем | Формує адаптивне мислення і стратегії реагування на стрес | Підвищення самоефективності, стабілізація емоцій і поведінки |
| Раціонально-емоційна поведінкова терапія (РЕПТ) | Робота з ірраціональними переконаннями і внутрішнім діалогом | Підвищує гнучкість мислення та толерантність до емоцій | Зменшення тривоги / соромно-провинних реакцій, зростання внутрішньої опори |
| Психодрама | Розігрування ситуацій і взаємодій у символічному просторі | Сприяє перепроживанню та завершенню травматичних динамік у безпечному контакті | Відновлення відчуття агентності, можливість діяти замість “безсилля” |
| Наративна терапія | Переосмислення «особистої історії» через зовнішній діалог | Дозволяє переписати травматичний досвід у логіку зростання і вибору | Перехід від ролі «потерпілого» до ролі «діючого суб’єкта» |
| EMDR (десенсибілізація та переробка рухами очей) | Переробка травматичної пам’яті та зниження її афективної інтенсивності | Послаблює тригери, реактивність та тілесні стресові відповіді | Зменшення флешбеків, гіперзбудження та емоційне відновлення |
| Somatic Experiencing (тілесно-орієнтована травма-терапія) | Робота з автономною нервовою системою, відновлення фізіологічної регуляції | Допомагає повернути внутрішню безпеку через тіло | Відновлення опори, заспокоєння нервової системи, зниження «замороження» |
| Гештальт-терапія | Усвідомлення (awareness), контакт «тут-і-тепер», інтеграція незавершених переживань | Розвиває здатність витримувати та інтегрувати емоційний досвід, відновлювати межі та зв’язок із тілом і стосунками | Повернення цілісності, живості, здатності бути в реальному контакті з собою і світом |
| MBSR (Mindfulness-Based Stress Reduction) | Тренування уваги, присутності та непротистояння | Знижує реактивність і розширює здатність до саморегуляції | Внутрішній простір, сповільнення, зростання стійкості до імпульсів |
| Екзистенційна терапія | Робота зі смислом, цінностями, вибором та ідентичністю | Підсилює смислову та ідентифікаційну опору | Відчуття напрямку, зв’язність життя, стійкість перед невизначеністю |
Розвиток емоційного інтелекту є важливою складовою цього процесу. Він формується через практики саморефлексії, навчання емпатії, опанування технік розпізнавання й регулювання емоційних станів.
Інтегративна арт-терапія також має значний потенціал, оскільки поєднує тілесно-орієнтовані, рефлексивні та творчі процеси. Вона підтримує відновлення цілісності досвіду, сприяє символізації та наративному переосмисленню травми.
Для формування стійкості до стресу важливо опановувати навички саморегуляції, що працюють на різних рівнях:
- Майндфулнес та рефлексивні практики допомагають відновлювати емоційну рівновагу, знижувати інтенсивність внутрішньої напруги та розширювати здатність бути присутнім «тут і тепер».
- Тілесно-орієнтовані методи (заземлення, робота з диханням, відчуття опори) дозволяють стабілізувати соматичні реакції на стрес і повертають відчуття безпеки у власному тілі.
- Розвиток когнітивної гнучкості підтримує здатність бачити альтернативи, шукати рішення, утримувати внутрішній рух навіть за умов невизначеності.
Резильєнтність як національна стратегія
В умовах тривалої війни класична модель «стресостійкості як опору» виявляється недостатньою, оскільки вона передбачає збереження стабільності в умовах, де стабільності немає.
Резильєнтність, навпаки, спирається на адаптивність і здатність психіки інтегрувати травматичний досвід, зберігаючи внутрішню ідентичність і можливість діяти.
Це не лише індивідуальна навичка, а й соціальний процес, який потребує узгодженої підтримки на різних рівнях: найближче оточення, інституції, громада, культура.
Успішна адаптація українського суспільства залежить від поєднання:
- внутрішніх ресурсів (смислові орієнтири, саморегуляція, гнучкість мислення),
- та зовнішніх підтримуючих структур (спільнота, освіта, соціальна й психологічна допомога).
Підсумки
Як поєднати стресостійкість і резильєнтність і навіщо це потрібно?
У клінічній і освітній практиці ці поняття доцільно розглядати як послідовні рівні однієї траєкторії.
Стресостійкість забезпечує базову стабілізацію під тиском подій: утримання функціонування, мінімізацію втрат, короткочасний «опір».
Резильєнтність починається там, де закінчується просто «витримування»: це динамічний процес інтеграції пережитого, відновлення зв’язності життя і адаптивної трансформації на рівні тіла, емоцій, мислення та стосунків.
У тривалому воєнному контексті найкращі результати дає комбінація: спочатку інструменти стабілізації (стресостійкість), далі розвиток індивідуальних і соціальних ресурсів резильєнтності, які дозволяють жити і зростати, навіть коли невизначеність триває.
Якщо вам відгукується такий спосіб розуміння власного досвіду і ви хотіли б дослідити його глибше – запрошую до індивідуальної роботи.
Ви також можете обрати спеціаліста, який підходить саме вам, у розділі «Фахівці» в Просторі психологів.
